Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 158/1671/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2024.
Дата набрання законної сили: 11.04.2024
Номер судового провадження: 61-14248ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 квітня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 158/1671/22
		провадження № 61-14248св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 червня 2023 року 
		у складі судді Польової М. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 
		30 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., 
		Карпук А. К.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2022 року  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.
		 
		Позов мотивований тим, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачів ОСОБА_5 , після смерті якої залишилось спадкове майно, що складалося із половини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачів ОСОБА_6 . За життя ОСОБА_5 зробила заповітне розпорядження, відповідно до якого половину будинку та надвірних будівель, які знаходяться за адресою: 
		АДРЕСА_1 , заповіла своїм дочкам ОСОБА_1 і ОСОБА_7 в рівних частках кожній.
		 
		Позивачі з 1985 року дотепер проживають у вказаному будинку, обробляли землю (садили та збирали урожай) на присадибній земельній ділянці. Про наявність заповіту вони дізнались із довідки Цуманської селищної ради від 
		14 вересня 2021 року № 688, а дублікат заповіту вони отримали лише 08 жовтня 2021 року.
		 
		З метою оформлення права на спадщину ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері, однак їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлювальних документів на ім`я спадкодавця. 
		 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили визнати за ними як спадкоємцями за заповітом після смерті ОСОБА_5 право власності по 1/4 частини спадкового майна, а саме житлового будинку загальною площею 108,8 кв. м, житловою - 60,4 кв. м, допоміжною - 48,4 кв. м з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 червня 
		2023 року позовні вимоги задоволено.
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини житлового будинку 
		з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: 
		  АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини житлового будинку 
		з господарськими будівлями та спорудами, за адресою:   АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Рішення суду мотивоване обґрунтованістю позовних вимог, оскільки факт прийняття спадщини позивачами підтверджується: копією будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку 
		АДРЕСА_1 , з якої видно, що ОСОБА_1 була зареєстрована у вказаному будинку, зокрема, у період з 04 лютого 1985 року до 05 липня 1990 року; показами свідків, які підтвердили, що після смерті ОСОБА_5 позивачі проживали у вказаному будинку, доглядали за ним, а також обробляли землю, садили та збирали врожай на земельній ділянці біля будинку. Суд також зазначив, що відповідачі не надали доказів того, що спірне майно набуте 
		ОСОБА_6 до одруження, а також того, що воно отримане ним під час шлюбу в дар та/або в порядку спадкування, або придбане за особисті кошти.
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.
		 
		Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 червня 
		2023 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився 
		з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		02 жовтня 2023 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 червня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року і постановити нове рішення, яким відмовити  в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що на час відкриття спадщини 
		ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами не ділився, частка ОСОБА_5 за її життя не виділялася. ОСОБА_5 за життя не скористалася своїм правом на виділення частки у спільному майні подружжя. Суди не звернули уваги на те, що в заповіті ОСОБА_5 зазначає про 1/2 частини будинку, якої в неї на момент смерті не було. Позивачки не 
		є такими, що прийняли спадщину.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 
		2018 року в справі № 295/4514/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі 
		№ 442/7505/14-ц, від 05 грудня 2018 року в справі № 233/4580/20, 
		від 16 червня 2021 року в справі № 570/997/19, від 15 січня 2021 року в справі 
		№ 1540/3952/18, від 15 жовтня 2020 року в справі №  623/214/17, постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		04 грудня 2023 року представник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - адвокат Дорошкевич В. Б. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 червня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року - без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що суди першої і апеляційної інстанцій дали об?єктивну оцінку всім доказам, які підтверджують те, що спірний житловий будинок 
		з господарськими будівлями та спорудами побудований під час перебування ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у шлюбі. Твердження сторони відповідача про те, що спірне майно не перебувало у спільній сумісній власності подружжя, 
		є безпідставними, оскільки відповідач не надав жодного доказу, що вказане майно ОСОБА_6 набув до одруження, а також того, що воно отримане ним під час шлюбу в дар та/або в порядку спадкування.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ківерцівського районного суду Волинської області.
		 
		01 грудня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені 
		у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи
		 
		27 вересня 1956 року ОСОБА_8 
		і ОСОБА_6 уклали шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Любомльського районного управління юстиції Волинської області, актовий запис № 39.
		 
		Спірне домоволодіння, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , побудовано у період перебування  ОСОБА_6 та  ОСОБА_5 (батьків сторін) у зареєстрованому шлюбі, що встановлено постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 2-1100/2010 (провадження 
		№ 61-2312св22).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачів ОСОБА_5 . Станом на час смерті ОСОБА_5 її чоловіку було 58 років.
		 
		Як відомо із заповіту, посвідченого 29 березня 1988 року Цуманською селищною радою Ківерцівського району Волинської області за реєстровим 
		№ 27, ОСОБА_5 розпорядилася належною їй половиною будинку 
		і надвірних будівель, що заходиться в на АДРЕСА_1 , на користь дочок: ОСОБА_1 і ОСОБА_7 в рівних частинах кожній. Заповіт не змінено та не скасовано.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачів ОСОБА_6 .
		 
		Відповідно до спадкової справи ОСОБА_2 і ОСОБА_1 звернулися до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 .
		 
		Постановою державного нотаріуса від 02 лютого 2022 року № 131/02-31 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлювальних документів на ім`я спадкодавця.
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 10 січня 2022 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 21 липня 2022 року, у справі № 2-1100/2010 відмовлено у задоволенні позову  ОСОБА_3 до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що на 
		АДРЕСА_1 .
		 
		Постанова апеляційного суду, з якою погодився Верховний Суд, мотивована тим, що за наявності інших спадкоємців після смерті батьків (двох сестер -  ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і одного брата - ОСОБА_4 ) ОСОБА_3 пред`явив позов до Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області як до неналежного відповідача.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
		 
		Суди установили, що спірне домоволодіння, а саме житловий будинок 
		з надвірними будівлями та спорудами, що на АДРЕСА_1 , побудоване у період перебування  ОСОБА_6 і  ОСОБА_5 (батьків  ОСОБА_3 ,  ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 ) у зареєстрованому шлюбі.
		 
		Вказане також встановлено постановою Верховного Суду від 21 липня 
		2022 року у справі № 2-1100/2010.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, 
		є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
		 
		Установивши, що відповідач не спростував презумпції права спільного сумісного майна подружжя, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про належність ОСОБА_5 1/2 частки 
		у спільній сумісній власності подружжя, якою вона розпорядилася 
		у заповіті.
		 
		За наведених обставин безпідставними є аргументи заявника про належність спірного майна лише ОСОБА_6 .
		 
		Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 
		2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
		 
		Відповідно до частини першої статті 524 ЦК України 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
		 
		Згідно із статтею 525 УК України 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
		 
		Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша стаття 534 ЦК України 1963 року).
		 
		Відповідно до статей 548, 549 ЦК України 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		 
		Установивши, що  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 прийняли спадщину, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, суд першої інстанції,
		з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.
		 
		Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених 
		у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє 
		в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, 
		у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 
		2010 року).
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 
		22 червня 2023 року та постанови Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
		 
		З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 22 червня 
		2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                            В. М. Коротун
		 
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...