Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/1905/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 22.04.2024. Зареєстровано: 23.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2024.
Дата набрання законної сили: 11.04.2024
Результат оскарження 07.08.2024 Верховний Суд: скасовано постанову суду апеляційної інстанції повністю
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"11" квітня 2024 р. Справа №914/1905/23
		Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючої суддіОрищин Г.В.,
		суддівГалушко Н.А.,
		Желіка М.Б.
		секретар судового засідання Хом`як Х.А.
		розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» від 27.12.2023
		на рішення Господарського суду Львівської області від 27.11.2023 (повний текст рішення складено 07.12.23, суддя Ділай У.І.)
		у справі № 914/1905/23
		за позовом Львівської міської ради
		до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс»
		третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне підприємство «Астері»
		третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Колібрі-Х» ЛТД
		про витребування земельної ділянки площею 0,4830га по вул. Пасічній у м. Львові,
		 
		за участю представників: 
		від позивача  Наумець А.Г;
		від відповідача  Онищук М.Б.(в режимі ВКЗ);
		від 3-ої особи 1  не з`явились;
		від 3-ої особи 2  не з`явились
		 
		20.06.2023 Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом про витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Будівельний альянс-плюс» земельної ділянки площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові з кадастровим номером 4610136800:02:005:0348, за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Приватного підприємства (далі ПП) «Астері» та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Колібрі-Х» ЛТД.
		В обґрунтування своїх позовних вимог міська рада зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області щодо визнання права власності ПП «Астері» на земельну ділянку на вул. Пасічній у м. Львові скасовано (ТОВ «Будівельний альянс-плюс» набуло права власності на підставі договору купівлі-продажу від ТОВ «Колібрі-Х», яке придбало спірну земельну ділянку в ПП «Астері»), жодних рішень міською радою як власником щодо земельної ділянки не приймалося, а документації із землеустрою не затверджувалися, відсутні будь-які відомості щодо реєстрації державного акта на право приватної власності, спірна земельна ділянка вибула з володіння Львівської міської ради поза її волею та останньою надалі не вчинено жодних дій, спрямованих на схвалення такого вибуття, що є підставою, відповідно до вимог ст. 388 ЦК України, для витребування майна у набувача.
		Господарський суд Львівської області в рішенні від 27.11.2023 у даній справі позовні вимоги Львівської міської ради задоволив; витребував у ТОВ «Будівельний альянс-плюс» на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради земельну ділянку площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348); за рахунок відповідача відшкодував позивачу сплачений судовий збір.
		Задовольняючи позовні вимоги Львівської міської ради, місцевий господарський суд виходи з такого:
		- єдиною належною підставою для вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова, повноваження якої, як власника, представляє Львівська міська рада, могло бути виключно рішення Львівської міської ради про таке вибуття, і лише в подальшому, така ділянка могла вибувати із приватної чи колективної власності осіб, яким вона була передана, на підставі договорів. Проте, в матеріалах справи відсутні, а учасниками справи не надано доказів прийняття відповідного рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова. Доказів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для надання у власність або користування та для продажу на земельних торгах суду також не надано. Отже, за відсутності рішення Львівської міської ради про вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею;
		- з огляду на положення чинного на момент складення Державного акта на право власності на землю Земельного кодексу, Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зважаючи на те, що спірна земельна ділянка була у власності Львівської міської ради та з врахуванням положень земельного кодексу України, вибула із власності позивача всупереч волі останнього з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження даним об`єктом права комунальної власності;
		- виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно. Таким чином, з огляду на встановлені обставини та норми ст. 388 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги Львівської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» спірної земельної ділянки та передання її територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради;
		- розглянувши клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд встановив, що такий позивачем не пропущений, оскільки останній звернувся до суду з даним позовом в період дії карантину, тобто в період, коли строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу були продовжені на строк дії карантину, що відображено у п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.
		Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на такі обставини:
		- покликання суду на статтю 63 3К України (в редакції від 06.04.1999) не є і не може бути достатньою та, головне, беззаперечною підставою для однозначного віднесення спірної земельної ділянки до комунальної форми власності (власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради), як на момент набуття на неї права приватної власності ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД, згідно з Державним актом на право власності на землю серії ЛВ № 052682 від 16.05.2000, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2000, так і на момент звернення з позовом до суду у даній справі. З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на день звернення Львівської міської ради до суду з даним позовом спірна земельна ділянка належала на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова, і виходячи з положень законодавства, що не всі землі в межах населених пунктів є землями комунальної власності, відповідач вважає, що місцевий господарський суд безпідставно дійшов висновку про доведеність наявності у позивача суб`єктивних цивільних прав (права комунальної власності) на спірну земельну ділянку, яке підлягає судовому захисту шляхом її витребування у відповідача, добросовісність якого судом визнається;
		-відповідач стверджує, що набуття ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД права власності на спірну земельну ділянку здійснювалося відповідно до Указу Президента України від 19.01.1999 № 32 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» з дотриманням усіх визначених на той час законодавчих та нормативних вимог. Водночас, судом не надано належної правової оцінки тому факту, що Державний акт на право власності на землю серії ЛВ №052682 від 16.05.2000, яким підтверджувалося право власності ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД на спірну земельну ділянку, не був визнаний недійсним чи скасованим;
		-суд залишив поза увагою пункти 1.15-1.17, 1.19, 2.1., 2.2 Інструкції від 15.04.1993 №28, системний аналіз яких беззаперечно свідчить про те, що видача виконавчим органом позивача Державного акту на право власності на землю серії ЛВ №052682 від 16.05.2000 не могла відбутися без дотримання зазначених вище процедур, у т.ч. і без наявності документа про волевиявлення позивача про вибуття спірної земельної ділянки з його власності. І якщо навіть припустити, що такі процедури в тій чи іншій мірі не були дотримані чи проведені з порушенням, то це не може жодним чином свідчити про те, що земельна ділянка вибула з володіння позивача поза його волею, враховуючи значну кількість передбачених у наведених процедурах запобіжників цьому;
		- на переконання скаржника, суд, задовольняючи позовні вимоги міської ради, не врахував правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 та від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19, про те, що добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. Як і неприпустимо покладати на відповідача додатковий обов`язок доказування, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача;
		-за твердженнями апелянта продовження строків позовної давності у зв`язку з пандемією коронавірусної інфекції поширювалося лише на ті правові відносини, які виникли на підставі юридичних фактів з 02.04.2020. Адже, використовуючи юридичну техніку, законодавцем не здійснено нормативного застереження про те, що продовженню підлягають і ті строки, перебіг яких почався у правових відносинах, що виникли раніше.
		Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта та просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, з огляду на таке:
		-позивач покликається на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 914/401/17, якою скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у цій справі в частині задоволення зустрічних позовних вимог про визнання права власності на землю, та відмовлено в зустрічному позові. Позивач зазначає про ряд фактів, які є преюдиційними, в силу положень ст. 75 ГПК України, в яких, зокрема, йдеться про те, що ТОВ «Колібрі-Х» ЛДТ не довело належними та допустимими доказами набуття права власності на спірну земельну ділянку, жодних рішень міською радою як власником земельної ділянки площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові не приймалося, а документації із землеустрою не затверджувалися, то земельна ділянка на вул. Пасічній м. Львові (кадастровий номер 4610136800:02:005:0348) є комунальною власністю;
		-згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно при поданні позовної заяви та на даний час право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:02:005:0348 зареєстроване за товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» (код ЄДРПОУ 34368355) на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2017 року за № 2584. Попереднім власником земельної ділянки згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД;
		-звертаючись до суду з даним позовом міська рада стверджує (зокрема, з покликанням на судові рішення у справі № 914/401/17) про те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади поза її волею. Таким чином, витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м. Львова з володіння відповідача відповідає критерію законності: витребування із його власності майна здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном. Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Разом із тим, відповідач не позбавлений права в подальшому звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваної земельної ділянки, збитків, що сприятиме дотриманню принципу пропорційності. Таким чином, позовні вимоги не порушують §1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності;
		- за вказаних обставин відсутні правові підстави вважати, що за наявності Державного акту на право власності на землю від 16.05.2000 року серія ЛВ №052682, неоформленого у відповідності до загальновідомих вимог чинного на той час законодавства, у спірних правовідносинах може мати місце неправомірне втручання у право власності відповідача чи третіх осіб;
		-з огляду на наведене, на переконання позивача, Господарський суд Львівської області дійшов правильних висновків про те, що єдиною належною підставою для вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова, повноваження якої, як власника, представляла Львівська міська рада, могло бути виключно рішення Львівської міської ради про таке вибуття, і лише в подальшому, така ділянка могла вибувати із приватної чи колективної власності осіб, яким вона була передана, на підставі договорів. Проте, у матеріалах справи відсутні та учасниками справи не надано доказів прийняття відповідного рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова. Доказів про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для надання її у власність або користування та для продажу на земельних торгах, також суду не подано. Отже, за відсутності рішення Львівської міської ради про вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею;
		- щодо строку позовної давності, то позивач зазначає, що в провадженні Господарського суду Львівської області вже перебувала справа за N 914/381/18 за позовом Заступника керівника Львівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс», треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Колібрі-Х», приватне підприємство «Астері», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ Держгеокадастру у м. Львові про витребування земельної ділянки площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові. Справа неодноразово переглядалася, знаходилася на розгляді судів усіх інстанцій з 2018 року по серпень 2022 року. Тобто, поки розглядалася справа за позовом прокуратури в інтересах позивача  Львівської міської ради, у міської ради не було можливості самостійно звернутися в суд до відповідача ТОВ «Будівельний Альянс-плюс» про витребування спірної земельної ділянки, оскільки таке звернення суперечило б господарському процесуальному законодавству. Разом з тим, позивач звертає увагу на введення на всій території України карантину, у зв`язку з чим перебіг процесуальних строків, визначених відповідними статтями Цивільного кодексу України, було продовжено на строк дії такого карантину. Отже, якщо вважати, що Львівська міська рада могла б подати позов при наявності вже тотожного спору з тих самих підстав, з тим самим предметом та між тими самими сторонами, то позов в будь-якому випадку був би пред`явлений в період дії карантину. Таким чином, суд дійшов правильних висновків про те, що правові підстави для застосування позовної давності в цьому спорі відсутні. 
		Разом з тим, в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, відповідач подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, зазначивши, при цьому, про обов`язок суду самостійно застосувати правильні приписи законодавства, з`ясувати чи правильно обраний позивачем спосіб захисту та чи буде такий спосіб ефективним для захисту порушеного права чи інтересу позивача і не призведе до звернення до суду з новими позовними вимогами, в порушення принципу процесуальної економії. Зокрема, апелянт звертає увагу суду на таке:
		- з матеріалів справи слідує, що на дату звернення позивача до суду (26.06.2023 року), на спірній земельній ділянці вже понад 20 років було розташовано нежитлові будівлі: 1) літ Б-1 площею 12,4 кв. м, та 2) літ. А-1 площею 25,5 кв. м;
		- суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка неправомірно вибула із власності позивача ще з моменту видачі Державного акта на право власності від 16 травня 2000 року. Фактично, суд першої інстанції визнав, що зазначені будівлі розташовані на земельній ділянці безпідставно, позаяк ні скаржник, ні ПП «Астері» та ТОВ «Колібрі-х ЛТД» від моменту нібито неправомірного відчуження спірної ділянки (16.05.2000 року) жодного разу не були її законними володільцями. Більше того, під будівництво нежитлових приміщень літ Б-1 площею 12,4 кв. м, та літ. А-1 площею 25,5 кв. м, що розташовані на вул. Пасічній, 146 у м. Львові не відводилася спірна земельна ділянка, що мала б цільове призначення для житлової забудови. Зазначене є однозначним свідченням наявності у будівель, що розташовані на спірній земельній ділянці, статусу самочинного будівництва;
		- апелянт, з покликанням на постанову великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/252, зазначає, що розглядаючи питання про наявність правових підстав для витребування спірної ділянки із незаконного володіння скаржника, відповідно до принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею), суд зобов`язаний вирішити юридичну долю споруд, що збудовані на земельній ділянці, якої стосується спір. Сама лише вимога про витребування ділянки із чужого володіння не вирішує юридичної долі збудованих на ній об`єктів нерухомості;
		- таким чином, через неправильно сформовано позовну вимогу та неправомірне її задоволення, за результатами розгляду справи № 914/1905/23 змінився правовласник лише спірної земельної ділянки - ним став позивач, тоді як власника нежитлових будівель змінено не було (при цьому, його було фактично позбавлено реального доступу до згаданих об`єктів). Натомість, належним способом захисту порушеного права, як випливає із процитованої постанови Великої Палати Верховного Суду, була б одночасна вимога про витребування земельної ділянки та знесення нежитлових будівель, розташованих на ній або визнання права власності на дані об`єкти нерухомості.
		10.04.2024 позивач подав суду клопотання про долучення доказів, в якому просив долучити до матеріалів справи інформаційну довідку про наявність майна за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 146; копію акта обстеження земельної ділянки на вул. Пасічній від 01.04.2019; копію листа ОКП «БТІ та ЕО» від 07.05.2019 року з інформацією про відсутність реєстраційних справ на об`єкти нерухомого майна на вул. Пасічній, 146 у м. Львові.
		Судова колегія долучає вказані докази до матеріалів справи, однак, у відповідності до приписів ст. 269 ГПК України, не надає їм оцінку, позаяк такі не були предметом дослідження в суді першої інстанції.
		Процесуальний хід розгляду даної справи відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду. За клопотанням представниці відповідача розгляд справи відбувся в режимі відеоконференції.
		В даному судовому засіданні були присутні представники позивача та відповідача, які підтримали свої доводи, міркування та заперечення, висловлені у попередніх судових засіданнях та викладені в апеляційні скарзі, додаткових поясненнях та відзиві на апеляційну скаргу; треті особи участі уповноважених представників не забезпечили, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.
		 
		Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з огляду на таке: 
		05.06.2003 між ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД та ПП «Астері» було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з умовами якого ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД продало, а ПП «Астері» оплатно придбало у свою власність нежитлові будівлі в літері Б-1 площею 12,4 кв.м, в літері А-1 площею 24,5 кв.м, які розташовані на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 146. Вказані будівлі знаходяться на земельній ділянці, яка перебувала у власності ТОВ «Колібрі» ЛТД відповідно до Державного акта на право власності на землю серія ЛВ № 052682, виданого 16.05.2000.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у справі № 914/401/17 задоволено повністю зустрічний позов ПП «Астері» до ТОВ «Колібрі-X» ЛТД про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,4830 га на вул. Пасічній у м. Львові, відомості про яку 19.05.2017 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Згодом, на підставі договору купівлі-продажу від 23.05.2017, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу О.П. Новосад, ПП «Астері» відчужило земельну ділянку на вул. Пасічній у м. Львові ТОВ «Колібрі- X» ЛТД.
		25.05.2017 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу О.П. Новосад, ТОВ «Колібрі- X» ЛТД продало земельну ділянку ТОВ «Будівельний альянс-плюс», яке на даний час і є власником земельної ділянки на вул. Пасічній у м. Львові.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 25.04.2017 у справі №914/401/17 в частині задоволення зустрічних позовних вимог, в цій частині судом апеляційної інстанції прийнято нове рішення, яким повністю відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог ПП «Астері» про визнання права власності на спірну земельну ділянку. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ПП «Астері», суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що відчуження об`єктів нерухомого майна під час дії ст. 120 ЗК в редакції від 25.10.2001 (станом на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна) не було підставою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами, а передбачало, що право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.
		З огляду на скасування рішення Господарського суду Львівської області, яким було визнано право власності на спірну земельну ділянку за ПП «Астері», яка згодом відчужила таку земельну ділянку ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД, а ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД на підставі нотаріально посвідченого договору відчужило спірну земельну ділянку ТОВ «Будівельний альянс-плюс», зазначаючи, що жодних рішень міською радою як власником щодо земельної ділянки не приймалося, а документація із землеустрою не затверджувалася, будь-які відомості щодо реєстрації державного акта на право приватної власності відсутні, вважаючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння Львівської міської ради поза її волею та останньою в подальшому не вчинено жодних дій, спрямованих на схвалення такого вибуття, Львівська міська рада, у відповідності до вимог ст. 388 ЦК України, звернулася до суду з даним позовом про витребування майна у набувача.
		Як вбачається з матеріалів справи та як встановлено судом апеляційної інстанції у своїй постанові у справі № 914/401/17, на спірній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі під літ. Б-1 площею 12,4 кв.м та літ. А-1 площею 25,5 кв.м. 
		Водночас, під будівництво нежитлових приміщень під літ. Б-1 площею 12,4 кв.м та літ. А-1 площею 25,5 кв.м, що розташовані на вул. Пасічній, 146 у м. Львові, спірна земельна ділянка, що має цільове призначення для житлової забудови, не відводилася. З огляду на те, що спірна земельна ділянка неправомірно вибула з власності позивача ще з моменту видачі Державного акта на право власності 16.05.2000, вказані будівлі розташовані на ній безпідставно, оскільки ні ТОВ «Будівельний альянс-плюс», ні ПП «Астері», ні ТОВ «Колібрі-Х» ЛТД з моменту неправомірного відчуження земельної ділянки жодного разу не були її законними володільцями. Отже, з наведеного можна дійти висновку, що будівлі під літ. Б-1 площею 12,4 кв.м та літ. А-1 площею 25,5 кв.м, розташовані на вул. Пасічній, 146 у м. Львові є самочинним будівництвом.
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
		Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
		Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
		Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норма зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.
		Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди.
		За загальним правилом, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Аналіз вказаної норми чинного законодавства дає підстави стверджувати, що оскільки мова йде про вже збудований об`єкт або який будується, а особа, яка здійснила (здійснює) будівництво без відповідного дозволу, не набуває право власності на такий об`єкт, його доля не може бути невирішеною. Такий об`єкт або має перейти у власність осіб, які мають право на нього претендувати, або бути знесений.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		У певних випадках, спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
		Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
		Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:
		Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		На вимогу власника (користувача) земельної ділянки, суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
		Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
		Таким чином, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Відповідна правова позиція наведена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі за № 916/1174/22.
		Отже, розглядаючи питання про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки, дотримуючись принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею), суд, попри вирішення питання щодо самої земельної ділянки, зобов`язаний вирішити юридичну долю споруд, що збудовані на земельній ділянці, якої стосується спір. Водночас, сама лише вимога про витребування ділянки з чужого незаконного володіння не вирішить юридичної долі збудованих на ній об`єктів нерухомості, відтак, належним способом захисту порушеного права є одночасна вимога про витребування земельної ділянки та знесення нежитлових будівель, розташованих на ній, або визнання права власності на вказані об`єкти нерухомості.
		З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку про обрання Львівською міською радою неналежного та неефективного способу захисту свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення слід скасувати, а в задоволенні позовних вимог Львівської міської ради про витребування земельної ділянки  відмовити.
		Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.
		Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 277, 282-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» задоволити.
		Рішення Господарського суду Львівської області від 27.11.2023 у справі №914/1905/22 скасувати.
		В задоволенні позову відмовити.
		Судові витрати покласти на позивача.
		З Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» (79045, м. Львів, вул. Стрийська, 115; ідентифікаційний код: 34368355) стягнути 114288,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
		Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
		Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
		 
		Повний текст постанови складено 22.04.2024.
		 
		Головуючий суддяГ.В. Орищин
		 
		суддяН.А. Галушко
		 
		суддяМ.Б. Желік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...