Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/53008/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2024. Зареєстровано: 24.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2024.

Номер судового провадження: 2-4635/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/53008/23-ц 
		пр. 2-4635/24
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва
		в складі: головуючого - судді Ільєвої Т.Г.
		при секретарі Ємець Д.О.,
		за участю:
		представника позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Божонок Т.В. ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу 757/53008/23-ц за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії, - 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У листопаді 2023 року позивач звернулась з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», згідно вимог якого просить суд:
		- стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_3 безпідставно списані кредитні кошти у розмірі 44 955 гривень 00 копійок;
		- стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_3 безпідставно списані протягом липня-вересня 2023 року грошові кошти у розмірі 4955 гривень 00 копійок;
		- стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 5000 гривень 00 копійок.
		- зобов`язати Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» скасувати всі нараховані на безпідставно списані 27.06.2023 року з рахунку ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 44 955 гривень 00 копійок проценти, комісії, пені, штрафи та інші платежі.
		- стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму витрат на правову допомогу в розмірі 16 000 гривень 00 копійок.
		Мотивуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 , вказує, що вона є клієнтом АТ «Райффайзен Банк Аваль» та обслуговується на підставі договору від 14.12.2017 року № PDV22248808.
		Так, 27 червня 2023 року позивач у мережі Facebook побачила публікацію про фінансову допомогу українцям та здійснила перехід за посиланням для її одержання. Опісля переходу їй було запропоновано обрати банк для здійснення перерахування коштів. Вибір було здійснено між АТ «Ощадбанк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь останнього. На фінансовий номер телефону позивач опісля переходу на вище зазначений сайт, надійшло SMS-повідомлення від АТ «Райффайзен Банк Аваль» з одноразовим паролем для авторизації на сайті. Позивач зазначає, що одразу після введення одноразового паролю, жодних інших вікон на сайті не з`являлося, тому вона просто очікувала надходження грошових коштів на платіжну картку (далі - ПК). Проте, у цей же день, 27.06.2023 позивачкем було виявлено списання грошових коштів, які були кредитним лімітом, у сумі 44 955,00 грн., свою участь у проведенні якого вона заперечує.
		Позивач стверджує, що у цей же день, 27.06.2023 звернулася до АТ «Райффайзен Банк Аваль» з метою скасування проведення спірних операцій. Під час звернення до банку дізналась, що кошти з її рахунку ще не були списані і платежі знаходяться в «обробці».
		В подальшому позивач звернулась до відділення поліції із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, зазначивши, що 27.06.2023 невстановлена особа шахрайським способом заволоділа її грошовими коштами у сумі 44 955 грн., чим завдала майнової шкоди. Заяву позивача внесено до ЄРДР 28.06.2023, номер кримінального провадження 12023111030003185.
		За результатами розгляду заяви позивача на спірну транзакцію № 479765, Банк листом від 07.09.2023 повідомив про відсутність у Банку підстав для повернення коштів по спірним транзакціям на її рахунок, з огляду на те, що нібито позивач, піддалась впливу третіх осіб, розголосила дані для входу в систему «Райффайзен Онлайн», що дало змогу даним третім особам здійснити вхід 27.06.2023 в обліковий запис позивача та отримати реквізити платіжної картки. Після чого, на сторонньому ресурсі мережі Інтернет здійснено операції переказу коштів з введенням всіх реквізитів картки та з підтвердженням одноразовим паролем, який було надіслано на мобільний номер телефону, що був підключений до послуги 3D-Secure. Також Банк зазначає, що у разі списання з карткових рахунків коштів в результаті шахрайських операцій, що сталися через недотримання вимог укладеного договору, Банк залишає за собою право не приймати претензій від клієнтів.
		Вважаючи відмову банку неправомірною, позивач звернулась до суду із даним позовом. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Цивільний кодекс України (статті 23, 1167), Закон «Про платіжні послуги» (статті 38, 42, 43, 44, 67, 68, 86, 87), Закон України «Про захист прав споживачів», Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затверджене постановою Правління НБУ № 164 від 29.07.2022.
		Також, позивач вказує, що вказаними протиправними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди.
		21.11.2023 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
		16.01.2024 та 17.01.2024 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що станом на 17.11.2023 діяла редакція Правил банківського обслуговування розміщена на сайті Банку за посиланням https://raiffeisen.ua/storage/files/rules-z-25102023.pdf.
		Відповідно до ст. 1 Правил: ОТП-пароль - оригінальний одноразовий числовий пароль, що направляється на номер мобільного телефону Держателя ПК , відносно якої активовано 3D-Secure та введенням якого здійснюється завершення операції оплати товарів, робіт та послуг з використанням Реквізитів ПК в мережі Інтернет.
		3-D Secure - процедура електронної ідентифікації ПК, яка передбачає здійснення операції оплати товарів, робіт та послуг з використанням Реквізитів ПК в мережі Інтернет лише після введення ОТП-пароля.
		Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Розділу 4 Правил: при отриманні доступу до Системи та її використанні Клієнт зобов`язаний дотримуватися заходів безпеки, що передбачені Правилами, у тому числі, але не обмежуючись, «Інструкцією щодо користування Системою «Райффайзен Онлайн» (Додаток № 3 до Правил), а також вживати інших заходів, які слід очікувати від добросовісного, уважного та пильного користувача для забезпечення безпеки в роботі Системи та усунення ризиків її використання для несанкціонованого доступу чи з метою шахрайства з коштами клієнтів Банку. 
		Відповідно до п. 7.3. ст. 7 Розділу 4 Правил: клієнт зобов`язаний користуватися Системою особисто, зберігати в таємниці Картку ідентифікації Клієнта, Автентифікаційні дані Клієнта, а також під постійним особистим контролем мобільний телефон (SIM-карту, що відповідає Номеру мобільного телефону Клієнта), не передавати їх третім особам, вживати заходи для унеможливлення їх отримання та використання третіми особами для входу в Систему та/або користування послугами цієї Системи.
		Відповідно до п. 8.2.1 Правил: всі операції, здійснені з фізичним пред`явленням ПК/без фізичного пред`явлення ПК із застосуванням/без застосування ПІН-коду, у тому числі ПІН-коду платіжного гаманця та/або Реквізитів ПК, із введенням ОТП-паролю, у тому числі Довіреними особами Клієнта, безумовно визнаються Клієнтом як такі, що здійснені ним свідомо, особисто підписані та спрямовані Клієнтом на вчинення правочину та/або розпорядження коштами на Картковому рахунку.
		У разі втрати (крадіжки тощо) ПК/мобільного телефону із SIM-картою/із Фінансовим номером Клієнта, компрометації ПК (розголошення ПІН-коду /ОТП-паролю/Реквізитів ПК, виникнення підозри, що ПІН-код /Реквізити ПК сталі відомі третім особам, зокрема під час здійснення операції з ПК тощо), а також у разі виявлення Спірних операцій, Банк має бути Негайно повідомлений: 
		(а) шляхом звернення Клієнта до Інформаційного центру з обов`язковим проходженням Процедури ідентифікації;
		(б) шляхом звернення Клієнта до відділення Банку з відповідною письмовою заявою; 
		(в) шляхом надання Клієнтом Банку розпорядження щодо внесення ПК до Стоп-списку за допомогою Системи «Райффайзен Онлайн» (відповідно до пункту 5.1. Статті 5 Розділу 4 Правил). 
		Після отримання Банком передбаченого цим пунктом повідомлення, Банк вносить ПК до Стоп-списку, в результаті чого ПК Блокується для здійснення операцій (крім операцій, які не потребують Авторизації). Витрати, пов`язані з внесення ПК до Стоп-списку (Блокування ПК) несе Клієнт відповідно до Тарифів на ведення та обслуговування Карткових рахунків фізичних осіб (крім операцій, які не потребують Авторизації).
		До моменту повідомлення Банка про визначені цим пунктом факти, ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на Клієнта. З моменту повідомлення Клієнтом Банка про визначені цим пунктом факти ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на Банк. Така відповідальність Банку настає з моменту внесення Банком ПК до Стоп-списку.
		У разі отримання Банком у порядку, визначеному цим пунктом, повідомлення від Клієнта про втрату(крадіжку тощо) мобільного телефону із SIM-картою, Блокування ПК здійснюється Банком за ініціативою Клієнта. Якщо Клієнт у порядку, визначеному цим пунктом, повідомив Банк про компрометацію ПК та/або про виявлення Спірної операції, Клієнт має негайно звернутися до найближчого відділення Банку, повернути ПК, а також на вимогу Банку надати інформацію та документи на підтвердження того, що Спірні операції здійснювалися без відома Клієнта.
		При цьому відповідно до п. 8.3.2 Правил Строки здійснення Банком видаткових операцій за Картковими рахунками, ініційованих із використанням ПК, визначаються правилами відповідної Платіжної системи.
		Окрім цього, відповідачем було вказано, що, так як позивачем було самостійно здійснено перехід з соціальної мережі Facebook задля отримання фінансової допомоги, він вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу на користь позивача.
		По факту отримання вказаної вище заяви клієнта про спірні транзакції відповідальними підрозділами Банку було проведено перевірку та встановлено, що всі оскаржувані клієнтом транзакції були здійснені з використанням реквізитів ПК Клієнта, які були одержані шляхом шахрайських дій.
		Вивченням історії авторизації по ПК позивача було встановлено, що оскаржувані операції проведені на сторонньому ресурсі мережі Інтернет «WWW.IPAY.UA», що підтримує технологію захищеної електронної комерції 3-D Secure, тобто з введенням одноразових OTP- паролей, що унеможливлює процедуру оскарження таких операцій згідно Правил МПС, оскільки вважається що всі транзакції вчинені з вірним введенням OTP-паролей є операціями особисто санкціонованими клієнтом.
		Згідно з договором, укладеним між клієнтом та АТ «Райффайзен Банк», передбачено, що всі операції, здійснені з використанням ПК із застосуванням реквізитів ПК та введенням підтверджуючого коду 3D-Secure (з смс-повідомлення), у тому числі довіреними особами Клієнта, безумовно визнаються Клієнтом як такі, що ним здійснені свідомо, особисто підписані, та спрямовані Клієнтом на вчинення правочину. Також, власник рахунку несе повну відповідальність за проведення всіх операцій по картці, здійснених після крадіжки або втрати картки до моменту повідомлення про це в Банк. Клієнт зобов`язаний забезпечити належне зберігання ПК, не розголошувати ПІН і не передавати ПК у користування третім особам. У випадку втрати/крадіжки ПК, розголошення ПІН-коду, а також в інших випадках, пов`язаних із необхідністю заблокувати ПК, негайно повідомити Банк за телефонами Інформаційного центру, з обов`язковим зазначенням своїх персональних даних (номер рахунку, номер картки, П.І.Б.) і слова-пароля.
		Враховуючи викладене, за результатами розгляду заяви позивача на спірну транзакцію № 479765, Банк повідомив позивачу листом від 07.09.2023 про відсутність у Банку підстав для повернення коштів по спірним транзакціям на її рахунок з огляду на те, що всі операції здійснені з використанням платіжної картки були здійснені з правильним введенням реквізитів ПК та введенням підтверджуючого коду 3D-Secure (у смс-повідомленні), та згідно з укладеним договором визнаються Клієнтом як такі, що здійснені ним свідомо, особисто підписані та спрямовані Клієнтом на вчинення правочину (пункт 8.2.1 Правил).
		Окрім цього, представник відповідача вказав, що стороною позивача не доведено неправомірності поведінки Банку у спірних правовідносинах, не визначено в чому саме полягає шкода, а також не наведено жодних міркувань, на підставі яких зроблено розрахунок суми моральної шкоди, з огляду на що вимоги про відшкодування моральної шкоди не мають жодних підстав для задоволення.
		Відтак, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, моральна шкода не підлягає стягненню, правова допомога є не підтвердженою, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог.
		Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
		За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
		Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
		Згідно зі ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		У ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно із статтями 525, 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
		Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		За змістом ст. 1068 ЦК України, банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Відповідно до ч. 2 вказаної статті грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		Згідно зі ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його ж рахунка, банк повинен негайно,після виявлення порушення, зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до пунктів 136, 140, 143, розділу VIІ Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України №164 від 29.07.2022 року, користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
		Втратою платіжного інструменту є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за платіжним інструментом, неправомірне заволодіння та/або використання платіжного інструменту чийого реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації.
		Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту,повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
		До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
		Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
		Відповідно до пункту 144 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України №164 від 29.07.2022 року, надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача.
		Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов`язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів.
		Згідно з п. 146 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Пунктом 147 Положення передбачено, що власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.
		Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
		Згідно з положеннями частини другої статті 614 ЦК України, саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг.
		У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-71цс15 зазначено, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від30 квітня 2010 року №223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності,відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61 -3239св 18), від 20 червня 2018 року у справі №691/699/16-ц, (касаційне провадження №61 -16504св 18) вказану правову позицію підтримав.
		Згідно з ч. 5 ст. 87 Закону України «Про платіжні послуги», до моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації відповідно до статті 38 цього Закону ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на платника. З моменту повідомлення платником емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Під втратою індивідуальної облікової інформації розуміється неможливість здійснення платником використання індивідуальної облікової інформації, неправомірне заволодіння та/або використання чи загроза заволодіння та/або використання іншими особами індивідуальної облікової інформації або її компонентів.
		Згідно ч. 20 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», користувач зобов`язаний зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, негайно після того,як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку,передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Дане положення законодавства підтверджується і висновками судової практики: «Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 03 жовтня 2022 року у справі № 387/746/18)».
		Так, суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що в даному випадку, Банком в результаті перевірки було встановлено, що 27.06.2023 о 17:32 за допомогою сторонніх сервісів по платіжній карті позивача здійснено два платежі на загальну суму 44 955,00 грн.
		Суд, вважає, що позивач здійснюючи платіж не допускала інших осіб до використання електронного платіжного засобу, не втрачала картку не повідомляла іншим особам (в телефонному режимі чи іншим чином) персональний ідентифікаційний номер або інформацію, нанесену на карту і магнітну смугу, також вона своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, оскільки позивачем одразу після отримання нею інформації, що по картковому рахунку позивача здійснено два платежі на загальну суму 44 955,00 грн., звернулася до Банку.
		Окрім цього, була оформлена заява № 479765, яка стосувалась оскарження транзакції.
		Судом встановлено, що незважаючи на звернення позивача о 19:17 27.06.2023, відповідні транзакції були схвалені АТ «Райффайзен Банк». У зв`язку з чим, суд дійшов висновків, що відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на сприяння повернення коштів щодо платіжних операцій відносно кредитного рахунку № 1815789500, відтак не спростовано факт наявності його вини.
		Щодо доводів відповідача щодо ініціювання спірних транзакцій позивачем суд зазначає, що операція 3D Secure може бути визнана такою, що відбулася за ініціативою особи у випадку, коли ініціювання платежу відбулося шляхом введення реквізитів платіжної картки на сайті. З огляду на те, що після переходу позивачем за відповідним посиланням, третім особам уже було відома інформація стосовно її фінансового номеру телефону та інших даних, що необхідні для входу у банківський застосунок, аж ніяк не може свідчити про сприяння зловмисникам у вчиненні дій, пов`язаних з коштами на рахунку.
		Таким чином, провівши аналіз норм матеріального права в системному зв`язку із встановленими по справі фактичними обставинами, суд дійшов висновку, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції.
		Таким чином, з відповідача підлягає стягненню списані з карткового рахунку грошові кошти у розмірі 44 955 гривень 00 копійок, шляхом їх відновлення на рахунку ОСОБА_3 .
		Щодо моральної шкоди, суд звертає увагу, що відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема,враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
		Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року,обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд,зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду таз чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
		Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
		Відтак, позивачем не доведено умови та підстави покладення цивільної відповідальності, а саме, протиправність дій відповідача, причинний зв`язок між цими діями та спричиненою шкодою, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Таким чином, вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.
		Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		У відповідності до частини першої статті 81 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи,зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення безпідставно списаних кредитних грошових коштів на користь позивача, у сумі 44 955 грн. 00 коп.
		Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 16 000, 00 грн., суд звертає увагу, що відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат,пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться досудових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.
		Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.
		Також, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
		Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою,включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Як передбачено ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг),виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат,за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді;інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.
		Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат,необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат,адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати,необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
		Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та\або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та\або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
		Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
		Так, суд при визначенні суми відшкодування має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру,виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Дана позиція узгоджується, з висновками Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц.
		Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі №922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		Так, на підтвердження витрат, позивачем надано договір про надання правової допомоги, ордер, акт про надання юридичних послуг від 13.11.2023, квитанція оплачених послуг.
		Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правову допомогу, які будуть співмірними та відповідатимуть принципу розумності та справедливості.
		Відтак, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України та вважає, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати, у розмірі 10 000 грн 00 коп.
		Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
		Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
		Керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, ЦПК України, суд,
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_3 безпідставно списані кредитні грошові кошти у розмірі 44 955 (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять (гривень) 00 копійок шляхом їх відновлення на рахунку ОСОБА_3 .
		Зобов`язати Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» скасувати всі нараховані на безпідставно списані з рахунку ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 44 955 (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять (гривень) 00 копійок проценти, комісії, пені, штрафи та інші платежі.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_3 суму витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
		В іншій частині позовних вимог - відмовити.
		 
		Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», код ЄДРПОУ 14305909, 01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 4 «А».
		 
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст судового рішення складено та підписано 15.04.2024 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                        Тетяна ІЛЬЄВА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...