Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/970/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2024. Зареєстровано: 25.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2024.
Дата набрання законної сили: 15.04.2024
Результат оскарження 24.07.2024 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передано справу на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"15" квітня 2024 р. Справа №914/970/22
		 
		Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
		Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,
		Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,
		за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
		 
		та представників:
		від позивача (скаржника)  Шумелда Р.Р.
		від відповідача (скаржника)  не з`явився
		від третьої особи  Гарбузюк Р.О.
		 
		розглянувши апеляційні скарги: 
		-Акціонерного товариства Будівельно-монтажне управління Львівгазифікація, б/н від 24 січня 2024 року
		-Львівської міської ради, б/н від 25 січня 2024 року
		на рішення Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року (підписане 05.01.2024), суддя Матвіїв Р.І.
		у справі №914/970/22
		за позовом Акціонерного товариства Будівельно-монтажне управління Львівгазифікація, м. Львів
		до відповідача Львівської міської ради, м. Львів
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз, м. Львів
		про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 07.12.2017 в частині п. 12 додатку; визнання права постійного користування на земельну ділянку
		 
		та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз, м. Львів
		до відповідача-1 Акціонерного товариства Будівельно-монтажне управління Львівгазифікація, м. Львів
		до відповідача-2 Львівської міської ради, м. Львів
		про визнання права користування земельною ділянкою
		 
		в с т а н о в и в :
		Акціонерне товариство «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача  Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №2780 від 07.12.2017 (в редакції ухвали №4939 від 25.04.2019) в частині п.12 Додатку щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 та визнання права постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 за Акціонерним товариством Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація». Позов мотивовано тим, що Акціонерне товариство «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» є користувачем вказаної земельної ділянки, а відповідачем  Львівською міською радою не визнається його право користування такою земельною ділянкою.
		Поряд з цим, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору  Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідачів: Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» та Львівської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 за Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз». Позов мотивовано тим, що саме третя особа є законним землекористувачем спірної земельної ділянки на підставі Державного акту Б №040843 на право користування земельною ділянкою, виданого у 1987 році Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів Виробничому об`єднанню газового господарства «Львівгаз».
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року у справі №914/970/22 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» відмовлено повністю; позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» до Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» задоволено повністю: визнано за Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» право постійного користування земельною ділянкою площею 2,5 га кадастровий номер 4610136300:05:020:0009, що розташована в промзоні «Сигнівка» м. Львова, на підставі Державного акта Б №040843 на право користування земельною ділянкою, площею 2,5 га, в межах згідно з планом землекористування, виданого у 1987 році Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів Виробничому об`єднанню газового господарства «Львівгаз».
		Рішення суду мотивоване тим, що Львівське будівельно-монтажне управління входило у склад Виробничого об`єднання «Львівгаз», як самостійна юридична особа, а в жовтні 1991 стало частиною створеного концерну «Укргазифікація», тобто з того часу зв`язок з ВО «Львівгаз» припинився і вони продовжили існувати як дві самостійні юридичні особи; при цьому, доказів того, що виходячи зі складу ВО «Львівгаз», будівельно-монтажне управління мало у користуванні земельну ділянку 2,5 га і продовжило користування такою у зв`язку із входженням до складу Концерну, немає, як і немає доказів того, що вихід будівельно-монтажного управління зумовив припинення існування ВО «Львівгаз» та його прав на землю. Суд у рішенні зазначив, зокрема, що позивачем надано акт приймання-передачі будівельно-монтажних організацій від Науково-виробничого об`єднання по газопостачанню та газифікації «Укргаз» у галузевий державний концерн по газифікації «Укргазифікація» від 22.01.1992, яким підтверджується обставина передачі організацій, серед яких вказано Львівське БМУ, до галузевого концерну. Актом також передбачено, що передача здійснена зі всіма активами і пасивами по передавальному балансу на 01.10.1991, з основними засобами та позаобіговими активами, нормованими обіговими коштами, грошовими коштами в розрахунках та джерелами їх покриття, коштами та витратами капітального будівництва та джерелами його фінансування, проте передавального балансу, по якому можна було б встановити належні організаціям та зокрема, Львівському БМУ, активи, зокрема, нерухоме майна у вигляді земельної ділянки, не подано жодним із учасників справи. Суд резюмував, що позивач не є користувачем тих прав, для захисту яких він звернувся до суду з відповідною позовною заявою, та не довів, що він є правонаступником Львівського виробничого об`єднання газового господарства «Львівгаз», якому видано Державний акт на право користування землею у 1987 році, а також що він є законним користувачем спірної земельної ділянки. Суд дійшов висновку, що права позивача не порушуються визначеним ним відповідачем із заявлених підстав позову, за відсутності врегульованих між позивачем та третьою особою питань землекористування спірною ділянкою, і підстав визнавати за позивачем право постійного користування на спірну земельну ділянку у суду немає. Поряд з тим, рішення суду мотивоване тим, що правонаступником суб`єкта, якому було видано Державний акт на право користування землею, є третя особа у цій справі. Саме Виробничому об`єднанню газового господарства «Львівгаз» у 1987 році видано Державний акт на користування землею, право постійного користування на яку є предметом позовів позивача і третьої особи; враховуючи зміст рішення №300 від 18.06.1987, вбачається, що Виробниче об`єднання газового господарства «Львівгаз» і Львівське виробниче об`єднання газового господарства «Львівгаз» є одним і тим же суб`єктом, а 16.12.1991 правонаступником Львівського виробничого об`єднання газового господарства «Львівгаз» стало Львівське державне підприємство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», що відображено в Статуті Львівського державного підприємства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз». Відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Львівської міськради народних депутатів № 199 від 28.01.1992 зареєстровано Львівське державне підприємство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», а 21.08.1992 затверджено Статут вказаного підприємства. Відповідно до наказу по Виробничому об`єднанню «Львівгаз» № 83 від 20.07.1992 Львівське виробниче об`єднання газового господарства «Львівгаз» переіменоване на Львівське державне підприємство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз». Відповідно до законодавства 11.03.1994 на базі Державного підприємства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» створено Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», яке є його правонаступником, про що вказано в наказі № 15 від 31.01.1995 «Про утворення АТ «Львівгаз». Надалі відбувались зміни в найменуванні товариства, а саме 26.10.2010 Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» перейменовано на Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», а 23.03.2019 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» перейменовано на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільчої системи «Львівгаз». Відтак, враховуючи доведеність правонаступництва третьої особи і відсутність доказів припинення прав користування земельною ділянкою, отриманою згідно з Державним актом від 1987 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання за Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» права постійного користування земельною ділянкою, площею 2,5 га в межах згідно з планом користування.
		Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач (АТ «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація») та відповідач (Львівська міська рада) звернулися до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
		АТ «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року у справі №914/970/22 та прийняти нове, яким позов Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» задовольнити у повному обсязі: визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 07.12.2017 в частині п.12 додатку та визнати право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 4610136300:05:020:0009, а у задоволенні позову третьої особи  відмовити. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин норми права, що підлягали до застосування, зокрема положення нормативно-правових актів, якими: визначався обсяг правосуб`єктності підприємства, що входило до складу виробничого об`єднання; регулювався порядок надання земельної ділянки у користування на момент виділу земельної ділянки. Позивач наголошує на особливостях структури та діяльності виробничих об`єднань у сфері газозбуту, що визначалися Положенням про соціалістичне державне виробниче підприємство, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР №731 від 04.10.1965 (Положення №731) та постановою РМ УРСР №400 від 22.08.1975 «Про удосконалення планування і посилення економічного стимулювання роботи газозбутових підприємств і організацій» (Постанова №400), згідно з якими, Львівське будівельно монтажне управління Виробничого об`єднання «Львівгаз» у період з 22.08.1975 по 17.10.1991 (до реорганізації) було підприємством у складі підприємства та не мало повної господарської самостійності, а його органом господарського управління було Виробниче об`єднання «Львівгаз». Поряд з тим, наголошує, що Виробниче об`єднання «Львівгаз» реорганізовувалося двічі: вперше у спосіб виділу Будівельно монтажного управління, на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №104 від 17.10.1991; вдруге  шляхом корпоратизації у спосіб об`єднання газозбутових підприємств в корпорацію «Укргаз», на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №133 від 31.12.1991. Разом з тим, звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази, а саме: рішення про реорганізацію ВО «Львівгаз» у ДП «Львівгаз», та ДП «Львівгаз» у ВАТ «Львівгаз».
		Львівська міська рада у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року у справі №914/970/22 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз». Зокрема, зазначає, що міська рада не визнає речові права на спірну земельну ділянку ані АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», ані АТ «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація». На думку міської ради право постійного користування спірною земельною ділянкою закінчилося у ДП по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - 11 березня 1994 року, у зв`язку з припиненням вказаного підприємства, у зв`язку з чим, вважає, що саме міська рада уповноважена розпоряджатися спірною земельною ділянкою.
		У відзивах на апеляційні скарги третя особа (Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз») просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення  без змін. Зокрема, наголошує, що в процесі реорганізації всі права та обов`язки переходять до правонаступників юридичної особи, таке правонаступництво називають універсальним, оскільки правонаступник повністю замінює собою попередника у всьому обсязі прав і обов`язків останнього; таким повним правонаступником ВО «Львівгаз» вважає Акціонерне товариство «Оператор газорозподільчої системи «Львівгаз», відтак, саме вказане товариство, на думку третьої особи, є постійним користувачем спірної земельної ділянки.
		 
		Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року у справі №914/970/22 та прийняти нове, яким позов Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» задовольнити та відмовити у задоволенні позову третьої особи, з підстав, наведених в апеляційній скарзі. Проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечував.
		Представник третьої особи з самостійними вимогами в судовому засіданні проти вимог обох апеляційних скарг заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги  без задоволення, з підстав, наведених у відзивах на апеляційні скарги.
		Представник відповідача (скаржника) в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. У попередніх судових засіданнях представник відповідача вимоги апеляційної скарги відповідача підтримав, просив задоволити у повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року у справі №914/970/22 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Проти вимог апеляційної скарги позивача заперечував.
		Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України).
		Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнавалася обов`язковою, з огляду на те, що представник відповідача був присутній у попередньому судовому засіданні та надавав суду свої пояснення по суті спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
		 
		Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи із самостійними вимогами, розглянувши доводи апеляційних скарг та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Львівської міської ради  задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, АТ «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» створено 16 травня 1951 року згідно наказу Мінкомунгоспу України у складі тресту «Львівгаз» на правах юридичної особи (назва на момент створення  Будівельно-монтажна контора).
		22 серпня 1975 року постановою РМ УРСР №400 «Про удосконалення планування і посилення економічного стимулювання роботи газозбутових підприємств і організацій» вирішено: зосередити управління газозбутовими підприємствами і організаціями в Міністерстві комунального господарства УРСР, поклавши на нього забезпечення газопостачання споживачів незалежно від їх відомчої підпорядкованості в межах виділених лімітів (п.1); затвердити розроблену Міністерством комунального господарства УРСР схему управління газопостачання, яка передбачає, зокрема, перехід на управління по три ланковій системі: Міністерство комунального господарства УРСР - республіканське об`єднання - виробниче об`єднання, підприємство (п.2); виробничому об`єднанню можуть бути підпорядковані окремі самостійні підприємства, що користуються правами, передбаченими Положенням про соціалістичне державне виробниче підприємство. Об`єднання, якому підпорядковані самостійні підприємства, виступає по відношенню до них як вищестоящий орган (п.2); створено Львівське виробниче об`єднання газового господарства «Львівгаз» на місці ліквідованого Львівського обласного виробничого тресту по експлуатації газового господарства «Львівгаз». Таким чином, змінено організацію усієї газозбутової системи на державному рівні; проведено першу реорганізацію газозбутових підприємств за результатами якої трести перетворено у Виробничі об`єднання.
		З 1975 року Львівське будівельно-монтажне управління Спеціалізоване рембудуправління №1 ВО «Львівгаз» (надалі Будівельно-монтажне управління) на правах підприємства входило до Львівського виробничого об`єднання газового господарства «Львівгаз», яке для Будівельно-монтажного управління було водночас і юридичною особою, і вищестоящим органом, і органом господарського управління.
		Діяльність державних підприємств в період, в якому виникли спірні правовідносини, унормовувалась Положенням про соціалістичне державне виробниче підприємство, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР №731 від 04.10.1965 (далі  Положення №731).
		Відповідно до п.п.6, 2 Положення №731 підприємство утворюється за наказом (рішенням) вищестоящого органу відповідно до законодавства Союзу РСР або союзної республіки; соціалістичне державне виробниче підприємство, використовуючи закріплене в його оперативному управлінні або користуванні державне майно, здійснює силами свого колективу під керівництвом вищестоящого органу виробничо-господарську діяльність (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг), відповідно до плану економічного і соціального розвитку, на основі господарського розрахунку, виконує обов`язки і користується правами, пов`язаними з цією діяльністю, має самостійний баланс і є юридичною особою.
		Згідно з абзацами 2, 3 п.10 Положення №731 комбінат, трест або інша господарська організація, якій підпорядковані самостійні підприємства, діє по відношенню до них як орган господарського управління; комбінат, трест або інша господарська організація, до складу якої входять виробничі одиниці, що не є самостійними підприємствами, і котрій разом з тим підпорядковані самостійні підприємства, здійснює по відношенні до перших і по відношенні до виконуваної безпосередньо самою організацією виробничої діяльності права та обов`язки виробничого підприємства відповідно до даного Положення, а стосовно підпорядкованих їй самостійних підприємств діє в якості органу господарського управління.
		Пунктом 2 постанови РМ УРСР №400 від 22.08.1975 року передбачено, зокрема, що об`єднання, якому підпорядковані самостійні підприємства, виступає по відношенню до них як вищестоящий орган.
		З огляду на викладене, Львівське будівельно монтажне управління Виробничого об`єднання «Львівгаз» у період з 22.08.1975 по 17.10.1991 було підприємством у складі підприємства та не мало повної господарської самостійності, а його органом господарського управління було Виробниче об`єднання «Львівгаз».
		Статтею 29 ЦК УРСР передбачалося, що юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов`язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).
		Відповідно, речові права Львівське БМУ ВО «Львівгаз» набувало через ВО «Львівгаз» як орган господарського управління, - в порядку, передбаченому ст.29 ЦК УРСР, п.10 Положення №731 та п.2 Постанови РМ УРСР №400 від 22.08.1975 року.
		Судом встановлено, що 05 березня 1980 року начальник Будівельно-монтажного управління звернувся до директора радгоспу «Львівський» Пустомитівського району із заявою про виділення земельної ділянки площею 1,8 га для побудови виробничої бази управління.
		У травні 1980 року складений план землекористування радгоспу «Львівський» із зазначенням вибору земельної ділянки під розміщення виробничої бази РБУ №1 ВО «Львівгаз». 
		12 грудня 1980 року складено Акт вибору земельної ділянки під розміщення виробничої бази спеціалізованого ремонтно-будівельного управління №1 виробничого об`єднання «Львівгаз», у складані та підписанні якого взяв участь представник РМУ №1 ВО «Львівгаз».
		У 1984 році філіалом Проектного інституту №3 у м. Львові розроблена проектна документація (шифр №2541) «Будівництво виробничої бази «СРБУ №1 в/о Львівгаз» (Спеціалізованого рембудуправління №1 ВО «Львівгаз»).
		18 липня 1986 року Наказом №166 Міністерства житлово-комунального господарства УРСР затверджено робочий проект на будівництво виробничої бази СРБУ №1 в/о Львівгаз. 
		У лютому  березні 1987 року план вибору земельної ділянки перепогоджений, у зв`язку із зміною площі, необхідної для будівництва виробничої бази, а саме: з 1,8 га на 2,5 га, за підписом представника РБУ №1 ВО Львівгаз, директора радгоспу «Львівський» та головного інженера-землевпорядника Пустомитівського району.
		Поряд з тим, директором радгоспу «Львівський» надано висновок «Про погодження вибору земельної ділянки під будівництво виробничої бази БМУ ВО Львівгаз», згідно якого БМУ в/о Львівгаз приступити до освоєння ділянки лише після оформлення відводу в установленому порядку.
		14 лютого 1987 року представником радгоспу «Львівський» (користувачем земельної ділянки) та БМУ ВО Львівгаз (підприємство, що заінтересоване у відводі земельної ділянки) складено Акт визначення збитків і втрат сільського виробництва зв`язаних з вилученням земельних ділянок, за яким саме на Будівельно-монтажне управління ВО Львівгаз покладено обов`язок відшкодувати радгоспу «Львівський», затверджені цим Актом збитки від вилучення земельної ділянки.
		19 лютого 1987 року Виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів прийнято рішення №99 «Про затвердження акту визначення збитків і втрат с/г виробництва в зв`язку з відведенням земель БМУ в/о Львівгаз під будівництво виробничої бази», за яким на БМУ ВО Львівгаз покладено обов`язок відшкодувати радгоспу «Львівський» затверджені цим Актом збитки від вилучення земельної ділянки.
		18 червня 1987 року рішенням Виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів №300 «Про видачу державного акта на право користування землею Львівському виробничому об`єднанню газового господарства «Львівгаз» затверджено встановлені межі та розміри землекористування та прийнято рішення про видачу державного акта на право користування землею Львівському виробничому об`єднанню газового господарства «Львівгаз» площею 2,5 га під будівництво виробничої бази будівельно-монтажного управління за рахунок земель радгоспу «Львівський».
		На виконання вказаного рішення видано Державний акт на право користування землею Б №040843.
		Поряд з тим, судом встановлено, що 11 жовтня 1991 року Львівське будівельне монтажне управління разом з іншими будівельно-монтажними підприємствами підписало Установчий договір про створення державного галузевого об`єднання /концерн корпорація/ по газифікації «Укргазифікація». 
		Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №104 від 17 жовтня 1991 року (далі  Наказ №104): створено у складі Держжитлокомунгоспу України галузевий концерн по газифікації «Укргазифікація»; звільнено Наукове-виробниче об`єднання газопостачання та газифікації «Укргаз» і обласні виробничі об`єднання газового господарства від виконання функцій управління підрядною діяльністю по газифікації і прийнято рішення передати їх створеному концерну «Укргазифікація»; установлено, що концерн «Укргазифікація» є правонаступником Науково-виробничого об`єднання газопостачання та газифікації «Укргаз» з питань підрядної діяльності по газифікації; об`єднання та організації, що входять до складу концерну, зберігають самостійність і права юридичної особи.
		Постановою РМ УРСР №400 від 22 серпня 1975 року установлювалося, що власником газозбутових підприємств та організацій була держава, а управителем від її імені  Міністерство комунального господарства УРСР. Згодом міністерство перетворено в державний комітет.
		Зі змісту Наказу №104 вбачається, що такий є рішенням власника про реорганізацію газозбутових підприємств у спосіб виділення з виробничих об`єднань підприємств по газифікації. 
		Такі висновки ґрунтуються на чинних в означений період нормативно-правових актах. 
		Так, ч.1 ст.34 Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР» від 27.03.1991 р. №887-XII установлено, що ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства проводяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу.
		Пунктами 105 та 107 Положення №731 також передбачено, що реорганізація і ліквідація підприємства проводяться за рішенням органу, уповноваженого на створення відповідних підприємств; у випадку розподілу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом, у відповідних частках, майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства; при виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства.
		22 січня 1992 року на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №104 від 17 жовтня 1991 року складено Акт приймання передачі будівельно-монтажних організацій від Науково-виробничого об`єднання по газопостачанню та газифікації «Укргаз» у галузевий державний концерн по газифікації «Укргазифікація», затверджений головою Держжитлокомунгоспу України, «… у тому, що за станом на 1 жовтня 1991р. проведена передача будівельно-монтажних організацій /… Львівське БМУ…/ від науково-виробничого об`єднання по газопостачанню та газифікації «Укргаз» у галузевий державний концерн по газифікації «Укргазифікація». Передача проведена зі всіма активами і пасивами по передавальному балансу на 01.10.1991р. з основними засобами та позаобіговими активами, нормованими обіговими коштами, грошовими коштами в розрахунках та джерелами їх покриття, коштами та витратами капітального будівництва та джерелами його фінансування, затвердженими для них планами виробництва, капітального будівництва, матеріально-технічного забезпечення». 
		Внаслідок реорганізації ВО «Львівгаз», що мало у своєму складі Львівське будівельно монтажне управління та структурні підрозділи по газопостачанню, утворилось: 1) ВО «Львівгаз» з функціями, майном, правами та обов`язками, необхідними для газопостачання та 2) Львівське державне БМУ концерну «Укргазифікація» з функціями, майном, правами та обов`язками, необхідними для газифікації.
		Внаслідок реорганізації Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» виділилось зі складу виробничого об`єднання «Львівгаз» з усім майном (правами та обов`язками), призначеним для виконання функцій управління підрядною діяльністю по газифікації, по передавальному балансу станом на 01.10.1991р. з основними засобами та позаобіговими активами, нормованими обіговими коштами, грошовими коштами в розрахунках та джерелами їх покриття, коштами та витратами капітального будівництва та джерелами його фінансування, затвердженими для них планами виробництва, капітального будівництва, матеріально-технічного забезпечення.
		Згідно із частиною першою статті 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
		Перше речення наведеної норми визначає шляхи припинення юридичної особи  ліквідація та реорганізація, а також конкретизує види реорганізації, внаслідок яких юридична особа припиняється  злиття, приєднання, поділ, перетворення.
		Друге ж речення вказує на характерну ознаку реорганізації, яка притаманна всім її видам, а саме: перехід майна, прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи до її правонаступників.
		Норма статті 104 ЦК не встановлює вичерпного переліку видів реорганізації юридичної особи, а визначає ті її (реорганізації) види, внаслідок яких юридична особа припиняється. На це вказує й сам заголовок статті 104 ЦК «Припинення юридичної особи».
		На користь такого висновку свідчить також та обставина, що нормами інших нормативно-правових актів виділ (виділення) визначається як різновид реорганізації юридичної особи, поряд із злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням.
		Аналіз наведених норм свідчить, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації  перехід майна, прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов`язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто має місце парцелярне (часткове) правонаступництво.
		Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.
		Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №918/119/21 відступила від висновків об`єднаної палати КЦС ВС у постанові від 14.09.2020 у справі №291/1009/18 та висновків КГС ВС у постановах від 11.12.2019 у справі №904/2251/18, від 15.01.2020 у справі №904/11903/16 та від 21.01.2020 у справі №904/8538/16, що виділ не є способом реорганізації юридичної особи.
		Хоч висновки зроблені на підставі аналізу чинного законодавства, однак, по аналогії їх можна застосувати і до ч.1 та абз.2 ч.6 ст.34 Закону «Про підприємства в Українській РСР», відповідно до яких: «Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства.
		Враховуючи, що в процесі виділення до Львівського БМУ перейшли усе майно, права та обов`язки, необхідні для здійснення діяльності з газифікації, а ВО «Львівгаз» звільнено від виконання функцій управління підрядною діяльністю по газифікації, спірна земельна ділянка, надана для будівництва виробничої бази будівельно-монтажного управління, площею 2,5 га, право користування якою посвідчено державним актом №Б040843, у жовтні 1991 року в порядку правонаступництва перейшла до Львівського БМУ.
		Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству №133 від 31 грудня 1991 року реорганізовано науково-виробниче об`єднання «Укргаз» та обласні виробничі об`єднання газового господарства, об`єднавши останні в корпорацію «Укргаз».
		Відповідно до вимог абз.9 п.4 вказаного наказу, корпорація здійснює функції по оперативному управлінню державним майном підприємств та організацій газового господарства, що входять до її складу.
		За наведених обставин, правонаступником прав та обов`язків, в т.ч. і майнових, призначених для виконання функцій по газопостачанню як НВО «Укргаз», так і виробничих об`єднань, в результаті цієї реорганізації стала корпорація «Укргаз».
		Відповідно до вимог п.6 вказаного наказу, корпорація «Укргаз» набула повноважень на ліквідацію та реорганізацію підприємств.
		В той же час, третьою особою із самостійними вимогами не надано доказів про перетворення Виробничого об`єднання «Львівгаз» на Державне підприємство «Львівгаз», як і доказів про те, що корпорація «Укргаз» приймала рішення про реорганізацію підприємств, що входять до її складу, чи рішення про передачу майна, що перебуває в її оперативному управлінні підприємствам, що входять до її складу.
		У п.1.3 Статуту ДП «Львівгаз», затвердженого 24 серпня 1992 року, на який посилається суд першої інстанції, як на доказ того, що ДП «Львівгаз» є правонаступником ВО «Львівгаз», зазначено: «підприємство володіє, використовує та розпоряджається майном, закріпленим за ним Українською газовою корпорацією «Укргаз», відповідно до цілей його діяльності.
		Разом з тим, АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» під час розгляду справи не надало жодного доказу на підтвердження того яке саме майно та право користування яким майном, закріплене за ним Українською газовою корпорацією «Укргаз».
		На підтвердження доводів правонаступництва АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», суд першої інстанції посилається на наказ по ВО «Львівгаз» №83 від 20 липня 1992 року про перейменування Львівського ВОГГ «Львівгаз» на Львівське державне підприємство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», з якого неможливо встановити зміну назви підприємства, чи об`єднання, в той же час, змінити назву об`єднання, щоб останнє стало підприємством без проведення реорганізації неможливо, адже це різні організаційно правові форми юридичних осіб. 
		Не передбачає можливості зміни об`єднання на підприємство без проведення реорганізації, шляхом зміни назви, і Закон УРСР «Про підприємства в Українській РСР».
		Зміна організаційно-правової форми підприємства є перетворенням (реорганізацією), як це передбачено ч.1 ст.34 Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР», відповідно до вимог якої ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства проводяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу.
		Тобто, для реорганізації підприємства необхідне рішення власника, в той час, як Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», такого рішення не надано.
		Отже, станом на 31 грудня 1991 року право постійного користування спірною земельною ділянкою виробничому об`єднанню вже не належало, оскільки, таке в порядку правонаступництва перейшло до Львівського БМУ, що виділилось з об`єднання 17 жовтня 1991 року.
		За інформацією, вказаною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи  Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», ЄДРПОУ: 03349039, дата державної реєстрації юридичної особи  27.10.1994р.; інформація про юридичних осіб, правонаступником яких є АТ «Львівгаз», у витязі відсутня.
		Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, відповідно до ч.1 ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Наведене спростовує висновки суду першої інстанції про те, що третя особа із самостійними вимогами є повним правонаступником Виробничого об`єднання «Львівгаз».
		Також судом встановлено, що наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області №2254 від 11 жовтня 1995 року, на підставі Державної програми приватизації майна державних підприємств, визначено спосіб приватизації Львівського державного будівельно-монтажного управління концерну «Укргазифікація».
		Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області №1797 від 10 липня 1996 року Львівське державне будівельно-монтажне управління концерну «Укргазифікація» перетворено у Відкрите акціонерне товариство «БМУ «Львівгазифікація» та затверджено його статут.
		Рішенням чергових загальних зборів акціонерів №3 від 04 лютого 2013 року Відкрите акціонерне товариство «БМУ «Львівгазифікація» перейменовано на ПАТ БМУ «Львівгазифікація».
		Отже, ПАТ БМУ «Львівгазифікація» є правонаступником права постійного користування спірною земельною ділянкою, наданою рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 18.06.1987р. №300 «Про видачу державного акта на право користування землею Львівському виробничому об`єднанню газового господарства «Львівгаз» для будівництва виробничої бази будівельно-монтажного управління».
		На замовлення ПАТ «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» спеціалізована землевпорядна організація виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва виробничої бази будівельно-монтажного управління загальною площею 2,5000 га за адресою: місто Львів, промзона «Сигнівка» (район вул. Північної).
		22 вересня 2017 року за результатами розгляду заяви АТ «БМУ «Львівгазифікація» державний кадастровий реєстратор зареєстрував у Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 2,5 га з присвоєнням кадастрового номера 4610136300:05:020:0009, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4605692022017 від 22.09.2017.
		Ухвалою Львівської міської ради №2780 від 07 грудня 2017 року «Про затвердження переліку земельних ділянок, які призначені для продажу на земельних торгах у формі аукціону», затверджено перелік земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах у формі аукціону, згідно з додатком; надано дозвіл Управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу на земельних торгах у формі аукціону, перелічених у додатку. В переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах у формі аукціону, за порядковим номером 1 зазначена земельна ділянка на вул. Данила Апостола, промзона «Сигнівка», орієнтовною площею 7,6 га, на яку, за твердженнями Львівської міської ради, накладається спірна земельна ділянка площею 2,5 га, яка перебуває у користуванні позивача.
		Ухвалою Львівської міської ради №4939 від 25 квітня 2019 року внесено зміни до ухвали Львівської міської ради від 07.12.2017 №2780, а саме: у додаток до вказаної ухвали, шляхом вилучення пункту 1, доповнення пунктами 12, 13, якими до переліку земельних ділянок, що призначені для продажу на земельних торгах у формі аукціону, включено дві земельні ділянки, серед яких і земельна ділянка на вул. Данила Апостола, промзона «Сигнівка» (ділянка 1), орієнтовною площею 5,1 га (п.12 Додатку). Пропонована категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; пропоноване цільове призначення: 11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. На вказану земельну ділянку накладається земельна ділянка площею 2,5 га з кадастровим номером 4610136300:05:020:0009, що не заперечується відповідачем у справі.
		Львівським окружним адміністративним судом розглядалась справа №380/2824/21 за позовом Львівської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, державного кадастрового реєстратора Карбовник О.Р., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів  Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» про визнання протиправними дій та скасування запису про державну реєстрацію земельної ділянки, зобов`язання вчинити дії  виключити з Державного земельного кадастру запис про державну реєстрацію земельної ділянки площею 2,5000 га з кадастровим номером 4610136300:05:020:0009.
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року закрито провадження в адміністративній справі №380/2824/21; роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції господарського суду. Вказана ухвала залишена без змін постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року та Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі №380/2824/21.
		Відтак, Львівська міська рада не визнає АТ «БМУ «Львівгазифікація» користувачем земельної ділянки площею 2,5 га кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 на підставі державного акта про право користування землею, виданого Пустомитівською районною радою народних депутатів №Б040843 у 1987 році.
		Згідно з ч.5 ст.116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Як встановлено судом, земельна ділянка кадастровий номер 4610136300:05:020:0009, з підстав та в порядку передбачених законом, у позивача не вилучена, право постійного користування  не припинено.
		Доводи Львівської міської ради щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою у позивача з моменту його приватизації, на підставі п.3 ч.1 ст.27 ЗК України від 18.12.1990 року та п.«в» ч.1 ст.141 чинного Земельного кодексу України, - не ґрунтуються на нормах матеріального права.
		Частиною 6 статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передбачалось, що припинення права володіння або права користування землею проводилось на підставі рішень компетентних органів влади.
		Львівською міською радою на підтвердження своїх доводів про припинення права постійного землекористування позивача не представлено суду рішення повноважного органу про припинення права постійного користування землею.
		Приписи, наведені у п.3 ч.1 ст.27 ЗК України, 1990 р. та п.«в» ч.1 ст.141 чинного ЗК України, застосовуються лише в тому випадку, коли припинення особи виключає правонаступництво, адже в обидвох нормах мова йде про припинення діяльності, а не про припинення підприємства.
		У п.51 постанови Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі №906/620/19 викладено висновки про те, що приписи наведених у підпункті 3 частини 1 статті 27 ЗК України та підпункті "в" частини 1 статті 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво. Подібні правові висновки, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц та у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №914/839/18, від 02.09.2020 у справі №918/194/19, від 15.02.2022 року у справі №906/707/19.
		У пунктах 54-59 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі №906/620/19 наведено наступні висновки: "Стаття 37 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (чинного на час приватизації …) як одну з форм припинення юридичної особи визначала реорганізацію шляхом: злиття, поділу або приєднання. (частина 1). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до новостворених юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію (частина 2).
		У постанові КГС ВС від 15 лютого 2022 року у справі №906/707/19 зазначено: «Одночасно, стаття 34 Закону України «Про підприємства в Україні» додатково визначала одним із способів реорганізації юридичної особи також перетворення та одночасно передбачала, що у разі реорганізації шляхом перетворення до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства. Також за змістом цієї норми підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію з набуттям правонаступником - прав та обов`язків приватизованого державного підприємства. Натомість положення підпункту 3 частини 1 статті 27 ЗК України у редакції станом на момент приватизації … та підпункту "в" частини 1 статті 141 ЗК України пов`язують припинення права постійного користування земельною ділянкою виключно з припиненням діяльності державного підприємства, що не відбулося у даному випадку.».
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, відповідно до приписів ч.4 ст.236 ГПК України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		На підтвердження доводів припинення права постійного землекористування, відповідач покликається на матеріали приватизаційної справи та відсутність у справі актів про визначення приватизаційної вартості земельних ділянок, разом з тим, у пунктом 4 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 1995 року №36, визначено, що в оцінку майна не включається вартість землі.
		Як встановлено вище, земельна ділянка передавалась в постійне користування, а не у власність, а предметом спору є право постійного користування.
		З огляду на наведене, матеріалами приватизаційної справи не підтверджуються обставини щодо припинення права користування земельною ділянкою, оскільки, як уже зазначалось вище, такі обставини повинні бути підтверджені рішенням повноважного органу.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).
		Згідно з п.10 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
		Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Пунктом 34 ч.1 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
		Разом з тим, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч.10 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»). 
		Згідно з ч.1 ст.155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів щодо припинення постійного користування спірною земельною ділянкою, що свідчить про порушення Львівською міською радою, при прийнятті оспорюваного рішення, вимог ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, згідно з якою, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Відтак, Львівська міська рада не визнає АТ «БМУ «Львівгазифікація» користувачем земельної ділянки площею 2,5 га з кадастровим номером 4610136300:05:020:0009 на підставі державного акта про право користування землею, виданого Пустомитівською районною радою народних депутатів №Б040843 в 1987 році.
		Згідно з положеннями статей 2, 4 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України, підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		У розумінні закону суб`єктивне право на захист  це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
		Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення  гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі №904/1221/19.
		Львівська міська рада не визнає речові права позивача на спірну земельну ділянку, що підтверджується ухвалами №2780 від 07.12.2017р. та №4939 від 25.04.2019, а також позовною заявою та рішеннями судів у справі №380/2824/21, у зв`язку з чим, позивач і звернувся за захистом права користування земельною ділянкою, шляхом подання цього позову.
		Строки звернення до суду, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абз.5 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 22.02.2012 №4-рп/2012).
		Під час розгляду справи судом першої інстанції, Львівська міська рада заявила про сплив позовної давності щодо вимоги позивача про визнання незаконною та скасування в частині ухвали Львівської міської ради №2780 від 07.12.2017 року.
		Позовна давність  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.ст.257 ЦК України).
		За змістом ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення  захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		За змістом ст.ст.256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст.257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
		Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст.15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
		Позивач у цій справі  Акціонерне товариство «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» 17 травня 2022 року звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про: 1) визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №2780 від 07.12.2017 (в редакції ухвали №4939 від 25.04.2019) в частині п.12 Додатку щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 та 2) визнання права постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 за Акціонерним товариством Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація».
		Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи Львівської міської ради про пропуск Акціонерним товариством «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» позовної давності щодо вимоги про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №2780 від 07.12.2017 (в редакції ухвали №4939 від 25.04.2019) в частині п.12 Додатку щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:020:0009, з огляду на наступне:
		Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року.
		За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п.100 постанови від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п.79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).
		Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
		Разом з тим, як встановлено судом вище, позивач звернувся до суду з цим позовом 17 травня 2022 року, тобто в період дії карантину, разом з тим, трирічна позовна давність щодо вимоги про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №2780 від 07.12.2017 (в редакції ухвали №4939 від 25.04.2019) в частині п.12 Додатку щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:020:0009, повинна була спливти 08 грудня 2020 року (у період коли вже діяв карантин), оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, позивач звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.
		Отже, в даному випадку позивачем не пропущена визначена чинним законодавством позовна давність, у зв`язку з чим, доводи відповідача у цій частині є безпідставними, а порушене право позивача підлягає захисту.
		Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
		Беручи до уваги все наведене вище, дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, колегія суддів вважає підставними та обґрунтованими позовні вимоги Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» про: визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №2780 від 07.12.2017 (в редакції ухвали №4939 від 25.04.2019) в частині п.12 Додатку щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 та визнання права постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 за Акціонерним товариством Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація», відтак, такі підлягають задоволенню. Поряд з тим, вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору  Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» про визнання права користування земельною ділянкою кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 за Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», є безпідставними та у задоволенні таких слід відмовити.
		Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Статтею 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		З огляду на все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про: залишення апеляційної скарги Львівської міської ради без задоволення; задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація», скасування рішення Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року у справі №914/970/22 та прийняття нового про задоволення позову Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» та відмову в задоволенні позову третьої особи (Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»).
		Відповідно до ч.14 ст.129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Враховуючи положення ст.129 ГПК України, на користь Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» слід стягнути: з Львівської міської ради 10 916,40 грн  судового збору, а з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» - 2 977,20 грн  судового збору.
		Керуючись ст.ст.129, 236, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
		 
		постановив:
		Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» задовольнити.
		Рішення Господарського суду Львівської області від 15 грудня 2023 року у справі №914/970/22 скасувати.
		Прийняти нове рішення. Позов Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» задовольнити.
		Визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2780 від 07.12.2017 (в редакції ухвали №4939 від 25.04.2019) в частині п.12 Додатку щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:05:020:0009.
		Визнати право постійного користування на земельну ділянку кадастровий номер 4610136300:05:020:0009 за Акціонерним товариством «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» (79039, місто Львів, вулиця Єрошенка, будинок 22; ідентифікаційний код юридичної особи  03331298).
		У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»  відмовити.
		Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи  04055896) на користь Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» (79039, місто Львів, вулиця Єрошенка, будинок 22; ідентифікаційний код юридичної особи  03331298) 10 916,40 грн  судового збору.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (79039, місто Львів, вулиця Золота, будинок 42; ідентифікаційний код юридичної особи  03349039) на користь Акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» (79039, місто Львів, вулиця Єрошенка, будинок 22; ідентифікаційний код юридичної особи  03331298) 2 977,20 грн  судового збору.
		На виконання постанови видати накази.
		Матеріали справи №914/970/22 повернути до Господарського суду Львівської області.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку, у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
		 
		Повну постанову складено 22 квітня 2024 року
		 
		Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.
		 
		Суддя Бойко С.М.
		 
		СуддяБонк Т.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...