Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/4790/21 (904/6975/21) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2024. Зареєстровано: 25.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2024.
Дата набрання законної сили: 17.04.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17.04.2024 рокум. ДніпроСправа № 904/4790/21 (904/6975/21)
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач),
		суддів Верхогляд Т.А., Коваль Л.А.,
		секретар судового засідання Саланжій Т.Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2023 (суддя Суховаров А.В.; повне рішення складено 12.12.2023) у справі № 904/6975/21
		за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», м. Київ
		до відповідача-1  Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах», м. Дніпро
		відповідача-2  Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», м. Дніпро
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2,  арбітражний керуючий Савченко В`ячеслав Анатолійович (розпорядник майна) 
		про визнання недійсним договору позички,
		розглянутої в межах справи № 904/4790/21
		про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», м. Дніпро,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
		 
		Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним укладеного 18.01.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватофис» з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» договору позички № 18/01/21.
		Позов обґрунтований наявністю ознак фраудаторності оспорюваного правочину, оскільки він укладений з метою штучного збільшення кредиторської заборгованості боржника у справі про банкрутство та надання конкурсної більшості на комітеті кредиторів пов`язаному з боржником кредитору.
		Позивач вважає, що зазначений договір укладено за відсутності економічної мети та за наявності непогашеної перед ним кредитної заборгованості, що свідчить про фраудаторність оспорюваного правочину.
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2023 в задоволенні позову у справі № 904/4790/21 (904/6975/21) відмовлено.
		Місцевий господарський суд дійшов висновку що спірний правочин не містить ознак фраудаторності, боржник не зазнав майнових втрат, оскільки внаслідок укладення спірного правочину боржник отримав грошові кошти, які спрямував на погашення заборгованості перед бюджетом зі сплати податків, а також на сплату послуг з обслуговування майна боржника.
		Доводи позивача стосовно завищеного рівня відповідальності боржника за неналежне виконання грошових зобов`язань за спірним договором, який становить 400% річних, місцевий господарський суд визнав недостатньою підставою для задоволення позовних вимог, мотивувавши це тим, що наявність суперечностей окремого пункту договору не свідчить про наявність підстав для визнання недійсним договору в цілому. Крім того, позичальник за спірним правочином не звертався з заявою про визнання грошових вимог, нарахованих із застосуванням встановленого умовами договору проценту річних за порушення позичальником його умов.
		 
		2.Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
		 
		Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2023 у справі № 904/4790/21 (904/6975/21) скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		Скаржник зазначає, що на момент укладення спірного правочину боржник мав перед ним кредитну заборгованість, строк виконання якої настав, тому отримання додаткових грошових зобов`язань за наявності непогашеної заборгованості, яка залишається непогашеною і на момент розгляду даної справи, свідчить про недобросовісність дій боржника, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним з підстав його фраудаторності.
		Скаржник звертає увагу, що боржник за відсутності видимої економічної мети безпідставно збільшив свої боргові зобов`язання за чотири місяця до порушення провадження у справі про банкрутство, що додатково свідчить про наявність ознак фраудаторності спірного правочину, який вчинено на шкоду іншим кредиторам у справі про банкрутство. Погодження відповідачем умова спірного правочину щодо збільшення встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання до 400% річних підтверджує недобросовісність та нерозумність дій відповідача в момент укладення цього договору, оскільки має наслідком збільшення розміру кредиторської заборгованості, що шкодить кредиторам у справі про банкрутство.
		Скаржник вважає, що спірний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі положень частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки його укладено із заінтересованою особою, тому що на час укладення оскаржуваного договору ОСОБА_1 був і керівником позичкодавця, і кінцевим бенефіціарним власником користувача за договором позички.
		 
		3.Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
		 
		Приватне підприємство «Страхова компанія «Інгосстрах» у відзиві заперечило проти доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, а оскаржене рішення місцевого господарського суду без змін.
		Відповідач зазначає, що укладення спірного правочину мало на меті отримання боржником грошових коштів, необхідних для виконання обов`язку зі сплати наявної заборгованості зі сплати податку на нерухоме майно, а також заборгованості з оплати вартості наданих послуг по обслуговуванню його майна, що обґрунтовує наявність економічної мети у його укладенні.
		Відповідач вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо наявності у спірного правочину ознак фраудаторності, оскільки його укладення не призвело до виведення активів боржника, а навпаки, боржник отримав грошові кошти, спрямовані ним на погашення наявної заборгованості.
		Скаржник звертає увагу, що передана за спірним правочином сума грошових коштів у розмірі 2450000,00 грн є незначною, порівняною із визнаними грошовими вимогами скаржника, розмір яких перевищує один мільярд гривень, тому такий договір не може порушувати інтереси банку, зважаючи на розмір визнаних грошових вимог останнього.
		Інші учасники провадження у справі відзив на апеляційну скаргу не надали.
		 
		4.Рух справи в суді апеляційної інстанції.
		 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2023 у справі № 904/4790/21 (904/6975/21).
		У судовому засіданні 17.04.2024 оголошена вступну та резолютивна частини постанови.
		 
		5.Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи.
		 
		Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» (позикодавець) 18.01.2021 уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватофис» (отримувач) договір позички № 18/01/21, відповідно до умов пункту 1 якого позичкодавець передає у тимчасове користування (без набуття права власності) отримувачу грошові кошти в сумі 2450000,00 грн, а отримувач зобов`язується повернути позичкодавцю таку ж суму грошових коштів в строк до 31.01.2021. Передача коштів у позичку не є фінансовою послугою (т. 1, а.с. 19).
		Пунктом 5 договору встановлено, що у разі порушення строків повернення грошових коштів, отримувач сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
		При простроченні отримувачем виконання грошового зобов`язання перед позикодавцем на строк більше 10 (десять) календарних днів, розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, застосовується в розмірі 400 (чотириста) процентів річних.
		Платіжним дорученням № 633 від 21.01.2021 підтверджується перерахування Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгосстрах» на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» 2450000,00 грн (т. 1, а.с. 92 грошових вимог).
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2021 прийнята до розгляду заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Імме» щодо відкриття провадження у справі № 904/4790/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис».
		Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис», оформленого протоколом № 17052021 від 17.05.2021, вирішено змінити найменування товариства без зміни його організаційно-правової форми з «Приватофис» на «Монтана-естейт», здійснивши відповідні зміни до статуту.
		Пунктом 1.2 статуту передбачено, що повне найменування товариства українською мовою  Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт».
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 відкрито провадження у справі № 904/4790/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт».
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2021 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» у справі № 904/4790/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт».
		Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області в межах справи № 904/4790/21 з позовом про визнання недійсним договору позички № 18/01/21 від 18.01.2021.
		 
		6.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
		 
		Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання правочину боржника у справі про банкрутство недійсним.
		Підставою позову є наявність у вказаному правочині ознак фраудаторності, оскільки, на думку позивача, його вчинено на шкоду кредиторам у справі про банкрутство, за відсутності економічної мети, з метою нарощування кредиторської заборгованості з заінтересованою стосовно боржника особою.
		Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
		Згідно з частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
		Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.
		Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину, тоді як частиною другою статті 42 Кодексу не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.
		Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі № 910/862/22 (910/5477/23).
		Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності  максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
		Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (№ 913/45/20).
		Водночас не виключається також визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України; висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
		Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Верховний Суд у постанові від 17.08.2022, прийнятій за результатами розгляду справи № 914/2252/20 (914/2523/21), зазначив, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
		Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
		Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
		Фраудаторними правочинами у цивілістичній доктрині останніх років в українській судовій практиці називають правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів добросовісності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
		Цивільний кодекс України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
		Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
		Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання  надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора
		Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 12.01.2022 у справі № 910/429/20.
		Таким чином, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин які підтвердять або спростують твердження позивача стосовно вчинення спірного правочину з порушенням принципу добросовісності, справедливості і недопустимості зловживання правами, що спричинило шкоду позивачу, який є кредитором у справі про банкрутство, тобто суду необхідно встановити чи спростувати наявність у зазначеному правочині ознак фраудаторності.
		В матеріалах справи наявний догові позички № 18/01/21 від 18.01.2021, за умовами якого Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» (попередня назва  «Приватофис») 2450000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням, наявним в матеріалах грошових вимог кредитора у справі про банкрутство.
		Відповідно до статті 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		Апеляційний господарський суд зазначає, що на відміну від договору позики, грошові кошти не можуть бути предметом договору позички.
		Таким чином, у даному випадку сторонами укладено саме договір позики, а не позички, що випливає зі змісту договору.
		Спірний договір позики укладено за чотири місяця до відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», що свідчить про укладення спірного за наявності непогашеної заборгованості перед контрагентами правочину у той час, коли товариство мало невиконані грошові зобов`язання перед контрагентами.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» у відзиві на позов (т. 3, а.с. 215-218) зазначило, що спірний правочин укладено з метою поповнення обігових грошових коштів для погашення поточних витрат боржника та зазначено перелік здійснених товариством витрат на сплату податку на нерухоме майно, поповнення електронного рахунку, спати за монтаж вхідної групи, відновлення укосів вікон з АКП тощо.
		Таким чином, за наявності грошових зобов`язань перед контрагентами, невиконання яких зрештою призвело до порушення провадження у справі про банкрутство, боржник укладає спірний правочин не для погашення боргів перед контрагентами, а для забезпечення здійснення поточних витрат, доцільність яких є незрозумілою, чим збільшує загальну кредиторську заборгованість.
		Тобто знаходячись в умовах потенційної неплатоспроможності, боржник не лише не чинить заходів спрямованих на поліпшення свого фінансового становища та запобігання порушенню відносно нього справи про банкрутство, а навпаки  діє нерозумно, збільшуючи загальний обсяг кредиторських вимог.
		Також недобросовісність дій боржника підтверджується погодженням умов, за яких у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку з повернення отриманих за спірним правочином грошових коштів, на нього покладається відповідальністю у вигляді стягнення пені, а також збільшення відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов`язання більше ніж на десять днів до 400% процентів річних.
		Доводи стосовно того, що встановлена умовами оскаржуваного договору відповідальність не порушує права кредиторів у справі про банкрутство, оскільки її не застосовано при зверненні з грошовими вимогами, апеляційний господарський суд відхиляє, оскільки в процедурі розпорядження майном кредитор не позбавлений права на звернення з грошовими вимогами щодо пені та процентів річних, нарахованих за неналежне виконання грошового зобов`язання, яке виникло до порушення провадження у справі про банкрутство, а до того ж на момент вчинення правочину боржник не міг знати щодо майбутніх вимог кредиторів у справі про банкрутство.
		Таким чином, оскаржуваний правочин суперечить пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також частинам третій, шостій статті 13 Цивільного кодексу України як такий, оскільки вчинений внаслідок зловживання правом власності, що є підставою для визнання його недійсним на загальних підставах.
		Крім того, згідно з наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (т. 1, а.с. 20-36), кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» на момент укладення спірного правочину був ОСОБА_1 , що також підтверджує Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватофис» лисом № 14/02/17 від 14.02.2017 (т. 1, а.с. 37-56).
		Згідно вказаної виписки з Державного реєстру ОСОБА_1 також є керівником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах».
		Вказані обставини свідчать про повязаність контрагентів за спірним договором та про узгодженість дій сторін щодо штучного збільшення кредиторської заборгованості перед окремим контрагентом.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
		Враховуючи відсутність розумної економічної мети в укладенні спірного правочину, апеляційний господарський суд вважає, що його вчинено задля надання «дружньому кредитору» переваги у кількості голосів на засіданні зборів/комітеті кредиторів.
		У зв`язку з вищевикладеним, апеляційний господарський суд доходить висновку, що оскаржуваний правочин суперечить пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також частинам третій, шостій статті 13 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам.
		 
		7.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
		 
		Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що наявні передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та ухвалення нового.
		За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.
		Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати скаржника щодо сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги, покладаються на позивача.
		Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2023 у справі № 904/4790/21 (904/6975/21) задовольнити.
		Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2023 у справі № 904/4790/21 (904/6975/21) скасувати.
		Позов задовольнити.
		Визнати недійсним договір позички № 18/01/21, укладений 18.01.2021 Приватним акціонерним товариством страхова компанія «Інгосстрах» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватофис».
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» (узвіз Крутогірний, 14, м. Дніпро, 49044, код ЄДРПОУ 33546549) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1-д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) 5675,00 грн (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено 23.04.2024
		 
		Головуючий суддяЮ ПАРУСНІКОВ
		 
		СуддяТ. ВЕРХОГЛЯД
		 
		СуддяЛ. КОВАЛЬ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...