Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/8220/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 26.04.2024. Зареєстровано: 26.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2024.
Дата набрання законної сили: 29.05.2024
Номер судового провадження: 1-кп/199/96/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022050000000597

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 199/8220/22
		(1-кп/199/96/24) 
		ВИРОК 
		іменем України
		 
		26.04.2024 року                             місто Дніпро
		 
		Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі (далі по тексту скорочено Суд):
		 
		головуючий суддя - ОСОБА_1 
		за участю:
		секретаря - ОСОБА_2 
		прокурора - ОСОБА_3 
		захисника - ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції)
		розглянувши у відкритому судовому засідання, в межах здійснення спеціального судового провадження, за відсутності обвинуваченої - in absentia, кримінальне провадження №12022050000000597, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.06.2022 року, за обвинуваченням 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженки Донецької область, Маріупольський район, смт. Нікольське, освіта вища, депутата Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області VII скликання, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України,
		В С Т А Н О В И В:
		1. Формулювання обвинувачення,яке Судвважає доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
		Формулюючи обвинувачення ОСОБА_5 , яке Суд уважає доведеним, Суд робитьзастереження, що здійснює розгляд кримінального провадження виключно в межах цього обвинувачення, пред`явленого обвинуваченій відповідно до обвинувального акту.
		Також,формулюючи обвинувачення ОСОБА_5 , Суд звертає увагу на те, що орган досудового розслідування у обвинуваченні використовує російську мову. 
		Враховуючи, що ця мова є зрозумілою для учасників судового розгляду тому відповідні фрази, текстування, використані органом досудового розслідування, Судом у вироку наводяться мовою оригіналу для передачі точного їх змісту.
		Суд уважає доведеним, що  ОСОБА_5 , в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст.ст. 1, 2, 17 Конституції України, зрадила Українській державі та всьому Українському народові, добровільно зайнявши посаду в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, тобто злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
		Так, приблизно з 16 березня 2022 року (більш точний час органом досудового розслідування невстановлений), ОСОБА_5 , займаючи посаду депутата Нікольської селищної ради, пройшла співбесіду з невстановленими представниками так званої «днр», які є частиною окупаційної адміністрації РФ, на предмет її переходу на сторону окупанта. У ході вказаної співбесіди ОСОБА_5 надала згоду невстановленим представникам РФ на добровільне зайняття посади начальника незаконного органу виконавчої влади так званого «Пенсионного фонда пос. Володарское» (далі по тексту скорочено  т.зв.), що є структурним формуванням та підконтрольне незаконним органам влади так званої «днр» та здійснює координацію діяльності від імені т.зв. «Министерство труда и социальной политики Донецкой Народной Республики».
		Відповідно до т.зв. «Положения о пенсионном фонде Донецкой Народной Республики» затвердженого наказом т.зв. голови Донецької народної республіки від 03.07.2020 року № 220, територіальні управління пенсійного фонду здійснюють: призначення (перерахунок) пенсій, оформлення виплат пенсій та допомоги на поховання, інших виплат, передбачених законодавством Донецької Народної Республіки; забезпечення фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів бюджету Пенсійного фонду; використання відомостей про застрахованих осіб для призначення (перерахунку) пенсій; забезпечення дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадянами, іноземними громадянами та особами без громадянства, які на законних підставах знаходяться на території Донецької Народної Республіки, вимог нормативних правових актів Донецької Народної Республіки щодо пенсійного страхування, пенсійного забезпечення; контроль за використанням коштів, призначених для виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, передбачених законодавством Донецької Народної Республіки, а також обґрунтованості видачі, правильності оформлення, достовірності відомостей, наданих для призначення (перерахунку) пенсій; облік коштів Пенсійного фонду, ведення статистичної та бухгалтерської звітності.
		В результаті чого ОСОБА_5 на посаді начальника незаконного органу виконавчої влади т.зв. «Пенсионного фонда пос. Володарское» добровільно погодилася виконувати наступні організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції : розгляд та контроль справи з питань, що належать до компетенції відділу; надання допомоги у галузі підготовки документів для призначення та виплати пенсій громадянам; співробітництво з місцевими органами виконавчої влади відповідно до законодавства «днр»; ведення прийому громадян; надання професійної допомоги спеціалістам свого відділу; підготовка документів та їх внесення на розгляд до ради; розгляд звернень громадян з питань пов`язаних з грошовою допомогою, скарг та заяв; складання положень у відділі, в якому безпосередньо керує; розподіл посадових обов`язків; визначення щомісячного плану роботи відділення; ведення перевірок документів, здійснення контролю за їх зберіганням; слідкувати за дотриманням правил внутрішнього розпорядку організації.
		Продовжуючи виконувати свій злочинний умисел, спрямований на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, 18.03.2022 року ОСОБА_5 , згідно з відеозаписом, розміщеним на відеохостингу «YouTube» на каналі з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2 » в публікації з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в приміщені адміністративної будівлі Нікольської районної адміністрації, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , публічно заявила про роботу працівників пенсійного фонду без вихідних для забезпечення місцевих мешканців пенсіями, тим самим підтвердивши своє добровільне зайняття посади в незаконному органі виконавчої влади так званого «Пенсионного фонда пос. Володарское», що є структурним формуванням та підконтрольне незаконним органам влади так званої «днр» на тимчасово окупованій території Маріупольського району Донецької області.
		 
		2. Позиція сторони обвинувачення.
		Прокурор ОСОБА_3 підтримав обвинувачення,висунутеОСОБА_5 
		Вважав, що винуватість обвинуваченої в інкримінованому злочині найшла своє повне підтвердження під час судового розгляду, адже, виходячи з наданих стороною обвинувачення доказів з числа передбаченихст. 84 КПК, слідує, що ОСОБА_5 винна у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		Прокурор ОСОБА_3 у судових дебатах пропонував Суду призначити обвинуваченій покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, з застосуванням ОСОБА_5 додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю з конфіскацією майна.
		 
		3. Позиція сторони захисту.
		Захисник у судових дебатах вважав, що оскільки обвинувачена з ним не зв`язувалась, позиція останньої йому не відома, тому вирішення всіх питань при ухвалені вироку він залишає на розсуд Суду. 
		4. Суть питання, що вирішується Судом.
		З обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12022050000000597, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.06.2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , складеного 25 жовтня 2022 року старшим слідчим відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_6 та затвердженого того ж дня прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України, органами, які ведуть боротьбу з організованою і транснаціональною злочинністю, та координації діяльності правоохоронних органів Донецької обласної прокуратури ОСОБА_7 , слідує, що  ОСОБА_5  обвинувачується у добровільному зайняттігромадянином Українипосади,пов`язаної звиконанням організаційно-розпорядчихта адміністративно-господарськихфункцій,у незаконномуоргані влади,створеному натимчасово окупованійтериторії (в редакції Закону№ 2108-IXвід 03.03.2022 року). 
		 
		Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
		Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:
		(1) чи вчиняв обвинувачений діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченогоКК України; 
		(2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення;
		(3) як слід кваліфікувати діяння обвинуваченого, у випадку доведення його винуватості ?
		  Суднадає стверднівідповіді на1та 2питання,у зв`язкуз чимкваліфікує діїобвинуваченої ОСОБА_5  за ч. 5 ст. 111-1 КК України. 
		5. Обставини,які Судвважає доведенимипід чассудового розгляду. 
		 
		Відповідно до вимог КПК України, Суд, здійснивши спеціальне судового провадження 
		за відсутності обвинуваченої - in absentia, судовий розгляд стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, допитавши свідків, дослідивши під час спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої - in absentia всі докази, надані сторонами кримінального провадження, вважає, що мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_5 , це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 ст. 111-1 КК України та обвинувачена винна у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що підтверджується доказами, отриманими під час кримінального провадження, долученими Судом та дослідженими під час спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої - in absentia, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території (в редакції Закону№ 2108-IX від 03.03.2022).
		 
		6. Окреме обґрунтування Судом, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченої ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей спеціального судового провадження (in absentia), відповідно до ч. 5 ст. 374 КПК України. 
		Сучасний концепт судового провадження in absentia, передбачений в національному законі, ґрунтується на загальних засадах кримінального провадження (презумпція невинуватості, забезпечення права на захист, право на оскарження судових рішень, диспозитивність тощо), повною мірою враховує гарантії прав і інтересів обвинуваченого та демократичні стандарти справедливого правосуддя. Спеціальне судове провадження (in absentia) як інститут кримінального процесу має відповідне призначення. Його «функціонал» створює належну правову процедуру для забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду в умовах ухилення обвинуваченого від слідства та суду з одночасним забезпеченням його процесуальних прав. При чому в будь-який момент обвинувачений може з`явитися на території України для особистої участі у відповідному процесуальному статусі (що обумовлює припинення спеціального судового провадження).
		6.1. Обвинувачена ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомлена про розгляд кримінального провадження стосовно неї, відповідно до вимогст. 323 КПК України, в судові засідання не з`являлась, заяв чи клопотань не подавала, показань суду не надавала, у зв`язку з чим судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
		Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях адвоката ОСОБА_4 уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 , який був захисником на стадії досудового розслідування і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування та приймав участь у судовому розгляді кримінального провадження до ухвалення вироку.
		Враховуючи наведене, Суд вважає, що стороною обвинувачення вживалися достатні заходи щодо дотримання прав ОСОБА_5 , як підозрюваної та обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
		6.2. 03.08.2022 року відповідно до вимог ст. ст. 276, 277, 278 КПК України ОСОБА_5 , шляхом розміщення оголошення про підозру у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр» та опублікування тексту підозри на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора у рубриці «Повістки про виклик», здійснено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та викликано до слідчого управління ГУНП в Донецькій області, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 на допит, як підозрюваної на 09.08.2022 року о 10:00 год, 10.08.2022 року о 10:00 год, 11.08.2022 року о 10:00 год.
		Тобто, з метою допиту підозрювана ОСОБА_5 неодноразово викликалася повісткою до слідчого управління ГУНП в Донецькій області. Проте жодного разу не з`явилася та про причини неявки не повідомила.
		Крім того, згідно з відповіддю на доручення оперативного підрозділу від 11.08.2022 року встановлено, що ОСОБА_5 , знаходиться на непідконтрольній органам державної влади території України, а саме на тимчасово окупованій військами РФ та т.зв. «днр» території Донецької області та після отримання повідомлення про підозру у вчиненні вищевказаного злочину, переховується від органів слідства та суду, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
		6.3. 15.09.2022 відповідно до вимог ст. ст. 276, 277, 278 КПК України, ОСОБА_5 , шляхом розміщення оголошення про підозру у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме, 20.09.2022 року у газеті «Урядовий кур`єр» та опублікування тексту підозри на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора у рубриці «Повістки про виклик», здійснено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 статті 111-1 КК України та викликано до слідчого управління ГУНП в Донецькій області, розташованого за адресою: Донецька обл., м. Покровськ, вул. Мандрика, буд. 7 на допит, як підозрюваної на 26.09.2022 року об 11:00 год, 27.09.2022 року об 11:00 год, 28.09.2022 року об 11:00 год.
		Разом з тим, знову жодного разу ОСОБА_5 до слідчого управління для проведення допиту не прибула та про причини неявки не повідомила.
		6.4. 06.10.2022року ухвалоюслідчого суддіКрасногвардійського районногосуду м.Дніпропетровськапостановлено судоверішення пронадання дозволуна здійсненняспеціального досудовогорозслідування відносно ОСОБА_5 ,та 12.10.2022року на офіційномувеб-сайтіОфісу Генеральногопрокурора розміщеноухвалу слідчого суддіКрасногвардійського районногосуду м.Дніпропетровськапро наданнядозволу наздійснення спеціальногодосудового розслідуваннявідносно ОСОБА_5  у кримінальному провадженні №12022050000000597, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.06.2022 року.
		6.5. Розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених законом, та не суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, згідно з рішенням якого від 24.05.2007 року у справі «Да Лус Домингеш Ферейра проти Бельгії» судове засідання за відсутності підсудного не суперечить вимогам ст. 6 Конвенції, якщо останній зможе згодом домогтися нового судового рішення за його участю, в якому містилася б оцінка висунутих проти нього обвинувачень за фактичними і юридичними обставинами справи.
		 
		6.6. Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про те, що обвинувачена мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною з усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та Суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути засудженою в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. 
		6.7. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантуєтьсястаттею 6 Європейської Конвенції з прав людинита ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, обвинувачена скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		6.8. В доповнення до того, що обвинувачена може перебувати на тимчасово окупованій території України Суд також дослідив оголошення обвинуваченої в розшук.
		Відповідно до ч.1 ст. 281 КПКУкраїни якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного. До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.
		За приписами ч.2 ст. 281 КПКУкраїни про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Як свідчать матеріали кримінального провадження, постановою старшого слідчого відділу особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12022050000000597, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.06.2022 року, оголошено розшук підозрюваної ОСОБА_5 , яка перебуває на тимчасово окупованій території України та ухиляється від притягнення до кримінальної відповідальності. 
		Також, згідно копії відповіді старшого слідчого відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецької області ОСОБА_6 від 19.12.2022 року №5709/20-2022, станом на 19.12.2022 року, проведеними оперативно-розшуковими заходами встановлено, що ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території, а саме в Донецькій області, Маріупольський район, смт. Нікольське. 
		6.9. Відповідно до вимог ст. 297-5 КПК України у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора у рубриці «Повістки про виклик», на протязі досудового розслідування в тому числі і спеціального досудового розслідування, загалом розміщено повістки про виклик підозрюваної  ОСОБА_5 до слідчогоуправління ГУНПв Донецькійобласті,розташованого заадресою:Донецька обл.,м.Покровськ,вул.Мандрика,буд.7,на 09.08.2022року,10.08.2022року,11.08.2022року,26.09.2022року,27.09.2022року,28.09.2022року,19.10.2022року,20.10.2022року,для проведення за її участі процесуальних дій, однак остання не з`явилась.
		Наведені обставини у сукупності дають підстави для висновку, що ОСОБА_5 була обізнана про наявне щодо неї кримінальне провадження та стадію, на якій воно перебуває, а станом на час розгляду кримінального провадження у Суду достатні дані та наявні матеріали на підтвердження знаходження обвинуваченої ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території України.
		7. Визнання Судом загальновідомих фактів.
		Судом визнано загальновідомим, і таким, що не потребує доказування в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України, в подальшому тимчасова окупація з боку РФ частини території України - Нікольської селищноїтериторіальної громадиМаріупольського районуДонецької області є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України т.зв. «днр», законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
		Так, 24.08.1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
		 
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		 
		Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
		 
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		 
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і Збройних сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України  в АДРЕСА_4 .
		 
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АДРЕСА_4 , а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		 
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		 
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі  ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов`язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_4 та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		 
		Вказаний план у повній мірі відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених у виступі начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_9 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційним протиборством та воєнним заходам прихованого характеру.
		 
		У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та Збройних Сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
		 
		Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА)  як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
		 
		Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АДРЕСА_4 та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
		 
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі  ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
		 
		Також, представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
		 
		У березні - квітні 2014 року в м. Донецьк та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
		 
		В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 06 квітня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Донецької народної республіки», за результатами якого 07.04.2014 року проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі - «днр»).
		 
		З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «днр» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «днр») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
		 
		В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з`єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, Російської Федерації на території Донецької області так званої «днр», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018 року, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 року та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 року визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
		 
		19.02.2022 року керівництвом РФ в умовах триваючого міжнародного збройного конфлікту в порушення положень ст. 51 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, ст. 23 Гаазької конвенції про закони та звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 року, Загальної декларації про права людини, ст.36 Конвенції про права дитини, Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ст. ст. 30, 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» на тимчасово окупованій території Донецької області оголошено примусову загальну мобілізацію громадян України, які мешкають на тимчасово окупованій території Донецької області, в тому числі неповнолітніх, для участі у військових діях, спрямованих проти держави Україна.
		 
		Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_10 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 року № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 року № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
		 
		Так, 24.02.2022 року, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		 
		24 лютого 2022 року указом президента України ОСОБА_11 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України.
		 
		07.03.2022 року військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, спільно з представниками так званої «днр», які є частиною окупаційної адміністрації РФ, здійснили тимчасову окупацію території Маріупольського району Донецької області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об`єктами.
		 
		Згідно переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 152 у редакції від 14 липня 2022 року, Нікольська селищна територіальна громада Маріупольського району Донецької області перебуває в тимчасовій окупації.
		8. Докази, подані сторонами кримінального провадження на підтвердження встановлених Судом обставин.
		Судом у судовому засіданні заслухані показання свідків. 
		Під час показань свідків відбувся їх прямий та перехресний допит.
		Також, у судовому засіданні Судом були досліджені надані сторонами документи. 
		Під час дослідження доказів сторони скористалися наданими їм процесуальними правами надавати Суду усні та письмові пояснення та заперечення.
		Під час дослідження доказів Суд дійшов висновку, що спосіб отримання стороною обвинувачення доказів, визнаних Судом належними і допустимими, був справедливим, а процес дослідження доказів під час спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої - inabsentia, забезпечував право обвинуваченої на захист.
		За наслідками спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої - inabsentia та здійсненої у нарадчій кімнаті оцінки доказів Суд робить висновок про належність та допустимість наступних доказів на доведення вини обвинуваченої у кримінальному провадженні .
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 ч. 3 КПК України), Суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписівст. 2 КПК Україниз дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від Суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Свідок ОСОБА_12 Суду показав, що він працював у день повномасштабного вторгнення таксистом. Здійснювали обстріли міста, скидали бомби, заходили і і з лівого берега, і з сторони ОСОБА_13 , з Мангуша. 23.03.2022 року він виїхав з м. Маріуполя. Познайомився з ОСОБА_14 так. Йому знайомі сказали поїхати у ОСОБА_15 оформити пенсію мами. 18.03.2022 року він поїхав до ОСОБА_15 , під`їхав до адміністрації, куди зайшов. Підійшла до нього ОСОБА_14 , яка представилася начальницею пенсійного фонду. Він у неї запитав процедуру, спілкувався недовго. ОСОБА_14 йому сказала, що для жителів Маріуполя буде пізніше, треба звертатися за місцем проживання, а у них тільки для жителів ОСОБА_13 ( ОСОБА_15 ). Було впізнання ОСОБА_14 . Йому показали відео, на якому він впізнав ОСОБА_14 . 
		Свідок ОСОБА_16 . Суду показала, що вона на початок повномасштабного вторгнення проживала АДРЕСА_2 , працювала у Нікольській селищній раді. Соціальна, гуманітарна, медична сфера відносилась до її повноважень. ОСОБА_14 їй відома, оскільки та була депутаткою Нікольської селищної ради. ОСОБА_14 залишилась на окупованій території та там очолила пенсійний фонд при окупаційній владі майже з перших днів окупації. Бачила відео, де ОСОБА_14 давала інтерв`ю.
		 
		З рапорту заступника начальника відділу СУ ГУНП в Донецькій області ОСОБА_17 від 24.06.2022 року, фототаблиці до рапорту, вбачається, що з УСР в Донецькій області ДСР НПУ до СУ ГУНП в Донецькій області надійшли матеріали відносно ОСОБА_5 , про те, що остання добровільно зайняла посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території Маріупольського району, а сам посаду начальника пенсійного фонду с. Володарське т.зв. «днр», чим вчинила ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		 
		З матеріалів УСР в Донецькій області ДСР НПУ від 24.06.2022 року відносно ОСОБА_5 слідує, що остання добровільно зайняла посаду начальника пенсійного фонду с. Володарське т.зв. «днр», чим вчинила ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		 
		Відповідно до постанови слідчого в кримінальному провадженні від 28.06.2022 року, в якості спеціаліста залучено ОСОБА_18 , який має диплом спеціаліста НОМЕР_1 за спеціальністю «Системи і методи прийняття рішень» та кваліфікацію аналітик комп`ютерних систем.
		 
		З протоколу огляду за участі спеціаліста від 28.06.2022 року, з додатком у вигляді диску DVD-R, слідує, що оглянуто відеозапис від 18.03.2022 року у мережі Інтернет ресурсу «YOUTUBE» на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 »,на якому ОСОБА_5 надає інтерв`юв якості «начальниці пенсійного фонду с. Володарське», доповідає пророботу пенсійногофонду с. Володарське.
		 
		Як слідує з постанови про доручення здійснення досудового розслідування іншому органу досудового розслідування від 12.07.2022 року, керівник Донецької обласної прокуратури, керуючись ч. 5 ст. 36 КПК України, доручив проведення досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню іншому органу досудового розслідування, а саме СУ ГУНП в Донецькій області.
		 
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з додатками від 13.07.2022 року за участі свідка ОСОБА_12 слідує, що свідок впізнав ОСОБА_5 як ту особу, що займає посаду начальника пенсійного фонду «днр» с. Володарське (Нікольське) на окупованій території Донецької області.
		 
		З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками з додатками від 20.07.2022 року за участі свідка ОСОБА_16 слідує, що свідок впізнала ОСОБА_5 як ту особу, що займає посаду начальника пенсійного фонду «днр» с. Володарське (Нікольське) на окупованій території Донецької області.
		 
		З протоколу огляду від 20.07.2022 року за участі свідка ОСОБА_16 слідує, що остання під час огляду відеозапису у мережі Інтернет ресурсу «YOUTUBE» на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », впізнала ОСОБА_5 , яка на вказаному відеозаписі надає інтерв`ю в якості «начальниці пенсійного фонду с. Володарське».
		 
		З протоколу огляду від 22.07.2022 року за участі свідка ОСОБА_12 , з додатком у вигляді диску DVD-R, слідує, що свідок під час огляду відеозапису у мережі Інтернет ресурсу «YOUTUBE» на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 », впізнав ОСОБА_5 , яка на вказаному відеозаписі надає інтерв`ю в якості «начальниці пенсійного фонду с. Володарське».
		Як вбачається з відповіді з ГУ ПФУ Донецької області від 11.08.2022 року з додатками, відповідно до наказів, службової характеристики, витягу з посадової інструкції, обвинувачена ОСОБА_5 обіймала різні посади в структурних підрозділах ГУ ПФУ Донецької області Пенсійного фонду України із розташуванням у АДРЕСА_2 , мала певні ранги державного службовця категорій посад 
		 
		Відповідно до відповіді з Нікольської селищної ради Донецької області від 08.08.2022 року з додатками обвинувачена ОСОБА_5 є діючим депутатом Нікольської селищної ради Донецької області від 17.06.2021 року та станом на 08.08.2022 року повноваження депутата з себе не складала.
		 
		З рапорту ст. о/у УСР в Донецькій області ДСР НПУ ОСОБА_19 від 11.08.2022 року вбачається, що обвинувачена ОСОБА_5 перебуває та мешкає на тимчасово окупованій території Донецької області, а саме у смт. Нікольське (колишнє Володарське).
		 
		З протоколу огляду сайту т. зв. «днр» з додатками від 14.09.2023 року встановлено та слідує, що відповідно «Положения о пенсионном фонде донецкой народной республики» обвинувачена ОСОБА_5 обіймаючи посаду «начальниці пенсійного фонду с.Володарське» була наділена організаційно  розпорядчими та адміністративно  господарськими функціями.
		 
		Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2022 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_5 .
		 
		Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2022 року накладено арешт на банківській рахунок ОСОБА_5 , який відкритий в АТ «Ощадбанк» та на грошові кошти, які знаходяться на вказаному рахунку.
		 
		Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2022 року накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_5 , а саме 2 земельні ділянки площею 0,15 га та 2 га відповідно.
		 
		Відповідно до матеріалів, що характеризують особу обвинуваченої, ОСОБА_5 : раніше не судима; освіта вища; має постійне місце реєстрації та проживання; за місцем роботи характеризується посередньо; на обліку лікарів нарколога, психіатра не перебувала. 
		 
		9.Мотиви Суду та положення закону, якими керувався Суд.
		9.1. Відповідно до ч. 3ст. 26 КПК Українисуд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
		У силуст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. 
		Відповідно достатті 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, дотриманням порядку оцінки доказів і визначенням їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів повинна бути оцінена судом з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).
		 
		Також, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		 
		9.2. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі скорочено Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		 
		Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі скорочено ЄСПЛ) суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		 
		ЄСПЛ у справі «Перес протиФранції» (рішення від 12.02.2004) вказав, що дія статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) полягає і в тому, щоб серед іншого зобов`язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи.
		 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, необґрунтоване рішення суду є порушенням гарантій, втілених устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		 
		Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. Суд має переконатися, що мотиви рішення, наведені національними судами, не були автоматичними або стереотипними.
		 
		 Тобто, право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 2930). 
		 
		Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, але суд зобов`язаний дати відповідь на істотні аргументи сторони.
		 
		ЄСПЛ у справі «Жогло проти України» (п. 38, рішення від 24.04.2008 року) зазначив, що усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту. 
		 
		Обвинувачення не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити (рішення від 26.03.1996 року у справі «Дурсон проти Нідерландів»).
		 
		9.3. Відповідно до положень частин 1-3ст. 22 КПКкримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивністьта неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		 
		Під час судового розгляду кримінального провадження Суд отримав можливість ознайомитися з позиціями сторони обвинувачення та сторони захисту, вони представлені обома сторонами ґрунтовно, докладно, а викладені в них мотиви зрозумілі. Також слід констатувати, що в ході розгляду справи жодна зі сторін не стверджувала про існування обмежень у реалізації донести свою позицію до Суду та не повідомляла про перешкоди у її доведенні. 
		 
		Отже, Суд забезпечив змагальність судового процесу і ключовим предметом оцінки є лише переконливість кожної з позицій в аспекті стандарту доведення, про який буде зазначено пізніше.
		 
		Суд вважає, що обидві позиції будуються навколо тих самих обставин, дій та фактів, послідовність яких підтверджується стороною обвинувачення, навпаки не підтверджується стороною захисту, а принципові розбіжності сторін в їх деталях, часі існування та характері не мають вирішального значення для відповіді на головне питання судового розгляду.
		 
		9.5. Суд, дослідивши наявні докази, вважає, що всі докази у кримінальному провадженні у відношенні обвинуваченої є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
		 
		Недопустимих доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або доказів та відомостей, які стосуються особи обвинуваченого не має.
		 
		ЄСПЛ зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межамирозумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. 
		 
		Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.
		 
		З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_5 у скоєному кримінальному правопорушенні поза всяким розумним сумнівом доведена і підтверджується обсягом досліджених Судом в судовому засіданні доказів вїх сукупностіта взаємозв`язкута не викликають у Суду сумнівів.
		 
		Порушень вимог закону щодо відкриття доказів стороні захисту, Суд не вбачає.
		 
		Під час вирішення питання про допустимість доказів важливе значення має істотність порушення прав і свобод людини, а тому не усі порушення, допущені сторонами при збиранні доказів, є підставою для визнання доказів недопустимими, а відтак і вирішення питання про порушення права на справедливий суд. 
		 
		З огляду на зазначене Суд приходить до висновку про відсутність процесуальних порушень з боку сторони обвинувачення, що могли вплинули на об`єктивність та повноту обставин, що підлягають доказуванню відповідно до вимог ст. 91 КПК України.
		 
		Усі вищевказані докази, покладені в основу обвинувального вироку, Суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки відповідають вимогамКПК України, отримані упередбаченому КПКУкраїни порядку, безпосередньо порушень вимог законодавства судом не встановлено та сторонами не доведено, тобто останні прямо і непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, як-то час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність і недостовірність, можливість та неможливість використання інших доказів.
		 
		Судом не встановлено допущення істотних порушень: прав та свобод обвинуваченої, інших осіб під час досудового розслідування; в ході збирання і фіксування доказів по даному кримінальному провадженню, а інформація, яка в них міститься, не дає Суду правових підстав, щоб сумніватися у їх допустимості та достатності.
		 
		Крім того, Суд враховує, що зі змісту п.78 рішення Європейського суду з прав людини від 16.02.2017 року у справі «Артур Пархоменкопроти України» вбачається, що при розгляді справи в цілому з метою оцінки впливу процесуальних недоліків на досудовому етапі на загальну справедливість кримінального провадження, за необхідності слід враховувати такий невичерпний перелік факторів, який випливає з практики Суду: (a) Чи був заявник особливо вразливим, наприклад, через вік чи розумову здатність. (b) Правові рамки, що регулюють досудове провадження, та прийнятність доказів під час судового розгляду, а також чи була вона виконана; коли застосовується правило виключення, особливо малоймовірно, що провадження в цілому буде вважатися несправедливим. (c) Чи мав заявник можливість оскаржити автентичність доказів і виступати проти його використання. (d) Якість доказів чи обставини, за яких вони були отримані, ставлять під сумнів їх надійність та точність, беручи до уваги ступінь і характер будь-якого примусу. (e) Якщо докази були отримані незаконно, незаконність, про яку йдеться, і, якщо вона випливає з порушення іншої статті Конвенції, характер виявленого порушення. (f) У випадку заяви, характер заяви та чи він був негайно відкликаний або змінений. (g) Використання доказів, зокрема, чи складали вони невід`ємну або значну частину доказів, на яких ґрунтувалася засудження, а також силу інших доказів у справі. (h) Чи оцінювання вини було здійснене професійними суддями або присяжними, а у випадку останнього - змістом будь-яких наказів присяжних. (i) Вагомість суспільних інтересів у розслідуванні та покаранні за конкретне порушення. (j) інші відповідні процесуальні гарантії, передбачені національним законодавством та практикою.
		 
		Зокрема, з урахуванням вищезазначеного правового висновку Європейського суду з прав людини, у цьому судовому провадженні Суд бере до уваги, що захисник мав можливість оскаржити автентичність доказів, отриманих стороною обвинувачення, але не зробили цього і не подавав клопотань або своїх доводів щодо визнання доказів отриманих під час досудового розслідування недопустимими, що в подальшому стало б предметом судового розгляду.
		 
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, Суд при оцінці доказів повинен керуватися критерієм доведеності «поза розумнимсумнівом». Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (п.150 остаточного рішення від 21 липня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України»).
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, в яких наявність, спрямованість та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, Суд у своєму рішення повинен пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер або спрямованість умислу.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, необґрунтоване рішення Суду є порушенням гарантій, втілених устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Хоча Суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. Суд має переконатися, що мотиви рішення, наведені національними судами, не були автоматичними або стереотипними.
		Оцінюючи надані та досліджені Судом докази у кримінальному провадженні, оцінюючі їх реальний зміст, Суд виходить саме з практики ЄСПЛ, яка орієнтує, що під час розгляду кримінального провадження Суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії справи, а не тільки її зовнішню сторону (рішення від 27.02.1980 року у справі «Девеер проти Бельгії»).
		Виходячи з усталеної судової практики, доведення суб`єктивної сторони зазвичай ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності непрямих доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого можна зробити висновок про доведеність поза всяким розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони злочину, як прямий умисел.
		9.6. Судвраховує,що злочинза ч.5ст.111-1КК Україниможливий лишез прямимумислом,тобто коливчинене свідчилопро те,що виннийусвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
		Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. 
		 
		Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.
		 
		Усвідомлення означає розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу злочину, а також, розуміння його суспільної небезпеки. Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків.
		На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_5 з надання допомоги РФ в проведенні діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, динаміка розвитку. 
		Судом в умовах змагальності сторін не встановлено обставин, за яких добровільність обіймання ОСОБА_5 вищезазначеної посади можна було б поставити під сумнів.
		  Всідокази,подані Судустороною обвинувачення,які дослідженіпід чассудового розглядукримінального провадження,переконливо свідчатьпро наявністьу діяннях обвинуваченої об`єктивної сторони інкримінованого злочину.
		9.7. Отже,враховуючи докази,подані стороноюобвинувачення,які дослідженіпід чассудового розглядукримінального провадженнята якимСуд надавоцінку,для Судує очевидним,поза розумнимсумнівом,що уцьому кримінальномупроваджені сукупністьпрямих танепрямих доказівпереконливо свідчитьпро те,що обвинувачена ОСОБА_5 діяла з прямим умислом (умисно), тобто, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (частина 1 статті 24 КК України).
		9.8. Будь-яких інших доказів сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбаченихКПК Українипротягом судового розгляду, враховуючи, що Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		10. Висновок Суду щодо кваліфікації дій обвинувачених.
		Згідно ст.2,11 ККпідставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.
		Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 
		1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 
		2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частиниКК.
		Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
		Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.
		Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
		Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.
		Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно доККможе наставати кримінальна відповідальність (ч. 1ст. 18 КК, див. постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
		Відомості, вказані у цьому вироку в частині складу кримінального правопорушення є установленими та доведеними у порядку визначеномуКПК.
		За таких обставин, Суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, які виразились у добровільному зайняттігромадянином Українипосади,пов`язаної звиконанням організаційно-розпорядчихта адміністративно-господарськихфункцій,у незаконномуоргані влади,створеному натимчасово окупованійтериторії (в редакції Закону№ 2108-IXвід 03.03.2022 року), тому кваліфікуєїї дії у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		Підстав, у відповідності до ч. 3ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченої ОСОБА_5 . Суд не вбачає, оскільки в ході здійснення спеціального судового провадження, за відсутності обвинуваченої - in absentia, обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
		11. Призначення покарання.
		 
		11.1. Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
		Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
		В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
		Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
		Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
		Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
		Призначаючи покарання ОСОБА_5 , Суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		 
		При цьому, Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства», рішення від 9 жовтня 2003 року, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету  покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
		 
		Відповідно до положень ч. 2ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють Суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.
		 
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням рішення в процесуальному документі суду.
		 
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання для досягнення його цілей, визначених у статті 50 КК.
		 
		Правова позиція щодо дотримання справедливості висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
		 
		У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
		 
		Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. 
		 
		Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		 
		  Як зазначеноу постановіОб`єднаноїпалати Касаційногокримінального судуВерховного Судувід 15січня 2024року (справа№ 683/694/20, провадження №51-3591кмо23) кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
		 
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
		 
		З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
		Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.
		 
		Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		 
		Для вибору такого покарання Суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.
		 
		Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення принципів законності, обґрунтованості, індивідуалізації, гуманності і справедливості, співмірності покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. 
		 
		11.2. Призначаючи покарання Суд вважає, що обставиною яка пом`якшує покарання можливо визнати відсутність у минулому у ОСОБА_5 непогашених судимостей та вона вперше притягується до кримінальної відповідальності, що кореспондується з приписом частини 2 статті 66 КК України. 
		 
		Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України обставиною яка обтяжує покарання ОСОБА_5 , Суд вважає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. 
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		 
		Призначаючи покарання, Суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов протиРосії» (п.38рішення від16жовтня 2008року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
		 
		Судом враховується, що в розумінніКримінального кодексу України ОСОБА_5 скоїла умисний тяжкий злочин, який посягає на основи національної безпеки України та становить собою велику суспільну небезпеку. 
		 
		Отже, ОСОБА_5 , яка будучи громадянкою України, починаючи з березня 2022 року своїми діями забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів на тимчасово окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної влади РФ на тимчасово окупованій території України, на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України. 
		 
		З огляду на викладене, Суд призначає ОСОБА_5 покарання виключно у вигляді реального позбавлення волі на певний, визначений Судом строк у межах санкції ч. 5 статті 111-1 КК України.
		 
		Санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
		Оскільки ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5ст. 111-1 КК України, об`єктивна сторона якого була пов`язана із виконанням обвинуваченою організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у сфері соціального захисту населення, Суд, призначаючи покарання, має сформулювати зміст резолютивної частини вироку таким чином, аби обвинувачена не мала права обіймати посади або займатись забороненою діяльністю в будь-якій галузі або займатись такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
		На переконання Суду необхідним та достатнім буде додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у закладах соціального захисту населення, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги у сфері соціального захисту населення у межах санкції відповідної частини статті Особливої частиниКК України.
		Крім того, Суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім буде таке додаткове покарання, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України, як конфіскація всього майна, що належить ОСОБА_5 на праві власності.
		Суд вважає, що підстави для призначення покарання, відповідно до ст. 68 КК України, більш м`якого, ніж передбачено законом, не встановлені, виправлення обвинуваченої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірнийтягар дляособи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. 
		  Ізцих жепідстав Судне вбачаєза можливепризначити обвинуваченійпокарання більшм`яке ніжпередбачене закономабо звільнитивід відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
		 
		Суд вважає, що застосування припису ст. 69 або ст. 75 КК України за наслідками судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 може скласти враження у громадян, стороннього спостерігача про безкарність злочинця, який притягується до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, що посягає на основи національної безпеки України.
		 
		З огляду на вище викладене обґрунтування та мотиви призначення покарання Суд вважає, що таке покарання не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
		 
		12. Цивільний позов.
		 
		Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
		 
		13. Інші питання, які вирішуються Судом при ухваленні вироку. 
		 
		13.1. За даним кримінальним провадженням запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_5 не застосовувався.
		13.2. Після набрання вироком законної сили початок строку відбування покарання, призначеного обвинуваченій ОСОБА_20 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання та затримання засудженої поліцією.
		13.3. Згідно ч. 4ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
		 
		Вирішуючи питання про скасування арешту майна, Суд враховує наступне.
		 
		Під час досудового розслідування кримінального провадження накладено арешт:
		- ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2022 року на грошові кошти  ОСОБА_5 , що знаходяться на рахунку НОМЕР_2  в AT «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 00032129, МФО банку НОМЕР_3 ), юридична адреса: АДРЕСА_5 , та на рахунок ОСОБА_5 UA46335T060000026205510329009B AT «Ощадбанк» (ЄДРПОУ 00032129, МФО банку НОМЕР_3 ), юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г;
		- ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10.10.2022 року на нерухоме майно, що належить ОСОБА_5 , а саме 2 земельні ділянки площею 0,15 га та 2 га, відповідно.
		Враховуючи те, що Судом призначається ОСОБА_5 додаткове покарання у вигляді конфіскації всього майна, що належить їй на праві власності, тому Суд, вирішення питання про скасування арешту майна залишає на момент приведення вироку до виконання в частині конфіскації майна обвинуваченої.
		14. Питання щодо процесуальних витрат.
		Докази на підтвердження наявності судових витрат, які підлягають розподілу за вироком Суду, сторонами не надавалися.
		15. Речові докази
		 
		За даним кримінальним провадженням долю речових доказів вирішити відповідно до вимоги ст. 100 КПК України.
		 
		16. Щодо проголошення вироку.
		 
		На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим негайним врученням учасникам судового провадження - захиснику тапрокуроруповноготексту вирокув деньйого проголошення (узгоджується з правовою позицією, яка викладена 13 вересня 2023 року у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду, справа №638/4224/22, провадження № 51-2372 км 23).
		 
		Інформацію про ухвалення вироку опублікувати у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннямистатті 297-5 КПК Українита на офіційному веб-сайті суду.
		Керуючись ст.ст. 100, 368-371, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, Суд, 
		 
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_5  визнативинуватою упред`явленому зач.5ст.111-1КК Україниобвинуваченні тапризначити їйпокарання увигляді позбавленняволі настрок 7(сім)років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у закладах соціального захисту населення, а також обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги у сфері соціального захисту населення строком на 10 (десять) років та з конфіскацією всього майна, що належить їй на праві власності.
		Початок строку відбування покарання, призначеного  ОСОБА_5 , обчислювати після набрання вироком законної сили, з моменту приведення вироку до виконання та затримання засудженої.
		На підставі ч. 5 ст. 100 КПК України два DVD-R диска: до протоколу огляду за участі спеціаліста від 28.06.2022 року та до протоколу огляду від 22.07.2022 року за участі свідка ОСОБА_12 , - зберігати вматеріалах кримінальногопровадження. 
		 
		Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.
		 
		Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку негайно вручити захиснику тапрокурору в день його проголошення.
		 
		Інформацію про ухвалення вироку опублікувати у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннямистатті 297-5 КПК Українита на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Головуючий суддя: ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...