Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/4745/23-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 29.04.2024. Зареєстровано: 30.04.2024. Забезпечено надання загального доступу: 01.05.2024.
Дата набрання законної сили: 04.09.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 квітня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/4745/23-а
		 
		Чернівецький окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, - 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (позивач) до ОСОБА_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
		стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) безпідставно набуті кошти в розмірі 83731,98 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачу нарахована при звільненні з військової служби за сімейними обставинами одноразова грошова допомога в розмірі сумі 85007,00 грн. З урахування утриманого військового збору 1,5% відповідачу виплачено 83731,89 грн. Позивач зазначає, що відповідача звільнено під час дії воєнного стану, а тому він не мав право отримувати одноразову грошову допомогу під час звільнення з посади. Виплата одноразової допомоги передбачена виключно у мирний час, а не у воєнний час. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
		Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.08.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
		Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
		Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
		Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
		ОСОБА_1 , проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
		Наказом по НОМЕР_2 прикордонному загону від 28.05.2022 №942-ОС «Про особовий склад» позивача звільнено з військової служби за підпунктом ««г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас, без права носіння військової форми одягу.
		Відповідно до розрахункового листа відповідачу нарахована одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі сумі 85007,00 грн. З урахування утриманого військового збору 1,5% відповідачу виплачено 83731,89 грн.
		Згідно з результатами внутрішнього аудиту діяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей додатковою винагородою на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 виявлено безпідставну виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені.
		Відповідно до витягу з рекомендацій до аудиторського звіту за результатами внутрішнього аудиту діяльності Адміністрації Державної прикордонної служби України, органів Держприкордонслужби щодо забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей додатковою винагородою на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 встановлено, що в НОМЕР_2 прикордонному загоні безпідставно виплачено одноразову грошову допомогу у 16 випадках на загальну суму 988403,86 грн, зокрема і майстер-сержанту ОСОБА_1 , у зв`язку з чим призначено службове розслідування.
		Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.03.2023 до відома позивача доведено про проведення претензійної роботи, зокрема про направлення листів про повернення безпідставно отриманих коштів та отриману на цей час інформацію про готовність добровільного відшкодування.
		У подальшому позивачем направлено відповідачу лист від 21.04.2023 №14/2874-23-Вих про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 83731,89 грн з посиланням на те, що відповідач незаконно отримав кошти, внаслідок чого державі заподіяно збитків на суму 83731,89 грн (з урахуванням утриманого військового збору 1,5%).
		Відповідачем кошти повернуті в добровільному порядку не були, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.
		До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
		Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011) (в редакції на день звільнення відповідача зі служби).
		Відповідно до ст. 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
		На підставі ч. 1 ст. 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
		Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
		Відповідно до абз 2 п. 2 ст. 15 Закону №2011 військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
		Наказом Міністерства Внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).
		Відповідно до п. 1 розділу І Інструкції №558, ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
		Пунктом 2 глави 9 розділу V Інструкції № 558 визначено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інші поважні причини, визначені Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
		Статтею 26 Закону України №2232-XII від 25.03.1992 "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі Закон №2232-XII) визначено підстави звільнення з військової служби.
		В даному випадку відповідач звільнений з військової служби за пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військове службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) та календарна вислуга становить 20 років 00 місяців 04 дні. (а.с. 13).
		Слід зазначити, що п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII було доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" №2169-IX від 01.04.2022.
		Суд зазначає, що пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): зокрема, один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
		Враховуючи вищевикладене, відповідач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності календарної вислуги років - 20 років 00 місяців 04 дні (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у даному випадку дотримана), мав право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Відповідно до ст. 26 Закону №2232-XII Постановою Кабінету Міністрів України 12.06.2013 №413 затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі Перелік №413).
		Обставини, з яких відповідача звільнено з військової служби, не передбачені Переліком №413, але передбачені Законом № 2232-XII.
		Приписи ст. 26 Закону № 2232-ХІІ щодо підстав звільнення під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану зазнавали неодноразових змін.
		Постанова №413 та затверджений нею Перелік сімейних обставин не містять обмежень щодо застосування у мирний час, під час дії особливого періоду, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
		Підстава для звільнення зі служби, з якої відповідача і було звільнено зі служби, була додана до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян" від 01.04.2022 №2169-IX, тобто значно пізніше ніж був затверджений Кабінетом Міністрів України Перелік №413.
		Тобто, норми п.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, якими врегульовано право на отримання одноразової грошової допомоги звільненим з військової служби військовослужбовцям, були законодавчо сформовані раніше внесення змін до статті 26 Закону №2232-ХІІ, які додатково передбачили підстави звільнення за сімейними обставинами під час проведення мобілізації та воєнного стану.
		Внаслідок цього виникли неузгодженості, що не усунуті на законодавчому рівні, між зазначеними правовими нормами.
		На переконання суду, певні неузгодженості в нормах Закону №2232-ХІІ та Закону №2011-ХІІ не можуть бути підставою для відмови відповідачу у виплаті належної йому одноразової грошової допомоги.
		Висновки суду узгоджується і правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, яка викладена в постанові від 03.05.2023 по справі №480/4920/22, від 30.06.2023 по справі № 480/6972/22, від 12.04.2024 по справі № 380/16668/23.
		Крім того, щодо підстав звернення позивача до суду, що зазначені в адміністративному позові, суд зазначає наступне.
		Інструкцією №558 від 25.06.2018 не визначені питання та підстави повернення нарахованих та виплачених одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		Враховуючи, що спеціальним законодавством, яким врегульовано порядок оплати праці військовослужбовців, не визначено підстав відрахувань з їх грошового забезпечення, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми ст. 127 КЗпП України.
		Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
		Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
		1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
		2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;
		3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160 (далі Закон № 160) особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
		1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
		2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
		3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
		4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
		5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
		Як визначено частинами 2, 3, 4 ст. 8 Закону № 160 у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.
		Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.
		Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.
		Між тим, позивачем не надано жодного належного доказу того, що відповідач є винною особою та на відповідача поширюються норми Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» під час отримання нарахованою роботодавцем на підставі відповідного наказу про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. Кошти були нараховані та виплачені позивачем самостійно, на підставі чинного та діючого на час виплати коштів наказу про звільнення відповідача з військової служби.
		Отже, отриману суму одноразової допомоги при звільненні щодо відповідача не можна вважати шкодою, завданою з вини працівника підприємству, установі, організації, яка відраховується з заробітної плати працівника відповідно до п. 3 ст. 127 КЗпП України.
		Згідно ст. 1215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) не підлягає поверненню безпідставно набуті:
		1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;
		2) інше майно, якщо це встановлено законом.
		Оскільки виплата одноразової грошової допомоги, яка є частиною грошового забезпечення відповідача, відповідачу проведена військовою частиною добровільно і відсутні підстави вважати нарахування цих сум внаслідок рахункової помилки позивача з огляду на висновки аудиторської перевірки, також відсутня недобросовісність відповідача в нарахуванні йому одноразової допомоги при звільненні, відповідач мав право на отримання такої суми під час звільнення, тому суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
		Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
		Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору. 
		Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд- 
		 
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні адміністративного позову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, - відмовити.
		 
		Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне найменування учасників процесу:
		Позивач  ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );
		Відповідач  ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
		 
		Суддя В.О. Григораш

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...