Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/9854/16 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 02.05.2024. Зареєстровано: 03.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2024.
Дата набрання законної сили: 17.04.2024
Номер судового провадження: 11-кп/814/33/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016170300000541

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 554/9854/16  Номер провадження 11-кп/814/33/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1  Доповідач ап. інст. ОСОБА_2 
		 
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2024 року м. Полтава
		 
		 
		Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючогосудді ОСОБА_2 
		суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		за участю:
		секретаря
		судового засідання ОСОБА_5 
		прокурора                 ОСОБА_6 
		захисників                 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 
		обвинуваченого             ОСОБА_9 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 квітня 2016 року за №12016170300000541, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_6 на вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 01 квітня 2019 року,
		в с т а н о в и л а :
		Цим вироком
		ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
		визнано невинуватим і виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.115 КК України.
		Скасовано ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звільнено його з-під варти.
		Вирішено питання щодо арешту майна та речових доказів.
		Виправдовуючи ОСОБА_9 , місцевий суд дійшов висновку про недоведеність стороною обвинувачення того, що умисне вбивство ОСОБА_10 було вчинене обвинуваченим.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що він 04 березня 2016 року у вечірній час доби за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, з метою вбивства, наніс ОСОБА_10 не менше семи ударів сокирою в голову, заподіявши йому: рублені ушкодження шкіри, м`яких тканин правої скроневої, тім`яних і потиличної ділянок голови (не менше семи), крововиливи у м`які тканини голови зі сторони їх внутрішньої поверхні по периферії рублених ушкоджень, вдавлено-скалкові переломи правої скроневої, лівої та правої тім`яних, потиличної кісток голови з елементами врубів і розповсюдженням ліній переломів на кістки основ черепу, рублені ушкодження твердої мозкової оболонки, крововиливи в речовину мозку, від чого 04 березня 2016 року на місці злочину настала смерть ОСОБА_10 .
		Затим у проміжок часу з 04 до 06 березня 2016 року (точного часу не встановлено) ОСОБА_9 за вказаною вище адресою свого проживання з метою приховування злочину за допомогою ножа розчленував труп ОСОБА_10 , запакував частини трупа ОСОБА_10 у поліетиленові пакети і власним автомобілем «Chevrolet Aveo» перевіз до моста між АДРЕСА_2 , з якого скинув частини тіла ОСОБА_10 у р. Коломак.
		Такі дії ОСОБА_9 органом досудовогорозслідування кваліфікованіза ч.1ст.115КК Українияк умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновківсуду,викладених усудовому рішенні,фактичним обставинамкримінального провадження, проситьскасувати вирокОктябрського районногосуду м.Полтава від01квітня 2019року таухвалити новийвирок,яким визнативинуватим ізасудити ОСОБА_9 за ч.1ст.115КК Українина 10років позбавленняволі. Свої вимогимотивує тим,що суд першої інстанції не врахував те, що: між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були неприязні відносини, виникали сварки на побутовому рівні через неправомірну поведінку ОСОБА_10 та у березні ввечері після сварки між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що переросла у бійку, останній зник і його ніхто більше не бачив, що підтверджується показаннями обвинуваченого, свідка ОСОБА_11 , потерпілого ОСОБА_12 , який звернувся у поліцію із заявою про зникнення свого брата ОСОБА_10 , та вважав, що конфлікти між ОСОБА_9 і ОСОБА_10 виникали з приводу батьківської квартири та сумісного проживання у ній; 05 серпня 2016 року під час огляду сифону з трубкою (вилученого з ванної кімнати за місцем проживання обвинуваченого у ході обшуку) вилучено 2 твердих фрагмента речовини, схожої на кісткову, структурна будова яких за висновком судово-медичної експертизи №475-е від 15 серпня 2016 року відповідає кістковій тканині та відповідно до висновку судової молекулярно-генетичної експертизи №10-430 від 21 жовтня 2016 року серед змішаних генетичних ознак встановлених при дослідженні двох фрагментів кісткової тканини містяться генетичні ознаки невстановленої особи чоловічої статі; на момент зникнення ОСОБА_10 у квартирі проживали лише двоє дорослих чоловіків і за показаннями обвинуваченого він ( ОСОБА_9 ) ніяких травм, пов`язаних із ушкодженням кісток за життя не отримував; за змістомвисновку експертизи№921від 24жовтня 2016року нап`яти фрагментахшпалер,вилучених підчас обшукуй наданихна дослідження,знайдено кровлюдини,яка можепоходити від ОСОБА_10 . Водночас прокурор посилається на те, що місцевий суд безпідставно залишив поза увагою показання із чужих слів свідка ОСОБА_13 , а також дані за результатами проведення НСРД у вигляді аудіо- та відеоконтролю ОСОБА_9 , у ході якої він надав оперативним працівникам поліції, так як ухвала, що була процесуальною підставою для проведення цієї НСРД не перебувала у розпорядженні прокурора та не могла бути долучена до матеріалів кримінального провадження через відмову суду в розсекреченні й наданні цього судового рішення для приєднання до матеріалів кримінального провадження. 
		У запереченні захисник ОСОБА_7 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції  без зміни, посилаючись на його законність та обгрунтованість.
		Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, заперечення обвинуваченого та його захисників проти апеляційної скарги, провела повторне дослідження ряду доказів, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
		Відповідно дост.404КПКУкраїни суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Доводи прокурора про безпідставність ухвалення місцевим судом виправдувального вироку щодо ОСОБА_9 та доведеність винуватості останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, колегія суддів уважає неспроможними.
		Згідно з п.2 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
		На підставі ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України, ч.4 ст.17 КПК України).
		Статтею 91 КПК України передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. 
		А відповідно до вимог ст.92 КПК України обов`язок доказування цих обставин покладається на сторону обвинувачення. 
		Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом.
		При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч.2 та ч.4 ст.17 КПК України, ст.62 Конституції України.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього злочину.
		Це питання повинно бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді,є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
		Частиною 1ст.115 КК Українипередбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		Суд першої інстанції відповідно до ст.94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, надані прокурором, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності  з точки зору достатності та взаємозв`язку, і дійшов правильного висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.115 КК України, було вчинено ОСОБА_9 .
		Проаналізувавши безпосередньо досліджені докази, місцевий суд установив, що виявлені на останках тіла ОСОБА_10 тілесні ушкодження свідчать про його вбивство та подальше розчленування, через це подія злочину не викликає сумніву.
		Разом з тим, стороною обвинувачення не було в передбачений КПК України спосіб за допомогою засобів доказування підтверджено те, що саме ОСОБА_10 учинив умисне вбивство ОСОБА_10 .
		За змістом апеляційної скарги та виступу в судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор як на докази, які, за версією сторони обвинувачення є допустимими, достатніми та доводять вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, посилався на: показання потерпілого ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_11 і самого обвинуваченого в частині наявності між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 конфліктних відносин; показання із чужих слів свідка ОСОБА_13 ; показання експерта ОСОБА_14 ; матеріали НСРД у вигляді аудіо- та відеоконтролю обвинуваченого, де він надає пояснення поліцейському; протокол огляду сифону з трубкою (вилученого з ванної кімнати за місцем проживання обвинуваченого у ході обшуку) від 05 серпня 2016 року; висновки судово-медичних експертиз №475 від 05 серпня 2016 року, №475-е від 15 серпня 2016 року, судових молекулярно-генетичних експертиз №10-259 від 30 червня 2016 року; №10-430 від 21 жовтня 2016 року, судово-медичної імунологічної експертизи №921 від 24 жовтня 2016 року, судово-дактилоскопічної експертизи №905 від 06 травня 2016 року, судово-психологічної експертизи №110 від 13 жовтня 2016 року; речові докази, вилучені за місцем проживання обвинуваченого - сифон з трубкою та виріз зі шпалер із плямами крові, яка може походити від ОСОБА_10 .
		Проте такі твердження сторони обвинувачення позбавлені підстав.
		Під часрозглядупровадженняобвинувачений ОСОБА_9 повністюзаперечивсвою винуватістьувчиненніінкримінованого йомузлочинута повідомив,щойого брат ОСОБА_10 після звільненняз місцьпозбавлення воліприблизно з11-12лютого 2016року проживавразом ізним (обвинуваченим)та йогосім`єю уквартирі АДРЕСА_3 , вживав спиртні напої, поводив себе зухвало й неправомірно, не реагуючи на зауваження, через це вони сварились між собою. На початку березня після конфлікту ОСОБА_10 зібрав речі та залишив квартиру.
		Він ( ОСОБА_9 ) працював у двох службах таксі м. Полтава: «55» та «838, у березні 2016 року вів звичний спосіб життя, 04 березня 2016 року ввечері перебував удома та ОСОБА_10 не вбивав. Автомобіль в хімчистку не здавав, не проводив ремонт у квартирі, в якій шпалери були дещо пошкоджені вже протягом не одного року, разом із ними у квартирі проживала тривалий час собака. Вилученими з балкону ножами, сокирою та сікатором для пластикових труб не користувався, вони належать його батьку та давно залишені останнім у місці їх вилучення поліцією. 
		При цьому, будь-які об`єктивні дані, що спростовували б такі показання ОСОБА_9 , та поза розумним сумнівом свідчили про вчинення ним інкримінованого йому злочину, в матеріалах кримінального провадження відсутні. Надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази такої інформації не містять.
		Як убачається з матеріалів справи, свідок ОСОБА_11 (дружина ОСОБА_9 ) надала аналогічні показання щодо проживання разом із ними ОСОБА_10 , виникнення сварок між обвинуваченим та ОСОБА_10 04 березня 2016 року їй від ОСОБА_9 стало відомо, що після конфлікту з ним ОСОБА_10 залишив квартиру, зібравши речі. Також підтвердила показання ОСОБА_9 у тому, що разом із ними у квартирі з 2015 року проживала собака, яка харчується, в тому числі м`ясом та різними кістками, тому невеликі частини кісток тварин могли потрапити й у сифони після миття посуду. Ремонтних робіт у квартирі з 2013 року вони не проводили.
		Що стосується показань потерпілого ОСОБА_12 (брата обвинуваченого), то він у судах першої та апеляційної інстанцій зазначив про те, що не пам`ятає, що відбувалось 04 березня 2016 року, обставини вбивства ОСОБА_10 йому не відомі. 08 березня 2024 року завітав у квартиру до ОСОБА_9 , де будь-яких сумнівних слідів не бачив. Від обвинуваченого дізнався, що після сварки з ним ОСОБА_10 залишив квартиру. ОСОБА_10 часто відбував покарання в місцях позбавлення волі, вів антисоціальний спосіб життя. У той же час, ОСОБА_9 характеризував позитивно як доброго сім`янина, спокійного, працьовитого, який до відповідальності не притягувався.
		Свідки ОСОБА_15 (тесть ОСОБА_9 ) та ОСОБА_16 (дочка обвинуваченого) також повідомили про спільне проживання обвинуваченого та ОСОБА_10 , наявність між ними конфліктів, але підтвердили, що їм невідомі обставини вбивства ОСОБА_10 .
		Будь-яких даних про обставини вбивства ОСОБА_10 і те, що відбувалось 04 березня 2016 року не зазначив і свідок ОСОБА_17 (брат обвинуваченого), оскільки такі обставини йому невідомі.
		Таким чином, зазначені вище свідки та потерпілий, надали інформативні показання лише щодо характеристик обвинуваченого та ОСОБА_10 , спільного проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у квартирі, наявності між ними конфліктних відносин через неправомірну поведінку останнього, що не заперечується та підтверджено й самим обвинуваченим. Однак їх показання як окремо, так і в сукупності з іншими доказами по справі не підтверджують обставин убивства ОСОБА_10 і не доводять вчинення цього злочину ОСОБА_9 .
		Із протоколів оглядів місць події від 17, 20, 21 та 25 квітня 2016 року з додатками, висновків судово-медичних експертиз №475-а від 17 травня 2016 року, №475-б від 12 липня 2016 року, №475-в від 27 травня 2016 року, №475-г від 20 травня 2016 року, №475 від 05 серпня 2016 року, №475-д від 08 червня 2016 року, медико-криміналістичних експертиз №111-МК від 20 квітня 2016 року, №114-МК від 24 червня 2016 року, №124-МК від 25 травня 2016 року, судово-дактилоскопічної експертизи №905 від 06 травня 2016 року, судової молекулярно-генетичної експертизи №10-259 від 30 червня 2016 року вбачається, що останки тіла ОСОБА_10 із тілесними ушкодженнями виявлені в кількох місцях на окраїнах м. Полтава - в р. Коломак та біля неї в районі с. Копили, Треби та Макухівка, в період часу із 17 по 20 квітня 2016 року.
		Разом із тим, при їх ретельному дослідженні не виявлено жодних індивідуальних ознак, за якими можливо було би визначити індивідуальні особливості знаряддя злочину. Отже, такими можуть бути майже будь-які гострі ріжучі та рублячі предмети.
		У місцях виявлення останків трупа ОСОБА_10 також не виявлено будь-яких слідів, які би вказували на попередню присутність там ОСОБА_9 (речей та слідів останнього, його автомобіля) (т.1 а.п.140-151, 163-182, 185-191, 193-209, 212-220, 225-237, 241-248, т.2 а.п.1-24).
		Зазначені вище письмові дані не є доказами винуватості саме ОСОБА_9 у вчиненні вбивства ОСОБА_10 , а в них зафіксовані лише обставини щодо виявлення останків трупа ОСОБА_10 , їх огляду та дослідження, способу заподіяння смерті та розчленування останнього, характеру отриманих останнім тілесних ушкоджень.
		У свою чергу, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що стороною обвинувачення не надано відомостей щодо: встановлення детальної та достовірної локації обвинуваченого за даними мобільних терміналів у вказаних вище місцях виявлення останків тіла ОСОБА_10 (матеріали справи не містять відомостей про витребування таких відомостей за ухвалами слідчих суддів від операторів мобільного зв`язку, даних радіорозвідки, відповідних експертних досліджень); точних маршрутів виконання клієнтських замовлень, а також усіх телефонних з`єднань ОСОБА_9 протягом березня-квітня 2016 року, отриманих шляхом тимчасових доступів, запитів, допиту свідків, дослідження інформації служб таксі, де працював обвинувачений, із метою перевірки правдивості його алібі; фіксування мікрослідів та зразків ґрунту з колес автомобіля ОСОБА_9 для відповідних порівняльних аналізів, ураховуючи те, що до місць виявлення останків трупу від головної дороги наявна відстань у кількасот метрів; ретельного дослідження взуття (підошв) та одягу обвинуваченого; огляду змісту камер відеоспостереження з метою відслідковування маршрутів ОСОБА_9 , яких у м. Полтава навіть станом на 2016 року була велика кількість. Також у матеріалах провадження відсутні дані про встановлення і надання стороною обвинувачення суду показань осіб, які проживають або могли перебувати біля місця виявлення трупа ОСОБА_10 , сусідів обвинуваченого, яких лише на сходовій клітці не менше чотирьох осіб.
		Наведені вище обставини в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції прокурором спростовано не було.
		Будь-які докази зв`язку ОСОБА_9 із місцем виявлення останків трупа ОСОБА_10 та шляхами руху в це місце в матеріалах справи відсутні.
		Точна дата смерті ОСОБА_10 залишилась невстановленою, а у висновку судово-медичної експертизи №475 від 05 серпня 2016 року лише констатована можливість його загибелі в березні 2016 року (т.2 а.п.20-24).
		У ході проведених обшуків квартири за місцем проживання ОСОБА_9 по АДРЕСА_1 (за версією сторони обвинувачення - місце злочину), його автомобіля «Шевролет Авео», н.з. НОМЕР_1 , та особистого обшуку не виявлено безперечних доказів, які би окремо чи в сукупності з іншими доказами, доводили здійснення ним убивства ОСОБА_10 , його розчленування чи перебування обвинуваченого в місцях виявлення останків трупа ОСОБА_10 , наявність слідів зв`язку між цими трьома процесами, що підтверджується протоколами обшуків від 22 липня та 20 жовтня 2016 року (т.2 а.п.25-41, 44-45, 85-95).
		В апеляційній скарзі прокурор посилається на висновкок судово-медичної експертизи №475-е від 15 серпня 2016 року, відповідно до якого структурна будова обох об`єктів, вилучених із сифону в кваритрі за місцем проживання обвинуваченого, відповідають кістковій тканині. Проте об`єктивних судово-медичних даних до якого типу кісток належать вказані об`єкти немає (т.2 а.п.71-72).
		За змістом висновку судової молекулярно-генетичної експертизи №10-430 від 21 жовтня 2016 року генетичні ознаки цих двох фрагментів кісткової тканини є змішаними, не збігаються між собою і містять генетичні ознаки більше ніж однієї особи. Серед змішаних генетичних ознак встановлених при дослідженні двох фрагментів кісткової тканини містяться генетичні ознаки невстановленої особи чоловічої генетичної статі, констатовані у висновку експертизи №10-259 від 30 червня 2016 року (щодо генетичних ознак фрагментів кісток трупа ОСОБА_10 ) (т.2 а.п.74-81).
		Разом з тим, у судах першої та апеляційної інстанцій експерт ОСОБА_18 , роз`яснивши наданий ним висновок №10-430 від 21 жовтня 2016 року, підтвердив те, що належність кісткової тканини, яка досліджувалась, людині чи тварині не встановлена. Генетичні ознаки могли бути як у кістковині тканині, так і в нашаруваннях на ній, у тому числі біогологічних, вони є змішаними, розділити їх та розмежувати, чи були генетичні ознаки особи (людини) саме в кістковій тканині, чи в нашаруваннях на ній, є неможливим. Наразі проведення дослідження з цими фрагментами позбавлено можливості, оскільки об`єкт під час експертизи використаний повністю.
		Наведені вище обставини залишено поза увагою апелянтом.
		Отже, належність фрагментів кісткової тканини, вилученої із сифона в ванній кімнаті за місцем проживання ОСОБА_17 , не тільки конкретній особі, а й людині або тварині не підтверджена, оскільки місце знаходження генетичних ознак особи чоловічої статі, в тому числі ОСОБА_10 , могло бути як у фрагментах кісткової тканини, так і в нашаруваннях на них, що з урахуванням місця їх вилучення (у сифоні з ванної кімнати) й досить тривалого використання ОСОБА_10 для проживання квартири спільно з ОСОБА_9 не виключає об`єктивної можливості утворення таких нашарувань на об`єктах дослідженнях у ході використання санітарно-технічного обладнання у ванній кімнаті. Більше того, експертним шляхом зафіксовано наявність генетичних ознак більше ніж однієї особи.
		Тому наведені вище докази (за умови існування двох спроможних, зокрема, з експертної точки зору варіантів події) не містять підстав для висновку про доведеність того, що вилучені за місцем проживання ОСОБА_9 , який тривалий час проживав у приміщенні однієї квартири з ОСОБА_10 , фрагменти кісткової тканини людини чи тварини належать ОСОБА_10 .
		Згідно з висновком судово-медичної імунологічної експертизи №921 від 24 жовтня 2016 року, на який вказує прокурор, на п`яти фрагментах шпалер, вилучених у квартирі по АДРЕСА_1 ), знайдена кров людини, якій виявлений антиген Н. Кров у цих слідах може походити від ОСОБА_10 . На інших 17 вилучених фрагментах шпалер кров не знайдена (т.2 а.п.104-106).
		У контексті наведеного вище місцевий суд, проаналізувавши докази по справі, зокрема, протоколи обшуків квартири по АДРЕСА_1 та висновок судово-медичної імунологічної експертизи №921 від 24 жовтня 2016 року, мотивовано констатував, що вилучення у квартирі за місцем проживання ОСОБА_9 декількох слідів крові, які теоретично можуть походити від ОСОБА_10 , не є безумовним підтвердженням вчинення саме ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, врахувавши те, що ОСОБА_10 більше трьох тижнів проживав у цій квартирі разом із обвинуваченим, у ході чого використовував наявні в ній елементи, справляв природні потреби тощо, вів антисоціальний спосіб життя. При цьому, механізм утворення слідів крові встановлений не був. Окрім того, за показаннями обвинуваченого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_11 та потерпілого ОСОБА_12 (зі слів обвинуваченого), які не спростовано іншими доказами у провадженні, в березні 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у квартирі відбувся конфлікт із застосуванням сили. 
		Окрім того, в ході неодноразово детально проведених обшуків у квартирі за місцем проживання ОСОБА_9 , де, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_9 здійснено розчленування трупа ОСОБА_10 , не зафіксовано характерної для цього процесу великої сукупності значних плям крові.
		За таких обставин, сукупність названих вище обставин не узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом» для констатування винуватості обвинуваченого у вчиненні вбивства та належного встановлення обставин цього злочину.
		Водночас, як засвідчено висновком судово-медичної імунологічної експертизи №754 від 26 серпня 2016 року, належність вилученого в транспортному засобі обвинуваченого волосся ОСОБА_10 не встановлено (т.2 а.п.53-55). 
		На вилучених же в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 33 ножах встановлено відсутність слідів, схожих на кров, що підтверджується відповідним протоколом їх огляду від 31 жовтня 2016 року з додатком (т.2 а.п.107-114).
		Належність вилучених у ОСОБА_10 ножів, сокири та сікатора до знарядь злочину достовірно не підтверджено, оскільки на них не виявлено слідів, які б про це свідчили, а на трупі ОСОБА_10 не зафіксовано жодних індивідуальних ознак цих предметів чи наявних на них речовин.
		Безперечного зв`язку ОСОБА_9 , його автомобіля, місця проживання, одягу, взуття, інших його речей з останками трупа ОСОБА_10 , який би не ґрунтувався на припущеннях, не встановлено. Безпосередні очевидці події по справі відсутні.
		Разом із тим, позбавлені підстав твердження прокурора про те, що місцевий суд необґрунтовано не врахував і визнав недопустимим доказом матеріали, складені за результатами проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_9 від 22 липня 2016 року (протокол від 30 липня 2016 року з додатком).
		Вимогами ч.1, п.п.1, 4 ч.2ст.87КПК Україниунормовано, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.
		По-перше, відповідно до ч.3, п.1 ч.4ст.258КПК Україниаудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, який складається із доступу до змісту спілкування за умов, якщо учасники спілкування мають достатні підстави вважати, що спілкування є приватним.
		Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, при яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб.
		Із протоколу про результати проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_9 від 30 липня 2016 року вбачається, що в цьомувипадку булоне втручанняв приватнеспілкування, а 22 липня 2016 року під час досудового розслідування фактично проведено допит ОСОБА_9 , затриманого в цей день поліцією в порядку ст.208 КПК України, про що свідчить як контекст і характер наданих ним усних пояснень, так і застосовані елементи допиту, зокрема, запитання в ОСОБА_9 , чи готовий він надати пояснення щодо обставин справи, роз`яснення йому положень ст.63 Конституції України, а саме того, що він має право відмовитись давати пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї, активне й послідовне ставлення йому конкретних запитань про інформацію, належну до предмету доказування в цій справі (т.2 а.п.125-147).
		В апеляційній скарзі прокурором також підтверджено надання ОСОБА_9 саме пояснень поліції в ході названої вище НСРД.
		Отже, таємне фіксуванняпояснень ОСОБА_9  у наведений вище спосіб за своєю суттю є слідчою дією  допитом (у ході якого ОСОБА_9 розумів, що надає пояснення поліції за відсутності фізичних і юридичних умов, при яких він міг розраховувати на приватний характер такого спілкування), а не НСРД у виглядіаудіо-, відеоконтролю особи.
		Такі пояснення посвідчують виключно проголошення ОСОБА_9 під час досудового провадження відомостей щодо обставин злочину з метою їх процесуального закріплення, що належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч.1 ст.23 та ч.4 ст.95 КПК України, відповідно дояких суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження отримує усно та може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст.225 КПК України.
		По-друге, у висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду(справа 640/6847/15-к, провадження № 13-43кс19), акцентовано увагу на тому, щосторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, із метою їх надання стороні захисту, та виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно дост.290КПК України.
		У разі якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст.290 КПК України.
		Разом з цим, у матеріалах кримінального провадження є відсутніми, прокурором під час провадження в судах першої та апеляційної інстанцій не надано матеріалів, що засвідчували би процесуальну підставу для проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_9 (ухвалу слідчого судді апеляційного суду щодо санкціонування НСРД, клопотання сторони обвинувачення про надання дозволу на проведення НСРД і доручення слідчого оперативному підрозділу на здійснення НСРД), а також даних, які би свідчили, що сторона обвинувачення вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення цих матеріалів, але їх не було розтаємнено з причин, незалежних від волі і процесуальної поведінки сторони обвинувачення.
		За таких обставин, матеріали про здійснення НСРД щодо ОСОБА_9 є недопустимим доказом одночасно з двох наведених вище підстав.
		Далі колегія суддів зауважує, що отримання доказу всупереч порядку, встановленомуКПК України, тягне за собою недопустимість такого доказу, а також будь-яких інших доказів, здобутих завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (доктрина «плодів отруєного дерева»).
		Якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена вище доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливаютьз інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної без дотримання приписів закону.
		Тому висновок судово-психологічної експертизи №110 від 13 жовтня 2016 року, складений за результатами дослідження наданих 22 липня 2016 року ОСОБА_9 у рамках вказаної вище НСРД пояснень, і надані експертом ОСОБА_14 показання щодо обставин, наведених у цій експертизі, яку вона виконувала, є недопустимими доказами, так як вони похідні від наведених вище матеріалів НСРД щодо обвинуваченого, які визнані недопустимим доказом (т.2 а.п.148-177).
		Що стосується показань свідка ОСОБА_13 , то суд апеляційної інстанції насамперед наголошує на передбачених КПК України правилах допустимості показань із чужих слів як доказу.
		Одниміз видів показань є показання з чужих слів, під якими розуміють висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи (ч.1 ст.97 КПК України). За своєю суттю показання з чужих слів є похідними доказами.
		Вимогамич.6 ст.97 КПК України передбачено, що показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положеньч.2 ст.97 КПК України (для похідних доказів).
		Тобто законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому разі підтвердженням показань із чужих слів сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів. Видається, що показання з чужих слів не можуть достовірно встановлювати спірні факти. На одних лише показаннях з чужих слів не може ґрунтуватися висновок про винуватість особи, тільки в сукупності з первинними доказами вони можуть визнаватися достатніми для прийняття відповідного рішення.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо визнання показання із чужих слів допустимим доказом також звертав увагу на те, що показання із чужих слів не можуть бути вирішальними та єдиними під час винесення судового рішення, а мають бути підтверджені іншими допустимими доказами (п.55 рішення у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Заява № 17444/04) від 21 жовтня 2010 року).
		Свідок ОСОБА_13 (залегендована особа) в суді першої інстанції зазначив, щовін 2016 року влітку перебував в одній камері ІТТ у м. Полтава з ОСОБА_9 , який розповів йому, що під час сварки та бійки убив ОСОБА_10 , розчленував труп, склав у сумки та викинув. Підстави й час свого утримання в ІТТ цей свідок не зміг пояснити.
		У суді апеляційної інстанції прокурор повідомив наявність інформації про можливу смерть свідка ОСОБА_13 та в наступному засіданні відмовився від його допиту з посиланням на лист поліції з приводу неможливості надання відомостей щодо вказаного залегендованого свідка.
		Таким чином, показання свідка ОСОБА_13 щодо вчинення обвинуваченим убивства та його обставин є показаннями з чужих слів. Факт повідомленні такої інформації та її зміст заперечується обвинуваченим, ці показання з чужих слів не підтверджуються жодними іншими доказами в кримінальному провадженні з огляду на відсутність останніх, а тому такі показання обґрунтовано визнані судом першої інстанції недопустимим доказом.
		Викладений вище підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року (справа 732/760/19, провадження № 51-245км20).
		Показання ж свідка ОСОБА_13 у частині зазначення ним обставин, які він сприймав безпосередньо в ІТТ (факт його перебування та спілкування разом із ОСОБА_9 в одній камері ІТТ), ніяким чином не доводять винуватість ОСОБА_9 .
		Щодо посилань прокурора в суді апеляційної інстанції на закриття кримінального провадження за заявою ОСОБА_9 про застосування до нього недозволених методів слідства, то колегія суддів нагадує, що, як установлено вище, отримані від ОСОБА_9 пояснення в ході НСРД під час досудового рослідування апріорі в силу положень ч.1 ст.23 та ч.4 ст.95 КПК України не є судовим доказом. Інші ж дані в цьому кримінальному провадженні, які би в аспекті їх допустимості були доказом під час судового провадження та отримувались безпосередньо від ОСОБА_9 у результаті вчинених ним дій, залежних від його волі чи мали визнавальний характер, є відсутніми.
		Через це зазначені вище доводи не є такими, що позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду.
		Жодних інших достатніх доказів на підтвердження вчинення вбивства ОСОБА_10 саме обвинуваченим матеріали провадження не містять та прокурором у суді апеляційної інстанції надано не було.
		За такихобставин,колегія суддівпогоджується звисновком місцевогосуду,який дослідивший оцінившидокази вкримінальному провадженніз дотриманнямположень КПКУкраїни,витлумачивши всісумніви накористь обвинуваченого,встановив,що стороноюобвинувачення небуло наданодоказів,які бияк окремо,так ів своїйсукупності забезпечуваливсебічне,повне тадостовірне встановленнявсіх обставин,що входятьдо предметудоказування,та позарозумним сумнівомпідтверджували те,що кримінальнеправопорушення,передбачене ч.1ст.115КК України,було вчинено ОСОБА_9 ,у зв`язкуз чимвизнав йогоневинуватим івиправдав напідставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.
		Вирок місцевого суду відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК України,
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, не встановлено. 
		Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
		Керуючись ст.ст.376, 404, 405,407 КПК Україниколегія суддів апеляційного суду,
		у х в а л и л а :
		Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 01 квітня 2019 року щодо ОСОБА_9  без зміни.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		С у д д і :
		 
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_2            ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...