Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/16184/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 02.05.2024. Зареєстровано: 03.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2024.
Дата набрання законної сили: 01.05.2024
Номер судового провадження: К/990/89/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 травня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 140/16184/23
		адміністративне провадження № К/990/89/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		Головуючого судді - Уханенка С.А.,
		суддів:  Смоковича М.І., Соколова В.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року (головуючий суддя - Шавель Р.М., судді    - Бруновська Н.В., Хобор Р.Б.), 
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1. У червні 2023 року ОСОБА_1 через підсистему «Електроний суд» звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 червня 2020 року по 21 травня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №   100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №   100); зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за указаний період, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку №   100.
		1.1. Позов обґрунтовано тим, що у день його звільнення - 17 червня 2020 року відповідач не провів із ним повний розрахунок та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом. ОСОБА_1 указав, що на виконання судових рішень у справах №   140/5263/21 та №   140/6870/22, у листопаді 2021 року та травні 2023 року відповідач виплатив йому грошове забезпечення у сумі 13    029,90 грн та 71    609,06    грн відповідно, що підтверджується виписками з банку про надходження коштів. Отож, загальна сума невиплачених при звільненні позивачу коштів (та надалі виплачених на виконання судових рішень) становила 84    638,96 грн. Посилаючись на те, що за правилами статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), він має право на компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь час такої затримки, просив суд задовольнити позов.
		ІІ. Установлені судами обставини справи
		2. З 17 червня 2006 року по 17 червня 2020 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України, зокрема, у період з 01 жовтня 2008 року по 31 липня 2019    року та з 22 лютого 2020 року по 17 червня 2020 року безпосередньо у військовій частині НОМЕР_1 .
		3. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12 червня 2020 року №   274-ос майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас з посади начальника відділу активних заходів головного оперативно-розшукового відділу за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої (у зв`язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 
		4. Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 червня 2020 року №    359-ос позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
		5. При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження ним служби у 2015 - 2020 роках, у зв`язку із чим він звернувся до суду за захистом порушеного права.
		6. На виконання судових рішень у справі №140/5263/21 30 листопада 2021 року військовою частиною НОМЕР_1 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 13    029,90 грн, що підтверджується випискою з банку від 01 грудня 2021 року №   2BV90FRMVAP6GDSR4.
		7. Надалі, за судовими рішеннями у справі №140/6870/22, 22 травня 2023 року ОСОБА_1 виплачено ще 71609,06 грн заборгованості з індексації грошового забезпечення, що підтверджується  банківською випискою №   SAN39OHKUI89VCJ5.
		8. У зв`язку з тим, що на час звільнення ОСОБА_1 з ним не було проведено повний розрахунок, останній звернувся до суду із зазначеним позовом про нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, відповідно до статті 117 КЗпП України.
		9. Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		10. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 червня 2020 року по 18 грудня 2020 року у сумі 83    904,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
		10.1. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено строки виплати індексації грошового забезпечення (виплачений розмір яких становить 84638,96 грн), однак розрахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 147200,00 грн, що є непропорційним до розміру виплаченої суми. Тому суд, з урахуванням приписів статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01    липня 2022    року №2352-IX), дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, застосувавши принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача, що складає 83904,00 грн середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (але не більше як за шість місяців) та стягнув указану суму.
		11. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року скасовано рішення суду першої інстанції, а позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у частині невиплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення, із урахуванням базового місяця - дата виплати 22 травня 2023 року) за період з 18 червня 2020 року до 22 травня 2023 року включно. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення, із урахуванням базового місяця - дата виплати 22 травня 2023 року) з 18 червня 2020 року по день фактичного розрахунку - 22 травня 2023 року (але не більш як за шість місяців) в розмірі 33   443,84 грн (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів). Позовні вимоги щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення, без урахування базового місяця - дата виплати 30 листопада 2021 року) залишено без розгляду через пропуск строку звернення до суду без поважних причин. В іншій частині позову відмовлено.
		11.1. Перевіряючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що виплата за судовими рішеннями у справі №   140/5263/21 здійснена відповідачем 30 листопада 2021 року, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 22    червня 2023 року, тому в цій частині вимог позов необхідно залишити без розгляду, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду. Що стосується вимог щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (виплата 22 травня 2023 року за судовими рішеннями у справі №   140/6870/22), то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці вимоги заявлені в межах місячного строку, а тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 18 червня 2020 рік по 22 травня 2023 рік, але не більш як за шість місяців, тобто, за затримку терміном 184 календарні дні. При цьому відсоток частини індексації грошового забезпечення, що була виплачена 22 травня 2023 року, складає 22,72% від загальної суми всіх належних виплат. Застосувавши принцип пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушенего права позивача буде стягнення на його користь 33443,84 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (22,72% від 147    200,00    грн).
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін
		12. Не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
		12.1. У касаційній скарзі заявник зазначив, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі суди першої та апеляційної інстанцій приймають різні рішення в аналогічних (типових) справах, щодо застосування норм статі 117 КЗпП України, а саме: в одному випадку до осіб, які звільнилися до 19 липня 2022 року застосовують норми статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19    липня 2022 року, а в іншому випадку до тих самих осіб, які звільнилися до 19 липня 2022 року застосовують норми статті 117 КЗпП України у новій редакції, якої не існувало на момент їхнього звільнення. Отже, вказане питання потребує вирішення Верховним Судом шляхом формування висновку щодо застосування наведених редакцій норми у різні періоди.
		12.2. ОСОБА_1 указав, що, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022    року №   2352-IX), оскільки правовідносини виникли до набрання чинності вказаної норми, яка до 19 липня 2022 року не передбачала жодних обмежень в частині періоду виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		12.3. Заявник наголошує, що застосування приписів статті 117 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022    року №   2352-IX) до правовідносин, що виникли до 19 липня 2022 року суперечить гарантіям, установленим Конституцією України та не відповідає висновкам Конституційного Суду України, висловленим у рішенні від 22 лютого 2012 року у справі                 №   4-рп/2012, в якому Суд констатував, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому при звільненні, є триваючим порушенням.
		12.4. Також, заявник указав, що застосування судом апеляційної інстанції наслідків пропуску строку звернення до суду при вирішенні ним спору в частині вимог про стягнення середнього заробітку в частині виплат, здійснених за судовими рішеннями у листопаді 2021 року, не відповідає приписам статті 169 КАС України, оскільки позивача позбавлено права надати пояснення щодо поважності причин такого пропуску. 
		13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2024    року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з тих підстав, що зазначена справа стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022    року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), шляхом формування Верховним Судом відповідного висновку. 
		14. У відзиві на касаційну скаргу військова частина НОМЕР_1 просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що розрахунок з позивачем проведено  у межах надходжень бюджетних асигнувань та відповідно до чинного законодавства. Водночас судова практика у такій категорії справ передбачає, що у разі невчасного розрахунку при обчисленні середнього заробітку обов`язковою умовою є застосування принципу співмірності, що підтверджується висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №   761/9584/15-ц. 
		15. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів виходить з такого.
		V. Джерела права й акти їхнього застосування
		16. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		17. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
		18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		19. За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
		20. Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в   статті 116     цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		21. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). 
		22. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		23. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
		24. Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
		24.1. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		24.2. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		25. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
		VI. Позиція Верховного Суду
		26. Питання, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України №   2352-ІХ до спірних правовідносин, з огляду на дату виникнення спірних правовідносин.
		27. Переглядаючи рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №   560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №   2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №   560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №   240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №   560/831/23).
		Отже, Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених в указаних постановах Верховного Суду у справах №№   560/11489/22, 560/6960/23, 240/15141/22, 560/9586/22 та 560/831/23, у яких суд касаційної інстанції висловив наступну правову позицію. 
		28. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		28.1. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
		28.2. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		28.3. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26   лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
		29. Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №   460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №   560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №   420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №   380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №   761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
		29.1. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
		29.2. Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом №   2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
		30. Повертаючись до справи, що розглядається, Суд зазначає, що спірний період тривав з 18    червня 2020 року (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 20 травня 2023 року. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року. 
		31. Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
		31.1. Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
		Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 17 червня 2020    року -дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
		31.2. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності закону Законом №    2352-ІХ.
		32. За такого правового регулювання є обґрунтованим підхід суду апеляційної інстанції щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах №   821/1083/17,  №   810/451/17, висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №   480/3105/19 в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
		33. Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду. 
		34. Проте підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписів статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.
		35. Особливістю цього спору є отримання ОСОБА_1 двох виплат за судовими рішеннями у справах №   140/5263/21 (виплата 30 листопада 2021 року) та №   140/6870/22 (виплата 22 травня 2023 року), під час ухвалення яких питання щодо стягнення компенсації, передбаченої статтею 117 КЗпП України, судами не вирішувалося. Водночас варто наголосити про однаковий характер цих виплат.
		36. Разом з тим, залишаючи без розгляду позовні вимоги в частині стягнення середнього грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги лише дату виплати належних при звільненні сум - 30 листопада 2021 року. Однак, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою такі обставини, як відсутність звернення позивача із заявою про поновлення строку, так і відсутність процесуального рішення суду першої інстанції щодо процесуальних наслідків пропуску строку звернення позивача до суду.
		37. Також приписи частини третьої статті 123 КАС України регламентують необхідність з`ясування судом причин пропуску строку шляхом забезпечення позивачу можливості подати відповідну заяву на будь-якій стадії судового процесу.
		38. Установивши такі обставини справи, суд апеляційної інстанції повинен був зажадати від позивача обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду і лише після таких дій мав  процесуально вирішити питання наслідків пропуску строку звернення позивача до суду. Однак дій, направлених на реалізацію процесуальних гарантій позивача надати докази на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду (заявити про поновлення пропущеного строку звернення), суд апеляційної інстанції не вжив. 
		Отже, указане процесуальне питання вирішено судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права, встановленого частиною третьою статті 123 КАС України.
		39. З огляду на викладене, Суд констатує, що суди попередніх інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з`ясування всіх обставин в адміністративній справі.
		40. За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		41. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		42. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у зв`язку sз чим судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		43. Під час нового розгляду судам необхідно визначити дату виникнення спірних правовідносин, розрахувати/перевірити суму компенсації, що підлягає виплаті позивачу за період затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням висновків Суду у цій справі. та з`ясувати обставини, указані у пункті 35 цієї постанови, щодо строку звернення до суду відповідно до приписів статті 123 КАС України.
		VІI. Судові витрати
		44. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139,140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року скасувати, а справу №   140/16184/23 направити до Волинського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
		3. Судові витрати не розподіляються.
		4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
		Головуючий:                                                                                          С.А. Уханенко
		Судді:                                                                                                    М.І. Смокович
		                                                                                                    В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...