Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/8310/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2024. Зареєстровано: 03.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2024.
Дата набрання законної сили: 30.04.2024
Номер судового провадження: 11-кп/813/1170/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022230000000398

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/1170/24
		Справа № 522/8310/23 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30.04.2024 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		головуючий  суддя ОСОБА_2 
		судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_5 , 
		прокурора (EasyCon)  ОСОБА_6 , 
		захисника  ОСОБА_7 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у спеціальному судовому провадженні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирокПриморського районногосуду м.Одеси від24.01.2024рокув кримінальному провадженні №22022230000000398від 14.09.2022рокущодо:
		ОСОБА_8 ,яка народилась  ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дудчани Бериславського району Херсонської області, громадянки України, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
		обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого 
		ч.5 ст.111-1 КК України, 
		встановив:
		Оскарженим вироком суду    ОСОБА_8 визнана винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченогоч.5 ст. 111-1 КК України,та призначено їй покаранняу виді 10 (десяти) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацію всього майна, яке є її особистою власністю. 
		Початок строку відбування покарання обвинуваченій рахується з дня її фактичного затримання.
		Строк додаткового покарання у видіпозбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарський функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.04.2023  залишено без змін, до затримання обвинуваченої та приведення вироку до виконання.
		 
		Вироком суду вирішено долю речових доказів у кримінальному провадженні. 
		Вироком суду першої інстанції  ОСОБА_8 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
		Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону е цілісною і недоторканною.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (далі - РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Усупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації ОСОБА_10 від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 №2131 (XX), від 14.12.1974 №3314 (XXIX) спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України.
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; Х» 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними Документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави:
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого е РФ.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2, 3 зазначеного Договору РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна е суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статі 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь 1 гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
		До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська. Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		22 лютого 2022 року президент РФ направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил (далі - ЗС) РФ за межами РФ, яке було задоволена.
		24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині ранку президент РФ публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України № 341/2022 на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента № 573/2022, затвердженим Верховною Радою України Законом України від 15.08.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента №757/2022, затвердженим Верховною Радою України Законом України від 16.11.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		Так, 24.02.2022 військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин указаної території.
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01 червня 2022 року № 105) «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 01.06.2022», Милівська сільська територіальна громада Бериславського району (до складу якої входить с. Дудчани) включена до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 01.06.2022.
		Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом, ОСОБА_8 , являючись громадянкою України, фактично проживаючи на території с, Дудчани, Бериславського району Херсонської області, будучи достеменно проінформованою та розуміючи факт захоплення с. Дудчани та Херсонської області збройними силами РФ, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаною про те, що Херсонська область е невід`ємною складовою частиною України, порядок утворення органів виконавчої влади регулюється виключно Конституцією України та законами України, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше початку травня 2022, реалізуючи прямий умисел, прийняла пропозицію представників окупаційної влади країни-агресора російської федерації та добровільно зайняла посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме - т.зв. «Главы Дудчанского сельского совета Военно-гражданской администрации Бериславского административного района Херсонской области» АДРЕСА_1 .
		Зазначене рішення окупаційної влади проголошено невстановленими досудовим розслідуванням представниками окупаційної влади на початку травня 2022 року під час здійснення російськими військовими примусової видачі т.зв. «гуманітарної допомоги» мешканцям с. Дудчани. В подальшому, рішення про призначення ОСОБА_8 на посаду т.зв. «Главы Дудчанского сельского совета Военно-гражданской администрации Бериславского административного района Херсонской области» було оформлено наказом представника окупаційної влади російської федерації № 23 від 19.07.2022 - т.зв. «Главы Военно-гражданской администрации ОСОБА_11 ».
		Діючи з метою виконання покладених на неї представниками окупаційної влади організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, ОСОБА_8 , обіймаючи посаду т.зв. «Главы Дудчанского сельского совета Военно-гражданской администрации Бериславского административного района Херсонской области», самовільно зайняла службові приміщення у адміністративній будівлі Дудчанської сільської ради ( АДРЕСА_2 ) де і здійснювала свою протиправну діяльність.
		Представниками окупаційної влади російської федерації на ОСОБА_8 були покладені наступні організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції щодо формування системи органів влади на території АДРЕСА_1 , підконтрольній на той час окупаційним військам російської федерації, а саме:
		- формування апарату окупаційної адміністрації у АДРЕСА_1 ; впровадження окупаційної політики, реалізації напрямів у сфері бюджетних відносин, в т.ч. перехід суб`єктів господарювання села на російську систему реєстрації та оподаткування, перехід на розрахунки російським рублем;
		- збір інформації та формування списків осіб, які відносяться до незахищених верств населення; формування системи пенсійного забезпечення місцевого населення за стандартами та законодавством країни-агресора російської федерації; розселення військовослужбовців збройних формувань російської федерації у належні місцевим жителям с. Дудчани домоволодіння;
		- збір та передача представникам окупаційних військ відомостей щодо мешканців с. Дудчани, які можуть чинити спротив окупаційній владі;
		- збір відомостей для представників окупаційних військ щодо наявних у мешканців села транспортних засобів; налагодження та організація взаємодії із керівництвом окупаційної адміністрації Бериславського району.
		Кримінальне провадження розглянуто в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia).
		Не погоджуючись з вироком суду захисник подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на суворість призначеного покарання ОСОБА_8 , просить вирок місцевого суду змінити в частині призначеного покарання та призначити обвинуваченій покарання у виді 5 років позбавлення волі. Захисник посилається на те, що суд не обґрунтував мотивів призначення найсуворішого покарання, передбаченого санкцією статті кримінального закону, за якою суд визнав обвинувачену винуватою. 
		Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
		Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України (далі  КПК) судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених участині другійстатті 297-1КПК України, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннямистатті 297-5КПК та на офіційному веб-сайті суду. 
		З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
		Обвинувачену ОСОБА_8  належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги з дотриманням вимог ч.8 ст.135, ст.323 КПК, зокрема шляхом публікацій повідомлень про виклик до суду в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур`єр»), а також шляхом розміщення повісток про виклик до суду на веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на веб-сайті Одеського апеляційного суду.
		Однак, обвинувачена до суду не з`явився, заяв чи клопотань не подавав, показів суду не надавав, у зв`язку з чим судовий розгляд у даному кримінальному провадженні здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) з обов`язковою участю захисника, що був забезпечений державою. Захисник не заперечував проти апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченої. 
		Заслухавши суддю-доповідача;захисника,який підтримавапеляційну скаргута просивїї задовольнити;прокурора,яка заперечувалапроти задоволенняапеляційної скарги;вивчивши матеріаликримінального провадження;обговоривши доводиапеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст.404КПК України (далі  КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
		Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Згідно вимог ст.370КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Відповідно до ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду відповідає вимогам ст.374 КПК, оскільки в ньому міститься формулювання обвинувачення та викладені висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України. 
		Колегія суддіввважає, що судом першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідженні всі докази, надані сторонами провадження, яким судом надана оцінка з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для висновку про доведеність винуватості обвинуваченої, що свідчить про відповідність оскарженого вироку вимогам КПК.
		На підтвердження встановлених фактичних обставин справи в частині визнання обвинуваченої ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, суд першої інстанції послався на:
		-повідомлення про кримінальне правопорушення,відповідно до якого Управлінням СБУ у Дніпропетровській області отримано інформацію стосовно громадянки України мешканки Херсонської області ОСОБА_8 , яка знаходиться на території тимчасово окупованого с. Дудчани та приймає активну участь у формуванні та функціонуванні незаконних органів влади, створених тимчасово окупаційною владою рф, виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі функції, здійснює інформаційну діяльність на підтримку держави агресора, у зв`язку з чим в діях ОСОБА_8 вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України.
		- рапорт старшого оперуповноваженого в ОВС 8 відділу ГВЗНД УСБУ у Дніпропетровській області,відповідно до якого під час виконання завдань, віднесених до компетенції органів СБУ, отримано інформацію стосовно громадянки України, мешканки Херсонської області ОСОБА_8 та з урахуванням наявності в діях ОСОБА_8 ознак складу злочину, відповідальність за який передбачено ч.5 ст. 111-1 КК України, просить дозволу на передачу напрацьованих матеріалів до слідчого відділу УСБУ у Херсонській області.
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 18.01.2023 року,згідно якого свідок ОСОБА_12 на одному з фотознімків впізнав ОСОБА_8 , яка під час російської окупації території Херсонської області була старостою с. Дудчани Бериславського району Херсонської області.
		- протоколом оглядувід 11.11.2022 року,згідно якого проведено огляд приміщення Дудчанівської сільської Ради за адресою: с. Дудчани, вул. Свободи, 1.
		- протоколом огляду речейвід 12.11.2022 року,згідно якого проведено огляд документів, вилечених 11.11.2022 в ході проведення оргляду приміщення Дудчанівської сільської Ради за адресою: с. Дудчани, вул. Свободи, 1.
		Крім того, місцевий суд послався на оглянуті в ході судового розгляду, в порядку ч.11 ст. 615 КПК, відеозаписами допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 ,які пояснили, що ОСОБА_8 після окупації с. Дудчани декілька разів ініціативно їздила на співбесіди до м. Берислав Херсонської області до представників окупаційної влади російської федерації та приблизно у травні надала свою добровільну згоду та була призначена на посаду т.зв. «старости»! АДРЕСА_1 , де виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі функції, покладені на неї представниками окупаційної влади.
		-показами допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_15 ,яка пояснила, що приблизно у травні-червні 2022 року населення с. Дудчани було зібрано для видачі гуманітарної допомоги та невідомими їй представниками окупаційної влади ОСОБА_8 було представлено як так.зв. «старосту» АДРЕСА_1 . На цій посаді ОСОБА_8 виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі функції, покалдені на неї представниками окупаційної влади. Перебуваючи на посаді, ОСОБА_8 вела себе дуже грубо, у разі невиконання її вказівок, погрожувала, що буде залучати російських військових.
		Дослідивши та зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, місцевий суд визнав їх належними, допустимими та достовірними, та дійшов обґрунтованого висновку, що надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності та взаємозв`язку, є достатніми дляухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 .
		Таким чином, матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції в достатній мірі дослідив всі обставини, які мали значення для прийняття законного та мотивованого рішення у справі, повно та всебічно перевірив надані суду докази, сформулював обвинувачення визнане судом доведеним, дав належну оцінку сукупності доказів, та обґрунтовано послався на них у вироку, як на докази доведеності винуватості обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
		Сторона захисту не оскаржує вирок в частині доведеності обвинувачення. 
		З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно оцінені надані стороною обвинувачення докази, порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено. 
		Разом з цим, колегією суддів визнаються слушними доводи сторони захисту щодо необґрунтованості вироку суду в частині призначення покарання обвинуваченій, а тому в цій частині вирок місцевого суду підлягає зміні, з огляду на таке.
		Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
		Згідно з абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі  постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. 
		Санкція кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_8 та передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
		При призначенні покарання обвинуваченій, суд першої інстанції послався на характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_8 злочину, його тяжкості, дані про особу обвинуваченої та спричинені наслідки, а також встановив відсутність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої, відповідно до ст. 66 КК України. Також суд визнав обставину, яка обтяжує покарання обвинуваченої, відповідно до ст.67 КК України, оскільки злочин ОСОБА_8 вчинений з використанням умов воєнного стану.
		Згідно матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 раніше не судима, вважається багатодітною матір`ю, має на отриманні двох малолітніх дітей 2013, 2014 року народження та неповнолітню дитину 2009 року народження.
		У вироку, в обґрунтування призначення покарання, місцевий суд послався на врахування обставин вчинення обвинуваченою злочину, його тяжкість та ступінь суспільної небезпеки, а також дані про особу обвинуваченої. Однак таке посилання фактично носить формальний характер, оскільки суд взагалі не мотивував свого рішення стосовно мотивів призначення максимального строку як основного, так і додаткового покарань, передбачених санкцією статті ч.5 ст. 111-1 КК України.Таке рішення місцевого суду не відповідає вимогам процесуального закону. 
		На думку колегії суддів, в даному кримінальному провадженні, враховуючи дані про особу обвинуваченої, призначення покарання в максимальних межах, є занадто суворим, що є підставою для зміні вироку в частині призначення покарання.
		Водночас вимоги апеляційної скарги захисника про призначення обвинуваченій покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, тобто в мінімальних межах санкції статті кримінального закону, колегія суддів визнає необґрунтованими, з огляду на таке.
		Кримінальна відповідальність за дії, передбачені ч. 5 ст. 111-1 КК України (Колабораційна діяльність) настає у разі добровільного зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території. При цьому суспільна небезпека вказаного злочину полягає у тому, що особа (колаборант), з використанням умов воєнного стану, співпрацює з окупаційною владою на шкоду власній державі, тим самим свідомо допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що з урахуванням тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких, беручи до уваги, відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, які пом`якшують покарання та наявність визначеної п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України обставини, яка обтяжує покарання (вчинення злочину з використанням умов воєнного стану), а також з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини вчинення злочину, а саме те, що обвинувачена, діючи з прямим умислом, будучи громадянином України, вчинила кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України, та рівень суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченою діяння, призначення останній покарання в мінімальних межах санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України, з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України, не узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, не відповідає основній його меті як заходу примусу та не є достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею інших злочинів.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
		Пункт 4 ч. 1 ст. 408 КПК передбачає, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
		Згідно з положеннями ч. 2 ст. 409 КПК, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		Відповідно до вимог ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Істотних порушень вимог КПК, які б слугували підставами для скасування вироку, апеляційним судом не встановлено. 
		За наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу захисника, а вирок місцевого суду змінити в частині призначеного покарання.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7  задовольнити частково.
		Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24.01.2024 року в кримінальному проваджені №22022230000000398 від 14.09.2022 року, яким    ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , засуджена за ч.5 ст.111-1 КК України  змінити в частині призначення покарання.
		Призначити   ОСОБА_8 за вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України покаранняу виді 8 (восьми) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 13 (тринадцяти) років, з конфіскацію всього майна, яке є її особистою власністю.
		В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моментуїї проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду
		 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...