Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/1077/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2024. Зареєстровано: 03.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2024.
Дата набрання законної сили: 31.05.2024
Номер судового провадження: 1-кп/461/318/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023140000000328

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 461/1077/24
		Провадження № 1-кп/461/318/24
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		01.05.2024                                              м.Львів 
		Галицький районний суд міста Львова у складі: 
		головуючого судді ОСОБА_1 , 
		секретаря судових засідань ОСОБА_2 , 
		за участю:
		прокурора ОСОБА_3 , 
		захисника ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №22023140000000328 від 01.11.2023про обвинувачення 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
		м. Іваново російської федерації, українця, громадянина України, одруженого, пенсіонера, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1КК України 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,за невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше 01.07.2022, достовірно знаючи про збройну агресією РФ проти України, як обставину, яка є загальновідомим фактом, а також достеменно знаючи про факт захоплення частин Херсонської області та міста Херсона збройними формуваннями РФ, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не сприймаючи державну владу України, підтримав ідеї та погляди окупаційної влади Херсонської області, та погодився на пропозицію начальника «Служби по справам цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лихХерсонської області» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо зайняття посади у вказаному незаконному органі виконавчої влади.
		01.07.2022 наказом «Служби по справам цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих Херсонської області» № 4 л/с ОСОБА_5 було призначено на посаду «спеціаліста відділу організації реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації стихійних лих Апарату Управління Служби по справам цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації стихійних лих Херсонської області», тобто на посаду у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі виконавчої влади окупаційної адміністрації держави-агресора. 
		Надалі, упродовж невстановленого періоду часу, починаючи з 01.07.2022, ОСОБА_5 , діючи умисно, добровільно обіймаючи посаду «спеціаліста відділу організації реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації стихійних ІНФОРМАЦІЯ_3 », регулярно виконував покладені на нього окупаційною владою Херсонської області організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, що полягали, зокрема, у здійснення контрольно-наглядових функцій щодо підпорядкованих апарату районних управлінь та пожежно-рятувальних загонів; координації дій районних управлінь, пожежно-рятувальних загонів щодо гасіння пожеж, реагування на надзвичайні ситуації, аварії, виконання за їх наслідками аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт; контролі роботи в підрозділах з питань організації та забезпечення умов несення служби особовим складом, дотримання внутрішнього розпорядку дня, утримання в працездатному стані пожежної техніки, джерел протипожежного водопостачання, організації відпрацювання з особовим складом нормативів і спеціальної фізичної підготовки та ін.
		11.11.2022 кримінально-протиправна діяльність ОСОБА_5 була припинена у зв`язку із припиненням діяльності окупаційної влади російської федерації в м. Херсон внаслідок звільнення вказаного населеного пункту військовослужбовцями Збройних сил України.
		Таким чином, дії ОСОБА_5 кваліфіковані як колабораційна діяльність, а саме добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора,тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.111-1 КК України.
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 10.01.2024 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні №22023140000000328 від 01.11.2023 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
		Відповідно до ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (inabsentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбаченихстаттями 109,110,110-2,111,111-1,111-2,112,113,114,114-1,114-2, 115, 116, 118, частиною другоюстатті 121,частиною другоюстатті 127, частинамидругоюітретьоюстатті 146,статтями 146-1,147,частинами другою - п`ятоюстатті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем),статтями 209,255-258-6,348,364,364-1,365,365-2,368,368-2,368-3,368-4, 369,369-2,370,379,400,408,436,436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених участині другійстатті 297-1цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (inabsentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		Згідно з вищезазначеним, виклик  ОСОБА_5 в судові засідання здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр».
		Відповідно до ч.2 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (inabsentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Винуватість  ОСОБА_5 у визначеному судом у цьому вироку обсязі повністю підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, а саме:
		даними, які містяться у повідомленні про вчинення кримінального правопорушення заступника начальника 2 відділу ГВ КР Управління СБ України у Львівській області ОСОБА_7 від 19.10.2023, у якому повідомлено, що ОСОБА_5 з 01.07.2022 займав посаду «спеціаліста відділу організації реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації стихійних лих Апарату Управління Служби по справам цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації стихійних лих Херсонської області», тобто посаду у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі виконавчої влади окупаційної адміністрації держави-агресора;
		даними, які містяться у відповіді заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 від 26.10.2023, на виконання доручення слідчого, у якому повідомлено, що ОСОБА_5 , добровільно обіймаючи посаду «спеціаліста відділу організації реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації стихійних ІНФОРМАЦІЯ_3 », регулярно виконував покладені на нього окупаційною владою Херсонської області організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, що полягали, зокрема, у здійснення контрольно-наглядових функцій щодо підпорядкованих апарату районних управлінь та пожежно-рятувальних загонів; координації дій районних управлінь, пожежно-рятувальних загонів щодо гасіння пожеж, реагування на надзвичайні ситуації, аварії, виконання за їх наслідками аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт; контролі роботи в підрозділах з питань організації та забезпечення умов несення служби особовим складом, дотримання внутрішнього розпорядку дня, утримання в працездатному стані пожежної техніки, джерел протипожежного водопостачання, організації відпрацювання з особовим складом нормативів і спеціальної фізичної підготовки та ін.;
		даними, які містяться у протоколі тимчасового доступу до речей та документів від 13.04.2023, в ході якого отримано доступ до матеріалів кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022230000000213, за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч.5 ст. 111-1 КК України та за №22023230000000003, за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч.7 ст. 111-1 КК України, а саме документів, в яких зафіксовано обставини кримінально-протиправної діяльності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зокрема відомості щодо кримінально-протиправної діяльності ОСОБА_8 у сфері порушення національної та громадської безпеки України та інформація щодо посад та функціональних обов`язків ОСОБА_8 за період його роботи в ДСНС м. Херсон при окупаційній владі;
		даними, які містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.09.2023, згідно якого ОСОБА_9 повідомив, що знайомий з  ОСОБА_8 з 2002 року, оскільки разом працювали пожежниками, виїжджали на пожежі чи інші надзвичайні ситуації. ОСОБА_9 повідомив, що побачив ОСОБА_8 в серпні 2022 року, який на той момент займав посаду в апараті в МЧС рф у Херсонській області, працював з окупаційною владою міста Херсон, збирав та надавав їм інвентар для навчання.ОСОБА_9 , в присутності двох понятих, впізнав  ОСОБА_8 на фотознімку №2 за загальними рисами обличчя та тілобудови;
		даними, які містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.09.2023, згідно якого ОСОБА_10 повідомив, що знайомий з  ОСОБА_8 , оскільки в 2017-2018 роках працював на посаді начальника 23-ї ДПРЧ ДСНС України в Херсонській області, яку було реформовано та він особисто передавав майно частини ОСОБА_8 , який на той момент працював на нафтопереробному заводі. ОСОБА_10 повідомив, що влітку 2022 року ОСОБА_11 погодився на співпрацю з окупаційною владою міста Херсон, проводив навчання на території аварійно  рятувального загону, займав посаду в апараті в МЧС рф у Херсонській області. ОСОБА_10 , в присутності двох понятих, впізнав  ОСОБА_8 на фотознімку №2 за загальними рисами обличчя та тілобудови;
		даними, які містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.09.2023, згідно якого ОСОБА_12 повідомив, що знайомий з  ОСОБА_8 з 2002 року, оскільки разом працювали в СДПЧ №3 ДСНС України у Херсонській області. ОСОБА_12 повідомив, що побачив ОСОБА_8 в серпні 2022 року, який на той момент займав посаду в апараті в МЧС рф у Херсонській області, працював з окупаційною владою міста Херсон, приймав участь у навчанні особового складу пожежників. ОСОБА_12 , в присутності двох понятих, впізнав  ОСОБА_8 на фотознімку №2 за загальними рисами обличчя та тілобудови;
		даними, які містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.09.2023, згідно якого ОСОБА_13 повідомив, що у серпні 2022 року представники окупаційної влади, серед яких був присутнім і  ОСОБА_8 , зібрали працівників ДСНС України у Херсонській області, роздали анкети, запропонували зайняти посади в МЧС рф та отримувати заробітню плату рублями. ОСОБА_13 , в присутності двох понятих, впізнав  ОСОБА_8 на фотознімку №2 за формою обличчя, зачіскою, очима;
		даними, які містяться у протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28.09.2023, згідно якого ОСОБА_14 повідомив, що знає  ОСОБА_8 досить давно, оскільки вони разом служили в ДСНС України в Херсонській області. ОСОБА_14 зазначив,що ОСОБА_8 неодноразово приїжджавна територіюАРЗ ДСНСУкраїни уХерсонській області,разом ізпредставниками окупаційноївлади міста Херсон, що свідчило про їхспівпрацю, займав посаду в апараті в МЧС рф у Херсонській області.ОСОБА_14 , в присутності двох понятих, впізнав  ОСОБА_8 на фотознімку №2;
		даними, які містяться у протоколі огляду від 11.10.2023, в ході якого проведено огляд електронних публікацій (цифрові дані у формі тексту, звуку, статичних і рухомих зображень) розміщені на українських, російських та т.зв.«ДНР» ресурсах Всесвітньої мережі Інтернет, персональні сторінки у різного роду соціальних мережах в частині, що стосується громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
		даними, які містяться у наказі ОСОБА_6 № 4 л/с від 01.07.2022, згідно якого ОСОБА_5 , на підставі його заяви, було призначено на посаду «спеціаліста відділу організації реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації стихійних ІНФОРМАЦІЯ_3 »;
		даними, які містяться у списках працівників Апарату Управління Служби по справам цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації стихійних лих Херсонської області;
		даними, які містяться у штатному розписі МЧС Херсонської області;
		даними, які містяться у протоколі огляду від 13.10.2023, згідно якого оглянуто оптичний носій інформації DVD-R, 4,7 Gb із документами з ЖМД «101481408», на якому знаходяться файли загальним об?ємом 42,3 МБ (44 356282 байтів), зокрема штатний розпис МЧС Херсонської області, станом на 01.08.2022, згідно якого ОСОБА_5 займає посаду спеціаліста відділу організації реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації стихійних лих;
		даними, які містяться у наказі ОСОБА_6 № 13 від 01.07.2022, згідно якого ОСОБА_5 призначено у відділ організації реагування на надзвичайні ситуації та ліквідації стихійних лих Апарату Управління Служби на посаду спеціаліста;
		даними, які містяться у звіті про проведені виплати військово  цивільній адміністрації, головним розпорядникам, юридичним особам.
		Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими, достовірними та такими, що вони узгоджуються між собою.
		В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
		У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбаченийКПК України.
		Таким чином, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, доведена повністю.
		Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
		Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
		Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН). До складу ООН входять Україна та російська федерація, а також більшість країн світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація. 
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з цим документом, територія України є неподільною та недоторканною. 
		Незалежність України визнали більшість держав світу, серед яких і російська федерація.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		22.02.2022 президент російської федерації направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами цієї країни, яке було задоволено.
		24.02.2022 близько 05 години президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
		24.02.2022 на виконання зазначеного вище наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в тимчасово окупованій Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, в Україні введено воєнний стан, термін якого продовжено до 13.05.2024.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями російської федерації тимчасово окуповано частини території Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської та Херсонської областей.
		12.05.2022 Указом «Військово-цивільної адміністрації Херсонської області російської федерації» № 018-р до системи окупаційних виконавчих органів влади на тимчасово окупованих територіях Херсонської області включено серед іншого «Службу по справам цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих».
		Відповідно дост. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. 
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
		Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. 
		Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.
		Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.
		Суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_5 , будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.111-1 КК України.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено уст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченої (inabsentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Судом під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_5 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур`єр».
		Призначаючи покарання обвинуваченого, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначаєпокарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53цього Кодексу; відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд також бере до уваги характер та тяжкість вчиненого ним злочину, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень її суспільної небезпеки.
		Призначаючи покарання ОСОБА_5 суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий. 
		Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.
		Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого, згідно ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
		Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. 
		Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
		Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань, визначених санкцією відповідної статті Кримінального кодексу України.
		При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання. 
		Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_5 , суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст.111-1 КК України, що буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.
		Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Враховуючи, що за ч.5 ст.111-1 КК України ОСОБА_5 вчинив злочин проти основ національної безпеки України, cуд дійшов висновку про необхідність застосування відносно обвинуваченого конфіскацію всього майна, належного йому на праві власності, з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.
		Саме таке покарання, на думку суду, відповідатиме загальним засадам кримінального провадження, тяжкості скоєного, обставинам кримінального правопорушення, особі обвинуваченого, а також не тільки меті покарання передбаченого ст. 50 КК України, а й меті правосуддя, невід`ємною частиною якого є справедливість та верховенство права.
		Цивільний позов у справі не заявлено. 
		Процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.
		Речові докази відсутні.
		Накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 14.11.2023 арешт на майно у даному кримінальному провадженні необхідно скасувати після вступу вироку в законну силу.
		Керуючись ст.111-1 КК України, ст.95, 101, 107, 328, 368, 370, 374, 376, 392-393 КПК України, суд  
		У Х В А Л И В :
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, та призначити покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
		Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.
		Арешт, накладений ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 14.11.2023у справі №461/9708/23 (провадження 1-кс/461/6428/23) на майно, яке належить на праві власності ОСОБА_5 , після набрання вироком законної сили  скасувати.
		Автомобіль марки ГАЗ 31105-121 2285, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 ; автомобіль марки ЗАЗ 110307 1200, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова: НОМЕР_4 ; автомобіль марки Ford, 1978 року випуску, д.н.з. НОМЕР_5 , номер кузова: НОМЕР_6 ; частки (спільна часткова власність) житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; 55/200 частки (спільна часткова власність) домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1  конфіскувати.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Галицький районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченою, яка перебуває під вартою  в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		Суддя                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...