Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3020/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо оренди.
Надіслано судом: 03.05.2024. Зареєстровано: 03.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2024.

Результат оскарження 02.10.2024 Північний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30.04.2024Справа №  910/3020/23
		За позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова 
		до  1) Львівської обласної ради,
		2) Об`єднання профспілок міста Львова  
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1) ОСОБА_1 ;
		2) ОСОБА_2 
		про визнання незаконною та скасування ухвали, скасування державної реєстрації  
		 
		Суддя Борисенко І. І.
		Секретар судового засідання Шилін Є. О.
		представники учасників справи:  згідно протоколу судового засідання.
		обставини справи:
		 
		До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова (далі - прокурор) до Львівської обласної ради (далі - Львівська облрада, відповідач-1) та Об`єднання профспілок міста Львова (далі - Облпрофрада, відповідач-2) про визнання незаконною та скасування ухвали, скасування державної реєстрації.  
		Позов обґрунтований тим, що прийнята Львівською облрадою народних депутатів ухвала № 24 від 19.10.1994 "Про внесення змін до ухвали Львівської облради від 04.06.1992 № 236 "Про обласну комунальну власність"  в частині виключення з додатку до ухвали № 236 від 14.06.1992 пункту 29 щодо будинку на пр. Шевченка, 7 у місті Львові є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки, повноваженнями органів місцевого самоврядування, визначені Законом України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування"  (в редакції від 04.06.1993) не передбачено такого способу розпорядження комунальним майном як виключення з переліку об`єктів комунальної власності. Тим більше, як вважає прокурор, будинок № 7 на просп. Шевченка (у минулому вул. Академічній) у м. Львові ніколи не був переданий у власність Відповідача-2, а перебував на його балансі. 
		Також з прийняттям Кабміном постанови № 311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)", вказаний будинок, як вказує прокурор, належав до житлового і нежитлового фонду місцевих рад, та був віднесений до складу об`єктів комунальної власності. При цьому, саме ухвала Львівської облради народних депутатів від 04.06.1992 № 236, як адміністративний акт, вказує на приналежність будинку № 7 на просп. Шевченка у м. Львові до комунальної власності.
		Проте, як зазначає прокурор, наслідком ухвалення Відповідачем-1 рішення № 24 від 19.10.1994 стало виключення будівлі на пр. Шевченка, 7 у м. Львові з переліку нерухомого майна обласної комунальної власності, що призвело до порушення майнових прав територіальної громади Львівської області.
		Крім того, вказав, що підставою державної реєстрації права колективної власності за Радою об`єднання профспілок Львівщини, правонаступником якої є Відповідач-2, на адміністративний будинок на пр. Шевченка, 7  у м. Львові, що була проведена 27.10.1997 стало рішення виконкому Львівської облради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949, проте, оскільки вказане рішення передбачало передачу об`єкта на баланс, а не у власність, відтак, проведена зазначена державна реєстрація є незаконною та підлягає скасуванню.
		Відповідно, подальші реєстраційні дії, проведені державними реєстраторами на підставі рішення виконкому Львівської облради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949 про реєстрацію права власності на вказаний об`єкт нерухомості за Відповідачем-2, також є незаконними, а тому підлягають скасуванню.
		У позові прокурор просить:
		1) визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської обласної Ради народних депутатів № 24 від 19.10.1994 "Про внесення змін до ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів від 4 червня 1992 року № 236 "Про обласну комунальну власність";
		2) скасувати державну реєстрацію права колективної власності за Радою об`єднання профспілок Львівщини, на даний час Об`єднання профспілок Львівщини (ідентифікаційний код юридичної особи - 05505801) на адміністративний будинок на пр. Шевченка (вул. Академічна), 7 у м. Львові, яка проведена 27.10.1997 державним реєстратором Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, на даний час Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (ідентифікаційний код юридичної особи - 03348525), запис в реєстровій книзі № 3 за реєстровим № 993;
		3) скасувати державну реєстрацію права колективної власності Ради об`єднання профспілок Львівщини, на даний час Об`єднання профспілок Львівщини (ідентифікаційний код юридичної особи - 05505801) на адміністративний будинок за адресою: Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка Т., буд. 7, загальною площею 3 836,3 кв.м., яка проведена державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 02.12.2008 (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25620901).
		4) скасувати державну реєстрацію права приватної власності Об`єднання профспілок Львівщини (ідентифікаційний код юридичної особи - 05505801) на адміністративний будинок за адресою: Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка Т., 7, загальною площею 3836,3 кв.м., яка проведена державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 16.03.2020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2057348746101).
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.03.2023 позовну заяву Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова повернуто заявнику на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2023 вищевказану ухвалу скасовано, а справу передано для розгляду до Господарського суду міста Києва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2023 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки. 
		09.06.2023 Відповідачем-2 був наданий відзив на позов, в якому останній проти заявлених вимог заперечив, вказав, що передача виконкомом Львівської міської ради депутатів трудящих постановою від 10.02.1949 № 155 спірного об`єкту нерухомого майна Облпрофраді проводилась відповідно до постанови РНК СРСР № 254 від 15.02.1936, відповідно до якої будівлі та споруди передаються державними органами іншим державним органам, якщо вони не перебувають у підпорядкуванні одного й того ж відомства чи місцевого виконкому (ради), за постановами РНК, СРСР, РНК союзних республік.
		Відповідно до постанови від 10.02.1949 № 155 передача Обласній Раді професійних Спілок будинку № 7 по пр. Шевченка у м. Львові була здійснена як компенсація за раніше вилучене для потреб держави інше нерухоме майно Облпрофради (будинок № 4, що використовувався на пр. Перемоги та був переданий Управлінню МВС). 
		У подальшому, відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР, усі відомчі та урядові постанови та розпорядження про передачу будівель згідно з вказаною вище постановою РНК СРСР № 254 від 15.02.1936 віднесені до переліку правовстановлюючих документів, а тому Відповідач-2 правомірно набув право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.
		Також Відповідач-2 вказав, що будинок № 7 по пр. Шевченка у м. Львові не було віднесено до складу житлового чи нежитлового фонду будь-якої з рад народних депутатів (обласної чи міста), тому, ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів від 19.10.1994 № 24 було правомірно виключено із переліку об`єктів комунальної власності Обласної ради будинок по проспекту Шевченка 7 у місті Львові.
		09.06.2023 Відповідачем-1 був наданий відзив на позов, у якому останній вказав, що погоджується з обставинами, викладеними прокурором у позові. Зазначив, що будинок № 7 по пр. Шевченка у м. Львові завжди відносився до обласної комунальної власності і ніколи не передавався Львівською облрадою у власність Об`єднання профспілок Львівщини. Також зазначив, що рішенням виконавчого комітету Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949 будинок № 7 по пр. Шевченка у м. Львові було передано на баланс, а не у власність Відповідача-2.
		20.06.2023 та 23.06.2023 від прокурора надійшли відповіді на відзиви, у яких прокурор проти доводів, викладених у відзиві Відповідача-2 заперечив, вважав їх безпідставними.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 підготовче провадження у справі було закрите, розгляд справи призначено по суті.
		07.09.2023, 26.02.2024 Відповідач-2 заявив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме - рішення виконавчого комітету Львівської облради народних депутатів № 728 від 24.12.1991 з додатком № 2, акта наданих послуг архівною установою № 49 від 01.08.2023, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, постанову РНК СРСР № 254 від 15.02.1936 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд".
		Також 31.10.2023 прокурором надано клопотання про долучення до матеріалів справи: супровідного листа Львівської обласної прокуратури про скерування матеріалів кримінального провадження № 12023140000000895 від 07.07.2023, постанови про визначення місця проведення досудового розслідування від 05.10.2023, постанови про виділення матеріалів досудового розслідування від 07.07.2023, висновок експерта за результатом проведеної судової почеркознавчої експертизи № 4541-Е від 16.03.2023.
		Розглянувши вказані клопотання, суд ухвалами, занесеними до протоколів судового засідання від 19.09.2023, від 21.11.2023,  від 05.03.2024 їх задовольнив та долучив до матеріалів справи надані Відповідачем-2 та прокурором докази. 
		18.09.2023 прокурором були надані письмові пояснення по суті позовних вимог.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 було задоволене клопотання Відповідача-2 про витребування доказів, витребувано у Головного управління Національної поліції у Львівській області оригінал, а у разі неможливості - належним чином засвідчену копію інвентаризаційної справи на адміністративний будинок № 7 на проспекті Т. Шевченка у м. Львові.
		31.10.2023 від ГУ Національної поліції у Львівській області надійшов лист про неможливість надання витребуваних доказів, оскільки вони разом з матеріалами кримінальної справи були направлені до суду.
		Ухвалами Господарського суду міста Києва від 23.11.2023 та від 19.12.2023 було витребувано у Львівській обласній прокуратурі оригінал, а в разі неможливості - належним чином засвідчена копія інвентаризаційної справи на адміністративний будинок № 7, що знаходиться на проспекті Т. Шевченка у м. Львові .
		10.01.2024 Львівською обласною прокуратурою матеріали інвентаризаційної справи на адміністративний будинок № 7, що знаходиться на проспекті Шевченка у м. Львові були надані суду.
		19.01.2024, 05.02.2024 від Відповідача-2, а 23.01.2024, 29.01.2024, 09.04.2024 від прокурора надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 до участі у справі були залучені в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		02.04.2024 від третіх осіб надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог, у яких останні проти позовних вимог заперечили з підстав зазначених Відповідачем-2, вважали, що позов задоволенню не підлягає.
		У судовому засіданні під час розгляду справи по суті прокурор заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.
		Представник Відповідача-1 вважав доводи прокурора обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню, просив суд врахувати під час ухвалення рішення обставини, викладені в відзиві на позовну заяву.  
		Представники Відповідача-2 проти позову заперечили, з підстав, викладених у відзиві на позов та інших додаткових поясненнях по суті вимог, просили відмовити у задоволенні позову.
		Треті особи до суду не з`явились, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи
		За наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
		У судовому засіданні 30 квітня 2024 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:           
		 
		16.11.1948 рішенням виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих № 1305 з метою створення необхідних умов для координації дій профспілок було вирішено: 
		- надати на орендних умовах облпрофраді під будинок профспілок будівлю № 7 по вул. Академічній (п. а ); 
		- Облпрофраду та Обкоми профспілок зі своїми спортивними товариствами розмістити в будинку профспілок по вул. Академічній 7 у місті Львові (г) ; 
		- зобов`язано до 01.12.1948 відселити з будинку № 7 3 родини приватних мешканців (п. 2).
		10.02.1949, постановою Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих № 155, відповідно до рішення Львівської обласної ради депутатів трудящих від 16.11.1948 № 1305, постанови ЦНК та РНК СРСР від 29.04.1935 та постанови РНК СРСР від 15.02.1936 "Про порядок передачі державних підприємств, домобудівель та споруд, було вирішено:
		- щоб компенсувати Львівській обласній раді професійних спілок будинок № 4 по площі Смолки, який використовується Управлінням МВС, а раніше належав профспілкам ("Дом профсоюзов"), - передати на баланс Обласній Раді Професійних Спілок будинок № 7 по Академічній вул. м. Львова (п. 1);
		- доручити Сталінській Райраді депутатів трудящих до 15-го квітня відселити з вказаного будинку 3-х жильців, надавши їм відповідне приміщення.
		24.02.1949 рішенням Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 було вирішено передати на баланс Львівській обласній раді професійних спілок будинок № 7 по вул. Академічній .
		26.12.1990 Львівською обласною радою народних депутатів прийнято ухвалу № 111 "Про обласну комунальну власність", якою визнано обласною комунальною власністю будинки, в яких розміщені і функціонують обласні та інші регіональні організації згідно з додатком № 1, зокрема, будинок Облпрофради (просп. Шевченка, 7) (п. 13). 
		04.06.1992 Львівською обласною радою народних депутатів прийнято ухвалу № 236 "Про обласну комунальну власність", якою віднесено до обласної комунальної власності будинки і споруди, у яких розміщені і функціонують обласна Рада народних депутатів та обласна державна адміністрація та їх підрозділи, обласні та регіональні організації, згідно затвердженого переліку (додаток до ухвали). У п. 29 вказаного додатку (переліку) зазначено, що приміщення на просп. Шевченка, 7  - користувачем якого є Облпрофрада, віднесено до обласної комунальної власності.
		Пунктом 2 вказаної ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів № 236 від 04.06.1992 рекомендовано Обласній державній адміністрації завершити до 01.07.1992 інвентаризацію об`єктів обласної комунальної власності.
		Пунктом 3 ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів № 236 від 04.06.1992 вирішено, що ухвалу Львівської обласної Ради народних депутатів № 111 від 26.12.1990 вважати такою, що втратила чинність.
		10.08.1992 за результатами проведення технічної інвентаризації, адміністративний будинок на пр. Шевченка, 7 у м. Львові було зареєстровано за Фондом комунального майна Львівської обласної державної адміністрації. Підстава внесення запису: ухвала Х-ої сесії 1-го демократичного скликання № 236 від 04.06.1992.
		19.10.1994 Львівською обласною Радою народних депутатів було прийнято ухвалу № 24 "Про внесення змін до ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів від 04.06.1992 № 236 "Про обласну комунальну власність", якою виключено з додатку до ухвали № 236 від 04.06.1992 "пункт 29" щодо будинку на просп. Шевченка, 7 у м. Львові .
		У пункті 2 вказаної ухвали № 24 від 19.10.1994 передбачено передачу адміністративного будинку № 7 на пр. Шевченка у м. Львові на баланс правління профспілок Львівщини.
		27.10.1997 Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки було видано реєстраційне посвідчення № 901 (серія КММ № 001693), у якому зазначено, що адміністративний будинок в цілому, який розташований на пр. Шевченка (Академічна) за №7 у м. Львові належить на праві колективної власності за Радою об`єднання профспілок Львівщини на підставі рішення Львівського облвиконкому № 315 від 24.02.1949. Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки внесено запис в реєстрову книгу № 3 за реєстровим № 993.
		02.12.2008 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" проведено державну реєстрацію та внесено відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно про право колективної власності Ради об`єднання профспілок Львівщини на адміністративний будинок №7 на пр. Шевченка у м. Львові . Підстава державної реєстрації: рішення Львівського облвиконкому № 315 від 24.02.1949 (номер об`єкта в РПВН 25620901).
		16.03.2020 державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області проведено державну реєстрацію та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право приватної власності Об`єднання профспілок Львівщини на адміністративний будинок на пр. Шевченка, 7 у м. Львові. Підстава державної реєстрації: рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів, серія та номер: 315, виданий 24.02.1949, видавник: Львівська обласна Рада депутатів трудящих (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2057348746101).
		Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що прийнята Львівською обласною радою ухвала № 24 від 19.10.1994, якою виключено з додатку до ухвали № 236 від 04.06.1992 "пункт 29" щодо віднесення будинку на пр. Шевченка, 7 у м. Львові у комунальну власність, та передано цей будинок на баланс правління профспілок Львівщини, є незаконною. 
		Так, на думку прокурора, відповідно до прийнятих у 1948-1949 роках виконавчими комітетами Львівської обласної та Львівської міської рад депутатів трудящих рішень (постанов), Львівській обласній раді професійних спілок (Облпрофраді/Відповідачу-2) передано на баланс будинок № 7 на вул. Академічній (просп. Шевченка) у м. Львові.
		04.06.1992, Львівська обласна рада народних депутатів, керуючись вимогами Закону України "Про власність" (чинний з 15.04.1991), постановою Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) " від 05.11.1991 № 311, віднесла своїм рішенням (ухвалою) № 236 до обласної комунальної власності, зокрема, будинок Облпрофради на просп. Т.Шевченка, 7 у м. Львові (п. 29 додатку до ухвали).
		За твердженням прокурора, 10.08.1992, на підставі ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 04.06.1992 № 236, право комунальної власності на цей будинок було зареєстроване в Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за Фондом комунального майна Львівської обласної державної адміністрації. Проте, як вже вказувалось, спірною ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів № 24 від 19.10.1994 про внесення змін до попередньо прийнятої ухвали ради від 04.06.1992 № 236 фактично було виключено будинок на просп. Т. Шевченка, 7 у м. Львові з комунальної власності.
		Відповідно до п. 3  ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно із ч. ч. 3-4  ст. 53 Господарського процесуального кодексу  (далі - ГПК) України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Відповідно до  ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		З огляду на те, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
		Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
		Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		При цьому, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Вказана позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 справі № 806/1000/17 та від 28.11.2018 у справі № 914/2612/17.
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що за подібних обставин необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства й відповідача, що відповідає принципу, закріпленому у  Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).
		Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Проте з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це належним чином.
		Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або належним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.
		Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому  статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на зазначене порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого  статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом підтвердження судом підстав для представництва.
		З матеріалів справи вбачається, що після інформування прокуратурою Львівської обласної ради про виявлені порушення закону внаслідок прийняття ухвали № 24 від 19.10.1994 та її наслідки, надання можливості самостійно вжити заходів реагування, листом від 31.01.2023 Львівська обласна рада, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 (справа №1-9/2009), положення ч. 2 ст. 144 Конституції України, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" повідомила прокуратуру, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. 
		Проте, у Львівської обласної ради та її структурних підрозділів відсутні правові підстави для скасування ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів № 24 від 19.10.1994.
		Оскільки, на переконання прокурора, Львівська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, яка зобов`язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте, як вважає прокурор, сама порушила закон, що виразилося у прийнятті оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим виступає відповідачем у справі, що процесуально позбавляє її можливості бути позивачем.
		При цьому, поєднання позивача та відповідача в одній особі суперечить вимогам ГПК України, зокрема, принципу змагальності.
		У постановах Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 921/341/19, 07.04.2021 у справі № 922/708/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 судом зазначено, що у разі, коли у позовній заяві прокурор визначив орган державної влади одним із співвідповідачів та заявив вимогу про визнання незаконними і скасування його рішень, помилковими є висновки судів про неможливість захисту прокурором інтересів держави самостійно за вимогами, які він заявив, оскільки відсутній орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (цей орган не може бути одночасно і позивачем і відповідачем).
		З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що прокурором дотримано визначений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з даним позовом в інтересах держави.
		Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
		Відповідно до  ст. 52 ЦК УРСР  (в редакції 1922), який набрав чинності з 01.02.1923, розрізнялася власність: а) державна (націоналізована і муніципалізована); б) кооперативна; в) приватна.
		Стаття 57 ЦК УРСР (в редакції 1922) передбачала, що  законно існуючі кооперативні організації можуть володіти всяким майном нарівні з приватними особами.
		Відповідно до ст. 5 Конституції УРСР (в редакції 1937), соціалістична власність в УРСР має або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об`єднань).
		18.07.1963 був прийнятий Цивільний кодекс УРСР, що набрав чинності з 01.01.1964, стаття 86 якого передбачала, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна, усі форми власності є рівноправними. При цьому, державна та колективна форми власності були об`єднані у так звану соціалістичну власність. Будівлі, споруди та інше державне майно могли передаватися безоплатно не лише державним, але й профспілковим та іншим громадським організаціям. Профспілкові та інші громадські організації визнані власниками всього майна, що було необхідним для здійснення їхньої статутної діяльності (ст. 91, 98 вказаного Кодексу).
		Відповідно до ст. 2, ч. 2 ст. 4 ЦК УРСР, цим Кодексом регулювалися цивільні права і обов`язки державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою; цивільні права та обов`язки виникали (у числі інших) із адміністративних актів, в тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій.
		31.01.1966 Міністерством комунального господарства Української РСР була затверджена Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (далі - Інструкція), відповідно до якої реєстрацію права власності всіх будинків і домоволодінь здійснювали Бюро технічної інвентаризації на підставі правовстановлюючих документів (розділ IV). 
		Пункт 3 додатку № 1 до Інструкції передбачає, що до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводилася реєстрація права власності на нерухоме майно, відносились урядові та відомчі акти (постанови, розпорядження) про передачу будівель і споруд відповідно до постанови РНК СРСР від 15.02.1936 № 254 "Про порядок передачі державних підприємств, будівель і споруд".
		Вказаним нормативним актом було передбачено, що передача підприємств, будівель та споруд державними органами кооперативним та громадським організаціям здійснюється за плату, а спори про оцінку майна, що передається, вирішуються вищими державними органами або державним арбітражем за місцезнаходженням майна.
		В той же час, відповідно до вказаного нормативного акту СРСР, передача основних засобів, будівель та споруд від однієї державної організації (юридичної особи) до іншої здійснювалася безкоштовно.
		Так, у рішенні виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих від 16.11.1948 № 1305 вказано, що 10.11.1948 у м. Львові на проведеній конференції було створено Львівську обласну раду професійних спілок (Облпрофраду). 
		З метою концентрації всіх обкомів профспілок у одному приміщенні та створення необхідних умов для роботи профспілок зобов`язано голову виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих надати Облпрофраді на орендних умовах будинок № 7 на вул. Академічній у м. Львові, та її переселити в зазначений будинок до 25 листопада відповідного року.
		Проте, у подальшому, Виконкомом Львівської міської ради депутатів трудящих була прийнята постанова № 155 від 10.02.1949, якою було вирішено: "щоб компенсувати Львівській обласній раді професійних спілок будинок № 4 по площі Смолки, який використовується Управлінням МВС, а раніше належав профспілкам ("Дом профсоюзов") - передати на баланс Обласній Раді Професійних Спілок будинок № 7 по Академічній вул. м. Львова (п. 1) ".
		Таким чином, передача Облпрофраді будинку № 7 на вул. Академічній у м. Львові була здійснена Виконкомом Львівської міської ради депутатів трудящих як компенсація за раніше вилучений у неї будинок профспілок для державних потреб. 
		А рішенням Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949 було вирішено передати на баланс Львівській обласній раді професійних спілок будинок № 7 по вул. Академічній.
		У подальшому, на підставі вказаного рішення Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949 "Про передачу на баланс Львівській обласній Раді професійних спілок будинку № 7 по вул. Академічній", Відповідачу-2 була здійснена фактична передача вказаного будинку, що підтверджується актом приймання-передачі 7/15 квітня 1949 року. При цьому, вказаний будинок саме на орендних умовах Облпрофраді переданий не був (доказів відповідної передачі у матеріалах справи немає). 
		З урахуванням викладеного, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується передача у власність відповідачу-2 (Об`єднанню профспілок міста Львова) будинку № 7 по вул. Академічній (просп. Шевченка) у місті Львові в порядку, визначеному законодавством, чинним на момент передачі вказаного майна.
		Разом з тим, як вже було встановлено судом, керуючись Законом України "Про власність", постановою Кабміну № 311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною/республіканською/власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць/комунальною власністю, Львівською обласною радою народних депутатів було прийнято ухвалу № 236 "Про обласну комунальну власність" від 04.06.1992, відповідно до п. 29 додатку якої, приміщення на просп. Шевченка, 7 - користувачем якого є Облпрофрада, віднесено до обласної комунальної власності.
		Відповідно до п. 4 постанови Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 № 534- XII "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", п. 3 постанови Верховної Ради Української РСР від 26.03.1991 № 885- XII "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно - територіальних одиниць (комунальної власності), а також установлено, що державне майно України яке не віднесено у перелік комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
		У позові прокурор стверджує про належність спірного будинку профспілок до переліку об`єктів, віднесених постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 до обласної комунальної власності у структурі житлово-комунального господарства (житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів).
		Проте, будь-яких доказів того, що на дату прийняття ухвали № 236 "Про обласну комунальну власність" від 04.06.1992 будинок Облпрофради перебував у складі житлового чи нежитлового фонду у матеріалах справи немає, у тому числі, в матеріалах інвентаризаційної справи на адміністративний будинок № 7, наданої Львівською обласною прокуратурою на вимогу суду.
		Більше того, як вже вказувалось, з 31.01.1966 до 13.12.1995 державна реєстрація та оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводилася на підставі Інструкції від 31.01.1966.
		Таким чином, належними документами для підтвердження факту державної реєстрації права обласної комунальної власності на спірний будинок Фондом комунального майна Львівської обласної державної адміністрації, яка нібито мала місце за твердженням прокурора 10.08.1992 відповідно ухвали Відповідача-1 від 04.06.1992 № 236, мали б бути: 1) ухвала Відповідача-1 від 04.06.1992 № 236 із реєстраційним написом про зареєстроване право обласної комунальної власності; 2) реєстрова книга у м. Львові із внесеними відомостями про право комунальної власності під конкретним реєстровим номером; 3) реєстраційне посвідчення про право власності на спірний будинок, видане Бюро технічної інвентаризації Фонду комунального майна Львівської обласної державної адміністрації.
		Проте, жодного із вказаних доказів у матеріалах долученої Львівською обласною прокуратурою копії інвентаризаційної справи на спірний будинок немає. Наявна у справі довідка Бюро технічної інвентаризації вказує винятково на реєстровий номер об`єкта - 993, що відповідає запису в Книзі № 3 та стосується проведеної державної реєстрації 27.10.1997 права колективності власності Відповідача-2 на спірний будинок.
		А як вже було встановлено судом, державна реєстрація права колективної власності Відповідача-2 була проведена на підставі рішення виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих від 24.02.1949 № 315, яким затверджено постанову виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 10.02.1949 № 155 про передачу спірного будинку на баланс Львівської обласної ради професійних спілок у рахунок компенсації за раніше вилучений будинок профспілок. Вказані документи наявні у матеріалах інвентаризаційної справи, є чинними та скасовані не були.
		Отже, суд погоджується з твердженням Відповідача-2, що відомості про спірний будинок Облпрофради № 7 по вул. Академічній (просп. Шевченка) у місті Львові були помилково включені до переліку об`єктів обласної комунальної власності. Тому, у подальшому, Львівська обласна рада народних депутатів ухвалою № 24 від 19.10.1994 "Про внесення змін до ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів від 4 червня 1992 року № 236 "Про обласну комунальну власність" правомірно виключила ці відомості із вказаного переліку ("пункт 29" щодо будинку на просп. Шевченка, 7 у м. Львові з додатку до ухвали № 236 від 04.06.1992).
		Відповідно до ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4  ст. 74 ГПК України).
		Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
		Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у сукупності із встановленими у справі обставинами, дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та вірогідними доказами незаконність ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів № 24 від 19.10.1994 "Про внесення змін до ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів від 4 червня 1992 року №236 "Про обласну комунальну власність", а тому підстав для її скасування у суду немає.
		Щодо вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права колективної власності за Радою об`єднання профспілок Львівщини (на даний час Об`єднання профспілок Львівщини) на адміністративний будинок на пр. Шевченка (вул. Академічна), 7 у м. Львові, яка проведена 27.10.1997 державним реєстратором Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки (на даний час Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"), запис в реєстровій книзі № 3 за реєстровим № 993, суд зазначає наступне.
		Як було роз`яснено Верховним Судом у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
		При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, осільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що 27.10.1997 Львівським державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки було видане реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним та фізичним особам (серія КММ № 001693), у якому зазначено, що адміністративний будинок № 7 на пр. Шевченка (вул. Академічна) у м. Львові зареєстрований на праві колективної власності за Радою об`єднання профспілок Львівщини на підставі рішення Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949, про що внесено запис у реєстрову книгу № 3 за реєстровим номером 993.
		Суд зазначає, що згідно з чинною станом на 27.10.1997 редакцією "Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб", затверджених наказом Держкомжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 № 56, державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна здійснюють  державні підприємства -  бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток № 1),  за  рахунок  коштів  власників нерухомого майна (п. 1.4).
		Реєстрація права власності проводиться у наступному порядку (розділ 2 вказаних Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна): 1) заявник подає бюро технічної інвентаризації оригінал та копію правовстановлюючого документа; 2) відповідальний працівник бюро вивчає законність та повноту документів і на їх підставі робить відповідний запис у реєстрову книгу; 3) при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами їм видається реєстраційне посвідчення встановленої форми; 4) до інвентаризаційної справи додається копія відповідного правовстановлюючого документа.
		Отже, реєстрація права власності за певним суб`єктом полягає у внесенні запису в реєстрову книгу про право власності, при цьому така реєстрація проводиться не керівником бюро технічної інвентаризації, а відповідальним працівником цього бюро. Лише у разі реєстрації права власності на будинок за юридичною особою їй видається реєстраційне посвідчення, форма якого й містить реєстраційний номер та номер реєстрової книги.
		З матеріалів справи вбачається, що державну реєстрацію права колективної власності Відповідача-2 на будинок на просп. Шевченка, 7 у м. Львові було проведено 27.10.1997 відповідальним працівником Бюро технічної інвентаризації із зазначенням про внесений запис № 993 до реєстрової книги № 3. А оформлене та видане Відповідачу-2 реєстраційне посвідчення № 901 від 27.10.1997 завірене печаткою Бюро технічної інвентаризації.
		При цьому, як вже було встановлено судом,  саме рішення Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949 є правовстановлюючим документом, що підтверджує право власності на будинок на просп. Шевченка, 7 у м. Львові за Відповідачем-2, а не реєстраційне посвідчення № 901 від 27.10.1997, як помилково вважає прокурор.
		Отже, посилання прокурора на висновок Львівського НДІ судових експертиз судової почеркознавчої експертизи № 4541-Е від 16.03.2023, проведеної у кримінальному провадженні № 42022142040000121, яким встановлено, що підпис на реєстраційному посвідченні № 901 від 27.10.1997, виконаний не його виконавцем - Кравцем П. М. (підписант), а іншою особою (Мартиняком Л. М.), не має значення у даній справі. При цьому, указаний доказ був отриманий прокурором у межах кримінального провадження № 42022142040000121, яке не є предметом спірних господарських відносин, що розглядаються у даній справі.
		Відтак, суд вважає, що державна реєстрація права колективної власності за Радою об`єднання профспілок Львівщини (на даний час Об`єднання профспілок Львівщини) на адміністративний будинок на пр. Шевченка (вул. Академічна), 7 у м. Львові, була проведена із дотриманням вимог закону, тому підстав для її скасування немає.
		Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права колективної власності Ради об`єднання профспілок Львівщини (на даний час Об`єднання профспілок Львівщини) на адміністративний будинок за адресою: Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка Т., буд. 7, загальною площею 3 836,3 кв.м., яка проведена державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 02.12.2008 (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25620901), суд зазначає наступне.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що 02.12.2008 державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" була проведена державна реєстрація права колективної власності на адміністративний будинок № 7 на просп. Шевченка у м. Львові за Радою об`єднання профспілок Львівщини. 
		Підставою виникнення права власності було зазначено: рішення Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949.
		Проте, як вказує прокурор, відповідно до ст. 325-327 ЦК України, у редакції від 14.10.2008, закон визначає три форми власності: приватна, державна та комунальна. Права колективної власності ЦК України, на час проведення реєстраційних дій 02.12.2008, не передбачено.
		Порядок проведення державної реєстрації права власності, станом на 02.12.2008, був визначений Тимчасовим положенням "про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затверджений наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі - Тимчасове положення).
		Відповідно до п. 3.11 вказаного Тимчасового положення реєстратор БТІ після внесення запису до відповідного Розділу реєстру видає витяг про державну реєстрацію прав, а у разі проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку про державну реєстрацію за встановленою формою.
		З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2008, на підставі заяви ТОВ "Елегант", яке є співвласником будинку № 7 на просп. Т. ІІІевченка у м. Львові (частка якого у вказаному будинку відповідно до договору купівлі-продажу від 13.11.2002 спочатку становила 17/500, а потім згідно з договором купівлі-продажу від 17.01.2003 ТОВ "Елегант" було додатково набуто частку 11/500), з метою укладення договору застави, реєстратором БТІ внесено запис № 25620901 до Реєстру прав власності на нерухоме майно виключно в частині технічних характеристик (зміна загальної площі адмінбудинку з 4  025,3 кв.м. на 4  064,3 кв.м.) об`єкта нерухомого майна.
		Тобто, 02.12.2008 реєстратор БТІ не здійснював нову державну реєстрацію саме права колективної власності Ради об`єднання профспілок Львівщини на будинок № 7 на просп. Шевченка у м. Львові, а лише вніс зміни у загальну площу об`єкта нерухомості.
		При цьому, суд, враховуючи встановлені у справі обставини, наголошує, що державна реєстрація права власності на вказаний будинок за Відповідачем-2 була проведена ще 27.10.1997 року, що підтверджується реєстраційним посвідченням № 901 (запис у реєстровій книзі № 3, реєстраційний № 993), на підставі правовстановлюючого документа - рішення Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949, яке є чинним.
		За таких обставин, у суду відсутні підстави для скасування державної реєстрації, яка проведена державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" 02.12.2008 (реєстраційний номер майна в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25620901).
		Розглянувши вимогу прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності Об`єднання профспілок Львівщини на адміністративний будинок за адресою: Львівська область, місто Львів, проспект Шевченка Т., 7, загальною площею 3836, 3 кв.м., яка проведена державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області 16.03.2020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2057348746101), суд зазначає наступне.
		Так, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:
		- підставою для проведення вказаної спірної реєстрації права приватної власності за Відповідачем-2 на спірний адміністративний будинок є: рішення Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949;
		- відомостями про реєстрацію до 01.01.2013 зазначено: реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 25620901 від 02.12.2008, реєстратор: ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".
		Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 182 ЦК України, в редакції спірної державної реєстрації, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції спірної державної реєстрації, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" держава гарантує об`єктивність, достовірність та повноту відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
		Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була доведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підставами для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, те, що заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
		Як вже було встановлено судом, право власності за Відповідачем-2 на спірний адміністративний будинок виникло відповідно до рішення Виконкому Львівської обласної Ради депутатів трудящих № 315 від 24.02.1949.
		Також реєстраційні дії та видача Львівським державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки реєстраційного посвідчення № 901 від 27.10.1997, та реєстраційні дії державного реєстратора ОКП Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 02.12.2008, були проведені з дотриманням порядку, дійсного на час їх вчинення.
		Отже, Відповідач-2 належними та вірогідними доказами довів  наявність у нього права власності на адміністративний будинок № 7 на просп. Т. ІІІевченка у м. Львові до 01.01.2013, та проведення реєстрації цього права відповідно до чинного на той час законодавства.
		Таким чином, суд не вбачає підстав для скасування державної реєстрації, яка проведена 16.03.2020 державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2057348746101), тому у цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають. 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
		За таких обставин, у позові прокурора про визнання незаконною та скасування ухвали, скасування державної реєстрації суд відмовляє у повному обсязі. 
		Відповідно до  приписів   статті 129 Господарського процесуального кодексу України   судові витрати зі сплати судового збору слід покласти на Львівську обласну прокуратуру, як платника судового збору за даний позов.
		Керуючись статтями   13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 129, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
		 
		ВИРІШИВ:
		          
		У задоволенні позову Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова до  Львівської обласної ради та Об`єднання профспілок міста Львова, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування ухвали, скасування державної реєстрації  відмовити повністю.
		Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
		                                                               
		Повне рішення складено та підписано 3 травня 2024   
		 
		Суддя                                                                                                    Борисенко І. І

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...