Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/3692/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: 06.05.2024. Зареєстровано: 06.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2024.
Дата набрання законної сили: 28.05.2024
Номер судового провадження: 19/177/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		номер провадження справи 19/177/23
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		18.04.2024 Справа № 908/3692/23
		м.Запоріжжя Запорізької області 
		 
		Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засідання Хрипко О.О., розглянувши матеріали справи
		 
		за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю НАДРА ПРИАЗОВ`Я (70600, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Кар`єрна, буд. 28, корпус А, ідентифікаційний код юридичної особи 35007607)
		до відповідача: Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1)
		про стягнення 5 375 020,20 доларів США
		 
		 
		представники сторін 
		від позивача: не з`явився 
		від відповідача: не з`явився
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю НАДРА ПРИАЗОВ`Я до Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення суми спричинених збитків в розмірі 5 375 020,20 доларів США. 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2023, позовна заява передана на розгляд судді Давиденко І.В.
		Ухвалою суду від 20.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3692/23, присвоєно справі номер провадження 19/177/23, підготовче судове засідання призначено на 16.01.2024.
		Ухвалою суду від 26.12.2023 заяву представників Товариства з обмеженою відповідальністю НАДРА ПРИАЗОВ`Я задоволено та вирішено розгляд справ № 908/3692/23 здійснювати у Підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
		16.01.2024 через підсистему Електронний суд від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вих. № 985/08-08/24).
		Ухвалою суду від 16.01.2024 підготовче засідання відкладено на 12.02.2024.
		Ухвалою суду від 12.02.2024 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 12.03.2024.Ухвалою суду від 12.03.2024 відкладено розгляд справи на 11.04.2024. 
		10.04.2024 через підсистему Електронний суд від позивача надійшли додаткові пояснення щодо предмету спору (вих. № 7808/08-08/24).
		Повідомленням від 10.04.2024 по справі 908/3692/23 сторонам повідомлено, про неможливість проведення судового засідання з розгляду справи, призначеного на 11.04.2024, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Наступне судове засідання з розгляду справи відбудеться 18.04.2024.
		11.04.2024 через підсистему Електронний суд від позивача надійшло клопотання (вих. № 7976/08-08/24) яким просить суд відкласти судове засідання призначене на 18.04.2024.
		В судове засідання 18.04.2024 представники сторін не з`явились.
		Згідно з ч.3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
		Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані тим, що майно ТОВ «Надра Приазов`я» знаходиться на території, яка відноситься до територій проведення воєнних (бойових) дій, у м. Пологи Пологівського району Запорізької області. Майно, належне позивачу було захоплено незаконними утвореннями, що підпорядковуються країні-агресору російській Федерації, що спричинило позивачу збитки. На замовлення позивача Запорізькою Торгово-промисловою палатою було підготовлено Звіт ОЦ-1784 про незалежну оцінку розміру реальних збитків, відповідно до якого загальний розмір реальних збитків позивача внаслідок втрати та/або знищення майна складає з урахуванням ПДВ станом на 01.03.2022 та становить 883 521 (вісімсот вісімдесят три тисячі п`ятсот двадцять один) долар США 00 центів США. Крім того, в результаті ведення бойових дій військовими формуваннями російської федерації на території м. Пологи, окупації цього міста, що призвело до втрати позивачем усіх його виробничих потужностей та припинення ведення господарської діяльності, у позивача наявні підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди. На замовлення позивача Запорізькою Торгово-промисловою палатою було підготовлено Звіт ОЦ-1784/1 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди, в якому на підставі балансів позивача за 2020 та 2021 рік з урахуванням загальної характеристики підприємства та виробничих потужностей, було розраховано, що на дату 01.02.2025 року розмір упущеної вигоди (недоотриманого доходу) позивача складає без урахування ПДВ 4 491 499,20 доларів США. У зв`язку з чим, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути з відповідача збитки.
		Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
		Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
		За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.
		Відповідно до ст. 365 ГПК України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992. 
		У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану
		Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
		АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
		Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
		За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/3692/23 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України «Про доступ до судових рішень».
		Таким чином, сторони даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.
		Суд розглянувши клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи дійшов висновку про його відмову з огляду на наступне.
		Відкладення розгляду справи є правом суду. Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Згідно п.1) ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.
		Враховуючи положення ст. ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
		Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
		Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 35007607, дата запису  07.11.2007, номер запису - 10921020000000432.
		Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженняи ТОВ ««НАДРА ПРИАЗОВ`Я» є 70600, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Кар`єрна, буд. 28, корпус А. Відповідно до даної інформації основними видами діяльності Товариства є: 23.20 Виробництво вогнетривких виробів (основний); 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно- технічним обладнанням; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.
		З матеріалів справи судом встановлено, що позивач орендував приміщення за адресою: Запорізька область, м. Пологи, вул. Карєрна, буд. 28, в підтвердження чого було надано ряд Договорів, а саме Договір суборенди від 10.11.2015, Договір оренди № 139/03-юр від 01.10.2020, № Договір оренди 332/03-юр від 12.03.2021 та Договір оренди № 181/03-юр.
		Так, на підставі Договору субпідряду від 10.11.2015, укладеного між позивачем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛОНЕО» (суборендарю, позивач зобов`язався передати суборендарю об`єкт, а саме приміщення будівлі ЦФС загальною площею 1956,1 кв.м., що орендується за плату та на строк визначений договором.
		На підставі Договору оренди № 139/03- юр від 01.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «МІНЕРАЛ» (орендодавець) передало ТОВ «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» (орендарю) у строкове платне користування кімнати для розміщення офісу, за плату та на строк визначений цим Договором (п.1.1 Договору). Адреса будинку, в якому знаходиться приміщення, що орендуються: 70600, м. Пологи Запорізька область, вул. Кар`єрна, буд. 28, літера А1. Об`єкт, що орендується, становить приміщення в адміністративній будівлі з підвалом літ. А1. Загальна площа приміщень, що орендуються: 31,6 кв.м., в тому числі: кабінет № 9-16,3 кв.м.; кабінет № 8-15,3 кв.м. (п.п. 1.1.2-1.1.4 Договору).
		Судом встановлено, що 28.12.2020 між Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «МІНЕРАЛ» (орендодавець) та ТОВ «НАДРА Приазов`я» (орендар) укладено Договір оренди № 181/03-юр. Відповідно до розділу 1 Договору № 181/03-юр між сторонами узгоджено, що орендодавець зобов`язався передати орендарю об`єкт, що орендується за плату та на строк визначений цим Договором. Адреса об`єкту: 70600, м. Пологи Запорізька область, вул. Кар`єрна, буд. 28. Загальна площа об`єкту: 2066,0 кв.м. Загальна площа об`єкту, що орендуються - 2066 кв.м. (п. п. 1.1.1  1.1.4 Договору).
		Відповідно до Договору оренди № 32/03-юр від 12.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «МІНЕРАЛ» (орендодавець) передав ТОВ «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» (орендар) у строкове платне користування приміщення будівлі ЦФС літ. «Л, Л1». Розділом 1 Договору сторони визначили, що орендодавець зобов`язався передати орендарю об`єкт, що орендується, за плату та на строк визначений цим Договором. Адреса будівлі ЦФС: 70600, Запорізька область, м. Пологи, вул. Кар`єрна, буд. 28. Загальна площа будівлі ЦФС: 1956,1 кв.м. О`бєкт, що орендується становить приміщення будівлі ЦФС. Загальна площа об`єкту, що орендується -1063,3 кв.м. (п. п. 1.1.1  1.1.4 Договору).
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.
		Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений. 
		Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» (з наступними змінами) територія Пологівського району Запорізької області була віднесена до територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
		Згідно вказаного Переліку (в редакції наказу від 19.04.2024) територія Пологівського району Запорізької області також входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (по теперішній час).
		Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, збройне вторгнення військ Російської Федерації та підконтрольних їй збройних формувань на територію України в лютому 2022 році та проведення бойових дій на території Запорізької області, тимчасова окупація Пологівського району Запорізької області стало причиною припинення позивачем своєї господарської діяльності. Майно позивача (відповідно до переліку зазначеному в позові), яке перебувало в орендованих адміністративних приміщеннях, промислових будівлях - частково було зруйновано та промислове обладнання - пошкоджено. Транспортні засоби викрадені та перебувають у незаконному володінні та під контролем військових збройних сил та/або інших військових формувань російської федерації.
		Позивачем складено Інвентаризаційні описи основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, оборотно  сальдові відомості по рахункам: № 26, 204, 201. 
		Щодо зазначених дій позивачем було подано до Служби безпеки України заяву про вчинення кримінального правопорушення вих № 0907 від 07.09.2022. Не отримавши відповіді від Служби безпеки України, позивачем було направлено повторне звернення вих. № 0310 від 10.03.2023. 
		У відповідь на повторне звернення вих.№0310 від 10.03.2023, позивачу від Служби безпеки України надійшов лист вих. № С-427, що управлінням Служби безпеки України в Запорізької області вже було відкрито кримінальне провадження та внесено у Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 120220800000000133 від 14.03.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч 1 ст. 438 Кримінального Кодексу України.
		18.09.2023 постановою Запорізької обласної прокуратури від 18.09.2023 в межах кримінального провадження № 12022080000000133 було залучено позивача у кримінальне провадження № 12022080000000133 від 14.03.2022. 
		На думку позивача вищезазначене підтверджує, що майно ТОВ «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» знаходилось на території, яка відноситься до територій проведення воєнних (бойових) дій, у м. Пологи Пологівського району Запорізької області та було втрачено позивачем у зв`язку з незаконними діями підконтрольними країні-агресору - російській Федерації збройних угрупувань, що спричинило позивачу збитки.
		На замовлення позивача Запорізькою Торгово-промисловою палатою було підготовлено Звіт ОЦ-1784 про незалежну оцінку розміру реальних збитків, відповідно до якого загальний розмір реальних збитків позивача внаслідок втрати та/або знищення майна складає з урахуванням ПДВ станом на 01.03.2022 та становить 883 521 (вісімсот вісімдесят три тисячі п`ятсот двадцять один) долар США 00 центів США. 
		Крім того, в результаті ведення бойових дій військовими формуваннями російської федерації на території м. Пологи, окупації цього міста, що призвело до втрати позивачем усіх його виробничих потужностей та припинення ведення господарської діяльності, у позивача наявні підстави для стягнення з відповідача упущеної вигоди. 
		На замовлення позивача Запорізькою Торгово-промисловою палатою було підготовлено Звіт ОЦ-1784/1 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди, в якому на підставі балансів позивача за 2020 та 2021 рік з урахуванням загальної характеристики підприємства та виробничих потужностей, було розраховано, що на дату 01.02.2025 року розмір упущеної вигоди (недоотриманого доходу) позивача складає без урахування ПДВ 4 491 499,20 доларів США.
		Загалом загальна сума збитків позивача відповідно до вище зазначених звітів про оцінку суми збитків становить 5 375 020,20 доларів США:
		- реальні збитки  883 521, 00 доларів США
		- упущена вигода  4 491 499,20 доларів США.
		З урахуванням викладеного, позивач стверджує про наявність підстав для стягнення з Держави Російська Федерація 5 375 020,20 доларів США збитків, в тому числі 883 521,00 доларів США реальних збитків внаслідок втрати та знищення майна та 4 491 499,20 доларів США упущеної вигоди, станом на 01.02.2025. 
		Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
		Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України)
		Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
		При цьому, матеріалами справи підтверджується використання позивачем орендованих приміщень з усіма матеріалами, обладнанням та транспортними засобами, які на них перебували, розташованих: Запорізька область, м. Пологи, вул. Кар`єрна, 28, у здійсненні підприємницької діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРИАЗОВ`Я». 
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		Згідно із ч. 1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
		Згідно із ч. 1 ст. 133 ГК України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 ГК України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
		У відповідності до ч. 1 ст. 55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 ГК України, суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
		Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку (ст. 84 ЦК України).
		Згідно із ст. 42 ГК України, підприємництво  це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів. При цьому, знищене та розграбоване майно позивача за своїм цільовим призначенням являє собою приміщення з розташованими на них матеріалами, обладнанням, технікою, які використовується за цільовим призначенням у сфері господарської діяльності і є майновою базою для здійснення господарської діяльності позивача.
		За таких умов, присвоєння, знищення та пошкодження майна, що належить на праві власності позивачу, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності.
		Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України)
		Як передбачено ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
		Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи.
		Другою складовою збитків є упущена вигода, як рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення (Постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17).
		Упущена вигода  це втрати очікуваного приросту в майні, на підставі беззастережних доказів реальної можливості їх отримання, у разі недопущення правопорушення.
		Отже, реальність можливості отримання такого приросту не випливає з умов договору, але має бути доведена позивачем.
		Враховуючи припис частини 4 статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання.
		Кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При визначенні розміру упущеної вигоди мають враховуватися відомості, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання винагороди, якби зобов`язання було виконано боржником у належний спосіб. Дохід не може бути абстрактним, адже для відшкодування упущеної вигоди повинні враховуватися заходи, вжиті потерпілою особою для його отримання.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.
		Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
		Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
		Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.032022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
		Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
		Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
		Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні. 
		За таких умов, суд виходить із того, що дії відповідача щодо заподіяння шкоди майну позивача були вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої «спеціальної воєнної операції» та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоди у цій господарській справі слід надавати у тому числі в межах правової оцінки дії держави Російська Федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної «спеціальної воєнної операції». Таким чином, відповідачем у цій справі правомірно є Держава Росія в цілому, як специфічний суб`єкт правовідносин, оскільки здійснення «спеціальної воєнної операції» було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади російської федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.
		Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Одночасно, відповідно до пп. «ж» ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
		Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
		Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
		Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
		Згідно із ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		При цьому, суд враховує також ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.
		Агресивна війна проти України є консолідованою політикою РФ та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються Державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.
		Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
		З матеріалів справи судом встановлено, що саме внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації майно ТОВ «НАДРА ПРИАЗОВ`Я», яке передбувало в орендованих адміністративних приміщення, просмислових будівлях  частково було зруйновано, промислове обладнання  пошкоджено. Транспортні засоби викрадені та перебувають у незаконному влолодінні та під контролем військових збройних сил та /або інших військових формувань російської федерації.
		Вказане підтверджується такими доказами Інвентаризаційні описи основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, оборотно  сальдові відомості ,інформацією з відкритих джерел, в тому числі в мережі Інтернет щодо боїв та окупацію населених пунктів на території Пологівського району Запорізької області, відомостями з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що внесені 14.03.2022 за заявою ТОВ «НАДРА ПРИАЗОВ`Я», відповідно до якої розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12022080000000133 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 438 КК України.
		Отже причинно-наслідковий зв`язок між збройною агресією Російської Федерації та завданими позивачу збитками доведений належними доказами.
		Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
		Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
		Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
		Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
		В даній справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався Верховний Суд, зокрема у справах № 921/319/17-г та № 908/1581/17.
		В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що внаслідок дій військових збройних сил Російської Федерації та інших військових формувань, підконтрольних Російській Федерації, знищено та пошкоджено майно, обладнання, матеріали, які знаходиль на території орендованих приміщень за адресою м. Пологи, вул. Кар`єрна, буд. 28 корпус А на території Запорізької області, на яких позивачем виконувалися роботи згідно укладених ним Договорів, а також викрадено майно підприємства.
		Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.042021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.
		Щодо суми збитків, то суд враховує, що позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи як розмір реальних збитків, завданих йому протиправними діями відповідача, так і розмір упущеної вигоди внаслідок неможливості подальшого виконання позивачем укладених Договорів. 
		Так, згідно Звіту -1784 від 09.10.2023 про незалежну оцінку розміру реальних збитків сума реальних збитків, завданих ТОВ «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, з урахуванням ПДВ склала 25 847 318,50 грн. станом на 01.03.2022, або в перерахуну по курсу НБУ на дату оцінки (29,2549 грн.) складає 883 521,00 доларів США.
		Згідно Звіту ОЦ-1784/1 від 09.10.2023 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди, завданих ТОВ «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, розмір упущеної вигоди з урахуванням ПДВ, станом на 01.02.2025 складає 4 491 499,20 доларів США.
		Зазначені вище Звіти виконані Запорізькою торгово-промисловою палатою України як суб`єктом оціночної діяльності в розумінні Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», тому є належним доказами, що підтверджують розмір завданих збитків.
		Відтак позивачем належними доказами доведено суму завданих збитків в загальному розмірі 5 375 020,20 доларів США збитків, в тому числі 883 521,00 доларів США реальних збитків внаслідок втрати та знищення майна та 4 491 499,20 доларів США упущеної вигоди. 
		Таким чином, протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
		Підсумовуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
		Щодо стягнення заподіяних збитків в іноземній валюті, суд зазначає наступне.
		Відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України "Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. 
		Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
		Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про валюту і валютні операції" гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
		Таким чином, Закон України "Про валюту і валютні операції" як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.
		Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
		Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі
		такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. "ґ" п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.
		Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Згідно із ч. 1 ст. 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї массового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту. 
		Керуючись зазначеними положеннями експертом Запорізької Торгово-промислової палати у Звіті ОЦ  1784 про незалежну оцінку розміру реальних збитків було визначено 25 847 318,50 грн (двадцять п`ять мільйонів вісімсот сорок сім тисяч триста вісімнадцять грн 50 коп.), що в перерахунку по курсу Національного банку України на дату оціни (01.03.2022 за курсом 29,2549 гривень) є 883 521,00 вісімсот вісімдесят три тисячі п`ятсот двадцять один долар США 00 центів).
		Також експертом Запорізької Торгово-промислової палати у Звіті ОЦ  1784/1 про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди було визначено, що вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) Позивача в наслідок знищення та пошкодження належного йому майна (завдання реальних збитків) у зв`язку із збройною агресією російської Федерації, з урахуванням ПДВ станом на 01.02.2025 складає 4 491 499 (чотири мільйона чотириста дев`яносто одна тисяча чотириста дев`яносто дев`ять доларів США 20 центів).
		Таким чином загальний розмір позовний вимог у доларах США становить 5 375 020 (п`ять мільйонів триста сімдесят п`ять тисяч двадцять доларів США 20 центів).
		Крім того, суд зазначає, що будь-який грошовий знак незалежно від того, чи має він законну платіжну силу чи ні, визначається за такою ознакою: у якому числовому відношенні він перебуває до визначеної рахункової одиниці. Фізичні і ціннісні властивості грошового знака можуть відображатися лише у формі того чи іншого числового відношення цього знака до рахункової грошової одиниці (масштаб, що дає змогу порівнювати відносну вартість) (постанова ВПВС від 11.10.23р. у справі № 756/8056/19).
		Про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
		З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення  гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
		Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
		Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За приписами частини 1статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Згідно зі ст. 129 Конституції України, однією з засад судочинства є змагальність.
		За змістом ст. 13 ГПК України, встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
		У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
		В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
		Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
		Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
		Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПРИАЗОВ`Я» є обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом повністю.
		Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		В ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2 684,00 грн. 
		Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі, розмір судового збору за його подання становить 939 400,00 грн. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
		З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 939 400,00 грн. за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
		Згідно частини 4 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем за рішеннями про стягнення судового збору на користь держави визначено Державну судову адміністрацію України.
		Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		В И Р І Ш И В:
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Стягнути з Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НАДРА ПРИАЗОВ`Я (70600, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Кар`єрна, буд. 28, корпус А, ідентифікаційний код юридичної особи 35007607) збитків, що виникли внаслідок втрати (знищенні) майна в розмірі 883 521 (вісімсот вісімдесят три тисячі п`ятсот двадцять один) доларів США 00 центів та збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 4 491 499 (чотири мільйони чотириста дев`яносто одна тисяча чотириста дев`яносто дев`ять) доларів США 20 центів.
		3. Стягнути з Російської федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1) на користь на користь Державного бюджету України 939 400 (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. судового збору.
		Видати накази після набрання рішенням законної сили. 
		 
		Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 06» травня 2024 р.
		 
		 
		Суддя І.В. Давиденко 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...