Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/1636/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; зберігання.
Надіслано для оприлюднення: 06.05.2024. Зареєстровано: 06.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2024.

Результат оскарження 24.07.2024 Східний апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
		E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
		Код ЄДРПОУ 03500004
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29.04.2024 Справа № 917/1636/23 
		 
		Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засідання Михатило А. В., за участю представника позивача - Овсепян А.Г., представника відповідача - Козачука О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу 
		за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", пров.Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053
		до відповідача Публічного акціонерного товариства Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська область, 39609
		про повернення нафти, -
		встановив:
		 
		 
		04.09.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до відповідача Публічного акціонерного товариства Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" про зобов`язання повернути в натурі нафту в обсязі 183 148,089 тон (вх. №1745/23). 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що протягом 2022 року між позивачем та відповідачем, серед іншого, існували договірні відносини з переробки нафти ПАТ «Укрнафта». На підставі договору про надання послуг з транспортування нафти, укладеного із AT «Укртранснафта» від 29.12.2020 №12/01/01/45-21К/1619-Р протягом 11 місяців 2022 року нафта, яка належить ПАТ «Укрнафта», транспортувалася на Кременчуцький НПЗ відповідача. Нафта ПАТ «Укрнафта» транспортувалася на Кременчуцький НПЗ ПАТ «Укртатнафта» через систему магістральних трубопроводів ПАТ «Укртранснафта», а також залізничним транспортом відповідно до договорів транспортного експедирування загальним обсягом 1020043,265 тон. Протягом 2022 року ПАТ «Укрнафта» розпоряджалося належною йому нафтою, що була протранспортована та знаходилася на зберіганні в ПАТ «Укртатнафта» - продавало її на біржових аукціонах відповідно до приписів Закону України «Про нафту і газ», оформлювало договори зворотного викупу, передавало в переробку. За відомостями бухгалтерського обліку Товариства, загальний обсяг відчуженої нафти у 2022 році склав 624 412,74 тон. 
		Позивач зазначав, що станом на 1 квартал 2023 року на зберіганні ПАТ «Укртатнафта» мало знаходитись не менше як 395 630,521 тон нафти ПАТ «Укрнафта», що підтверджується бухгалтерською довідкою, довідкою документальної перевірки залишків нафти. На виконання звернення ПАТ «Укрнафта» №01/01/13/05/03/02/13-550 від 27.03.2023 ПАТ «Укртатнафта» підтвердило наявність у власних резервуарах лише 212 482,432 тон, які за якісними та фізико-хімічними характеристиками відповідають нафті українських родовищ, тобто є видобутою ПАТ «Укрнафта» нафтою. Зазначений обсяг нафти був переданий Товариству і зараз знаходиться в його розпорядженні. Решта нафти Товариства у кількості 183 148,089 тон - не була віднайдена ПАТ «Укртатнафта» і відповідно не була передана ПАТ «Укрнафта» в його розпорядження. Фактично втрату відповідачем нафти позивача в обсязі 183 148,089 тон було підтверджено актом планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства «Укрнафта» №05-21/2 від 29.06.2023.
		Позивачем у позові було вказано, що якщо суд не знайде підтвердження наявності договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо передачі 183 148,089 тон саме на зберігання, є всі правові підстави застосувати віндикативний спосіб захисту порушеного майнового права ПАТ «Укрнафта».
		Таким чином, з посиланням на ст .ст. 387, 525, 526, 530, 949, 950, 953,1212 Цивільного кодексу України, ПАТ „Укрнафта просило суд задовольнити його позовні вимоги про повернення нафти. 
		Ухвалою від 06.09.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1636/23 в порядку загального позовного провадження; призначив підготовче засідання у справі на 10.10.2023 року на 11:00год.; зобов`язав позивача протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали надати суду відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; встановив відповідачеві строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167, 184 ГПК України; встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.
		08.09.2023 року на електронну адресу суду від позивача надійшла заява (вх. № 11124), в якій повідомлено, що будь-яких заходів забезпечення доказів та позову ПАТ "Укрнафта" до подання позовної заяви не вживалося.
		09.10.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12766). У відзиві відповідач проти позову заперечував, вказуючи, що з огляду на первинні документи, на підставі яких нафта транспортувалася на ПАТ Укртатнафта магістральними трубопроводами та залізничним транспортом, відповідач визнає надходження протягом 2022 року до резервуарів Кременчуцького НПЗ нафти українських родовищ, власником якої згідно актів з вузла обліку нафти визначено ПАТ Укрнафта, у загальній кількості 1 020 043,265 тон, з яких: 842 782,100 тон надійшло системою магістральних нафтопроводів; 177 261,165 тон надійшло залізничним транспортом. Вищевказані обсяги нафти не передавались на зберігання ПАТ Укртатнафта, а після транспортування оформлялись та передавались згідно рішень та вказівок ПАТ Укрнафта, як власника нафти, - в разі її продажу або передачі в переробку на давальницьких умовах. На думку відповідача, з урахуванням відсутності первинних документів (актів приймання- передачі нафти на зберігання, актів наданих послуг зберігання та рахунків на оплату послуг зберігання), слід визнати безпідставним та необґрунтованим посилання позивача про наявність підстав обліковувати його нафту як таку, що начебто була передана і повинна знаходитись на зберіганні. Так само, не можна визнати належним та допустимими доказами перебування нафти на зберіганні або її втрати посиланнями позивача на відомості його власного бухгалтерського обліку або на акт ревізії Держаудитслужби.
		За твердженням відповідача вимога позивача про зобов`язання повернути нафту зі зберігання з посиланням на норми статей 949 та 950 Цивільного кодексу України є безпідставною, оскільки не ґрунтується на належних і допустимих доказах наявності відносин зберігання. Одночасно позивач посилається також на приписи частини першої статті 1212 ЦК України, згідно якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Але подані позивачем до матеріалів справи документи свідчать, що ПАТ Укртатнафта не вчинило жодних дій, які можуть бути витлумачені як заволодіння майном або збереження його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого).
		Відповідач зазначає, що фактичною причиною виникнення спору є відсутність у ПАТ Укртатнафта на даний момент можливості встановити підстави, напрямки та обсяги використання і находження нафтової сировини з резервуарів Кременчуцького НПЗ у 2022 році внаслідок наступних обставин. 
		В резервуарах ПАТ Укртатнафта розміщується не лише нафта позивача, а й нафта відповідача та інших суб`єктів господарювання, в тому числі - переміщена за мобілізаційними завданнями.
		02.04.2022, 24.04.2022, 12.05.2022 та 18.06.2022 по технологічним об`єктам та резервуарним паркам Кременчуцького НПЗ ПАТ Укртатнафта були нанесені масовані ракетні обстріли, за фактами яких Службою безпеки України були порушені кримінальні провадження (зареєстровані в ЄРДР за №№22022170000000043, 22022170000000059, 22022170000000065 та 22022170000000092). В результаті ракетних обстрілів вийшов з ладу сервер з програмним забезпеченням корпоративної системи управління підприємством R/3. Руйнування серверів системи управління підприємством призвело до фізичного знищення інформації про всі фінансово-господарські операції за період з 2004 по 2022 роки (включаючи облік нафтової сировини та нафтопродуктів в резервуарах за видами сировини, готової продукції та їх власників). На даний момент працездатність системи управління підприємством вже частково відновлена, триває наповнення бази даних інформацією про фінансово- господарські операції за 2023 рік для відновлення можливості подавати поточну фінансову та податкову звітність, сплачувати податки, збори та обов`язкові платежі до бюджету, розраховуватися по поточним зобов`язанням підприємства. Таким чином, лише після повного відновлення бази даних системи корпоративного управління підприємством, включаючи 2022 рік, ПАТ Укртатнафта буде мати можливість достеменно встановити підстави, напрямок та обсяги використання нафтової сировини ПАТ Укрнафта, яка надійшла до резервуарів Кременчуцького НПЗ ПАТ Укртатнафта у 2022 році.
		Відповідач зазначив, що в будь-якому разі, ПАТ Укртатнафта взагалі не оспорює жодним чином право власності ПАТ Укрнафта на обсяги нафти, які були транспортовані у 2022 році до резервуарів Кременчуцького НПЗ. У відзиві відповідач також вказував на неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права. 
		 
		Під час підготовчого засідання 10.10.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку на подання відзиву (вх. №12766) та про перерву у підготовчому засіданні до 14.11.2023 року до 10:00 год.
		27.11.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх. № 15249), в якій зазначено, що повернення нафти у кількості 183 148,089 тон є предметом позовних вимог у справі №917/1636/23. Враховуючи фактичні обставини відсутності нафти позивача у відповідача, а також об`єктивної необхідності відновлення порушених прав ПАТ "Укрнафта" виникає обґрунтоване питання щодо правових та практичних механізмів примусового стягнення нафти та виконання майбутнього судового рішення. Одним із можливих механізмів виконання судового рішення, у разі об`єктивної неможливості відповідача повернути втрачену нафту в натурі, буде зміна порядку і способу його виконання (ст. 331 ГПК України), зокрема, щодо можливості компенсації відповідачем ринкової вартості 183 148,089 тон нафти, замість її повернення натурі. З метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач вбачав за необхідне уточнити власні позовні вимоги, з урахуванням поточної ринкової вартості нафти на біржових торгах на Українській енергетичній біржі станом на момент розгляду справи судом. Ціна за 1 тонну на аукціонах з продажу нафти сирої на Українській енергетичній біржі, що відбулися 23, 27 листопада 2023 року - становила 35 тис. грн. з ПДВ. Тому, ринкова вартість 183 148,089 тон нафти у листопаді 2023 року складає 6 410 183 115,00 грн.
		Враховуючи викладене, позивач уточнив власні позовні вимоги та виклав їх наступним чином: зобов`язати відповідача повернути в натурі ПАТ "Укрнафта" нафту в обсязі 183 148,089 тон, вартістю 6 410 183 115,00 грн.
		Ухвалою від 30.11.2023 року суд заяву позивача (вх. № 15249 від 27.11.2023 року) про зміну предмету позову прийняв до розгляду, встановив відповідачу строк для подання заперечень на заяву про зміну предмету позову протягом 5 днів з дня отримання даної ухвали.
		08.12.2023 року від відповідача надійшли заперечення на заяву про зміну предмету позову, в якій відповідач вказував на безпідставність посилання позивача на норми договору від 28.12.2012 № 6/3/1271-Р на надання послуг зі зберігання. Тобто, 183 148,089 тон нафти не передавались відповідачу на відповідальне зберігання. Фактично, поданою заявою про зміну предмету позову ПАТ Укрнафта в черговий підтверджує неможливість застосування до спірних відносин умов вищевказаного договору, оскільки в протилежному випадку позивач посилався б на заставну вартість нафти, визначену пунктом 2.5 договору зберігання нафти, а не на ринкову вартість нафти згідно відомостей Української енергетичної біржі. Таким чином, на думку відповідача, подана позивачем заява про зміну предмету позову в черговий раз доводить відсутність підстав для застосування до спірних відносин норм статей 949, 950 та 953 Цивільного кодексу України, на які є посилання в позовній заяві в обґрунтування вимоги про повернення нафти. Також відповідач зазначив, що слід критично ставитись також до посилань позивача на норми статей 387 та 1212 ЦК України в обґрунтування вимоги про повернення нафти. Нафта, яка є предметом спору, в жодному разі не може розцінюватися як майно, яке начебто було набуто відповідачем без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). Договори та первинні документи, додані до позовної заяви, підтверджують, що транспортування нафти до резервуарів ПАТ Укртатнафта здійснювалося за заявками самого позивача, який після транспортування нафти самостійно розпорядився частиною свого майна (передав у переробку або продав іншим суб`єктам господарювання), але не вчинив жодних дій щодо передання залишку майна на відповідальне зберігання, під охорону, тощо. Посилання позивача на втрату відповідачем 183 148,098 тон нафти не підтверджено належним та допустимим доказом, яким в даному випадку слід визнати обвинувальний висновок у кримінальному провадженні, лише в межах якого може бути підтверджено як факт викрадення, розтрати або знищення майна, так і винних у цьому осіб. Лише після встановлення винної особи та місця перебування майна може йти мова або про витребування майна у особи, яка цим майном безпідставно володіє, або про відшкодування збитків особою, яка знищила майно. На даний момент вказані обставини не встановлені і не доведені позивачем.
		14.12.2023 року від позивача надійшла заява на спростування доводів відповідача (вх. № 16116). 
		У зв`язку з оголошенням 14.12.2023 р. масштабної "повітряної тривоги" по Україні підготовче засідання суду по даній справі не відбулося, а тому ухвалою від 14.12.2023 року суд призначив підготовче засідання на 23.01.2024 на 10:30 год. 
		В судовому засіданні 23.01.2024 року за клопотанням представника відповідача суд оголосив перерву до 27.02.2024 року на 11.30.
		26.02.2024 року від позивача надійшла заява, в якій позивач просив суд провести підготовче засідання за відсутності його представників, оскільки у нього відсутні додаткові клопотання, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті. 
		Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 27.02.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 11.04.2024 року на 11:00 год.
		В судовому засіданні 11.04.2024 року суд заслухав пояснення представників учасників справи, дослідив наявні в матеріалах справи докази, оголосив перерву до 29.04.2024 року для підготовки до судових дебатів.
		25.04.2024 року від позивача надійшло клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження для надання можливості змінити предмет позову. Позивач вказував, що лише відповідач в силу об`єктивних причин (бо тільки він має доступ до своїх резервуарів) може точно встановити наявність чи відсутність нафти у своїх сховищах. Разом з тим, відповідач займає категоричну позицію, що встановити відповідний факт технічно неможливо, чим, по суті, блокує можливість з`ясувати ключові обставини цієї справи. Станом на зараз (дату подачі цього клопотання) з інформації, відомої позивачу, в межах кримінального провадження №72023140000000012 так і не вдалося встановити місцезнаходження нафти позивача, адже резервуари саме відповідача пусті, а доля нафти - невідома. Вказані обставини мають принципове значення для розгляду справи №917/1636/23 з точки зору фактичних обставин - по суті, в межах кримінального провадження наразі слідчі та детективи так і не змогли відшукати відповідну нафту, що, в свою чергу, прямо впливає на позовні вимоги позивача, який, по суті, вже не може заявляти вимоги про повернення нафти в натурі, а буде вимушений вимагати грошовий еквівалент цієї нафти. Ці докази не були відомі позивачу на момент переходу справи в стадію розгляду по суті, адже на той момент була активна фаза розслідування в кримінальному провадженні №72023140000000012, і позивач мав розумні очікування, що в межах кримінального провадження нафту все ж вдасться віднайти фізично, чого, на жаль, так і не сталося. Повернення до стадії підготовчого провадження дозволить позивачу змінити предмет позову у зв`язку з тими обставинами, які об`єктивно склалися довкола спірної нафти. Зміна предмету полягатиме в тому, що замість повернення нафти в натурі позивач вимагатиме лише грошовий еквівалент нафти, що, в свою чергу, спростить відповідачу виконання відповідного рішення, адже в такому разі не потрібно буде вирішувати логістичні питання повернення нафти (від транспортування до технічних аспектів самої передачі). Відповідно, така зміна предмета позову буде в інтересах самого відповідача.
		Представник відповідача не заперечував проти задоволення клопотання позивача про повернення на стадію підготовчого провадження.
		В судовому засіданні 29.04.2024 року суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання позивача. При цьому суд враховував, що главою 6 Розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття, зокрема зі стадії судових дебатів. Суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Однак такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
		До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч.3 ст. 46 ГПК України). 
		Разом з тим статтею 207 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
		При цьому питання наслідків пропуску процесуальних строків та поновлення пропущеного процесуального строку врегульовані статтями 118, 119 Господарського процесуального кодексу України.
		В судовому засіданні 11.04.2024 року суд запитував у представників учасників справи про наявність клопотань в порядку ст. 207 ГПК України, що підтверджується протоколом судового засідання. Таких клопотань не було заявлено. 
		Отже, визначені наведеними нормами ГПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
		Суд критично оцінює посилання позивача в обґрунтування свого клопотання на те, що йому раніше не було відомо про відсутність нафти у відповідача. Про це відповідач зазначав у відзиві на позов та запереченнях на заяву позивача про зміну предмету позову. 
		Крім того, про це вказував і сам позивач, що вбачається зі змісту позову та прямо зазначено у заяві позивача про зміну предмету позову (вх. № 15249 від 27.11.2023 року), яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 30.11.2023 року. 
		У позивача було більш, ніж достатньо часу для визначення з предметом спору у даній справі, підготовче провадження було закрито судом згідно заяви самого позивача ( арк. справи 75, том 2 ).
		Посилання позивача на ухвали у кримінальному провадженні суд також не оцінює як правомірне, оскільки всі подані позивачем ухвали датовані до звернення позивача до суду, жодних змін після закриття підготовчого провадження судом не сталося. 
		Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).
		У § 55 рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), від 19.06.2001, заява № 28249/95), ЄСПЛ підкреслив, що обмеження доступу до суду буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
		В даному випадку, на думку суду, повернення зі стадії судових дебатів, тобто вже навіть після дослідження доказів та заслуховування пояснень учасників справи, буде порушенням норм процесуального права та нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
		При цьому позивач не втрачає права на звернення до суду із позовом з іншими предметом/підставою позову.
		Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у позові. 
		В судовому засіданні 29.04.2024 року після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду, повідомив коли буде виготовлено повне рішення, роз`яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності. 
		Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд встановив наступне.
		В обґрунтування позовних вимог позивач як підставу позову вказував дві взаємовиключні підстави - зобов`язання відповідача повернути нафту на підставі договору зберігання та обов`язок повернути безпідставно отримане майне на підставі ст.ст.387, 1212 ЦК України. 
		Як докази позивачем подано до позову копії: договору № 6/3/1271 від 28.12.2012, договорів № 958/5/2120, № 75/5/2120, № 257/5/2120, додаткових угод до них, актів приймання-передачі нафти на переробку; договору № 12/01/01/45-21К/1619-Р від 29.12.2020; копії актів надання послуг з транспортування нафти відповідачем; акти наданих послуг і звірки взаєморозрахунків з АТ «Укртранснафта»; договору №1226/10/2120 від 31.08.2018; договору №2149/10/2119 від 01.12.2018; актів приймання-передачі нафти по договорам зворотного викупу; актів приймання-передачі нафти, за результатами біржових аукціонів; договорів №258/1/2120 від 22.04.2022, №259/1/2120 від 22.04.2022 та №347/1/2120 від 30.04.2022; балансової довідки ПАТ «Укрнафта» щодо залишків нафти, станом на 31.03.2023 р; довідки документальної перевірки руху та залишків нафти у 2022 році, що належить ПАТ «Укрнафта» та знаходиться в ПАТ «Укртатнафта»; інформаційної довідки про обсяги реалізації нафти у 2022 році; пояснень посадової особи позивача щодо механізму транспортування нафти у 2022 році; копія бухгалтерської довідки щодо залишків нафти, станом на 31.12.2022 р.; листа позивача №01/01/13/05/03/02/13-550 від 27.03.2023; листа ПАТ «Укртатнафта» №2-33 від 27.03.2023; витяг з акту планової виїзної ревізії Державної аудиторської служби України окремих питань фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства «Укрнафта» №05-21/2 від 29.06.2023; вимоги № 01/01/07-300 від 28.04.2023.
		Докази, надані відповідачем до відзиву: копії наказу ПАТ «Укртатнафта» від 20.04.2004 № 273; витягів з ЄРДР щодо реєстрації кримінальних проваджень; наказу ПАТ «Укртатнафта» від 02.04.2022 № 100; сертифікату Полтавської ТПП від 24.10.2022 № 5301-22-1224; наказу ПАТ «Укртатнафта» від 21.11.2022 № 323.
		Судом досліджено всі докази, наявні в матеріалах справи. 
		Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Предметом доказування у даній справі є порушення прав позивача відповідачем, обов`язку останнього повернути нафту за договором зберігання чи як безпідставно отримане майно. 
		Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.
		Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких гуртуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
		Судом встановлено, що між сторонами укладено договір на надання послуг зі зберігання № 6/3/1271 від 28.12.2012 з додатковими угодами (арк. справи 6-9, том 1).
		Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором зберігання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 66 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (Зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (Поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
		Згідно із частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		У пункті 1.1 Договору № 6/3/1271 сторони визначили його предмет - приймання відповідачем від ПАТ «Укрнафта» на зберігання, зберігання та повернення після зберігання нафти або газового конденсату.
		Згідно вимог пункту 2.2 Договору № 6/3/1271 (п.п. 2.3.1.2, 2.3.2.6) приймання на зберігання нафти, яка надійшла трубопровідним або залізничним транспортом, оформляється добовими актами приймання-передачі на зберігання, що підписуються уповноваженими представниками Сторін та скріплюється печатками.
		Положення пункту 4.4 Договору № 6/3/1271 встановлюють, що оплата вартості послуг по зберіганню здійснюється Поклажодавцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Зберігача протягом 3-х банківських днів з дати отримання Акту наданих послуг по зберіганню Товару та виставленого Зберігачем рахунку.
		У пункті 1.3 Договору № 6/3/1271 сторони узгодили обмеження щодо кількості нафти на одночасному зберіганні - не повинна перевищувати 100 тис. тон.
		Отже, із аналізу умов договору зберігання № 6/3/1271, належними доказами, які можуть підтверджувати передачу відповідачеві майна на відповідальне зберігання, є добові акти приймання-передачі на зберігання, що підписуються уповноваженими представниками Сторін та скріплюються печатками (в яких наведено перелік майна, його кількість, вартість), а також акти наданих послуг по зберіганню майна (щомісячні) та виставленого зберігачем рахунку для оплати послуг зберігання.
		Жодного з вказаних доказів суду позивачем не подано, докази передачі спірної кількості нафти на зберігання відповідачу на підставі договору зберігання № 6/3/1271 в матеріалах справи відсутні. 
		Крім того, кількість нафти, яку позивач за його твердженням передав на зберігання відповідачу, не відповідає умовам п. 1.3 договору № 6/3/1271 (не повинна перевищувати 100 тис. тон).
		З огляду на наведене відсутні підстави для зобов`язання відповідача повернути позивачу нафту в обсязі 183 148,089 тон за договором зберігання № 6/3/1271.
		Стосовно заявлення позивачем як підстави позову повернення безпідставно отриманого майна згідно ст.ст. 387 та 1212 ЦК України, то суд виходить з наступного. 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
		Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.
		Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		З наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.
		Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.
		Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
		При цьому, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
		Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
		Так, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №926/1851/17.
		В матеріалах справи наявні докази існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі договорів:
		-Договір № 958/5/2120 від 31.12.2021 року та додаткові угоди до нього (арк. справи 14-21, том 1), за умовами якого ЗАМОВНИК (позивач) доручає і зобов`язується оплатити, а ВИКОНАВЕЦЬ (відповідач) зобов`язується надати ЗАМОВНИКУ послуги з переробки нафти сирої та газового конденсату українських родовищ, в подальшому «суміш» в кількості 119 449,184 тонн нетто (сто дев`ятнадцять тисяч чотириста сорок дев`ять тонн 184 кг нетто) метричних тонн нетто (+/-15%), переданої ЗАМОВНИКОМ для переробки, і передати ЗАМОВНИКУ вироблені нафтопродукти (готова продукція), відповідно до умов даного ДОГОВОРУ.
		-Договір №75/5/2120 від 01.02.2022 року з додатковими угодами про надання послуг з переробки (арк. справи 22-29, том 1), згідно якого ЗАМОВНИК (позивач) доручає і зобов`язується оплатити, а ВИКОНАВЕЦЬ (відповідач) зобов`язується надати ЗАМОВНИКУ послуги з переробки нафти сирої та газового конденсату українських родовищ, в подальшому «суміш» в кількості 106 704,659 тонн нетто (сто шість тисяч сімсот чотири тонни 659 кг нетто) метричних тонн нетто (+/-15%), переданої ЗАМОВНИКОМ для переробки, і передати ЗАМОВНИКУ вироблені нафтопродукти (готова продукція), відповідно до умов даного ДОГОВОРУ.
		-Договір №257/5/2120 від 01.03.2022 року з додатковими угодами про надання послуг з переробки (арк. справи 30-37, том 1), згідно якого ЗАМОВНИК (позивач) доручає і зобов`язується оплатити, а ВИКОНАВЕЦЬ (відповідач) зобов`язується надати ЗАМОВНИКУ послуги з переробки нафти сирої українських родовищ, в подальшому «суміш» в кількості 49 451,252 тонн нетто (сорок дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят одна тонна 252 кг нетто) метричних тонн нетто (+/-15%), переданої ЗАМОВНИКОМ для переробки, і передати ЗАМОВНИКУ вироблені нафтопродукти (готова продукція), відповідно до умов даного ДОГОВОРУ.
		-Договір поставки нафти №258/1/2120 від 22.04.2022 року (арк. справи 215-216, том 1)
		-Договір поставки нафти №259/1/2120 від 22.04.2022 року (арк. справи 217-218, том 1)
		-Договір поставки нафти №347/1/2120 від 30.04.2022 року (арк. справи 219-220, том 1)
		Також матеріалами справи підтверджується надання відповідачем позивачу послуг транспортного експедирування (транспортування) нафти та послуг з переробки нафти, про що свідчать відповідні договори, Акти та звіти виконавця ( арк. справи 44-214, том 1).
		Зазначені Договори та Акти не передбачають обов`язку відповідача повернути нафту позивачу, натомість свідчать про наявність інших правовідносин - переробки, транспортування. 
		Наведені Договори переконливо свідчать про наявність саме договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, що спростовує безпідставність отримання майна (нафти) відповідачем. 
		Таким чином, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
		У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Наведені правові висновки висловлені ВП ВС у постановах від 20.11.2018 у справі N 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі N 320/5877/17.
		Суд також не оцінює як правомірне посилання позивача як на докази на пояснення посадової особи позивача щодо механізму транспортування нафти у 2022 році, бухгалтерську довідку щодо залишків нафти, балансову довідку, пояснення ( арк. справи 221-226, том 1), вказані документи не є належними та достовірними доказами, оскільки складені посадовими особами самого позивача. 
		Стосовно витягу з акту планової виїзної ревізії Державної аудиторської служби України окремих питань фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства «Укрнафта» №05-21/2 (арк. справи 229-233, том 1), то позивачем подано суду лише окремі аркуші з цього акту  1,2,1340,1341,1342,1343,1344,1345 та 1429, тоді як сам акт містить загалом 1429 аркушів. Наведене позбавляє суд дослідити дійсний зміст вказаного документу. 
		При цьому суд зауважує, що акт перевірки Державної аудиторської служби України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт перевірки не є підставою для стягнення з відповідачів коштів, одержаних відповідно до умов договору.
		Сам по собі акт ревізії складений за наслідками проведення перевірки діяльності позивача, не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Такий акт не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб робота (діяльність) яких перевірялися. Цей документ є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. При цьому, обставини вказані в такому Акті ревізії в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
		У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.
		Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору, який було виконано сторонами і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати, отже не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти чи майно.
		Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2018 у справі №904/7287/17, від 20.06.2019 у справі №916/1906/18, від 26.12.2019 у справі №908/2711/18, від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17 та ін.
		Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Згідно із частиною другою статі 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
		Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
		Таким чином, позивачем не доведено порушення його прав відповідачем та обов`язку останнього повернути спірну кількість нафти. 
		Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, як наслідок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		Розподіляючи витрати зі сплати судового збору, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем з огляду на відмову у позові. 
		 
		Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		 Відмовити в задоволенні позовних вимог. 
		 
		Рішення підписано 06.05.2024 року
		Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України. Порядок та строки оскарження рішення встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.
		 
		 
		Суддя Тимощенко О.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...