Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6474/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 06.05.2024. Зареєстровано: 06.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2024.
Дата набрання законної сили: 30.04.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 квітня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа № 910/6474/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючої - Вронської Г.О., суддів - Баранця О.М., Кролевець О.А.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,
		 
		представників учасників справи:
		від позивача: Наливайка Д.О.,
		від відповідача: Циби Р.А.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Антонов"
		 
		на рішення Господарського суду міста Києва
		в складі судді Карабань Я.А.
		від 03.10.2023
		 
		та постанову Північного апеляційного господарського суду
		в складі колегії суддів: головуючої - Агрикової О.В., суддів - Мальченко А.О., Іоннікової І.А.
		від 29.01.2024
		 
		у справі за позовом Державного підприємства "Антонов"
		до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
		 
		про стягнення 134 266,76 доларів США,
		 
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          Державне підприємство "Антонов" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (далі - Відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 134 266,76 доларів США, з яких: 58 077,00 доларів США - основний борг, 76  189,76 доларів США - пеня.
		2.          Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Відповідачем обов`язку щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої йому Позивачем відповідно до умов укладеного договору комісії від 08.06.2018 № STE-1-156-Д/К-17 (далі - Договір), у повному обсязі та у визначені Договором строки.
		 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		3.          Справа № 910/6474/20 розглядалася господарськими судами неодноразово.
		4.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі №  910/6474/20, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача основний борг у сумі 49 250,00 доларів США (станом на 28 квітня 2020 року еквівалентно 1 334 798,13 грн) та пеню в сумі 1 155 629,18 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		5.          Судові рішення мотивовані тим, що Позивач вчинив необхідні дії для забезпечення виконання зобов`язань за Договором у визначені строки. Натомість Відповідач не довів, що затримка остаточного підписання договірних документів за Договором (на що він, зокрема, посилається як на причину затримки в отриманні документів для експорту продукції) сталася саме з вини Позивача.
		6.          Постановою Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 910/6474/20 касаційну скаргу Відповідача задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у оскаржуваній частині (у частині задоволених позовних вимог) скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		7.          Верховний Суд, зокрема, зазначив, що:
		- позов обґрунтований наявністю правовідносин, які виникли з договору комісії. Спірна сума відповідно до пункту 8.1 Договору є грошовими коштами, отриманими комісіонером, яка у 10-денний термін з моменту надходження від покупця (але не пізніше 45 календарних днів після підписання акта приймання-передачі згідно з пунктом 5.7 Договору) перераховується комітенту за мінусом комісійної плати;
		- Позивач посилався на те, що згідно з положеннями статей 1011, 1014 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Крім того, Позивач наголошував, що відповідно до положень статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим;
		- для розгляду цієї справи по суті, виходячи з предмета та підстави позову, суди попередніх інстанцій мали надати оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, та встановити обставини, з якими закон пов`язує настання певних наслідків. Зокрема, необхідно було встановити, які зобов`язання виникають у комісіонера з Договору, які вказівки містяться у цьому Договорі та чи відповідають дії комісіонера цим вказівкам згідно з положеннями статті 1014 ЦК України, на яку як на підставу позовних вимог посилається Позивач. Водночас порядок та підстави відступу від вказівок комітента визначений у  статті 1017 ЦК України;
		- суди попередніх інстанцій з`ясували обставини отримання Позивачем звіту комісіонера та неузгодження суми витрат у розмірі 49 250,00 доларів США, проте не встановили, чи передано Позивачу все одержане за Договором, оскільки згідно з частиною першою статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту;
		- у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 908/6156/14 вказується, що:
		(1) відповідно до частини першої статті 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Оскільки укладені правочини з третіми особами мали зовнішньоекономічний характер і  виконувалися в іноземній валюті, уся одержана комісіонером виручка має бути передана в натурі комітенту як його власність. Наведене положення свідчить, що комісіонер перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором комісії;
		(2) у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується. Встановлений сторонами у договорі комісії строк визначення курсу Національного банку України (далі - НБУ) для розрахунку суми, що підлягає сплаті у гривні, за яким курс визначається при перерахуванні грошових коштів у виді передплати в національній валюті або в іноземній валюті (долари США) за курсом НБУ на дату платежу або протягом 90 календарних днів із дня оформлення вантажної митної декларації, не може застосовуватися при визначенні суми, що підлягає стягненню за рішенням суду. Такий порядок встановлений сторонами для добровільного виконання зобов`язань і лише при перерахуванні коштів у виді передплати. Отже, на операцію із перерахування валютних цінностей комісіонером комітенту не поширюються вимоги статті 533 ЦК України, оскільки у відносинах із перерахування валютної виручки від комісіонера комітенту валюта не використовується як засіб платежу. Вона вже є власністю останнього і відбувається лише її повернення;
		(3) оскільки позивач ставить питання про повернення валютної виручки, отриманої відповідачем у зв`язку з виконанням договору комісії, а за рішенням суду виручка стягується у гривнях, то для розрахунку цієї суми слід застосовувати офіційний курс відповідної валюти на день звернення з такою вимогою;
		Втім, посилання Позивача на висновок Верховного Суду України були залишені судами попередніх інстанцій поза увагою, як і підстави позову загалом;
		- висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення збитків є передчасним. Відповідне обґрунтування підстав позову не розглянуте, як і не надана належна оцінка фактичним обставинам, доводам та запереченням сторін. Спір розглянутий без урахування положень статей 1011, 1014, 1022, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що слугували підставою позовних вимог.
		8.          За результатами нового розгляду справи № 910/6474/20 рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суд від 20.12.2022, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача основний борг у розмірі 49  250,00 доларів США та пеню в розмірі 1 155 629,18 грн. В  іншій частині позову відмовлено.
		9.          Судові рішення мотивовані таким:
		- положення Договору встановлюють обов`язок Відповідача перерахувати Позивачу суму грошових коштів (1 477 500,00 доларів США за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера) не пізніше 90 календарних днів після підписання акта приймання-передачі. Вина Позивача у порушенні строку поставки продукції за контрактом, що призвело до нарахування та утримання штрафних санкцій у сумі 49  250,00 доларів США, не була доведена. У матеріалах справи відсутні докази перерахування Позивачу 49 250,00 доларів США відповідно до умов Договору комісії;
		- за змістом частини першої статті 1022 ЦК України у спірних правовідносинах комісіонер перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором. При цьому у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується. Відтак на операцію із перерахування валютних цінностей комісіонером комітенту не поширюються вимоги статті 533 ЦК України, оскільки у відносинах із перерахування валютної виручки від комісіонера комітенту валюта не використовується як засіб платежу, вона вже є власністю останнього і відбувається лише її повернення. Отже, оскільки Позивач ставить питання про повернення валютної виручки, отриманої Відповідачем у зв`язку з виконанням Договору комісії, вимога про стягнення боргу саме в іноземній валюті (49 250,00 доларів США) підлягає задоволенню;
		- вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Водночас розрахунок пені, наданий Позивачем, є неправильним. Нарахування пені здійснено Позивачем щодо кожної партії продукції стосовно суми 448 175 доларів США (вартість продукції за виключенням комісійної плати), проте включення до суми заборгованості документально підтверджених витрат Відповідача, щодо яких у останнього не виникає обов`язку з перерахування їх комітенту, є неправомірним. Таким чином, обґрунтованою сумою боргу, щодо якої здійснюється нарахування пені за порушення строків розрахунків, є: за першу партію продукції - 329 459,05 доларів США, за другу та третю партії продукції - 674 850,00 доларів США. Обґрунтованим періодом нарахування за першу партію продукції щодо суми 280 209,05 доларів США є період з 18 квітня 2019 року по 20 червня 2019 року, щодо 49  250,00 доларів США - з  18 квітня 2019 року по 23 червня 2019 року, за другу партію продукції - з 18 квітня 2019 року по 01 серпня 2019 року, за третю партію продукції - з 23 травня 2019 року по 01 серпня 2019 року;
		- з огляду на заяву Відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності щодо пені, зважаючи на заявлені Позивачем періоди нарахування та дату звернення до суду з позовом, до вимог про стягнення пені за період з 18  квітня 2019 року по 05 травня 2019 року підлягає застосуванню позовна давність, що згідно з положеннями статті 267 ЦК України має наслідком відмову в позові у цій частині;
		- здійснивши перерахунок пені з урахуванням курсових коливань долару США у періоди, за які нараховується пеня, враховуючи положення пункту 13.5 Договору та встановлені законодавчі обмеження щодо максимального розміру пені, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з Відповідача, є: за порушення розрахунків за першу партію продукції - сума у  розмірі 227 103,08 грн, за другу партію продукції - 530 803,26 грн, за третю партію продукції - 397 722,84 грн. Отже, вимоги Позивача про стягнення з  Відповідача пені у сумі 76 189,76 доларів США (станом на дату звернення з  позовом еквівалентно 2  064 932,97 грн) підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 1 155 629,18 грн.
		10.          Постановою Верховного Суду від 25.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 скасовано, а справу № 910/6474/20 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		11.          Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд, серед іншого, звернув увагу на таке:
		- доводи Позивача, наведені на обґрунтування підстав позову, не були розглянуті судами передніх інстанцій. Вирішуючи спір у цій справі та частково задовольнивши позовні вимоги, суди з посиланнями на положення статей 614, 623 ЦК України та статті 226 Господарського кодексу України (далі - ГК України), які урегульовують порядок відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, виходили з того, що Позивач вчинив необхідні дії для забезпечення виконання зобов`язань за Договором у визначені строки. Заразом Відповідач не довів, що затримка остаточного підписання договірних документів за вказаним Договором сталася саме з вини Позивача. Однак, вдавшись до з`ясування наявності підстав для стягнення грошових коштів у  виді збитків, завданих порушенням зобов`язання, суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову;
		- у позовній заяві Позивач посилається на те, що Відповідач не виконав зобов`язання за Договором щодо розрахунків за товар, переданий на комісію. Водночас спір стосується валютної виручки, яка не є засобом платежу, а Відповідач (як комісіонер) повинен передати (перерахувати) її за Договором. Сторони не заперечують, що усе отримане за мінусом комісійної винагороди Відповідач перерахував Позивачу. Відтак висновок судів про порушення Відповідачем зобов`язання перерахувати Позивачу суму грошових коштів, визначених Договором, не відповідає змісту правовідносин комісії, які виникли між сторонами. Сторони не заперечують, що спірна сума є різницею між ціною товару і фактично отриманою та перерахованою Відповідачем валютою;
		- для вирішення спору, який стосується неналежного виконання зобов`язання за договором комісії, судам необхідно з урахуванням підстав позовних вимог встановити обставини, з якими закон пов`язує наявність саме тих обов`язків, які Позивач вважає невиконаними та на чому акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 у цій справі.
		12.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі №  910/6474/20, у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в  розмірі 49 250,00 доларів США та пені в розмірі 1 155 629,18 грн відмовлено повністю.
		13.          Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що:
		- у листі НБУ від 12.12.2022 № 40-0007/85939  зазначається, що "надання коштів комісіонером комітенту з метою відшкодування суми валютної виручки, що має надійти від нерезидента-покупця товару за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним комісіонером з метою продажу товару комітента, не відповідає правовій природі договору комісії". Норми валютного законодавства "не передбачають можливості купівлі іноземної валюти для проведення вищевказаних розрахунків на території України". З огляду на викладене єдиною умовою для перерахування валюти комітенту було її надходження на рахунок комісіонера від покупця. Відповідач не отримував грошові кошти у розмірі 49 250,00 доларів США за контрактом від 13.03.2018  № AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENGD3(Q)11271/ PUR/STE-1-111-K/KE-17 (далі - Контракт), а тому фактично не міг виконати зобов`язання про перерахування Позивачу вказаної суми грошових коштів;
		- грошові кошти за продукцію, поставлену за Контрактом у межах виконання доручення Позивача, після отримання їх від покупця були перераховані Позивачу трьома платежами, а саме: 21 червня 2019 року - 280 209,05 доларів США, 02 серпня 2019 року - 625 600,00 доларів США та 17 грудня 2019 року - 49 250,00 доларів США. Отже, кошти, які отримані від покупця, за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховувалися Відповідачем Позивачу протягом 10 днів з моменту їх надходження від покупця, що не було спростовано Позивачем;
		- Позивач ставить питання про стягнення з Відповідача заборгованості за Договором у вигляді грошових коштів, отриманих за товар, проте фактично зазначені кошти були утримані покупцем за контрактом і Відповідачем не отримувалися. Натомість Відповідач не брав на себе поруку (делькредере) перед Позивачем за невиконання покупцем своїх зобов`язань з проведення остаточних розрахунків за контрактом. Отже, за встановлених обставин відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення боргу в розмірі 49  250,00 доларів США;
		- прострочення оплати продукції допустив покупець, а Відповідач не поручався за виконання Договору покупцем. Керуючись частиною третьою статті 1016 ЦК України, згідно з якою комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере), в даному випадку відсутні правові підстави для стягнення пені з Відповідача.
		14.          Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зазначив:
		- керуючись загальними положеннями господарського законодавства, сторони у договорі комісії мають право передбачати різні види відповідальності за порушення зобов`язань сторін. Втім, за встановленими у цій справі обставинами Договір не встановлював відповідальність Відповідача у вигляді стягнення пені за відступ від вказівок Позивача;
		- посилання Позивача на частину третю статті 1017 ЦК України як на підставу стягнення коштів, що є різницею між ціною товару та фактично отриманою позивачем сумою коштів, відхиляються, оскільки у даному випадку комітент отримав меншу суму внаслідок утримання штрафних санкцій;
		- кошти, які комісіонер передає комітентові, не є формою розрахунків між сторонами договору комісії. У спірних правовідносинах комісіонер лише передає комітентові і так вже належне останньому майно (у даному випадку - грошові кошти). Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
		15.          Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у  справі № 910/6474/20, в якій просить скасувати її та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		16.          За змістом доводів та аргументів, викладених у касаційній скарзі, Суд встановив, що Скаржник не згоден як з постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024, так і з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі № 910/6474/20.
		17.          На виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження Скаржник визначив:
		- пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України - на думку Скаржника, необхідно відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20, щодо застосування статей 1014, 1016, 1017 ЦК України у подібних правовідносинах. Скаржник вважає, що застосування у цій справі (№  910/6474/20) зазначених норм матеріального права має призвести до діаметрально протилежних висновків, аніж ті, які містяться у постанові Верховного Суду від 15.11.2023;
		- пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України - Скаржник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у частині вимоги Скаржника до Відповідача про стягнення 49 250,00 доларів США (штраф покупця за контрактом з комісіонером за порушення комісіонером строку поставки першої партії продукції та неотримання у зв`язку з цим комітентом коштів);
		- пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України - на думку Скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі письмові докази, які доводять винуватість діянь комісіонера у порушенні умов договору комісії щодо строків поставки продукції покупцю та одностороннє відступлення комісіонером від вказівок комітента, унаслідок чого відбулося списання 49 250,00 доларів США покупцем, а також порушення 90-денного строку для розрахунків із комітентом, що є підставою для застосування пені.
		18.          Відповідач у межах встановленого Судом строку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
		19.          Доводи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувалися суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.
		 
		 
		 
		Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
		20.          08 червня 2018 року Позивач (комітент) та Відповідач (комісіонер) уклали Договір, згідно з пунктом 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених Договором, комітент доручає комісіонерові, а комісіонер зобов`язується від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) щодо поставки (продажу) запчастин до військово-транспортних літаків Ан-32 (далі - продукція), найменування, перелік та істотні умови якого визначаються сторонами в  додатку № 1 до цього Договору.
		21.          Передбачене пунктом 1.1 Договору доручення комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента (пункт 1.2 Договору).
		22.          Пунктом 2.1 Договору комісії визначено, що комісіонер зобов`язаний виконати доручення комітента, визначене пунктом 1.1 цього Договору, протягом 360 календарних днів з моменту набуття Договором чинності.
		23.          Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.1.10, 3.1.15 Договору комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок комітента здійснити необхідну передконтрактну роботу та укласти контракт з покупцем на умовах, передбачених цим Договором; у разі необхідності та за попереднього письмового погодження з комітентом вчинити інші (допоміжні) правочини, спрямовані на забезпечення виконання доручення комітента за цим Договором, у тому числі шляхом залучення відповідних агентів; у термін протягом 10 робочих днів з дня виконання зобов`язань надати комітенту звіти комісіонера, а також копії документів, що його підтверджують, завірені печаткою комісіонера; протягом 10 днів з дати підписання контракту з покупцем, надати комітенту завірену копію підписаного контракту.
		24.          Комітент зобов`язується, зокрема, передати на комісію відповідно до умов Договору продукцію згідно з розділом 5 цього Договору протягом строків, вказаних у додатку № 1 до Договору; сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 7 Договору; відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за Договором на умовах, визначених розділом 9 Договору (пункти 3.2.1, 3.2.5, 3.2.6 Договору).
		25.          Відповідно до пунктів 5.8, 5.9 Договору приймання-передача продукції проводиться представниками комісіонера та комітента з оформленням акта приймання-передачі. Дата підписання акта приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов`язань за Договором у частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для її реалізації покупцю.
		26.          Пункт 7.1 Договору встановлює, що за виконання доручення, зазначеного у Договорі, комісіонер отримує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплаті комісіонером з отриманої комісійної плати) у розмірі 9 % від загальної погодженої комітентом ціни продажу продукції за Договором і  складає 132 975,00 доларів США.
		27.          Пунктом 8.1 Договору (у редакції, викладеній у протоколі розбіжностей від 07.08.2018) передбачено, що отримані грошові кошти, за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно з пунктом 5.8.
		28.          Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за Договором буде відбуватися у валюті контракту (пункт 8.2 Договору).
		29.          За змістом пункту 9.4. Договору комітент відшкодовує комісіонеру документально підтверджені витрати та понесені збитки, яких він зазнав з вини комітента при вчиненні контракту з покупцем щодо продукції, стосовно якої вчиняється правочин, визначений пунктом 1.1 цього Договору.
		30.          Цей Договір вважається укладеним, набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 18.1 Договору).
		31.          Додатком № 1 до Договору визначено, що перша партія продукції загальною вартістю 492 500,00 доларів США повинна бути відвантажена протягом 90 днів з дати отримання копії контракту згідно з пунктом 3.1.15 Договору, друга партія продукції загальною вартістю 492 500,00 доларів США повинна бути відвантажена протягом 330 днів з дати отримання копії контракту згідно з пунктом 3.1.1.5 Договору, третя партія продукції загальною вартістю 492 500,00 доларів США повинна бути відвантажена протягом 515 днів з дати отримання копії контракту згідно з пунктом 3.1.15 Договору.
		32.          Матеріалами справи підтверджується, що 07 серпня 2018 року сторони підписали протокол узгодження розбіжностей № 1 до Договору.
		33.          Листом від 25.07.2018 за  31.1/82/6252-18 Відповідач направив Позивачу копію Контракту, який отриманий Позивачем 30 липня 2018 року.
		34.          Листом від 17.08.2018 № 532/9249-18 Позивач повідомив Відповідача, що 27  серпня 2018 року перша партія продукції буде готова до передачі.
		35.          Водночас листом від 19.09.2018 № 31.1/116/7781-18 Відповідач попросив Позивача перенести строки передачі першої партії продукції до отримання необхідних документів (ліцензії ДСЕКУ на здійснення експорту, банківської гарантії, акредитиву).
		36.          Листом від 04.10.2018 № 31.1/105/8244-18 Відповідач поінформував Позивача про готовність до відвантаження першої партії виробів за Договором, починаючи з 17 жовтня 2018 року.
		37.          Листом від 18.10.2018 № 31.1/105/8529-18 Відповідач звернувся до Позивача з проханням розглянути можливість зменшення розмірів ящика (по ширині) шляхом демонтажу деяких складових частин кіля та подальшої збірки у країні замовника, оскільки розміри виготовленого ящика для перевезеного кіля перевищують внутрішні габарити морського контейнера.
		38.          Позивач листом від 31.10.2018 № 532/12454-18 повідомив Відповідача про зменшення розміру ящика для перевезення кіля та попросив надіслати точну дату прибуття комісії на прийомку продукції.
		39.          Листом від 06.12.2018 № 532/14330-18 Позивач зазначив, що продукція згідно з Договором буде готова до відвантаження 06 грудня 2018 року.
		40.          17 січня 2019 року Позивач передав, а Відповідач прийняв першу та другу партії продукції, а 21 лютого 2019 року - третю партію продукції за узгодженою номенклатурою та цінами, що вказані у додатку № 1 до Договору. Вартість кожної з трьох партій продукції становить 492 500,00 доларів США.
		41.          Факт прийому-передачі визначених партій продукції підтверджується актами приймання-передачі продукції від 17.01.2019 та від 21.02.2019.
		42.          Матеріалами справи підтверджується, що грошові кошти за продукцію, поставлену за Контрактом у межах виконання доручення комітента, були перераховані Позивачу трьома платежами, а саме: 21 червня 2019 року - 280  209,05 доларів США, 02 серпня 2019 року - 625 600,00 доларів США, 17  грудня 2019 року - 49 250,00 доларів США, усього - 955 059,05 доларів США.
		43.          25 травня 2020 року Відповідач та Позивач підписали звіт комісіонера, яким погодили, що залишок коштів комітента на рахунку комісіонера для забезпечення виконання доручення комітента відповідно до умов комісії станом на 25 травня 2020 року складає 8 827,00 доларів США. Неузгоджена сума витрат комітента складає 49  250,00 доларів США.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		44.          Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі  встановлених фактичних обставин справи, та дійшов наступних висновків.
		45.          Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в  якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		46.          Згідно зі статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		47.          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частини перша, третя статті 626 ЦК України).
		48.          Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 627 ЦК України).
		49.          Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		50.          Суди попередніх інстанцій встановили, що права та обов`язки сторін у цій справі виникли з договору комісії. Предметом спору є визначена Скаржником вимога про стягнення з Відповідача основного боргу (частини вартості реалізованої продукції) та пені, що нарахована на суму цього боргу.
		51.          За змістом статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
		52.          Договір комісії - один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків). Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Натомість особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору (постанови Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №  910/7149/21 та від 25.04.2023 у справі № 910/6474/20).
		53.          Відповідно до статті 1014 ЦК України комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
		54.          Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен вчинити комісіонер, зокрема, про сторони, ціну товару, порядок оплати тощо. Закон не покладає на комітента обов`язок давати комісіонеру детальні вказівки, водночас комісіонер, хоча і наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов`язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що, як правило, ставляться.
		55.          Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії (частина перша статті 1022 ЦК України).
		56.          Пунктом 8.1 Договору (у редакції, викладеній у протоколі розбіжностей від 07.08.2018) передбачено, що отримані грошові кошти, за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно з пунктом 5.8.
		57.          Отже, Відповідач зобов`язався протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання Акта приймання-передачі товару перерахувати ці кошти Скаржнику.
		58.          Суди встановили, а сторони не заперечували, що грошові кошти за продукцію, поставлену за Контрактом у межах виконання доручення Скаржника, після отримання їх Відповідачем від покупця були перераховані Скаржнику трьома платежами.
		Кошти, отримані від покупця (усе отримане), за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховувалися Відповідачем Скаржнику протягом 10 днів з моменту їх надходження від покупця.
		При цьому Відповідач не одержав від покупця суму в розмірі 49 250,00 доларів США, оскільки вона була утримана банком як штрафні санкції.
		59.          З урахуванням зазначеного вище Верховний Суд зауважує, що виконання обов`язку Відповідача перерахувати кошти Скаржнику не пізніше 90 календарних днів після підписання акта приймання-передачі у спірних правовідносинах було неможливим, оскільки кошти від продажу товару надійшли на рахунок Відповідача вже після спливу зазначеного строку. При цьому Відповідач мав обов`язок перерахувати Скаржнику саме кошти, які надійшли від покупця товару, а не власні кошти.
		60.          У пунктах 44, 45 постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №  910/6493/20 зазначається, що приписи статей 1014, 1016, 1017 ЦК України не регулюють питання відповідальності комісіонера за невчасну передачу отриманих від покупця коштів комітентові. Втім, керуючись загальними положеннями господарського законодавства, сторони у договорі комісії мають право передбачати різні види відповідальності за порушення зобов`язань сторін за таким договором.
		61.          Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		62.          Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
		- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);
		- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
		63.          Укладаючи Договір, сторони діяли на власний розсуд. Скаржник не був позбавлений можливості запропонувати зміни до проєкту Договору, зокрема у частині відповідальності комісіонера. У разі незгоди з умовами Договору чи неузгодження окремих умов Скаржник мав право не укладати Договір з Відповідачем.
		64.          Водночас з моменту, коли сторони досягнули усіх істотних умов Договору, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		65.          Згідно з частиною третьою статті 1016 ЦК України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).
		66.          У разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи (частина четверта статті 1016 ЦК України).
		67.          Скаржник вважає, що тлумачення частин третьої, четвертої статті 1016 ЦК України та їх застосування має здійснюватися таким чином: за наявності вини комісіонера саме він повинен нести відповідальність перед комітентом за невиконання чи неналежне виконання умов договору комісії; виключно за наявності вини покупця за контрактом комісіонер звільняється від відповідальності перед комітентом (за винятком випадків необачності або делькредере).
		68.          У цьому контексті Суд зазначає, що наведені норми ЦК України безпосередньо не пов`язують відповідальність комісіонера з наявністю чи відсутністю вини у його діях (бездіяльності) та/або діях (бездіяльності) третьої особи.
		Єдиними двома винятками, коли це загальне правило не застосовується, є необачність комітента при виборі третьої особи (контрагента), з якою укладається договір, або наявність делькредере - поруки комісіонера перед комітентом за виконання правочину, укладеного комісіонером з третьою особою.
		69.          У цій справі суди попередніх інстанцій: 1) не встановили факт необачності Відповідача при виборі контрагента (покупця); 2) констатували, що Відповідач не брав на себе поруку (делькредере) перед Скаржником за невиконання покупцем своїх зобов`язань з проведення остаточних розрахунків за Контрактом. Прострочення оплати продукції допустив покупець, а Відповідач не поручався за нього.
		70.          Заразом Скаржник посилається на частину третю статті 1017 ЦК України та вважає, що вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
		71.          Відповідно до цієї норми комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.
		Якщо для відступу від вказівок комітента потрібний був попередній запит, комісіонер має також довести, що він не міг попередньо запитати комітента або одержати в розумний строк відповіді на свій запит.
		72.          На переконання Скаржника, оскільки Відповідач, відступивши від вказівок Скаржника, з власної вини продав майно покупцю за ціною, нижчою на 49  250,00 доларів США, ніж передбачено Договором, він повинен сплатити цю різницю Скаржнику.
		73.          Втім, як встановили суди попередніх інстанцій, 26 червня 2019 року між Скаржник та Відповідач підписали звіт комісіонера, згідно з яким станом на 21 червня 2019 року від іноземного замовника на виконання Контракту було отримано платіж у розмірі 492 500,00 доларів США з утриманням банком штрафних санкцій у розмірі 49 250,00 доларів США.
		74.          З огляду на це Суд відхиляє твердження Скаржника щодо продажу майна за нижчою ціною. Різниця виникла не унаслідок зниження Відповідачем ціни на продукцію, а з огляду на утримання штрафних санкцій із суми платежу.
		75.          На підставі викладеного вище Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували релевантні норми матеріального права при вирішенні спору та дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з Відповідача основного боргу в сумі 49 250,00 доларів США.
		76.          Щодо стягнення пені Суд зазначає, що згідно зі статтею 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Цей імперативний припис закону стосується і сум, отриманих від продажу товару, що належить комітенту. Отже, кошти, які комісіонер передає комітентові не є формою розрахунків між сторонами договору комісії. У спірних правовідносинах комісіонер лише передає комітентові і так вже належне останньому майно (у даному випадку грошові кошти) (пункти 51, 52 постанови Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №  910/6493/20).
		77.          Водночас, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Скаржник наполягає, що у цьому спорі обов`язковому застосуванню підлягає частина перша статті 1014 ЦК України, яка закріплює обов`язок комісіонера діяти на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Отже, з урахуванням фактичних обставин цієї справи Скаржник просить відступити від висновку, викладеного у  постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20, щодо незастосування цієї норми за вимогою про сплату пені.
		78.          Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		79.          Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		80.          Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
		81.          Отже, призначенням Верховного Суду є насамперед формування правових позицій щодо застосування норм матеріального права та/або дотримання норм процесуального права, які були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій. Єдність судової практики відіграє важливу роль у забезпеченні однакового правозастосування, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
		82.          Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки у протилежному випадку це означало б неможливість суду виправити свою позицію, виключало можливість динамічного розвитку права та суспільних відносин.
		83.          Відповідно до частин першої, другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		84.          Частинами першою-четвертою 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
		Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.
		Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
		85.          Проаналізувавши наведені Скаржником аргументи, Суд зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №  910/6493/20 (пункти 44, 45 у взаємозв`язку з пунктами 51, 52), є зрозумілими, однозначними та передбачуваними (прогнозованими), а тому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них.
		86.          Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
		87.          У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v. the United Kingdom" (заява № 27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
		88.          Висновки щодо застосування норм права, від яких просить відступити Скаржник, були сформульовані Верховним Судом у справі № 910/6493/20 з  урахуванням фактичних обставин, що є тотожними обставинам у цій справі (№  910/6474/20): позивачем також був Скаржник, а відповідачем - Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"; спір стосувався стягнення основного боргу та пені за договором комісії з аналогічних підстав.
		89.          У касаційній скарзі відсутні посилання на наявність різних підходів Верховного Суду до застосування норм ЦК України, наявність протилежних висновків щодо їх застосування. Скаржник також не навів інші підстави, які б об`єктивно зумовлювали потребу відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20.
		90.          Аргументи й доводи Скаржника, якими він обґрунтовує підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, переважно зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що була здійснена судами, а  також спроби переоцінки наявних у справі доказів. Водночас наведене не охоплюється компетенцією Верховного Суду.
		91.          Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту та відповідно до частини першої статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, та переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
		92.          Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких Скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
		93.          Вирішуючи спір, суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Зважаючи на встановлені у цій справі фактичні обставини, суди правильно застосували норми матеріального права з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у  справі № 910/6493/20. Потреби відступати від цих висновків Суд не встановив.
		94.          Суд погоджується з аргументами Відповідача, що викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тому обсязі, в якому вони узгоджуються з мотивами, наведеними у цій постанові.
		95.          У справі "Салов проти України" (пункт 89 рішення ЄСПЛ від 06.09.2005, заява №  65518/01) наголошується, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів повинні містити достатні мотиви, на яких вони ґрунтуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, заява № 49684/99). Разом із тим статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Отже, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (пункт 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v." від 09.12.1994, заява серія A № 303-A).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		96.          Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
		97.          Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		98.          Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у  касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
		 
		Судові витрати
		99.          Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, позаяк касаційна скарга залишається без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Антонов" залишити без задоволення.
		 
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі  №  910/6474/20 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуюча суддя                                                                      Г. Вронська
		 
		 
		Судді                                                                                          О. Баранець
		 
		 
		 О. Кролевець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...