Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/9609/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.05.2024.
Дата набрання законної сили: 25.03.2024
Номер судового провадження: 61-12995ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 березня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/9609/22
		провадження № 61-12995сво22
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач), 
		суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Самолюк Василь Васильович, на постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у складі колегії суддів Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст заяви
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області. 
		 
		Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Луцьку Волинської області. Відповідно до запису у свідоцтві про народження її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		 
		З 01 вересня 1981 року до 25 листопада 1983 року вона працювала у Військовій частині № НОМЕР_1 на посаді молодшої медичної сестри операційно-хірургічного блоку. 29 листопада 1983 року зарахована слухачем підготовчого відділення денної форми навчання Другого Московського медичного інституту імені М. І. Пирогова, а з 31 серпня 1984 року зарахована студентом першого курсу цього інституту. Після закінчення інституту для проходження інтернатури з 04 вересня 1991 року зарахована в Обласну психіатричну лікарню Волинської області на посаду ургентного лікаря-психіатра, з 10 листопада 1991 року переведена на посаду дитячого лікаря, а 07 грудня 1991 року звільнена з роботи.
		 
		Після цього ОСОБА_1 протягом тривалого часу проживала та працювала на території російської федерації (далі - рф), але на сьогодні переїхала до України, а саме до міста Луцька, і з метою набуття громадянства України за територіальним походженням звернулася до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Управління ДМС України у Волинській області). 
		 
		Управління ДМС України у Волинській області повідомило ОСОБА_1 , що встановлення факту її постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», відбувається в судовому порядку.
		 
		З урахуванням викладеного ОСОБА_1 , посилаючись на положення статті 8 Закону України «Про громадянство України» та пункти 25, 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, просила суд встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2022 року у складі судді Філюк Т. М. заяву ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 13 листопада 1991 року постійно проживала на території України.
		 
		Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що наданими заявником письмовими доказами підтверджується факт її проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року і вона не може довести цей факт в інший спосіб. Водночас заявник не довела належними доказами факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу заінтересованої особи - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області задоволено, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		 
		Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, про встановлення факту, що має юридичне значення.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не надала доказів про фактичне звернення до Управління Державної міграційної служби у Волинській області та прийняття ним будь-якого рішення.
		 
		Також апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 є громадянкою рф, її постійним місцем реєстрації є місто москва. Заявник не надала доказів на підтвердження того, що вона зверталася із заявою до компетентних органів про припинення громадянства рф, оскільки намір набути громадянство України у неї виник лише у 2022 році.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Самолюк В. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що посилання апеляційного суду на недотримання заявником порядку досудового врегулювання спору (звернення з відповідною заявою до органів Державної міграційної служби України) не заслуговують на увагу, оскільки у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 встановлено, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. 
		 
		Також зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що заявник порушила порядок набуття громадянства України, визначений Законом України «Про громадянство України», оскільки предметом розгляду у цьому судовому провадженні було питання встановлення (доведеності чи недоведеності) факту, що має юридичне значення, а саме факту проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Однак перед судом не порушувалось питання про визнання за заявником права на громадянство України чи встановлення факту такого громадянства, оскільки такі рішення належать до компетенції органів Державної міграційної служби України, а у разі виникнення спору такий спір має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
		 
		Апеляційний суд не врахував, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.
		 
		Посилання апеляційного суду на те, що заявник зареєстрована за місцем постійного проживання у місті москві не спростовує того факту, що закон пов`язує визначення місця проживання особи не лише з місцем постійного, але й тимчасового проживання особи.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17 (провадження № 61-38367св18), від 19 травня 2021 року у справі № 496/818/19 (провадження № 61-8190св20), від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20).
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У січні 2023 року Управління ДМС України у Волинській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		У відзиві зазначено, що ОСОБА_1 не надала суду доказів про фактичне звернення до Управління ДМС у Волинській області та прийняття ним будь-якого рішення. Також зазначено про неврахування судом першої інстанції того, що заявник не надала суду доказів щодо її звернення до компетентних органів із заявою про припинення громадянства рф.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		 
		У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду.
		 
		 
		 
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 26 грудня 2022 року зазначено, що підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року, якою справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, мотивовано тим, що під час вирішення подібних спорів Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова  від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23)) та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 18 липня 2018 року у справі № 379/775/17-ц (провадження № 61?34784св18)) по-різному застосував положення Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі - Порядок).
		 
		Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня  2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23) викладено висновок про те, що ОСОБА_4 у січні 2000 року добровільно набув громадянство рф та добровільно отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави, тому відсутні підстави для встановлення юридичного факту його постійного проживання на території України, оскільки встановлення такого факту не матиме правових наслідків. В Україні існує єдине громадянство. 
		 
		Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі                            № 379/775/17-ц (провадження № 61-34784св18), залишаючи без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, зазначено, що заявник не надав доказів його звернення із заявою про припинення громадянства Грузії до компетентних органів, оскільки заявник звернувся до суду з указаною заявою, маючи намір набути громадянство України.
		 
		Отже, задля ухвалення законного й обґрунтованого рішення в цій справі та для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23).
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Луцьку Волинської області, про що зроблено відповідний актовий запис № 1095 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , від 16 вересня 1964 року) (а. с. 9).
		 
		Разом із цієї заявою ОСОБА_1 надала до суду копію паспорта громадянина колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР) серії НОМЕР_3, виданого Відділом внутрішніх справ Луцького міськвиконкому 04 лютого 1981 року (а. с. 8), де міститься відмітка Відділу внутрішніх справ Луцького міськвиконкому про її прописку 20 березня 1991 року у квартирі АДРЕСА_1 (сторінка 17 паспорта), та її виписку - 07 квітня 1993 року (сторінка 18 паспорта).  
		Відповідно до довідки від 15 липня 2022 року № 100/2-60.22, виданої Комунальним підприємством «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради Управління охорони здоров`я Волинської облдержадміністрації (далі - КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька»), ОСОБА_1 дійсно працювала у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька», а саме:
		 
		з 27 серпня 1990 року до 31 липня 1991 року (наказ від 27 серпня 1990 року № 57) - лікар-інтерн, інтернатура зі спеціальності «психіатрія»;
		 
		з 03 вересня 1991 року (наказ від 03 вересня 1991 року № 32) - лікар-психіатр ургентний поліклінічного відділення;
		 
		з 10 листопада 1991 року (наказ від 10 грудня 1991 року № 47) - лікар-психіатр дитячий поліклінічного відділення;
		 
		07 грудня 1992 року (наказ від 03 грудня 1992 року № 53) звільнена з займаної посади на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (за власним бажанням) (а. с.16).
		 
		У судовому засіданні заявник вказувала, що проживає на АДРЕСА_2 .
		 
		Також у судовому засіданні суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 звернулась до Управління ДМС у Волинській області з приводу подання заяви про оформлення набуття громадянства України за місцем її проживання, де їй роз`яснили, що відповідно до вимог Порядку до такої заяви додається рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України». Також вказали, що вона не надала доказів підтвердження факту її постійного проживання на території України на дату, з якою законодавець пов`язує належність до громадянства України, а саме її прописки  в Україні станом на 13 листопада 1991 року, оскільки  паспорт громадянина колишнього СРСР ОСОБА_1 містить пошкодження, що може спотворити достовірність зазначеної в ньому інформації. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		На розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передано справу про встановлення факту, що має юридичне значення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а саме про встановлення факту постійного проживання на території України станом на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) особи, яка має громадянство іншої держави.
		 
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, зауважила, що для ухвалення законного й обґрунтованого рішення в цій справі та з метою формування єдиної правозастосовної практики у подібних правовідносинах виникла необхідність у відступленні від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23), про те, що відсутні підстави для встановлення юридичного факту постійного проживання на території України особи, яка має громадянство іншої держави, оскільки встановлення такого факту не матиме правових наслідків.
		 
		Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)
		 
		Cуд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Законодавець визначив на рівні процесуального закону особливості, пов`язані із розглядом справ окремого провадження. Такі особливості проявляються в тому, що під час розгляду справ не застосовуються положення щодо змагальності (стаття 12 ЦПК України) та меж судового розгляду (статті 13 ЦПК України). Законодавець в справах окремого провадження наділив суд можливістю за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Тільки в окремих випадках законодавець встановив необхідність подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини (наприклад, у частині другій статті 318 ЦПК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року в справі № 569/4466/23 (провадження № 61?6986св23).
		 
		Для встановлення факту, що має юридичне значення, метою якого є встановлення належності до громадянства України або набуття громадянства України, слід застосовувати Закон України  «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
		 
		У статті 1 Закону України  «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, Закон) передбачено визначення, зокрема, таких термінів: 
		 
		Громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. 
		 
		Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
		 
		Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
		 
		Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або мають військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або мають посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні.
		 
		Чинне законодавство, яке регулює підстави і порядок набуття громадянства та його припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб розрізняє, зокрема, порядок та процедуру встановлення належності до громадянства України та набуття громадянства України.
		 
		У статті 3 Закону України  «Про громадянство України» встановлено належність до громадянства України. Відповідно до цієї статті громадянами України є:
		 
		1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
		 
		2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
		 
		3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
		 
		4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
		 
		У частині другій цієї статті вказано, що особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
		 
		Встановлення належності особи до громадянства України це - визнання особи громадянином України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України», але яка з тих чи інших причин досі не має паспорта громадянина України та не є громадянином іншої держави.
		 
		З метою організації виконання Закону України «Про громадянство України» Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, зокрема, затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).
		 
		Так, цим Порядком відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначено перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
		 
		Згідно з пунктом 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується:
		 
		а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;
		 
		б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;
		 
		в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.
		 
		Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання:
		 
		а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
		 
		б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
		 
		в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
		 
		Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає до територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання (пункт 9 Порядку):
		 
		а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
		 
		б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
		 
		в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
		 
		Отже, встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року особи, яка не була громадянином іншої держави, є підставою для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 або 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення. 
		 
		У статті 8 Закону передбачено порядок набуття громадянства України за територіальним походженням, згідно з яким особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
		 
		Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається:
		 
		особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства;
		 
		іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.
		 
		Для оформлення набуття громадянства України замість зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано:
		 
		1) іноземцем, якого визнано біженцем або якому надано притулок в Україні, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні;
		 
		2) іноземцем, який постійно проживає в Україні на законних підставах та є громадянином держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України, - заяву про зміну громадянства;
		 
		3) іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
		 
		4) іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
		 
		5) іноземцем, його подружжям, які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.
		 
		У пункті 25 Порядку передбачено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами «а»-«в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
		 
		У пункті 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
		 
		Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
		якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України» предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року;
		у разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року;
		встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року не має юридичного значення у такому випадку.
		сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; 
		лише неподання до суду доказів зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов`язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується  залежно від мети його встановлення.
		 
		Щодо суті спору
		 
		У справі, що переглядається, суди встановили: 
		ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Луцьку Волинської області (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , від 16 вересня 1964 року) (а. с. 9).
		ОСОБА_1 працювала у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька», а саме:
		з 27 серпня 1990 року до 31 липня 1991 року (наказ від 27 серпня 1990 року № 57) - лікар-інтерн, інтернатура зі спеціальності «психіатрія»;
		з 03 вересня 1991 року (наказ від 03 вересня 1991 року № 32) - лікар?психіатр ургентний поліклінічного відділення;
		з 10 листопада 1991 року (наказ від 10 грудня 1991 року № 47) - лікар?психіатр дитячий поліклінічного відділення;
		07 грудня 1992 року (наказ від 03 грудня 1992 року № 53) звільнена з займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України (а. с. 16).
		 
		Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відомо, що заявник з метою набуття громадянства України за територіальним походженням та отримання паспорта громадянина України звернулась до суду та просила встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).
		 
		На підтвердження своїх вимог заявник надала до суду своє свідоцтво про народження, копію трудової книжки ОСОБА_1 , паспорт громадянина колишнього СРСР на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,  довідку КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька», де вона працювала у період з 27 серпня 1990 року до 03 грудня 1992 року, а також свідоцтва про смерть батьків - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 звернулась до Управління ДМС у Волинській області з приводу подання заяви про встановлення (набуття) громадянства України за місцем її проживання, де їй роз`яснили, що до такої заяви додається рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України». 
		 
		ОСОБА_1 є громадянкою рф.
		 
		Метою звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, є намір набути громадянство України за територіальним походженням.
		 
		З огляду на те, що інший спосіб, ніж звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання особи на території України для набуття громадянства України, не передбачено, заявник  правильно звернулась до суду для встановлення такого факту.
		 
		Дослідивши надані заявником докази, суд першої інстанції в порядку статей 315-319 ЦПК України, встановивши, що на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13  листопада 1991 року) ОСОБА_1 працювала у КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька», що свідчить про її проживання на території України в місті Луцьку в цей час, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви в частині вимог про встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 13 листопада 1991 року проживала на території України.
		 
		У частині вимог про встановлення факту постійного проживання за станом на 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», місцевий суд відмовив, оскільки наявними в матеріалах справи доказами такого факту не доведено.
		 
		ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржувала, погодившись із встановленням факту її проживання на території України станом на 13  листопада 1991 року.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 не надала доказів про фактичне звернення до Управління ДМС у Волинській області та прийняття цим Управлінням будь-якого рішення.
		 
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні заяви, проте помилився щодо підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, оскільки наявність у особи громадянства іншої країни не впливає на можливість розгляду судом заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року, зокрема і у зв`язку з неподанням до суду доказів зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), оскільки таке зобов`язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону).
		 
		За таких обставин мотивувальна частина оскаржуваної постанови підлягає зміні відповідно до висновків цієї постанови Верховного Суду.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17, від 19 травня 2021 року у справі № 496/818/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, про те, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, а отже, встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист, не свідчить про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, оскільки у справі, яка переглядається, неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що неподання до суду доказів про зобов`язання припинити громадянство рф унеможливлює встановлення судом факту проживання особи на території України з метою оформлення набуття громадянства України.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відмова ОСОБА_1 у встановленні факту її проживання в Україні за станом на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) фактично є позбавленням самого громадянства України, необґрунтовані. 
		 
		Заявник у разі неможливості реалізувати право, яке надане відповідно до Закону України «Про громадянство України», у зв`язку з відсутністю певних юридичних фактів не позбавлена права звернутися до суду із заявою про встановлення такого факту, та залежно від мети його встановлення надати суду докази на підтвердження цього факту. 
		 
		Щодо відсутності підстав для відступлення
		 
		В ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23).
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23) керувався тим, що надані заявником докази не є безспірними доказами підтвердження факту його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Отже, заявник не довів належними та допустимими доказами належності його до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Тому вимоги заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, є недоведеними.
		 
		Аналіз змісту цієї постанови свідчить про те, що заявник звернувся із заявою про встановлення юридичного факту з метою реалізації права оформити встановлення належності до громадянства України на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» та подальшого отримання паспорта громадянина України.
		 
		У вказаній постанові Верховний Суд виснував, що оскільки метою встановлення факту постійного проживання на території України є встановлення належності заявника до громадянства України, однак доказів його постійного проживання у вказаний період матеріали справи не містять, тому касаційний суд не надає оцінки доводам заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права щодо наявності в особи громадянства іншої держави як підстави для відмови у встановленні такого факту. 
		 
		У справі, яка переглядається, з урахуванням меж перегляду справи касаційним судом, заявник просила встановити факт її проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року з метою реалізації права оформлення набуття громадянства України на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України», тому правовідносини у цій справі і у справі № 756/16751/21 не є подібними в частині вказаних вимог заяви, тому відсутні підстави для відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21 (провадження № 61-5793св23).
		 
		Висновки про правильне застосування норм права
		 
		У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
		 
		На підставі викладеного, відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду робить такий висновок.
		 
		Якщо метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про громадянство України», предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року.
		 
		У разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
		 
		Встановлення юридичного факту проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року не має юридичного значення у такому випадку.
		 
		Сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не є підставою для відмови в задоволенні заяви про встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року. 
		 
		Лише неподання до суду доказів зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов`язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України, відповідно до частини сьомої якої при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
		 
		У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (частина третя статті 42 ЦПК України).
		 
		З огляду на викладене відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, можливе у справах позовного провадження, але у справах окремого провадження, з урахуванням особливостей розгляду цих справ, судові витрати не відшкодовуються.
		 
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 263/1265/18 (провадження № 61-9939св19) та від 16 листопада 2022 року у справі № 214/4179/21 (провадження № 61?17688св21).
		 
		Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління ДМС України у Волинській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, на підставі статей 141, 382 ЦПК України розподілив судові витрати шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління ДМС України у Волинській області 744,30 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
		 
		Вирішуючи питання про відшкодування заінтересованій особі судових витрат, апеляційний суд не звернув уваги на викладене, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про можливість стягнення такого відшкодування судових витрат у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, яка розглянута за правилами окремого провадження. 
		 
		Отже, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління ДМС України у Волинській області 744,30 грн судового збору за подання апеляційної скарги підлягає скасуванню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм процесуального права, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова апеляційного суду - зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в частині розподілу судових витрат - скасуванню, а в іншій частині - залишенню без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Самолюк Василь Васильович, залишити без задоволення.
		 
		Постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Управління Державної міграційної служби України у Волинській області 744,30 грн судового збору за подання апеляційної скарги скасувати.
		 
		В іншій частині постанову Волинського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                  І. М. Фаловська
		 
		Судді                                                                           А. І. Грушицький
		 
		Б. І. Гулько
		 
		В. І. Крат
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		Є. В. Синельников
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...