Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/4070/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 08.05.2024. Зареєстровано: 08.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.05.2024.

Номер судового провадження: 2/753/241/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
		 
		справа № 753/4070/23
		провадження № 2/753/241/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 березня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді                                                Котвицького В.Л.,
		за участю секретарів                                                Володька С.С., Овчар В.О.,
		позивача за первісним позовом                                 ОСОБА_1 ,
		представника позивача за первісним позовом                 ОСОБА_2 ,
		відповідача                                                         ОСОБА_3 ,
		представника відповідача за первісним позовом                 ОСОБА_4 ,
		розглянувши в судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До суду 13.03.2023 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя.
		Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 познайомилися у 2005 році під час навчання в м. Одесі - в Одеському державному медичному університеті. З 2006 року між сторонами розпочалися романтичні стосунки, позивач та відповідач почали зустрічатися як пара.
		З вересня 2010 року сторони почали проживати спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, формували спільний бюджет для придбання речей, продуктів, купили спільного домашнього улюбленця - морську свинку, спільно відзначали свята, створювали власні сімейні традиції, правила, розподіляли обов`язки як сім`я.
		В подальшому, оскільки квартира, в якій проживали сторони у справі, орендувалася батьком відповідача, а сторони у справі все ж таки мали намір узаконити свої відносини та мати дітей і проживати окремо орієнтовно наприкінці 2012 року - початку 2013 року ними було вирішено придбати власне житло.
		В результаті тривалих пошуків, 10.10.2013 між ТОВ «Лівобережжя плюс», ТОВ «КУА «ABAJIOH» та ОСОБА_3 укладено договір про участь у будівництві та купівлі- продажу облігацій з метою інвестування у будівництво двокімнатної квартири  АДРЕСА_2 (будівельна адреса на момент укладення договорів - АДРЕСА_3 ). Погашення вартості облігацій було здійснено за рахунок спільних коштів позивача та відповідача. Також, позивач мала власні збереження, та крім того для погашення вартості облігацій скористалася допомогою батьків, які позичили доньці кошти на придбання нерухомості та в подальшому й на проведення ремонту у такій квартирі 
		Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб 24.10.2014.
		Орієнтовно з середини 2016 року позивач займалась організацією, замовленням, контролем за виконанням ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_2 , а також забезпеченням виконавців робіт будівельними матеріалами, та дизайном такого ремонту. Оплату ремонтних робіт здійснювала позивач за рахунок особистих збережень та за рахунок коштів, позичених у батьків. Відповідач участі у фінансуванні ремонтних робіт чи будь-якій організації їх проведення не брав.
		Сторони 28.01.2017 зареєстрували право власності на квартиру АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Реєстрація була здійснена на ім`я відповідача. Позивач та відповідач переїхали до спільної квартири орієнтовно в серпні 2017 року після завершення ремонтних робіт та вмеблювання такої квартири.
		У шлюбі позивача та відповідача 22.10.2017 народилась донька ОСОБА_5 .
		В подальшому, 08.05.2019 сторонами було придбано сімейний автомобіль марки "Mazda".
		З початку травня 2021 року сторони фактично припинили шлюбні відносини.Позивач 08.05.2021 виїхала зі спільної квартири на АДРЕСА_4 (разом із донькою) безпосередньо в день вчинення щодо неї відповідачем домашнього насильства. Після виїзду позивача з квартири відповідач відразу змінив замки до вхідних дверей спільної квартири, та позивач наразі не має до неї доступу, так у квартирі залишилася значна кількість особистих речей позивача, іграшки та речі доньки позивача, а також документи, в тому числі тих, що стосуються придбання квартири та проведення ремонту і придбання будівельних матеріалів, а також меблів га техніки.
		З огляду на вказане позивач вважає свої права на таке майно порушеними та не визнаними, з огляду на що звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила суд:
		- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01.09.2010 по 23.10.2014 включно;
		- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1  та ОСОБА_3 : квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1212527580000) та автомобіль марки "Mazda";
		- в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомої о майна 1212527580000) та визнати право власності на 2/3 ідеальної частки автомобіля марки "Mazda".
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.03.2023 позовну заяву залишено без руху.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27.03.2023 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
		До суду 08.05.2023 від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначивши що у строк який вказує позивач, відповідач проходив навчання та стажування в КЗ "Херсонська обласна клінічна лікарня" у період з 01.08.2008 по 29.04.2011. Протягом усього часу знайомства ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтримували спілкування, притаманне людям, які мають певний інтерес один до одного, оскільки були пов`язані професією, спільними знайомствами з часів навчання у медичній академії. Однак, були періоди, коли ОСОБА_3 та ОСОБА_1 взагалі не спілкувалися та не проявляли жодного інтересу один до одного. На початку 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 фактично почали зустрічатися та будувати стосунки хоча і не проживали разом, не мали спільного бюджету та спільного господарства, тобто не мали відносин, які притаманні подружжю. У цей період часу ОСОБА_3 і до 19.09.2013 проживав разом із батьком у квартирі, яка знаходиться по АДРЕСА_5 та працював лікарем акушером-гінекологом у Шевченківській районній поліклініці м. Києва. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 могли періодично залишатися з ночівлею або проводити разом час у квартирі по АДРЕСА_5 , однак, це не мало систематичного характеру, оскільки сторони мали вільні стосунки, могли проводити вільний час та відпочинок окремо, а також мали окремих друзів, товаришів.
		У період з 24.10.2014 і до початку 2016 року, з дозволу батька відповідача, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 постійно проживали у квартирі по АДРЕСА_5 . З початку 2016 року і до введення в експлуатацію квартири по АДРЕСА_4 , належній ОСОБА_3 , подружжя проживало у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_6 .
		За ОСОБА_3 28.01.2017 було зареєстровано право власності на квартиру по АДРЕСА_4 , яка була придбана за власні кошти ОСОБА_3 , а також за кошти, які надавалися йому батьками. Орієнтовно у серпні 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 переїхали до квартири ОСОБА_3 та проживали там до 2021 року.
		У подальшому, 02.04.2019 між ОСОБА_3 та ТОВ «ВІДІ-СКАЙ» було укладено Договір купівлі-продажу №СКмА-0002/092, за умовами якого ТОВ «ВІДІ-СКАЙ» зобов`язується передати у власність ОСОБА_3 автомобіль марки "Mazda", а ОСОБА_3  зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого автомобіля. Вказаний автомобіль відповідачем було придбано за кошти належні подружжю та кошти, які були подаровані відповідачу його батьком.
		З огляду на викладене, ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_1 у позовній заяві викладені факти, які не відповідають дійсності та не свідчать про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період із вересня 2010 року до 23.10.2014 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також те, що за їх спільні кошти була квартира АДРЕСА_2 , а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		До суду 08.05.2023 ОСОБА_3 подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відповідно до якої в порядку поділу спільного майна подружжя: просив суд визнати за ОСОБА_3 право власності на 4/5 частки автомобіля марки "Mazda".
		Вимоги зустрічного позову обґрунтовано тим, що у первісному позові ОСОБА_1 заявлено вимоги, зокрема, щодо поділу автомобіля марки "Mazda", шляхом визнання його спільною сумісною подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 ідеальної частки автомобіля. Разом з цим, ОСОБА_3 вважає, що під час поділу між подружжям вказаного автомобіля наявні підстави, передбачені ст. 70 СК України, для відступу від засад рівності часток подружжя зокрема, враховуючи, що більшу частину вартості автомобіля марки "Mazda" було за рахунок грошових коштів, належних ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.05.2023 прийнято до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя.
		До суду 24.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача, у якому позивач зазначила, що відповідач у відзиві не спростовує факту проживання з позивачем у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з 2010 року, у якій на той момент проживав і батько відповідача. Також, зазначила, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_7 проводилась у період шлюбу сторін, а тому як вказана квартира так і машина марки "Mazda" підлягають до визнання їх спільною сумісною власністю подружжя та поділу між подружжям, а тому наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		До суду 08.06.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача на відзив, відповідно до яких відповідач вказує, що позивач хибно вважає, що спірна квартира була набута у шлюбі, оскільки за наявних фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_3 інвестував у будівництво спірної квартири, шляхом придбання у власність цінних паперів. ОСОБА_3 повністю оплатив вартість квартири у розмірі 1 670 282,81 грн. до укладання шлюбу з ОСОБА_1 , за кошти, які належали йому. З чого вбачається, що відповідач оплатив та набув прав власності на цінні папери до шлюбу, які у подальшому були конвертовані у право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру вже під час шлюбу. Також, відповідач зазначив, що у період з 02.08.2010 по 29.04.2011 він фактично не проживав у м. Києві, у період з 04.05.2011 по 30.06.2011 він проживав у квартирі по АДРЕСА_5 із своїм батьком та в цей період сторони навіть не починали зустрічатись, у період з 19.09.2013 по 28.11.2013 відповідач проживав в окремо сам в іншій квартирі, а у період з грудня 2013 року до 23.10.2014 повернувся до батька у квартиру на АДРЕСА_5 . Також, зазначив, що додані позивачем фотографії, як доказ іх спільного проживання до укладення шлюбу, не є належними доказами, оскільки неможливо достеменно встановити їх дату та місце та за яких обставин вони були зроблені. Також, позивачем не надано доказів що квартира за адресою: АДРЕСА_7 , була придбана за спільні кошти подружжя, або доказів того, що позивач передавала відповідачу грошові кошти на придбання вказаної квартири. А тому наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.
		До суду 09.06.2023 від позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого позивач заперечувала проти задоволення зустрічного позову вказуючи на те, що договір купівлі-продажу автомобіля марки "Mazda" було укладено відповідачем 02.04.2019, тоді як шлюб між сторонами було укладено 24.10.2014, тобто на момент купівлі автомобіля сторони перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі та був набутий сторонами в результаті спільної праці за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю.
		До суду 21.06.2023 від відповідача надійшла відповідь на відзив поданий позивачем на зустрічну позовну заяву, відповідно до якої відповідач зазначив, що частину грошових коштів на купівлю спірного автомобіля відповідач отримав від свого батька, іншу частину відповідач сплатив з власних коштів, які йому належать на праві особистої приватної власності, у зв`язку з чим відповідач просив суд задовольнити вимоги зустрічного позову.
		До суду 04.09.2023 від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову відповідно до якої позивач просила суд: 
		- встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01.09.2010 по 23.10.2014 включно;
		- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1  та ОСОБА_3 : квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1212527580000) та автомобіль марки "Mazda";
		- в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 ідеальної частки квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомої о майна 1212527580000);
		- стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , що становить 394 119,00 грн.
		До суду 06.09.2024 від відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення за заяву позивача про зміну предмету позову, оскільки позивач вказаною заявою намагається змінити предмет і підставу первісного позову.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12.10.2023 у прийнятті заяви позивача про зміну предмету позову відмовлено.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 27.10.2023, за клопотанням позивача позовну вимогу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя про визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 ідеальної частки автомобіля марки "Mazda" залишено без розгляду.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17.11.2023 об`єднано в одне провадження цивільну справу № 753/4070/23 (провадження № 2/753/3622/23) за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя з цивільною справою № 753/19640/23 (провадження № 2/753/8720/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, який було подано до суду 27.10.2023, обґрунтовано тим, що 24.10.2014 між сторонами було укладено шлюб у період якого 02.04.2019 між ОСОБА_3 та ТОВ "ВІДІ-СКАЙ" було укладено Договір купівлі-продажу №СКмА-002/092, відповідно до умов якого ОСОБА_3 придбав автомобіль марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 за 1 250 500,00 грн. Згідно відповіді з Головного сервісного центру МВС вказаний автомобіль зареєстровано за відповідачем. Даний транспортний засіб було набуто сторонами для потреб сім`ї в результаті спільної праці за спільні кошти.
		Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 15.07.2021 шлюб між сторонами було розірвано та автомобіль марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , залишився у повному користуванні відповідача. Згідно звіту про оцінку транспортного засобу від 12.04.2023 ринкова вартість вказаного автомобіля становить 788 238,00 грн.
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд:
		- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 автомобіль марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 ;
		- в порядку поділу майна подружжя стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 грошову компенсацію у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 , що становить 394 119,00 грн.;
		- припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 ;
		- визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право приватної власності на автомобіль марки "Mazda", д.н.з. НОМЕР_1 .
		До суду 29.11.2023 від відповідача надійшов відзив на об`єднаний позов, відповідно до якого відповідач позовних вимог не визнав та просив відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у раніше поданих відзивах та запереченнях, а також у зустрічному позові, зокрема посилався на те, що ОСОБА_1 не може претендувати на стягнення половини вартості автомобіля, оскільки її частка у праві спільного майна є значного меншою та становить 20%, з огляду на наведені відповідачем розрахунки.
		До суду 08.12.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав викладених у позові, а саме, що спірний автомобіль було придбано у сторонами у шлюбі, а тому підлягає поділу між подружжям.
		До суду 13.12.2023 від відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь позивача на відзив, у яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні об`єднаного позову з підстав його необґрунтованості.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21.12.2023 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
		У судовому засіданні представник позивача первісний та об`єднаний позови підтримав та просив суд їх задовольнити; вимоги зустрічного позову не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні.
		У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги зустрічного позову та просив суд його задовольнити; вимоги первісного та об`єднаного позовів не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
		Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 , пояснив суду, що виконував ремонтні роботи у квартирі АДРЕСА_2 , ремонт зайняв близько року та коштував близько 460 000,00 грн., майже все сплачувалось готівкою, гроші свідок отримував від позивача, відповідач також приходив "на об`єкт". Інших підрядників свідок не знає. Хід ремонтних робіт контролювала позивач, свідок звітував на електронну пошту позивачу. Чи укладались якісь договори свідок не пам`ятає, квитанцій про одержання грошових коштів не має та не пам`ятає чи вносив відповідач якісь корективи, під час виконання свідком ремонтних робіт.
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_7 , пояснила суду, що з відповідачем знайома, приблизно у 2013 році відповідач за первісним позовом просив свідка здати йому квартиру. Оскільки свідок була знайома із батьком відповідача, вона погодилась на пропозицію батька відповідача та прописала відповідача у своїй квартирі на деякий час. Квартира має дві окремі кімнати, свідок і відповідач проживали у різних кімнатах. У вказаній квартирі відповідач проживав сам весь час, нікого не приводив, однак напевне свідок стверджувати не може, бо час від часу виїжджала у відрядження по роботі. Після того, як виписався, відповідач у квартирі свідка не проживав. Відповідач сплачував кошти за проживання у квартирі свідка. Свідок не знала чи була дівчина у відповідача на той час.
		Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_8 , пояснив суду, що познайомився з батьками відповідача у 90-х роках, знає їх як доброзичливих та чемних, від батька відповідача свідок дізнався про дружину відповідача - ОСОБА_9 , проте на спільних сімейних зустрічах він ОСОБА_9 не бачив. Про сімейне життя свідок з відповідачем не розмовляв.
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 , пояснила суду, що є рідною сестрою відповідача, зі своїми батьками свідок перебуває у чудових відносинах, з позивачем свідок познайомилась в м. Одесі. За період в м. Одесі про відносини сторін свідку не відомо, у квартирі на Срібнокільській в м. Києві свідок позивача не бачила. Про інвестицію у квартиру по АДРЕСА_4 з боку позивача свідку не відомо. Батько завжди допомагав фінансово свідку та її брату, зокрема купив квартиру спочатку ОСОБА_11 , а потім свідку. З позивачем свідок зв`язок не підтримувала, бачила ОСОБА_9 у квартирі на АДРЕСА_5 , там інколи були її речі, інколи ні. Щодо проживання відповідача в інших квартирах та щодо його відносин з іншими жінками свідку не відомо. Щодо купівлі відповідачем автомобілю свідку також нічого не відомо На скільки часто свідок бачила позивача, до її шлюбу з відповідачем, свідок точно сказати не може, ОСОБА_9 приїждала до сім`ї свідка у м. Херсон.
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_12 , пояснила суду, що є матір`ю відповідача та наразі не перебуває у жодних відносинах з позивачем. З сином має нормальні сімейні відносини. З позивачем свідок познайомилась в Одесі, під час навчання відповідача, коли точно у них із відповідачем почались відносини, свідку не відомо. У квартирі по АДРЕСА_5 свідок факту проживання позивача не помічала, речей позивача у вказаній квартирі не бачила. Свідок також фінансово допомагала відповідачу, проте точну суму зазначити не може. Рішення про інвестування квартири відповідач прийняв сам, під час укладання договору були син свідка (відповідач у справі) та її чоловік. За квартиру сплачували готівкою. До батьків ОСОБА_9 про допомогу дітям на купівлю квартири свідок та її чоловік не звертались та і вони зі свого боку свою допомогу не пропонували. Батьки ОСОБА_9 лише декілька разів приїжджали до свідка. Також, за проханням сина, свідок та її чоловік допомагали грошима на ремонт інвестованої квартири. Свідок не підтвердила ствердження позивача, що весілля позивача та відповідача відкладалось через хворобу діда відповідача. Чи давали гроші на купівлю автомобіля свідок не пам`ятає, свідку не відомо про участь ОСОБА_9 у придбанні автомобіля. Коли відповідач переїхав до м. Києва свідок не пам`ятає. Про відносини відповідача з позивачем свідок дізналась, коли отримала запрошення на весілля. Відповідач знайомив свідка не тільки з позивачем, а і з іншими жінками.
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_13 , пояснила суду, що з позивачем познайомилась у 2005 році, десь у період нового 2006 року почали зустрічатись ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , свідок часто проводила з ними спільне дозвілля. Протягом усіх років сторони у справі були разом, після закінчення навчання вони почали проживати разом у Києві, переїхали вони приблизно у 2010, ОСОБА_11 завжди дарував ОСОБА_9 дорогі прикраси, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 завжди були разом, не було такого що вони розходилися. Наскільки відомо свідку, квартиру купувала сім`я ОСОБА_11 , а ремонт робила повністю ОСОБА_9 . ОСОБА_9 майже весь час проводила з ОСОБА_11 в період з 2010-2014. 
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_14 , пояснила суду, що з 2005 року вона знайома з відповідачем, в них були дуже близькі відносини, разом відпочивали, жили, проводили багато спільного часу. В 2010 році позивач та відповідач почали жити разом та проживали в Києві на ОСОБА_15 , у них був спільний побут, спільний бюджет. Не хотіли реєструвати шлюб, конкретно нічого не казали. З батьками відповідача познайомились на врученні дипломів у 2008 році, постійно підтримували контакт Позивач та відповідач взяли квартиру в новострої, свідок допомагала грошима коли було потрібно, ремонтом у квартирі займалась в основному ОСОБА_9 . Щодо купівлі квартири в ОСОБА_16 не було розмови, позивач та відповідач самі вирішували, де вони куплять квартиру. Батьки позивача продали свій старий будинок та гроші віддали ОСОБА_9 на купівлю квартиру, ОСОБА_9 сама приїжджала за грошима без ОСОБА_11 .
		Допитана у судовому засіданні у якості свідка позивач ОСОБА_1 , пояснила суду, що 2006 року восени відповідач познайомився з її батьками, відповідач був ініціатором проживання саме в Києві. Свідок підняла питання щодо спільне проживання з відповідачем. Спочатку сторони проживали на ОСОБА_17 , їм виділили маленьку кімнату, на інших адресах більше ніхто ніде не жив. Свідок постійно наполягала на офіційному шлюбі, після реєстрації шлюбу нічого не змінилось щодо фінансів, у них з відповідачем були спільні кошти. Всіма питаннями щодо оформлення квартири займався відповідач. З 2010-2014 свідок з відповідачем постійно проживали у Києві Купити квартиру у ОСОБА_16 була пропозиція відповідача, свідок її підтримала.
		Суд, заслухавши обґрунтування представників сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, приходить до наступних висновків.
		Судом встановлено, що 24.10.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 24.10.2014, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.07.2021.
		Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 31.10.2017.
		Разом з тим, позивач зазначає, що ще до реєстрації шлюбу, проживала з відповідачем однією сім`єю, як чоловік та дружина, вели спільний побут, мали спільний бюджет, у зв`язку з чим позивач просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із 01.09.2010 по 23.10.2014 включно. Вказаний факт, на думку позивача, підтверджується наданими до позову фотографіями та показами допитаних у судовому засіданні свідків.
		Також, позивач зазначила, що 10.10.2013 між ТОВ «Лівобережжя плюс», ТОВ «КУА «ABAJIOH» та ОСОБА_3 укладено договір про участь у будівництві та купівлі- продажу облігацій з метою інвестування у будівництво двокімнатної квартири  АДРЕСА_2 (будівельна адреса на момент укладення договорів - АДРЕСА_3 ). Погашення вартості облігацій було здійснено за рахунок спільних коштів позивача та відповідача. Також, позивач мала власні збереження, та крім того для погашення вартості облігацій скористалася допомогою батьків, які позичили доньці кошти на придбання нерухомості та в подальшому й на проведення ремонту у такій квартирі.
		Відповідач заперечуючи вказані позовні вимоги, зазначив, що вказаний позивачем період, він проживав у декількох місцях, зокрема: у період з 02.08.2010 по 29.04.2011 він фактично не проживав у м.Києві, у період з 04.05.2011 по 30.06.2011 він проживав у квартирі по АДРЕСА_5 із своїм батьком та в цей період сторони навіть не починали зустрічатись, у період з 19.09.2013 по 28.11.2013 відповідач проживав в окремо сам в іншій квартирі, а у період з грудня 2013 року до 23.10.2014 повернувся до батька у квартиру на АДРЕСА_5 . Також, зазначив, що у вказаний період у нього були до позивача.
		Щодо долучених до матеріалів справи спільних фотографій, як доказів, які підтверджують факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільного відпочинку, проведення дозвілля слід зазначити наступне.
		Вказані фотографії, як докази, не можуть підтверджувати факт спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у період з 01.09.2010 по 23.10.2014, оскільки неможливо достеменно встановити їх дату та місце, обставини, що слугували вчиненню цих фотографій.
		Згідно усталеним правовим висновкам Верховного Суду спільні фотографії та покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
		Такі правові висновки викладені у постанові від 08.12.2021 у справі №531/295/19, від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16, від 27.02.2019 у справі № 522/25049/16-ц.
		Долучені до матеріалів справи фотографії можуть підтверджувати лише, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 могли проводити разом час та дозвілля, як під час навчання в медичній академії, так і у період з 01.09.2010 по 23.14.2014, однак не доводять, що сторони мали стосунки, притаманні саме подружжю, у тому числі те, що вони постійно проживали у квартирі по АДРЕСА_5 , вели спільне господарство та мали спільний бюджет.
		На противагу вказаним доводам, ОСОБА_3 також долучено до матеріалів справи фотографії, з яких вбачається, що окрім ОСОБА_1 він проводив час у компанії інших осіб, зокрема, жіночого роду.
		Крім того, з показів допитаних судом свідків, також не можливо достеменно встановити факт спільного проживання сторін у спірний період, оскільки більшість свідків показали, що не бачили позивача у квартирі по АДРЕСА_5 , а якщо і бачили, то не вбачали факту її постійного проживання у вказаній квартирі.
		Щодо тверджень ОСОБА_1 про формування спільного бюджету, придбання предметів побуту, одягу, та косметичних засобів, то на підтвердження вказаних обставин суду не надано жодного належного та допустимого доказу.
		Також, ОСОБА_1 помилково вважає, що спірна квартира була набута у період шлюбу, а має застосовуватись презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними період шлюбу.
		Однак, терміни «набуття»та «реєстрація права власності» на квартиру не є тотожними поняттями, це узгоджується з положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», де встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Згідно правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17 вбачається, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише способом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
		Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності. що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (постанова Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №910/10987/18).
		МіжТОВ «Лівобережжя плюс» та ОСОБА_3 10.10.2013 укладено договір про участь у будівництві та купівлі-продажу облігацій з метою інвестування у будівництво двокімнатної квартири  АДРЕСА_2 (будівельна адреса на момент укладення договорів - АДРЕСА_3 ). 
		За наявних фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_3 інвестував у будівництво спірної квартири, шляхом придбання у власність цінних паперів.
		Матеріалами справи також підтверджується, що ОСОБА_3 повністю оплатив вартість квартири у розмірі 1 670 282, 81 грн. до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , за власні кошти, що підтверджується платіжними дорученнями про оплату вартості квартири, довідкою №240 від 22.09.2014 про оплату 100% вартості квартири, а також Актом виконаних зобов`язань за договором купівлі-продажу облігацій від 20.10.2014.
		У пункті 1 Акту виконаних зобов`язань за договором купівлі-продажу облігацій від 20.10.2014вказано, що станом на 20.10.2014, згідно умов договору купівлі-продажу облігацій ТОВ «КУА «АВАЛОН» (продавець) передав, а ОСОБА_3 (покупець) прийняв та оплатив цінні папери.
		Пунктом 2 цього ж акту встановлено, що сторони вважають, що на дату підписання цього Акту розрахунки здійсненні у повному обсязі, всі умови договору виконанні належним чином, сторони не мають одна до одної претензій стосовно його виконання.
		Також, п. 2.4 договору купівлі-продажу облігацій встановлено, що купівля лоту облігацій здійснюється ОСОБА_3 за рахунок власних коштів.
		Таким чином, наведеними доказами, підтверджується, що станом на 20.10.2014 ОСОБА_3 виконав у повному обсязі умови договору про інвестування у будівництво та договору купівлі- продажу облігацій ще до шлюбу, укладеного з ОСОБА_1 .
		Станом на 20.10.2014 квартира була оплачена у повному обсязі, а ОСОБА_3 отримав у власність цінні папери, однак факт реєстрації права власності на квартиру відбувся лише у січні 2017 року, після закінчення будівництва.
		Разом з тим, ОСОБА_1 не подано жодного належного та допустимого доказу, який вказував би на те, що ОСОБА_1 надавала (передавала) ОСОБА_3 грошові кошти для оплати ним вартості спірної квартири, а також доказів, які вказували б на те, що вартість квартири оплачувалась за спільні грошові кошти, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ст. 77 ЦПК України належність доказів предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Судом встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві.
		За таких підстав, в задоволенні позовних вимог первісного позову необхідно відмовити у повному обсязі.
		 
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
		З огляду на відхилення позовних вимог судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
		Щодо вимог зустрічного позову, судом встановлено наступне.
		У період шлюбу, 02.04.2019 між ОСОБА_3 та ТОВ «ВІДІ-СКАЙ» було укладено Договір купівлі-продажу №СКмА-0002/092, за умовами якого ТОВ «ВІДІ-СКАЙ» зобов`язується передати у власність ОСОБА_3 автомобіль марки "Mazda", а ОСОБА_3  зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого автомобіля.
		Відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 не може претендувати на стягнення половини вартості автомобіля, оскільки її частка у праві спільного майна є значного меншою та становить 20%, з огляду на наведені відповідачем розрахунки.
		Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 
		Частиною 2 ст. 60 СК України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права ї сумісної власності подружжя.
		Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісноювласністю подружжя, зокрема, можуть бути:квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.
		Згідно ч.З ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
		Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справ №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистоюприватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але закошти, які належали їй (йому) особисто.
		В свою чергу, відповідач зазначає, шо спірний автомобіль був придбаний завдяки залученню наступних коштів: 498 201, 25 грн. - кошти належні подружжю; 600 000,00 грн. - кошти, які були подаровані ОСОБА_3 його батьком; 151 798,75 грн. - особисті кошти ОСОБА_3 , які він виручив від реалізації частини чотирьох кімнатної квартири.
		Разом з тим,  ОСОБА_3  не доведено, що кошти у сумі 600 000,00 грн. та у сумі 151 798,75 грн. є особистими коштами відповідача,оскільки інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.
		Саме тому встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
		Частина 1 ст. 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
		Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно із ч. 3 якої якщо одниміз подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш,які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної суміснаподружжя.
		Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором використане в інтересах сім`ї.
		При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згоди другого з подружжя.
		За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
		Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересахсім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
		Зазначена позиція наведена в постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №295/8319/18.
		З викладеного вбачається, що грошові кошти 600 000,00 грн. та 151798,75 грн. отримано саме в інтересах сім`ї, оскільки отримані за цим правочином кошти у період шлюбу були використані для придбання спірного автомобіля MAZDA СХ-5, який використовувався для потреб сім`ї.
		Викладене, також підтверджується з огляду на те, що у період купівлі автомобіля ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що не оспорюється сторонами у справі, спільно проживали, вели спільний побут та господарство, що вказує на спільність планів на майбутнє та існування тісних сімейних відносин.
		Таким чином, на автомобіль MAZDA СХ-5 поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя та за встановлених обставин не може бути визнано 4/5 частки автомобіля особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, підстави для задоволення зустрічного позову - відсутні.
		Оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок відповідача.
		Щодо позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, суд зазначає наступне.
		Як вже встановлено судом,  02.04.2019 між ОСОБА_3 та ТОВ «ВІДІ-СКАЙ» було укладено Договір купівлі-продажу №СКмА-0002/092, за умовами якого ТОВ «ВІДІ-СКАЙ» зобов`язується передати у власність ОСОБА_3 автомобіль марки "Mazda", а ОСОБА_3  зобов`язується прийняти та оплатити вартість такого автомобіля.
		Вказаний автомобіль було придбано у період коли ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що не оспорюється сторонами у справі, спільно проживали, вели спільний побут та господарство.
		Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України та ч. З сг. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
		Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом. Неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на квартиру, допускається лише за його згодою.
		Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
		Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: І) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.
		Положення п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007р. № 11, визначає, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Таким чином, придбане під час перебування сторін у шлюбі (фактичних шлюбних відносинах) нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності сторін.
		Велика Палата Верховного Суду зауважила, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте в шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Велика Палата ВС вважала правильним висновок судів про те, що вимоги про стягнення на користь позивача відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на автомобіль. Крім того, ВП ВС констатувала, що внаслідок його виділення у власність відповідачеві і такого стягнення право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Тому окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.
		ВП ВС виснувала, що приписи частин 4, 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності треба розуміти так: а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
		Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачу, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі.
		Велика Палата ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 30.03.2016 у справі № 6-281 І цс 15 та КЦС ВС' від 16.06.2021 у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ. а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток.
		Крім того, ВП ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 13.01.2016 у справі № 6-2925цс 15 та КЦС ВС від 29.08.2019 у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування ч. 2 ст. 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачу за таке володіння та користування відповідно до ч. З ст. 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачу грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.
		Позивач не претендує на те, щоб залишити автомобіль собі, оскільки фактично спірний автомобіль перебуває та завжди перебував у користуванні саме відповідача. Позивач надає згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за її частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача. Відповідно вимога про стягнення такої компенсації не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам собою не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
		Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості ного частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України)
		Частинами 1, 2, 3 та 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
		Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судових засідань.
		На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що  заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя підлягають задоволенню в повному обсязі. 
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 3 941,00 грн.
		Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		       У задоволенні первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя - відмовити.
		 
		       У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити.
		 
		       Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
		 
		       Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ) автомобіль MAZDA CX-5, 2191 куб. см., 2019 року випуску, № двигуна НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		       В порядку поділу майна подружжя стягнути на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 ) з ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію у розмірі 1/2 ринкової вартості автомобіля MAZDA CX-5, 2191 куб. см., 2019 року випуску, № двигуна НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що становить 394 119 (триста дев`яносто чотири тисячі сто дев`ятнадцять) гривень 00 копійок.
		 
		       Припинити право власності ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на 1/2 частину автомобіля MAZDA CX-5, 2191 куб. см., 2019 року випуску, № двигуна НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , з моменту остаточного розрахунку за частку в спільній сумісній вартості.
		 
		       Визнати за ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ) в порядку поділу майна подружжя право приватної власності на автомобіль MAZDA CX-5, 2191 куб. см., 2019 року випуску, № двигуна НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .
		 
		       Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у сумі 3 941,00 грн.
		 
		       Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		       Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
		       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		 
		 
		 
		       Суддя                                                                         В.Л. Котвицький

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...