Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/869/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 10.05.2024. Зареєстровано: 10.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2024.
Дата набрання законної сили: 10.06.2024
Номер судового провадження: 1-кп/461/298/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023140000000158

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		461/869/24
		1-кп/461/298/24
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		    09.05.2024 року        Галицький районний суд м.Львова
		 
		в колегіальному складі:     головуючого судді             ОСОБА_1 
		           суддів                     ОСОБА_2 
		                                    ОСОБА_3 
		               секретар судового засідання         ОСОБА_4 
		з участю:             прокурора                  ОСОБА_5 
		               захисника                  ОСОБА_6 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження № 22023140000000158 від 31.05.2023 про обвинувачення 
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка Донецької області, українця, громадянина України, раніше несудимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є депутатом, адвокатом або нотаріусом,
		 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК України, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, умисно, ігноруючи свій громадянський обов`язок, передбачений Конституцією України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно, з ідеологічних мотивів, з усвідомленням негативних наслідків своїх дій та з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, у травні 2014 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області (більш точний час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, вступивши до складу 11 Окремого мотострілецького полку «Восток», який входить до 1 Окремої мотострілецької бригади «Слов`янська» 1 армійського корпусу «народної міліції» терористичної організації «ДНР», де із закріпленою стрілецькою зброю та боєкомплектом, на посаді снайпера виконував завдання терористичної організації, керованої представниками держави-окупанта - рф, пов`язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, чим вчинив державну зраду, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111 КК України.
		Крім цього, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, беручи з травня 2014 року участь в діяльності терористичної організації «ДНР» на посаді снайпера у складі 11 Окремого мотострілецького полку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який входить до 1 Окремої мотострілецької бригади « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 1 армійського корпусу «народної міліції», пройшовши військову підготовку та набувши навичок ведення бойових дій, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, керуючись ідеологічним мотивом, з 7 березня 2022 року до 16 березня 2022 року, в умовах воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованих військовими формуваннями російської федерації та керованою нею терористичною організацією «ДНР» територіях Донецької області, у тому числі АДРЕСА_2 (більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено), надавав іноземній державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам терористичної організації «днр» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи на посаді командира відділення снайперів 114 Окремої гвардійської мотострілкової « ІНФОРМАЦІЯ_4 » терористичної організації «ДНР» завдання, пов`язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, та обов`язки із забезпечення різних видів та форм бою, чим вчинив державну зраду, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.111 КК України.
		Крім цього, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи громадянином України, достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про проведення на території Донецької області України антитерористичної операції проти терористичної організації «ДНР», усвідомлюючи, що діяльність даної терористичної організації та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних мотивів, у травні 2014 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області (більш точний час та місце досудовим розслідуванням не встановлено), добровільно підписав контракт на проходження військової служби та був зарахований до складу 11 Окремого мотострілецького полку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який входить до 1 Окремої мотострілецької бригади « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 1 армійського корпусу «народної міліції» терористичної організації «ДНР» та з цього часу на посаді снайпера, а з березня 2022 року на посаді командира відділення снайперів НОМЕР_1 Окремої гвардійської мотострілкової « ІНФОРМАЦІЯ_4 » терористичної організації «ДНР», до 16.03.2022 брав участь у діяльності вказаної терористичної організації, виконуючи завдання, пов`язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України на тимчасово окупованих територіях Донецької області (м. Ясинувата, с. Маринівка та АДРЕСА_3 ), чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України.
		 
		 
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 08.01.2024 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023140000000158 від 31.05.2023 за підозрою громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК України.
		 
		Відповідно до ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбаченихстаттями 109,110,110-2,111,111-1,111-2,112,113,114,114-1,114-2,115,116,118,частиною другоюстатті 121,частиною другоюстатті 127, частинамидругоюітретьоюстатті 146,статтями 146-1,147,частинами другою - п`ятоюстатті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем),статтями 209,255-258-6,348,364,364-1,365,365-2,368,368-2,368-3,368-4,369,369-2,370,379,400,408,436,436-1,437,438,439,440,441,442,443,444,445,446,447Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених участині другійстатті 297-1цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		 
		Згідно з вищезазначеним, виклик в судові засідання  ОСОБА_7 здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр».
		 
		Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		 
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		 
		Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК України, повністю підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, а саме:
		- протоколом огляду інтернет-мережі від 07.06.2023 з фототаблицями;
		- протоколом огляду інтернет-мережі від 31.10.2023 з фототаблицями;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками ОСОБА_8 від 18.09.2023;
		- висновком експерта № СЕ-19/120-23/8751-ФП від 05.09.2022 за результатами проведення портретної експертизи, з якого вбачається, що зображення особи чоловіка у військовій формі, який сидить біля вогню, яке знаходиться на оптичному диску  додатку до протоколу огляду від 07.06.2023 у папці «фото» під назвою «фото 6» придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження.
		Зображення особи чоловіка у військовій формі та касці, яке знаходиться на оптичному диску - додатку до протоколу огляду від 07.06.2023 у папці «фото» під назвою «фото 8» придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження.
		Зображення особи чоловіка у військовій формі із зброєю та прапором, яке знаходиться на оптичному диску - додатку до протоколу огляду від 07.06.2023 у папці «фото» під назвою «фото 11» придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження.
		Зображення особи чоловіка у військовій формі зі зброєю в руках, яке знаходиться на оптичному диску - додатку до протоколу огляду від 07.06.2023 у папці «фото» під назвою «фото 18» придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження.
		Зображення особи чоловіка у військовій формі та касці, яке знаходиться на оптичному диску - додатку до протоколу огляду від 07.06.2023 у папці «фото» під назвою «фото 23» придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження.
		Зображення особи чоловіка, в якого бере інтерв`ю пропагандист рф ОСОБА_9 протягом усієї тривалості відеозапису? Вказаний відеозапис знаходиться на оптичному диску - додатку до протоколу огляду від 07.06.2023 під назвою «Video by Alan Mamiev» придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження.
		Зображення особи чоловічої статі, розміщеній на копії заяви-анкети про видачу паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 придатне для проведення ідентифікаційного портретного дослідження.
		Зображення особи на відео із назвою «Video by Alan Mamiev», в ході якого пропагандист рф ОСОБА_9 бере інтерв`ю протягом усієї тривалості відеозапису, наданого в якості об`єкта дослідження та на копії заяви-анкети про видачу паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 представлених для порівняння, належать одній особі.
		Зображення особи на фотосвітлинах під назвою «фото 6», «фото 8», «фото 11», «фото 18», «фото 23», наданих в якості об`єктів дослідження та на копії заяви-анкети про видачу паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , представлених для порівняння, належать одній особі.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , який є сином обвинуваченого ОСОБА_7 , пояснив, що батько мешкав разом з ними у м.Червоноград до 2005 року. Після цього він покинув сім`ю і переїхав до АДРЕСА_4 , де він народився і де проживають його батьки. З цього часу вони не підтримують зв`язків; лише одного разу у 2011 році свідок ОСОБА_8 бачив свого батька, коли перебував в гостях у бабусі і дідуся в м.Горлівка. Свідкові нічого невідомо про діяльність батька, оскільки вони не підтримують жодних контактів, однак після перегляду фото- та відеоматеріалів ОСОБА_8 підтверджує, що на них саме його батько  ОСОБА_7 .
		 
		Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Вони узгоджуються між собою.
		 
		В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість  ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК України. 
		 
		У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбаченийКПК України.
		 
		Таким чином, суд вважає, що винуватість  ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК України, доведена повністю.
		 
		Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
		Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
		Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН). До складу ООН входять Україна та російська федерація, а також більшість країн світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація. 
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з цим документом, територія України є неподільною та недоторканною. 
		Незалежність України визнали більшість держав світу, серед яких і російська федерація.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		20 лютого 2014 року, положеннями ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», визначене початком тимчасової окупації території України, яка розпочалась із збройного вторгнення регулярних військ рф на територію АР Крим і м. Севастополь.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що збройна агресіяросійської федерації розпочалася з неоголошених прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових ідомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної іяльності, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		У березні - квітні 2014 року в м. Донецьк та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, спрямованої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
		В окремих містах та районах Донецької області, всупереч законодавству України, 07.04.2014 оголошено «Декларацію про суверенітет Донецької народної республіки» та 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про проголошення державної самостійності Донецької народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»).
		З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками російської федерації сформовані підрозділи політичного (органи державної влади «ДНР») та силового блоків, які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
		Вказана терористична організація «ДНР» має організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність її дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «ДНР», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Донецької області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій чистині Донецької області та мають загальну координацію керівництва.
		Політичне та військове керівництво російської федерації, діючи всупереч вимогам міжнародних договорів, спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.
		19.02.2022 головою «ДНР» підписано указ № 29 «Про проведення загальної мобілізації», та оголошено повну мобілізацію.
		21.02.2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «ДНР» та «ЛНР» незалежними державами.
		22.02.2022 президент російської федерації направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.
		24.02.2022 приблизно о 05 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
		24.02.2022, на виконання зазначеного вище наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в тимчасово окупованій Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
		 
		Під час судового розгляду встановлено, що що ОСОБА_7 , будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у травні 2014 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області (більш точне місце та час досудовим слідством не встановлено), добровільно підписав контракт на проходження військової служби та був зарахований до складу незаконного збройного формування 11 Окремого мотострілецького полку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який входить до 1 Окремої мотострілецької бригади « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 1 армійського корпусу «народної міліції» терористичної організації «ДНР» та призначений на посаду снайпера із позивним « ОСОБА_10 ». З цього часу ОСОБА_7 , діючи у складі указаного підрозділу терористичної організації, використовуючи стрілецьку зброю, приймав участь у бойових діях поблизу АДРЕСА_5 , де виконував завдання, спрямовані на збройну протидію Збройним силам України.
		У такий спосіб ОСОБА_7 , ігноруючи свій громадянський обов`язок, передбачений Конституцією України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно з усвідомленням негативних наслідків своїх дій та на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, у травні 2014 року (більш точний час досудовим слідством не встановлено) перейшов на бік ворога у період збройного конфлікту, чим вчинив державну зраду.
		В подальшому, з 24.02.2022, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, ОСОБА_7 добровільно продовжив проходження військової служби у складі терористичної організації та був зарахований до складу 114 Окремої гвардійської мотострілкової « ІНФОРМАЦІЯ_4 » терористичної організації «ДНР» (колишній 11 Окремий мотострілецький полк « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») та призначений на посаду командира відділення снайперів.
		Пройшовши військову підготовку та набувши навичок ведення бойових дій, ОСОБА_7 , діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, керуючись ідеологічним \ мотивом, з 7 березня 2022 року до 16 березня 2022 року, в умовах воєнного стану, і перебуваючи на тимчасово окупованих військовими формуваннями російської федерації та керованою нею терористичною організацією «ДНР» територіях Донецької області, у тому числі АДРЕСА_2 (більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено), надавав іноземній державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам терористичної організації «днр» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи на посаді командира відділення снайперів 114 Окремої гвардійської мотострілкової « ІНФОРМАЦІЯ_4 » терористичної організації «ДНР» завдання, пов`язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України, та обов`язки із забезпечення різних видів та форм бою.
		16 березня 2022 року ОСОБА_7 отримав поранення, після чого тимчасово виведений поза штат та перебуває у списках 114 Окремої гвардійської мотострілкової « ІНФОРМАЦІЯ_4 » терористичної організації «ДНР», місцем дислокації якої є АДРЕСА_5 .
		Суд також враховує правові позиції, викладені у рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з`ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою. 
		Висновки суду про визнання «ЛНР» і «ДНР» терористичними організаціями узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» безпосередньо зазначено, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі у Донецькій та Луганській областях й заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «ДНР» і «ЛНР». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція».
		Відповідно дост. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. 
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
		Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. 
		 
		Суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		 
		Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.
		Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинних дій доведена поза розумним сумнівом. 
		Суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив: 
		державну зраду - діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону №2341-111 від 05.04.2001 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VII від 08.04.2014, № 1689-VII від 07.10.2014);
		державну зраду - діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинені в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України (в редакції Закону №2341-111 від 05.04.2001 зі змінами, внесеними згідно із Законами № 1183-VII від 08.04.2014, № 1689-VII від 07.10.2014, № 2113-ІХ від 03.03.2022);
		участь у терористичній організації, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено уст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		 
		Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		 
		Судом під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
		1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;
		2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу;
		3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд також бере до уваги характер та тяжкість вчинених ним злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.
		Пом`якшуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.
		Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , є вчинення злочинів з використанням умов воєнного стану.
		Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
		Згідно ч.1ст.50КК України,покарання єзаходом примусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого.  
		Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. 
		Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
		Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу 
		При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання. 
		Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_7 , суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1, 2 ст.111 КК України, ч.1 ст. 258-3 КК України, що буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.
		Відповідно до положень ч. 1 ст.70КК остаточне покарання ОСОБА_7 за вчинення цих кримінальних правопорушень необхідно визначити шляхом часткового складання призначених покарань.
		Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Враховуючи, що за ч.1,2 ст. 111 КК України ОСОБА_7 вчинив злочин проти основ національної безпеки України та за ч.1 ст.258-3 КК України вчинив злочин проти громадської безпеки, cуд вирішив застосувати конфіскацію всього майна, належного ОСОБА_7 на праві власності.
		Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлено.
		Судові витрати у розмірі 1 887 грн. 80 коп., що є вартістю за проведення судово-портретної експертизи Тернопільським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (вул. Степана Будного, 48, м. Тернопіль, 46027) № СЕ-19/120-23/8751-ФП від 05.09.2023 - підлягають стягненню з обвинуваченого в дохід держави.
		 
		Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку, передбаченому положеннями ст. 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.323,368,370,374 КПК України, колегія суддів, - 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		ОСОБА_7  визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 КК України, та призначити йому покарання:
		- за ч.1 ст.111 КК України  у виді 13 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;
		- за ч.2 ст.111 КК України  у виді 15 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;
		- за ч.1 ст.258-3 КК України  у виді 10 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;
		 
		На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання  ОСОБА_7  призначити у виді 15 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
		 
		Строк відбування покарання  ОСОБА_7  рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_7  на користь держави судові витрати, пов`язані із проведенням судових експертиз, у сумі 1887, 80 гривень.
		 
		Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		Головуючий суддя                             ОСОБА_1 
		 
		 
		 
		Судді                                     ОСОБА_3 
		 
		                                   
		                                    ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...