Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/11916/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння.
Надіслано для оприлюднення: 10.05.2024. Зареєстровано: 10.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/554/512/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022170420002229

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 09.05.2024Справа № 554/11916/23 Провадження № 1-кп/554/512/2024
		 
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		«09» травня 2024 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
		головуючого  судді ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря  ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження №12022170420002229 за обвинуваченням: 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Зачепилівка, Новосанжарського району, Полтавської області, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,
		у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України,
		участю сторін кримінального провадження:
		прокурора  ОСОБА_4 ,
		обвинуваченого  ОСОБА_3 ,
		захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_5 , 
		власника майна  ОСОБА_6 ,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		10 жовтня 2022 року, приблизно о 19 годині 14 хвилин, ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп?яніння, в порушення вимог п. 2.9 а ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, керуючи автомобілем Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїжджаючи по АДРЕСА_3 , проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну та, в порушення вимог п. 12.3 ПДР України, будучи об?єктивно спроможним виявити небезпеку для руху у вигляді припаркованого в межах його смуги для руху автомобіля ГАЗ 33029, реєстраційний номер НОМЕР_2 , мав можливість і повинен був застосувати своєчасні міри гальмування для зниження швидкості свого руху, проте негайно не вжив заходів до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу та передньою частиною керованого ним автомобіля допустив зіткнення з нерухомою перешкодою, а саме автомобілем ГАЗ НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля Volkswagen Passat, реєстраційний номер НОМЕР_4 , неповнолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому верхньої третини лівої великогомілкової кістки та забою, набряку м?яких тканин верхньої третини правої гомілки, які кваліфікуються як ушкодження середнього ступеню тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.
		 
		Дії обвинуваченого ОСОБА_3 під час досудового розслідування кваліфіковані вірно за ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
		 
		Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні вину у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю, суду пояснив, що того дня він керував ТЗ Volkswagen Passat, що належить ОСОБА_6 . Перед поїздкою він випив 0,5 л. «РомКоли», потім сів за кермо, щоб підвезти своїх знайомих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вони їхали на Леваду по вул. П. Мстислава, був дощ, туман, видимість була погана. Десь за 20 м попереду він помітив на своїй смузі прямо на проїзній частині автомобіль ГАЗ. Він почав гальмувати, але дорога була мокра і автомобіль не зупинився вчасно та сталося зіткнення, в результаті якого постраждала ОСОБА_7 . Він кожен день ходив до неї в лікарню, носив їжу, купляв ліки, допомагав чим міг. Вона претензій до нього не має. В скоєному щиро розкаюється, просить вибачення, а також призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі, по можливості призначити штраф, він все сплатить. 
		 
		В судове засідання потерпіла ОСОБА_7 не з`явилася, в матеріалах кримінального провадження мається заява про розгляд кримінального провадження без її участі, претензій до обвинуваченого не має.
		 
		У зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою провину, щиросердно розкаявся у скоєному, не оспорює фактичні обставини та кваліфікацію кримінального правопорушення, правильно розуміє зміст обставин кримінального провадження, немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, суд вважає недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а тому, у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежився тільки допитом обвинуваченого, а також дослідженням матеріалів, що характеризують обвинуваченого. Інші докази по кримінальному провадженню не досліджувались.
		 
		Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. 
		 
		Так, обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиросердно розкаявся у скоєному, активно спряв розкриттю кримінального правопорушення, повністю відшкодував шкоду, спричинену потерпілій, потерпіла не має до обвинуваченого претензій ні матеріального, ні морального характеру, цивільний позов не заявляла, що визнається судом обставинами, які пом`якшують його покарання. 
		На обліку у лікарів нарколога та психіатра обвинувачений не перебуває. 
		Обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого «вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп?яніння» є кваліфікуючою ознакою вказаного кримінального правопорушення, а тому зазначення вказаної обставини як такої, що обтяжує покарання, до такого кримінального правопорушення, не відповідатиме вимогам закону.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що згідност. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі "Скоппола проти Італії" від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		У справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
		На підставі вищевикладеного, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує суспільну небезпеку скоєного ним діяння, характер, мотив та обставини допущеного обвинуваченим порушення вимогПравил дорожнього руху, а саме, що вказане кримінальне правопорушення вчинено з необережності, в темну пору доби, в умовах туману, дощу та недостатньої видимості, обставини та наслідки такого злочину, які призвели до спричинення неповнолітній потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, особу винного, обставини, що пом`якшують покарання, посткримінальну поведінку обвинуваченого, яка є виключно позитивною, оскільки останній кожного дня навідував потерпілу в лікарні, допомагав матеріально, повністю відшкодовував шкоду спричинену потерпілій своїми діями, потерпіла не має претензій до обвинуваченого ні матеріального, ні морального характеру, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявляла, тобто, дійсно відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, бажання залагодити провину, що підтверджується конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, що знайшло своє відображення як у матеріалах кримінального провадження, так і під час судового розгляду, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також, той факт, що особі повинно бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Разом з тим, суд також враховує, що обвинуваченим було вчинено кримінальне правопорушення, яке належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту та порушено вимоги п. п. 2.9 а, 12.3 ПДР України, що знаходяться в прямому причинному зв?язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у виді спричинення неповнолітній потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тоді як відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров?я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
		Крім того, ОСОБА_3 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, згідно акту огляду з метою виявлення стану сп?яніння від 10.10.2022 року №476 перебував у стані алкогольного сп?яніння, гостра інтоксикація неускладнена, результат використання технічного засобу для визначення стану сп`яніння - 1,21 %. 
		При цьому, вчинення дорожньої транспортної пригоди водієм, який перебуває у стані алкогольного сп`яніння, унеможливлює звільнення його від призначеного покарання з випробуванням відповідно до вимогст. 75 КК, оскільки зазначеною статтею передбачена заборона у її застосуванні.
		На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновків, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства, призначивши йому мінімальне покарання, передбачене санкцією статті, у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально. 
		За глибоким переконанням суду саме така міра покарання буде законною, обґрунтованою, справедливою, пропорційною і співрозмірною із ступенем тяжкості, характером, обставинами та наслідками вчиненого кримінального правопорушення, відповідати особі обвинуваченого та меті покарання, а також буде розумним балансом між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав і свобод особи. 
		Підстав,які бістотно знижувалиступінь тяжкостівчиненого кримінальногоправопорушення длязастосування ст.69КК України,про щопросив захисникв судовихдебатах таобвинувачений востанньому слові,суд невбачає, оскільки визнання провини, щире каяття в скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування потерпілому заподіяних злочином збитків, на думку суду, дійсно позитивно характеризують особу після вчинення злочину, є обставинами, які пом?якшують покарання особи, але істотно не зменшують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення.
		Вирішуючи питаннящодо призначенняобвинуваченому ОСОБА_3 додаткового покарання,встановленого санкцієюч.1ст.286-1КК України,суд приходитьдо висновкупро призначенняобвинуваченому додатковогопокарання увиді позбавленняправа керуваннятранспортними засобами умінімальному розмірі. 
		Згідно матеріалів кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_3 під час досудового розслідування було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який в подальшому ухвалою суду змінено на домашній арешт, з забороною покидати місце проживання у визначений період часу, на час постановлення вироку строк дії ухвали суду про зміну запобіжного заходу сплив. 
		Прокурором під час проведення судових дебатів заявлено клопотання про обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу, до набрання вироком законної сили, у виді тримання під вартою, посилаючись на мету забезпечення виконання судового рішення, а також великої вірогідності, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи невідворотність покарання та ув?язнення, вживе заходів щодо переховування, що суттєво ускладнить або навіть фактично унеможливить виконання рішення суду.
		Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з наступного:
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештований та триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом. 
		У чинному КПК України питання застосування запобіжних заходів, у тому числі і тримання під вартою на стадії підготовчого провадження врегульовані ч. 3 ст. 315 КПК України, а на стадії судового розгляду ст. 331 КПК України, які вирішують ці питання в порядку, передбаченому главою 18 розділу II КПК України.
		У главі 18 КПК України порядок розгляду клопотань і застосування запобіжного заходу, у вигляді тримання під вартою визначаються відповідно ст. ст. 183, 193, 194, 196, 197, 202, 492 КПК України. 
		Згідно приписів ч. ч. 1, 4 ст. 196, ст. ст. 197, 202, 205 КПК України застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою здійснюється на підставі ухвали суду, яка підлягає негайному виконанню і строк дії якої не може перевищувати 60 днів. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення (ст. 205 КПК України) . 
		Жодна із глав КПК України не містить іншого порядку взяття, тримання та звільнення особи з-під варти на будь-якій стадії процесу, ніж в порядку та строки як це передбачено у главі 18 розділу II КПК України, а саме: шляхом постановлення ухвали суду щодо взяття особи під варту або зміну запобіжного заходу. 
		В розумінні закону ч. 5 ст. 202 КПК України, за допомогою висновку від попереднього правового явища до наступного і навпаки, можна дійти висновку, що тримання особи під вартою можливо лише на підставі судового рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає такий запобіжний захід. 
		П. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України зазначає, що у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім інших питань, приймається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження. 
		Разом з тим, однією із засад кримінального провадження є доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень (ч. 1 п. 14 ст. 7 КПК України).
		Відповідно до диспозиції ч. 2 ст. 21 КПК України, вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов`язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. При тлумаченні вказаної правової норми за допомогою висновку від протилежного, випливає, що якщо обов`язковими і такими що підлягають безумовному виконанню є судові рішення, що набрали законної сили, то, відповідно, судові рішення, які не набрали законної сили не є обов`язковими і не підлягають виконанню. 
		Із системного тлумачення ст. ст. 532, 533, 535 КПК України, які встановлюють порядок набрання судовим рішенням законної сили та його виконання, можна зробити висновок, що вирок вступає у законну силу після спливу строку на подачу апеляційної скарги або після апеляційного оскарження, у зв`язку із чим виконання вироку суду до набрання ним законної сили законом не передбачено. 
		Таким чином, необхідно чітко розмежовувати такі поняття, як винесення рішення і виконання рішення , так як передбачаючи можливість винесення такого рішення (п/п 1 п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України) законодавець не передбачив можливість виконання такого рішення до вступу вироку в силу та передбачив можливість виконання вироку суду вже після вступу такого рішення суду в законну силу. 
		Крім цього, законодавець чітко визначив, що може бути підставою для тримання особи під вартою та в якому порядку це вирішується (ч. 2 ст. 331 КПК України), тобто правовою підставою для обрання такого запобіжного заходу, як взяття під варту, може слугувати лише ухвала суду, або вирок, однак який вже набрав законної сили і зазначені дії щодо взяття під варту, будуть лише слугувати не заходом забезпечення кримінального провадження, а відбуванням покарання, визначеним судом у відповідному вироку. 
		В жодній нормі КПК України не міститься посилання на те, що вирок суду першої інстанції може вступати в силу не за правилами, визначеними в ст. 532 КПК України, а будь-яким іншим чином. Також, в КПК України не зазначено про те, що якась частина вироку може вступати в силу раніше, а якась частина вироку може вступати в силу в порядку ст. 532 КПК України. 
		Як випливає із рішень Європейського суду з прав людини, поняття свавілля у ст. 5 § 1 має більш широке значення, аніж просто недотримання національного законодавства, тому що позбавлення волі може бути законним з точки зору внутрішнього права, але все ж свавільним в розумінні Конвенції, порушуючи тим самим її положення. 
		Європейський суд наголошує на тому, що у справі, в якій йдеться про позбавлення свободи, особливо важливим аспектом є дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінною вимогою є наявність у національному законі чітко сформульованих умов, за яких здійснюється позбавлення свободи, та забезпечення передбачуваності застосування самого цього закону, тобто відповідності його до встановленої Конвенцією вимоги законності (рішення по справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства). 
		Таким чином, системний аналіз норм кримінального процесуального законодавства України свідчить про те, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вироком суду з визначенням у резолютивній частині вироку строком настання певної події, а саме: набрання цим вироком законної сили, не відповідає критерію передбачуваності закону для цілей ст. 5 Конвенції та ст. ст. 196, 197, 202 КПК України. 
		Таким чином, суд вважає, що відсутні законні підстави для обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили. 
		У відповідності до ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню витрати на залучення експертів у розмірі 7 374 гривень 52 копійки, у відповідності до наданих довідок.
		Арешти, накладені ухвалами слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11.10.2022 року, з урахуванням вимог ст. 174 КПК України, підлягають скасуванню. 
		Питання відносно речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.
		Керуючись ст. ст.349,373,374 КПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_3 визнативинним увчиненні кримінальногоправопорушення (злочину),передбаченого  ч.1 ст. 286-1 КК України.
		Призначити  ОСОБА_3 покарання за ч.1 ст. 286-1 КК України у виді 1 /одного/ року позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 /три/ роки.
		Строк відбуванняпокарання ОСОБА_3 рахувати з моменту його фактичного затримання по виконанню вироку суду.
		В строк відбування покарання  ОСОБА_3 зарахувати строк досудового тримання під вартою (попереднього ув?язнення) з 01 грудня 2023 року по 27 січня 2024 року, включно, з розрахунку: одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.
		Запобіжний захід  ОСОБА_3 не обирати. 
		Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця с. Зачепилівка, Новосанжарського району, Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП  невідомо, на користь держави, витрати на проведення експертиз в сумі 7 374 (сім тисяч триста сімдесят чотири) гривні 52 копійки.
		Арешт,накладений ухвалоюслідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11.10.2022 на автомобіль Volkswagen Passat, н.з. НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , зареєстрований на ОСОБА_6 - скасувати.
		Арешт,накладений ухвалоюслідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 11.10.2022 на автомобіль ГАЗ 33029, номерний знак НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , зареєстрований на ОСОБА_8  скасувати.
		Речові докази по кримінальному провадженні, а саме:
		- автомобіль Volkswagen Passat, н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 11.10.2022 року, поміщений на майданчик тимчасово зберігання ТЗ ГУНП в Полтавській області за адресою: Полтавський район, с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2В  повернути законному власнику ОСОБА_6 ;
		- автомобіль ГАЗ НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 , який відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 11.10.2022 року та зберігальної розписки, переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_8 - повернути законному власнику ОСОБА_8 .
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Октябрський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 /тридцяти/ днів з моменту його проголошення.
		Обмеження щодо оскарження вироку, визначені в ч.3 ст. 349 КПК України.
		Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, його захиснику та прокурору.
		Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні. 
		 
		Суддя Октябрського районного суду 
		м. Полтави: ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...