Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2870/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 13.05.2024. Зареєстровано: 14.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 14.05.2024.
Дата набрання законної сили: 30.04.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 квітня 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  914/2870/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
		за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради і 2) Львівської міської ради
		на рішення Господарського суду Львівської області від 14.08.2023 (суддя Манюк  П.  Т.) 
		і постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 (головуючий суддя Зварич О. В., судді Плотніцький Б. Д., Скрипчук О. С.) 
		у справі № 914/2870/22
		за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
		до Національного університету "Львівська політехніка",
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 1) Львівська міська рада і 2) Виконавчий комітет Львівської міської ради,    
		про звільнення самовільно зайнятих приміщень,
		(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Чорнобай С. С., відповідача - Кордюк М. М., третіх осіб - Шмотолоха О. П.)
		ВСТУП
		1.          Сторонами в цьому спорі є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - орендодавець і Національний університет "Львівська політехніка" - орендар.
		2.          Орендодавець звернувся з цим позовом про звільнення структурним підрозділом орендаря (фаховим коледжем), який фактично перебуває в спірних приміщеннях, орендованого майна, посилаючись на закінчення терміну дії договору оренди. При цьому орендодавець наголошує на тому, що були відсутні підстави для продовження договору оренди, оскільки на той момент фаховий коледж не міг використовувати орендоване майно за цільовим призначенням - для здійснення освітнього процесу.
		3.          Суди першої та апеляційної інстанції не погодилися з доводами орендаря та встановили, що фаховий коледж не припиняв здійснювати освітню діяльність та на момент звернення з цим позовом перебуває в орендованих приміщеннях правомірно.
		4.          За результатом розгляду касаційних скарг орендаря і Львівської міської ради, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, про що детальніше викладено далі у цій постанові.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Узагальнені обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
		5.          12.11.2013 між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - позивач, Управління, орендодавець) та Державним вищим навчальним закладом Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури (далі - орендар, Коледж транспортної інфраструктури), укладено договір оренди нерухомого майна № Г-8860-13 (далі - договір), відповідно до умов якого:
		-          орендодавець зобов`язався передати а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 6  176,9  кв.м, розташовані в будівлі під літ. А-3 за адресою: м. Львів, вул.  Снопківська, 47 (п.1.1);
		-          цільовим призначенням об`єкта оренди є використання для організації навчального процесу (п. 2.1);
		-          у зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкта оренди за попереднім договором об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору (п.3.3);
		-          термін договору визначений з 12.11.2013 року до 07.06.2021 року включно (п.4.1);
		-          реорганізація орендодавця чи орендаря або перехід права власності на об`єкт оренди третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і такий договір зберігає свою чинність для нового власника об`єкта оренди (його правонаступників), за винятком приватизації об`єкта оренди орендарем (п.4.9);
		-          орендар, який належно виконує свої обов`язки за цим договором, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатись таким правом, повинен повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди нерухомого майна через скерування на адресу управління комунальної власності департаменту економічної політики заяви з документами у порядку, визначеному нормативними документами міської ради (п. 13.2);
		6.          02.04.2015 договором № Г-8860-13 (Д-15) внесено зміни до договору та встановлено, що орендарем приміщень є Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна.
		7.          Листом від 26.01.2021 № 2302-вих-5230 Управління повідомило Дніпровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В.  Лазаряна про закінчення 07.06.2021 терміну дії договору та про можливість його продовження без проведення аукціону за умови подання заяви не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії цього договору.
		8.          Сторони не заперечують, що орендар 24.02.2021 звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди.
		9.          19.03.2021 Управління як орендодавець видало наказ № 166-0 "Про продовження договору оренди без проведення аукціону" (далі - наказ від 19.03.2021 №  166-0), яким вирішило продовжити з Дніпропетровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка Лазаряна договір оренди №Г-8860-13 (зі змінами) від 12.11.2013 на нежитлові приміщення загальною площею 6176,9 кв.м, для організації навчального процесу, шляхом викладення договору у новій редакції, встановивши строк договору оренди 5 років.
		10.          Пунктом 2 згаданого наказу зобов`язано відповідальних працівників відділу регулювання орендних відносин у встановлені терміни: підготувати проєкт договору оренди; інформувати заявника про підписання ним цього проєкту договору.
		11.          Як убачається з листа Коледжу транспортної інфраструктури від 20.06.2021 №  136, скерованого міському голові м.  Львова із відміткою "повторно", нового договору згідно наказу Управління №166/0 від 19.03.2021 Коледж не отримав.
		12.          Листом від 02.07.2021 № 4-2302-21275 позивач скерував Дніпровському національному університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна повідомлення про припинення договірних відносин у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, необхідність проведення повного розрахунку за договором оренди та звільнення і повернення орендованого приміщення у належному санітарно-технічному стані по акту приймання-передачі. Цей лист не містить зазначення правових підстав для відмови в укладенні нового договору після того, як було прийнято рішення продовжити термін договору.
		13.          09.07.2021 Львівська міська рада прийняла ухвалу №  1128 "Про відновлення мистецького освітнього середовища на вул. Снопківській, 47 у м. Львові" (далі - ухвала від 09.07.2021 №  1128), якою скасувала наказ Управління від 19.03.2021 №  166-0, яким передбачалося продовження з Дніпровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна договору оренди від 12.03.2013.
		14.          У вересні 2021 року Дніпровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна отримав листи Управління від 10.09.2021 №  2302-вих-81405 та від 13.09.2021 №  2302-вих-81804 в яких зазначено про те, що Коледж транспортної інфраструктури є територіально відокремленим структурним підрозділом закладу вищої освіти - Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, а також те, що положеннями п. 9 ст. 33 та підпункту 20-1 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що не допускається створення та функціонування територіально відокремлених структурних підрозділів закладів вищої освіти в містах Києві, Харкові, Львові, Дніпрі та Одесі, а територіально відокремлені структурні підрозділи закладів вищої освіти в містах Києві, Харкові, Львові, Дніпрі та Одесі, що функціонують на день набрання чинності цим законом, мають бути реорганізовані або припинені до 01.07.2021 рішенням закладів вищої освіти або їх засновників. У листі повідомлено, що у зв`язку з цим Львівська міська рада прийняла ухвалу від 09.07.2021 №1128, якою скасовано наказ від 19.03.2021 № 166-0, яким передбачалося продовження з Дніпровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна договору оренди від 12.03.2013, а також зазначено про те, що з метою забезпечення безперервного освітнього процесу та права на освіту студентів Коледжу транспортної інфраструктури тривають перемовини щодо можливого приєднання коледжу до Національного університету Львівська політехніка.
		15.          Ухвалою від 23.12.2021 №1822 Львівська міська рада ухвалила затвердити меморандум про створення мистецького центру на вул. Снопківській, 47 між Львівською міською радою, Львівським фаховим коледжем декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша та Львівською національною академією мистецтв (далі - Меморандум). Включено до Переліку другого типу нежитлові приміщення на вул. Снопківській, 47 з метою реалізації меморандуму, зазначеного у пункті 1 цієї ухвали, із цільовим призначенням для розміщення закладу мистецької освіти терміном на 5 років без права передачі у суборенду. Згідно з договорами від 11.01.2022 №  Г-12897-22 (БА) та №  Г-12898-22 (БА) частина орендованих відповідачем приміщень за адресою: м. Львів, вул.Снопківська, 47 передані в оренду Комунальному закладу Львівської обласної ради Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша та Львівській національній академії мистецтв.
		16.          Умовами Меморандуму передбачено таке:
		-          його метою є створення мистецького простору в будівлі на вул. Снопківській, 47 у місті Львові на базі Львівської національної академії мистецтв та Львівського фахового коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша із збереженням можливості Львівському фаховому коледжу транспортної інфраструктури (його правонаступнику) проводити освітній процес до моменту отримання інших приміщень (п. 1.1);
		-          Виконавчий комітет Львівської міської ради забезпечує: - можливість проведення освітнього процесу працівниками Львівського фахового коледжу транспортної інфраструктури в приміщеннях по вул. Снопківській, 47 у м. Львові (п.2.2.1); - звернення до Львівської міської ради спільно із Міністерством освіти і науки України щодо сприяння у наданні Львівському фаховому коледжу транспортної інфраструктури необхідних приміщень для забезпечення освітнього процесу та їх облаштування (п.2.2.2.).
		-          Меморандум діє до моменту виконання виконавчим комітетом своїх зобов`язань щодо Львівського фахового коледжу транспортної інфраструктури.
		Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
		17.          0.11.2022 року Управління звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Українського державного університету науки і технологій про зобов`язання звільнити нежитлові приміщення, розташовані в будівлі під літ. А-3 за адресою: м. Львів, вул. Снопківська, 47.
		18.          Позивач зазначає, що відповідач незаконно займає нежитлові приміщення за адресою: м.Львів, вул.Снопківська,47. 
		19.          Вважає припиненим договір оренди від 12.11.2013 №Г-8860-13, укладений між Управлінням і Коледжем транспортної інфраструктури, у зв`язку із закінченням терміну його дії 07.06.2021. Посилаючись, зокрема, на норми частини 9 статті 33 та пункту 20-1 частини 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" та на підставі пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", доводить, що Управління не могло продовжити договір із Дніпровським національним університетом залізничного транспорту імені академіка В.  Лазаряна за цільовим призначенням для організації навчального процесу, з огляду на неможливість функціонування відокремленого територіального підрозділу закладу вищої освіти. Також зазначає про те, що ухвалою від 23.12.2021 №1822 спірні приміщення включені до Переліку другого типу (об`єкти, які передаються без аукціону) та, згідно з договорами від 11.01.2022 № Г-12897-22 (БА) та № Г-12898-22 (БА) частина орендованих відповідачем приміщень за адресою: м.  Львів, вул. Снопківська, 47 передані в оренду Львівському фаховому коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша і Львівській національній академії мистецтв.
		20.          Ухвалою місцевого господарського суду від 16.01.2023 Український державний університет науки і технологій замінено на належного відповідача - Національний університет "Львівська політехніка" (далі - відповідач).
		Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень
		21.          Рішенням господарського суду Львівської області від 14.08.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.
		22.          Суди вказали на те, що орендар своєчасно звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди та надав усі необхідні матеріали. Орендодавець, в свою чергу, прийняв наказ про продовження договору оренди на 5 років без проведення аукціону.
		23.          Разом з тим, суди зазначили, що лист Управління від 02.07.2021 не містить правових підстав для відмови в продовженні договору, після того як було прийнято рішення про продовження терміну дії договору; визнали помилковими твердження позивача про неможливість використання Коледжем орендованого майна за цільовим призначенням, а також вказали на те, що після закінчення терміну дії договору Коледж продовжував здійснювати освітню діяльність до моменту його приєднання до Національного університету "Львівська політехніка" (наказ Міністерства освіти і науки України від 31.05.2022 № 509).
		24.          Звідси, суди вказали на чинність умов оренди для Коледжу як до дати проведення реорганізації, так і після підпорядкування його Національному університету "Львівська політехніка", та відхили посилання позивача на неможливість використання Коледжем орендованого майна за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди. 
		25.          Окрім того, суди вказали, що положеннями Меморандуму погоджено можливість використання Коледжем транспортної інфраструктури приміщень на вулиці Снопківській, 47 у м. Львові до надання інших приміщень, отже у позивача відсутні правові підстави вимагати звільнення зазначеним Коледжем, що наразі є структурним підрозділом Національного університету "Львівська політехніка", цих приміщень, оскільки такі не є самовільно зайняті, як про це безпідставно стверджує позивач, а Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури правомірно, на час розгляду справи, користується вищевказаними приміщеннями.
		Касаційні скарги
		26.          Не погодившись із рішенням та постановою, Львівська міська рада і Управління комунальної власності звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Узагальнені доводи касаційної скарги позивача
		27.          У касаційній скарзі позивач не погоджується із висновками судів про відсутність підстав для виселення фактичного користувача приміщеннями - Львівського фахового коледжу транспортної інфраструктури.
		28.          Зазначає, що Коледж, в силу положень ч.  9 ст.  33 та пп. 20-1 п.  2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту", не міг використовували орендоване майно за цільовим призначенням, а тому в Управління були відсутні підстави для продовження договору №Г-8860-13 із орендарем з відповідним цільовим призначенням - для організації навчального процесу. Це, за доводами скаржника, згідно з п.  1 ч.  1 ст.  19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є підставою для відмови у продовженні договору оренди.
		29.          Вказує на те, що Коледж був реорганізований відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 31.05.2022 №509, а тому вважає суперечливим висновок судів про те, що вимоги підпункту 20-1 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" не розповсюджується на Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури.
		30.          Позивач наголошує на тому, що сторонами були внесені зміни в договір оренди в частині орендаря з Львівського фахового коледжу транспортної інфраструктури на Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. Водночас вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду про те, чи може відокремлений структурний підрозділ вважатися належним користувачем приміщень згідно з договором оренди.
		31.          Також, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості продовження договору оренди нежитлових приміщень, розташованих у Львові, для розміщення в них відокремлених структурних підрозділів закладів вищої освіти, зареєстрованих в інших містах, тобто застосування норм п. 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок №  483) при існуванні заборони, передбаченої ч.  9 ст.  33, пп. 20-1 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" та імперативних норм п.3 ч.1 ст.7, п.1 ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
		32.          Позивач зазначає, що положення Меморандуму не відповідають приписам Закону України "Пор оренду державного та комунального майна" і Закону України "Про вищу освіту", чому суди оцінки не надали.
		33.          Зазначає про те, що суди, пославшись в оскаржуваних рішеннях на Меморандум, затверджений ухвалою Львівської міської ради від 23.12.2021 №1822, як на неможливість звільнення приміщень відповідачем (фактично Львівським фаховим коледжем транспортної інфраструктури), зокрема через обов`язковість виконання умов Меморандуму позивачем з огляду на приписи ст.144 Конституції України та Положення про Управління комунальної власності, не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 21.08 2019 у справі №  911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі №  911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі №  910/1809/18 (провадження №  12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі №  922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52).
		Узагальнені доводи касаційної скарги Львівської міської ради
		34.          Доводи касаційної скарги Львівської міської ради, обґрунтовані підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, є аналогічними доводам касаційної скарги позивача, зміст яких зазначений вище в цій постанові.
		Позиція інших учасників справи
		35.          Відповідач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційних скарг, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Вказує на помилковість доводів скаржників про те, що Коледж не міг використовувати орендоване майно за заявленим цільовим призначенням (для навчального процесу), а відтак вважає, що суди правильно застосування припис п. 20-1 ч.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту", п.4-1 ч.7 статті 33 Закону України "Про вищу освіту", Закону України "Про фахову передвищу освіту". Зазначає, що в касаційних скаргах не зазначено яким саме нормам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про вищу освіту" не відповідає ухвала Львівської міської ради від 23.12.2021 №1822, якою затверджено Меморандум, та безпосередньо сам Меморандум. Просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій
		36.          Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		37.          Судові рішення у справі оскаржуються позивачем і третьою особою-1 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
		38.          Предметом розгляду цього спору є вимога про зобов`язання відповідача звільнити орендовані житлові приміщення.
		39.          Як уже було зазначено вище, звертаючись з цим позовом до суду, позивач зазначає, що договір оренди не міг бути продовжений з орендарем в силу положень ч. 9 ст. 33 та пп. 20-1 п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту", п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки Коледж як відокремлений структурний підрозділ не міг використовувати орендоване майно за цільовим призначенням. 
		40.          Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що організаційні та майнові відносини, що виникають у зв`язку з орендою державного та комунального майна, врегульовано Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
		41.          Так, статтею 18 вказаного Закону врегульовано порядок продовження договору оренди.
		42.          Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (ч.  3 ст.  18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
		43.          Суди попередніх інстанцій дослідили, що орендар своєчасно звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди та надав усі необхідні матеріали.
		44.          У результаті, Управління як орендодавець видало наказ від 19.03.2021 № 166-0 "Про продовження договору оренди без проведення аукціону", відповідно до якого вирішено продовжити термін дії договору оренди від 12.03.2013 на 5 років.
		45.          Водночас, в обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ухвалою Львівської міської ради від 09.07.2021 № 1128 "Про відновлення мистецького освітнього середовища на вул. Снопківській, 47 у м. Львові" скасовано наказ Управління від 19.03.2021 № 166-0 "Про продовження договору оренди без проведення аукціону".
		46.          Позивач та Львівська міська рада наголошують, що Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури є територіально відокремленим структурним підрозділом закладу вищої освіти - Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, та з посиланням на приписи ч. 9 ст. 33 та пп. 20-1 п. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" вказують, що Коледж не може використовувати орендоване майно за цільовим призначенням для організації навчального процесу, що відповідно до норм ч. 1 ст. 19, п.3 ч.1 ст. 7 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є підставою для відмови в продовженні договору оренди.
		47.          Так, відповідно до підпункту 20-1 пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту", територіально відокремлені структурні підрозділи закладів вищої освіти в містах Києві, Харкові, Львові, Дніпрі та Одесі, що функціонують на день набрання чинності цим Законом, мають бути реорганізовані або припинені до 1 липня 2021 року рішенням закладів вищої освіти або їх засновників.
		48.          З матеріалів цієї справи вбачається, що на момент прийняття Управлінням рішення про продовження договору оренди та на момент закінчення передбаченого умовами договору терміну його дії, положення вказаного підпункту 20-1 пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" були чинними. Водночас, суди дослідили, що Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури не припиняв здійснювати освітню діяльність до моменту його приєднання у 2022 році до Національного університету "Львівська політехніка", чим спростували доводи позивача про неможливість використання Коледжем орендованого майна за цільовим призначенням.
		49.          У постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №  907/584/21, ухваленій у подібних правовідносинах щодо виселення орендаря із займаних приміщень, викладено, зокрема такі висновки:
		"14. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно частини першої статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.
		Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Також, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що законними очікуваннями - є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.
		У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
		Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		14.1. Водночас необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).
		Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).
		14.2. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього".
		50.          З урахуванням установлених у цій справі обставин щодо своєчасного звернення орендаря до орендодавця про продовження договору оренди, прийняття останнім рішення про продовження договору оренди, а також безпідставності тверджень позивача про неможливість використання Коледжем орендованого майна за цільовим призначенням, висновки суді попередніх інстанцій щодо неправомірності відмови орендареві в продовженні договору оренди узгоджуються з наведеною вище правовою позицією Верховного Суду.
		51.          Окрім того, надаючи правову оцінку правомірності заявлених позовних вимог про виселення орендаря, суди також врахували, що: (1) в 2022 році Коледж було приєднано до Національному університету "Львівська політехніка" і наразі він є структурним підрозділом вищого навчального закладу, розташованого у м. Львові; (2) умовами Меморандуму, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 09.07.2021 №  1128, передбачено можливість використання Коледжем займаних приміщень до надання взамін інших; (3) проте умови Меморандуму Львівською міською радою виконані не були. Звідси, в сукупності із іншими встановленими у справі обставинами, дійшли висновку про безпідставність доводів позивача про самовільне зайняття Львівським фаховим коледжем транспортної інфраструктури спірних приміщень.
		52.          У касаційній скарзі скаржники обґрунтували наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України, відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання можливості продовження договору оренди нежитлових приміщень, розташованих у Львові, для розміщення в них відокремлених структурних підрозділів закладів вищої освіти, зареєстрованих в інших містах, тобто застосування норм п. 135 Порядку №  483 при існуванні заборони, передбаченої ч. 9 ст. 33, пп. 20-1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" та імперативних норм п.3 ч.1 ст.7, п.1 ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (пункт 31 цієї постанови).
		53.          Наявність обставин розповсюдження на Львівський фаховий коледж транспортної інфраструктури приписів пп. 20-1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" позивач під час розгляду справи не довів. Окрім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили також із того, що Коледж було приєднано до вищого навчального закладу, розташованого у м.  Львові, з урахуванням чого, а також сукупності інших встановлених обставин справи, зробили висновок про те, що Коледж перебуває в орендованих приміщеннях правомірно.
		54.          Наведене свідчить, що доводи касаційних скарг, якими обґрунтована підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не спростовують висновків судів, покладених в основу оскаржуваних судових рішень, та, відповідно, не свідчать про наявність підстав для зміни чи скасування рішення і постанови в цій справі. 
		55.          Доводи скаржника про те, що подальше приєднання Коледжа до Національному університету "Львівська політехніка" відбулося з урахуванням приписів підпункту 20-1 пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про вищу освіту" спрямовані на переоцінку встановлених у справі обставин, зокрема, надання іншої оцінки наявним в матеріалах справи доказам, з урахуванням яких суди встановили правомірність перебування Коледжа в орендованих приміщеннях.
		56.          Стосовно доводів скаржників, зазначених у пунктах 32-33 цієї постанови, колегія суддів зазначає таке. 
		57.          Так, посилаючись на неврахування висновків суду касаційної інстанції, скаржники зазначають, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони". Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.
		58.          Позивач і третя особа-1 зазначають, що суди в оскаржуваних рішеннях, не проаналізували, затверджений ухвалою Львівської міської ради від 23.12.2021 №1822, Меморандум на предмет його відповідності законодавству, зокрема, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про вищу освіту".
		59.          Водночас, як підставно зазначає відповідач у відзиві на касаційні скарги, скаржники не зазначають яким конкретно положенням вказаних вище Законів не відповідають положення Меморандуму. Натомість, висловлюють незгоду із наданою судами оцінкою положенням Меморандуму, затвердженого Львівською міською радою, на предмет взятого останньою на себе обов`язку вирішити питання про надання Львівському фаховому коледжу транспортної інфраструктури інших необхідних приміщень для облаштування освітнього процесу.
		60.          Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що жодної невідповідності процитованим скаржниками висновкам Великої Палати Верховного Суду немає, позаяк суди надали оцінку положенням Меморандуму в сукупності із іншими наявними в матеріалах справи доказами за правилами ГПК України. При цьому висновки судів щодо дій позивача і третьої особи-1 всупереч взятих на себе обов`язків відповідно до затвердженого самою Львівською міською радою Меморандуму узгоджуються з наведеною вище позицією Верховного Суду стосовно "законних очікувань" добросовісного орендаря.
		61.          Звідси, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, обґрунтована приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, також не свідчить про наявність підстав для зміни чи скасування рішення і постанови в цій справі.
		62.          Стосовно доводів скаржників, викладених у пункті 30 цієї постанови, то вони вже були належним чином розглянуті та відхилені судом апеляційної інстанції із посиланням на відповідні обставини справи, відповідно до яких Коледж є належним користувачем спірних нежитлових приміщень. Колегія суддів не вбачає необхідності надавати повторну оцінку наведеним доводам, які підставно були відхилені судом апеляційної інстанції. Більше того, зазначення у касаційній скарзі про те, що стосовно певних обставин справи відсутній висновок Верховного Суду не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України.
		63.          Усі інші доводи касаційних скарг підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 ГПК України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		64.          Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
		65.          Звертаючись із касаційними скаргами, Управління і Львівська міська рада, в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не спростували наведених вище висновків судів попередніх інстанцій та не довели неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.
		66.          За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані постанову апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду - без змін.
		Розподіл судових витрат
		67.          В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційних скарг залишаються за скаржниками.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційні скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради і Львівської міської ради залишити без задоволення.
		2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 і рішення Господарського суду Львівської області від 14.08.2023 у справі № 914/2870/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                          О. В. Случ 
		 
		Судді                                                                                                    Н. О. Волковицька
		 
		                                                                                                    С. К. Могил

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...