Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/2799/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 13.05.2024. Зареєстровано: 14.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2024.
Дата набрання законної сили: 10.09.2024
Результат оскарження 10.09.2024 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: П/620/2840/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		13 травня 2024 року Чернігів Справа № 620/2799/24 
		Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
		визнати протиправним та скасувати наказ Відповідача  Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України від 18.12.2023 № 2630 «Про результат службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем призваним по мобілізації ОСОБА_1 » в частині, що стосується позивача;
		визнати протиправним та скасувати наказ відповідача  Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (по стройовій частині), яким техніка 3 взводу технічного забезпечення 3 механізованого батальйону, Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що з 06.11.2023, самовільно залишив територію Військової частини НОМЕР_1 . З 06.11.2023 призупинити виплату грошового забезпечення, в частині, що стосується позивача  ОСОБА_1 ;
		зобов`язати відповідача  Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу  ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років) та додаткову винагороду, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від28 02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за листопад, грудень 2023 року, січень, лютий 2024 року.
		Позовні вимоги обґрунтовує тим, що до позивача не надходило жодних звернень ані в усному чи письмовому порядку, в тому числі за допомогою засобів зв`язку, з приводу пропозиції надати пояснення, заперечення, скарг чи скористатись правом на заявлення клопотань. Про факт проведення службового розслідування останній не був обізнаним. Всіляко намагався дізнатись, чому останнього проти волі намагаються відправити до місця свого мешкання, в тому числі залишаючи звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України. Також зауважує, що відповідачем не було надано наказу про визнання особи ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив територію Військової частини НОМЕР_1 , призупинення виплати грошового забезпечення та зняття з продовольчого забезпечення. Хоча звернення з приводу надання такого наказу (копії наказу) надходили на адресу відповідача.
		Вважає, що в діях відповідача вбачаються ознаки порушень прав ОСОБА_1 , проведення службового розслідуванні здійснено в супереч вимогами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а прийняті рішення є незаконними та протиправними, такими, що порушують права позивача та підлягають скасуванню.
		Суд ухвалою від12.03.2024 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Одночасно було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 надати належним чином завірену копію оскаржуваного наказу від18.12.2023 №2630 та копії матеріалів службового розслідування. Ухвалу суду від12.03.2024 направлено до Електронного кабінету відповідача, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.54).
		На адресу суду 22.03.2024 відповідачем подано клопотання про продовження строку для подання відзиву на позов, яке обгрунтоване тим, що офіцери юстиції юридичної служби перебувають безпосередньо в районі виконання бойового завдання та виконують функції юридичних радників командира військової частини НОМЕР_1 , що ускладнює можливість вчасного подання відзиву на позовну заяву. Суд ухвалою від 03.04.2024 продовжив Військовій частині НОМЕР_1 процесуальний строк встановлений судом для подання відзиву на позов до 15.04.2024. Втім, станом на момент розгляду справи в суді відзив на позов, копія оскаржуваного наказу від 18.12.2023 №2630 та копії матеріалів службового розслідування на адресу суду не надходили.
		Суд зазначає, що відзив як спеціальний процесуальний документ безпосередньо пов`язаний щонайменше з двома конституційними принципами (засадами) судочинства, які закріплені в ч.1 ст.129 Основного Закону України: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відзив також нерозривно пов`язаний із правом особи на справедливий суд, яке гарантовано ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Відповідно до ч.4 ст.47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у ст.44 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати відзив на позовну заяву. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та не зловживати процесуальними правами (ч.2 ст.45 КАС України).
		З наведеного слідує, що відзив на позовну заяву як процесуальний документ у всіх юрисдикціях - це фактично заперечення відповідача щодо заявлених позовних вимог, а також позиція стосовно визнання позову повністю або частково, а неподання відповідачем відзиву може бути розцінено судом як визнання позову за замовчуванням або за законом.
		За приписами ч.4 ст.162 та ч.2 ст.175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
		Згідно з відомостями з військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , позивач на підставі Указу Президента України №69/2022 від24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», призваний на військову службу.
		ОСОБА_1 є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від14.01.2023 №16 (по стройовій частині).
		Позивачем отримано лист відповідача за вих. №649 від26.01.2024, з якого вбачається, що мав місце факт самовільного залишення позивачем місця розташування Військової частини НОМЕР_1 та матеріали службового розслідування були направленні до Державного бюро розслідувань. Разом із листом надано оскаржуваний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від18.12.2023 №2630.
		З наказу від18.12.2023 №2630 вбачається, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.11.2023 №2086 було проведено службове розслідування по факту самовільного залишення в умовах воєнного стану без поважних причин Військової частини НОМЕР_1 техніком 3 взводу технічного забезпечення 3 механізованого батальйону, Військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_1 .
		Службовим розслідуванням встановлено, що призваний під час мобілізації технік 3 взводу технічного забезпечення 3 механізованого батальйону, Військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 самовільно залишив розташування Військової частини НОМЕР_1 06.11.2023 та відсутній на місці служби без поважних причин у період з 06.11.2023 по дату складання Акту службового розслідування, а саме по 07.12.2023.
		Вина молодшого сержанта ОСОБА_1 виражається у вчиненні правопорушення у формі прямого умислу, обставини, що пом`якшують відповідальність даного військовослужбовця службовим розслідуванням не встановлено.
		Зазначеним наказом від18.12.2023 №2630, командиру 3 взводу технічного забезпечення 3 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 старшому сержанту ОСОБА_2 наказано направити матеріали службового розслідування до територіального управління Державного бюро розслідувань для прийняття рішення в порядку ст..214 Кримінального процесуального кодексу України, так як в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України.
		Помічнику командира Військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи  начальнику фінансово-економічної служби на підставі п.15 розділу І «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженого наказом Міністерства оборони України від07.06.2018 №260 наказано призупинити виплату грошового забезпечення з 06.11.2023 молодшому сержанту ОСОБА_1 , а на підставі п.5 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» не виплачувати премію за весь період самовільного залишення місця служби, включаючи місяць повернення в тому числі за листопад 2023 року.
		Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає про таке.
		Відповідно до частини другої статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від24.03.1999 №548-ХІV (далі  Статут внутрішньої служби), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Статтею 9 Статуту внутрішньої служби визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.
		В силу статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
		Згідно з статтею 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
		Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від24.03.1999 №551-XIV (далі  Дисциплінарний статут) військова дисципліна  це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
		Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
		Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.
		Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (стаття 5 Дисциплінарного статуту).
		Статтею 45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності  накласти дисциплінарне стягнення.
		Статтями 83-86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
		Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
		Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу  також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
		Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
		Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів (далі  військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від21.11.2017 №608 (далі  Порядок).
		Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов`язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
		Службове розслідування  комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
		Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі:
		невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
		невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили України завдань;
		неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
		дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця
		втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
		порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
		недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
		внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
		повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
		вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією;
		скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи;
		надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
		Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
		Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
		На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини
		У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
		За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 1 розділу VI Порядку).
		В силу вимог пункт 2 розділу VI Порядку дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
		Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
		У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
		Згідно з пунктом 4 розділу VI Порядку якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
		Позивач зазначає, що він не був обізнаний про наказ про призначення службового розслідування, не був обізнаний і про проведення відносно нього службового розслідування. Він також не мав змоги скористатись своїм правом надати пояснення, заперечення з мотивами відхилення нібито вчинення останнім правопорушення, не був проінформований про результати службового розслідування та не отримував наказ про результати такого розслідування, зокрема під особистий підпис командиром.
		Копію наказу було отримано у відповідь на чисельні адвокатські запити, направлені як на ім`я відповідача, так й на адресу Міністерства оборони України. Більш того, наказ про визнання особи ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив територію військової частини взагалі не було надано навіть у відповідь на адвокатські запити.
		Доказів ознайомлення ОСОБА_1 з наказами відповідачем не надано. Також відсутні докази відібрання у позивача пояснень або доказів відмови від їх надання.
		Таким чином, з огляду на надані позивачем докази та відсутності заперечень з боку відповідача, слід прийти до висновку, що відповідачем не дотримана процедура проведення службового розслідування в частині, яка є предметом порушеного питання і стосується позивача.
		Зокрема відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення, у тому числі, наявності вини військовослужбовця. Також не вчинено дій, передбачених Порядком та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування, а отже є всі підстави вважати, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.
		Крім того, суд звертає увагу, що частиною першою статті 40 Закону України від25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військову службу і військовий обов`язок» (зі змінами) визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
		При цьому, згідно з положеннями частини другої статті 24 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
		Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
		Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
		Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
		Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
		Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
		Наказом Міністерства оборони України від07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі  Порядок №260).
		Згідно з вимогами пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
		З матеріалів справи встановлено, що при наданні позивачеві правничої (правової) допомоги, здійснювались звернення з приводу внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, але не отримано жодних відомостей, щоб такі відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України, вносились до реєстру. Про це свідчать зокрема звернення до Центрального апарату Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора. Позивач також наголошує, що станом на 20.02.2024 жодного разу не викликався працівниками правоохоронних органів (Державного бюро розслідувань) для надання пояснень, проведення слідчих (процесуальних) дій, проведення допиту тощо. ОСОБА_1 , не повідомлялось про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		Як вже зазначалось вище, в силу вимог ст.24 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
		За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати позивачу грошового забезпечення з 06.11.2023.
		Таким чином, призупинення виплати позивачу грошового забезпечення з 06.11.2023 на підставі наказу від18.12.2023 №2630 «Про результат службового розслідування по факту самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем призваним по мобілізації ОСОБА_1 » є протиправним.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача  Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити позивачу  ОСОБА_1 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років) та додаткову винагороду, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за листопад, грудень 2023 року, січень, лютий 2024 року, суд зазначає про таке.
		Так, принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Про це у низці своїх рішень зазначає зокрема Європейський Суд з прав людини. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.
		Принцип правової визначеності (певності) загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.
		Так, Конституційний Суд України сформулював у Рішенні від22.09.2005 №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками, в якому зазначається, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини) [14]. Цим Конституційний Суд України наголосив, що невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування.
		У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
		Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
		При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
		Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
		Судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права. 
		В силу статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Приймаючи рішення в зазначеній частині позовних вимог, суд приймає до уваги, що інших, окрім наказу від18.12.2023 №2630, доказів призупинення позивачу виплати грошового забезпечення сторонами не надано. Зокрема відсутні відомості про складові грошового забезпечення позивача, на які він має право, їх розмір. Позивачем не надано обґрунтованих та достатніх доказів в підтвердження обставин невиплати йому грошового забезпечення.
		А отже, з урахуванням зазначеного, враховуючи принцип верховенства права, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача з 06.11.2023 відновити виплату позивачу грошового забезпечення, що є достатнім та ефективним способом захисту порушеного права.
		Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи все вищевикладене, позов слід задовольнити частково.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від18.12.2023 №2630 «Про результат службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем призваним по мобілізації ОСОБА_1 » в частині, що стосується позивача.
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 відновити з 06.11.2023 виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення.
		В решті позову  відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
		Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
		 
		Повний текст рішення суду складено 13.05.2024.
		 
		 
		Суддя Л.О. Житняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...