Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 583/1640/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано для оприлюднення: 14.05.2024. Зареєстровано: 14.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 15.05.2024.
Дата набрання законної сили: 12.06.2024
Номер судового провадження: 1-кп/583/195/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024200460000194

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 583/1640/24
		1-кп/583/195/24 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"13" травня 2024 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
		головуючого судді                                                 ОСОБА_1 
		за участю секретаря судового засідання                         ОСОБА_2 
		прокурора                                                         ОСОБА_3 
		обвинуваченого                                                 ОСОБА_4 
		його захисника                                                 ОСОБА_5 
		з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальні провадження  12024200460000194 від 04.03.2024 щодо
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Охтирка Сумської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, раніше не судимого
		за обвинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 361, ч. 4 ст. 185 КК України,-
		установив:
		ОСОБА_4 02.03.2024 о 17.28 год. перебував у приміщенні ТРЦ «Славна» за адресою: Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 31, де неподалік від центрального входу до торгового центру помітив банківську карту AT КБ «ПриватБанку» № НОМЕР_1 , емітовану на ім`я ОСОБА_6 , яку остання незадовго до цього втратила. Реалізуючи свій раптово виниклий кримінально протиправний умисел, спрямований на викрадення зазначеної банківської платіжної картки, яка згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію», п. п. 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 4 ст. 5 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» є офіційним документом, з метою подальшого використання її відомостей для отримання доступу та можливості розпорядження коштами власниці карти, ОСОБА_4 заволодів банківською платіжною карткою, емітованою в AT КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_6 .
		Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 357 КК України, тобто викрадення офіційного документа з корисливих мотивів.
		Не зупиняючись на скоєному ОСОБА_4 , 02.03.2024 о 17.31 год., попередньо заволодівши чужою банківською платіжною карткою AT КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , емітованою на ім`я ОСОБА_6 , використовуючи реквізити цієї карти, вирішив здійснити несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи AT КБ «ПриватБанк» під виглядом власника карти для забезпечення проведення оплати участі в мобільній онлайн-грі «ІНФОРМАЦІЯ_7». Так ОСОБА_4 , використовуючи власний мобільний телефон марки«XiomiRedmi9с», ІМЕ11: НОМЕР_2 , ІМЕ12: НОМЕР_3 , з сім-карткою ПрАТ «ВФ Україна» з абонентським номером « НОМЕР_4 », підключений до всесвітньої мережі «Інтернет», за допомогою крамниці застосунків від Google « ІНФОРМАЦІЯ_2 », додав банківську картку AT КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 до свого акаунту в якості одного зі способів оплати за мобільну гру « ОСОБА_7 », шляхом введення реквізитів даної карти. Після цього ОСОБА_4 ввів дані банківської карткиАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 для оплати участі в онлайн-грі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у крамниці застосунків від Google «Play Маркет», в результаті чого отримав доступ до банківського рахунку потерпілої ОСОБА_6 , що призвело до несанкціонованого втручання в роботу інформаційної автоматизованої системи AT КБ «ПриватБанку» та подальшого безпідставного списання коштів з банківського рахунку ОСОБА_6 в AT КБ «ПриватБанку» в рахунок оплати послуг для участі ОСОБА_4 у зазначеній мобільній онлайн-грі.
		Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 361 КК України, тобто несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем.
		У подальшому ОСОБА_4 , перебуваючи по АДРЕСА_2 , здійснював розрахунки з використанням вищевказаної платіжної картки за участь в онлайн-грі « ІНФОРМАЦІЯ_3 », розпорядившись на власний розсуд коштами потерпілої ОСОБА_6 на загальну суму 1343,84 грн, зокрема, здійснив послідовно шістнадцять        транзакцій з оплати участі в онлайн-грі, а саме: о 17.35 год. на суму 159,99        грн. о 17.36 год. на суму 159,99 грн.; о 17.36 год. на суму 319,99 грн.; о 17.37 год. на суму 319,99 грн.; о 17.48 год. на суму 31,99 грн.;        о 17.48 год. на суму 31,99 грн.; о 17.49 год. на суму 31,99 грн.; о 17.49 год. на суму 31,99 грн.; о 17.50 год. на суму 31,99 грн.; о 17.50 год. на суму 31,99 грн.; о 17.50 год.        на суму 31,99        грн.; о        17.50 год. на суму 31,99 грн.; о 17.50 год. на суму        31,99        грн.; о        17.51        год. на суму 31,99 грн.; о 17.51 год. на суму 31,99 грн.;         о 17.51 год. на суму 31,99 грн.
		Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.
		Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив обставини, викладанні в обвинувальному акті, просив суворо його не карати. 
		Його захисник у судовому засіданні просила суд, при призначенні покарання ОСОБА_4 , зважити на те, що метою вчинення обвинуваченим інкримінованих йому злочинів не була нажива, а саме легковажне ставлення до життя в силу його психічних особливостей, про що свідчить те, на які цілі ним витрачені викрадені кошти і розмір їх платежів, а також відсутність тяжких наслідків від його дій. 
		Потерпіла у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи без її участі, претензій до обвинуваченого не має, цивільного позову не подавала, при обрання міри покарання покладалася на розсуд суду.
		Враховуючи, що ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорені.
		Таким чином суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у скоєнні викрадення офіційного документа з корисливих мотивів, несанкціонованому втручанні в роботу інформаційних (автоматизованих) систем та таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану та такі його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 357 КК України, ч. 1 ст. 361 КК України, ч. 4 ст.185 КК України. 
		Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд керується вимогами ст. 65-67 КК України і виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. 
		Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
		За приписами ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
		Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора», правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання, призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
		Відповідно до  ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		За статтею 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Згідно ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
		Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, яке виразилося у виді щирого жалю та осуді власної поведінки, активне сприяння розкриттю злочину шляхом надання правдивих показань про обставини його вчинення, відсутність тяжких наслідків та відсутність претензій з боку потерпілої, а також психічний стан обвинуваченого, який хоча і не перебуває під динамічним спостереженням лікаря-психіатра та не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру, однак на даний час виявляє ознаки психічного розладу. 
		Обставин, визначених ч.1 ст.67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
		За приписам ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.
		Положення ст. 69 КК України підлягає виваженому застосуванню у тих випадках, коли для реалізації мети покарання установлені в певній санкції його вид і розмір є занадто суворими (несправедливими), а особа потребує поблажливого ставлення. З огляду на це суд має право скорегувати покарання відповідно до індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
		При призначенні покарання суд, у відповідності до ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за яке передбачено покарання до восьми років позбавлення волі, характер, ступінь суспільної небезпечності та наслідки скоєного, відомості про особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря-нарколога та під динамічним спостереженням у лікаря-психіатра не перебуває, має постійне місце проживання, проживає з бабусею, отже має міцні соціальні зв`язки, має молодий вік, раніше не судимий, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілої, яка цивільний позов не подавала та зазначила, що претензій до обвинуваченого не має, відсутність тяжких наслідків від скоєного,  і дані обставини суд вважає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та з урахуванням особи винного, вважає, що при призначенні покарання у виді позбавлення волі слід застосувати ст. 69 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі, за правилами ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, але нижче від найнижчої межі встановленої в санкції інкримінованої статті.
		Так обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчинених кримінальних правопорушеннях визнав в повному обсязі, під час судового розгляду надавав чіткі та послідовні показання, не намагався приховати певні обставини, у зв`язку із чим судовий розгляд справи був проведений у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, щиро розкаявся у вчиненому.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 по справі № 634/609/15-к).
		Також суд зважає і на фактичні обставини вчинення  кримінальних правопорушень та позицію потерпілої, яка не має до обвинуваченого будь - яких претензій майнового характеру та вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства та що направлення обвинуваченого в місця позбавлення волі не буде сприяти його виправленню, а може лише негативно на нього вплинути, беручи до уваги і його вік і його психічний стан.
		На підставі викладеного, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, та на підставі ст. 75 КК України вважає за можливе звільнити його від відбування покарання, поклавши на нього обов`язки, визначені ст. 76 КК України, для контролю за поведінкою в період іспитового строку.
		Обраний обвинуваченому ОСОБА_4 вид покарання, на переконання суду, є обґрунтованим, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й особі обвинуваченого, а також цілям покарання та вимогам справедливості.
		Клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком суду законної сили не надходило.
		Цивільний позов по справі не заявлено.
		Судові витрати у справі відсутні. 
		На підставі ст. 174 КПК України підлягає скасуванню арешт майна у кримінальному провадженні, накладений за ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області. 
		Доля речових доказів по справі підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.
		Керуючись ст. ст. 374-376 КПК України, суд -
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 357, ч.1 ст. 361, ч.4 ст. 185 КК України та призначити йому за цим законом покарання:
		за ч.1 ст. 357 КК України у виді 1 року обмеження волі
		за ч.1 ст. 361 КК України у виді 1 року 6 місяців обмеження волі
		за ч.4 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 ( три) роки.
		На підставі ст.75 КК України звільнити  ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік з покладанням обов`язків, передбачених ч.ч. 1, 2 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме:
		1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи;
		3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. 
		Речовий доказ: мобільний телефон Xiomi Redmi 9c ІМЕІ1: НОМЕР_2 , ІМЕІ2: НОМЕР_3 , в якому наявна сім карта ПрАТ «ВФ Україна» з абонентським номером « НОМЕР_4 », що переданий на зберігання обвинуваченому ОСОБА_4 - вважати повернутим власнику, скасувавши арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 07.03.2024.
		Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. 
		Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		Роз`яснити учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.
		 
		Суддя Охтирського міськрайонного суду
		Сумської області                                                                          ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...