Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/3094/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 16.05.2024. Зареєстровано: 16.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.05.2024.
Дата набрання законної сили: 15.06.2024
Номер судового провадження: 1-кп/127/99/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62022240040000095

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №127/3094/23 
		Провадження №1-кп/127/99/23 
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 травня 2024 року                         м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 , 
		сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
		сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.07.2022 за № 62022240040000095, за обвинуваченням:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Білогірськ Республіки Крим, громадянина України, останнє відоме місце проживання якого: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111 та частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Капітан ОСОБА_5 , проходячи військову службу за контрактом на посаді заступника командира стартової батареї зенітно ракетного дивізіону (С-300ПС) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Збройних Сил України, діючи умисно, публічно, відкрито, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи громадянином України відповідно до статті 13 Закону України «Про громадянство України» та документованим паспортом громадянина України, у порушення пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, частини четвертої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй, норм Декларації про недопущення інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року, Декларації про зміцнення міжнародної безпеки від 16 грудня 1970 року, Декларації щодо неприпустимості втручання у внутрішні справи держав, про захист їх незалежності та суверенітету від 21 грудня 1965 року, рішення РНБО «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України» від 23 березня 2014 року, вимог статей 11, 12, 14, 15, 16, 49, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», статей 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, вчинив кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки та проти встановленого порядку несення військової служби за таких обставин.
		Зазначеними Указом Президента України та Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014 року. 
		Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 визначено військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ). 
		Проте, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про його переведення до нового місця служби, у зв`язку із передислокацією до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), в порушення вищевказаних норм законодавства, у визначений строк (до 12.05.2014 включно), на службу до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), з тимчасово окупованої території АР Крим не з`явився і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити.
		Поряд з цим, на початку квітня 2014 року, більш точну дату та час встановити не вдалося, особовому складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі капітану ОСОБА_5 було доведено обставини пов`язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії РФ та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення, щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на материкову територію України, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
		Проте, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не вдалося, але не пізніше 13.05.2014, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, що виразилось у відмові в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13.05.2014, залишити тимчасово окуповану територію АР Крим, продовжити виконувати обов`язки несення військової служби у рядах Збройних Силах України та в укладанні в один з днів 2014 року, більш точної дати та часу встановити не вдалося, контракту про проходження військової служби у Збройних Силах Російської Федерації (далі - ЗС РФ), зарахування до списків особового складу та проходженні включно до 05.11.2017, військової служби у складі військового (військових) формувань ЗС РФ, під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, являючись при цьому громадянином України.
		Також, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_5 перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, в березні 2022 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 24.03.2022, проходячи військову службу в складі військового (військових) формувань ЗС РФ, здійснив активну участь при нападі ЗС РФ на територію України, за що був нагороджений державною відзнакою Російської Федерації (далі - РФ), при цьому усвідомлюючи, що його умисні дії спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, громадянином, якої останній являється.
		Судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за частиною першою статті 111, частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України (далі - КК) суд здійснює за відсутності обвинуваченого (in absentia).
		Відповідно до частини п`ятої статті 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		Частиною другою статті 7 КПК регламентовано, що зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії» проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».
		До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді (рішення «Пелладоах проти Нідерландів», «Пуатрімоль проти Франції»).
		Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень визначені главою 24-1 КПК.
		Відповідно до положень статті 297-1 КПК Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
		З обвинувального акта, який надійшов до суду випливає, що обвинувачений ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на тимчасово окупованій території України.
		Відповідно до вимог статті 323 КПК суд здійснив виклик обвинуваченого ОСОБА_5 в судове засідання, яке було призначене на 14.30 год. 10.05.2023, шляхом публікації повістки про виклик обвинуваченого у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному вебсайті суду.
		Твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_5 належним чином не повідомлений про наявність кримінального провадження, а також про дату та час судового засідання, суд оцінює критично з огляду на приписи частини третьої статті 323 КПК. Зокрема, відповідно до зазначеної правової норми з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
		У зв`язку з переховуванням ОСОБА_5 від органів слідства 25.12.2014 останній був оголошений у розшук.
		У номері 183 від 24.08.2022 газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опублікована повістка про виклик  ОСОБА_5 до четвертого СВ (з дислокацією у м. Вінниці) ТУ ДБР у м. Хмельницькому на 10.00 год. 29.08.2022 для отримання письмового повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру, а також на 10.00 год. 30.08.2022 та 31.08.2022 для його допиту як підозрюваного та проведення інших процесуальних дій. Аналогічні повістки були опубліковані на сайті Офісу Генерального прокурора, однак  ОСОБА_5 на виклики не з`явився, про поважність причин своєї неявки не повідомив.
		У межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження  ОСОБА_5 відповідно до вимог частини восьмої статті 135, частини першої статті 278 КПК повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 111-1 КК, шляхом опублікування в газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» та сайті Офісу Генерального прокурора.
		Повідомлення про підозру  ОСОБА_5 29.08.2022 було вручене захиснику підозрюваного - адвокату ОСОБА_4 .
		Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.09.2022 задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на затримання підозрюваного  ОСОБА_5 з метою його приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2023 задоволено клопотання слідчого та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62022240040000095 від 25.07.2022 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першої статті 408 та частиною першою статті 111 КК.
		У номері 18 від 26.01.2023 газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр» опубліковано повідомлення про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного  ОСОБА_5 та одночасно опубліковано повістку про явку до слідчого на 10.00 год. 30.01.2023 для отримання повідомлення про завершення досудового розслідування, для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та на 10.00 год. 31.01.2023 для вручення обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування. Разом з тим,  ОСОБА_5 на виклики так і не з`явився, про поважність причин своєї неявки не повідомив.
		Факти численних викликів  ОСОБА_5 у порядку статті 135 КПК підтверджені відповідними матеріалами кримінального провадження. Аналогічні повістки про виклик до слідчого були розміщені на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора.
		У підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 10.05.2023, суд своєю ухвалою задовольнив клопотання прокурора щодо здійснення спеціального судового провадження стосовно ОСОБА_5 . 
		Обвинувачений ОСОБА_5 викликався у судові засідання, які були призначені на 14.30 год. 10.05.2023, 10.00 год. 23.05.2023, 17.00 год. 12.07.2023 шляхом публікації повісток про виклик обвинуваченого у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.
		Отже, наявні у справі документи свідчать про те, що ОСОБА_5 достовірно знає про розпочате відносно нього кримінальне провадження, про підозру та висунуте обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину та статус особи, яка перебуває у розшуку, про виклики до органу досудового розслідування та суду.
		Ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду суд розцінює, як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, статті 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		При цьому суд вважає слушним зауважити, що розгляд кримінального провадження здійснюється за участю захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_4 , - який була забезпечена державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.
		З огляду на викладене, суд вжив усіх достатніх заходів для дотримання прав обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.
		Відповідно до частини третьої статті 26 КПК суд за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив такі докази, зібрані у кримінальному провадженні:
		-копію окремого доручення начальника Генерального штабу - головнокомандувача Збройних Сил України від 23.03.2014;
		-копію розпорядження першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України № 47 від 24.03.2014;
		-копії наказів Міністерства оборони України № 230 від 05.04.2014 та № 232 від 07.04.2014;
		-копію спільної директиви ІНФОРМАЦІЯ_2 06.05.2014;
		-копію спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройний Сил України № Д-2 від 12.05.2014;
		-копію довідки про проходження військової служби ОСОБА_5 ;
		-копії матеріалів особової справи ОСОБА_5 ;
		-копії службових характеристик, оцінних карток, паспортів, ідентифікаційних кодів, зокрема, ОСОБА_5 , який не вийшов на материкову частину України з АР Крим;
		-протокол огляду документів від 08.09.2021, відповідно до якого у період часу з 18.00 год. по 19.00 год. був переглянутий у вільному доступі в мережі Інтернет, на якому зафіксовані, зокрема ОСОБА_5 - на відеозаписі «Часовой - С-400 Триумф» від 05.11.2017;
		-списки осіб офіцерського складу військової частини НОМЕР_1 Повітряних Сил Збройних Сил України, які прибули на материкову частину України з АР Крим;
		-списки військовослужбовців рядового і сержантського складу військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 Повітряних Сил Збройних Сил України, які прибули на материкову частину України з АР Крим;
		-протокол огляду документів від 27.07.2022, згідно з яким у період часу з 09.00 год. по 11.00 год. оглянуті відеозаписи під назвою «Часовой - С-400 Триумф» від 05.11.2017, на якому зафіксований ОСОБА_5 ; « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; на офіційному сайті Міністерства оборони Російської Федерації у вкладці «Герої Z» містяться відомості про майора ОСОБА_5 , який проходить службу в ЗС РФ та приймає безпосередню участь у проведенні спеціальної військової операції ЗС РФ та бере участь у проведенні бойових дій на території України після повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України 24.02.2022;
		-протокол огляду документів від 19.08.2022, відповідно до якого у період часу з 09.00 год. по 12.00 год. оглянуті нормативні документи РФ щодо встановленого зразку форменого одягу її збройних сил, правил розміщення на форменому одязі знаків розрізнення та відзнак, оглянутий формений одяг, який був використаний ЗС РФ на території Сирії, оглянуті відео «Удар С-400 в Крыму» та на відео на офіційному сайті міністерства оборони РФ, на якому зафіксований аналогічний формений одяг;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.08.2022, згідно з яким у період часу з 10.15 год. по 10.35 год. ОСОБА_6 впізнав особу, зображену на фото № 4 - ОСОБА_5 , - який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 та вчинив дезертирство у 2014 році;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 30.08.2022, відповідно до якого у період часу з 10.15 год. по 10.25 год. ОСОБА_7 впізнав особу, зображену на фото № 4 - ОСОБА_5 , - який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та станом на 2014 вчинив дезертирство і не вийшов на материкову частину України з тимчасово окупованої території АР Крим; крім того, свідок зазначив, що ОСОБА_5 одягнений у військову форму ЗС РФ;
		-висновок експерта № СЕ-19/102-22/130239-ФП від 13.10.2022, згідно з яким на графічних зображеннях військової форми (куртки, кепки, штанів) та знаків розрізнення (погонів), що містяться: - на особі чоловічої статі у відеозаписі під назвою «Часовой - С-400 «Триумф». Выпуск от 05.11.2017», що міститься на диску для лазерних систем зчитування, наданому на дослідження, протягом часових міток з 19.13 по 22.31 відповідно до таймера плеєра, та на зображеннях військової форми, що містяться в протоколі огляду від 19.08.2022, - наданому на дослідження (сторінки 10-12, 18) зображений ідентичний військовий одяг; на графічних зображеннях військової форми (кітель) та знаків розрізнення (погонів, медалей, нашивок), що міститься: на особі чоловічої статі на роздрукованому фотознімку у протоколі огляду від 27.07.2022 на сторінці, що позначена № 158, на зображеннях військової форми, що міститься у протоколі огляду від 19.08.2022, наданому на дослідження (сторінки 15, 16, 18) зображений ідентичний військовий одяг;
		-висновок експерта № СЕ-19/102-22/13042-ФП від 18.10.2022, відповідно до якого на зображеннях осіб чоловічої статі, що містяться у - відеозаписі «Часовой - С-400 «Триумф». Выпуск от 05.11.2017» на диску для лазерних систем зчитування, наданому на дослідження, протягом часових міток з 19.13 хв по 22.31 хв відповідно до таймера плеєра, - роздрукованому фотознімку ОСОБА_5 у військовій формі зображена одна і та ж особа; разом з тим, на зображенні осіб чоловічої статі, що міститься у: - роздрукованому фотознімку з написом « ОСОБА_8 » у протоколі огляду документів від 27.07.2022 на сторінці, що позначена № 158, - роздрукованому фотознімку ОСОБА_5 у військовій формі ймовірно зображена одна і та ж особа; дати відповідь на частину запитання в категоричній формі не представляється за можливе в зв`язку з недостатньою якістю досліджуваного фотознімка з написом « ОСОБА_8 » у протоколі огляду документів від 27.07.2022.
		Аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до такого висновку.
		За результатами судового розгляду суд встановив, що з 17.07.2001 ОСОБА_5 проходив військову службу в Збройних Силах України на різних посадах та у різних військових частинах.
		Наказом Командувача Повітряних Сил України № 641 від 18.12.2013 капітан ОСОБА_5 призначений на посаду заступника командира стартової батареї зенітно-ракетного дивізіону (С-300ПС) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Збройних Сил України.
		Тому ОСОБА_5 проходив військову службу за контрактом на посаді заступника командира стартової батареї зенітно-ракетного дивізіону (С-300ПС) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Збройних Сил України, був громадянином України і відповідно до статті 13 Закону України «Про громадянство України» був документований паспортом громадянина України. 
		23.03.2014 Радою національної безпеки і оборони України прийняте рішення «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь в інші регіони України».
		Зазначеними вище Указом Президента України та Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014 року. 
		Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 визначено військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ). 
		Проте, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про його переведення до нового місця служби, у зв`язку із передислокацією до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), в порушення вищевказаних норм законодавства, у визначений строк (до 12.05.2014 включно), на службу до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), з тимчасово окупованої території АР Крим не з`явився і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити.
		Захисник обвинуваченого в судових дебатах зауважив, що його підзахисний не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 408 КК, оскільки рішення про його переведення командуванням Збройних Сил України прийняте не було. Натомість у Директиві, копія якого була надана стороною обвинувачення, ОСОБА_5 був уповноважений на прийняття рішення про перехід на материкову частину України. Відповідний наказ про передислокацію військової частини прийнятий не був.
		Оцінюючи зазначені доводи захисника, суд вважає за доцільне зауважити таке.
		Згідно з пред`явленим ОСОБА_5 обвинуваченням, викладеним у обвинувальному акті, на початку квітня 2014 року, більш точну дату та час встановити не вдалося, особовому складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі капітану ОСОБА_5 було доведено обставини пов`язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії РФ та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення, щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на материкову територію України, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
		Захисник обвинуваченого в судових дебатах посилався на те, що зазначеним абзацом пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення останній був уповноважений на прийняття самостійного рішення щодо доцільності чи недоцільності переходу на материкову частину України.
		Крім того, захисник обвинуваченого в судових дебатах зауважив, що Директивою № Д-1 від 06.05.2014 Першому заступника Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України - керівнику апарату, начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, командувачам видів Збройних Сил України, начальникам Озброєння Збройних Сил України, Тилу Збройних Сил України, Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу України Збройних Сил України було запропоноване, зокрема, військовослужбовців, які не прибули до визначених пунктів у визначений строк, крім військовослужбовців залучених до виконання визначених завдань на тимчасово окупованій території, зарахувати у розпорядження посадових осіб та утримувати у списках особового складу відповідних органів військового управління. Разом з тим, цією ж Директивою запропоновано у разі надходження документального підтвердження про зарахування військовослужбовців до ЗС РФ, спеціальних служб чи правоохоронних органів РФ надавати інформацію до відповідних кадрових органів органів військового управління для припинення контракту та виключення їх зі списків особового складу Збройних Сил України.
		Вирішуючи питання щодо наявності в діяння ОСОБА_5 ознак злочину, передбаченого частиною першою статті 408 КК, суд вважає за доцільне зауважити таке.
		У постанові від 30.01.2024 (справа № 336/5209/22) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що для встановлення дезертирства не важливо, коли в особи виник намір ухилитися від служби, - в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
		В постанові від 01.12.2022 (справа № 297/2178/21) ВС зазначив, що дезертирство (стаття 408 КК) та самовільне залишення військової служби або місця служби (стаття 407 КК) є суміжними складами кримінальних правопорушень, які розмежовуються, зокрема, за ознаками суб`єктивної сторони.
		Обов`язковою ознакою дезертирства є мета ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
		Водночас військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають). Фактичний строк відсутності військовослужбовця в місці служби при дезертирстві може не перевищувати однієї доби, що має значення виключно для призначення покарання.
		За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 на час ухвалення рішення про передислокацію військової частини, де він проходив службу, був військовослужбовцем, не вжив заходів для переходу на материкову частину України. Твердження захисника в частині того, що з ОСОБА_5 мав бути розірваний контракт про проходження військової служби суд оцінює критично. Як суд зазначив вище, ОСОБА_5 не вжив заходів для переходу на материкову частину України разом з військовою частиною, де він проходив військову службу. Відповідно усі кадрові питання, у тому числі й щодо припинення військової служби, мають бути вирішені лише після виконання наведених вище наказів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Посилання ж захисника обвинуваченого на виклад обвинувачення та приписи Директиви, як на обставини, що виключають притягнення його підзахисного до кримінальної відповідальності, суд оцінює як такі, що не ґрунтуються на наданих суду матеріалах. Зокрема, суд вважає слушними зауваження захисника в частині того, що у Директиві запропоноване прийняття рішення про припинення контракту з військовослужбовцями, щодо яких надійшло документальне підтвердження про зарахування військовослужбовців до ЗС РФ, спеціальних служб чи правоохоронних органів РФ. Однак приписи цієї Директиви не звільняють, зокрема, ОСОБА_5 від виконання ним вимог статей 11, 12, 14, 15, 16, 49, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 17 Закону України «Про оборону України», статей 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Саме тому суд дійшов до висновку, що зазначені діяння обвинуваченого свідчать про наявність у нього умислу на ухилення від військової служби.
		Отже, суд вважає, що в судовому засіданні був доведений факт вчинення ОСОБА_5 саме дезертирства, а тому його діяння за цим фактом охоплюється складом злочину, передбаченого частиною першою статті 408 КК, за ознаками дезертирства, тобто нез`явлення з метою ухилитися від військової служби на службу у разі переведення.
		24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створена Організація Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975, який підписаний СРСР, правонаступником якого є РФ. 
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, яка вступила в дію 26.01.1910 та 07.03.1955 визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від
		05.12.1994 РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
		31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, РФ зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. 
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований РФ 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. 
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ (далі - ЧФ РФ ) на території України - в АДРЕСА_3 .
		Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та РФ, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.
		При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
		З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи ГШ ЗС РФ, на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АДРЕСА_3 та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_9 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.
		У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
		Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники крайньо націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
		Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України ( АДРЕСА_3 та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
		Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об`єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи ЧФ РФ, це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.
		Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян РФ та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.
		Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АДРЕСА_3 , а саме:
		- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об`єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;
		- організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АДРЕСА_3 , та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України та Державної прикордонної служби України з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;
		- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об`єктів, які мають важливе оборонне значення для України;
		- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.
		Так, починаючи з 20.02.2014 для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АДРЕСА_3 , усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08. 1975, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21.12.1965, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24.10.1970, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16.12.1970, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18.10.1907, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
		У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АДРЕСА_3 .
		Зокрема, 27.02.2014 близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців 45-го окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АДРЕСА_3 , проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АДРЕСА_3 , захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.
		Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Зокрема, упродовж 27-28.02.2014 здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.
		Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АДРЕСА_3 , пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.
		Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.
		Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів Збройних Сил України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АДРЕСА_3 .
		Таким чином, з 20.02.2014 представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
		Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АДРЕСА_3 , проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16.03.2014 незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до РФ із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта федерації.
		Так, 06.03.2014 Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму». 
		Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 07.03.2014 № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю. 
		Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11.03.2014 № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.
		Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.
		16.03.2014 на окупованих РФ територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.
		Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до РФ з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта РФ зі статусом республіки.
		Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.
		Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16.03.2014, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням РФ стосовно України, 17.03.2014 видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».
		Цього ж дня Президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між РФ та Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.
		18.03.2014 в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_10 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_13 підписано «Договір між РФ та Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів» (далі - «Договір»).
		20.03.2014 Державна Дума Федеральних зборів РФ прийняла Федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між РФ і Республікою Крим про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя». 
		21.03.2014 Рада Федерації Федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб`єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя». 
		У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набули чинності.
		Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.
		Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.
		Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
		З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.
		Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 07.04.2014 на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка», а 27.04.2014 на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка», у складі яких утворені незаконні збройні формування.
		Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.
		Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.
		Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
		07.04.2014 за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).
		13.04.2014 через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14.04.2014 № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.
		Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного РФ міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22.07.2014 № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14.01.2015 № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії РФ та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII.
		Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.
		Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».
		Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил АТО з території РФ.
		Зокрема, 22.06.2014 диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу Луганського прикордонного загону на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.
		05.07.2014 диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів «Обрив» і «Сєдове» ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		11.07.2014 з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.
		У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.
		Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним кордоном України в Донецькій і Луганській областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.
		Упродовж 7-11.08.2014 здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп та 3 ротно-тактичних груп. Чисельність особового складу становила не менше 45100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1 360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць. 
		24.08.2014 військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ ЗС РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в АДРЕСА_4 , де оточили підрозділи сил АТО.
		29.08.2014 безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «Донецької народної республіки».
		Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації РФ, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.
		З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20.02.2014.
		Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії РФ, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Згідно Указу Президента України від 24.03.2014 № 339 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», директиви ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.05.2014 № Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України», військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України. 
		Зазначеними Указом Президента України та Директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України з тимчасово окупованої території у період з 06 до 12 травня 2014 року. 
		Пунктом прибуття військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 визначено військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ). 
		Проте, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про його переведення до нового місця служби, у зв`язку із передислокацією до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), діючи з прямим умислом, з мотивів небажання взагалі виконувати обов`язки військової служби та з метою взагалі незаконно ухилитися від неї, у порушення вимог статей 11, 16, 49, 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у визначений строк (12.05.2014), на службу до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), з тимчасово окупованої території АР Крим не з`явився і командуванню про своє місцезнаходження не повідомив, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, чим вчинив 13.05.2014 дезертирство, тобто нез`явлення на службу у разі переведення з метою ухилитися від військової служби. 
		Не прибувши 13.05.2014 до нового місця служби, ОСОБА_5 одразу став проводити час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 та/або до місця постійної дислокації штабу Повітряних Сил Збройних Силах України, за адресою: АДРЕСА_5 , як за наявності реальної можливості до цього, до даного часу не повідомив про себе до правоохоронних органів та із тимчасово окупованої території АР Крим не прибув, чим підтвердив своє небажання взагалі проходити військову службу у Збройних Силах України. 
		Вжитими заходами розшуку, встановити місцезнаходження ОСОБА_5 не вдалося. 
		Окрім того, у березні 2014 року невстановленими військовослужбовцями Збройних сил Російської Федерації, здійснено незаконне захоплення зброї та боєприпасів військових частин на території АДРЕСА_3 , в тому числі військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась у місті Сімферополь АР Крим, у зв`язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_1 була підірвана.
		Радою національної безпеки і оборони України у своєму рішенні від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», затвердженого Указом Президента України від 24.03.2014 № 339/2014, доручено Кабінету Міністрів України невідкладно розпочати разом зі Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Службою зовнішньої розвідки України передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України, забезпечивши при цьому соціальний захист військовослужбовців і працівників таких військових частин (підрозділів), установ та організацій (пункт 2 вказаного Рішення). 
		Пунктами 2, 3 спільної Директиви ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.05.2014 № Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України» визначено строк прибуття військовослужбовців Збройних Сил України із тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до визначених пунктів прибуття з 06.05.2014 до 12.05.2014. Відповідно до пункту 3 вказаної Директиви та наказу командувача ПС ЗС України військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), для подальшого розподілу по військовим частинам Повітряних Сил Збройних Сил України.
		На початку квітня 2014 року, більш точну дату та час встановити не виявилось за можливе, особовому складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі капітану ОСОБА_5 було усно доведено вищезазначені обставини пов`язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії РФ та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення, щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на материкову територію України, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
		Проте, ОСОБА_5 будучи громадянином України, відповідно до статті 13 Закону України «Про громадянство України» та документованим паспортом громадянина України, в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13.05.2014 здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, чим вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, що виразилось у відмові в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13.05.2014, продовжити виконувати обов`язки несення військової служби у рядах Збройних Силах України та виконувати конституційний обов`язок щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України та в укладанні в один з днів 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, контракту про проходження військової служби за контрактом у ЗС РФ, зарахування до списків особового складу та проходженні включно до 05.11.2017, військової служби у складі військового (військових) формувань ЗС РФ, під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, являючись при цьому громадянином України.
		Крім того, продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами РФ та світовою спільнотою, 21.02.2022 РФ визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22.02.2022 Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24.02.2022 о 5 годині Президент РФ оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому ЗС РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам Збройних Сил України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24.02.2022 о 05:00 годині, за наказом Президента РФ ОСОБА_14 , РФ незаконно вторглась на територію Україну та здійснила збройний напад, застосовуючи Збройні Сили РФ.
		Так, одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, у тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_5 , підрозділів Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів Збройних Сил України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об`єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_5 перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, в березні 2022 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 24.03.2022, проходячи військову службу в складі військового (військових) формувань ЗС РФ, здійснив активну участь при нападі ЗС РФ на територію України, за що був нагороджений державною відзнакою РФ, при цьому усвідомлюючи, що його умисні дії спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, громадянином, якої останній являється.
		Викладені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, зміст яких суд вже навів вище.
		Зокрема, в судовому засіданні встановлено, що відомості про кримінальне провадження були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.07.2022 за № 62022240040000095
		З наданих суду матеріалів випливає, що з 17.07.2001 ОСОБА_5 проходив військову службу в Збройних Силах України на різних посадах та у різних військових частинах. У подальшому наказом Командувача Повітряних Сил України № 641 від 18.12.2013 капітан ОСОБА_5 призначений на посаду заступника командира стартової батареї зенітно-ракетного дивізіону (С-300ПС) 5010 групи зенітних ракетних дивізіонів військової частини НОМЕР_1 тактичної групи Повітряних Сил «Крим» Збройних Сил України.
		За результатами судового розгляду суд встановив, що на початку квітня 2014 року, точнішу дату та час встановити не вдалося, особовому складу військової частини НОМЕР_1 , в тому числі капітану ОСОБА_5 було доведено обставини пов`язані з окупацією АР Крим, внаслідок збройної агресії РФ та наголошено на необхідності прийняття кожним військовослужбовцем рішення, щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідності передислокації військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 на материкову територію України, для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, у тому числі щодо необхідності прибуття до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 . Проте, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не вдалося, але не пізніше 13.05.2014, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, що виразилось у відмові в травні 2014 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 13.05.2014, залишити тимчасово окуповану територію АР Крим, продовжити виконувати обов`язки несення військової служби у рядах Збройних Силах України та в укладанні в один з днів 2014 року, більш точної дати та часу встановити не вдалося, контракту про проходження військової служби у ЗС РФ, зарахування до списків особового складу та проходженні включно до 05.11.2017, військової служби у складі військового (військових) формувань ЗС РФ, під час збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, являючись при цьому громадянином України.
		Також, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_5 перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту міжнародного характеру між державами РФ та Україною, в березні 2022 року, більш точної дати та часу встановити не виявилось за можливе, але не пізніше 24.03.2022, проходячи військову службу в складі військового (військових) формувань ЗС РФ, здійснив активну участь при нападі ЗС РФ на територію України, за що був нагороджений державною відзнакою Російської Федерації, при цьому усвідомлюючи, що його умисні дії спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
		Як суд зазначив вище, в якості доказу винуватості ОСОБА_5 були надані, з-поміж іншого і протоколи огляду, а також додатки до них - диски до лазерних систем зчитування. Зазначені диски були оглянуті в судовому засіданні й суд встановив, що особа чоловічої статі - згідно з відеоматеріалом ця особа була названа ОСОБА_15 - підтвердила несення військової служби у складі військового (військових) формувань ЗС РФ. З оглянутих судом записів також випливає, що особа згідно з відеоматеріалом названа ОСОБА_15 схвально віднеслась до окупації Автономної Республіки Крим та підтвердила участь у навчаннях ЗС РФ. 
		Під час досудового розслідування були проведені ряд криміналістичних досліджень, за результатами якої встановлено, що на записах на дисках для лазерних систем зчитування зображений саме ОСОБА_5 , форма якого відповідає зразкам форменого одягу ЗС РФ, які зафіксовані у протоколах огляду. 
		Представник сторони обвинувачення надав суду протоколи огляду, зі змісту яких випливає, що під час досудового розслідування були досліджені офіційні веб-сайти Міністерства оборони РФ, у вкладці «Герої Z» містяться відомості про майора ОСОБА_5 , який проходить службу в ЗС РФ та приймає безпосередню участь у проведенні спеціальної військової операції ЗС РФ та бере участь у проведенні бойових дій на території України після повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України 24.02.2022.
		Суд враховує висновки, викладені ВС у постанові від 09.04.2024 (справа № 639/1528/22), згідно з якими вчинення будь-яких діянь, передбачених частиною першою статті 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними.
		Крім того, як зазначив ВС, треба мати на увазі, що державна зрада є закінченим злочином не з моменту встановлення зв`язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні.
		Вчиняючи державну зраду, як зауважив ВС, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.
		Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб`єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за статтею 111 КК. 
		При цьому ВС зауважив, що в контексті положень статті 111 КК підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
		З огляду на викладене суд вважає, що діяння ОСОБА_5 за цим фактом охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 111 КК, за ознаками державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
		Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. 
		У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
		Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
		Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
		У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що обвинувачений вчинив нетяжкий (згідно з класифікацією, чинною на час розгляду справи судом) та особливо тяжкий злочин. Відомості, які б свідчили про наявність обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого, в судовому засіданні встановлені не були. Також не були встановлені обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого. При цьому суд враховує, що обвинувачений вчинив, у тому числі й особливо тяжкий злочин проти основ національної безпеки України, який призвів до тяжких наслідків. ОСОБА_5 у судові засідання не з`явився, у зв`язку з чим розгляд судового провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia).
		Отже, за результатом судового розгляду обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.
		З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
		Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
		Санкція частини третьої статті 111 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої; санкція частини першої статті 408 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.
		В ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення призвело до тяжких наслідків, а тому суд дійшов до переконання про доцільність призначення обвинуваченому максимально допустимого санкцією кримінального закону строку покарання з урахуванням частини першої статті 70 КК у виді позбавлення волі, а саме 15 років.
		Вирішуючи питання про доцільність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд враховує таке.
		Частиною другою статті 59 КК визначено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Суд також враховує роз`яснення, надані в абзаці першому пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - Постанова № 7), згідно з якими вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Відповідно до вимог статті 59 КК у разі конфіскації не всього майна, а лише його частини суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
		Санкцією кримінального закону (частиною третя статті 111 КК) альтернативно передбачене додаткове покарання у виді конфіскації майна. 
		Суд враховує висновок, викладений у постанові ВС від 21.02.2024 (справа №686/11385/21), згідно з яким вирішуючи питання щодо доцільності додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву
		За результатами судового розгляду справи суд встановив, що на час переходу на військову службу до ЗС РФ ОСОБА_5 перебував у званні капітана, однак у подальшому йому були присвоєні звання майора на згідно з наданими представником сторони обвинувачення матеріалами, ОСОБА_5 був представлений до нагороди за активну участь у збройній агресії РФ проти України. Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що обвинувачений діях у тому числі й з корисливих мотивів. Правові підстави для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням приписів статті 69 КК за результатами судового розгляду встановлені не були. Саме тому суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_5 має бути призначене додаткове покарання у виді конфіскації майна.
		Захисник обвинуваченого в судовому засіданні заявляв клопотання про звільнення його підзахисного від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 408 КК, у зв`язку із закінченням строків давності. Це клопотання було предметом судового дослідження, за результатами якого 10.05.2023 суд постановив ухвалу про відмову в його задоволенні. Разом з тим, частиною п`ятою статті 74 КК визначено, що особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу. Саме тому, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для звільнення ОСОБА_5 від кримінального покарання за частиною першою статті 408 КК, у зв`язку із закінченням строку давності, суд вважає за доцільне зауважити таке.
		Інкриміноване ОСОБА_5 діяння, передбачене частиною першою статті 408 КК, було вчинене у період часу з 23.03.2014 по 12.05.2014.
		На час здійснення судового розгляду справи зазначене діяння кримінальним законом віднесене до нетяжких злочинів (частина четверта статті 12 КК), на час його вчинення воно було віднесене до злочинів середньої тяжкості (частина третя статті 12 КК у редакції Закону № 4025-VI).
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 49 КК у редакції Закону № 2812-IX, який чинний на момент судового розгляду, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема, п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.
		Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 49 КК у редакції Закону № 1183-VII, який був чинним на момент вчинення інкримінованого обвинуваченому діяння, були встановлені аналогічні строки давності.
		Зі змісту частини другої статті 49 КК у редакції Закону № 2812-IX випливає, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.
		Відповідно до частини третьої статті 49 КК у редакції Закону № 2812-IX перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
		Застереження аналогічного змісту щодо переривання перебігу строків давності були закріплені й у частинах другій та третій статті 49 КК у редакції Закону № 1183-VII.
		З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 був оголошений в розшук і судом був наданий дозвіл на його затримання та застосований до нього запобіжний захід у вигляді утримання під вартою з моменту затримання. Власне у зв`язку з ухиленням обвинуваченого від явки до органу досудового розслідування та суду було здійснене спеціальне судове провадження за відсутності обвинуваченого. 
		Посилання захисника на наявність відповідного правового висновку ВС щодо неможливості врахування факту перебування особи в розшуку, як обставини, що унеможливлює звільнення обвинуваченого від кримінального покарання суд вважає нерелевантним. Зокрема, у постанові від 14.06.2022 (справа № 391/66/17) ВС зауважив, що відповідно до усталеної судової практики під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування статті 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Під час з`ясування, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінальний процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.
		Отже, суд враховує, що ОСОБА_5 обвинувачувався у вчиненні злочинів, пов`язаних з порядком проходження військової служби, під час досудового розслідування були вжиті належні та достатні заходи, спрямовані на повідомлення останнього про здійснення досудового розслідування, а у подальшому - проведення спеціального досудового розслідування та судового розгляду. Тому суд вважає, що правові підстави для звільнення обвинуваченого від кримінального покарання, передбаченого частиною першою статті 408 КК, у зв`язку із закінченням строків давності відсутні.
		Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
		Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, запобіжні заходи.
		Під час досудового розслідування до ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку частини шостої статті 193 КПК, а також останній відповідно до положень статті 281 КПК був оголошений у розшук.
		Частиною шостою статті 193 КПК регламентовано, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
		З огляду на зазначені приписи, суд вважає за доцільне застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
		Крім того, згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. Саме тому суд вважає слушним зазначити, що строк відбування покарання обвинуваченому необхідно рахувати з моменту його затримання на виконання вироку.
		Питання щодо речових доказів вирішується відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданими суду доказами рішення щодо визнання будь-яких речей чи документів у кримінальному провадженні речовими доказами не приймалось.
		Згідно з частиною другою статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
		Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Визнати  ОСОБА_5  винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 111, частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України, та призначити покарання:
		- за частиною першою статті 111 Кримінального кодексу України у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому на праві власності майна;
		- за частиною першою статті 408 Кримінального кодексу України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
		Відповідно до частини першої статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити  ОСОБА_5  остаточне покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому на праві власності майна.
		Початок строку відбування покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_5 на виконання вироку.
		Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 в порядку частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
		Роз`яснити, що згідно з положеннями частини шостої статті 193 Кримінального процесуального кодексу України, після затримання оголошеної у міжнародний розшук особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.
		Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 5285 (п`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять) гривень 84 копійок витрат на залучення експертів.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той же строк з дня отримання копії вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
		Вручити копію вироку прокурору - негайно.
		Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 , вручити його захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями статті 297-5 Кримінального процесуального кодексу України та на офіційному веб-сайті суду. 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...