Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/827/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо оренди.
Надіслано судом: 17.05.2024. Зареєстровано: 18.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 20.05.2024.
Дата набрання законної сили: 14.05.2024
Номер судового провадження: 829 П

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 травня 2024 року м. Харків Справа № 917/827/22 
		 
		Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А. , суддя Фоміна В.О.,
		за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури (вх. 829П) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 (рішення ухвалено суддею Ківшик О.В. в приміщенні Господарського суду Полтавської області 23.03.2023, повний текст складено 03.04.2023) у справі №917/827/22
		за позовною заявою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, вул.1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, Полтавська область, 36000
		в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:
		Міністерства освіти і науки України, пр. Перемоги, 10, м. Київ, 01135
		Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації), вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014
		третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Професійно-технічне училище №31, м. Полтава, вул. Степового фронту, 46, 
		до відповідачів: Фізичної особи-підприємця Шкарбаня Миколи Івановича,
		Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, вул. Небесної Сотні, 1/23, м. Полтава, 36014
		про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та зобов`язання повернути приміщення
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до фізичної особи-підприємця Шкарбаня Миколи Івановича та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, в якому просив:
		- визнати недійсним договір оренди №156/04-Н від 17.11.2004 державного нерухомого майна, що належить до державної власності - нежитлового приміщення площею 19,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та фізичною особою-підприємцем Шкарбанем Миколою Івановичем;
		- зобов`язати фізичну особу - підприємця Шкарбаня Миколу Івановича звільнити та повернути Полтавській обласній військовій адміністрації (Полтавській обласній державній адміністрації) приміщення - державне нерухоме майно площею 19,2 кв.м., розміщене на першому поверсі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава за адресою: вул. Степового фронту, 46 міста Полтави шляхом підписання акту приймання - передачі.
		Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/827/22 (суддя Ківшик О.В.) у позові відмовлено.
		Полтавська обласна прокуратура звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати повністю рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/827/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву прокуратури у повному обсязі, стягнути на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги.
		В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог. 
		Так, прокурор зазначає, що при вивченні питання законності укладання договору оренди №156/04-Н від 17.11.2004 Полтавською обласною прокуратурою до Регіонального відділення ФДМ України в Полтавській та Сумській областях 07.06.2022 скеровувався запит за №24-312вих.22 щодо надання копій та документів, на підставі яких укладено спірний договір. Регіональне відділення ФДМ України листом №10-121-01934 від 14.06.2022 надало копії запитуваних документів, проте лист Міністерства освіти і науки України про надання дозволу на укладання спірного договору від 09.11.2004, на який посилається суд, в додатку до листа Фонду відсутній. У переліку документів міститься лише лист Міністерства освіти і науки України від 18.08.2020, яким останнє надає згоду на продовження спірного договору. На підставі викладеного, судом першої інстанції зроблено висновок, що Міністерство освіти і науки України було обізнано про наявність вказаного договору з моменту його укладання, а тому при зверненні до суду були порушені строки позовної давності. 
		Вказане, за твердженням прокурора, не відповідає дійсності, оскільки зі змісту листа №1/11-5730 від 09.11.2004 лише вбачається, що Міністерство не заперечує проти передачі в оренду частини приміщень в будівлях ряду навчальних закладів, зокрема і ПТУ №31 м. Полтави. Проте, з цього листа неможливо зробити висновок про наявність згоди Міністерства саме на оренду приміщення ФОП Шкарбань М.І. 
		Крім того, прокурор вважає, що судом не враховані надані Міністерством освіти і науки України пояснення, зі змісту яких вбачається, що за вказаним договором до РВ ФДМ України по Полтавській та Сумській областях скеровувався лише лист за №1/11-5574 від 18.08.2020 про надання дозволу на продовження терміну дії договору оренди з ФОП Шкарбань М.І. Підставою для прийняття Міністерством рішення на його продовження стало звернення Фонду від 13.07.2020 за №122 та протокол комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки №11 від 05.08.2020. Таким чином, Міністерство дізналося про наявність договору оренди державного майна з ФОП Шкарбань М.І. 05.08.2020, що свідчить про те, що термін позовної давності при зверненні прокурором з позовною заявою до суду не сплинув. 
		Також, прокурор зазначає, що звертається до суду в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації (Полтавської обласної державної адміністрації), оскільки майно закладів професійної (професійно-технічної) освіти, що підпорядковані Міністерству освіти і науки України, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 №831 передані обласним і Київській міській держадміністраціям. Отже, з огляду на те, що право оперативного управління майном закладів освіти у Полтавської обласної державної адміністрації виникло з 01.01.2018, враховуючи введення карантину в Україні 12.03.2020, строк позовної давності не сплинув. 
		Крім цього, прокурор вважає, що даний позов є негаторним, оскільки спірне майно з власності Міністерства освіти і науки України не вибувало, договірні відносини між позивачем та відповідачем відсутні, а тому строки позовної давності в даному випадку не застосовуються.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2023 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/827/22; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 13.06.2023.
		02.06.2023 та 07.06.2023 від РВ ФДМУ по Полтавській області та Сумській областях надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 розгляд справи відкладено на 24.07.2023.
		19.06.2023 від Міністерства освіти і науки України надійшли пояснення по справі, в яких воно просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури, а рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/827/22 залишити без змін. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 оголошено у судовому засіданні перерву до 15.08.2023.
		31.07.2023 від Полтавської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення по справі.
		Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2023 у зв`язку з відпусткою судді Фоміної В.О. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.08.2023 оголошено у судовому засіданні перерву до 19.09.2023.
		01.09.2023 від РВ ФДМУ по Полтавській області та Сумській областях надійшли пояснення по справі.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2023 задоволено клопотання прокурора про зупинення провадження у справі №917/827/22; зупинено провадження у справі №917/827/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №917/1173/22; ухвалено сторонам невідкладно повідомити Східний апеляційний господарський суд про результати перегляду в касаційному порядку справи №917/1173/22.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 поновлено провадження у справі №917/827/22, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури відбудеться 09.04.2024, зобов`язано Професійно-технічне училище №31 зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.
		Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2024 у зв`язку з перебуванням на навчанні судді Пуль О.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.
		Згідно з положеннями ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.
		09.04.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання (вх.№5020), про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з неможливістю опрацювання рішення Об`єднаної палати внаслідок критичної ситуації зі світлом.
		У судовому засіданні 09.04.2024 було оголошено перерву до 14.05.2024, про що відповідною ухвалою повідомлено учасників справи. 
		Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 у зв`язку з відставкою судді Шевель О.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А., суддя Фоміна В.О.
		10.05.2024 від Полтавської обласної прокуратури надійшли заяви про участь у судовому засіданні у справі №917/827/22, призначеному на 14.05.2024, в режимі відеоконференції з Господарським судом Полтавської області.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви Полтавської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Господарським судом Полтавської області у зв`язку з тим, що зали відеоконференцзв`язку у Господарському суді Полтавської області 14.05.2024 об 11:30 год заброньовані для проведення інших судових засідань. Крім того, судом встановлено, що клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції подано Полтавською обласною прокуратурою з пропуском встановленого ст. 197 ГПК України строку.
		14.05.2024 від представника Харківської обласної прокуратури надійшла заява про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з відсутністю можливості забезпечити участь «з об`єктивних причин» у судовому засіданні представником Харківської обласної прокуратури та відмовою представнику Полтавської обласної прокуратури у проведенні судового засідання у режимі відеоконференції. 
		У судовому засіданні представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях проти клопотання прокурора про перенесення розгляду справи та апеляційної скарги заперечував і просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. 
		Інші учасники справи у судове засідання не з`явились.
		 
		Розглянувши клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури про перенесення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно частин 11, 13 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Як свідчать матеріали справи, ухвалу від 09.04.2024 про оголошення перерви в судовому засіданні до 14.05.2024 було доставлено до електронного кабінету заступника керівника Полтавської обласної прокуратури 10.04.2024, про що відповідна свідчить довідка Східного апеляційного господарського суду. Про обізнаність прокурора про час та місце розгляду справи також свідчать і його клопотання від 10.05.2024 та 14.05.2024.
		Таким чином, орган прокуратури був завчасно повідомлений судом про час та місце розгляду справи. При цьому, явка представників сторін не була визнана обов`язковою.
		Саме по собі посилання Харківської обласної прокуратури на відсутність об`єктивної можливості забезпечити участь у судовому засіданні її представника, колегія суддів не бере до уваги, оскільки прокурором не зазначено, які саме обставини завадили йому взяти участь у судовому засіданні. 
		Відмова у задоволенні клопотання Полтавської обласної прокуратури про проведення судового засідання в режимі відеоконференції також не може бути визнана поважною підставою для відкладення розгляду справи, оскільки, по перше, як зазначено вище, вона була пов`язана з пропуском прокурором строку звернення з відповідним клопотанням, а також об`єктивними обставинами (відсутність вільних залів судового засідання у іншому суді), які не залежали від волі суду. Окрім того, такі обставини не перешкоджали прокурору прийняти безпосередню участь у судовому засіданні в суді.
		По-друге, як свідчать матеріали справи, представництво інтересів держави у даній справі здійснювалося як Харківською, так і Полтавською обласними прокуратурами, проте жодна з них не забезпечила участь прокурора вже у двох судових засіданнях підряд (09.04.2024 та 14.05.2024).
		Необхідно зазначити, що підставою для оголошення перерви в судовому засіданні 09.04.2024 стало відповідне клопотання саме прокурора про перенесення розгляду справи «у зв`язку з неможливістю опрацювання рішення Об`єднаної палати». 
		Не зважаючи на те, що провадження у даній справі було поновлено ще 21.03.2024, проте і на цей час вищезазначені органи прокуратури не скористалися правом на викладення письмово своєї правової позиції, зокрема, з урахуванням висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі №917/1173/22. 
		Водночас, позиція та вимоги прокурора були викладені в його апеляційній скарзі та додаткових письмових поясненнях, які знаходяться в матеріалах справи, а також усно в судових засіданнях 24.07.2023, 15.08.2023, 19.09.2023.
		Колегія суддів також зауважує, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратури відкрито ще 25.05.2023, отже відбувається вже тривалий час. А тому, подальше відкладення розгляду справи за відсутності на то поважних причин може призвести до порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.
		За таких підстав, суд не вважає клопотання прокурора про перенесення розгляду справи обґрунтованим та не вбачає підстав для його задоволення.
		 
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
		Листом № 128 від 14.09.2004 Професійно-технічне училище № 31 повідомило РВ ФДМУ по Полтавській області про те, що не заперечує про надання в оренду приміщення учбової фотографії загальною площею 31,2 кв.м ПП Шкарбань М.І.
		21.09.2004 ФОП Шкарбань М.І. звернувся до РВ ФДМУ по Полтавській області з проханням укласти договір оренди на нежитлове приміщення площею 31,2 кв.м. за адресою: вул. Степового Фронту, 46, м. Полтава, що знаходиться на балансі Професійно-технічного училища №31 строком на три роки, з метою розміщення фотопослуг.
		17.11.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області (орендодавець) та ПП Шкарбань М.І. (орендар) укладено договір оренди майна, що належить до державної власності № 156/04-Н (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно нежитлове приміщення фотографія ПТУ-31 по вул. Степового Фронту, 46 у м. Полтава, площею 31,2 кв.м., що знаходиться на балансі Полтавського ПТУ -31 (п. 1.1 договору); майно передається в оренду під фотопослуги (п. 1.2 договору). Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна (п. 2.1 договору). Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно; власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 договору). Цей договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 17.11.2004 до 17.10.2005 включно (п. 10.1 договору).У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 10.6 договору).
		17.11.2004 між сторонами складено акт приймання  передачі майна, що належить до державної власності, згідно з яким вищевказане приміщення загальною площею 31,2 кв.м. передано ПП Шкарабань М.І.
		У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до договору оренди від 17.11.2004, якими вносились зміни щодо площі, вартості майна, а також до строку його дії.
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна власником нежитлової будівлі (професійно-технічне училище з гуртожитком) загальною площею 4448,7 кв. м. за адресою: місто Полтава, вулиця Степового фронту, 46 є держава в особі Міністерства освіти і науки України.
		Суд враховує, що згідно листа Професійно-технічного училища №31 №123 від 16.06.2022, а також доданого до нього технічного паспорту від 2021 року орендоване ФОП Шкарбань М.І. майно розміщується на І поверсі будівлі Професійно-технічного училища №31 (№ 46-а, літер «А-5», вул. Степового фронту) та складається з таких приміщень: №69 - кабінет (площею 9,5 кв. м), №70 - кабінет (площею 16 кв.м (орендується частково - 4,0 кв.м), №71 - вмивальня (площею 4,3 кв.м), №72 - кладова (площею 1,4 кв.м).
		Проте, колегія суддів зауважує, що технічний паспорт на нежитлові приміщення не є правовстановлюючим документом, а учасники справи не висувають заперечень щодо вказаних розбіжностей у адресі об`єкту нерухомого майна, та тих обставин, що саме він є предметом договору оренди №156/04-Н від 17.11.2004.
		Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ФОП Шкарбань М.І. є діяльність у сфері фотографії (КВЕД 74.20).
		Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед зареєстрованих видів економічної діяльності ПТУ №31 є, зокрема, професійно  технічна освіта (основний вид діяльності).
		Полтавська обласна прокуратура на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру" звернулася до Міністерства освіти і науки України з листом від 31.05.2022 №24-298вих-22, в якому було повідомлено про укладення оспорюваного договору та його невідповідність вимогам частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", а також було висловлено прохання вжити заходів в межах компетенції, в тому числі шляхом звернення до суду з позовною заявою про визнання договору недійсним з метою усунення порушень вимог законодавства про освіту. 
		У відповідь на вказаний лист МОН України листом від 22.06.2022 № 1/6869-22 повідомило прокурора про те, що заходи представницького характеру останнім не вживалися, оскільки порушень вимог чинного законодавства при укладенні вказаного договору не допущено.
		21.06.2022 Полтавська обласна прокуратура в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направила на адресу Полтавської обласної військової адміністрації лист №24-359 вих.-22 щодо вжиття заходів для усунення порушень вимог законодавства про освіту.
		30.06.2022 надійшла відповідь Полтавської обласної військової адміністрації №4422/1/01-52, зі змісту якої вбачається, що заходи представницького характеру адміністрацією не вживалися та було зазначено про те, що Полтавська обласна військова адміністрація не заперечує щодо захисту інтересів держави в суді органами прокуратури в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
		28.07.2022 заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах,  Міністерства освіти і науки України (далі  МОН України) та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) (далі  Полтавська ОВА) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП Шкарбань М.І. та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях з даним позовом, який зареєстрований судом 01.08.2022.
		Позовна заява обґрунтовується тим, що договір оренди від 17.11.2004 не відповідає положенням Закону України "Про освіту", оскільки передане в оренду нерухоме майно, яке є приміщенням державного навчального закладу, не може бути об`єктом оренди з метою його використання в господарській діяльності, тобто не за призначенням, пов`язаним з навчально-виховним процесом, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, а приміщення підлягає звільненню та поверненню Полтавській обласній військовій адміністрації, як органу якому належить право оперативного управління майном. Право на звернення з цим позовом прокурор аргументував тим, що після його звернення до позивачів з приводу виявленого порушення, яке полягає у незаконному використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням, вони не вжили заходів щодо захисту інтересів держави в судовому порядку.
		В обґрунтування позовних вимог прокурором надано такі документи: договір оренди майна, що належить до державної власності №156/04-Н від 17.11.2004; акт приймання  передачі майна від 17.11.2004; додаткові угоди та зміни до акту приймання - передачі нерухомого майна до договору оренди від 17.11.2004 №156/04-H; лист ПТУ №31 від 14.09.2004 №128, адресований РВ ФДМУ по Полтавській області, про надання згоди на передачу в оренду приміщення; заява ФОП Шкарбань від 21.09.2004, адресована РВ ФДМУ по Полтавській області, про укладення договору оренди; заява ФОП Шкарбань від 03.05.2020, адресована РВ ФДМУ по Полтавській області, про продовження дії договору оренди; лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-5574 від 18.08.2020, адресований РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській області, щодо надання дозволу на продовження дії договору оренди; лист ПТУ № 31 від 13.07.2020 № 123, адресований РВ ФДМУ по Полтавській області; запит Полтавської обласної прокуратури, адресований ПТУ №31, №24-74 вих-22 від 31.01.2022 щодо надання документів; відповідь ПТУ №31 від 10.02.2022 №52 на запит прокурора з додатками (зокрема, інвентаризаційний опис необоротних активів); запит Полтавської обласної прокуратури, адресований ПТУ № 31, №24-330 вих-22 від 09.06.2022 щодо цільового призначення приміщення, що передано в оренду за договором №156/04-Н, відповідь ПТУ №31 на запит прокурора з додатком (витяг з технічного паспорту), статут ПТУ №31 у новій редакції від 24.12.2012; вимога Полтавської обласної прокуратури, адресована Міністерству освіти і науки №24-298вих-22 від 31.05.2022 про вжиття заходів на усунення порушень, відповідь Міністерства освіти і науки України № 1/6869-22 від 22.06.2022; вимога Полтавської обласної прокуратури, адресована Полтавській обласній військовій адміністрації про вжиття заходів на усунення порушень №24-359вих-22 від 21.06.2022, відповідь Полтавської обласної військової адміністрації №4422/1/01-52 від 30.06.2022; повідомлення Полтавської обласної прокуратури адресоване Міністерству освіти і науки України та Полтавській обласній військовій адміністрації про намір здійснення представництва від 15.07.2022.
		Приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання оспорюваного договору недійсним з огляду на те, що відповідачами при укладенні договору оренди нерухомого майна не було дотримано вимог, встановлених ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту". Також, суд першої інстанції виснував, що оскільки позовні вимоги в частині зобов`язання ФОП Шкарбаня М.І. повернути Полтавській обласній військовій адміністрації приміщення - державне нерухоме майно площею 19,2 кв.м., що перебуває на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава за адресою: вул. Степового фронту, 46 місто Полтава шляхом підписання акту приймання  передачі є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, відповідні вимоги також є обґрунтованими.
		Водночас суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерства освіти і науки України не підлягають задоволенню саме з підстав пропуску строку позовної давності. Місцевий господарський суд встановив, що для Міністерства освіти і науки України перебіг строку позовної давності почався з 09.11.2004 та сплив 09.11.2007. Водночас прокурор звернувся до Господарського суду Полтавської області з даним позовом 01.08.2022. При цьому доказів наявності поважних причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, матеріали справи не містять. 
		Твердження прокурора, що даний позов є негаторним та позовна давність не має бути застосована до нього суд першої інстанції оцінив критично, оскільки в силу приписів статті 391 Цивільного кодексу України характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, а однією з умов негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин.
		Стосовно позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Полтавської обласної військової адміністрації, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки права адміністрації не порушено та їй не належить право вимоги.
		 
		Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке. 
		Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
		Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
		Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
		Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. 
		Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу,  перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).
		Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти на час укладення договору оренди від 17.11.2004 регулювалися положеннями Закону України "Про освіту", чинного до 27.09.2017.
		Відповідно до частини 2 статті 18 та частини 1 статті 63 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.
		Статтею 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що засновник закріплює за державними професійно-технічними навчальними закладами та установами професійно-технічної освіти об`єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників. Об`єкти права власності, закріплені засновником за державним професійно-технічним навчальним закладом або установою професійно-технічної освіти, перебувають в їх користуванні. Навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником. 
		  , , , , , ( 25.07.2018 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17). 
		Згідно з імперативними положеннями частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
		Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язане з навчально-виховним процесом, не дозволяється.
		Вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статі 61, частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю. 
		Як вже зазначалось, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видами діяльності ФОП Шкарбань М.І. є фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність, діяльність у сфері фотографії (основний вид діяльності КВЕД 74.20).
		Відповідачі не спростували факту передачі підприємцю в оренду спірного приміщення для проведення ним господарської (комерційної) діяльності з надання платних послуг у сфері фотографії, а не з метою, пов`язаною з навчально-виховним процесом ПТУ №31 (за освітнім призначенням). В свою чергу, саме по собі невикористання училищем вказаного приміщення для навчального процесу не надає права передачі його в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним чи науковим процесом. 
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість доводів прокурора щодо невідповідності умов договору оренди від 17.11.2004 вказаним положенням законодавства про освіту, що є підставою для визнання його недійсним.
		Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,  відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 викладено такі висновки: "За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
		За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).
		Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний  двостороння реституція  повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий  відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".
		Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі №918/862/22, від 26.01.2022 у справі №924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
		З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір оренди укладено між відповідачами, проте відповідно до статті 216 ЦК України вимоги про повернення майна заявлені не на користь орендодавця або балансоутримувача (РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях і ПТУ №31 відповідно) як сторони договору оренди від 17.11.2004 (при цьому, в новій редакції від 31.12.2020 укладений за результатами аукціону договір є тристороннім), а на користь Полтавської обласної військової адміністрації, якій на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 831-р "Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки" (чинного з 01.01.2018) (далі  розпорядження КМУ № 831-р) наразі тимчасово (до передачі ПТУ № 31 як державного закладу професійної (професійно-технічної) освіти з державної у комунальну власність) передано лише повноваження з оперативного управління об`єктом оренди, що не слід ототожнювати з правом оперативного управління титульного володільця (стаття 137 ГК України), яке (право) в цьому випадку належить виключно ПТУ № 31. 
		Крім того, наведеним спростовується похідний характер вимоги про повернення нежитлового приміщення об`єкта освіти на користь Полтавської обласної військової адміністрації в співвідношенні з вимогою про визнання недійсним договору оренди від 17.11.2004, як помилково зазначив суд першої інстанції, оскільки в розумінні частини 1 статті 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), проте при вирішенні цього спору навіть визнання оспорюваного правочину недійсним не призведе до задоволення позовної вимоги про повернення (передачу) майна Полтавській обласній військовій адміністрації.
		У зв`язку з цим, позовна вимога прокурора в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації про повернення орендованого майна, хоча й має самостійний, а не похідний характер, тобто є негаторним позовом (про усунення перешкод у користуванні майном), на яку позовна давність не поширюється, проте задоволення вказаної вимоги об`єктивно унеможливлюється в разі відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди від 17.11.2004 чи відсутності інших підстав припинення вказаного договору, передбачених законом (стаття 25 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", введеного в дію з 01.02.2020), зокрема, пов`язаних з його достроковим розірванням або закінченням строку дії, позаяк наявність чинного договору оренди як підстави для законного користування підприємцем спірним приміщенням виключає необхідність його звільнення відповідачем-1. 
		При цьому, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010). 
		Наведена вище позиція щодо неможливості задоволення негаторного позову в разі існування між сторонами спору договірних правовідносин цілком відповідає висновкам, викладеним у пунктах 89, 90, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, в яких зазначено таке: "Велика Палата Верховного Суду зауважує, що негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин він може бути пред`явлений лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою у договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.
		Речове право захищається за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично  з необмеженого кола осіб) і не створює саме по собі зобов`язального правовідношення.
		Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів".
		Адже в цій справі спірні орендні правовідносини виникли на підставі договору оренди від 17.11.2004, укладеного між ФОП Шкарбанем М.І. та власником (державою Україна), від імені якої виступав РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях як державний орган приватизації та належний орендодавець державного нерухомого майна в розумінні статті 5 чинного на той час Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
		Отже, позовну вимогу власника (держави) про звільнення нежитлового приміщення об`єкта освіти та його повернення Полтавській обласній військовій адміністрації за актом приймання-передачі не можна вважати застосуванням наслідків недійсності оспорюваного договору оренди, тобто похідною вимогою про повернення орендарем одержаного на виконання такого правочину, яку (вимогу) помилково заявлено прокурором на підставі частини 1 статті 216 ЦК України, адже наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину. (Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №917/1173/22).
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про правильність загального висновку суду першої інстанції щодо недоведеності порушення прав Полтавської обласної військової адміністрації внаслідок укладання договору оренди від 17.11.2004, однак з тих мотивів, що законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення, натомість на дату укладання оспорюваного договору (17.11.2004) права Полтавської обласної військової адміністрації щодо оперативного управління об`єктом оренди об`єктивно не могли порушуватися, позаяк відповідні повноваження були надані позивачу-2 лише згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України №831-р від 01.01.2018. 
		Отже, обґрунтованою є позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного договору, заявлена прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.
		Водночас відповідачі звернулися з заявами про застосування наслідків спливу строку позовної давності. 
		Так, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях зазначає, що при укладанні договору оренди Регіональне відділення керувалося Законом України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якого обмежень щодо передачі майна в оренду в частині мети використання передбачено не було. В подальшому з метою продовження дії договору між Регіональним відділенням та ФОП Шкарбанем М.І. укладалися додаткові угоди до нього за погодженням з Міністерством освіти і науки України, що підтверджується листами №1/11-6849 від 24.11.2005, №1/11-6857 від 10.09.2007, №1/11-9426 від 12.10.2011, №1/11-14243 від 19.09.2013, №1/11-10524 від 29.11.2019, №1/11-5574 від 18.08.2020. При цьому, Міністерством освіти і науки України погоджувалися дозвіл та умови на продовження оренди на спірне приміщення в установленому законом порядку, із зазначенням, що при передачі приміщень в оренду міністерство зобов`язує керівників навчальних закладів враховувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. З часу укладання договору, а саме з 17.11.2004 Міністерство освіти і науки України в межах строків позовної давності мало можливість дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зокрема у листах від 09.11.2004 та 10.05.2007 Міністерство освіти і науки України повідомляло Регіональне відділення про те, що не заперечує проти передачі в оренду майна ПТУ №31. До матеріалів справи РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях надало листи Міністерства освіти і науки України №1/11-5730 від 09.11.2004 та №1/11-2484 від 10.05.2007, а також лист РВ ФДМУ №02/4419 від 07.12.2006 адресований Міністерству освіти і науки України, ФОП Шкарбань М.І., Полтавському ПТУ №31 щодо погодження проекту договору оренди. 
		В свою чергу, ФОП Шкарбань М.І. обґрунтовує свою заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності тим, що визначаючи початок її перебігу необхідно враховувати, що Міністерством освіти і науки України, як уповноваженим органом управління державним майном, було погоджено передачу в оренду майна, тому з моменту укладання договору (листопад 2004 року) у Міністерства існувала об`єктивна можливість знати про обставини його укладання та можливе порушення інтересів держави. Отже, трирічний строк позовної давності охоплюється періодом з 17.11.2004 до 17.11.2007.
		Суд першої інстанції досліджуючи обставини початку перебігу позовної давності та її спливу, зазначив, що договір оренди було укладено між РВ ФДМ України по Полтавській області та ФОП Шкарбанем М.І. 17.11.2004. Міністерство освіти і науки України як орган, уповноважений управляти спірним державним майном, листом №1/11-5730 від 09.11.2004 повідомило, що не заперечує щодо передачі в оренду терміном на одинадцять місяців частини приміщення в будівлі ПТУ №31  майстерні площею 31,2 кв.м. Таким чином, для Міністерства освіти і науки України перебіг строку позовної давності почався з 09.11.2004 та сплив 09.11.2007. Оскільки прокурор в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся з позовом 01.08.2022, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позовної давності. 
		Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
		Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
		За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
		Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. В разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності  за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 виснувала про те, що: "якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".
		У постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала таке: "у разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №915/478/18). 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
		Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною (позивачем) у справі певний орган.
		Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
		Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі".
		У цій справі прокурор пред`явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної військової адміністрації, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава. Разом з тим, цей позов звернений до РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях і відповідачем за ним також є держава, отже, в частині вимог, звернених до РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях, є позовом держави до неї самої. Водночас за змістом статті 45 ГПК України позивач і відповідач не можуть збігатись, бо у суб`єкта права не може бути спору з самим собою. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору (пункт 7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19). За загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17).
		Тому вимоги в цій справі щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах фактично спрямовані до ФОП Шкарбаня М.І., який використовує приміщення професійно-технічного навчального закладу не за його цільовим призначенням усупереч законодавчій забороні. 
		Аналогічні правові висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 908/3168/21 (предмет позову  визнання недійсним договору оренди об`єкта освіти та повернення державного нерухомого майна на користь МОН України), тобто зі спору, що виник з подібних правовідносин. 
		У справі, що розглядається, прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України 28.07.2022 (оформлення поштового відправлення).
		Прокурор стверджує, що про наявність укладеного оспорюваного правочину Міністерство освіти і науки України стало відомо у серпні 2020 року при наданні дозволу на продовження договору оренди з ФОП Шкарбань М.І., що свідчить про те, що термін позовної давності при зверненні прокурором з позовною заявою до суду не сплинув. Разом з тим, момент початку строку позовної давності визначається законодавцем не з того дня, коли особа дізналася про наявність договору щодо майна, а саме з моменту, коли особі стало відомо про порушення її прав умовами цього договору. Однак, ні лист Міністерства освіти і науки України 2004 року, ні лист 2020 про погодження продовження договору оренди не свідчать про обізнаність Міністерства з умовами договору та не пов`язаністю діяльності ФОП Шкарбань М.І. з освітньою діяльністю. Стосовно листа РВ ФДМ України по Полтавській області №02/4419 від 07.12.2006, який скерований до Міністерства освіти щодо погодження проекту договору оренди та відповіді Міністерства на нього від 10.05.2017 за №1/11-2484, прокурор зазначив, що зі змісту вказаних документів не вбачається їх відношення до спірного договору оренди. Адже всі документи, які перелічені в листі від №02/4419 від 07.12.2006 передують укладенню договору. Заява орендаря, звіт про оцінку майна, та інші додані документи датовані листопадом 2006 року, тобто на момент створення документів спірний договір №156/04-Н діяв понад два роки. Вказані документи, на думку прокурора, свідчать лише про намір фізичної особи  підприємця отримати приміщення та укласти договір оренди, яке не є предметом даного розгляду. 
		В свою чергу, відповідачі, як на обставини обізнаності Міністерства освіти і науки України про укладання спірного договору від 17.11.2004 та відповідно наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності посилаються на листи №1/11-5730 від 09.11.2004, №1/11-6849 від 24.11.2005, №1/11-2484 від 10.05.2007, №1/11-6857 від 10.09.2007, №1/11-9426 від 12.10.2011, №1/11-14243 від 19.09.2013, №1/11-10524 від 29.11.2019, №1/11-5574 від 18.08.2020, якими, за їх твердженнями, погоджувалось укладання договору та додаткових угод до нього.
		Надаючи оцінку доводам відповідачів щодо застосування наслідків спливу позовної давності, а також доводам прокурора наведеним у спростування аргументів відповідачів, колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 ГПК України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
		Так, РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях на підтвердження доводів, покладених в обґрунтування заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, до матеріалів справи надало листи Міністерства освіти і науки України №1/11-5730 від 09.11.2004, №1/11-2484 від 10.05.2007. Також, в матеріалах міститься наданий прокурором лист Міністерства освіти і науки України №1/11-5574 від 18.08.2020 щодо надання дозволу на продовження дії договору оренди. 
		Проте, суд зауважує, що листи №1/11-6849 від 24.11.2005, №1/11-6857 від 10.09.2007, №1/11-9426 від 12.10.2011, №1/11-14243 від 19.09.2013, №1/11-10524 від 29.11.2019 до матеріалів справи учасниками справи не надавались, тому посилання відповідачів на вказані докази є безпідставними. 
		 
		Аналізуючи зміст листа Міністерства освіти і науки України №1/11-5730 від 09.11.2004, в контексті обізнаності його з порушенням права та відповідно визначення початку перебігу строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке. 
		Зі змісту вказаного листа, який адресований РВ ФДМ України по Полтавській області, вбачається, що Міністерство не заперечує проти передачі в установленому законодавством порядку в оренду терміном на одинадцять місяців частини приміщень, зокрема, в будівлі ПТУ №31 м. Полтава  навчальний корпус - 75,8 кв.м., майстерні  31,2 і 2,0 кв.м. При передачі приміщень в оренду міністерство зобов`язало керівників навчальних закладів враховувати напрямок орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. Також зазначено, що в подальшому продовження строку дії договору може бути здійснено за умови погодження його з міністерством. 
		Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені в п. 80, 81 постанови від 16.02.20224 у справі №917/1173/22 та зазначає, що перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, стороною якого позивач не є, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, незважаючи на попереднє надання такою особою згоди (дозволу) на вчинення такого правочину, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України. Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність  це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		За таких обставин доводи відповідачів та висновок суду першої інстанції про те, що початок перебігу позовної давності (щодо вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним договору оренди від 17.11.2004) розпочався з 09.11.2004 (коли Міністерство повідомило, що не заперечує проти передачі в оренду майна), тобто до укладення оспорюваного договору, не є достатньо обґрунтованими, оскільки не у повній мірі відповідають положенням статті 256 і частини 1 статті 261 ЦК України, виходячи із системного аналізу змісту яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист того свого цивільного права, яке вже порушено (за винятком правила частини 2 статті 386 ЦК України), а не права, яке може бути порушено в майбутньому та щодо якого невідомо, станеться чи не станеться таке порушення (якщо договір взагалі буде укладено). 
		Проте, суд апеляційної інстанції висловлює з цього приводу також власну позицію на часткову підтримку позиції суду першої інстанції. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 сформульовано висновок, який полягає в тому, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. 
		Наведене правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
		В цьому сенсі, Міністерство освіти і науки України, якому судячи з листа №1/11-5730 від 09.11.2004 було достеменно відомо щодо ініціювання РВ ФДМ по Полтавській області процесу передачі в оренду, зокрема, майна навчального корпусу та майстерні ПТУ №31, та яке зобов`язувало «керівників навчальних закладів враховувати напрямок орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу», як орган, уповноважений управляти державним майном, мало вживати відповідних заходів для подальшого контролю за таким розпорядженням з метою недопущення порушень чинного законодавства. 
		Таким чином, Міністерство, яке могло та повинно було контролювати процес розпорядження ввіреного йому державного майна, проявивши відповідну обачність, ще у 2004 році могло та мало бути обізнаним про подальше укладення між РВ ФДМУ по Полтавській області та ФОП Шкарбань М.І. договору оренди частини приміщень ПТУ №31.
		 
		Окрім того, в матеріалах справи міститься лист РВ ФДМУ по Полтавській області №02/4419 від 07.12.2006, адресований Міністерству освіти і науки України, ФОП Шкарбань М.І. та Полтавському ПТУ №31 щодо погодження проекту договору оренди та відповідь Міністерства освіти і науки України №1/11-2484 від 10.05.2007 на вказаний лист.
		Так, зі змісту вказаного листа №02/4419 від 07.12.2006 вбачається, що РВ ФДМ України по Полтавській області з метою отримання висновків про умови договору оренди, відповідно до ст. 287 ГК України, ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" направило до Міністерства освіти і науки України, як органу, уповноваженого управляти державним майном, на погодження проект договору оренди, предметом якого є таке нерухоме майно  нежитлове приміщення площею 31,2 кв.м, за адресою: м. Полтава, вул. Ст. Фронту, 46, що знаходиться на балансі Полтавського ПТУ №31. При цьому, у листі зауважено, що якщо в 21-й термін (15 днів згідно ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" + 6 днів поштового перебігу) регіональне відділення не отримає відповіді, укладення даного договору оренди буде вважатись погодженим. У додатках до листа зазначено, зокрема, проект договору оренди між РВ ФДМУ по Полтавській області та ФОП Шкарбань М.І., звіт про оцінку майна від 31.10.2006, заява орендаря  ФОП Шкарбань М.І. від 06.11.2006 про намір взяти в оренду державне майно, установчі документи орендаря  ФОП Шкарбань М.І.
		Відповідно до ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
		Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.
		Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 141 ГК України управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.
		Суб`єктами управління об`єктами державної власності відповідно до статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" є Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами.
		Міністерство освіти і науки України як уповноважений орган управління державним майном наділене широким спектром повноважень, зокрема, веде облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснює контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів; погоджує передачу об`єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, а також передачу об`єктів комунальної власності в державну власність; у випадках, передбачених законодавством, приймає рішення про передачу об`єктів державної власності комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об`єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; надає орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі організовують контроль за використанням орендованого державного майна (ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності").
		З матеріалів справи також вбачається, що після зазначеного звернення РВ ФДМУ по Полтавській області до Міністерства освіти і науки України (№02/4419 від 07.12.2006), не одержавши у зазначений термін відповідних висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу або відмови в укладенні договору, відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" між РВ ФДМУ по Полтавській області та ФОП Шкарбанем М.І. укладено додаткову угоду №1 від 31.01.2007 до договору оренди від 17.11.2004 №156/04-н нерухомого майна, що є державною власністю, відповідно до якої викладено в новій редакції пункти договору оренди від 17.11.2004. Зокрема, відповідно до 1.1. договору в редакції додаткової угоди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення; об`єкт оренди знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Степового Фронту, 46 (п. 1.2); загальна площа об`єкту оренди: 31,2 кв.м. (п. 1.3); вартість об`єкта оренди визначена згідно з експертною оцінкою станом на 31.10.2006 і становить відповідно 77700,00 грн. (п. 1.4); об`єкт оренди знаходиться на балансі Професійно технічного училища №31 м. Полтава. Майно передається в оренду під розміщення: 13,2 кв.м.- фотоательє, 2,0 кв. м.  ксерокс, 16,0 кв.м  майстерня з ремонту електропобутових товарів (п. 1.5).
		10.05.2007 у відповідь на лист РВ ФДМУ по Полтавській області №02/4419 від 07.12.2006 Міністерство освіти і науки України повідомило, що не заперечує проти передачі в оренду в установленому законодавством порядку терміном до одного року, зокрема, частини приміщення навчального корпусу ПТУ №31 м. Полтава (вул. Ст. Фронту, 46). При передачі приміщень в оренду Міністерство зобов`язало керівників навчальних закладів врахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу. Також, зазначено, що в подальшому продовження строку дії договору оренди може бути здійснено за умови погодження його міністерством (лист від 10.05.2007 №1/11-2484).
		Після цього, між РВ ФДМУ по Полтавській області та ФОП Шкарбанем М.І. було укладено, зокрема, додаткову угоду №2 від 22.05.2007 до договору оренди від 17/11/04р. №156/04-н нерухомого майна, що є державною власністю, якою внесено зміни до розділу 10 договору щодо продовження строку його дії на 11 місяців до 17/08/07р.
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що листи РВ ФДМУ по Полтавській області №02/4419 від 07.12.2006, а також Міністерства освіти і науки України від 10.05.2007 №1/11-2484 містять достатньо ідентифікуючих ознак для того, що б ототожнити відповідне листування, як таке що стосується, зокрема, правовідносин оренди ФОП Шкарбанем М.І. відповідної частини нежитлового приміщення за адресою: м. Полтава, вул. Ст. Фронту, 46, що знаходиться на балансі Полтавського ПТУ №31.
		В свою чергу, прокурором не спростовано, що вказана відповідь Міністерства освіти і науки України від 10.05.2007 на звернення РВ ФДМУ по Полтавській області №02/4419 від 07.12.2006 стосується саме спірного приміщення, яке є предметом договору №156/04-Н від 17.11.2004, не доведено наявності інших правовідносин між ФОП Шкарбань М.І. та РВ ФДМУ по Полтавській області щодо оренди майна ПТУ №31, яке не є предметом даного розгляду. 
		Таким чином, Міністерство освіти і науки України як уповноважений орган управління державним майном, в силу наділених повноважень мало об`єктивну можливість довідатись про порушення свого права також, зокрема, при розгляді листа РВ ФДМУ по Полтавській області №02/4419 від 07.12.2006 щодо погодження проекту договору оренди, предметом якого є нежитлове приміщення, площею 31,2 кв.м, за адресою: м. Полтава, вул. Ст. Фронту, 46, що знаходиться на балансі Полтавського ПТУ №31 та документів, доданих до нього. 
		Враховуючи викладене, Міністерство освіти і науки України мало можливість дізнатися про обставини порушення свого права принаймні з 10.05.2007, проте, не тільки не вжило заходів щодо його захисту, а навпаки погодило передачу в оренду частини приміщення навчального корпусу ПТУ №31 м. Полтава (вул. Ст. Фронту, 46).
		Лист Міністерства освіти і науки України №1/11-5574 від 18.08.2020 щодо надання дозволу на продовження терміну дії договору з ФОП Шкарбань М.І. також підтверджує вказані обставини обізнаності Міністерства щодо відповідних триваючих орендних правовідносин.
		Таким чином, послідовні, неодноразові та системні дії Міністерства освіти і науки України, які тривають ще з 2004 року та полягають у наданні згоди на передачу в оренду майна, що знаходиться на балансі Професійно-технічного училища №31 м. Полтава, укладення відповідного договору та продовження його дії, свідчать про обізнаність (або принаймні можливість бути обізнаним) відповідного органу, уповноваженого управляти державним майном, про факт укладання спірного договору та відповідно порушення свого права.
		Враховуючи, що відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, то суд констатує, що строк позовної давності для Міністерства освіти і науки України в даних правовідносинах сплив принаймні 10.05.2010. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що має достатньо підстав вважати, що такий строк (з високою долею вірогідності) сплив раніше (у 2007 році).
		Ураховуючи, що матеріали справи містять обґрунтовані заяви відповідачів про застосування до оспорюваних правовідносин позовної давності, а прокурором доводи заявників не спростовано і доказів протилежного не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов не підлягає задоволенню з підстав спливу позовної давності.
		 
		Посилання прокурора на неврахування судом першої інстанції тих доводів, що позовну вимогу про повернення майна слід розцінювати як негаторний позов (стаття 391 ЦК України), який можна подати впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна, і на таку вимогу не може поширюватися позовна давність колегія суддів відхиляє, адже: 1) звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем може бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю; 2) предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника); 3) підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей; 4) умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця). Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, зокрема, у п. 72, 73 постанови від 16.02.20224 у справі №917/1173/22.
		 
		Окрім того, колегія суддів зазначає, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
		Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
		У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
		У рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
		При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
		Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
		Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Звідси ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Спір у даній справі пов`язаний з орендними правовідносинами, що виникли на підставі договору оренди №156/04-н від 17.11.2004.
		Проте, колегія суддів звертає увагу, що до спірного договору неодноразово укладались додаткові угоди, якими вносились зміни до площі, вартості майна, а також до строку його дії: № 1 від 31.01.2007; № 2 від 22.05.2007; № 3 від 01.10.2007; № 4 від 19.08.2008; № 5 від 29.12.2008; № 6 від 05.06.2009; № 7 від 08.02.2010; № 8 від 31.10.2011 разом із змінами до акту приймання - передачі; № 9 від 12.12.2011; № 10 від 25.04.2012; № 11 від 28.11.2012 (змінено площу об`єкту оренди з 31,2 кв.м. до 19,2 кв.м. з відповідними змінами та доповненнями №2 до акту приймання-передачі); № 12 від 03.10.2013; № 13 від 21.11.2016, якою викладено договір оренди у новій редакції разом із змінами № 3 до акту приймання - передачі; договір про внесення змін №14 від 28.12.2019 до договору оренди від 17.11.2004 № 156/04-Н разом із змінами №4 до акту приймання - передачі; договір № 156/04-H від 31.12.2020 в новій редакції (продовження за результатами проведення аукціону), відповідно до якого вартість майна складає 237000,00 грн, орендована площа 17,2 кв.м.  під розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (фотоательє) та 2,0 кв.м.  під розміщення ксероксу, строк договору до 29.09.2025.
		Отже, станом на час звернення прокурора до суду орендовані приміщення перебувають у користуванні ФОП Шкарбань М.І. на підставі договору №156/04-H від 31.12.2020 в новій редакції, який укладений (продовжений) за результатами проведення аукціону.
		Однак, прокурором не заявлялись вимоги ні про визнання недійсними вказаних додаткових угод до договору, ні договору №156/04-H від 31.12.2020 в новій редакції.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що навіть задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди №156/04-н від 17.11.2004 не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки спірні приміщення наразі перебувають у користуванні ФОП Шкарбань М.І. на інших правових підставах, дійсність яких не оспорено у встановленому порядку.
		Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.03.2023 у справі №917/827/22 залишити без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		Повний текст постанови складено 17.05.2024. 
		 
		 
		Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
		 
		 
		Суддя О.А. Пуль 
		 
		 
		Суддя В.О. Фоміна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...