Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 569/22011/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2024.
Дата набрання законної сили: 14.05.2024
Номер судового провадження: 61-414ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		14 травня 2024 року                     
		м. Київ
		 
		справа № 569/22011/18
		провадження № 61-414св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Коротуна В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг», Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер», 
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , подані представником Лук`янчук Вікторією Сергіївною , на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Ковальчук Н.М., Хилевича С. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст первісних позовних вимог
		В листопаді 2018 року ОСОБА_1 через представника Дяденчук А. І. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Факторинг» (далі - ТОВ «Арма Факторинг») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» (далі - ТОВ «Прод Майстер») про визнання договорів відступлення прав вимоги недійсними.
		В травні 2021 року ОСОБА_2 через представника Лук`янчук В. С. звернулась до суду з позовом до ТОВ «Арма Факторинг», ТОВ «Прод Майстер» про визнання договорів відступлення прав вимоги недійсними.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовані тим, що спірні договори за своєю правовою природою є прихованим договором факторингу, який укладено без наявності у відповідача ТОВ «Прод Майстер» (фактора) відповідної ліцензії на надання фінансових послуг, отриманої за законодавством України, яка відповідно до закону є обов`язковою для надання фінансових послуг.
		Просили суд: 
		визнати недійсним Договір відступлення права вимоги за Генеральною кредитною угодою № 014/89-07/560 від 28 вересня 2007 року, кредитним договором № 014/89-07/564 від 28 вересня 2007 року та кредитним договором № 014/89-07/1094/980 від 24 листопада 2009 року, укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер»; 
		визнати недійсним Договір про відступлення прав за договором поруки (№ 014/89-07/560/2 від 28 вересня 2007 року), укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер»; 
		визнати недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки № 014/89-07/560/1 від 28 вересня 2007 року, укладений між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер» 16 грудня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1557; 
		стягнути з відповідачів понесені ними судові витрати у справі.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 липня 2021 року об`єднано в одне провадження цивільну справу № 569/22011/18 за позовом ОСОБА_1 та цивільну справу за позовом № 569/10218/21 за позовом ОСОБА_2 Об`єднаній цивільній справі присвоєно № 569/22011/18.
		Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2022 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.
		Визнано недійсним договір відступлення права вимоги за Генеральною кредитною угодою № 014/89-07/560 від 28 вересня 2007 року, кредитним договором № 014/89-07/564 від 28 вересня 2007 року та кредитним договором № 014/89- 07/1094/980 від 24 листопада 2009 року, укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер».
		Визнано недійсним договір відступлення прав за договором поруки (№ 014/89-07/560/2 від 28 вересня 2007 року), укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер».
		Визнано недійсним договір відступлення прав за договором іпотеки (№ 014/89-07/560/1 від 28 вересня 2007 року), укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О. М., зареєстрований в реєстрі за № 1557.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з укладенням оспорюваного договору про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на юридичну особу, яка не може надавати фінансові послуги. Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до юридичної особи. При цьому договір факторингу не може бути укладений між банком та юридичною особою (без ліцензії на надання фінансових послуг). Договір комісії від 16 грудня 2016 року, укладений між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ТОВ «Арма Факторинг», є лише посередницьким договором згідно статті 1011 ЦК України та істотною умовою цього договору є зобов`язання продати майно, а відповідно до статті 1083 ЦК України відступлення права вимоги повинні бути відступленні шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з юридичною особою, не внесеної Державного реєстру фінансових установ.
		Враховуючи викладене, оспорювані договори відступлення прав від 16 грудня 2016 року укладені з порушенням частини третьої статті 512, статті 1054, частини третьої статті 1079, частини другої статті 1083 ЦК України, статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а відтак повинні бути визнані судом недійсними.
		З відчуженням прав вимог на підставі договору відступлення права вимоги від 16 грудня 2016 року, який за своєю правовою природою є договором факторингу, договори про відступлення прав вимог за договором іпотеки та за договором поруки між фінансовою компанією та юридичною особою як похідні договори підлягають визнанню недійсними.
		Крім того, ТОВ «Арма Факторинг» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_2 (як поручителя) та ОСОБА_1 (як боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 820 000,00 грн, які ТОВ «Прод Майстер» (новий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника, поручителя), що є основною ознакою договору факторингу. ТОВ «Арма Факторинг», в свою чергу, отримало права вимоги заборгованості в розмірі 6 454 481,92 грн (згідно рішення Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц), в подальшому виставивши вимогу для позивачів щодо сплати грошової вимоги в розмірі 7 244 767,07 грн та отримали право погашення заборгованості за рахунок звернення стягнення на заставне майно згідно договору іпотеки від 28 вересня 2007 року, вартість якого на момент укладення вказаного договору становила 5 526 500,00 грн.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Оспанова Р. О. - представника ТОВ «Прод Майстер» задоволено.
		Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 жовтня 2022 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовів ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Дяденчук А. І., та ОСОБА_2 , від імені якої діяла адвокат Лук`янчук В. С. 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аналіз змісту оспорюваного договору відступлення права вимоги свідчить про те, що він не містить умов про фінансування клієнта фактором, а тому відсутні підстави вважати даний правочин договором факторингу та для застосування положень статті 1083 ЦК України до спірних правовідносин. Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
		Зважаючи на наведене, враховуючі висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин відповідних норм права, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції, що оспорені договори відступлення права вимоги є договором факторингу.
		Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що оспореними договорами відступлення права вимоги не порушено права чи інтереси позивачів. Позивачі не оспорюють розмір боргових зобов`язань, а лише вказують на те, що ТОВ «Прод Майстер» не мало право укладати договір відступлення права вимоги, тому що він містить ознаки договору факторингу. 
		Враховуючи наведене, позивачем не доведено, що оспорені договори відступлення прав є договорами факторингу, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсними оспорюваних договорів, порушення цими правочинами прав та інтересів позивачів.
		Аргументи учасників справи
		06 січня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника Лук`янчук В. С. подалидо Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Касаційні скарги мотивовано тим, що апеляційним судом неправильно застосовано статтю 1083 ЦПК України щодо порядку наступного відступлення фактором грошової вимоги. Сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права вимоги та право на іпотечне майно від банку до юридичної особи, яка не є фінансовою установою. Оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та юридичною особою, яка не є фінансовою установою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 368/22396/14-ц чітко зазначено, що наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу, а не договору відступлення права вимоги, у зв`язку з чим такі правочини підлягають визнанню недійсними. Відступлення права вимоги юридичній особі, яка не є фінансовою установою, суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/1111 та 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у справі №523/70/17 від 09 лютого 2022 року.
		Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), до закінчення розгляду якої зупинялося касаційне провадження у справі, яка переглядається, фактично відсилає до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18  (провадження № 12-1гс21), в якій зазначено про часткове відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), шляхом конкретизації висновку, а саме: «відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації». Як вбачається з встановлених судом першої інстанції обставин, попередні кредитори не були позбавлені відповідних ліцензій на здійснення фінансових операцій та не перебували у процедурі ліквідації. При цьому з укладенням договору наступного відступлення права грошової вимоги у кредитному договорі від 28 вересня 2007 року відбулася заміна первісного кредитора на ТОВ «Арма Факторинг», яке є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг (послуг з факторингу), на юридичну особу - ТОВ «Прод Майстер», що законом не передбачено. Оспорюваний правочин суперечить наведеним приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України. Тому договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, укладений 16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер», також повинен бути визнано недійсним.
		ТОВ «Арма Факторинг» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ОСОБА_2 (як поручителя) та ОСОБА_1 (як боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 820 000,00 грн, які ТОВ «Прод Майстер» (повий кредитор) зобов`язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника, поручителя), що є основною ознакою договору факторингу. Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «Арма Факторинг» отримало фінансування у розмірі 1 820 000,00 грн, а ТОВ «Прод Майстер», в свою чергу, набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги.
		            02 лютого 2023 року до Верховного Суду подано відзив ТОВ «Прод Майстер» на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, стягнути документально підтверджені судові витрати з позивачів.
		Зазначає, що позивачі не вказали інших обставин, що свідчать про реальне порушення їхніх прав чи законних інтересів укладенням згаданих договорів. Відмінною ознакою факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час з обов`язковим поверненням цих коштів та оплати часу користування ними. Положення спірних договорів згаданих умов не містять. Спірні договори містять ознаки договорів купівлі-продажу та відступлення права вимоги, за якими фактично відступається (продається) заборгованість за кредитними договорами ОСОБА_1 . Аналіз змісту оспорюваних договорів відступлення права вимоги свідчить про те, що він не містить умов про фінансування клієнта фактором, а тому відсутні підстави вважати указані правочини договором факторингу та для застосування положення статті 1083ЦК України. Сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права вимоги за кредитними договорами та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою первісному кредитору за здійснене відступлення права вимоги. Якщо право вимоги підступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)). Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19.
		Висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, стосувався укладення між банком та фізичною особою договору факторингу, а отже він не є застосовним до спірних правовідносин, оскільки у справі, що переглядається, суди встановили, що договори відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг, а є договорами відступлення прав вимоги (цесії).
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року. 
		В ухвалах вказано, що передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 523/70/17).
		УхвалоюВерховного Суду від 29 вересня 2023 року відзив ТОВ «Прод Майстер» на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року повернуто заявнику без розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2024 рокувідмовлено ОСОБА_1  і  ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні, справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини
		Судивстановили, що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 28 вересня 2007 року укладено Генеральну кредитну угоду № 014/89-07/560, за умовами якої банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених кредитними договорами, укладеними в рамках цієї Угоди і які є її невід`ємними частинами. В пункті 1.2. Генеральної угоди сторонами передбачено, що загальний розмір позичкової заборгованості позичальника на кожний день протягом цієї Угоди за наданими в її рамках кредитами не повинен перевищувати 1 900 000,00 грн. Термін дії угоди встановлено до 27 вересня 2017 року.
		Цього ж дня між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено в межах генеральної кредитної угоди № 014/89-07/560 кредитний договір № 014/89-07/564, за яким ОСОБА_1 надано кредит розмірі 1 900 000,00 грн зі сплатою 12,5 % річних строком до 27 вересня 2017 року включно з поверненням коштів відповідно до графіка погашення (додаток № 1 до кредитного договору).
		24 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в межах генеральної кредитної угоди № 014/89-07/560 від 28 вересня 2009 року укладено кредитний договір № 014/89-07/1094/980, за умовами якого позичальник сплачує залишок основної заборгованості за кредитом в розмірі 745 706,00 грн зі сплатою 24 % річних строком до 26 червня 2015 року з поверненням коштів відповідно до графіка погашення (додаток № 1 до кредитного договору).
		На забезпечення генеральної кредитної угоди № 014/89-07/560 від 28 вересня 2007 року та укладених в її межах кредитних договорів між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 014/89-07/560/1 від 28 вересня 2007 року (зі змінами від 27 червня 2008 року; 24 листопада 2009 року). 
		Згідно з п.п. 1.5 договору іпотеки предмет іпотеки оцінюється сторонами в сумі 5 526 500 грн (станом на момент укладення договору іпотеки).
		ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 014/89-07/560/2 від 28 вересня 2007 року (зі змінами від 27 червня 2008 року), за умовами якого ОСОБА_2 є поручителем за зобов`язаннями Генеральної кредитної угоди № 014/89-07/560 від 28 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .
		Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено повністю, зокрема, в рахунок погашення 6 454 481,92 грн заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитними договорами № 014/89-07/1094/980 від 24 листопада 2009 року та № 014/89-07/564 від 28 вересня 2007 року звернено стягнення на заставне згідно із договором іпотеки № 014/89-07/560/1 від 28 вересня 2007 року нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки: площею 0,3115 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0549; площею 0,0687 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0555; площею 0,0346 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0532; площею 0,1840 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0533; площею 0,4571 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0534; площею 0,1231 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0535; площею 0,1130 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0536; площею 0,1657 га, кадастровий № 5610100000:01:029:0537; площею 0,0240 га, кадастровий № 5610100000:01:012:0059; площею 0,0683 га, кадастровий 5610100000:01:012:0060.
		16 грудня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» укладено договір факторингу, за умовами якого банком відступлено факторові право вимоги за: - генеральною кредитною угодою № 014/89-07/5'60 від 28 вересня 2007 разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до неї; - кредитним договором № 014/89-07/564 від 28 вересня 2007 разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього; - кредитним договором № 014/89-07/1094/980 від 24 листопада 2009 разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього; - договором іпотеки № 014/89-07/560/1 від 28 вересня 2007, разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього; - договором поруки № 014/89-07/560/2 від 28 вересня 2007, разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього.
		В п. 4.5 договору факторингу від 16 грудня 2016 року укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Міжнародний Інвестиційний банк» сторони погодили, що фактор має право здійснювати будь-які не заборонені чинним законодавством України дії для реалізації прав вимоги та/або отримання боргу від позичальника особисто або уповноважувати на це третіх осіб зокрема, шляхом укладення відповідних договорів доручень, а також має право розпоряджатися правами вимоги на свій власний розсуд, в тому числі здійснювати наступне відступлення прав вимоги на користь третіх осіб за будь-яку ціну (вказаного договору).
		Цього ж числа між ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк» та ТОВ «Арма Факторинг» було укладено договір комісії, відповідно до умов якого останнє взяло на себе зобов`язання вчинити правочини щодо придбання права вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки.
		16 грудня 2016 року ТОВ «Арма Факторинг» (в договорі зазначено як Первісний кредитор, що набув права вимоги на підставі Договору комісії від 16 грудня 2016 року у ПАТ «Міжнародний Інвестиційний банк», яке в свою чергу набуло права вимоги на підставі Договору факторингу від 16 грудня 2016 року у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ТОВ «Прод Майстер» укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами: - генеральна кредитна угода № 014/89-07/560 від 28 вересня 2007 разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до неї; - кредитний договір № 014/89-07/564 від 28 вересня 2007 разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього; - кредитний договір № 014/89-07/1094/980 від 24 листопада 2009 разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього. 
		16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер» також укладено договір відступлення прав за договором поруки № 014/89-07/560/2 від 28 вересня 2007 року з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 
		16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер» також укладено нотаріально посвідчений договір відступлення прав за договором іпотеки № 014/89-07/560/1 від 28 вересня 2007 року, разом з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами до нього.
		Відповідно до пункту 1 оспорюваного договору відступлення права вимоги в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредитору належне первісному кредитору право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення. Цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв`язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, первісним кредитором новому кредитору права вимоги, належного первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором (набуває права кредитора) за кредитними договорами. За цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника належного та реального виконання зобов`язання по поверненню основної суми заборгованості по кредиту, нарахованих процентів за користування, комісій, неустойок та інших платежів, згідно кредитних договорів, в повному обсязі без будь-яких обмежень, у розмірі, що вказується в розрахунку заборгованості (Додаток №1 до Договору), який є невід`ємною частиною даного договору, а також всі інші права, належні первісному кредитору згідно кредитних договорів. Відступлення права вимоги за договором іпотеки та договором поруки здійснюється сторонами на підставі окремо укладених Договору відступлення прав за договором іпотеки та Договору відступлення прав за договором поруки.
		Пунктом 2 цього договору передбачено, що новий кредитор зобов`язаний перерахувати первісному кредитору на рахунок суму відшкодування (компенсації) за відступлення права вимоги за кредитними договорами в розмірі 1 820 000,00 грн в день підписання цього договору. Сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права вимоги за кредитними договорами та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою первісному кредитору за здійснене відступлення права вимоги.
		Пунктом 6 договору встановлено, що відступлення права вимоги від Первісного кредитора до Нового кредитора не є фінансовою послугою, в тому числі факторингом, в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Податкового кодексу України, інших нормативно-правових актів, чинних на території України.
		Майно, яким було забезпечено виконання вказаних кредитних договорів, було відчужено за договорами купівлі-продажу в грудні 2017 року і на час розгляду справи судом першої інстанції належали на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , які були залучені судом першої інстанції до участі у справі як треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
		ТОВ «Прод Майстер» не є фінансовою установою.
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц (провадження 
		№ 61-43067св18)). 
		Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
		Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (стаття 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. 
		Тобто законодавець передбачив допустимість існування заборони на відступлення права вимоги, яка встановлюватиметься на рівні імперативної приватно-правової норми.
		Наприклад, при викладенні статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України № 891-IX, який введений в дію 14 липня 2021 року, законодавець передбачив, що:
		відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом;
		кредитодавець, який відступив право вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучив колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити споживача у спосіб, визначений частиною першою статті 25 цього Закону та передбачений договором про споживчий кредит, про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов`язок зберігається за новим кредитором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором;
		відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу. У разі якщо особа, яка не є фінансовою установою, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, набуває право вимоги за договором про споживчий кредит у результаті правонаступництва або відповідно до закону, така особа не має права самостійно врегульовувати прострочену заборгованість та зобов`язана залучити до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Зазначена вимога не поширюється на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;
		до нового кредитора переходять передбачені цим Законом зобов`язання кредитодавця, зокрема щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки);
		новий кредитор не має права залучати колекторську компанію до врегулювання простроченої заборгованості, якщо умовами договору про споживчий кредит, за яким набуто право вимоги, не передбачено таке право кредитодавця;
		положення цієї статті застосовуються до всіх подальших відступлень права вимоги за договором про споживчий кредит, які здійснюються новим кредитором»
		Тобто, аналіз статті 18 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції Закону України № 891-IX свідчить, що законодавець передбачив заборону для відступлення права вимоги, яке виникло на підставі договору про споживче кредитування. При цьому, законодавець не пов`язує порушення такої заборони із застосування конструкції оспорювання правочину, оскільки визначає механізм, який полягає в тому, що особа не має права самостійно врегульовувати прострочену заборгованість та зобов`язана залучити до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію.
		З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).
		У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження 
		№ 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок що «фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичних осіб, які не можуть надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа (аналогічна позиція висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року (справа № 909/968/16)».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зазначено, що:
		«50. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. 
		51. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. 
		52. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.
		57.Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
		58. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
		59.Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.
		60. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов`язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації.
		61.Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
		62. У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно. Проте у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок, який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме - кредитор-банк або інша фінансова установа. 
		З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зазначено, що:
		«6.26. Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.
		6.27. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань.
		6.28. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.
		8.4. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від висновку в якій має намір відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. 
		8.5. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й на користь фізичних осіб лише за умови, що первісний кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій із метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників. Отже, частково відступ від висновку, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), уже відбувся. 
		8.6.Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) шляхом його конкретизації та вказати, що: «в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі; внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину». 
		8.7.Однак Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, інтереси боржників у можливості повернути кредитний борг тій особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним у ньому вимогам, не вважає таке твердження колегії суддів Касаційного цивільного суду достатньо обґрунтованим та таким, що дозволяє повністю відступити від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду та сталої практики судів із цього питання. 
		8.8.Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду, від яких просила відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів».
		Обміркувавши вказані висновки та підходи Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів враховує:
		в справі, що переглядається, суди встановили, що 16 грудня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер» укладено договір відступлення права вимоги за генеральною кредитною угодою та кредитними договорами, договором іпотеки, укладеними між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 , а також договором поруки, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 ; ТОВ «Арма Факторинг» набуло права вимоги за указаними договорами на підставі договору комісії від 16 грудня 2016 року з ПАТ «Міжнародний Інвестиційний банк», яке, в свою чергу, набуло права вимоги на підставі договору факторингу від 16 грудня 2016 року з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; на час укладення вказаних договорів жоден з кредиторів (фінансових установ) за відповідними кредитними договорами (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Міжнародний Інвестиційний банк» та ТОВ «Арма Факторинг») не були позбавлені ліцензії на здійснення фінансових операцій та не перебували у процедурі ліквідації;
		разом з тим, до укладення вказаних договорів рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, в рахунок погашення 6 454 481,92 грн заборгованості ОСОБА_1 за вказаними кредитними договорами звернено стягнення на нерухоме майно згідно із договором іпотеки (цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки);
		аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у справі № 569/12316/15-цв серпні 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом встановлено, що станом на 20 серпня 2015 року за кредитним договором від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/564 прострочена заборгованість ОСОБА_1 за кредитом складала 1 178 688 грн, а усього - 4 282 890 грн. За кредитним договором від 24 листопада 2009 року № 014/89-07/1094/980 прострочена заборгованість складала 641 650,96 грн, а усього - 2 171 591,92 грн. Спірні відносини між сторонами виникли з приводу порушення позичальником договірних умов і прострочення ним виконання кредитних зобов`язань. Тому ці обставини дали позивачу право на звернення в рахунок погашення існуючої заборгованості на предмет іпотеки;
		отже, щонайменше в серпні 2015 року настав строк виконання за вказаними кредитними договорами в повному обсязі у зв`язку зі зверненням ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з позовом про дострокове стягнення. Тим самим відбулась зміна порядку, умов і строку дії кредитних договорів, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося, рішенням суду від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки визначена заборгованість за кредитними договорами у повному обсязі, після чого кредитор має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Тобто фактично кредитні відносини, які передбачають надання фінансових послуг за кредитним договором, право надання яких мають банки або інші фінансові установи (спеціалізовані установи), в межах спірних правовідносинах припинені за ініціативою такої установи - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;
		із наведеного вбачається, що станом на 16 грудня 2016 року банком відступалось звичайне майнове право вимоги сплати (стягнення) боргу, незважаючи на те, що таке право виникло на підставі кредитних договорів. Оспорюваний договір відступлення прав вимоги між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер» не містить умов, які передбачали б передання грошових коштів новим кредитором у розпорядження кредитору за плату, тобто його умови не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за цим правочином не є відносинами у сфері факторингу. Цей договір не передбачає і, з урахуванням сутності спірних правовідносин, не може передбачати права вимоги виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами, зокрема, і права нараховувати передбачені договором проценти, тобто жодних прав здійснювати фінансові операції стосовно боржника. А право кредитора на отримання гарантій належного виконання такого зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України не є фінансовою послугою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Тому цей правочин є купівлею-продажем права вимагати сплати боргу (так званий продаж боргів), суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства;
		правовідносини щодо відступлення прав вимоги сплати боргу, яке виникло на підставі кредитного договору, і забезпечувальними договорами, коли таке відступлення відбувається після закінчення періоду кредитування (закінчення строку дії кредитного договору відповідно до його умов або на підставі вимоги кредитора про дострокове виконання), метою яких є розпродаж фінансовими установами проблемних активів (прострочених боргів), по своїй суті є максимально схожими з правовідносинами у випадку, якщо відступається право вимагати сплати боргу, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, за результатом аналізу яких упостанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що відступлення права вимоги за такими договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ;
		судова практика щодо можливості оспорювання договорів про відступлення прав вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору,і забезпечувальними договорами, коли таке відступлення відбувається після закінчення періоду кредитування (так званий продаж боргів), не є передбачуваним застосовуванням правових норми, суттєво дестабілізує цивільний оборот в Україні, негативно впливає на кредитоспроможність та стабільність банківського сектору в Україні. Натомість інтереси боржників у можливості повертати кредитну заборгованість особі, яка за законом має право надавати фінансові послуги та відповідає визначеним законом вимогам, вочевидь суттєво відрізняється від інтересів боржників, коли жодних прав здійснювати фінансові операції стосовно боржника за таким боргом кредитор не має,і в цій ситуації фактично використовується як спосіб зловживання правом недобросовісними боржниками.
		Тому без відступу від висновку, викладеного у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду (шляхом конкретизації), колегія суддів позбавлена можливості ухвалити остаточне рішення у цій справі.
		Конкретизація висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є формою відступлення від нього, про що свідчить практика Великої Палати Верховного Суду (див. пункт 62 постанови від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), пункт 42 постанови від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20)).
		Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) та від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22),шляхом його конкретизації та визначення, що:
		«при відступленні прав вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами суб`єктний склад таких договорів не обмежений за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, а також якщо відступається право вимагати сплати боргу (так званий продаж боргів),яке виникло на підставі кредитного договору, і забезпечувальними договорами, коли таке відступлення відбувається після закінчення періоду кредитування (закінчення строку дії кредитного договору відповідно до його умов або на підставі вимоги кредитора про дострокове виконання)».
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 569/22011/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                             В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                       Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                Є. В. Краснощоков
		 
		В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...