Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/1181/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 23.05.2024. Зареєстровано: 23.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2024.
Дата набрання законної сили: 21.06.2024
Номер судового провадження: 2/336/1411/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 336/1181/24
		Пр. 2/336/1411/2024 
		21.05.24
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21 травня 2024 року                                                                м.Запоріжжя
		Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Теряник А.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №336/1181/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського (Бучанського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Якименко Андрій Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- 
		без участі сторін, третіх осіб, а також їх представників, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		       
		06.02.2024 представник позивачки адвокат Працевитий Г.О. в інтересах позивача за допомогою системи "Електронний суд" звернувся до суду із вказаною позовною заявою, за змістом якої просить визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. 20.05.2021, р.№26751, про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача заборгованості за кредитним договором №219113862 від 19.01.2019 у сумі 65 297,78 гривень, - таким, що не підлягає виконанню.
		За змістом позову, 19.01.2019 між позивачем та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» укладено кредитний договір №219113862 про надання кредиту ОСОБА_1 . Правонаступником всіх прав та обов`язків вказаної юридичної особи на підставі договору відступлення прав вимоги від 05.11.2019 є ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», яке, в свою чергу, відступило право вимоги за низкою кредитних договорів на підставі договору відступлення прав вимоги від 05.08.2020 відповідачу у даній справі.
		З автоматизованої системи виконавчого провадження позивач дізнався про його внесення до реєстру боржників та відкриття виконавчого провадження ВП №66007265, в межах якого здійснено арешт коштів боржника, що наявні на рахунках ОСОБА_1 та звернуто стягнення на заробітну плату. За результатами надіслання адвокатських запитів стало відомо про вчинення оспорюваного виконавчого напису.
		Позивач вважає зазначений виконавчий напис незаконним, адже приватний нотаріус не перевірила безспірність вимог стягувача та не дотрималась встановленої процедури вчинення виконавчого напису. Так, виконавчий напис вчинений за відсутності необхідного пакету документів, зокрема, оригіналу кредитного, нотаріально посвідченого договору. 
		На підставі наведеного та положень ст.15-16, 626, 629 ЦК України, ст. 87-89 ЗУ «Про нотаріат», ст.1, 11 Закону України «Про захист прав споживачів» представник позивача в інтересах ОСОБА_1 просить задовольнити позов.
		Враховуючи норми ст.133, 134, 137 ЦПК України та відповідно до договору про надання правової допомоги, укладеного 05.06.2023 між позивачем та АБ «Юрконсалт» Г.Працевитого», зокрема, п.3.1, а також п.1,2 Додаткового договору, наданих актів та рахунків, сторона позивача просить стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 13 529,78 гривень, з яких - 7 000,00 гривень за консультацію, підготовку позовної заяви, подання позовної заяви, зупинення виконавчого провадження, контроль справи в суді, участь адвоката у судових засіданнях, стягнення витрат на правову допомогу, закінчення виконавчого провадження, стягнення витрат на правову допомогу з кредитора (відповідача) та 6 529,78 гривень - гонорар за ведення справи в суді.
		Ухвалою суду від 09.02.2024 позовну заяву прийнято до провадження судді. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Визначено дату, час і місце проведення судового засідання. 
		Визначено відповідачу 15-денний строк із дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Роз`яснено, що у зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов.
		Відповідач та треті особи не скористались своїм правом на подання відзиву та пояснень, поважних причин неподання суду не повідомлено, тому суд застосовує положення ч.8 ст.178 ЦПК України й вирішує справу за наявними матеріалами. Зустрічної позовної заяви та інших заяв по суті справи не подано. Інших процесуальних дій під час розгляду справи судом вчинено не було, відповідні клопотання сторонами не заявлено.
		Позивач в судове засідання не з`явився, за змістом позовної заяви адвокат Працевитий Г.О. просить розглядати справу без участі сторони позивача, заперечень проти винесення заочного рішення по справі не має, просить задовольнити позов.
		Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи сторона відповідача неодноразово повідомлялась належним чином, за адресою місцезнаходження юридичної особи, що підтверджено матеріалами справи.
		Треті особи також про причини неявки до суду не повідомили, неодноразово та завчасно повідомлялись про дату, час та місце проведення судового засідання. Приватний виконавець повідомлений засобами електронного листування. Конверт від приватного нотаріуса із судовою повісткою повернувся із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою, що надає підстави суду для розгляду справи згідно з положеннями п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України.
		Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Ч.4 ст.223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
		Як врегульовано ч.1,2 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
		Тому у відповідності до ч.4 ст.223 ЦПК України, враховуючи думку сторони позивача, дотримання вимог ч.1 ст.280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів, а саме ухвалює згідно з ч.1 ст.281 ЦПК України розглядати справу в заочному порядку.
		Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, не здійснюється згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
		За змістом ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
		Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.
		Cудом встановлено, що 20.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошиньского районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис за реєстровим №26751, щодо звернення стягнення з позивача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який є боржником за кредитним договором від 19.01.2019, укладеним між позивачем та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» №219113862, правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №51 від 05.11.2019 є ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №05/0820-01 від 05.08.2020 є ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», - заборгованості за вказаним кредитним договором. 
		Строк платежу, як визначено за змістом виконавчого напису, за кредитним договором №219113862 від 19.01.2019 настав. Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 09.04.2021 по 07.05.2021. Сума заборгованості - 64 097,78 гривень, в т.ч. прострочена заборгованість за сумою кредиту - 11 246,87 гривень, по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 1 854,44 гривень, строкова заборгованість за штрафами та пенями - 50 996,47 гривень. За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України "Про нотаріат" стягнуто плати зі Стягувача у сумі 1 200,00 гривень. Загальна заборгованість Боржника становить 65 297,78 гривень. Виконавчий напис набирає чинності 20.05.2021, тобто, з дати внесення відомостей у реєстр нотаріальних дій та підлягає пред`явленню до примусового виконання протягом трьох років.
		Судом також встановлено, що 19.01.2019 між позивачем та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», код ЄДРПОУ 38569246, укладено кредитний договір №219113862 про надання кредиту у гривні у сумі 8 000,00 гривень без конкретної споживчої мети (п.1.1-1.6 договору) строком на 20 календарних днів. Процентна ставка за користування кредитними коштами визначена у розмірі 0,72% від суми кредиту за кожний день користування кредитом, з першого дня перерахування суми до закінчення строку кредиту, що врегульовано у п. 1.4 договору (262,80% річних). Загальна вартість кредиту відповідно до умов договору міститься у Графіку розрахунків. Нарахування пені у розмірі 3% у разі порушення позичальником зобов`язань за договором врегульовано п.3.3 договору. Пеня нараховується від залишку заборгованості за кожний день прострочення її повернення, з першого дня порушення до дня повного погашення заборгованості за кредитом. 
		Копія договору із додатком №1 (графіком платежів) наявні у додатках до позовної заяви та досліджені судом. Доказів відступлення права вимоги в матеріалах справи немає.
		Крім того, 07.07.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Чубаревим О.О. при примусовому виконанні вказаного вище виконавчого напису відкрито виконавче провадження ВП №66007265, про що свідчить відповідна постанова, засвідчена копія якої наявна у матеріалах справи. Докази надіслання боржнику копії постанови суду не подано. 15.07.2021 вказаним приватним виконавцем в межах ВП №66007265 також винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Разом з цим, приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Якименком А.О. винесено постанову про арешт коштів боржника.
		Інші докази в матеріалах справи відсутні.
		Задовольняючи позов, суд виходить з таких норм чинного законодавства.
		Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За приписами ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч.1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Згідно зі ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст.50 Закону України «Про нотаріат»).
		Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч.1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок).
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису відноситься до нотаріальних дій (п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів міститься у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.
		Так, згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ.
		Ст. 88 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису (20.05.2021), визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
		Згідно з пп.2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
		Крім того, п.п. 3.2, 3.5 п.3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172. 
		При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. 
		П.2 Переліку документів було передбачено, що для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким боржником допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, нотаріусу додаються оригінал кредитного договору та засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. 
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (справа №826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано КМУ опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та не чинною Постанови КМУ №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
		Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
		При прийнятті постанови 22.02.2017 колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень не чинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
		У зв`язку з цим, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати не чинною Постанову КМУ №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
		Ухвалою від 06.03.2017 у справі №826/20084/14 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 та до закінчення касаційного розгляду зупинив її виконання.
		Суд враховує, що касаційний розгляд справи закінчено винесенням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, яка згідно інформації ЄДРСР України була опублікована 13.11.2017. Тобто на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису дія постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 відновлена.
		Встановлено, що резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 №23; резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24.11.2017 №92.
		Відповідно до ст.124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
		Згідно із п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 31.01.1992 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", при вирішенні справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України "Про нотаріат" виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
		Безспірний борг - це борг, що визначається боржником та кредитором, і про суму якого сторони не сперечаються, тобто у разі відсутності заперечень боржника - вимога кредитора вважається безспірною. Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат").
		Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
		Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
		Таким чином, до обов`язків нотаріуса входить перевірка безспірності боргу боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.
		Відповідно до ст. 46 Закону України "Про нотаріат" нотаріус має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Такі відомості та (або) документи повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.
		Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Так, в постанові Верховного Суду, винесеній 23.01.2018 у справі №310/9293/15ц зазначено, що при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-887цс17.
		З тексту оспорюваного виконавчого напису судом встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.87-91 Закону України «Про нотаріат» та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172. На час розгляду справи розділ "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин" виключено з Переліку на підставі Постанови КМ №480 від 19.04.2022, але в часі виключення відбулось пізніше дати вчинення виконавчого напису.
		Проте, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного у даній справі виконавчого напису застосував не чинну на момент здійснення нотаріальної дії норму Переліку, вказаного вище, яка скасована у судовому порядку.
		Крім того, безспірність заборгованості, як необхідна умова вчинення виконавчого напису нотаріуса згідно зі ст.88 Закону України «Про нотаріат» з тексту виконавчого напису не вбачається, оскільки вказані у написі реквізити кредитного договору та договору про відступлення прав вимоги на користь відповідача, вочевидь, не є доказами на підтвердження такої безспірності та, тим більше, строку її виникнення та наявних складових.
		При цьому, підставами оскарження виконавчих написів, на переконання суду, може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника або окремих складових заборгованості.
		Судзауважує, що повідомлення новим кредитором (відповідачем) на ім`я позивача про відступлення права вимоги в порушення ч.2 ст.517 ЦК України, як і дійсність розрахунку заборгованості, періоди нарахування складових заборгованості матеріалами справи не підтверджено. 
		Відповідно, позивач не мав змоги відповідно до ст.518 ЦК України висловити заперечення проти вимог нового кредитора у зобов`язанні до вчинення нотаріальної дії.
		При цьому, відповідачем доказів протилежного в порушення свого обов`язку доказування на виконання ч.1 ст.81 ЦПК України не надано.
		У постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі № 619/4933/20, провадження № 61-12141св21 зазначено, що «чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу. Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не довела належними та допустимими доказами направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає задоволенню».
		Суд також наголошує, що зі змісту виконавчого напису не вбачається повного переліку документів, наданих стягувачем приватному нотаріусу для вчинення нотаріальної дії.
		Вищезазначені обставини свідчать про те, що заборгованість позивача не є безспірною.
		На підставі наведеного суд приходить до переконання про вчинення виконавчого напису здійснено із порушенням ст.88 Закону України «Про нотаріат», оскільки за обставин, встановлених судом, правові підстави для його вчинення нотаріусом були відсутні, тому суд визнає оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
		Суд наголошує, що за своєю юридичною природою позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).
		Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.
		При розгляді справи відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України суд також враховує правові позиції, наведені у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 204/4071/14, пр.№61-360св18, від 09.02.2022 у справі №547/210/20, пр.№61-16834св21, від 15.02.2023 у справі № 947/10174/21, пр.№ 61-11444св22, від 13.07.2022 у справі №761/825/20, пр.№61-12951св21, від 02.11.2022 у справі №758/14101/16-ц, пр.№61-17550св21, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц, пр.№14-557цс19, від 27.03.2019 у справі №137/1666/16-ц, пр.№14-84цс19.
		За нормою ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Отже, зважаючи на зазначені вище положення закону та обставини справи, надаючи їм належну оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
		Задовольняючи позов, суд за нормою ч.1-3 ст.141 ЦПК України ухвалює стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме, судовий збір, сплачений при зверненні до суду. Так, за розгляд позовної вимоги немайнового характеру підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 211,20 гривень.
		Стосовно клопотання сторони позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого. 
		Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		За приписами ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
		П.1,2 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
		У ч.8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Так, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, до суду надано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 31.01.2024, копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 05.06.2023, укладеного між позивачем та адвокатським бюро «Юрконсалт» Геннадія Працевитого».
		Згідно з п.3.1 договору, розмір гонорару визначається та сплачується за погодженням сторін та викладається в додатку (додатковий договір) до вказаного договору, який вважається його невід`ємною частиною. Порядок сплати гонорару адвоката та послуг визначається у п.3.2, 3.3 договору. Крім того, судом досліджено додатковий договір від 05.06.2023, укладений між тотожними сторонами.
		Так, представництво та захист інтересів клієнта щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (р.№26751 від 20.05.2021), передбачено п.1 додаткового договору. Вартість послуг за консультацію, підготовку позовної заяви, подання позовної заяви, зупинення виконавчого провадження, контроль справи в суді, участь адвоката у судових засіданнях, стягнення витрат на правову допомогу, закінчення виконавчого провадження, стягнення витрат на правову допомогу з кредитора (відповідача) становить 7 000,00 гривень та 6 529,78 гривень - гонорар за ведення справи в суді (10% від суми боргу за виконавчим написом) (п.2.1, 3.1 додаткового договору). 
		Сторонами обумовлено, що гонорар сплачується лише в разі його стягнення судом (п.3.2 додаткового договору) та якщо рішення буде ухвалено на користь клієнта, після фактичного отримання суми стягнутого гонорару клієнтом. 
		До позовної заяви додано рахунки та відповідні акти (у засвідчених копіях) від 05.06.2023, за підписами сторін договору, на суму 6 529,78 гривень (гонорар) та 7 000,00 гривень (за інші послуги, перелік яких відповідає змісту додаткового договору). 
		Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
		Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
		Таким чином зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої-п`ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
		Однак вищенаведене не означає, що такі зобов`язання між адвокатом та клієнтом не є обов`язковими для сторін договору про надання правової допомоги, у разі якщо такий договір є дійсним». Аналогічні висновки здійснені й у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі №753/1203/18, пр.61-44217св18. Так, «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність». 
		Із врахуванням висновків у даній постанові суд наголошує, що оскільки станом на дату ухвалення судом першої інстанції рішення вочевидь не набрало законної сили, то підстав для задоволення вимоги про стягнення так званого умовного гонорару на даний час немає.
		Також в цьому контексті суд враховує загальні засади цивільного процесуального законодавства та критерії відшкодування, їх доцільність та співрозмірність, відсутність належним чином висловлених заперечень з боку відповідача. 
		Беручи до уваги наявні докази на підтвердження надання правової допомоги адвокатом Працевитим Г.О., із врахуванням наведеного стороною позивача розрахунку, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість судових витрат, понесених стороною позивача за консультацію, підготовку позовної заяви, її подання до суду, закінчення виконавчого провадження. 
		Разом з цим, доказів зупинення виконавчого провадження, здійснення контролю справи в суді, наявними матеріалами не підтверджено. Адвокат не брав безпосередньої участі у судових засіданнях. А надання послуг у вигляді «стягнення витрат на правову допомогу» не конкретизовано.
		Згідно з положеннями ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
		Крім того, розподіляючи витрати, суд враховує загальні засади цивільного процесуального законодавства та критерії відшкодування, їх доцільність та співрозмірність, відсутність належним чином висловлених заперечень з боку відповідача. 
		Відповідно, із врахуванням наведеного стороною позивача розрахунку, критеріїв згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України (застосування яких не залежить від наявності заперечень сторони відповідача), суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених до стягнення з відповідача судових витрат, понесених стороною позивача, у сумі 4 000,00 гривень. Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 гривень. Проте, в іншій частині судом встановлено підстави для відмови у їх стягненні, зокрема, в частині гонорару успіху, відповідно, вони залишаються за позивачем.
		Керуючись ст. 12-13, 19, 50, 76-82, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-266, 272-274, 279-283 ЦПК України, суд, -                
		УХВАЛИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського (Бучанського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Якименко Андрій Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,- задовольнити.
		Визнати виконавчий напис, р. №26751, вчинений 20.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною,щодо звернення стягнення з  ОСОБА_1 на заборгованість за кредитним договором №219113862 від 19.01.2019 у сумі 65 297,78 гривень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», - таким, що не підлягає виконанню.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 000,00 гривень (чотири тисячі гривень 00 копійок).
		У стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на користь ОСОБА_1 іншої частини витрат на професійну правничу допомогу та гонорару адвоката відмовити.
		Реквізити учасників справи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», код ЄДРПОУ 42254696, адреса місцезнаходження: 02094, м. Київ, Б.Верховної Ради, буд.34, оф.511, адреса електронної пошти: online.finance.ceo@gmail.com. 
		Приватний нотаріус Києво-Святошинського (Бучанського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 . 
		Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Якименко Андрій Олександрович, адреса місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд.17, оф.84, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Рішення суду може бути оскаржено позивачем та третьою особою в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Рішення суду складено та підписано 21.05.2024.
		 
		 
		 
		Суддя                                                        Л.А. Вайнраух

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...