Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 472/1176/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2024.
Дата набрання законної сили: 23.05.2024
Номер судового провадження: 61-5305ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		23 травня 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 472/1176/19
		провадження № 61-5305св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Веселинівська селищна рада Веселинівського району Миколаївської області, 
		особа, яка подавала апеляційну скаргу, -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Грабовою Аллою Олександрівною , на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати  ОСОБА_1 -  ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . 
		 
		Проте, приватний нотаріус Веселинівського районного нотаріального округу Болгарчук О. Ф. відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на частку домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, з тих підстав, що правовстановлюючий документ на будинок не відповідає вимогам статті 47 Закону України «Про нотаріат».
		 
		Позивачка вказувала на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 складалося з двох житлових будинків, що позначалися у документах технічної інвентаризації як літ. А - 35/100 часток та літ. Б - 65/100. Мати позивачки ОСОБА_4 успадкувала 65/100 частин домоволодіння після смерті чоловіка - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилаючись на те, що невідповідність вимогам законодавства правовстановлюючого документу на частину домоволодіння - будинок літ. Б позбавляє її можливості отримати свідоцтво про право на його спадкування, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на житловий будинок літ. Б.
		 
		Позивачка зазначала, що на початку 1990-х років житловий будинок літ. А був залишений без догляду особами, які в ньому проживали. Після їх смерті право власності на будинок ніхто не успадкував та він був повністю знищений. Реєстрація житлового будинку літ. А в БТІ перешкоджає позивачці у нотаріальному оформленні спадщини на будинок літ. Б, ОСОБА_1 і тому встановити факт знищення житлового будинку літ. А.
		 
		ОСОБА_1 :
		встановити факт знищення житлового будинку літ А, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
		визнати за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок (літ. Б), загальною площею 70,4 кв. м та житловою площею 44,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудам, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , успадкований нею після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області. Право власності свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 січня 1990 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області, зареєстрованим в реєстрі за № 65 та зареєстрованим в Веселинівській філії Миколаївського МБТІ за реєстром № 85 від 23 січня 1990 року.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року позов  ОСОБА_1 задоволено частково. 
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок літ. Б загальною площею 70,4 кв. м та житловою площею 44,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудам, що розташований по АДРЕСА_1 успадкований нею після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області.
		 
		В іншій частині позову ОСОБА_1 відмолено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		позивачкою доведено належність її матері за життя частини домоволодіння, а саме - будинку літ. Б з господарськими будівлями та спорудами, позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину у встановленому законом порядку, проте невідповідність правовстановлюючого документа вимогам законодавства, перешкоджає позивачці в оформленні спадкових прав;
		у задоволенні вимоги про встановлення факту знищення будинку літ. А відмовлено з тих підстав, що з довідки комунального підприємства Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації від 01 липня 2019 року вбачається, що на цей час по АДРЕСА_1 знаходиться тільки житловий будинок літ. Б, а житловий будинок літ. А знесено. Позивачкою не доведено, що від встановлення факту знищення будинку літ. А залежить виникнення, зміна чи припинення її майнових прав, зокрема щодо оформлення спадкових прав, оскільки нотаріус у своїй постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії посилався тільки на невідповідність правовстановлюючого документу вимогам закону. 
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником - адвокатом Грабовою А. О., на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2019 року.
		 
		Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
		апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що у липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами Під час підготовчого провадження ОСОБА_2 довідалася, що право власності на все домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що вона має право на спадкування 12/100 частин житлового будинку літ. А, які належали її діду ОСОБА_6 , а реального розподілу домоволодіння не проводилося. ОСОБА_2 просила про задоволення апеляційної скарги; 
		ОСОБА_2 вважає порушеним своє право на спадкування частки у спірному домоволодінні, що належала на праві власності її діду - ОСОБА_6 . У зв`язку з цим ОСОБА_2 звернулася до Веселинівського районного суду Миколаївської області з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 . Про ухвалення Веселинівським районним судом Миколаївської області судового рішення у справі, яка переглядається, ОСОБА_2 довідалася після звернення до суду з зазначеним вище позовом, що стало підставою для подання апеляційної скарги. Проте позов ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на частку у спірному домоволодінні на даний час не розглянуто;
		апеляційний суд зазначив, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів, які б підтверджували право ОСОБА_2 на частку у майні, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 та суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 . Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на порушення, які допускали українські суди внаслідок необґрунтованості причин втручання у принцип res judicata. Враховуючи вказаний принцип, апеляційний суд вважав, що відсутність встановленого права ОСОБА_2 на спірне спадкове майно - частку у домоволодінні, на яку вона претендує, позбавляє апеляційний суд можливості досягти легітимної мети - встановлення порушеного права ОСОБА_2 під час апеляційного розгляду даної справи. Тому на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		10 квітня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подалакасаційну скаргу, яка підписана представником Грабовою А. О. , на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року (повне судове рішення складено 11 березня 2024 року), у якій просила:
		скасувати оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції;
		передати справу повністю на новий розгляд до апеляційного суду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		визнавши оскарженим рішенням за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок (літ. Б) з господарськими будівлями та спорудами без зазначення, що вказане домоволодіння складає 65/100 часток та перебуває у спільній часткові власності, фактично позбавлено права власності інших співвласників нерухомості. Подальший розгляд справи про визнання права власності на 12/100 часток неможливий;
		при вирішенні цивільної справи за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на 12/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 . представник ОСОБА_1 у відзиві на позов посилається на преюдиційність оскарженого рішення, зокрема щодо належності ОСОБА_8 35/100 часток домоволодіння та відсутність права власності ОСОБА_6 на 12/100 часток;
		аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. У оскарженому рішенні описано правовстановчі документи співвласників, які мають посилання на їх частки у спільній частковій власності та до апеляційної скарги додано документи, які також свідчать про частки співвласників в праві спільної часткової власності, проте в оскарженому рішеннв суд робить висновок про те, що з досліджених доказів встановлено, що ОСОБА_4 за життя була власником житлового будинку літ. Б, загальною площею 70,4 кв. м, житловою площею 44,9 кв. м, що суперечить статті 370 ЦК України та правовим позиціям Верховного Суду;
		частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (постанова КЦС ВС від 12 грудня 2018 рок у справі № 442/7505/14-ц);
		право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (постанова КЦС ВС від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17);
		у апеляційній скарзі вказувалося, що висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам інвентарної справи на житловий будинок, а саме Акту технічного обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 від 04 лютого 1971 року, довідці-характеристики на домоволодіння АДРЕСА_1 від 04 січня 1990 року, довідці КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 01 липня 2019 року станом на 28 грудня 2012 року, згідно якої співвласниками значаться: ОСОБА_4 - 65/100; ОСОБА_8 - 23/100; ОСОБА_6 - 12/100; Тобто висновок суду, що частка власності ОСОБА_8 становила 35/100, а належна ОСОБА_6 частка 12/100 взагалі зникає, не відповідає письмовим доказам та фактичним обставинам справи. Указані обставини не були з`ясовані апеляційним судом і не знайшли відображення в судовому рішенні, що є порушення норм процесуального права.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		14 травня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 24 квітня 2024 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Веселинове Веселинівського району Миколаївської області померла ОСОБА_4 та після її смерті відкрилась спадщина до складу якої, зокрема, увійшло право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_4 заповіту не склала, тому право на спадщину за законом у першу чергу отримала позивач ОСОБА_1 , як донька спадкодавця.
		 
		Відповідно до постанови приватного нотаріуса Веселинівського районного нотаріального округу Болгарчук О. Ф. від 19 липня 2019 року № 435/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії позивачці ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на успадкований нею після смерті ОСОБА_4 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що наданий правовстановлюючий документ на спадкове майно не відповідає вимогам законодавства.
		 
		Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23 січня 1990 року державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Болгарчук О. Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 65 встановили, що ОСОБА_4 успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , 65/100 частин домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 та належить померлому на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку. Відповідно до зазначеного свідоцтва домоволодіння в цілому складається з житлового будинку А житловою площею 26,6 кв. м та житлового будинку Б житловою площею 44,9 кв. м. Житлова площа успадкованої частини домоволодіння становить 44,9 кв. м. 
		 
		У свідоцтві про право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_2 виданого 26 грудня 1970 року виконавчим комітетом Веселинівської селищної ради Миколаївської області вказано, що ОСОБА_9 на праві власності належало 12/100 житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Крім того в свідоцтві зазначено, що зазначене домоволодіння в цілому складається з двох житлових будинків.
		 
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 грудня 1976 року, виданого нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 1470 ОСОБА_8 успадкувала після смерті матері ОСОБА_9 12/100 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно досвідоцтва про право приватної власності на житловий будинок виданого 07 вересня 1995 року, виданого Веселинівською селищною радою ОСОБА_8 на праві приватної власності належить 23/100 частини житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 .
		 
		Матеріалами інвентарної справи на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що за вказаною адресою було розташоване домоволодіння, яке складалось з двох житлових будинків, які в матеріалах інвентарної справи значаться як житловий будинок А та житловий будинок Б. Співвласниками зазначеного домоволодіння були ОСОБА_4 та ОСОБА_8 . Частка власності ОСОБА_4 становила 65/100 та складалась з житлового будинку літ. «Б» житловою площею 44,9 кв. м, яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Частка власності ОСОБА_8 становила 35/100, з яких: 12/100 належали їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та 23/100 - на підставі свідоцтва про право власності та становили житловий будинок літ. А.
		 
		ОСОБА_4 за життя була власником житлового будинку літ. Б, загальною площею 70,4 кв. м, житловою площею 44,9 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене підтверджується матеріалами інвентарної справи на житловий будинок, зокрема, свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 23 січня 1990 року та зареєстрованим в реєстрі за № 65, реєстраційним посвідченням, відповідно до якого 23 січня 1990 року Веселинівською філією за ОСОБА_4 зареєстроване право власності та довідкою БТІ № 133 від 01 липня 2019 року.
		 
		Відповідно додовідки комунального підприємства Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації від 01 липня 2019 року станом на цю дату за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться лише житловий будинок літ. Б житловою площею 44,9 кв. м. та загальною площею 70,4 кв. м., а житловий будинок літ. А загальною площею 57,9 кв. м, житловою площею 26,6 кв. м, - знесено. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційний суд приймає аргументи касаційної скарги з таких мотивів.
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. 
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. 
		 
		Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
		 
		З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). 
		 
		Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		За загальним правилом при множинності суб`єктів виникає (набувається) спільна часткова власність (частина четверта статті 355 ЦК України). Тобто, якщо декілька суб`єктів набувають річ в спільну власність, то вважається, що вони набули таку річ на правовому режимі спільної часткової власності. Натомість встановлення правового режиму спільної сумісної власності може бути передбачено в договорі або нормі закону.
		 
		Необхідно підкреслити, що по суті аналогічні правила були закріплені й в ЦК УРСР 1963 року. Касаційний суд вже зауважував, що загальним правилом, під час чинності ЦК УРСР 1963 року, було виникнення (набуття) права спільної часткової власності на відповідний об`єкт. Тобто, презюмувалося, що навіть за відсутності вказівки у відповідній підставі (акті, договорі і т. д.) виникає (набувається) право спільної власності, при цьому частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними. Інше правило про розмір часток учасники спільної часткової власності могли передбачити в договорі або ж законодавець в нормі закону. Натомість право спільної сумісної власності виникало (набувалося) лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 760/2920/21 (провадження № 61-14464св23)).
		 
		Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23)).
		 
		Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22)).
		 
		Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).
		 
		Законодавець в главі 26 ЦК України передбачає, зокрема, механізми припинення права на частку в праві спільної часткової власності чи припинення правового режиму спільної часткової власності, здійснення права на частку в праві спільної часткової власності (статті 364, 365, 367 ЦК України).
		 
		На рівні ЦК України законодавець не передбачив такої конструкції як визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, спадкоємцем одного із співвласників, що зумовлює припинення правового режиму спільної часткової власності для інших співвласників. 
		 
		Визнання права власності як приватно-правова категорія покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах, захист прав та інтересів. Натомість ініціювання спору про визнання права власності не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, тільки за спадкоємцем одного із співвласників по суті використовується для позбавлення права на частку в праві спільної часткової власності інших співвласників чи їх спадкоємців. Очевидно, що в такому разі відбувається використання конструкції визнання права власності не для захисту прав та інтересів і судове рішення стосується прав та/або інтересів інших співвласників чи їх спадкоємців.
		 
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
		 
		 
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
		 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).
		 
		Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України).
		 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
		 
		Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
		 
		Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).
		 
		У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 750/13149/21 (провадження № 61-6054сво23)).
		 
		Ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу (пункт 3 частини першої статті 260 ЦПК України).
		 
		Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).
		 
		У справі, що переглядається: 
		            апеляційний суд при закритті апеляційного провадження вважав, що суд першої інстанції не вирішував питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки ОСОБА_2 ;
		в апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказувала, що: у липні 2023 року вона звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання за нею права власності на 12/100 частин домоволодіння з надвірними господарчими та побутовими будівлями та спорудами. Під час підготовчого провадження ОСОБА_2 довідалася, що право власності на все домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що вона має право на спадкування 12/100 частин житлового будинку літ. А, які належали її діду ОСОБА_6 , а реального поділу домоволодіння не проводилося; 
		            апеляційний суд не врахував, що спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, два будинки - три співвласники); єдністю об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності 
		апеляційний суд не звернув уваги, що на рівні ЦК України законодавець не передбачив такої конструкції як визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, спадкоємцем одного із співвласників, що зумовлює припинення правового режиму спільної часткової власності для інших співвласників. Визнання права власності як приватно-правова категорія покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах, захист прав та інтересів. Натомість ініціювання спору про визнання права власності не для захисту прав та інтересів є недопустимим;
		з урахуванням встановлених обставин: два будинки належали співвласникам на праві спільної часткової власності. ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4 , якій належала частка в праві спільної часткової власності на два будинки в розмірі 65/100. ОСОБА_2 вказувала, що вона є спадкоємцем її діда ОСОБА_6 , якому належала частка в праві спільної часткової власності на два будинки в розмірі 12/100; судами не встановлено, що відбувався поділ, виділ, чи на інших підставах припинено правовий режим спільної часткової власності на два будинки;
		апеляційний суд не врахував, що задоволення позову про визнання права власності на об`єкт, який належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, тільки за спадкоємцем одного із співвласників по суті використовується для позбавлення права на частку в праві спільної часткової власності інших співвласників чи їх спадкоємців, і судове рішення стосується прав та/або інтересів інших співвласників чи їх спадкоємців;
		за таких обставин апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження.
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , яка підписана представником Грабовою Аллою Олександрівною , задовольнити.
		 
		Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Миколаївського апеляційного суду від 06 березня 2024 рокувтрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...