Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/20382/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2024.
Дата набрання законної сили: 27.05.2024
Номер судового провадження: 61-7407ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України    
		    
		27 травня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 638/20382/21
		провадження № 61-7407ск24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 04 жовтня 2021 року позивач дізнався про те, що 01 жовтня 2021 року його колишня дружина ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на підставі договору дарування від 09 жовтня 2013 року № 1258. 
		 
		Позивач зазначав, що його колишня дружина була власником лише квартири, а не всього майна, яке знаходиться у ній і було придбане позивачем протягом 2010-2011 років. При відчуженні квартири ОСОБА_2 не повідомила ОСОБА_4 про наявність дороговартісного майна у квартирі (зокрема, це: будівельні та оздоблювальні матеріали, технічне обладнання, сантехніка, вбудовані меблі, столярні вироби, побутова техніка, які є неподільною річчю та їх неможливо демонтувати і вилучити з квартири без втрати цільового призначення), яке належить позивачу. Неповідомлення покупця про вказану обставину свідчить про обман з боку продавця. Вважав квартиру ОСОБА_2 і належне йому у цій квартирі дороговартісне майно єдиною неподільною річчю, яку відповідачка продала без його згоди як співвласника. Покупець помилявся щодо майна, яке купляв за оспорюваним договором.
		 
		ОСОБА_1 просив суд: 
		визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 01 жовтня 2021 року № 4215, укладений між ОСОБА_2 і громадянином Туреччини ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Кожемякіним А. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 175238763101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60719393 від 01 жовтня 2021 року. 
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 жовтня 2023 року у складі судді Шишкіна О. В., позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Визнано недійсним укладений внаслідок обману між ОСОБА_2 і громадянином Туреччини ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 01 жовтня 2021 року № 4215 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Кожемякіним А. А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 175238763101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60719393 від 01 жовтня 2021 року. 
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що речі та меблі є елементами та складовими частинами головної речі - спірної квартири, а такі доводи ґрунтуються всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, виключно на припущеннях, суд дійшов до висновку, що зазначені речі не є складовими частинами головної речі - спірної квартири, а тому до ОСОБА_2 не перейшло право власності на них за договором дарування від 09 жовтня 2013 року. За таких обставин, суд зробив висновок, що дійсно при укладенні договору купівлі-продажу № 4215 від 01 жовтня 2021 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_4 недостовірні відомості про те, що вона є власником всього майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 . У зв`язку з чим наявні підстав вважати, що без згоди позивача, як власника рухомих речей, було би неможливим укладення договору купівлі-продажу квартири на тих умовах, на яких він укладений. Суд вважав доведеною ту обставину, ОСОБА_2 ввела покупця квартири в оману для формування його волі, як учасника правочину, і приховала від нього обставини, які не тільки могли завадити вчиненню правочину, а зробили б укладення правочину неможливим;
		 
		договір купівлі-продажу №4215 від 01 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 і громадянином Туреччини ОСОБА_5 , квартири АДРЕСА_1 , укладений внаслідок обману, а тому відповідно до статті 230 ЦК України визнається судом недійсним.
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_6 , та ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_7 , задоволено, рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 05 жовтня 2023 року скасовано, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. 
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362,00 грн.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		підставою для визнання недійсним правочину, який укладається під впливом обману, є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/15715/19, від 19 вересня 2023 року у справі № 910/17098/21).
		суб`єктом введення в оману є сторона правочину і тому лише сторона договору, яка, на її думку, діяла під впливом обману, може бути позивачем у справі й звертатися до суду за захистом своїх прав;
		оспорюваний договір купівлі-продажу квартири від 01 жовтня 2021 року був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , у пункті 4.1 якого сторони дійшли згоди, що: цей договір відповідає дійсним намірам сторін, у них відсутні заперечення щодо кожної з умов договору, вони однаково розуміють значення, умови цього договору та його правові наслідки для кожної із сторін, про що свідчать їхні особисті підписи на цьому договорі; цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину; вони розуміють значення своїх дій; цей договір укладений ними не внаслідок помилки, обману, насильства, погрози або збігу тяжких обставин;
		сторони договору не заперечили факт укладення оспорюваного договору з дотримання вимог закону;
		ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного правочину, тому не міг володіти інформацією щодо обставин вчинення правочину, які мають істотне значення для його укладення. Доказів того, що цим правочином зачіпаються його права та інтереси, позивач не надав та матеріали справи не містять;
		предметом договору купівлі-продажу є саме квартира АДРЕСА_1 (пункт 1.1 договору), а не речі, які в ній знаходяться;
		спірна квартира належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування від 09 жовтня 2013 року, реєстровий № 1258, а, отже, була її особистою приватною власністю відповідно до вимог статті 57 СК України, що свідчить про те, що відповідачка вправі була самостійно розпоряджатися належним їй нерухомим майном (квартирою) на власний розсуд;
		доказів того, що позивач здійснив поліпшення вказаної квартири, які істотно збільшили її вартість, він не надав та матеріали справи не містять;
		посилання ОСОБА_1 на придбання майна за договорами купівлі-продажу: від 09 березня 2010 року № 10.070 про купівлю сантехніки, від 10 березня 2010 року № 10.072 про купівлю плитки, від 31 березня 2010 року № 11 про купівлю кухонної техніки, від 25 грудня 2010 року № 50 про купівлю елементів кухні, від 02 березня 2011 року № 70-А про купівлю меблів, і договором поставки від 15 вересня 2010 року № 15/9/10 про поставку столярних виробів колегія суддів відхилила, оскільки ці договори були укладені ще до укладення договору дарування квартири  - 09 жовтня 2013 року, тобто набуття у власність ОСОБА_2 вказаної квартири; 
		підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відповідно до статей 229, 230 ЦК України відсутні.
		 
		ОСОБА_1 16 травня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, у якій просить:
		скасувати постанову апеляційного суду;
		залишити в силі рішення суду першої інстанції; 
		вирішити питання про розподіл судових витрат.  
		 
		Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1  у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18 квітня 2023 року у справі № 756/2911/17 (провадження № 61-6045св22), від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц (провадження № 61-13462св18), від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21, від 11 червня 2020 року у справі № 281/129/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 643/9458/19, та в постановах Верховного Суду України: від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд першої інстанції правильно встановив, що позивач є власником майна, яке знаходиться у спірній квартирі, а тому він повинен бути учасником правочину щодо відчуження цієї квартири;
		апеляційний суд належним чином не оцінив надані позивачем договори купівлі-продажу та поставки, специфікації, товарні чеки, довідки про оплату майна, яке знаходиться у квартирі;
		при відмові у задоволенні позову суд апеляційної інстанції не врахував, що належне позивачу дороговартісне майно, придбане ним у 2010-2011 роках, не може бути відокремлене від квартири без його пошкодження (руйнування) та істотного знецінення. Тобто таке майно є частиною квартири;
		відповідачка не мала права відчужувати квартиру, у якій знаходиться майно позивача, без його згоди як співвласника;
		спірний договір купівлі-продажу є правочином, вчиненим внаслідок обману з боку продавця, який не повідомив покупця про майнові права позивача на речі, які є невід`ємною частиною квартири;
		покупець не був повідомлений про наявність у квартирі дороговартісного майна, яке є власністю позивача;
		на переконання ОСОБА_1 , очевидним є факт порушення його права унаслідок укладення цього договору. Протилежний висновок апеляційного суду про те, що оспорюваний правочин не зачіпає його прав, є необґрунтованим.
		 
		У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що 09 жовтня 2013 року ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на підставі дарування № 1254.
		 
		09 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 подарував цю квартиру ОСОБА_2 . Відповідно до умов договору обдаровувана набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 66,2 кв. м, яку сторони оцінили в 529 137,00 грн.
		 
		01 жовтня 2021 року ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_9 (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 4215, згідно з умовами якого останній набув у власність спірну квартиру. Вартість квартири становить 2 700 000,00 грн (пункт 2.1 договору).
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження 
		№ 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
		 
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		 
		Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
		 
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		 
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		 
		Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		 
		Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
		 
		Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		 
		Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
		 
		Касаційний суд вже звертав увагу, що:
		під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення;
		під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);
		помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить);
		поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22), постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17 (провадження № 61-7595св22)).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
		 
		У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного  цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 (провадження № 61-7209св22) зазначено, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
		 
		Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина перша статті 230 ЦК України).
		 
		Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
		 
		Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
		 
		Касаційний суд зауважує, що уявлення про справжню волю може існувати тільки в особи, яка помилялася, а зовнішньому сприйняттю це може бути взагалі недоступно. Тому тільки сторона правочину, яка його вчинила під впливом обману і може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності обману та оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Апеляційний суд встановив, що: ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного правочину, тому не міг володіти інформацією щодо обставин вчинення правочину, які мають істотне значення для його укладення; доказів того, що оспорюваним правочином зачіпаються його права та інтереси, позивач не надав та матеріали справи не містять; предметом договору купівлі-продажу є саме квартира АДРЕСА_1 (пункт 1.1 договору), а не речі, які в ній знаходяться; спірна квартира належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору дарування від 09 жовтня 2013 року, реєстровий № 1258, а, отже, була її особистою приватною власністю відповідно до вимог статті 57 СК України, що свідчить про те, що відповідачка вправі була самостійно розпоряджатися належним їй нерухомим майном (квартирою) на власний розсуд; доказів того, що позивач здійснив поліпшення вказаної квартири, які істотно збільшили її вартість, він не надав та матеріали справи не містять;
		 
		За таких обставин, встановивши, що підстави для визнання договору купівлі-продажу квартири від 01 жовтня 2021 рокунедійсним відсутні, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
		 
		Посилання на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 18 квітня 2023 року у справі № 756/2911/17 (провадження № 61-6045св22), від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц (провадження № 61-13462св18), від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21, від 11 червня 2020 року у справі № 281/129/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 463/1540/14-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 643/9458/19, необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Посилання на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, та в постановах Верховного Суду України: від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15, необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
		 
		Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
		 
		Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                   В. І. Крат
		                                                                                                                                                                                                                                  І. О. Дундар 
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...