Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/2710/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.05.2024. Зареєстровано: 29.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.05.2024.

Номер судового провадження: 2/754/2422/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Номер провадження 2/754/2422/24 
		Справа №754/2710/24
		РІШЕННЯ 
		Іменем України
		20 травня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва
		у складі головуючої судді Гринчак О.І.
		за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,
		позивачки  ОСОБА_1 ,
		представника позивачки ОСОБА_2 ,
		відповідача ОСОБА_3 ,
		розглянувши у судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про заборону виїзду неповнолітніх дітей за межі України без згоди матері,
		В С Т А Н О В И В:
		Зміст позовних вимог
		У лютому 2024 року ОСОБА_1 , через представника - адвоката Лиштву Юрія Васильовича, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить суд заборонити виїзд неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за межі України без нотаріально посвідченої згоди матері дітей - ОСОБА_1 .
		Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано 09.08.2021 рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/2822/21. Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		30 березня 2021 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір між батьками про сплату аліментів на дітей, виховання та утримання дітей, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, умовами якого визначено, що діти проживають із матір`ю, а відповідач сплачує аліменти та має право на побачення з дітьми.
		Останні кілька місяців позивачка стала звертати увагу на зміни у поведінці дітей. Після спілкування з дітьми було встановлено, що відповідач неодноразово повідомляв дітям, що вони скоро поїдуть із батьком за кордон без матері.
		На усне прохання позивачки до відповідача не вивозити дітей за кордон, відповідач прямо не відповів, а лише запевнив, що все робить аби дітям було краще. Проте така відповідь непокоїть позивачку та вона вважає, що колишній чоловік здатний вивезти дітей без згоди матері за кордон. Проте такий виїзд за кордон зашкодить дітям, оскільки діти мають тісний та сталий зв`язок із матір`ю.
		Стороною позивача стверджується, що переважно відповідач з дітьми час не проводить, а частіше залишає дітей із своїм батьками, а сам з`являється лише, коли потрібно дітей відвезти до матері. Діти розповіли матері, що якогось разу, коли батько привіз їх до себе, він десь поїхав у своїх справах, а дітей залишив вдома самих без нагляду дорослих на тривалий час. Під час такого залишення трапився випадок, з невідомих причин у будинку, де перебували самі діти впало та розбилося велике скло, яке поранило Гліба. Діти сильно злякалися, бо були самі вдома. Після таких подій позивачка була змушена звернутися до фахівця, дитячого психолога.
		Окрім того, сторона позивача вважає, що у випадку задоволення позову на користь позивачки, у будь-якому випадку права та інтереси відповідача не будуть порушені, адже за відповідачем зберігається право на виїзд за кордон із дітьми за згодою матері дітей, а у випадку не отримання такої згоди відповідач має право звернутися до суду та отримати такий дозвіл при умові дотримання законодавства та інтересів дітей. 
		На думку позивачки, великою ймовірністю такого виїзду є уникнення мобілізації та у подальшому отримувати значні соціальні виплати за кордоном як біженців з України, на утриманні яких є неповнолітні діти. 
		У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивачки вказує, що у зв`язку із збройною агресією рф та введенням на території країни військового стану, було спрощено процедуру перетину кордону дітям у супроводі одного із батьків, без нотаріальної згоди іншого батька, та або за нотаріальною згодою одного із батьків у супроводі родичів. Вказані обставини фактично скасували дію договору між сторонами, адже не потрібна нотаріальна згода від одного з батьків іншому на виїзд дитини за кордон.
		Представник позивачки просить суд врахувати, що соціальна поведінка відповідача свідчить про можливість спричинення останнім фізичного впливу щодо дітей, адже у 2021 році відповідач наніс тілесні ушкодження позивачці.
		Щодо інформації про проведену роботу лікаря - психолога ФОП ОСОБА_6 , то даний доказ свідчить про те, що діти у вільному спілкуванні із психологом повідомили інформацію, що їхній батько має бажання вивезти їх за кордон без відома матері.
		Позиція сторони відповідача
		У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та вказує, що 30 березня 2021 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір між батьками про сплату аліментів на дітей, виховання та утримання дітей, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, який ним не оскаржувався та не порушувався.
		Відповідач перебуває на обліку у Військовому комісаріаті Деснянського району м. Києва, законних підстав для перетину кордону під час воєнного стану не має, не виїжджав, не планує виїзд за кордон та нікому не повідомляв, що планує виїзд за кордон. Відповідач офіційно працевлаштований в Україні, має постійний дохід, з якого сплачує аліменти та інші платежі, оплачує комунальні послуги та інші платежі за квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності та, в якій фактично проживає позивач та діти, та не потребує соціальних виплат ні в Україні та/або за кордоном. Відповідач вважає твердження позивачки наклепом, оскільки не містять фактичних даних та принижують його гідність, честь та ділову репутацію.
		Відповідач вказує, що лікар-психолог ФОП ОСОБА_6 проводила оцінку стану неповнолітніх дітей без його присутності, а лише у присутності позивачки та використала у своїй діяльності не затверджені Міністерством охорони здоров`я України методи оцінки та не є експертом, тому надана позивачем «Інформація про проведену роботу» лікарем - психологом ФОП ОСОБА_6 не може бути доказом у цій справі.
		У запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву відповідач зауважує, що під час розгляду справи № 754/2822/21 про розлучення у квітні 2021 року у ОСОБА_1 не було претензій до соціальної поведінки ОСОБА_3 , а навпаки вона прагнула бути у шлюбних відносинах з ним.
		Рух справи
		Ухвалою суду від 28 лютого 2024 року вказану позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.
		Від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
		Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
		22 березня 2024 року до суду, через систему «Електронний суд», від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву.
		25 березня 2024 року до суду, через систему «Електронний суд», надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та заборону виїзду неповнолітніх дітей за межі України без згоди батька.
		Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 рокузустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та заборону виїзду неповнолітніх дітей за межі України без згоди батька повернуто ОСОБА_3 .
		29 квітня 2024 року до суду, через систему «Електронний суд», від представника позивачки надійшла відповідь на відзив.
		02 травня 2024 року до суду, через систему «Електронний суд», від ОСОБА_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
		Під час розгляду справи представником позивача заявлено клопотання про опитування дитини -  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке задоволено судом.
		Ухвалою суду від 07 травня 2024 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. 
		У судовому засіданні 20 травня 2024 року судом опитано дитину -  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.08.2021 у справі № 754/2822/21.
		Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 01.09.2015 та серії НОМЕР_2 від 25.07.2018 відповідно.
		30 березня 2021 року між сторонами укладено договір між батьками про сплату аліментів на дітей, виховання та утримання дітей, здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фєтісовою В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 317, за умовами якого діти проживають з матір`ю. 
		Відповідно до п. 4.3.6 вказаного договору до спільних обов`язків батьків, зокрема належить, у випадках, визначених цим договором, своєчасно надавати оформлену у встановленому законодавством порядку згоду на тимчасовий виїзд дітей або дитини за кордон (перетин кордону) в супроводі другого з батьків з метою відпочинку, оздоровлення, лікування, туризму, навчання та для будь-яких інших цілей в інтересах дитини, або на самостійний виїзд дітей або дитини з організованою групою дітей на відпочинок, навчання, для участі у змагання, фестивалях, учнівських олімпіадах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах тощо.
		15 січня 2024 року позивачка письмово звернулася із заявою до Державної прикордонної служби України, в якій зазначила, що вона не дає згоди на виїзд дітей без її письмової згоди.
		У листі адміністрації Державної прикордонної служби України № 02.3/Ж-616-1047 від 16.01.2024 вказується, що у разі надходження судового рішення щодо тимчасового обмеження у праві виїзду з території України малолітніх дітей Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів, передбачених законодавством щодо недопущення їх виїзду за межі України. Обов`язків щодо виконання доручень фізичних осіб законом не визначено.
		Стороною позивача надано Інформацію про проведену роботу лікаря-психолога ОСОБА_6 від 31.01.2024, в якій зазначається, що зі слів ОСОБА_1 , батько, ОСОБА_7 , приймав участь у вихованні дітей лише фінансово, сплачуючи аліменти. Батько відновив зустрічі з дітьми останні кілька місяців, але, зі слів дітей, ці зустрічі нерегулярні і під час зустрічей взаємодія з батьком майже відсутня, більшість часу вони проводять з родичами по батьковій лінії. Також ОСОБА_4 описує ситуацію, коли він та його сестра, були залишені батьком протягом кількох годин без нагляду дорослих. Цей епізод трапився нещодавно, тобто у воєнний час, та призвів до травмування ОСОБА_9 . За результатами проведених методик, у ОСОБА_9 спостерігається значно підвищений рівень загальної тривожності (27 балів з 25), особливо проявляється сепараційна тривога (6 балів з 5, що є високим показником). Зі слів дитини, тривога пов`язана з потенційною загрозою розлуки з матір`ю (зі слів ОСОБА_9 , батько говорить про їх виїзд закордон без інформування матері). За результатами проведених методик, у ОСОБА_10 також спостерігається значно підвищений рівень загальної тривожності (25 балів з 25), особливо проявляється сепараційна тривога (8 балів з 5, що є високим показником). Сепараційна тривога у дівчинки проявляється навіть більше, ніж у брата. Вона пов`язана, зі слів дитини, з тими ж причинами і, через її вразливий вік, ще більш виражена.
		Згідно з листом Державної прикордонної служби України від 13.03.2024 № 19/Ж-3013/3470 відомості про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 24.02.2022 по 10.03.2024 громадянином України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в Базі даних відсутні.
		Опитаний у судовому засіданні зі згоди батьків ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначив, що проживає з мамою та сестрою, навчається в школі. З батьком бачиться не часто, бо мама не відпускає, а батько проживає окремо. Батько возить його з сестрою до бабусі, про свої плани не розповідає. Хлопчику розмов з батьком не запам`яталося. ОСОБА_4 виїжджав за кордон з мамою та сестрою після початку війни, де вони відвідали багато країн. Після повернення в Україну ОСОБА_4 бачився з батьком і останній ніколи не говорив йому, що вони поїдуть за кордон разом або, що поїдуть за кордон без мами. ОСОБА_4 розповів, що одного разу тато привіз їх до бабусі і він порізався склом, коли нікого з дорослих не було вдома, тому він злякався. ОСОБА_4 вказав, що тато познайомив його зі своєю новою "дружиною", але не казав, що збирається з нею за кордон.
		Норми права та мотиви суду
		В Україні дитинство охороняється державою (частина третя статті 51 Конституції України). Держава має забезпечувати належні умови для виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності (стаття 4 Закону України «Про охорону дитинства»). Пріоритетом у правовому регулюванні сімейних відносин є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статті 1 СК України).
		Відповідно до принципу 1 Декларації з прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (надалі - «Декларація»), дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім`ї.
		Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування (принцип 4 Декларації).
		Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.
		Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Частиною третьою статті 313 ЦК України визначено, фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
		Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року № 724, з відповідними змінами).
		Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.
		Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).
		На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
		Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
		Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема такі: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		При вирішенні спору суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».
		За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
		Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17184/19 та від 12 червня 2023 року у справі № 748/1575/22.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, дія якого продовжена до теперішнього часу.
		Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов`язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.
		Такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України.
		У цій справі позивачка стверджує, що відповідач неодноразово повідомляв дітям, що вони скоро поїдуть із батьком за кордон без неї. Натомість, з пояснень малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданих у судовому засіданні, встановлено, що відповідач жодного разу не говорив сину, що збирається їхати з ним за кордон, в тому числі без матері, у зв`язку з чим суд вважає твердження позивачки недоведеними.
		Суд відхиляє як доказ Інформацію про проведену роботу лікаря-психолога ОСОБА_6 від 31.01.2024, оскільки дитина у судовому засіданні не підтвердила того, що батько говорив йому про їх виїзд за кордон без інформування матері. Окрім того, така Інформація про проведену роботу лікаря-психолога не є висновком експерта, не містить відомостей про те, що такий документ підготовлено для подання до суду, а також, що лікар-психолог є експертом та він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
		Із клопотанням про проведення судової експертизи, витребування доказів сторони до суду не зверталися.
		Суд зауважує, що стороною позивача не надано жодних доказів, які б вказували на фактичне вчинення відповідачем будь-яких дій спрямованих та вивезення дітей за межі України, так і на загрозу вчинення таких дій.
		З огляду на те, що у цій справі позивачкою не доведено існування ризику викрадення (незаконного переміщення) дітей, які мають звичайне місце проживання в Україні, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про заборону виїзду неповнолітніх дітей за межі України без згоди матері необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Керуючись ст. 2-13, 76-83, 141, 263, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
		В И Р І Ш И В:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про заборону виїзду неповнолітніх дітей за межі України без згоди матері відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
		Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
		Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2024.
		Суддя Деснянського
		районного суду міста Києва                                         Оксана Гринчак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...