Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/3303/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них:..
Надіслано для оприлюднення: 29.05.2024. Зареєстровано: 29.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 30.05.2024.

Номер судового провадження: 2-о/755/387/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		 
		"29" травня 2024 р. 
		 
		м. Київ
		 
		справа № 755/3303/24
		 
		провадження № 2-о/755/387/24
		 
		суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., вивчивши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-ФАФТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		До Дніпровського районного суду м. Києва звернувся заявник ТОВ «БРСМ» із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування, посилаючись на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію невідома, а відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		 
		Вивчивши матеріали поданої заяви, суддя дійшов наступних висновків.
		 
		Згідно з ч. 1, 3 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
		 
		Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		 
		Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що відповідно до   абзацу третього частини четвертої статті 277 ЦК судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної  інформації не виключається і в  разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні  анонімних або псевдонімних листів чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи   встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України  провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до ч. 4 ст. 277 Цивільного кодексу України  якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
		 
		Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. (ч. 1 ст. 293 ЦПК України)
		 
		Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ч.2 ст. 293 ЦПК України).
		 
		Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначені частиною першою ст. 315 ЦПК України.
		 
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст. 315 ЦПК України).
		 
		Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
		 
		Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		 
		Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2018 року у справі № 560/1519/15-ц (провадження № 61-19664св18), у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 200/18232/18 (провадження № 61-2441ск19) та у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №373/1890/19.
		 
		З матеріалів поданої заяви вбачається, що заявник звертається до суду за захистом права на повагу до гідності та честі (право на недоторканість ділової репутації). Таким чином, суд вирішуючи питання про відповідність поширеної про заявника інформації, яка на його думку не відповідає дійсності має здійснювати розгляд справи відповідно до положень глави 6 розділу 4 ЦПК України, оскільки особа, яка поширила інформацію невідома та просить суд визнати недостовірною та спростувати інформацію, яка поширена в мережі інтернет на веб-сторінці: https://bihus.info/.
		 
		Разом з тим, слід зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		 
		При цьому, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких взагалі не було або які були, але відомості про них не відповідають дійсності. Крім того, законодавець уточнює, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка поширила таку інформацію, не доведе протилежне.
		 
		Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.
		 
		Захищаючи свої права, особа, щодо якої поширено недостовірну інформацію, має довести факт того, що таке поширення інформації порочить його честь, гідність і ділову репутацію.
		 
		Щодо поширення негативної інформації в мережі інтернет, то відповідачем у такій справі є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту/порталу. При цьому саме позивач (людина, яка захищає своє чесне ім`я) зобов`язаний знайти і встановити дані цих осіб, оскільки ця інформація повинна бути відображена в позовній заяві.
		 
		Якщо ж автор поширеної інформації невідомий, або його місце проживання/перебування встановити не вдається, якщо інформація носить анонімний характер і доступ на сайт є вільним, то належним відповідачем у такій справі буде сам власник веб-сайту, на якому розміщувався інформаційний матеріал, оскільки саме цей власник ресурсу створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
		 
		У пункті 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено висновок про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, ніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. У таких випадках, власник веб-сайту визначається у договорі, укладеному з реєстрантом доменного імені. Інформація щодо власника веб-сайту може бути отримана у хостинг-провайдера веб-сайту.
		 
		У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - це складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.
		 
		Згідно статті 1 Закону України «Про телекомунікації» домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; домен. UA - це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.
		 
		За даними веб-сайту вбачається та публічної інформації убачається, що інформаційна діяльність на сайті https://bihus.info/ здійснюється групою антикорупційних та інформаційних проєктів, заснована 2013 року командою журналістів-розслідувачів на чолі з  ОСОБА_1 . До групи входять програма розслідувань «Наші гроші з Денисом Бігусом», IT-проєкти «Декларації» і «Ring», та ще низка юридичних, навчальних, IT і соціальних проєктів, а також 2 громадські організації - «ТОМ 14» і «Канцелярська Сотня».
		 
		Крім того, згідно ряду судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій, що мають публічний доступ, встановлено, що офіційний канал Bihus.Info належить журналісту ОСОБА_1 , що не оспорено останнім та судом визнано ОСОБА_1 належним відповідачем у справах (постанова Київського апеляційного суду від 08.06.2022 року у справі № 761/23481/19, постанова Вінницького апеляційного суду від 19.06.2023 року та постанова Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі № 127/18736/20, постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 758/2931/19).
		 
		Виходячи із наведеного, суд дійшов висновку, що належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві, звернувшись до ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» консоціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», ураховуючи вищенаведені публічні дані, що спростовує твердження заявника про неможливість встановлення особи, яка поширила недостовірну інформацію та звернення до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування в окремому проваджені. А тому суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою поданою в порядку окремого провадження, оскільки даний спір може бути вирішено шляхом подачі заяви в порядку позовного провадження до суду відповідно до положень ст. ст. 27, 175, 177 ЦПК України.
		 
		Відмова у відкритті провадження за заявою про встановлення факту поданою в порядку окремого провадження не позбавляє заявника права звернутися до суду у встановленому ЦПК України порядку із позовом про захист своїх прав.
		 
		За таких обставин, можливості встановлення поширювача інформації заявником на даний час не є вичерпаними, а отже він не позбавлений можливості після встановлення власників веб-сайтів (або веб-сторінок) звернутися до суду за захистом своїх прав в порядку позовного провадження відповідного судочинства.  
		 
		З огляду на вищевикладене та, встановивши, що заявник звернувся до суду із заявою, яка пов`язана із вирішенням спору про право, така заява має бути розглянута за правилами позовного провадження, ураховуючи вищенаведену можливість встановлення суб`єктного складу спірних правовідносин. 
		 
		Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 186, 258-261, 293, 315, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Відмовити у відкритті провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ», Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-ФАФТА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування.
		 
		Роз`яснити заявнику його право звернення до суду за правилами позовного провадження.
		 
		Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
		 
		Заявник має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.
		 
		Суддя:                                                 В.І. Галаган

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...