Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/1767/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 29.05.2024. Зареєстровано: 30.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2024.
Дата набрання законної сили: 19.06.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		15.05.2024Справа №  910/1767/24
		Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
		при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОМОДА"
		          (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 86-Б;
		          ідентифікаційний код: 34299769)
		до          1.     Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат
		          Гулівер"
		          (01023, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1-а;
		          ідентифікаційний код: 42874865)
		           2.     Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативна країна"
		          (01029, м. Київ, вул. Московська, буд. 8, корпус 7;
		          ідентифікаційний код: 42681250)
		про          визнання договорів недійними
		За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
		 
		          ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОМОДА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" (далі - відповідач  1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" (далі - відповідач  2) про визнання договорів недійним.
		Звертаючись до суду із позовом позивач просить:
		1. Визнати недійсним договір комерційної концесії №1-Ф від 01.01.2020 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер"(код ЄДРПОУ 42874865) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна Країна" (код ЄДРПОУ 42681250).
		2. Визнати недійсним договір комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер"(код ЄДРПОУ 42874865) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна Країна" (код ЄДРПОУ 42681250).
		3. Визнати недійсним договір комерційної концесії №2Р/2021 від 02.01.2021 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер"(код ЄДРПОУ 42874865) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна Країна" (код ЄДРПОУ 42681250).
		4. Визнати недійсним договір комерційної концесії №2Р/2021 від 04.01.2021 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер"(код ЄДРПОУ 42874865) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна Країна" (код ЄДРПОУ 42681250).
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2024 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОМОДА" без руху, позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
		26.02.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою зазначені в ухвалі суду від 19.02.2024 недоліки були усунуті.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 вирішено здійснювати розгляд справи №910/1767/24 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.04.2024.
		26.03.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативний Штат Гулівер" надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав необґрунтованості та недоведеності. Також відповідач зазначає про подальше схвалення спірних правочинів, докази чого надає разом із відзивом.
		26.03.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" до суду надійшов відзив на позовну заяву із спростуванням доводів та обґрунтування позовних вимог, в котрому просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		01.04.2024 позивачем подано відповідь на відзив відповідача-1 та відповідача-2.
		01.04.2024 позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить суд:
		- Визнати недійсним договір комерційної концесії №CSG-CC-01-2020 від 01.01.2020 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер»(код ЄДРПОУ 42874865) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативна Країна» (код ЄДРПОУ 42681250)
		- Визнати недійсним договір комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» (код ЄДРПОУ 42874865) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативна Країна» (код ЄДРПОУ 42681250).
		Згідно приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
		З огляду на те, що заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, зокрема до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачам, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду до початку розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне прийняти до розгляду відповідну заяву Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОМОДА".
		01.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОМОДА" подано до суду клопотання про витребування доказів.
		02.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОМОДА" подано до суду клопотання про витребування доказів.
		03.04.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
		03.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" подано заперечення на клопотання про витребування доказів, в яких просить відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномода» про витребування доказів від 01.04.2024 та клопотання про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномода» надати відповіді на запитання Товариства з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер», викладені у відзиві.
		Протокольною ухвалою суду від 03.04.2024 судом ухвалено відкласти підготовче засідання на 01.05.2024.
		09.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» подано заперечення по справі.
		09.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Креативна країна" подано заперечення на відзив.
		В судовому засіданні призначеному на 01.05.2024, судом відмовлено у задоволенні клопотань про витребування доказів та ухвалено закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 15.05.2024.
		В судове засідання, призначене на 15.05.2024 з`явився представник позивача та підтримав позовні вимоги повністю. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.
		У судовому засіданні 15.05.2024 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		02.01.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» (далі - ТОВ «КШГ», ТОВ «Креативний Штат Гулівер», відповідач 1) в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір комерційної концесії №1-Ф з Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативна Країна» (далі - ТОВ «Креативна Країна», ТОВ «КК», відповідач 2). 
		01.01.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір комерційної концесії №2Р/2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативна Країна».
		02.01.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір комерційної концесії №2Р/2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативна Країна». 04.01.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір комерційної концесії №2Р/2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативна Країна».
		У 2022 році строк дії договору №2Р/2021 комерційної концесії укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» з ТОВ «Креативна Країна» від 01.01.2021 року було продовжено.
		У 2023 році строк дії договору №2Р/2021 комерційної концесії укладеного ТОВ «Креативний Штат Гулівер» з ТОВ «Креативна Країна» від 01.01.2021 року знову було продовжено. За умовами вказаних договорів ТОВ «Креативна Країна» надає у користування ТОВ «Креативний Штат Гулівер» невиключне право на використання Об`єктів інтелектуальної власності, а користувач зобов`язується сплачувати винагороду за наданий комплекс прав.
		Згідно п. 4.1. загальна вартість договору за один рік має бути не меншою ніж 3 750 000,00 грн. Відповідно до п.4.4. договору роялті сплачуються у розмірі 9% від об`єму послуг кожного місяця протягом строку дії договору.
		У відповідності до розділу договору «Терміни» об`єм послуг - це дохід, що виникає від надання послуг отриманий/нарахований за звітний період.
		Загальна сума, яка була сплачена на користь ТОВ «Креативна Країна» у 2020 році за вказаними вище договорами концесії складає 3 748 077,83 грн., що підтверджується випискою з банку ТОВ «Креативний Штат Гулівер». 
		На переконання позивача, при розгляді питання щодо перевищення вартості Договору комерційної концесії №1-Ф від 02.01.2020 року, сумі, що перевищує 50 % чистих активів ТОВ «КШГ» дослідженню підлягають результати фінансової діяльності цього підприємства станом на кінець передуючого даті 01.01.2021 кварталу, тобто за останній квартал 2019 року та станом на 31.12.2019 рік. 
		Як убачається з фінансової звітності малого підприємства, чисті активи (код рядка 1495) ТОВ «КШГ» станом на 31.12.2019 рік відсутні. При розгляді питання щодо перевищення вартості Договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021р., Договору комерційної концесії №2Р/2021 від 02.01.2021р, Договору комерційної концесії № №2Р/2021 від 04.02.2021р., сумі, що перевищує 50 % чистих активів ТОВ «КШГ» дослідженню підлягають результати фінансової діяльності цього підприємства станом на кінець передуючого даті 01.01.2021 кварталу, тобто за останній квартал 2020 року та станом на 31.12.2020 рік. 
		Згідно виписки з банку ТОВ «КШГ» загальна сума яка була сплачена у 2021 році на користь ТОВ «Креативна Країна» за вказаними вище договорами складає 3 958 638,10 грн.. Як убачається з фінансової звітності малого підприємства, чисті активи (код рядка 1495) ТОВ «КШГ» становили 2 267 000,00 грн., відтак 50% цієї суми становить 1 133 500,00 грн.
		Позивач вказує, що у 2022 році строк дії договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року, укладеного з ТОВ «Креативна Країна» було продовжено, то при розгляді питання щодо перевищення вартості договору сумі, що перевищує 50 % чистих активів ТОВ «КШГ» дослідженню підлягають результати фінансової діяльності цього підприємства станом на кінець передуючого даті 01.01.2022 кварталу, тобто за останній квартал 2021 року та станом на 31.12.2021 рік Згідно виписки з банку ТОВ «КШГ» загальна сума яка була сплачена у 2022 році на користь ТОВ «Креативна Країна» за вказаними вище договорами складає 670 449,44 грн. Як убачається з фінансової звітності малого підприємства, чисті активи (код рядка 1495) ТОВ «КШГ» у 2022 році становили 4 373 300,00 грн. відтак 50 % від цієї суми становить 2 186 650,00 грн.
		У 2023 році строк дії договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року, укладеного з ТОВ «Креативна Країна» було продовжено, тому при вирішенні питання щодо перевищення вартості договору сумі, що перевищує 50 % чистих активів ТОВ «КШГ» дослідженню підлягають результати фінансової діяльності цього підприємства станом на кінець передуючого даті 01.01.2023 кварталу, тобто за останній квартал 2022 року та станом на 31.12.2022 рік. 
		Згідно виписки з банку ТОВ «КШГ» загальна сума яка була сплачена у 2023 році на користь ТОВ «Креативна Країна» за вказаним вище договором складає 1 470 449,40 грн. Як убачається з фінансової звітності підприємства, чисті активи (код рядка 1495) ТОВ «КШГ» у 2023 році становили 41 300,00грн. відтак 50 % від цієї суми становить 20 650,00 грн. 
		Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що про існування оплат та договорів укладених між ТОВ «КШГ» та ТОВ «Креативна Країна», ТОВ «Техномода»(позивач) дізналась під час отримання висновку аудиторської компанії ДП «Бейкер Тіллі Україна консалтинг» 21.11.2023 року, який було зроблено на замовлення учасника товариства ТОВ «Техномода», де вказано, зокрема, що незалежно від фінансових результатів ТОВ «КШГ» продовжує здійснювати платежі на рахунок ТОВ «Креативна Країна», хоча виручка ТОВ «КШГ» зменшилася на 68%, що стало наслідком суттєвого скорочення валового прибутку та чистий дохід від реалізації демонструє негативну тенденцію. 
		Таким чином, на переконання позивача, вказані договори від імені ТОВ «Креативний Штат Гулівер» були укладені директором ОСОБА_1 без необхідного обсягу повноважень та внаслідок зловмисної домовленості директора ТОВ "Креативна Країна» як підпорядкованою йому особою.
		Разом з тим, із змісту даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що на момент укладення оспорюваних договорів, директор ТОВ «Креативний Штат Гулівер», ОСОБА_1 та ТОВ «Креативна Країна», є пов`язаними особами, оскільки кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Креативна Країна», з часткою у 70% власності у статутному капіталі товариства та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Креативний Штат Гулівер», з часткою 40% власності у статутному капіталі товариства, є ОСОБА_1. Одночасно ОСОБА_1 є директором ТОВ «Креативний Штат Гулівер», а директором ТОВ «Креативна Країна» є його дружина, ОСОБА_2 . Отже, на перконання позивача, вказані правочини є правочинами, щодо яких є заінтересованість. 
		Звертаючись до суду позивач вказує, що ТОВ «Техномода», якому належить 60% статутного капіталу ТОВ «Креативний Штат Гулівер», є бенефіціарним власником вказаного товариства, та має беззаперечне право на участь в управлінні товариством шляхом прийняття участі у загальних зборах учасників товариства, а отже, має право на оспорювання контракту, укладеного товариством, враховуючи те, що укладення такого контракту є похідним від прийняття рішення учасниками товариства щодо надання згоди директору на укладення контракту. 
		За твердженням позивача, укладені контракти порушують корпоративні права ТОВ «Техномода» на управління товариством ТОВ «Креативний Штат Гулівер», оскільки сума контрактів перевищує суму, на яку директор товариства має повноваження укладати правочини, а рішення загальних зборів товариства про погодження умов та укладення контракту та надання повноважень і згоди керівнику товариства на вчинення вказаних договорів не надавалось та в подальшому вказані правочини не схвалювались.
		Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.
		Згідно з частиною першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
		За визначенням ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Кожна сторона під час укладення правочину має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію.
		Згідно з приписами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019р. у справі № 904/10956/16).
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
		Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.
		Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Водночас, питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
		Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
		У зв`язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент знає (або повинен знати) про обмеження повноважень представника юридичної особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);  про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, або якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
		Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.06.2022р. у справі № 916/3351/20.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018р. у справі № 668/13907/13-ц зробила такий правовий висновок: «Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити,  по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа.  По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання».
		Розділом 4 статуту ТОВ «КШГ» визначено, що органами товариства є загальні збори учасників та директор. 
		Відповідно до п.4.1. статуту ТОВ «КШГ» Загальні збори учасників є вищим органом товариства.
		Згідно п.4.9. статуту ТОВ «КШГ» директор є одноосібним виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю.
		Директор є підзвітним загальним зборам учасників та організовує виконання їхніх рішень.
		У підпункті 14 п.4.2. статуту ТОВ «КШГ» вказано що, до виключної компетенції загальних зборів учасників належить прийняття рішень про надання згоди на вчинення виконавчим органом Товариства правочинів, що перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу. 
		Також вказано, питання що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, не можуть бути передані іншим органам товариства. Відповідно до п.4.10 статуту ТОВ «КШГ» до компетенції директора належать вирішення всіх питань пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства (крім тих що віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників.
		Відповідно до підпункту 2 п.4.11 статуту директор має право, зокрема укладати правочини, розпоряджатися коштами та майном товариства в межах визначених законом, цим статутом та рішеннями загальних зборів учасників товариства(в тому числі укладати правочини на суму, що не перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу).
		Позивачем вказується, що учасниками товариства не приймалося рішення про надання згоди на вчинення вищевказаних правочинів та не схвалювалося їх вчинення у подальшому, після укладення таких правочинів.
		Відповідно до ст. 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. За приписами частин 4, 5 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
		Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення) (частини 1, 2 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" ).
		Відповідно до Закону ст .44 України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства(п.2 ст. 44). Якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним(п.4.ст.44) Посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству(п.5.ст.44).
		Згідно ст.45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» правочин вважається правочином, щодо якого є заінтересованість (далі - правочин із заінтересованістю), якщо він укладається товариством з будь-ким із таких осіб: 1) посадовою особою товариства або її афілійованою особою; 2) учасником, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє часткою, що становить 20 відсотків статутного капіталу товариства, або його афілійованими особами; 3) юридичною особою, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 і 2 цієї частини, є членом органу товариства; 3-1) особою, яка здійснює функції управління таким товариством (у разі передання їй повноважень виконавчого органу товариства у випадках, передбачених законом); 4) іншою особою, визначеною статутом товариства.
		У відповідності до п. 1 ст.46 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» значний правочин, правочин із заінтересованістю, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення. Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки товариства з моменту вчинення цього правочину (п.2 ст.46). 
		Із змісту даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Креативна Країна" вбачається, що одним із засновників (учасником) та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) цього товариства є ОСОБА_1. 
		Як стверджу позивач, ОСОБА_1, укладаючи від імені ТОВ "КШГ" з ТОВ "Креативна Країна" договір комерційної концесії від 02 січня 2020 р.№ 1-Ф, договір комерційної концесії від 01 січня 2021 р.№ 2Р/2021, договір комерційної концесії від 02 січня 2021 р.№ 2Р/2021 договір комерційної концесії від 04 січня 2021 р.№ 2Р/2021, діяв без необхідного обсягу повноважень, так як п. 4.10 статуту ТОВ "КШГ", чинний на час укладення цього договору, було визначено право директора на укладення та підписання від імені Товариства будь-яких правочинів, вартість яких не перевищує 50% вартості чистих активів станом на відповідну дату. 
		Судом зазначається, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
		Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції на час укладення оспорюваного правочину) в Єдиному державному реєстрі, серед іншого, містяться такі відомості щодо юридичної особи: дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
		Із зазначеного, досліджуючи обставини обізнаності відповідача (контрагента у спірних правовідносинах) при укладенні спірного правочину про наявні обмеження повноважень представника юридичної особи, судом зазначається, що про таку обізнаність можна стверджувати у випадку беззаперечності наданих позивачем доказів, тобто наявності лише статуту (а не інших доказів в сукупності), на підставі якого діяв генеральний директор, укладаючи договір про надання послуг і з яким відповідно мав можливість ознайомитись відповідач в частині повноважень керівника товариства. Однак, наявні в матеріалах справи протокол загальних зборів учасників товариства, трудові контракти, а також, що найголовніше витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який є належним та допустимим доказом щодо підтвердження повноважень представника юридичної особи, містили протилежні статуту відомості. Із таким витягом відповідач, укладаючи договір, також мав можливість ознайомитись, щоб упевнитись у наявності повноважень у генерального директора на укладення договору, оскільки відомості внесені до реєстру вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).
		З огляду на викладене, аналізуючи всі докази в сукупності (а не обмежуючись лише пунктами статуту), суд дійшов висновку, що навіть у випадку перевищення повноважень генеральним директором при укладені договору комерційної концесії №CSG-CC-01-2020 від 01.01.2020 та договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021, позивачем не доведено безспірними доказами саме про обізнаність відповідачі про наявність обмежень повноважень генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Креативний Штат Гулівер» на укладення оспорюваного правочину.
		Стосовно дій сторін, які мають свідчити про наявність/відсутність реального наміру укладення і виконання спірного договору судом зазначається наступне.
		Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
		Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.
		Верховний Суд у постановах від 11.09.2018р. у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019р. № 910/19776/17, від 04.03.2021р. у справі № 905/1132/20 дійшов висновку, що зі змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
		Аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018р. у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018р. у справі № 910/11079/17 свідчить, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання,  здійснення платежу другій стороні,  підписання товаророзпорядчих документів тощо).
		Щодо наявності (відсутності) обставин зловмисної домовленості сторін.
		Позивач в обґрунтування підстав для визнання спірних договорів недійсними зазначає, що ОСОБА_1, під час укладення спірних договорів, а саме: договору комерційної концесії №CSG-CC-01-2020 від 01.01.2020 року, договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року від імені ТОВ "Креативний Штат Гулівер" діяв без необхідного обсягу повноважень, у власних інтересах та всупереч інтересам позивача.
		Господарський суд зауважує, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
		Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому немає значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
		Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
		Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
		Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 28 травня 2009 року по справі №6-6639вов09 та Верховним Судом в постановах від 07 серпня 2019 року в справі № 753/7290/17 (провадження №61-11158св19) та від 02.10.2019 року у справі № 541/2700/16-ц (провадження №61-46787св18).
		Судом зазначається, що позовна заява не містить фактичного обґрунтування обставин щодо наявності умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної, або обопільної вигоди, а саме що представник за оспорюваним правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Позивачем не доведено настання для Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномода" внаслідок укладення оспорюваного правочину будь-яких несприятливих наслідків. 
		Як слушно вказано відповідачем та не спростовано позивачем, позивач від початку має доступ до рахунків відповідача 2 у клієнт-банку Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») та Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (далі - AT «СЕНС БАНК»), що підтверджується доданими до позовної заяви виписками та підтверджується Довідкою №20.1.0.0.0/7- 240313/58433 від 18.03.2024 та Довідкою № 13032-33.6/2024 від 14.03.2024.
		При цьому, як уже зазначалося судом вище, матеріалами справи встановлено, що на виконання спірних договорів відповідачем надсилалися щомісячні управлінські звіти, про що свідчить Лист№ 1 від 01.12.2023 щодо надання щомісячного управлінського звіту. Також вказане підтверджується наявним в матеріалах справи листуванням між учасниками позивача та відповідача від 07.02.2020, від 12.02.2020, від 31.08.2021, від 16.02.2022, від 04.03.2024, від 07.03.2024.
		Твердження позивача, що на момент укладення оспорюваних договорів, директор ТОВ «Креативний Штат Гулівер», ОСОБА_1 та ТОВ «Креативна Країна», є пов`язаними особами, оскільки кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Креативна Країна», з часткою у 70% власності у статутному капіталі товариства та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Креативний Штат Гулівер», з часткою 40% власності у статутному капіталі товариства, є ОСОБА_1. Одночасно ОСОБА_1 є директором ТОВ «Креативний Штат Гулівер», а директором ТОВ «Креативна Країна» є його дружина, ОСОБА_2 , фактично є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися судове рішення.
		Отже, підсумовуючи вищевказане, судом зазначається, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про реальне здійснення господарських операцій між сторонами, їх волевиявлення щодо настання наслідків за укладеним договором та схвалення спірних правочинів саме зі сторони позивача, що в свою чергу виключає обставини фіктивності правочину і зловмисної домовленості сторін.
		ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Таким чином, встановивши, що спірний правочин не суперечить положенням статтей 203, 215 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірних правочинів, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, господарський суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору комерційної концесії №CSG-CC-01-2020 від 01.01.2020 року та договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Таку правову позицію висловив і Верховний Суду у постанові від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20. 
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Так, за змістом положень  статті 74 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		Згідно зі  статтею 86 Господарського процесуального кодексу України  суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а    також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України  належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
		Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
		При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
		Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
		Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Позивач не довів належними та допустимими доказами свою правову позицію.
		Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
		Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
		Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачами, а тому в позові про визнання недійсним договору комерційної концесії №CSG-CC-01-2020 від 01.01.2020 року та договору комерційної концесії №2Р/2021 від 01.01.2021 року слід відмовити. 
		Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді  всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд  дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог  Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОМОДА".
		Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
		Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
		Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
		Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2024
		 
		Суддя                                                                                          М.О. Лиськов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...