Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 366/2305/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2024. Зареєстровано: 30.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 31.05.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/366/86/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022000000000971

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                       
		 
		                            Справа№ 366/2305/23
		Провадження № 1-кп/366/86/24
		 
		В И Р О К
		Іменем України
		 
		30 травня 2024 року Іванківський районний суд Київської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участі секретаря  ОСОБА_2 , прокурора  ОСОБА_3 , захисника обвинваченого  адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванків кримінальне провадження № 12022000000000971 від 03.10.2022 року за обвинуваченням
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації, командир відділення-командир бойової машини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 республіки) капітан збройних сил рф, проживає: рф, АДРЕСА_2 , раніше не судимий, у вчиненні кримінального правопорушенняпередбаченого за ч. 2 ст.28, ч. 1 ст.438 КК України,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		1. Обвинувачення
		24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН), до складу якої входять Україна, Російська Федерація (далі по тексту РФ) та ще 49 країн-засновниць, а згодом до міжнародної організації прийняті інші держави світу.
		 
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави.
		 
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
		 
		Кожна держава має невід`ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
		 
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
		 
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від силових погроз або застосування сили, як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином несумісним з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статуту ООН.
		 
		Кожна держава зобов`язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
		 
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
		 
		Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканою.
		 
		Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, у тому числі 05.12.1991 РФ.
		31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікованийЗаконом України від 14.01.1998 № 13/98-ВРта Федеральним Законом РФ від 02.03.1999 № 42-ФЗ).
		 
		Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору РФ зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих кордонів між Україною та РФ та розбудову відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, незастосування сили або загрози силою, невтручання у внутрішні справи.
		 
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою.
		 
		При цьому,ст. 41 Конституції Українивизначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Більш того, 03.01.1955 в Україні набрала сили ратифікована (із застереженнями) 03.07.1954 Конвенція про захист цивільного населення (Женева, 12.08.1949, далі - Конвенція). Відповідно до Закону України «Про зняття застережень України до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року» № 3413-IV від 06.02.2006 відповідні застереження до Конвенції скасовано.
		 
		Згідно статусу Конвенції встановлено, що вона 10.05.1954 ратифікована уповноваженими представниками РФ.
		 
		Відповідно до статті 1 Конвенції високі Договірні Сторони зобов`язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї Конвенції за всіх обставин.
		 
		Статтею 2 Конвенції передбачено, що вона також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
		 
		Статтею 4 Конвенції встановлено, що особи, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		 
		Відповідно до статті 31 Конвенції встановлено, що жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей.
		 
		Статтею 32 Конвенції встановлено, що Високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		 
		Статтею 147 передбачено серйозні порушення Конвенції, та становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цією Конвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		 
		IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та IV Конвенція «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907, є міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		В порушення вищевказаних умов міжнародних договорів та ігноруючи положенняКонституції України, 24.02.2022вище політичне та військове командування РФ розпочало агресію та вторгнення до суверенних кордонів України.
		 
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України «Про правовий режим воєнного стану»в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
		 
		Законом України від 24.02.2022 № 2102-IXзатвердженоУказ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
		 
		Так, ОСОБА_5  діючи всупереч вимогам Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаної у м. Женеві 12.08.1949, Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року, в період дії правового режиму воєнного стану в Україні вчинив жорстоке поводження з цивільним населенням та інші порушеннях законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана 7 Верховною Радою України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб за наступних обставин.
		 
		У ході бойових дій військовослужбовцями ЗС РФ взято під повний контроль окремі населені пункти Київської області, у тому числі село Жміївка Вишгородського району Київської області, на території якого перебувало цивільне населення, яке не брало участі у збройному конфлікті. Починаючи з 26.02.2022 по 30.03.2022 військовослужбовці ЗС РФ, у тому числі ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 (далі ЗС РФ) повністю контролювали територію АДРЕСА_3 , де розмістили бойову техніку, безперешкодно пересувалися вулицями та користувалися майном місцевих жителів, спілкувалися з ними та залякували їх, погрожуючи при цьому фізичною розправою, контролювали їх переміщення в межах населеного пункту та проводили рейди по домоволодіннях з метою повного підкорення цивільного населення волі військовослужбовців ЗС РФ. Маючи повний контроль над вказаним населеним пунктом військовослужбовці ЗС РФ переконалися, що на цій території проживає лише цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого супротиву їх волі, а також що на території цього населеного пункту та поза його межами не розміщені військові об`єкти або ж підрозділи Збройних Сил України, а тому цивільні особи перебувають під захистом відповідно до положень міжнародних договорів. Таким чином, військовослужбовці ЗС РФ, які контролювали територію с. Жміївка, Вишгородського району, Київської області були обізнані та повинні були дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, а керівництво військових частин, які окупували цей населений пункт зобов`язані були забезпечити дотримання норм міжнародного гуманітарного права їх підлеглими. 
		 
		Однак, військовослужбовцями ЗС РФ умисно та систематично здійснювалися дії, які порушували закони та звичаї ведення війни, що закріплені в Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї; Положенні про закони і звичаї війни на суходолі; Конвенції про захист цивільного населення під час війни, а також в інших міжнародних договорах, що визначають права і обов`язки військовослужбовців, а також цивільного населення. 
		 
		Так, усередині березня 2022 року (більш точної дати в ході досудового розслідування не встановлено) в командира відділення - командира бойової машини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , (в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 республіки) ЗС РФ ОСОБА_5 , виник протиправний намір на вчинення дій щодожорстокого поводженняз цивільнимнаселенням, а також порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме вчинення сексуального насильства відносно молодих жінок, а також протиправного позбавлення права користування належного цивільній особі майна без військової необхідності. 
		 
		Реалізуючи свій злочинній умисел, направлений на здійснення насильства над особистістю, наругою над людською гідністю, а також сексуального насильства відносно осіб жіночої статі, ОСОБА_5 встановив будинок, де може перебувати молоді жінки, а саме в будинку АДРЕСА_3 . 
		 
		В подальшому, ОСОБА_5 , діючи умисно, всупереч вимогам про захист цивільного населення під час війни, та Додаткових протоколів до неї, 16.03.2022 близько 12 год. 00 хв., маючи на меті встановлення місцезнаходження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою вчинення щодо неї насильницьких дій сексуального характеру, на невстановленому досудовим розслідуванням транспортному засобі приїхав до будинку АДРЕСА_4 , знаючи, що в одній з квартир мешкає зазначена особа жіночої статі. До нього на вулицю вийшла мати ОСОБА_6  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . На вимогу ОСОБА_5 повідомити, де зараз перебуває її донька ОСОБА_7 відповіла, що їй про це не відомо. Відразу після цього ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, розуміючи, що цивільне населення, яке утримується від будь-яких ворожих дій стосовно ЗС РФ, користується повагою та перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права вийшов з автомобіля і застосовуючи фізичне насильство, схопив ОСОБА_7 за верхній одяг, принизивши її людську гідність та штовхнув, від чого вона впала на землю. Далі він повторив свою вимогу повідомити про місце перебування її доньки. Не отримавши відповідь, ОСОБА_5 застосовуючи психологічненасильство,направив всторону лежачоїна землі ОСОБА_7 автоматичну вогнепальнузброю,висловивши погрозупро їїзастосування,яку останняв обстановці,що склаласясприймала якреальну. Не отримавшибажаної відповідівін здійсниводин пострілнад головоюзазначеної особи. Довести свій злочинний намір до кінця останній не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки в цей час та місці дислокації військовослужбовців ЗС РФ, на відстані близько 1 км від згаданого будинку почали лунати вибухи, у зв`язку з чим ОСОБА_5 швидко сів за кермо автомобіля і поїхав у невідомому напрямку. 
		 
		Крім цього, ОСОБА_5 разом з іншими військовослужбовцями ЗС РФ, реалізуючи спільний злочинний умисле, направлений на привласнення майна цивільного населення, що не викликане військовою необхідністю та вчинення насильства над особистістю та наруги над людською гідністю, перебуваючи на території АДРЕСА_3 , почали обходити будинки та квартири, перевіряючи, хто в них проживає, а також вимагати у цивільного населення залишити місця їх постійного проживання. Доводячи свій злочинний умисел до кінця, 19.03.2022 ОСОБА_5 разом з іншими невстановленими досудовим розслідуванням військовослужбовцями ЗС РФ в кількості не менше двох осіб, діючи умисно всупереч законів та звичаїв війни, визначених Конвенцією про захист цивільного населення під час війни, зайшли до квартири АДРЕСА_5 , в якій проживали ОСОБА_8 і ОСОБА_9 . Після цього вони, погрожуючи застосуваннямавтоматичної вогнепальноїзброї,яку привелиу готовність, що виразилося у зведенні затвору, наказали мешканцям квартири негайно, на протязі двох годин її залишити, при цьому у війська обхідність в привласненні вказаного майна була відсутня. Сприймаючи загрозу з боку військовослужбовців ЗС РФ своєму життю та здоров`ю як реальну та таку, шо посягає на її людську гідність, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 зібравши необхідні речі, швидко залишили своє місце проживання. В подальшому квартира АДРЕСА_5 була протиправно привласнена ОСОБА_5 та іншим невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ та використовувалася останніми до того часу, до поки територія села не була деокупована та звільнена від ЗС РФ, але не раніше 30.03.2023.
		 
		Таким чином, ОСОБА_5 , вчинив кримінальне правопорушення, відповідальнеість за яке передбачена ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України, яке полягало у жорстокому поводженні з цивільним населенням та інших порушеннях законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
		 
		2. Позиція сторін.
		Прокурор ОСОБА_3 просив суд, визнавши  ОСОБА_5  винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.438 КК України, призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.
		Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_4 , просив призначити покарання обвинуваченому більш м`яке, в межах санкції статті.
		 
		3. Розгляд справи за відсутністю обвинуваченого (in absentia).
		 
		3.1. Аналіз дотримання прав підозрюваного на захист та доступ до правосуддя в межах спеціального досудового розслідування.
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисників, які були забезпечені державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Київській області: адвоката  ОСОБА_10  (доручення № 026-260006139 від 09.06.2023 року), який був захисником на стадії досудового розслідування, та  ОСОБА_4  (доручення № 010-100002735 від 08.09.2023 року), який був захисником на стадії судового провадження і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		 
		Відповідно до ухвали суду від 22.11.2023 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням  ОСОБА_5  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1ст. 438 КК України.
		 
		При цьому повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_5 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимогст. 323 КПК Українишляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті Іванківського районного суду Київської області і в газеті «Урядовий кур`єр», а також шляхом опублікування на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, однак у судові засідання обвинувачений не з`являвся.
		 
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів  ОСОБА_5  до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що  ОСОБА_5  мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
		 
		Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно. 
		 
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантуєтьсястаттею 6 Європейської Конвенції з прав людинита ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість,  ОСОБА_5  скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.
		 
		Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		 
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову  ОСОБА_5 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в суді, а так само свідчить про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.
		 
		Відповідно до ч. 4ст. 349 КПК України, допит обвинуваченого в судовому засіданні не здійснювався.
		 
		Захисник у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення.Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у допиті потерпілих, свідків та дослідженні письмових доказів, виступав у дебатах.
		 
		Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого  ОСОБА_5  на захист та доступ до правосуддя.
		 
		При цьому суд зауважує, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений  ОСОБА_5  був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		 
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписівст. 2 КПК Україниз дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		 
		07 червня 2023 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України, капітаном поліції  ОСОБА_11  складено повідомлення про підозру  ОСОБА_5  у кримінальному провадженні по справі та оприлюднено її разом з повістками про виклик ОСОБА_5 на 19.06.2023, 20.06.2023 та 21.06.2023 до слідчого у газеті «Урядовий кур`єр» та на сайті офісу Генерального прокурора.
		07 червня 2023 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України, капітаном поліції  ОСОБА_11 , винесено постанову про залучення захисника за призначенням для підозрюваного. Залучено захисника, адвоката  ОСОБА_10  
		26 червня 2023 року старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України, капітаном поліції  ОСОБА_11  винесено постанови про оголошення підозрюваного  ОСОБА_5  у розшук.
		04 липня 2023 слідчими суддями Печерського районного суду в м. Києві винесено ухвали, відповідно до яких відносно підозрюваного ОСОБА_5 обрано запобіжних захід у вигляді тримання під вартою та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні, повідомлення про це, разом з повістками про виклик на 12.07.2023, 13.07.2023 та 14.07.2023, оприлюднені в газеті «Урядовий кур`єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора.
		 
		3.2. Аналіз дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя в межах спеціального судового провадження.
		Відповідно до ч. 3ст. 323 КПК Українисудовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другійстатті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		 
		Оскільки АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, судом здійснювалось повідомлення обвинувачених про дату та час розгляду справи шляхом публікації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннямистатті 297-5 цього Кодексута на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Водночас, за змістом ч. 8ст.135 КПК Українипередбачено, що повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної ВР України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		 
		Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
		 
		У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).
		 
		Зазначені положення процесуального закону судом були дотримані.
		 
		Зважаючи на правила ст.42,135 КПК України, дотримання прав особи, яка тимчасово не проживає за місцем реєстрації або переховується від органів досудового розслідування, полягає не в обов`язку інших осіб, якими отримано процесуальний документ, призначений для неї, повідомити про надходження процесуального документу, а в тому, що про наявність цих процесуальних документів особа може дізнатися не тільки від правоохоронних органів чи суду, а й з інших, доступних для неї джерел.
		 
		Відповідно до п. 8 ч. 2ст. 52 КПК Україниучасть захисника у цьому кримінальному провадженні є обов`язковою, але з моменту прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Захисник, адвокат  ОСОБА_10 , здійснював захист під час досудового розслідування за призначенням на підставі постанови про залучення захисника для підозрюваного, винесеної слідчим, адвокат  ОСОБА_4  здійснював захист на підставі доручення, виданого на виконання ухвали суду про доручення Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Київській області.
		Захисник  ОСОБА_4  був присутнім під час судового провадження, виявляв активну позицію стосовно захисту обвинуваченого, приймав участь у допиті свідків та у судових дебатах.
		 
		Захисник обвинуваченого адвокат  ОСОБА_4  в судовому засіданні, посилаючись на відсутність можливості узгодити позицію захисту зі своїм підзахисним, просив суд вирішити справу на підставі зібраних по ній доказів, надати їм належну правову оцінку і ухвалити справедливе, законне та обґрунтоване рішення.
		 
		Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що як стороною обвинувачення, так і судом були здійснені всі можливі заходи із забезпечення дотримання прав підозрюваного/обвинуваченого під час проведення досудового розслідування та судового провадження.
		 
		Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.
		 
		Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що 24.02.2022 о 05 год. 00 хв. президент РФ оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні та збройними силами РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		 
		Відповідно до положень статті 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, пограбування забороняється, а згідно ст. 4 цієї ж Конвенції особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		 
		Винуватість обвинуваченого  ОСОБА_12 у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачене міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а саме порушенні ст. 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, що полягало у жорстокому поводженні з цивільним населенням та інших порушеннях законіів та звичаїв війни, за обставин викладених в обвинувальному акті та визнаних судом доведеними підтверджується сукупністю зібраних в кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказів.
		 
		4. Досліджені судом докази.
		 
		4.1. Показання свідка ОСОБА_9 .
		Допитана всудовому засіданні  ОСОБА_9  пояснила, що вона живе в АДРЕСА_3 , пенсіонерпка. З потерпілою ОСОБА_7 знайома, стосунки нормальні, з обвинуваченим ОСОБА_5 не знайома, стосунків жодних не підтримує, але бачила його під час окупації.
		26.02.2022 року о 12 годині ночі зайшли російські війська, з позначкою «V» на техніці та поселились на старій фермі на околиці села. Російські військові здійснювали патрулювання, до поки їх не розбили на фермі, після чого вони перебрались у село та виганяли людей, та її особисто з хати, дали 2 години на виселення. Згодом російські солдати питали за ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ), питали чи є у неї 2 (дві) дочки, і де вони проживають, на що вона відповіла, що не знає таких. Після цих слів, її виселили з хати, а самі в ній поселились.
		Крім того, свідок показала, що ОСОБА_5 особисто шукав ОСОБА_15 ( ОСОБА_14 ) доньку (баби Свєти  ОСОБА_7 ), але так і не знайшов. В подальшому, ОСОБА_5 взяв на допомогу місцевого жителя  ОСОБА_16 , приставив йому до шиї ножа, і наказав позвати бабу Свєту. Після погроз, ОСОБА_17 покликав на вулицю ОСОБА_7 , де біля будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_5 допитував ОСОБА_7 , після чого вона почула постіли, але до вікна не підходила. 
		 
		Допитаний всудовому засіданні  ОСОБА_18  пояснив, що він проживає в АДРЕСА_6 працює по благоустрою, з потерпілою ОСОБА_7 знайомий, але стосунки не підтримує, обвинуваченого ОСОБА_5 не знає, але бачив його під час окупації.
		26.02.2022 року він побачив БМП з літерою «V», яка рухалась в бік старої ферми, яку окупували та проживали там 2 (два) тижні, до поки військові ЗСУ не почали бити по фермі. Після атак ЗСУ, російські військові перейшли у село. Ходили по його двору, питали де « ОСОБА_19 », і чи не відноситься він до них. Потім до нього та його матері додому прийшли російські військові. Серед них був ОСОБА_5 , якого називали « ОСОБА_20 » та виселили їх з власного дому. Всіма військовими керував ОСОБА_5 після того як їх виселили, у двір загнали 2 (дві) БМП. Після виселення з будинку, він з матір`ю переїхав до будинку сусідів, які на той час виїхали, але ОСОБА_21 прийшов до них і в той будинок. Особисто від ОСОБА_21 , він чув, що останній шукає дівчат. Потім почались бої, та йому з матір`ю вкотре довелось переїхати до іншого, сусідського будинку. Потім була ротація. Всього було три ротації. Було багато снайперів, та всі вони були мародери.
		У зв`язку з окупацією, їсти було майже нічого. Він з матір`ю випікав хліб з того, що було, та розвозив по хатах. Але одного разу його зупинив ОСОБА_5 , та попередив, що якщо він ще раз його побачить, то пристрелить.
		 
		Допитаний всудовому засіданні ОСОБА_8  пояснив, що він проживає в АДРЕСА_7 , пенсіонер, потерпілу ОСОБА_7 , знає, сусідка по будинку, ОСОБА_21 не знає, але бачив на фото та впізнав.
		19.03.2022 року до нього додому прийшли ОСОБА_5 та інші військові рф, і дали 2 (дві) години на виселення.
		21.03.2022 року, він та ще декілька чоловік пішли в бік с. Базар, Житомирської області. По дорозі їх зупинив ОСОБА_5 та питав де живе баба Свєта, на що він почав розказувати їм «казочки», мовляв вона поїхала. Згодом ОСОБА_5 та Якут вдруге прийшли до будинку по АДРЕСА_4 , та вивели ОСОБА_7 на вулицю. Що з нею робив ОСОБА_5 , він не знає, але чув постріли.
		 
		Допитана всудовому засіданніпотерпіла ОСОБА_7  пояснила, що проживає в АДРЕСА_8 . Обвинуваченого ОСОБА_5 знає, як такого який бив її, ганявся за її дітьми, стріляв по-під ноги.
		Спочатку вона проживала по вул. Лісовій, але коли будинок згорів, їй надали квартиру в будинку по АДРЕСА_4 . Молодша донька працювала у школі, а старша була вагітна та вже мала дитину 7 (семи) років.
		24.02.2022 року російські війська зайшли на територію села, але вона в це не могла повірити. Вже ввечері вона побачила танки та БТРи. Світла та зв`язку майже не було. Менша дочка бігала по селу та шукала зв`язок, під час цього один з військових рф примітив її. Потім їх вигнали з центру села, та вони перебрались на риб центр, де їм дали житло, та попросили приглянути за господарством. Якось донька пішла шукати кота, та в цей час до неї підійшов військовий рф, та почав манить її до себе. Потім по селу почали ходити чутки, що військові їздили по селу і шукали мою дочку ОСОБА_22 . Після цього її дочка весь час переховувалась від військових. Після цього, вона прийняла рішення вивезти своїх дітей із села, і 16.03.2022 року її чоловік взяв дівчат та повів їх тропами в сторону с. Базар Житомирської області. В той час, як її чоловік повів дівчат за межі села, до неї прийшов сусід, і повідомив, що її чекають на вулиці. Вона вийшла і побачила ОСОБА_5 , який відразу спитав, чи баба ОСОБА_23 це вона та де її дочки, а особливо  ОСОБА_22 . На це вона відповіла, що її доньки вже дорослі, її не слухають, і ходять де хочуть. ОСОБА_5 спитав у неї, куди вони пішли, на що вона відповіла, що вони тут виросли, і можуть пройти скрізь. Після цього ОСОБА_5 взяв її за грудки, після чого вона впала на землю, та ОСОБА_5 здійснив 2 (два) постріли (один постріл вгору, один постріл в її бік). ОСОБА_5 був у формі, без маски, з літерою «V» на форменому одязі.
		На запитання головуючого, який вид та розмір покарання слід призначити обвинуваченому ОСОБА_5 , потерпіла ОСОБА_7 відповіла  «розстріляти».
		 
		4.2. Письмові докази:
		Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022000000000971 про внесення 03.10.2022 року відомостей про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією  ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 438 КК України за фактом вчинення дій, які пов`язані з жорстоким поводженням з цивільним населенням, а також інших порушень законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, зокрема положеннями Конвенції про захист цивільного населення під час;
		 
		Рапорт старшого лейтенанта поліції ГУНП в Київській області ОСОБА_24 про здобуту інформацію про осіб, які можуть бути причетні до вчинення кримінальних правопорушень на території с. Жміївка Вишгородського району Київської області в період з 24.02.2022 по 01.04.2022;
		 
		Протокол огляду сторінки на веб-сайті «Миротворець» та інтернет-сторінки соціальної мережі «В Контакте» від 01.02.2023, відповідно до якого оперуповноваженим ГУНП в Київській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_24 виявлено особисті дані ОСОБА_5 , а саме, що останній згідно сайту «Миротворець» проходить службу в НОМЕР_1 мотострілецькому полку (в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 республіки) та було вивантажено дві особисті фото останнього, для подальшого використання в слідчих (розшукових) діях;
		 
		Протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.02.2022 року та 22.02.2022 року з додатками до нього, згідно якого потерпіла ОСОБА_25 , свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_26 , ОСОБА_18 впізнали обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, яка в період окупації с. Жміївка, шукав дівчат для згвалтування, вивіз у ліс та розстріляв військовослужбовця ЗСУ, та вистрелив у бік потерпілої з автоматичної зброї;
		 
		Протокол слідчого експерименту від 22.02.2023 року, за участі потерпілої ОСОБА_7 , під час якого потерпіла детально розповіла про обставини погроз на її адресу з боку обвинуваченого ОСОБА_5 , як він вишукував її дочок, та здійснив постріл в її бік з автоматичної зброї;
		 
		Протокол огляду від 22.02.2023 року, під час якого в АДРЕСА_4 , було виявлено та вилучено предмет схожий на гільзу;
		 
		Висновок експерта № СЕ-19-23/11656-БЛ від 31.03.2023 року, відповідно до якого надана на дослідження гільза є частиною боєприпасу, а саме стріляною гільзою проміжного патрону калібру 5,45х39 мм. Гільза виготовлена промисловим способом на заводі АДРЕСА_9 , рф) у 1993 році та була стріляна з автоматичної зброї під патрон калібру 5,45х39 мм, з автомату системи Калашникова (АК-74, АК-74М, АКСУ), даний перелік не є вичерпним. 
		 
		Прокурором також долучено у судовому засіданні документи, що підтверджують вжиті заходи щодо виклику обвинуваченого  ОСОБА_5  та повідомлення останнього про вчинення стосовно нього процесуальних дій та забезпечення останнього правами на захист.
		 
		Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (Витяги з ЄРДР, постанови, листи, доручення, ухвала слідчого судді про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, супровідні листи, та інші), не підтверджують і не спростовують винуватість  ОСОБА_5  в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.
		 
		Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення.
		 
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначенихКПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		 
		5. Аналіз пред`явленого прокурором обвинувачення.
		Прокурором пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.28, ч. 1 ст.438 КК України, яка є бланкетною нормою. «Міжнародно-правова» бланкетність у кожному конкретному випадку потребує звернення до правил та звичаїв ведення війни, які повинні містити посилання на норми, статті і правилаконвенцій, додатковихпротоколів доконвенційабо норми звичаєвих правил, що наповнюють зміст об`єктивної сторони злочину, передбаченогост. 438 КК України.
		 
		За диспозицією частини 1ст. 438 КК Українизаконодавець кримінально-караними визначив наступні діяння: 1) жорстоке поводження з військовополоненими 1.2) або цивільнимнаселенням, 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт, 3) розграбування національних цінностей на окупованій території, 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВР України, 6) а також віддання наказу про вчинення таких дій.
		 
		Отже, стосовно обвинуваченого має бути встановлено елементи міжнародних злочинів, а саме контекстуальні та спеціальні.
		 
		ОСОБА_5 обвинувачується в порушенні норм міжнародного права, а саме:
		 
		УДодатку до IV Конвенції «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907 зазначено, що сімейна гідність і права, життя фізичних осіб і приватна власність, а також релігійні переконання і обряди повинні поважатися. Приватна власність не підлягає конфіскації, а мародерство офіційно забороняється.
		 
		ч. 2 ст. 33 Конвенції від 12.08.1949 «Про захист цивільного населення під час війни», де пограбування забороняються.
		 
		ст. 147 Конвенціїсерйозні порушення, про які йдеться уКонвенції, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієїКонвенції: умисне вбивство, тортури або нелюдяне поводження, зокрема біологічні експерименти, які умисно спричинять великі страждання чи серйозні травми тілу чи здоров`ю, нелегальна депортація чи переведення або нелегальне ув`язнення особи, що перебуває під захистом, примушення особи, що перебуває під захистом, служити в збройних силах ворожої держави, або умисне відбирання в особи, що перебуває під захистом, прав на справедливий і офіційний судовий процес, рекомендований цієюКонвенцією, захоплення полонених і широкомасштабне руйнування іпривласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.
		 
		IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та IV Конвенція «Про закони і звичаї війни на суходолі» від 18.10.1907, є міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Не кожне порушення норм міжнародного гуманітарного права (далі - МГП) свідчитиме про вчинення воєнного злочину, оскільки таке порушення має становити його «серйозність».
		 
		Ознака вчинення дій, що вважаються серйозними порушеннями норм МГП становить:
		грубе порушення норм договірного права (конвенційй протоколів до них, а також грубі порушення звичаєвих норм МГП);
		такі дії мають посягати на найважливіші принципи МГП, тобто порушувати норму, яка передбачає захист найважливіших цінностей, при цьому його наслідки повинні бути трагічними для жертви;
		такі дії можуть вважатися воєнними злочинами незалежно від настання наслідків.
		 
		МГП спеціально призначене для регулювання збройних конфліктів. Як таке, воно містить детальні положення, що регулюють засоби та методи ведення бойових дій, а також захист осіб та об`єктів, які потрапили під владу сторони, що воює. Щойно виникає збройний конфлікт, будь-які дії, вчинені з причин, пов`язаних із цим конфліктом, повинні відповідати МГП.
		 
		Поняття збройного конфлікту відсутнє у договірному міжнародному праві. Втім, послуговуються поняттям, яке було визначено рішенням Апеляційної палати Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії (далі - МТКЮ) у справі «The Prosecutor v. Dusko Tadic» від 02.10.1995, у пункті 70 якого говориться про те, що збройний конфлікт існує тоді, коли має місце застосування збройної сили між Державами або тривале збройне насильство між урядовими силами та організованими збройними групами, або між такими групами в межах Держави. Міжнародне гуманітарне право застосовується з моменту початку таких збройних конфліктів і виходить за межі припинення військових дій, поки не буде укладено мир; або, у випадку внутрішніх конфліктів, допоки не буде досягнуто мирного врегулювання конфлікту. До цього моменту міжнародне гуманітарне право продовжує застосовуватися на всій території ворогуючих Держав або, у випадку внутрішніх конфліктів, на всій території, яка перебуває під контролем однієї сторони, незалежно від того, чи відбуваються там фактичні бойові дії чи ні.
		 
		Міжнародний характер збройного конфлікту обумовлюється тим, що він відбувається між Високими Договірними Сторонами Женевських конвенцій 1949 року, якими можуть бути лише держави.
		 
		Спільна ст. 2 для Женевських конвенцій 1949 року передбачає, що Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни.
		 
		Традиційно держави висловлювали свій воєнний намір (animus belligerendi) через офіційні оголошення війни, які, ipso facto, встановлювали політичний стан війни і ставали причиною застосування права війни (jus in bello) між ними, навіть за відсутності відкритих бойових дій.
		 
		Вважається, що міжнародний збройний конфлікт виникає з того моменту, коли держава використовує збройні сили проти іншої держави, незалежно від причин чи інтенсивності протистояння, і незалежно від того, чи офіційно оголошено чи визнано політичний стан війни.
		 
		Існування міжнародного збройного конфлікту визначається, передусім, тим, що насправді відбувається.
		 
		У суду немає сумнівів в розумінні обвинуваченим ОСОБА_5 факту незаконного перетину державного кордону України, участь у військовій агресії проти України, враховуючи показання свідків, що обвинувачений та його співслужбовці перебували у військовій формі, зі зброєю, на військовій техніці та надані письмові докази перебування обвинуваченого у складі збройних сил російської федерації.
		 
		ПоложеннямиКонвенціїпро захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 закріплений статус осіб, які перебувають під захистом, та яким має бути поводження з ними, зокрема містяться положення, спільні для територій сторін конфлікту та для окупованих територій.
		 
		Так, статтею 27 передбачено, що особи, які перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		 
		Сторона конфлікту, під владою якої є особи, які перебувають під захистом, як говорить про це стаття 29, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників.
		 
		Особами, що перебувають під захистом ЖК IV від 12.08.1949, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є (ст. 4).
		 
		Будь яких доказів того, що потерпіла  ОСОБА_7  брала в активній чи пасивній формі участь в бойових діях, належала до складу збройних сил України, або склала зброю, учасниками судового провадження не надано, а тому суд вважає поза розумним сумнівом перебування потерпілої зі статусом захищеної особи у складі цивільного населення.
		 
		Показання потерпілого  ОСОБА_7  суд вважає послідовними та логічними, суттєвих відмінностей її показань від наведеного обвинувачення не встановлено, фактично її показання є єдиним прямим джерелом доказів, а тому мають бути детально проаналізовані.
		 
		Суд, дослідивши за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, розглянувши наявні докази, з огляду на належне повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд, характер обвинувачення та забезпечення його права на захист захисником, вважає за можливе прийняття обвинувального вироку у справі.
		 
		Сукупність показань потерпілого, свідків у співставленні з наявними в справі письмовими доказами, які узгоджуються між собою, є цілком змістовними та дозволяють скласти цілісний сюжет реконструйованої ними події. Підстав для піддання сумніву достовірності показань допитаних у судовому засіданні осіб судом не встановлено.
		 
		Будь яких порушень процесуального закону під час руху кримінального провадження на всіх стадіях процесу, які були б підставою для визнання доказів неналежними чи не допустимими не виявлено.
		 
		Вирішуючи питання щодо надання юридичної оцінки діям обвинуваченого ОСОБА_5 , суд виходить з того, що ст. 27 Конвенції визначено право цивільних осіб, за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. Відповідно до ст. ст. 31-32 Конвенції, забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Відповідно до ст. 33 Конвенції пограбування та репресалії стосовно осіб, які перебувають під захистом, і їхнього майна забороняються.
		 
		З проведеного аналізу доказів, наданих суду, в поєднанні з положеннями ст. 147 Конвенції та ст. 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), які визначають серйозні порушення згаданої Конвенції, суд вважає доведеним порушення військовослужбовцем збройних сил РФ  ОСОБА_5  законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а відтак його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 28, ч. 1ст. 438 КК України.
		 
		А тому, суд вважає, що діяння, яке вчинене обвинуваченим, становить серйозне порушення міжнародного гуманітарного права, прокурор надав суду істотні докази та достатні пояснення стосовно обставин порушення законів та звичаїв війни обвинуваченим. Суд, дотримуючись вимогст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину доведеною, що ніяк не можна вважати припущенням суду, а є сукупністю вагомих підстав для прийняття відповідного процесуального рішення.
		 
		Обставин, які згідностатті 66 КК Українипом`якшують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
		Обставиною, яка згідностатті 67 КК Україниобтяжує покарання обвинуваченого є вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
		 
		Судом при призначенні покарання враховуються вимогистатті 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		 
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5  вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідност. 12 КК Українивіднесене до категорії особливо тяжких злочинів, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		 
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке являється злочином проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, порушення законів і звичаїв ведення війни і становить значну суспільну небезпеку з огляду на дику та варварську поведінку обвинуваченого у сучасному світі, що не може мати місця у 21 сторіччі та нівелює, зводить нанівець всі досягнення сучасної цивілізації в області миру та гуманності людства;дані про особу обвинуваченого, який хоча і не притягувався до кримінальної відповідальності і органу досудового розслідування не вдалося здобути даних щодо особи обвинуваченого, але його протиправні дії характеризують його як особу, позбавлену будь-яких моральних принципів, співчуття, совісті й свідчать про ігнорування ним норм не тільки міжнародного права, а й норм людського співжиття, повне знецінення в його свідомості життя інших людей, презирливе ставлення до їх страждань як фізичних, так і моральних; відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обтяжуючих покарання обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 28, ч. 1ст. 438 КК України, що в даному випадку є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів.
		 
		На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		 
		Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений  ОСОБА_5 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.
		Крім цього, положення ст. 373 КПК України не зобов`язують суд під час ухвалення вироку оголошувати засудженого у розшук, тим більше, що у цьому випадку судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) в порядку спеціального судового провадження.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.
		Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженнівирішити відповідно до ст. 122 КПК України.
		Суд, керуючись ст. ст. 94, 135, 139, 297-1, 297-5, 323, 368, 370, 374, 615 КПК України,
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1ст. 438 КК Українита призначити йому покарання у виді12 (дванадцяти) років позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_5  обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		 
		ОСОБА_5  залишити незмінним запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
		 
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області протягом 30(тридцяти)днів з моменту його проголошення.
		 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		Згідно з ч. 3ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбаченихст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбаченихст. 399 КПК України.
		 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5КПК Українита на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Згідно ч. 15ст. 615 КПК Українив умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
		 
		Суддя             ОСОБА_27

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...