Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/31137/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано судом: 30.05.2024. Зареєстровано: 31.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/761/2300/2024
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023011000000055

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/31137/23
		Провадження №1-кп/761/2300/2024 
		В И Р О К 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		28 травня 2024 року                                                                місто Київ
		 
		Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №22023011000000055 від 31 березня 2023 року, матеріали якого виділені з кримінального провадження №42017000000001114 від 11 квітня 2017 року, за обвинуваченням 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Заріччя Нижньогірського району Республіки Крим, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурора ОСОБА_4 ,
		захисника адвоката ОСОБА_5 ,
		У С Т А Н О В И В:
		Відповідно до положень статей 6, 19, 68 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 
		Статтями 5, 72, 73 Конституції України визначено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш, як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.
		Відповідно до положень статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06 березня 2014 року, у порушення положень Конституції України та Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16 березня 2014 року, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу російської федерації (далі «рф»)на правах суб`єкта федерації. 
		Відповідно до зазначеної постанови 16 березня 2014 року на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу «рф» на правах суб`єкта федерації. 
		Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім «рф». Відповідно до п.5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 року «Територіальна цілісність України», проведений 16 березня 2014 року в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь - якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя. 
		Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
		У подальшому, 17 березня 2014 року депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 року та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014 року, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
		Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову №1748-6/14 від 17.03.2014 року «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
		Надалі, 18.03.2014 року між «рф» та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу «рф».
		Вищезазначене свідчить про проведення представниками «рф» та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
		 
		Статтями 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року №1207-VII визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій, внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України є тимчасово окупованою територією внаслідок збройної агресії «рф» з 20 лютого 2014 року.
		Згідно із ст.1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року за №565-ХІІ, який діяв до 07.11.2015 року (далі - Закон України «Про міліцію») міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
		Відповідно до ст.4 вказаного Закону правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку. Крім того, згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про міліцію» визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. У відповідності до ч.6 вказаної статті у своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України. Частиною 8 цієї ж статті визначено, що в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах міліцією керують відповідно начальники головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, начальники районних, районних у містах, міських, лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
		У відповідності до присяги працівника органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 року №382 (яка діяла до 30.03.2016 року) кожен громадянин України, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складає Присягу і урочисто клянеться завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. У той же час, самопроголошеною владою так званої «Республіки Крим» за сприяння російської федерації були незаконно створені, у тому числі, органи міліції.
		Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники органів державної влади «рф» утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, прокуратури та інші правоохоронні органи «рф» з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
		Разом з цим, 21.03.2014 року державною думою «рф» прийнято федеральний конституційний закон №6-ФКЗ «О принятии в «рф» Республики Крым и образовании в составе «рф» новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Відповідно до ст.7 зазначеного закону співробітники органів безпеки, митниці та міліції Республіки Крим, співробітники інших державних органів, які заміщають посади у зазначених органах на день прийняття до «рф» Республіки Крим та освіти у складі «рф» нових суб`єктів, мають переважне право на вступ на службу до органів федеральної служби безпеки, митних органів «рф» та органів внутрішніх справ «рф», інших державних органів, що створюються відповідно до законодавства «рф» на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя, за наявності у них громадянства «рф», а також за умови складання ними іспиту на знання законодавства «рф» та їх відповідності вимогам, які пред`являються законодавством «рф» до співробітників зазначених органів.
		Незважаючи на наявність легітимного керівництва ГУ МВС України в АР Крим, колишнім працівником у взаємодії з керівництвом Президії Верховної Ради Автономної Республіки Крим та представниками незаконних військових формувань здійснено самовільне протиправне присвоєння владних повноважень виконувача обов`язків міністра внутрішніх справ по Автономній Республіці Крим з подальшими незаконними діями, у тому числі проведенням кадрових призначень та звільненням працівників органів внутрішніх справ.
		Поряд з цим, установлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийняв присягу працівника органів внутрішніх справ України, відповідно до змісту якої він урочисто присягнув залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров`я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. В кінці 2013 року наказом Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_3 було призначено на посаду начальника Гагарінського РВ УМВС України в місті Севастополі.
		У подальшому, в лютому - березні 2014 року, більш точну дату встановити не виявилось за можливим, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, самопроголошеним мером міста Севастополя ОСОБА_8 та іншими не встановленими на даний час слідством особами, ОСОБА_3 запропоновано очолити незаконно створене «Муніципальне управління внутрішніх справ в м. Севастополі». ОСОБА_3 будучи громадянином України, службовою особою, яка займає відповідальне становище, працівником правоохоронного органу, достовірно знаючи про незаконність створення окупаційною владою «рф» «Министерства внутренних дел по Республике Крым» та призначення ОСОБА_9 на посаду «временно исполняющим обязанности министра» незаконно створеного « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а також проведення на території АР Крим та міста Севастополя референдуму, наслідком якого стало відокремлення вказаних адміністративно-територіальних одиниць та приєднання їх до складу «рф», маючи на меті сприяти представникам «рф» у проведенні підривної діяльності на території України та подальшої окупації території АР Крим, погодився на незаконну пропозицію продовжити роботу у « ІНФОРМАЦІЯ_4 », без підпорядкування Міністру внутрішніх справ України.
		Після чого, ОСОБА_3 , точну дату та час слідством на даний час не встановлено, перебуваючи в приміщенні УМВС України в місті Севастополі за адресою: АДРЕСА_3 , зібрав особовий склад працівників УМВС України в місті Севастополі та оголосив, що УМВС України в місті Севастополі виходить з підпорядкування МВС України та переходить у підпорядкування самопроголошеному меру міста Севастополя ОСОБА_8 . В послідуючому указом президента російської федерації від 12.06.2014 року №418 ОСОБА_3 було призначено «начальником управления министерства внутренних дел российской федерации по г. Севастополю».
		 
		Допомога ОСОБА_3 іноземній державі та її представникам у створенні та функціонуванні органів внутрішніх справ «рф» та придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території АР Крим призвели до посилення заходів тимчасової окупації півострова Крим.
		Громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Усвідомлюючи описану мету діяльності громадянин України ОСОБА_3 вчинив наступну протиправну діяльність - будучи громадянином України, будучи працівником ГУ МВС України в АР Крим на посаді начальника Гагарінського РВ ГУ МВС України в місті Севастополі АР Крим з підпорядкуванням Міністру внутрішніх справ України, достовірно знаючи про тимчасову окупацію «рф» території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя внаслідок збройної агресії «рф» продовжив свою трудову діяльність у складі незаконно створеного так званого « ІНФОРМАЦІЯ_5 », яке увійшло до складу Міністерства внутрішніх справ «рф» без підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України на посаді начальника управління МВС російської федерації по місту Севастополю та сприяв представникам «рф» у проведенні підривної діяльності на території України.
		 
		Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111 КК України, а саме: державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Прокурор у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченого зазначив, що подані письмові докази беззаперечно підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_3  та доводять його винуватістьпоза розумним сумнівом, в зв`язку з чим кваліфікація кримінального правопорушення є вірною.
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , обґрунтовуючи неможливість ухвалення обвинувального вироку, зазначив, що проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченого порушує його гарантоване державою право на захист, оскільки на її думку він не повідомлений належним чином про час та місце розгляду кримінального провадження щодо нього. На думку захисника на даний момент відсутні законні підстави для визнання обвинуваченого винним.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_3 , який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
		Ухвалою суду від 01 лютого 2024 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
		Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст.323 КПК України.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який в свою чергу повинний був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_3 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнім її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п.«g» п.3 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
		Суд вважає, що вина  ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, за обставинами, встановленими судом, у повному обсязі підтверджується наступними доказами.
		Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань містить відомості про те, що 31 березня 2023 зареєстровано кримінальне провадження №22023000000000661 з фабулою: «громадянин України ОСОБА_3 , будучи начальником Гагарінського РВ ГУ МВС України в місті Севастополі АР Крим, бажаючи допомогти у проведенні підривної діяльності проти України та зробити свій особистий внесок у створенні та функціонуванні в АР Крим системи органів державної влади «рф», у порушення вимог ст.65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України в інтересах «рф», взяв участь у створенні на території АР Крим незаконних органів влади та вступив до лав так званого Міністерства внутрішніх справ по Республіці Крим, чим забезпечив посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної системи органів внутрішніх справ на вказаній території». Правова кваліфікація за ч.1 ст.111 КК України.
		Документи, складені в ході досудового розслідування, уповноваженими особами Департаменту захисту національної державності СБ України, містять інформацію, що в березні 2014 року громадянин України ОСОБА_3 , працюючи на посаді начальника Гагарінського РВ ГУ МВС України в місті Севастополі АР Крим, здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту з «рф» та в період з березня 2014 року по вересень 2015 року займав посаду «начальника управления мвд рф по городу Севастополю» і в цей час забезпечував функціонування незаконно створеної системи органів внутрішніх справ на вказаній території.
		Висновком службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни начальником Гагарінського РВ УМВС України в місті Севастополі полковником міліції ОСОБА_3 , проведеного Міністерством внутрішніх справ України встановлено наступне. Згідно з ч.2 ст.133 Конституції України місто Севастополь має спеціальний статус, який визначається законами України. Нормативно-правові акти Севастопольської міської ради не можуть суперечити Конституції України і законам України та приймаються відповідно до законодавства України та на його виконання. 01.03.2014 року, всупереч законодавству України, Координаційною радою з організації Севастопольського міського управління по забезпеченню життєдіяльності було прийнято рішення сформувати муніципальне управління внутрішніх справ і призначити виконуючим обов`язки начальника - полковника міліції ОСОБА_3 , який до того часу проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді начальника Гагарінського РВ УМВС України в місті Севастополі, приймав Присягу працівника органів внутрішніх справ України на вірність служіння народові України. ОСОБА_3 самовільно вийшов з-під юрисдикції органів внутрішніх справ України, був рекомендований самопроголошеним мером міста Севастополя ОСОБА_8 на посаду керівника «Муніципального управління внутрішніх справ у місті Севастополі» після чого повідомив особовому складу, що УМВС в місті Севастополі не підпорядковується МВС України, а виключно ОСОБА_8 . За результатами службового розслідування визначено, що вказані дії ОСОБА_3 є вчинком, який дискредитує звання складу органів внутрішніх справ України, в зв`язку з чим підлягає звільненню на підставі за п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
		Наказами Міністра внутрішніх справ України №160 від 09.03.2014 року та №276о/с від 09.03.2014 року начальника Гагарінського РВ УМВС України в місті Севастополі полковника міліції ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено з органів внутрішніх справ у запас за п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
		Протоколи огляду, складені в ході досудового розслідування, містять наступну інформацію щодо ОСОБА_3 , отриману під час огляду ресурсів в мережі Інтернет, а саме виявлення сайтів на яких містяться документи:
		- публікація на сайті від ІНФОРМАЦІЯ_17: «пресс-центр мвд росии, передает сайт « ІНФОРМАЦІЯ_6 », министр внутренних дел рф ОСОБА_10 представил вновь назначеного на должность начальника управления мвд по Севастополю ОСОБА_3», «26 марта 2014 года ОСОБА_11 назначен врио начальника управления мвд росии по Севастополе. 13 июня назначен начальником управления», «в начале марта был уволен главой МВД Украины за нарушение присяги»;
		- публікація та фотографії ОСОБА_3 на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_9» від ІНФОРМАЦІЯ_17: «ІНФОРМАЦІЯ_8», «ІНФОРМАЦІЯ_11»;
		- публікація та фотографії ОСОБА_3 на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_10» від ІНФОРМАЦІЯ_18: « ІНФОРМАЦІЯ_7 », «ІНФОРМАЦІЯ_12 »;
		- публікації та фотографії ОСОБА_3 на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_13» від ІНФОРМАЦІЯ_19: «ІНФОРМАЦІЯ_14»; від ІНФОРМАЦІЯ_20: «ІНФОРМАЦІЯ_15»; від ІНФОРМАЦІЯ_21 «ІНФОРМАЦІЯ_16»;
		- роздруківка указів президента рф: «указом президента рф от 12 июня 2014 года №418 полковник полиции ОСОБА_11 назначен начальником управления мвд рф по городу Севастополю»; «указом президента рф от 30 сентября 2015 года №486 начальник управления мвд рф по городу Севастополю полковник полиции ОСОБА_11 освобожден от занимаемой должности».
		Суд вважає, що зазначені вище докази свідчать про свідомий вибір ОСОБА_3 обрати для себе саме таку модель життя, за відсутності об`єктивних даних щодо можливого стороннього тиску та примусу до нього з боку сторонніх осіб, на спонукання до вчинення інкримінованих дій.
		Згідно повідомлення Офісу Президента України від 02.06.2023 року матеріали з приводу припинення громадянства України ОСОБА_3 до Комісії при Президентові України з питань громадянства у встановленому порядку не надходили.
		Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України щодо ОСОБА_3 не виявлено відомостей щодо перетину державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями в період з 08.11.2017 року по 04.05.2023 року.
		Постановою слідчого від 25 серпня 2022 року підозрюваного ОСОБА_3 оголошено у розшук. Під час виконання постанови повідомлено, що ОСОБА_3 перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим.
		Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.) Європейський Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) Європейський Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
		Конвенцією Організації Об`єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року зобов`язано держави-учасниці криміналізувати участь в організованій злочинній групі. При цьому відповідно до пункту «а» ст. 2 цієї Конвенції організована злочинна група означає структурно оформлену групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду.
		Суд також враховує правові позиції, викладені в рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з`ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.
		Всебічно вивчивши матеріали кримінального провадження та безпосередньо дослідивши кожний наданий доказ як окремо, так їх сукупність у взаємозв`язку, суд вважає, що всі письмові докази по справі, які надані суду прокурором, є вагомими для того, щоб визнати обвинуваченого ОСОБА_3 винуватим по пред`явленому звинуваченню, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч.3 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 року.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Суд, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши у відповідності до вимог ст. 94 КПК кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого йому злочину доведена поза розумним сумнівом, а дії обвинуваченого за ч.1 ст.111 КК України органом досудового розслідування кваліфіковані правильно.
		Відповідно до ст.12 КК України злочин за ч.1 ст.111 КК України відноситься до особливо тяжких.
		Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд приймає до уваги, що відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
		При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд враховує, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111 КК України є особливо тяжким злочином, а також відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується типово.
		Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, судом не встановлено.
		Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_3 , суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч.1 ст.111 КК України, що буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.
		Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Враховуючи, що за ч.1 ст.111 КК України ОСОБА_3 вчинив злочин проти основ національної безпеки України cуд вважає за необхідне застосувати конфіскацію всього майна, належного ОСОБА_3 на праві власності.
		Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлено.
		Питання речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 323, 368, 370, 374 КПК України, суд
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 14 (чотирнадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.
		Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою до набрання вироку законної сили залишити без змін.
		Строк відбування покарання ОСОБА_3  обчислювати з дня звернення вироку до виконання,тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		Речові докази: 2 (два) CD-R диски, з записами слідчих дій, зберігати в матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		Суддя                                                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...