Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/3020/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 30.05.2024. Зареєстровано: 31.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2024.

Номер судового провадження: 240/3020/24/3038/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		29 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/3020/24
		категорія 106020000
		 
		Житомирський окружний адміністративний суд у складі 
		судді Романченка Є.Ю., 
		розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, 
		встановив:
		Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
		- визнати протиправною бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення переміщення військовослужбовця до не бойової частини, яка розташована ближче до його місця проживання: Житомирська область, Баранівський район;
		- зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 вчинити дії по переміщенню військовослужбовця до іншої не бойової частини, яка розташована ближче до його місця проживання: Житомирська область, Баранівський район.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про переміщення до іншої частини у зв`язку погіршенням стану здоров`я і непридатністю до служби в певних військах. 
		Зауважує, що за наявності законних підстав для переміщення до іншої військової частини, відповідач, отримавши рапорт на звільнення, в установленому порядку позивача не перемістив, наказ не видав, чим вчинив протиправну бездіяльність. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки за наслідками розгляду даного рапорту він підлягає переміщенню до іншої військової частини, з підстав наведених у рапорті.
		Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
		У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказує на те, що відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого ЗУ «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-ХІV, Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 10.12.2008 № 1153/2008, рапорт військовослужбовця підписується особисто військовослужбовцем та подається по команді, тобто безпосередньому командиру. Водночас, позивачем не надано доказів, які підтверджують про те, що він звертався з рапортом до свого безпосереднього начальника або прямого начальника. Відповідач зазначив, що позивач не звернувся з рапортом до безпосереднього та до прямого начальника, у зв`язку з цим у зазначених посадових осіб не виник обов`язок розгляду цього рапорту позивача, як наслідок, по ньому не було прийнято будь-яке рішення. Також, звертає увагу суду на те, що відповідачем був розглянутий рапорт, і враховуючи, що вищевказаний рапорт був поданий не по команді позивачу запропоновано доопрацювати рапорт та подати по команді рапорт разом з відповідними документами.
		У відповіді на відзив представник позивача, не погоджуючись із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, зауважує, що питання про переміщення військовослужбовця може вирішити лише одна посадова особа - командир військової частини, оскільки тільки до компетенції цієї посадової особи віднесено вирішення питання про переміщення військовослужбовця. Відтак, наполягає, що позивач правильно звернувся саме до командира військової частини, оскільки жоден інший безпосередній начальник не може вирішити питання про переміщення позивача.
		Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.
		З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, призваний на військову службу ІІ відділом ІНФОРМАЦІЯ_1 під час мобілізації, та проходить службу у військовій частині  НОМЕР_1 .
		21.11.2023 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про переміщення до не бойової частини, яка розташована ближче до місця проживання за станом здоров`я. До рапорту додано копію довідки ВЛК №2084 від 06.11.2023.
		Вказаний рапорт було розглянуто, про що позивачу було повідомлено листом від 13.01.2024 №360. Враховуючи, що рапорт про переведення подано не по команді та безпосередній начальник командир запасної роти військової частини НОМЕР_1 , не був повідомлений про намір щодо переведення, таким чином командування військової частини позбавлене можливості врахувати думку безпосереднього командира та доцільності переведення. Запропоновано позивачу доопрацювати рапорт та подати його по команді безпосереднього командира.
		Вважаючи, що не переміщенням позивача до іншої військової служби, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
		Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
		На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
		Як встановлено судом, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 .
		У той же час, як зазначено у позовній заяві, позивач виявив бажання переміщення за станом в іншу військову частину 
		Згідно положень частини 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-ХІV (надалі за текстом - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
		Відповідно до пункту 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
		Згідно пункту 113 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 10.12.2008 № 1153/2008 переміщення військовослужбовця за станом здоров`я або за станом здоров`я членів його сім`ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку. Для переміщення в іншу місцевість військовослужбовець до рапорту додає відповідні документи, які підтверджують необхідність зміни місця проживання.
		З урахуванням положень ст. 14 ОСОБА_1 , повинен звернутися з рапортом до свого безпосереднього начальника-командира запасної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .
		У той же час, як вбачається із матеріалів справи, рапорт від 21.11.2023 було надіслано безпосередньо до командування військової частини НОМЕР_1 , минаючи безпосереднього свого начальника, при чому в самому рапорті не зазначено про відмову від прийняття рапорту безпосереднім начальником - ОСОБА_2 та не обґрунтовує причини подання рапорту на пряму до командування військової частини НОМЕР_1 .
		Твердження представника позивача у позовній заяві про те, що позивач звертався із рапортом (по команді) до свого безпосереднього начальника - командира запасної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , проте він відмовився отримувати та погоджувати рапорт, оскільки не зможе передати командуванню військової частини, не підтверджено жодними доказами.
		Відтак, в ході розгляду даної адміністративної справи, судом не встановлено, що ОСОБА_1 у будь-який спосіб звертався до свого безпосереднього начальника із рапортом про переміщення до іншої військової частини.
		За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту позивача від 21.11.2023, адже станом на час розгляду справи не подав по команді рапорт про переміщення до іншої військової частини, відтак, зазначена бездіяльність позивача унеможливила прийняття відповідного рішення посадовими особами відповідача.
		Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що за результатами розгляду рапорту, поданого 21.11.2023, відповідачем не вирішувалося питання щодо наявності підстав для переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини, оскільки вказаний рапорт було подано не по команді. Враховуючи вказане, суд, вирішуючи даний спір, не надає оцінку наявності підстав та документів, які підтверджують підстави переміщення позивача до іншої військової частини.
		Таким чином, матеріалами справи не підтверджено звернення у передбаченому чинним законодавством порядку з питання переміщення позивача до іншої військової частини, відповідно, права позивача відповідачем не порушені.
		Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Враховуючи зазначену позицію Європейського суду з прав людини, суд надав відповідь на всі аргументи сторін, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у зв`язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат (судовий збір) відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
		 
		Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, 
		вирішив:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя Є.Ю. Романченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...