Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 160/8007/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері.
Надіслано судом: 30.05.2024. Зареєстровано: 31.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2024.
Дата набрання законної сили: 28.05.2024
Номер судового провадження: 852/7143/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м У к р а ї н и
		 
		28 травня 2024 року м.Дніпросправа № 160/8007/24
		Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого - судді Баранник Н.П.,
		суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі № 160/8007/24 (суддя Рябчук О.С.) за адміністративним позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс», третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, скасування дозволу, припинення права на виконання будівельних робіт,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі  позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - відповідач-1) щодо невжиття заходів з анулювання дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро», виданий замовнику будівництва ТОВ «Елін Плюс» (далі - відповідач-2) Державною архітектурно-будівельною інспекцією України;
		- визнати протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо надання дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро»;
		- скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро», виданий замовнику будівництва ТОВ «Елін Плюс» Державною архітектурно-будівельною інспекцією України;
		- припинити право ТОВ «Елін Плюс» на виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро, яке виникло на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ013210428976 від 06.05.2021.
		Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позовна заява заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури до Державної інспекції архітектури та містобудування України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс», третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, скасування дозволу, припинення права на виконання будівельних робіт повернута позивачу, на підставі п.7 ч.4 ст.169 КАС України.
		Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач просить оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		В апеляційній скарзі зазначає, що Державною інспекцією архітектури та містобудування України (як правонаступником ДАБІ України) допущено порушення при видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 06.05.2021 №ІУ013210428976 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро». Вказує, що звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час виконання будівельних робіт. Звертає увагу на те, що Державна інспекція архітектури та містобудування України у спірних правовідносинах не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача, тому прокурор при здійсненні представництва інтересів держави набуває статусу самостійного позивача. За твердженням позивача, наразі відсутній орган державної влади, який мав би відповідні повноваження щодо нагляду за діяльністю ДІАМ України та міг би, окрім останнього, прийняти рішення у порядку нагляду щодо анулювання дозволу на виконання будівельних робіт. Вважає, що суд в оскарженій ухвалі підійшов до оцінки наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором формально, не розглядаючи проблему комплексно та по суті, не навівши достатніх мотивів та доказів, з посиланням на відповідні статті законодавства, чому відкинуто обґрунтування порушення інтересів держави, підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором та відсутність уповноваженого органу.
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс» направило відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві вказує, що у даних правовідносинах, законодавством передбачено право Державної інспекції архітектури та містобудування України, як суб`єкта владних повноважень, що здійснює контроль за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з значними (СС3) наслідками (ч.5. ст. 41-1Закону № №3038-VI), на звернення до суду виключно з вимогами до суб`єкта містобудування про припинення права на виконання підготовчих або будівельних робіт. Наполягає на тому, що функції захисту інтересів держави, про які йде мова у позовній заяві прокурора, належать, в першу чергу, до компетенції Державної інспекції архітектури та містобудування України та здійснюються на виконання владних управлінських повноважень згідно із Законом та на підставі відповідного рішення Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України й не обов`язково у судовому порядку, а тому право на звернення до суду відповідно до статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону №1697-VII та статті 53 КАС України, може бути реалізовано прокурором лише у разі, якщо він доведе, що вказані суб`єкти такий захист не здійснюють або здійснюють його неналежним чином.
		Також представник відповідача-2 подав клопотання про розподіл судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції за подання відзиву, та стягнення на користь відповідача-2 з позивача витрати на правничу допомогу у сумі 20 000 грн..
		Відповідач-1 своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
		Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
		Колегія суддів розглядає апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в п.3 ч.1 ст.294 КАС України, в порядку письмового провадження у відповідності до ч.2 ст.312 КАС України.
		Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду даної справи по суті.
		Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується та звертає увагу на наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із частиною першою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
		1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
		2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
		3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга статті 131-1 Конституції України).
		Як обов`язкову умову для здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в суді законопроект передбачав також необхідність обґрунтування прокурором наявності підстав для такого представництва.
		Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 1697-VII, на прокуратуру покладаються такі функції:
		1) підтримання державного обвинувачення в суді;
		2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України;
		3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
		4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
		Перелік зазначених функцій є вичерпним та не може тлумачитись розширено, оскільки в силу вимог частини третьої статті 2 Закону № 1697-VII на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.
		У свою чергу, Розділом IV Закону № 1697-VII регламентовано повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, статтею 23 якого унормовано представництво інтересів громадянина або держави в суді, згідно із частиною першою якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Абзацами першим та другим частини другої статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
		Абзацами першим та третім частини другої статті 23 Закону № 1697-VII визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Згідно із частиною четвертою статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
		Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
		У разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
		1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;
		2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
		Тобто, таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду для захисту певних інтересів держави або громадян.
		При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).
		Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
		Тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
		В даній справі обґрунтовуючи підстави для представництва прокурор зазначав, що на даний час єдиним уповноваженим органом державної влади, який реалізує державну політику у сфері державного архітектурно-будівельного нагляду, є ДІАМ України, який наділений повноваженнями, у тому числі щодо скасування рішень щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт. Державною інспекцією архітектури та містобудування України (як правонаступником ДАБІ України) допущено порушення при видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 06.05.2021 №ІУ013210428976 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Маршала Малиновського в районі будинку 60, м. Дніпро». При цьому, інший орган, який має повноваження щодо захисту інтересів держави з вказаного питання, відсутній. Відтак, ДІАМ у спірних правовідносинах не може бути позивачем, оскільки чинним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача і відповідача (правова позиція Верховного Суду України, ухвала від 02.03.2011 у справі № 6-58303св10). У зв`язку з тим, що у одній справі одна й та ж особа не може бути одночасно позивачем та відповідачем, прокурор при здійсненні представництва інтересів держави набуває статусу самостійного позивача. Порушення містобудівного законодавства беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів та потребує реагування у межах наданої Конституцією України та Законами України компетенції. Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час виконання будівельних робіт. Наразі, відсутній орган державної влади, який мав би відповідні повноваження щодо нагляду за діяльністю ДІАМ України та міг би окрім останнього прийняти рішення у порядку нагляду щодо анулювання дозволу на виконання будівельних робіт. Однак, невжиття заходів реагування може спричинити шкоду інтересам держави, що у свою чергу, перешкоджає розвитку інфраструктури та економіки міста.
		Відповідно до п. 1 Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
		Згідно до ст. 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать:
		центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури;
		центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури;
		орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури;
		структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури;
		виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.
		Відповідно до ст.6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
		До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність».
		До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать:
		1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
		2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.
		Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
		Наведеними положеннями нормативно-правових актів визначено низку органів державної влади та місцевого самоврядування, які є уповноваженими органами містобудування та архітектури.
		Діяльність Державної інспекції архітектури та містобудування України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури.
		Колегія суддів зазначає, що доводи прокурора про відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів є не обґрунтованими.
		Позивач зазначає, зокрема, що на даний час повноваження ДАБІ припинено. У свою чергу, орган, якому державою передано аналогічні функції з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду - Державна інспекція архітектури та містобудування України, яка уповноважена на захист інтересів держави у даних правовідносинах, будучи обізнаною про вказані порушення, допущені ДАБІ України при видачі зазначеного дозволу, не вжила жодних заходів щодо його анулювання та усунення наявних порушень.
		Аналогічна ситуація виникла і стосовно Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, яке є уповноваженим органом, проте, допустило бездіяльність.
		Колегія суддів зазначає, що метою адміністративного судочинства є, насамперед, захист фізичних та юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень, а не одних органів влади від інших.
		Так, згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
		При цьому положення частини другої статті 46 КАС України визначають, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб`єкти владних повноважень.
		Водночас, за загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У свою чергу, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:
		1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання;
		2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;
		3) про затримання іноземця або особи без громадянства;
		4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
		5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом (частина п`ята статті 46 КАС України).
		Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у частині першій статті 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб`єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:
		у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України);
		спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частини першої статті 19 КАС України)
		у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).
		Зі змісту наведених законодавчих норм видно, що суб`єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виник з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також коли право звернення до суду надано такому суб`єкту законом.
		При цьому спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом умовно можна поділити на ті, що прямо передбачені положеннями КАС України (частина п`ята статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.
		Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої, що суперечитиме меті адміністративного судочинства в цілому. В усіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур.
		До того ж, для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.
		Отже, можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом: 1) прямо передбачено КАС України (частина п`ята статті 46); 2) прямо передбачено спеціальним законом.
		Спеціальним законодавством, яким регулюються правові основи діяльності уповноважених органів містобудування та архітектури не передбачено права таких органів на оскарження в судовому порядку рішень, дій (бездіяльності) іншого суб`єкта владних повноважень, який також є уповноваженим органом в сфері містобудівної діяльності.
		Що стосується твердження прокурора щодо обмеження прав мешканців міста, колегія суддів звертає увагу на існування парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі, який здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та розширення Законом № 1697-VII відповідної компетенції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, оскільки за європейськими стандартами омбудсмен розглядається як набагато кращий інститут для представництва інтересів громадян, ніж прокуратура.
		Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №340/11/23.
		В даній справі прокурор не виконав вимоги законодавства щодо обґрунтування наявності підстав для представництва та не дотримався встановленого процесуальним законодавством порядку звернення до суду.
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
		Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
		Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
		Як було зазначено вище перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності рішень (дій, бездіяльності) відповідача, що оскаржуються (розгляду справи по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, а отже і права на звернення до суду, є перешкодою для розгляду справи по суті.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були підстави, передбачені п.7 ч.4 ст.169 КАС України, для повернення позовної заяви заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури.
		Згідно частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		В даному випадку оскаржена ухвала прийнята судом першої інстанції у відповідності до наведених вище вимог КАС України, підстави для її скасування або зміни відсутні, з огляду на що, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу за підготовку відзиву на апеляційну скаргу у сумі 20 000 грн. колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		З аналізу зазначеної норми вбачається, що розподіл судових витрат можливий при вирішення справи по суті за результатами вирішеного спору.
		В даному випадку апеляційна скарга подана на ухвалу процесуального характеру, тому колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання про розподіл судових витрат.
		Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року у справі № 160/8007/24 - залишити без змін.
		 
		У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Елін Плюс» - адвоката Герасимчука Сергія Сергійовича про розподіл судових витрат - відмовити.
		 
		Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.
		 
		 
		Головуючий - суддяН.П. Баранник 
		 
		 суддяН.І. Малиш 
		 
		 суддяА.А. Щербак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...