Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 147/1352/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Домашнє насильство.
Надіслано судом: 31.05.2024. Зареєстровано: 31.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2024.
Дата набрання законної сили: 02.07.2024
Номер судового провадження: 1-кп/147/23/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023020120000136

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 147/1352/23 
		Провадження № 1-кп/147/23/24
		 
		ВИРОК
		іменем України
		 
		31 травня 2024 року     смт Тростянець        
		 
		Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 
		із секретарем ОСОБА_2 
		за участю:
		прокурора ОСОБА_3 , 
		обвинуваченого ОСОБА_4 ,
		потерпілої ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Тростянець кримінальне провадження,внесене доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №12023020120000136 від 06.09.2023, про обвинувачення ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця смт Брацлав Немирівського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
		у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ст.126-1КК України, 
		ВСТАНОВИВ:
		   Старший солдат військової частини НОМЕР_1  ОСОБА_4 , у порушення ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, учинив кримінальне правопорушення за наступних обставин. ОСОБА_4 , будучи особою раніше неодноразово притягнутою, а саме: 17.05.2023, 06.06.2023, 26.07.2023, 16.08.2023 Тростянецьким районним судом Вінницької області до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за ч. ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП відносно своєї дружини ОСОБА_5 , з якою він перебуває у сімейних відносинах, на протязі року систематично вчиняв відносно неї домашнє насильство. Незважаючи на притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення систематичного домашнього насильства, 05.09.2023близько 11.00 год. ОСОБА_4 , перебуваючи в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дружини ОСОБА_5 , що проявилось у висловлені образ нецензурною лайкою, у виражені погроз фізичною розправою, чим принижував її честь та гідність, завдав психологічних страждань, що призвело до її негативних переживань та нездатності захистити себе, крім того викликало у постраждалої особи побоювання за свою безпеку як матері двох малолітніх дітей, які перебувають на її утриманні.
		Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ст. 126-1 КК України, домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4  визнав себе винним в обсязі пред`явленого йому обвинувачення. В ході судового розгляду він розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення та щиро розкаявся в його вчиненні, не піддавши сумніву обставини справи, викладені в обвинувальному акті. 
		Приймаючи до уваги повне визнання обвинуваченим своєї провини в обсязі пред`явленого йому обвинувачення, а також те, що він не піддає сумніву обставини справи, які викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, у суду не виникає сумнівів в добровільності позиції обвинуваченого.
		Прокурор всудовому засіданніне заперечувавпроти розглядусправи заправилами ч.3ст.349КПК України.Зазначив  про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді двох років позбавлення волі за ст.126-1 КК України. Також вважає, що на підставі ст.75,76 КК України ОСОБА_4 слід звільнити від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк.
		Аналогічну позицію висловила і потерпіла.
		Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про судовий розгляд кримінальної справи за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
		Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 року, відповідно до п.113 якого вбачається, що «основна мета статті 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) у рамках кримінального провадження - забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого кримінального обвинувачення. Стаття 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому ефективну участь у кримінальному провадженні. Основним аспектом права на справедливий суд є те, що розгляд кримінальної справи, включаючи елементи кримінального провадження, які відносяться до процедури, повинен бути змагальним і в ньому має забезпечуватись рівність сторін обвинувачення і захисту (див. рішення від 16 лютого 2000 року у справі «Роув і Дейвіс проти Сполученого Королівства»).
		А також у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 року та «Боротюк проти України» від 16.12.2010 року, зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які обвинуваченим не оспорюються, зміст даної статті обвинуваченому роз`яснено.
		Оскільки обвинувачений визнає свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчинених ним діянь, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ст. 126-1 КК України- домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, що призводить до психологічних страждань.
		При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання.
		Кримінальне правопорушення, передбачене ст.126-1 КК України, є нетяжким злочином.
		Частиною 1статті 50 КК Українивизначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
		Відповідно до частини 2статті 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Суд ураховує, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, розлучений, непрацюючий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання та служби характеризується позитивно.
		Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття.
		Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно зі ст.67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя.
		З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції статті, передбаченої ст. 126-1 КК України.
		Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості й не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
		Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
		Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного й особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
		Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосуванняст.75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положенняст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді обмеження волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
		Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючої обставини, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов`язки.
		У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування суд сприймає як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
		Враховуючи обставини справи, характеристику обвинуваченого, відсутність судимості, критичного осмислення вчиненого, суд вважає, що термін іспитового строку 1 (один) рік буде достатнім для ресоціалізації обвинуваченого.
		Діями ОСОБА_4 матеріальна шкода не завдана. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
		Речові докази у кримінальному провадженні відсутні. 
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		Запобіжний захід не обирався, підстави для його обрання до набрання вироком законної сили відсутні.
		Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд
		у х в а л и в :
		    ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні заст.126-1 КК України призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
		На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбуванняпризначеного покаранняз іспитовимстроком  1 (один) рік.
		Початок іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з 31 травня 2024 року, тобто з моменту проголошення вироку.
		На підставіп.1,2ч.1,п.2ч.3 ст.76ККУкраїни зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Відповідно до ч.2ст. 394 КПК Українивирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3статті 349 КПК України.
		Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам кримінального провадження.
		 
		Суддя   ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...