Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 176/2016/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 31.05.2024. Зареєстровано: 31.05.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2024.
Дата набрання законної сили: 31.05.2024
Номер судового провадження: 22-ц/803/3022/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/3022/24 Справа № 176/2016/23   Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова  М. Ю.
		Категорія 53 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 травня 2024 року                                м. Дніпро
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
		суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П., 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
		за апеляційною скаргою Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат"
		на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що починаючи з 03 липня 2012 року перебувала у трудових відносинах з ДП "СхідГЗК". Остання її посада, з 04 лютого 2020 року завідувач складу складського господарства адміністративно-господарської дільниці гідрометалургійного заводу ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». 
		Наказом № 1218-ос від 21 липня 2023 року її звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
		Даний наказ вважає незаконним та таким, що виданий з порушенням вимог чинного законодавства.
		Зазначає, що на утриманні має малолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку виховує самостійно, з початком війни 24 лютого 2022 року навчання у школі припинилося, залишати доньку саму вдома без нагляду дорослих у світі трагічних подій, які відбувались в Україні вона не могла, у зв`язку з чим змушена була просити відповідача про надання їй відпустки без збереження заробітної плати, при цьому, у наданні таких відпусток відповідач їй не відмовляв, про що свідчить зміст самого оскаржуваного наказу про звільнення. 
		Через це вона вважала, що і з 13 жовтня 2022 року такі відпустки їй теж надавались до моменту її виходу на роботу 01 травня 2023 року. 
		Заяви про надання відпусток без збереження заробітної плати позивачка надавала у формі і у порядку, оприлюдненому ДП «СхідГЗК», що дозволяло подавати такі заяви без необхідності фізичної присутності на ДП «СхідГЗК». 
		За весь час була на зв`язку, однак ніхто їй не телефонував і не попереджав, що з 13 жовтня 2022 року їй відмовлено у наданні відпусток без збереження заробітної плати. 
		01 травня 2023 року, коли вона вийшла на роботу, її викликали до кабінету виконуючого обов`язки головного інженера ГМЗ ОСОБА_3 , де вона особисто надала пояснення з приводу її перебування у відпустці без збереження заробітної плати, при цьому, її не попереджали, що проводиться якесь службове розслідування, не ознайомлювали її і з розпорядженням про призначення службової перевірки у зв`язку з її відсутністю на робочому місці. 
		Вважає, що адміністрація відповідача, застосовуючи до неї такий вид стягнення, як звільнення, враховуючи вищезазначені обставини, порушила вимоги ч. 3 ст. 149 КЗпП України, оскільки при обранні виду стягнення не врахувала ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну позивачем шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню її роботу, а також порушила строк притягнення до відповідальності. 
		З урахуванням викладеного, просила визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» від 21 липня 2023 року №1218-ос про звільнення, поновити на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» від 21 липня 2023 року №1218-ос «Про звільнення Оксани Матвієвської». 
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача складу складського господарства адміністративно-господарської дільниці гідрометалургійного заводу ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».
		Стягнуто з ДП «Східний Гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 69226,99 грн., без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць.
		Стягнуто з ДП «Східний Гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5000,00 грн.
		Стягнуто з ДП «Східний Гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
		Рішення суду мотивовано наявністю правових підстав для задоволення позову, оскільки оскаржуваний наказ винесено з порушенням вимог передбачених КЗпП України щодо строків накладення адміністративного стягнення, тому вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення є обґрунтованими, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом поновлення останньої на посаді, а тому і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, оскільки є похідними від заявлених вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. 
		Не погодившись з таким рішенням суду, ДП "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив та не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог діючого законодавства розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, не врахував предмет спору, характер спірних правовідносин чим фактично обмежив доступ до правосуддя. Вказує, що фактичним днем виявлення дисциплінарного проступку є день підписання акта службової перевірки факту дисциплінарного проступку, тобто саме 15 червня 2023 року, та було складено відповідний акт, яким було належним чином досліджено обставини вчинення дисциплінарного проступку, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Окрім того, підприємством дотримано положення ч. 2 ст. 148 КЗпП України у спірному наказі, а тому висновок суду першої інстанції в цій частині не відповідає дійсності. Зазначає, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
		Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Згідно зі ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		Судом встановлено, що в період з 03 липня 2012 року по 21 липня 2023 року ОСОБА_1 працювала на підприємстві відповідача, про що свідчить копія трудової книжки. 
		Наказом №1218-ос від 21 липня 2023 року, робочі дні з 01 лютого 2023 року по 28 квітня 2023 для ОСОБА_1 , таб. 17152, завідувача складу адміністративно-господарської дільниці гідрометалургійного заводу ДП «СхідГЗК» вважаються прогулом без поважних причин. 
		21 липня 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади за прогул без поважних причин на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. 
		Судом встановлено, що 01 травня 2023 року ОСОБА_1 вийшла на роботу та від неї керівництво підприємства зажадало письмових пояснень та документів про причини відсутності на роботі з 13 жовтня 2022 року по 28 квітня 2023 року.
		Однак, ні письмових пояснень, ні документів, підтверджуючих поважність причин її неявки на робоче місце в зазначений період ОСОБА_1 не надала, категорично відмовившись це робити, про що свідчить Акт від 01 травня 2023 року №1, з даним актом ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватися.
		Згідно із службовою запискою від 01 травня 2023 року директора ОСОБА_4 , останній дійшов до висновку, що існує необхідність у з`ясуванні наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку та у відповідності до вимог п. 9 Порядку застосування дисциплінарних стягнень до працівників ДП «СхідГЗК» запропонував провести службову перевірку за фактом можливого дисциплінарного проступку позивача. 
		08 травня 2023 року в.о генерального директора, ОСОБА_5 , з урахуванням службової записки директора ГМЗ ОСОБА_6 , виніс розпорядження №42 про призначення службової перевірки за фактом дисциплінарного проступку завідувача складу адміністративно-господарської дільниці ГМЗ ДП «СхідГЗК» ОСОБА_1 , для проведення службової перевірки було затверджено комісію та зобов`язано дану комісію скласти акт службової перевірки та надати йому на розгляд не пізніше 31 травня 2023 року. 
		Відповідно до Акту від 08 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись з розпорядженням та даним актом.
		Розпорядженням в.о. генерального директора ДП «СхідГЗК» Ігоря Бугайова, від 31 травня 2023 року №48 з врахуванням тимчасової непрацездатності завідувача складу ОСОБА_1 з 10 травня 2023 року по 19 травня 2023 року з метою повного, всебічного та об`єктивного проведення службової перевірки, було внесено зміни до п. 3 розпорядження від 08 травня 2023 року №24, виклавши його в наступній редакції: «За результатами службової перевірки скласти акт та надати мені на розгляд не пізніше 15 червня 2023 року.» 
		Відповідно до Акту від 31 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись з розпорядженням та даним актом. 
		Відповідно до Акту №3 від 22 травня 2023 року ОСОБА_1 в черговий раз відмовилась надати пояснення на ім`я в.о. генерального директора підприємства стосовно того, чому вона була відсутня на робочому місці з 13 жовтня 2022 року по 30 квітня 2023 року. 
		Відповідно до акту службової перевірки факту дисциплінарного проступку від 15 червня 2023 року встановлено, що службовою запискою директора ГМЗ ДП «СхідГЗК» ОСОБА_6 від 10 травня 2023 року № 39-01/682, повідомлено про дисциплінарний проступок ОСОБА_1 , завідувача складу адміністративно-господарської дільниці гідрометалургійного заводу ДП «СхідГЗК», а саме: відсутність на роботі з 13 жовтня 2022 року по 28 квітня 2023 року без поважних причин.
		У період з 05 квітня 2022 року ОСОБА_1 на її прохання надавалися такі види відпусток, а саме: без збереження заробітної плати на період воєнного стану з 05 квітня 2022 року по 24 квітня 2022 року, з 25 квітня 2022 року по 24 травня 2022 року, з 25 травня 2022 року по 24 червня 2022 року, з 25 червня 2022 року по 25 липня 2022 року; щорічна відпустка з 26 липня 2022 року по 18 серпня 2022 року та соціальна відпустка з 19 серпня 2022 року по 28 серпня 2022 року.
		У період з 01 вересня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у вимушеному тимчасовому простої, відповідно до наказу від 31 серпня 2023 року №2302-а/к, а у період з 01 жовтня 2022 року відповідно до наказу від 30 вересня 2022 року №2600-а/к ОСОБА_1 виведена з вимушеного тимчасового простою, проте з 03 жовтня 2022 року не приступивши до роботи перебувала на лікарняному.
		Далі у відпустці без збереження заробітної плати з 13 жовтня 2022 року по 20 листопада 2022 року, з 20 листопада 2022 року по 19 лютого 2023 року на період воєнного стану ОСОБА_1 було відмовлено. Також, було відмовлено у наданні відпустки без збереження заробітної плати з 20 лютого 2023 року по 29 квітня 2023 року на період карантину.
		Згідно з вимогами ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.
		В свою чергу, Наказом Міністерства енергетики України від 07 вересня 2022 року № 1-ДСК, ДП «СхідГЗК» внесено до переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору.
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 було відмовлено у наданні відпустки без збереження заробітної плати через необхідність перебування її на робочому місці на об`єкті критичної інфраструктури.
		Таким чином, з 13 жовтня 2023 року по 28 квітня 2023 року ОСОБА_1 на робочому місці не з`являлась та на телефонні дзвінки не відповідала.
		Підприємство листами від 21 листопада 2022 року № 21-1 1/6039, від 12 січня 2023 року №21-11/167 повідомляло ОСОБА_1 щодо необхідності з`явлення на робочому місці об`єкта критичної інфраструктури та наданні пояснень щодо причин відсутності на роботі.
		01 травня 2023 року ОСОБА_1 вийшла на роботу, однак документів, що підтверджують поважність причин її відсутності на робочому місці з 13 жовтня 2022 року по 28 квітня 2023 року, не надала і на пропозицію надати письмові пояснення на ім`я в.о. генерального директора підприємства відмовилась, що підтверджується актами від 01 травня 2023 року № 1, від 02 травня 2023 року № 2 та від 22 травня 2023 року № 3 та з актами відмови від надання пояснень ознайомлюватись відмовилась.
		Відповідно до вимог п. 2.13 посадової інструкції ОСОБА_1 , завідувач складу адміністративно-господарської дільниці гідрометалургійного заводу ДП «СхідГЗК» зобов`язана дотримуватися та виконувати вимоги Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «СхідГЗК».
		Згідно з п. 4.10 посадової інструкції ОСОБА_1 , завідувач складу адміністративно-господарської дільниці гідрометалургійного заводу ДП «СхідГЗК», несе відповідальність за невиконання Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «СхідГЗК».
		Відповідно до підпунктів а), и) п. 3.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «СхідГЗК» працівники зобов`язані працювати добросовісно, дотримуватися дисципліни праці - основи порядку на виробництві, своєчасно та точно виконувати розпорядження Роботодавця (керівника), використовувати весь робочий час для продуктивної праці, утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов`язки; негайно повідомляти безпосереднього керівника або особу, яка його заміщує, про невихід на роботу для вчасної заміни іншим працівником; виконувати коло обов`язків (робіт) за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, обумовлених Класифікатором професій, Довідником кваліфікаційних характеристик і професій працівників, а також технічними правилами, посадовими (робочими) інструкціями та положеннями, затвердженими в установленому порядку.
		Згідно з п. п. 7.1, 7.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «СхідГЗК», порушення трудової дисципліни, тобто невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, передбачених п. 3.1 цих Правил, тягне за собою застосування заходів, визначених чинним законодавством України; за прогул без поважних причин роботодавець застосовує один із заходів дисциплінарного стягнення, передбачених п. 7.2 цих Правил.
		Відповідно до п. 7.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ДП «СхідГЗК» та п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, прогулом вважається відсутність працівника на роботі більше трьох годин впродовж робочого дня без поважних причин.
		ОСОБА_1 не з`являючись на робочому місці з 13 жовтня 2022 року по 29 квітня 2023 року без поважних причин, допустила прогули.
		Таким чином у ході проведення службової перевірки комісія, опрацювавши всі документи, опитавши усіх осіб, які мали відношення до вказаної події, дійшла висновку, що завідувач складу адміністративно-господарської дільниці ГМЗ ДП «СхідГЗК» ОСОБА_1 допустила дисциплінарний проступок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме прогул без поважних причин. Комісія вважає є достатні підстави для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. З метою усунення виявлених в ході службової перевірки фактів, а також причин і умов, що сприяли виникненню дисциплінарного порушення, комісія запропонувала притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення. 
		Відповідно до акту від 15 червня 2023 року ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з актом службової перевірки. 
		Разом з цим, в акті службової перевірки від 15 червня 2023 року не було встановлено день вчинення ОСОБА_1 вказаного проступку, хоча це має важливе значення для дотримання строків притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, визначеного ст. 148 КЗпП України. Натомість, в акті було встановлено період, коли ОСОБА_1 не з`являлась без поважних причин на робочому місті, а саме: з 13 жовтня 2022 року по 28 квітня 2023 року, крім того, факт нез`явлення ОСОБА_1 на робочому місті з нез`ясованих причин 13 жовтня 2022 року зафіксовано актом №1 від 13 жовтня 2022 року. 
		У спірному наказі про звільнення зазначено, що стягнення за прогул без поважних причин застосовується до ОСОБА_1 з у рахуванням вимог ч.2 ст. 148 КЗпП України за період з 01 лютого 2023 року по 28 квітня 2023 року, хоча, як зазначено вище, комісією було встановлено, що позивачка на робочому місці не з`являлася з 13 жовтня 2022 року.
		Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, враховуючи положення норм діючого трудового законодавства України, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що при винесенні оспорюваного наказу про накладення дисциплінарного стягнення відповідачем порушено положення ст.148 КЗпП України, щодо строків накладення дисциплінарного стягнення. 
		Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовується одне із дисциплінарних стягнень.
		Згідно із ст. 57 КЗпП України, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності із законодавством.
		Стаття 147 КЗпП України регламентує, що догана, як вид дисциплінарного стягнення, може бути застосована за порушення трудової дисципліни.
		Органом, правомочним застосовувати дисциплінарні стягнення, відповідно до ст.147-1 КЗпП України є орган, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.
		Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
		До застосування дисциплінарного стягнення, відповідно до ст.149 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №676/2489/19 наголошено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
		Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність складу дисциплінарного проступку в діях або бездіяльності працівника.
		Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими елементами дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.
		Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
		Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
		Аналогічні правові висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), 01 липня 2020 року у справі №760/7225/16-ц (провадження № 61-35225св18), від 18 березня 2020 року у справі №484/2962/17 (провадження № 61-3225св18), від 20 лютого 2019 року у справі №757/28453/14-ц (провадження № 61-10309св18), від 27 червня 2018 року у справі №664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18).
		Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, з 05:30 години 24 лютого 2022 року на території України було введено воєнний стан, який згодом було продовжено.
		Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року №204-р, до територій, на яких проводяться активні бойові дії, належать: Чернігівська, Сумська, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Житомирська, Одеська, Волинська, Дніпропетровська, Київська та м. Київ.
		Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43,44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
		У період дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
		Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні.
		У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.
		Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч.1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».
		Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про відпустки», за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
		Відповідно до положень п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Так, перший акт про відсутність працівника на робочому місці, який було досліджено судом, складено 13 жовтня 2022 року, тобто, саме цей робочий день був першим днем прогулу та саме його необхідно вважати днем вчинення ОСОБА_1 проступку. Однак, оскільки позивач не з`являлась на робочому місці певний період, а саме з 13 жовтня 2022 року по 28 квітня 2023 року, тобто більше ніж шість місяців, вчинення проступку необхідно вважати триваючим, днем виявлення проступку необхідно вважати 01 травня 2023 року, тобто день виходу ОСОБА_1 на роботу.
		Таким чином, застосувати стягнення мав би бути застосований відповідно до ч. 1 ст. 148 КЗпП України протягом 1 місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи 10 днів лікарняного у якому перебувала Матвієвська з 10 травня 2023 року по 19 травня 2023 року, тобто стягнення повинно було бути застосовано не пізніше чим через 1 місяць та 10 днів, тобто не пізніше 12 червня 2023 року (оскільки останній день припадав на вихідний).
		Однак, акт про порушення складено було лише 15 червня 2023 року, а звільнена з підприємства ОСОБА_1 була взагалі лише 21 липня 2023 року.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, незважаючи на те, що актом службової перевірки від 15 червня 2023 року було встановлено, що ОСОБА_1 не з`являючись на робочому місці з 13 жовтня 2022 року по 28 квітня 2023 року без поважних причин, допустила прогули, у спірному наказі про звільнення ОСОБА_1 , прогулами без поважних причин визначає робочі дні у період з 01 лютого 2023 року по 28 квітня 2023 року, що не відповідає дням прогулів, встановленим у акті службової перевірки, таким чином відповідач самостійно встановлював строки накладення дисциплінарного стягнення до строків визначених ч. 2 ст. 148 КЗпП України. Однак, підстави того, чому період з 13 жовтня 2022 року по 01 лютого 2023 року не було визнано в.о. генерального директора ДП «СхідГЗК» при прийнятті остаточного рішення про звільнення позивача, прогулами, оскільки перебування позивача на лікарняному у період з 10 травня 2023 року по 19 травня 2023 року та у відпустці з 26 червня 2023 року по 05 липня 2023 року позначилось на тому, що прогулами було визначено саме період з 01 лютого 2023 року по 28 квітняя 2023 року ні у акті ні у спірному наказі не зазначено, що вже само по собі ставить під сумнів законність оскаржуваного наказу.
		Також із досліджених судом наказів про надання ОСОБА_1 відпусток без збереження заробітної плати від 23 червня 2022 року, 05 квітня 2022 року №998/к, від 29 квітня 2022 року №1167а/к, від 24 травня 2022 року №1329/к вбачається, що ніхто не ознайомлював позивача із ними, оскільки не містять ні дати не підпису останньої про ознайомлення, що може свідчити про задоволення заяв і у даному випадку позивач перебуває у відпустці без збереження заробітної плати. До того ж, судом першої інстанції встановлено, що у більшості випадків заяви про надання відпустки позивач надсилала на підприємство мережею "Вайбер", зазначаючи про неможливість надати оригінал заяви, тобто не мала можливості і ознайомитись з оригіналом наказу про надання їй відпусток, що у військовий час, може вважатись поважною причиною.
		Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування наказу про звільнення та поновленні на роботі є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
		Відповідно до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
		Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
		Отже, вимушеним прогулом у розумінні ст. 235 КЗпП України є період часу з дня звільнення працівника по день винесення рішення суду про поновлення його на роботі.
		Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається судом одночасно з рішенням про поновлення на роботі.
		З врахуванням абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
		За п. 5 Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз. 1 п. 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
		Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу має бути стягнутий з відповідача на користь позивача з дня її звільнення до дня ухвалення судом рішення по справі.
		Відповідно до довідки від 02 лютого 2023 року №240 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 635,11 грн., час вимушеного прогулу за період з 21 липня 2023 року по 20 грудня 2023 року складає 109 робочих днів, тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 69226,99 грн. (635,11(середньоденна заробітна плата) х 109(кількість робочих днів вимушеного прогулу).
		Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно із ст. 137 ЦПК України - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійсненим ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
		Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представником позивача - адвокатом Матвієвським О.В. надано договір про надання професійної правничої допомоги від 25 липня 2023 року, відповідно до умов якого, п.4.1. договору сторони домовились про фіксований розмір гонорару за надання правової інформації та консультації та роз`яснень клієнту 500 грн., а відповідно до п. 4.2 за вивчення і збирання необхідних доказів і документів, у тому числі шляхом направлення адвокатських запитів, складання позовної заяви від імені клієнта, остання сплачує адвокату гонорар 4500 грн.
		На підтвердження сплати гонорару за надання правничої допомоги надано акт приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги від 11 серпня 2023 року де до сплати адвокату визначено суму 5000 грн.
		Частиною 2 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		З огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і подання адвокатом позовної заяви від імені та в інтересах позивача, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що у даній справі витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи, такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим та розумним. 
		На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для скасування оспорюваного наказу та поновлення позивача на роботі, оскільки при винесенні наказу про накладення дисциплінарного стягнення відповідачем порушено положення ст.148 КЗпП України, щодо строків накладення дисциплінарного стягнення, тому і вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, оскільки є похідними від заявлених вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення вимог діючого законодавства розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, чим порушив права відповідача на доступ до правосуддя, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції не позбавлений права розглядати таку категорію справ в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у розумінні положень ч.4 ст.19, ч.1 ст.274 ЦПК України й відповідач скористався своїми процесуальними правами надавши відзив на позов, до якого долучив копії документів, які він вважав за потрібне на підтвердження своїх заперечень позову. 
		Посилання скаржника на те, що підприємством було дотримано вимоги ч.1 ст.148 КЗпП України та стягнення було застосовано правомірно, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки актом службової перевірки від 15 червня 2023 року було встановлено, що ОСОБА_1 не з`являючись на робочому місці саме з 13 жовтня 2022 року по 28 квітня 2023 року без поважних причин, допустила прогули, у наказі про звільнення ОСОБА_1 , прогулами без поважних причин визначено робочі дні у період з 01 лютого 2023 року по 28 квітня 2023 року, що не відповідає дням прогулів, встановленим у акті службової перевірки, таким чином вказані строки накладення дисциплінарного стягнення не відповідають визначеним ст. 148 КЗпП України строкам притягнення до відповідальності. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані відповідачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
		Інші аргументи апеляційної скарги вже були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням їм відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах законодавства, а тому не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
		Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
		Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.
		Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року - залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий: М.Ю.Петешенкова
		 
		Суддя: В.С. Городнича
		 
		Т.П. Красвітна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...