Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/8000/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2024.
Дата набрання законної сили: 30.05.2024
Номер судового провадження: 61-14179ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 травня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 296/8000/22
		провадження № 61-14179св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -Житомирський медичний інститут Житомирської обласної ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Благодирем Сергієм Миколайовичем, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2023 року у складі судді Маслак В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Трояновської Г. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського медичного інституту Житомирської обласної ради (далі - Житомирський медичний інститут) про скасування наказу про призупинення дії трудового договору, визнання протиправною відмову у переведенні на дистанційну форму роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		Позов обґрунтований тим, що  28 серпня 2007 року вона працює на посаді викладача іноземних мов Житомирського медичного інституту. 
		У зв`язку із веденням на території України воєнного стану та з метою захисту її життя та життя її малолітніх дітей вона була змушена покинути Україну та виїхати на тимчасове проживання до Республіки Польща. 
		Після виїзду закордон вона продовжувала проводити заняття виключно за дистанційною формою навчання здобувачів вищої освіти, з використанням комунікаційних платформ. 
		Неодноразово зверталася до відповідача із проханням перевести її як матір двох малолітніх дітей на дистанційну форму роботи у новому навчальному році, однак відповідач повідомив про проведення навчання за змішаною формою та необхідність всім педагогічним працівникам бути присутніми на робочому місці. 
		Вона не відмовлялася від переведення її на дистанційну форму проведення занять на 0,53 ставки, хоча і не була попереджена у встановленому законом порядку про зміну істотних умов праці.
		Наказом Житомирського медичного інституту від 29 серпня 2022 року № 122-к/тр з 30 серпня 2022 року з нею призупинено дію трудового договору до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (далі - наказ № 122). 
		У відповідача була реальна можливість забезпечити її роботою, зокрема дистанційно, що виключає можливість прийняття рішення про зупинення дії трудового договору. 
		Відмова відповідача у її переведенні на дистанційну форму роботи є безпідставною, а призупинення дії трудового договору незаконним.
		Просила скасувати наказ № 122, визнати протиправною відмову Житомирського медичного інституту у задоволенні її заяви про переведення на дистанційну форму роботи, стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним призупиненням дії трудового договору на підставі наказу № 122.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Благодирем С. М., про відмову від частини позовних вимог задоволено, закрито провадження в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору.
		Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2023 року в позові відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обраний спосіб захисту в частині визнання протиправною відмови відповідача перевести позивачку на дистанційну форму роботи є неналежним, оскільки у такий спосіб не буде припинено порушення її прав, й у випадку задоволенні позову це матиме інші правові наслідки для захисту прав та інтересів позивачки, зокрема, отримання можливості для відшкодування.
		Наказ № 122 відповідач скасував самостійно, а позивачка відмовилась від позовних вимог у частині скасування наказу № 122. 
		Оскільки наказ № 122 видано на підставі статті 13 Закону №2136-ІХ, якою також врегульовано питання відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору, та покладено їх відшкодування на державу, що здійснює збройну агресію проти України, тому у Житомирського медичного інституту не виникає обов`язку зі сплати середнього заробітку позивачці за період чинності наказу № 122.
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Благодирем С. М., задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
		Суд апеляційної інстанції керувався тим, що у відповідача не відбувалися зміни в організації виробництва і праці, а відбулися зміни в формі навчання здобувачів освіти, що не впливає на посадові обов`язки викладача, що є відмінним від зміни істотних умов праці.
		Тому, доводи апеляційної скарги про неналежне попередження робітника про зміну умов праці та невинесення відповідного наказу є необґрунтованими.
		Незважаючи на те, що наказ № 122 скасовано наказом відповідача № 225, ОСОБА_1 наділена правом на підтримання позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору.
		Суд апеляційної інстанції врахував, що в судовому порядку наказ  №122 не визнаний незаконним, тому сам факт його скасування відповідачем не вказує на його незаконність.
		Оскільки, представник ОСОБА_1 відмовилась від позовних про визнання незаконним та скасування наказу № 122, наказом № 225 внесені зміни до табелю обліку робочого часу викладача ОСОБА_1 та замінено позначку «призупинення трудових відносин» (ІН) на позначку «неявка з нез`ясованих причин» (НЗ), тому немає підстав вважати, що ОСОБА_1 була відсутня на роботі з 30 серпня по 12 грудня 2022 року з вини відповідача і цей період підлягає оплаті, як вимушений прогул.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 через адвоката Благодиря С. М. направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року                       № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ) під час вирішення питання щодо законності призупинення дії трудового договору у період дії правового режиму воєнного стану та питання відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору; частини дванадцятої статті 60-2 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця забезпечити дистанційною роботою вагітних жінок, працівників, які мають дитину віком до трьох років або здійснюють догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку, працівників, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, батьків особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, а також осіб, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби.
		Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, провадження № 61-29896св18, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, провадження № 61-34953св18, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, провадження № 61-32739св18, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, провадження № 61-23495св18, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, провадження № 61-16521св18, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, провадження № 61-26450св18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, провадження № 61-3596св19, 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, провадження № 61-27007св18, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, провадження № 61-25407св18, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, провадження №61-33310св18, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, провадження № 61-11414св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, провадження № 61-14417св19, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, провадження № 61-29527св18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, провадження № 61-35160св18.
		Суд апеляційної інстанції не дослідив доказів у справі та вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги.
		У Верховному Суді на розгляді знаходиться справа № 296/8997/23 про дискримінацію у зв`язку із запропонованою формою праці відповідача.
		Просила стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 8 000,00 грн, апеляційної інстанції - 2 000,00 грн, касаційної інстанції - 2 000,00 грн.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив відповідача мотивований тим, що Житомирський медичний інститут пропонував позивачці найбільш прийнятні умови праці з дистанційною формою на 0,53 ставки, з чим вона не погодилась.
		Надання ОСОБА_1 кращих умов праці, ніж запропоновано відповідачем, призвело б до дискримінації інших працівників відповідача.
		Рішення судів є правильними, а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 
		У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		З 28 серпня 2007 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Житомирським медичним інститутом на посаді викладача іноземної мови (т. 1, а. с.10-12).
		Відповідно до заяви від 19 серпня 2022 року ОСОБА_1 повідомила в. о. ректора Житомирського медичного інституту про те що вона перебуває за кордоном з двома неповнолітніми дітьми та просить перевести її на дистанційну роботу в умовах військового часу (т. 1, а. с. 35).
		Наказом в. о. ректора Житомирського медичного інституту Гордійчук С від 23 серпня 2022 року №148/у наказано розпочати навчальний рік за погодженням з Житомирською обласною військовою адміністрацією за змішаною (змінною) формою навчання та забезпечити присутність на робочих місцях керівництва, адміністративно-управлінського персоналу, науково-педагогічних та педагогічних працівників закладу (т. 1, а. с. 15).
		Згідно з листом від 26 серпня 2022 року №279/09.00 Житомирський медичний інститут повідомив ОСОБА_1 , що має можливість забезпечити їй дистанційну роботу на 0,53 ставки викладача, що становить 380 годин, у разі подання заяви про переведення на 0,53 ставки (т. 1, а. с. 39).
		У відповідь на цей лист позивачка направила заяву від 27 серпня 2022 року про неприйнятність пропозиції відповідача перейти на дистанційну роботу за умови написання заяви про переведення на 0,53 ставки викладача, та наполягала на умовах роботи в дистанційному режимі на повну ставку (т. 1, а. с. 36, 37).
		Згідно з доповідною запискою начальника навчально-методичного відділу Людмили Плоткіної від 29 серпня 2020 року викладач іноземних мов ОСОБА_1 з 26 серпня 2022 року, після основної відпустки, не приступила до виконання посадових обов`язків. У навчально-методичного відділу немає можливостей забезпечити ОСОБА_1 роботу в дистанційному режимі на повну ставку (т. 1, а. с. 17).
		Відповідно до акта від 29 серпня 2022 року, який складений комісією у складі працівників Житомирського медичного інституту у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 перебуває за кордоном та не може прибути на роботу в м. Житомир (згідно із заявою), відмовляється від роботи в дистанційному режимі на 0,53 ставки, пропонується призупинити трудові відносини відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ (т. 1, а. с. 18).
		Наказом № 122 на підставі статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , викладачем іноземної мови, з 30 серпня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (т. 1, а. с. 16).
		Наказом в.о. ректора Житомирського медичного інституту Гордійчук С. від 12 грудня 2022 року № 225-к/тр із 30 серпня 2022 року скасовано наказ № 122, внесено зміни до табелю обліку робочого часу викладача ОСОБА_1 , а саме: замінено позначку «призупинення трудових відносин» на позначку «неявка з нез`ясованих причин» (т. 1, а. с. 85).
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
		Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
		Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на час розгляду справи.
		Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
		Закон № 2136-ІХ визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Згідно з пунктом 2 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
		Вказана норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою. Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, провадження № 61-292св23, від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22, провадження № 61-5950св23, від 22 травня 2024 року у справі № 755/10764/22, провадження № 61-2034св24.
		У справі, що переглядається, позивачка заявила вимоги про скасування наказу № 122, визнання протиправною відмову у переведенні на дистанційну форму роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із виданням наказу № 122.
		Водночас за заявою позивачки про часткову відмову від позову ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2023 року закрито провадження в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 122.
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції в цій частині позов не переглядав, висновків про незаконність наказу № 122 не викладав, а сам факт та підстави його скасування відповідачем не встановлюють його незаконність.
		З урахуванням вказаного позовна вимога про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із виданням наказу № 122 не може бути задоволена судами, оскільки не вирішувалось питання про незаконність наказу № 122.
		Тому доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та оцінив наказ № 122 на предмет його законності є безпідставними. 
		Висновки Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, провадження № 61-29896св18, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, провадження № 61-34953св18, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, провадження № 61-32739св18, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, провадження № 61-23495св18, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, провадження № 61-16521св18, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, провадження № 61-26450св18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, провадження № 61-3596св19, 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц, провадження № 61-27007св18, від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц, провадження № 61-25407св18, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, провадження №61-33310св18, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, провадження № 61-11414св18, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, провадження № 61-14417св19, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, провадження № 61-29527св18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, провадження № 61-35160св18 (на які посилається заявниця), щодо того, що суд не може вийти за межі позовних вимог і в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правові підставу та предмет позову, не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції.
		Щодо доводів касаційної скарги в частині визнання протиправною відмову у переведенні на дистанційну форму роботи, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до частини першої статті 60-2 КЗпП України дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
		Вагітні жінки, працівники, які мають дитину віком до трьох років або здійснюють догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку, працівники, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, батьки особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, а також особи, які взяли під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, можуть працювати на умовах дистанційної роботи, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби (частина дванадцята статті 60-2 КЗпП України).
		Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом в. о. ректора Житомирського медичного інституту за погодженням з Житомирською обласною військовою адміністрацією встановлено, що навчальний рік розпочинається за змішаною (змінною) формою навчання та наказано забезпечити присутність на робочих місцях керівництва, адміністративно-управлінського персоналу, науково-педагогічних та педагогічних працівників закладу.
		Згідно з матеріалами справи листом від 26 серпня 2022 року Житомирський медичний інститут повідомив ОСОБА_1 , що з урахуванням освітнього процесу заклад може забезпечити їй дистанційну роботу на 0,53 ставки викладача, для чого їй необхідно подати заяву про переведення на 0,53 ставки.
		Проте позивачка з цією пропозицією не погодилась.
		Стаття 60-2 КЗпП України, яка регулює порядок дистанційної роботи, лише у частині десятій передбачає право працівника вимагати переведення на дистанційну роботу на певний проміжок часу, але виключно у певних випадках, які встановленими судами попередніх інстанцій обставинами цієї справи не підтверджуються. У всіх інших випадках запровадження дистанційної роботи залежить від погодження з роботодавцем та не може вимагатися позивачкою від відповідача, тобто не є безумовним обов`язком відповідача. Під час оцінки можливості встановлення таких форм організації роботи суд, з точки зору виявлення порушення прав працівника, встановлює чи не мав працівник права вимагати такої форми організації роботи, чи відмовився працівник від такої пропозиції роботодавця, а також чи не допущено дискримінації серед працівників щодо таких пропозицій форми організації роботи.
		Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 205/1329/22, провадження № 61-6154св23.
		На час розгляду справи в судах попередніх інстанцій та на час перегляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено факту допущення дискримінації серед працівників відповідача, зокрема позивачки, щодо пропозицій дистанційної форми організації роботи.
		Посилання на розгляд справи № 296/8997/23 щодо дискримінації є необґрунтованим, оскільки позивачці у позові відмовлено, на час розгляду справи рішення є чинним. 
		Посилання заявниці на те, що суд апеляційної інстанції не врахував доказів того, що позивачка має двох неповнолітніх дітей, які є дітьми, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, є необґрунтованим, оскільки відповідно до статті 60-2 КЗпП України оцінюються не лише обставини щодо працівника, які дають йому можливість просити роботодавця про дистанційну форму організації праці, але і можливості роботодавця забезпечити таку роботу. 
		У справі, що переглядається, відповідач повідомив позивачку про те, що з урахуванням організації навчання на 2022/2023 роки він не міг забезпечити переведення ОСОБА_1 на дистанційну форму роботи на повну ставку, як про це просила позивачка, водночас із запропонованими умовами - 0,53 ставки на дистанційній формі позивачка не погодилась.
		З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції правильно виснував про відмову в позові в частині вимоги про визнання протиправною відмови у переведенні на дистанційну форму роботи. 
		Верховний Суд частково виходить за межі доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, у зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, прийнятих після подання касаційної скарги.
		Посилання заявниці на відсутність висновків Верховного Суду з питань застосування статті 13 Закону № 2136-ІХ та статті 60-2 КЗпП України є безпідставними, оскільки такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22, провадження № 61-292св23, від 08 травня 2024 року у справі № 359/5261/22, провадження № 61-5950св23, від 22 травня 2024 року у справі № 755/10764/22, провадження № 61-2034св24, від 24 квітня 2024 року у справі № 205/1329/22, провадження № 61-6154св23, та ін.
		Житомирський медичний інститут звернувся до Верховного Суду з клопотанням від 13 листопада 2023 року про долучення доказів до матеріалів справи, а саме копії судового рішення у справі № 296/8997/23.
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
		З огляду на вказане немає необхідності вирішувати клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваного рішення суду першої інстанції (в незміненій частині) та апеляційної інстанції - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції (в незміненій частині) та апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Щодо стягнення витрат на правничу допомогу
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		За результатами перегляду цієї справи касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (в незміненій частині) та апеляційної інстанції- без змін. 
		З огляду на вказане клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_1  про стягненні витрат на правничу допомогу відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Благодирем Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення.
		Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 квітня 2023 року в незміненій частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                           А. С. Олійник
		В. М. Ігнатенко
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...