Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 459/2219/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2024.
Дата набрання законної сили: 29.05.2024
Номер судового провадження: 51-7341км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020140150000126

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		29 травня 2024 року
		м. Київ
		справа № 459/2219/20
		провадження № 51-7341км23
		Верховний Судколегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                                ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,  
		за участю:
		секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 ,
		засудженого                                               ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020140150000126, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.  Сокаля Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там само, раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 15 травня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Червоноградський міський суд Львівської області вироком від 15 травня 2023 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.185 КК, та призначив йому покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від  відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік та поклавши на ОСОБА_7 обов`язки на підставі ст. 76 КК.
		Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_7 на користь ТзОВ СУПП «Полінет» 1776,38 грн матеріальної шкоди.
		Суд також вирішив питання щодо накладеного арешту, процесуальних витрат та долі речових доказів у кримінальному провадженні 
		За вироком суду, 04 лютого 2020 року після обіду ОСОБА_7 як директор ТзОВ  «Гравіс» таємно, маючи прямий умисел на заволодіння чужим майном з  корисливих мотивів, дав вказівку своїм підлеглим, а саме водіям ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та експедитору ОСОБА_10 проникнути на огороджену територію та  зрізати дерева, які знаходяться на суміжній з ТзОВ «Гравіс» території за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ТзОВ СУПП «Полінет», та вивезти зрізані дерева на належну ОСОБА_7 територію. На виконання цього розпорядження, не усвідомлюючи його незаконності, ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 проникли на вказану територію, де зрізали стовбури 14  дерев, помістили їх на вантажний автомобіль та перевезли зрізану деревину на  належну ОСОБА_7 територію, де останній розпорядився викраденим на  власний розсуд, спричинивши потерпілому ТзОВ СУПП «Полінет» матеріальний збиток на суму 1776,38  грн, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК.
		Львівський апеляційний суд ухвалою від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. 
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з  істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
		Зазначає, що оскаржені судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК, а ухвала апеляційного суду і ст. 419  КПК.
		Вказує, що кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 185 КК є помилковою, оскільки спосіб дій підлеглих ОСОБА_7 , а саме зріз дерев бензопилами (з  високим рівнем шуму), виключає ознаку таємності (непомітності), притаманну крадіжці. Не погоджується з наданою апеляційним судом оцінкою таким доводам, а  саме із твердженням про те, що викрадення є таємним і у випадку, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не мають чіткого розуміння щодо правового режиму майна або повноважень стосовно нього, не усвідомлюють злочинного характеру дій (очевидці не сприймають їх як протиправні).
		Захисник також зазначає про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 3 ст. 185 КК, як проникнення у сховище. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа №  569/1111/16-к, провадження                                № 13-14кс18), зазначає про відсутність у діях ОСОБА_7 фізичного критерію поняття «проникнення», адже як було встановлено судами сам ОСОБА_7 фізично не проникав на територію ТзОВ СУПП «Полінет». 
		Проникнення на територію ТзОВ СУПП «Полінет» здійснювали підлеглі ОСОБА_7 за його вказівкою - ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 . За сформульованим обвинуваченням це відбулось шляхом «пошкодження замка брами», а за оскарженими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій - шляхом «проникнення на огороджену територію». Під час дослідження як речового доказу замка жодних видимих механічних пошкоджень чи слідів зламу на ньому не виявлено. 
		Зважаючи на відсутність в діях ОСОБА_7 фізичного критерію поняття «проникнення», оцінка його дій та підлеглих йому осіб мала б здійснюватися у контексті інституту співучасті, чого у справі немає. 
		Крім того, територія земельної ділянки не є житлом, іншим приміщенням чи сховищем, жодного майна на ній не зберігалось, доступ до неї для ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не був обмеженим, з 2019 року вони неодноразово її прибирали від захаращення, а тому відсутній зміст юридичного критерію «проникнення».
		Вважає, що суд хибно відніс багаторічні зелені насадження (дерева) до предмета ч. 3 ст.  185 КК, оскільки предметом цього кримінального правопорушення може бути лише рухома річ, якою дерева не є.
		Вказує, що в діях ОСОБА_7 відсутній умисел на заволодіння чужим майном та корисливий мотив. 
		На думку захисника, висновки судів про відсутність доказів звернень в порядку п. 8 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затверджених постановою КМУ від 01 серпня 2006 року № 1045, свідчать про покладання тягаря доказування своєї невинуватості на обвинуваченого, що є неприпустимим. 
		Захисник вказує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторони захисту про те, що суд першої інстанції поклав в основу вироку недопустимі докази, здобуті стороною обвинувачення в порушення належної правової процедури внаслідок відсутності постанов про призначення групи прокурорів та відсутності в останніх повноважень на момент вчинення тих чи інших слідчих та процесуальних дій.
		У касаційній скарзі наведено доводи про неконкретність пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення (не розкрито мотиву, умислу, способу вчинення злочину тощо) та про вихід висновків суду за межі пред`явленого обвинувачення. 
		Захисник також зазначає про недотримання апеляційним судом приписів статей 23, 94 у взаємозв`язку із ч. 3 ст. 404 КПК. Стверджує, що апеляційний суд невмотивовано відхилив клопотання сторони захисту про дослідження доказів, у той же час зміст оскаржуваної ухвали свідчить про їх оцінку та висновки, що є протилежними висновкам суду першої інстанції. 
		Вказує, що об`єм речових доказів визначено не вірно - 1,78  м. куб., у той час як видано припис знищити 2 м. куб. деревини як речових доказів. Зауважує, що об`єм викраденої деревини ділової породи за обвинувальним актом було визначено більшим в рази. 
		Зазначає, що враховуючи особу обвинуваченого, місцевий суд вказав лише про невизнання вини, вік, сімейний стан та відсутність каяття, однак не зазначив та не дослідив його майнового стану та фінансових можливостей, особливо з точки зору розкриття мотиву вчиненого, що для ОСОБА_7 як керівника, засновника та учасника декількох господарських товариств з достатнім рівнем доходів є принизливим твердження у вироку про те, що він переслідував умисел на таємне викрадення чужого майна оціночним розміром трохи більше 1700 грн.
		Вказує, що ТзОВ СУПП «Полінет» не залучалось до кримінального провадження як потерпілий, реєстр матеріалів кримінального провадження не містить інформації про прийняття заяви про залучення до провадження як потерпілого чи винесення слідчим відповідної постанови, що Товариство не подавало заяви про кримінальне правопорушення, відомості про яке, як свідчать витяги з ЄРДР, були внесені до ЄРДР за матеріалами правоохоронних органів, отже Товариство не могло користуватись правами потерпілого в цьому провадженні. 
		У касаційній скарзі також наведено доводи про те, що в цивільному позові відсутні докази наявності матеріальної шкоди у юридичної особи в розумінні стандартів та правил ведення бухгалтерського обліку та звітності, а суди не керувалися положеннями ст. 129 КПК та не вирішували цивільний позов, резолютивна частина оскаржуваного вироку таких відомостей не містить, отже, і в цій частині вирок є очевидно незаконним.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 підтримали викладені у касаційній скарзі доводи та просили її задовольнити. 
		Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни. 
		Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.
		Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та  особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК. 
		За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у  статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й  достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та  положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на  відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у  статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
		Суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримались вказаних вимог кримінального процесуального закону. 
		Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення. 
		Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості  ОСОБА_7  у  вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, за результатом всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження. Керуючись законом, суд оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Так, суд дослідив показання обвинуваченого ОСОБА_7 , представника потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,  ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , експерта ОСОБА_25 , слідчого ОСОБА_26 та письмові докази, серед яких: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно, акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування СУПП «Полінет» в АДРЕСА_2 ), протокол огляду місця події від 13 лютого 2020 року, заяву від  19 лютого 2020 року про добровільну видачу ОСОБА_7 деревини, постанову про визнання предметів речовими доказами від 19 лютого 2020 року, лист КП «Комунальник Червоноградської міської ради від 19 лютого 2020 року про прийняття на відповідальне зберігання 2 куб. м. деревини; протокол тимчасового доступу до речей та документів від 14 квітня 2020  року, проведеного на підставі ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 20 березня 2020 року; оглянуті у виїзному судовому засіданні речові докази за їх місцем знаходження у КП «Комунальник»; висновок експерта від 20 липня 2022 року № СЕ-19/114-22/11115-ТВ та інші, оглянув у судовому засіданні речовий доказ -  навісний замок.
		Суд першої інстанції дотримався правил оцінки доказів, передбачених ст. 94 КПК, зокрема, показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який свою винуватість заперечив та пояснив, що ТзОВ СУПП «Полінет» межує з територіями, які перебувають у володінні ТзОВ «Гравіс», директором та власником якого є він. В минулому неодноразово працівники ТзОВ «Гравіс» територію ТзОВ СУПП «Полінет» очищували від чагарів та  захаращення, проти чого керівник ТзОВ СУПП «Полінет» ОСОБА_11 не  заперечував. 04 лютого 2020 року ОСОБА_7 віддав розпорядження працівникам ТзОВ «Гравіс» ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 взяти бензопилу та почистити територію ТзОВ СУПП «Полінет», де в той день брама не була закрита, вивезти все порізане автомобілем ГАЗ 33 бортовий (розмір борту 3м х 2м, без тенту) на територію ТзОВ «Гравіс», ніякого матеріального зиску з цього не мав, нічого зі зрізів дерев не використовував, добровільно їх видав.
		Як убачається з вироку, під час судового провадження було з`ясовано усі передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, відповідно до приписів ст.  374 цього Кодексу зазначено формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із достатньою конкретизацією встановлено і зазначено місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, а також вказано докази, на яких ґрунтується висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке отримало обґрунтовану правову кваліфікацію.
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що висновок суду про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, ретельно дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким дана належна оцінка, і вони правильно покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку.
		Доводи сторони захисту, які зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами кримінального провадження, де сторона захисту відстоює власну версію подій на підставі особистої оцінки доказів на предмет їх достовірності, відмінної від тієї, що надана судами попередніх інстанцій, яка вже була перевірена і  спростована під час судового розгляду та апеляційного перегляду, не можуть бути предметом касаційного розгляду за приписами ст. 433 КПК. 
		Щодо доводів про неконкретність пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, де, як вказує сторона захисту, не розкрито мотиву та умислу вчинення злочину
		Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів виходить з усталеної судової практики, зокрема, щодо оцінки правильності формулювання обвинувачення, відображенням якої є правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду України від  24 листопада 2016 року (справа № 5-328кс16).
		Кримінальний процесуальний закон вимагає обов`язкового відображення трьох складників щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули обвинувачення); правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення. При цьому фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі. 
		Суд звертає увагу, що для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже правильне їх відображення має суттєве значення для  дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та  належної реалізації права на захист. Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка є фактичною моделлю вчиненого злочину. Юридичне  формулювання (формула та формулювання обвинувачення) є правовою моделлю кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
		У цьому провадженні викладена стороною обвинувачення в обвинувальному акті фабула обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК віддзеркалює обставини, які сторона обвинувачення вважала доведеними, і відповідне твердження про те, що   ОСОБА_7 надав вказівку своїм підлеглим працівникам зрізати на території ТзОВ СУПП «Полінет» дерева, які належать вказаному товариству, та вивезти їх на територію ТзОВ «Гравіс» для заготовок. Для досягнення вказаної мети, працівники ТзОВ  «Гравіс» пошкодили замок брами, яка веде на територію ТзОВ СУПП «Полінет», звідки викрали деревину, після чого вивезли її на територію ТзОВ «Гравіс» та надалі ОСОБА_7 розпорядився нею на власний розсуд. У результаті умисних злочинних дій ОСОБА_7 спричинив ТзОВ СУПП «Полінет» матеріальні збитки на загальну суму 24 319, 12 грн. 
		Саме від обвинувачення такого змісту ОСОБА_7 захищався під час досудового розслідування та в ході судового розгляду, відстоював власну версію подій, наводив доводи на спростування версії сторони обвинувачення. Процесуальна поведінка і  позиція сторони захисту під час досудового розслідування, судового розгляду та  апеляційного перегляду щодо надання та оцінки доказів, спростування доводів обвинувачення, стосувалася відстоювання оцінок та аргументів щодо кожного доказу, а  також обстоювання правових позицій про відсутність в інкримінованому діянні окремих елементів та ознак інкримінованого злочину, яка спирається на власну оцінку фактичних і юридичних ознак інкримінованого правопорушення (об`єкту та предмету кримінального правопорушення, ознак таємності та проникнення, способу його вчинення, мотиву та прямого умислу, суб`єкту правопорушення), які мають кримінально-правове значення, і вказане дає підстави до висновку про належне усвідомлення суті висунутого за ч. 3 ст. 185 КК обвинувачення (таємне викрадення чужого майна, поєднане із проникненням у сховище). 
		За безпосереднім дослідженням доказів суд першої інстанції встановив, що   ОСОБА_7 дав вказівку своїм підлеглим проникнути на огороджену територію, що належить на праві власності ТзОВ СУПП «Полінет», після чого вивезти зрізані дерева на належну йому територію. На виконання цього розпорядження, працівники ТзОВ «Гравіс» проникли на територію, де зрізали стовбури 14 дерев, помістили їх на вантажний автомобіль, після чого перевезли зрізану деревину на належну ОСОБА_7 територію, де останній розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому ТзОВ СУПП «Полінет» матеріальний збиток на суму 1776,38 грн, тобто вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК.
		Викладені в мотивувальній частині оскарженого вироку фактичні обставини містять відображення всіх ознак інкримінованого кримінального правопорушення, які є  істотними для вирішення питання про кваліфікацію дій засудженого та інші кримінально-правові наслідки. Формулювання обвинувачення відповідає тексту диспозиції відповідної кримінально-правової норми, формула кваліфікації судом також наведена правильно. Активна процесуальна поведінка сторони захисту свідчить про те, що захист здійснювався саме від висунутого засудженому обвинувачення, зміст якого останній усвідомлював правильно. 
		Сторона захисту безпідставно посилається на вихід судом за межі висунутого обвинувачення, оскільки за обвинувальним актом йдеться про те, що проникнення відбулося шляхом «пошкодження замка брами», а за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами - шляхом «проникнення на огороджену територію». 
		Вище вже йшлося, що для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» принципове значення має встановлений власником обмежений режим доступу та  наявність у особи умислу на незаконне вторгнення (входження, потрапляння) до сховища в обраний нею спосіб з метою заволодіння чужим майном. В цьому провадженні відповідні обставини із достатньою повнотою відображені в  обвинувальному акті, а висновки суду за результатами дослідження і оцінки доказів щодо обставин проникнення не можна вважати виходом за межі обвинувачення. На  виконання приписів статей 91, 94, 368, 370, 374 КПК судом у вироку проаналізовані всі обставини, які підлягають доказуванню в цьому провадженні, судовий розгляд здійснено із дотриманням вимог ст. 337 цього Кодексу.
		Відображення у вироку того, що за дослідженням доказів судом встановлено місце знаходження викраденої з території ТзОВ СУПП «Полінет» деревини на території ТзОВ  «Фабрика дверей «Гранд» є прямим виконанням вимог вказаних вище статей КПК, адже посилання у судовому рішенні на докази, покладені в обґрунтування висновків суду, та відображення і аналіз їх змістовної складової є обов`язком суду за відповідними приписами. 
		Викладені в мотивувальній частині оскарженого вироку фактичні обставини містять відображення всіх ознак інкримінованого кримінального правопорушення, які є істотними для вирішення питання про кваліфікацію дій засудженого. Формулювання обвинувачення відповідає тексту диспозиції відповідної кримінально-правової норми, формула кваліфікації судом також наведена правильно.
		Щодо доводів про відсутність ознак таємності як способу вчинення крадіжки
		Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується за допомогою двох критеріїв - об`єктивного та суб`єктивного. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого. Викрадення вважається таємним, коли заволодіння чужим майном відбувається: за  відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно); у присутності інших осіб, але непомітно для них або якщо вони не усвідомлюють злочинного характеру дій (очевидці не сприймають їх як протиправні), коли інші особи переконані у правомірності дій винного; у присутності осіб, які у зв`язку зі  своїми  фізичними чи психічними особливостями нездатні були надати належну оцінку протиправному заволодінню майном (малолітні, психічно хворі); на очах у сторонніх осіб, які схвально ставляться до дій винного, усвідомлюючи їх протиправність. Суб`єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає усвідомлення винним того, що його дії непомічені з боку інших осіб, або того, що його дії помічені, але інші особи не сприймають їх як протиправні, або схвально ставляться до них, отже винний усвідомлює, що його дії не спрямовані всупереч волі інших осіб.
		Розглянувши аналогічні доводи апеляційний суд спирався на усталену правозастосовну практику і обґрунтовано зазначив, що таємним є таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Разом із тим, таємним викрадення є і у випадку, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не обізнані щодо правового режиму майна або повноважень стосовно нього, коли не усвідомлюючи злочинного характеру дій очевидці не сприймають їх як протиправні.
		Сторона захисту вважає, що зріз дерев бензопилами (з високим рівнем шуму) в цьому провадженні виключає ознаку таємності (непомітності), притаманну крадіжці. Проте  обставин того, що ОСОБА_7 діяв відкрито в аспекті приписів ст.  186  КК, в  цьому провадженні не встановлено. 
		Натомість, сам рівень шуму від бензопили не свідчить про те, що ОСОБА_7 усвідомлював, що іншими особами його дії сприймаються як протиправне викрадення чужого майна і бажав вчинити таким способом. 
		Судами встановлено, що підпорядковані ОСОБА_7 особи, які діяли на виконання його вказівки, не усвідомлювали протиправності своєї поведінки, вважали, що виконують правомірне розпорядження.
		Свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що 04 лютого 2020 року він був на заправці WOG і почув звуки падаючого дерева. Територія СУПП «Полінет» межує з цією заправкою, є закритою територією, брама закривається на навісний замок, ключ від якого є у ОСОБА_11 та у нього. Коли він підійшов до території, то побачив, що брама прикрита, але не закрита на колодку, та трьох чоловіків, які зрізали дерева. На його запитання за чиєю вказівкою це відбувається, отримав відповідь, що дерева зрізують за вказівкою директора, однак думав, що це узгоджено з його батьком. 07 лютого 2020 року йому стало відомо, що порізка деревини відбулась без дозволу батька.
		Отже, з огляду на встановлені судами обставини, висновки про те, що викрадення вчинено таємним способом є обґрунтованими і правильними. Колегія суддів відхиляє доводи захисника про те, що зріз дерев бензопилами (з високим рівнем шуму), виключає ознаку таємності, притаманну крадіжці, оскільки такі дії для оточуючих не свідчать беззаперечно про їх незаконність.
		Колегія суддів звертає увагу, що судовий розгляд здійснено в межах, встановлених ст.  337 КПК, а апеляційний перегляд - ст. 405 цього Кодексу. При цьому, доводи захисника про відсутність таємного способу викрадення по своїй суті спрямовані на відстоювання обставин, встановлення яких є підставою для застосування більш суворого закону про  кримінальну відповідальність. Водночас, скарга захисника не є тим процесуальним приводом, про який йдеться в ч. 2 ст. 437 КПК, за яким суд касаційної інстанції може погіршити становище засудженого. 
		Щодо доводів про неправильне встановлення обсягу предмету злочину та розміру заподіяної шкоди
		Викрадені ОСОБА_7 дерева належать ТзОВ СУПП «Полінет», їх було зрізано на території, яка є недоступною для загалу, деревину вилучено з неї та перевезено до очолюваного обвинуваченим ТзОВ «Гравіс».
		Із заяви про добровільну видачу від 19 лютого 2020 року вбачається, що цього дня ОСОБА_7 добровільно видав вказану деревину, яка на той час знаходилась на території ТзОВ «Фабрика дверей «Гранд».
		Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 21 лютого 2020 року накладено арешт на 2 м3 деревини, серед якої є деревина акації, верби, берези, вільхи що була добровільно видана ОСОБА_7 . Вказане майно прийнято на відповідальне зберігання КП «Комунальник» Червоноградської міської ради.
		Суд оглянув у виїзному судовому засіданні вказані речові докази за їх місцезнаходженням у КП «Комунальник» за участю залучених спеціалістів - працівника Сокальського «Галсіллісу» ОСОБА_27 і Радехівського «Галсіллісу» ОСОБА_28 та  встановив, що об`єм частини твердолистяних порід становить 1,26 м3, а об`єм частини хмизу - 0,56 м3 .
		Суд визнав логічними і послідовними дані, відображені у постанові про визнання речовими доказами щодо об`єму деревини, що добровільно була видана обвинуваченим, який становив 2 м3 та в подальшому був оглянутий судом із залученням спеціалістів, які методом арифметичних обмірів та підрахунків встановили об`єм твердої частини деревини у складометрах 0,9 м х 3,6 м х 0,6 м, що із застуванням перетворюючого коефіцієнта відповідає 1,26 м3, та об`єм хмизу 1,4 м х 0,9 м х 0,6 м дорівнює 0,75 складометрів, що відповідає 0,56 м3. 
		З висновку експерта від 20 липня 2022 року № СЕ-19/114-22/11115-ТВ, проведеного на підставі ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 14 квітня 2022 року, вбачається, що станом на 04 лютого 2020 року ринкова вартість дров`яної деревини непромислового використання 1 групи твердолистяних порід об`ємом 1,26 м3 та хмизу м`яколистих порід об`ємом 0,57 м3 становить 1776,38 грн.
		Відображення у вироку встановлених судом даних щодо предмету кримінального правопорушення в обсязі меншому, ніж йшлося в обвинувальному акті, але підтвердженому доказами, оціненими із дотриманням вимог статей 23, 94 КПК, не може бути розцінене як вихід за межі висунутого обвинувачення. Перевіривши обґрунтованість припущення сторони обвинувачення, відображене в обвинувальному акті, про вид і розмір заподіяної шкоди, суд, визнавши його частину безпідставною, виконав обов`язок,  покладений на нього приписами статей 2, 368, 370, 374 КПК.
		Отже, суд дійшов обґрунтованого переконання, що саме цей об`єм деревини є  предметом злочину. Його вартісна ознака відповідає приписам ст. 185 КК, з огляду на що колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту як  безпідставні. 
		Щодо тверджень про відсутність ознак предмета кримінального правопорушення
		Сторона захисту посилається на те, що судами попередніх інстанції хибно віднесено багаторічні зелені насадження (дерева) до предмета кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.185 КК, адже його предметом може бути рухома річ, в той час як дерева не є рухомою річчю. Вказує, що дерева не можуть розглядатися як окремий об`єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони розташовані, оскільки вони є складовою частиною земельної ділянки, враховуючи приписи ч. 3 ст. 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
		Дійсно, згідно зч. 3 ст.373 ЦК право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об`єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній розташовані, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
		Водночас за ч. 2 ст. 79 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
		Вказані приписи означають ні що інше як те, що на праві власності власнику земельної ділянки належать багаторічні насадження (дерева), які за приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 4) не  потребують окремого офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Дерева, що ростуть на території ТзОВ СУПП «Полінет», перебувають у його власності на підставі приписів вказаних вище норм ЦК і  ЗК. Виникнення та існування права власності на дерева, розташовані на земельній ділянці, не обумовлюється дотриманням приписів обліку за стандартами та правилами ведення бухгалтерського обліку та звітності. 
		За ознаками предмета кримінального правопорушення крадіжку (ст. 185 КК) необхідно відмежовувати від правопорушення, передбаченого ст. 246 КК, предметом якого є  дерева і чагарники, які ростуть у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, у  заповідниках або на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду. 
		Порубка дерев і чагарників на територіях, не віднесених до лісового фонду (ст. 4 Лісового кодексу України), не тягне відповідальності за ст. 246 КК. Незаконна порубка з  корисливою метою дерев і чагарників поза межами лісового фонду України (на  сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних, садових чи інших земельних ділянках) утворює склад кримінального правопорушення проти власності або самоправства.
		Дерева на земельній ділянці є власністю фізичних або юридичних осіб, на відміну від незаконної порубки лісу, вони включені в цивільно-правовий (господарський) обіг і в такий спосіб набули якості майна (товару з міновою вартістю), отже є предметом кримінальних правопорушень проти власності. Відокремлення їх від кореня і  викрадення, правильно кваліфіковано в цьому провадженні за ч. 3 ст. 185 КК. 
		Щодо доводів про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 3 ст. 185 КК, як проникнення у сховище
		Як вбачається з правової позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 19 листопада 2018 року (справа № 205/5830/16-к, провадження № 51-2436кмо18), огороджена територія може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем). 
		При цьому необхідно встановити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати винній особі відповідне місце чи територію як «сховище» до протиправного вторгнення. Вирішальне значення має встановлення обмеженого режиму доступу та наявність у особи умислу на незаконне вторгнення (входження, потрапляння) до сховища та  незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном. Проникнення (протиправне вторгнення) може бути пов`язане із подоланням перешкод, або здійснюватися без такого. Не виключається кваліфікація за відповідними частинами статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності, у разі проникнення в незамкнене на замок житло, інше приміщення або сховище, оскільки відсутність замка або відкриті двері або ворота автоматично не дають підстав вважати будь якій особі, що доступ на приватну територію є  вільним і необмеженим, що він не потребує  отримання відповідного дозволу власника або володільця.
		У цьому провадженні жодна із встановлених судом обставин не свідчить про те, що  засуджений мав право перебувати в день вчинення кримінального правопорушення на чужій земельній ділянці особисто або таке право за його вказівкою мали підпорядковані йому особи. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що викрадення майна з  території, огорожа якої об`єктивно перешкоджає вільному доступу сторонніх осіб, охоплюється ознакою «проникнення», обов`язковою ознакою якого є незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у місці, де знаходиться майно. Натомість ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що суміжна земельна ділянка перебуває у власності ТзОВ СУПП «Полінет», тобто є для нього чужою, є огородженою, в`їзд на яку здійснюється через дерев`яні ворота, які, як правило, закриті на навісний замок, тобто така територія є недоступною для загального доступу, віддав наказ підлеглим особам на проникнення на таку з метою вчинення протиправних дій. Викрадення майна з території, огорожа якої об`єктивно перешкоджає вільному доступу сторонніх осіб, охоплюється ознакою «проникнення».
		Посилання сторони захисту на те, що в попередні роки ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 неодноразовою відвідували території ТзОВ СУПП «Полінет» з огляду на необхідність її періодичного прибирання та чистки дерев, як мінімум з 2019 року, жодним чином не спростовує встановлений судом факт протиправності їх проникнення 04  лютого 2020 року на вказану територію за наказом ОСОБА_7 , який усвідомлював відсутність дозволу для того.
		Те, що сам ОСОБА_7 особисто не заходив на цю територію, а лише віддав наказ працівникам, які перебувають в його підпорядкуванні, не змінює правової оцінки його дій та  розцінюється як спосіб вчинення крадіжки.
		За правовою позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 07 червня 2021 року (справа № 755/7958/17, провадження № 51-1372кмо20) за ч. 2 ст. 27 КК йдеться як про безпосереднє вчинення кримінального правопорушення виконавцем, так і про його опосередковане вчинення виконавцем шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Судова практика ніколи не заперечувала можливості опосередкованого вчинення кримінального правопорушення поза рамками інституту співучасті.
		Так, вчинення кримінального правопорушення особою із залученням осіб, які внаслідок віку (ст. 22 КК) чи неосудності (ст. 19 КК) не є його суб`єктами, не утворює співучасті та  відповідно до ч. 2 ст. 27 КК особа, яка їх використала, розглядається як виконавець злочину і її дії кваліфікуються за статтями КК, якими передбачено відповідальність за  відповідне кримінальне правопорушення. 
		Також не підлягають кримінальній відповідальності особи, які діяли під фізичним або психічним примусом внаслідок застосування відповідного насильства чи погроз. У разі їх залучення для здійснення кримінального правопорушення, якщо наявні умови, передбачені статтями 40, 39 КК, особа, яка використала осіб, що діяли під примусом, є  виконавцем кримінального правопорушення.
		Окремим випадком, про який йдеться в ч. 2 ст. 27 КК, є використання для вчинення кримінального правопорушення осіб, психічне ставлення яких до вчиненого ними діяння виявляється в формі, відмінній від тої, про яку йдеться у відповідній частині статті (статті) Особливої частини як про ознаку суб`єктивної сторони, які, зокрема, не усвідомлюють суспільної небезпечності діяння, того, що воно спрямоване на заподіяння істотної шкоди правоохоронюваним відносинам, не передбачають можливості настання суспільно небезпечних наслідків, не бажають і свідомо не припускають їх настання, адже сприймають свої дії як правомірні за обставин конкретного провадження (мають переконливі і обґрунтовані підстави для такого сприйняття). 
		Спираючись на вказане вище, колегія суддів вважає безпідставними посилання сторони захисту на правові позиції в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018  року (справа № 569/1111/16-к, провадження № 13-14кс18), адже всупереч твердженням у касаційній скарзі, у діях ОСОБА_7 наявний фізичний критерій поняття «проникнення» попри те, що він особисто не перебував на території ТзОВ СУПП «Полінет» під час вчинення злочину. Підлеглі ОСОБА_7 - ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , які діяли за його вказівкою і не усвідомлювали протиправності своїх дій, не керувалися метою, притаманною крадіжці, і відповідними мотивами, стали «знаряддям», яке було використано засудженим для викрадення чужого майна, його протиправного, безоплатного і безповоротного вилучення з фондів власника. 
		Отже, суди обґрунтовано виходили із того, що ОСОБА_7 , який 04 лютого 2020 року віддав розпорядження працівникам ТзОВ «Гравіс» ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 взяти бензопилу та зрізати кілька дерев на території ТзОВ СУПП «Полінет», яка є обгородженою, та вивезти все порізане автомобілем ГАЗ 33 бортовий на територію ТзОВ «Гравіс», за встановлених обставин діяв як виконавець кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
		Щодо доводів про відсутність ознак суб`єктивної сторони в діянні ОСОБА_7 .
		Аналогічні доводи були предметом оцінки апеляційного суду, який обґрунтовано їх спростував, навів належні мотиви постановленого рішення.
		Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 185 КК, характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою.
		За ч. 2 ст. 24 КК умисел є прямим, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та розуміє, що вчинене ним діяння заподіює істотну шкоду об`єкту кримінально правової охорони. Зокрема, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим зменшує майнові фонди потерпілого, завдає йому матеріальну шкоду.
		Передбачення є внутрішнім психічним уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності), а про бажання їх настання свідчать конкретні дії, спрямовані на їх досягнення.
		Мотивом кримінального правопорушення є внутрішнє спонукання до його вчинення, рушійна сила кримінально караного діяння, метою якого є мислене уявлення особи про бажаний результат свого діяння в обраний винуватим спосіб. Мотив і мета мають внутрішній суб`єктивно-психологічний зв`язок між собою. За своєю сутністю мотив та мета є корелятивними поняттями щодо визначення сфери психічної діяльності, які розкривають її в різних аспектах: мотив як відправний пункт діяльності особи, який впливає на будь-яку діяльність, тобто викликає її, а мета як мислене уявлення про результат, який має її завершити. Мотив кримінального правопорушення можна визначити як свідоме і вольове спонукання до досягнення мети.
		У кримінально-правовому розумінні, корисливий мотив крадіжки являє собою спонукання особи до протиправного збільшення майнових фондів (як свого, так і третіх осіб) за рахунок вилучення чужого майна всупереч волі власника (володільця, уповноваженої особи) із  його володіння. Протиправність означає, що суб`єкт (винна особа) не має жодного права і будь-яких підстав для вилучення майна, воно для нього є  чужим. Крім того, таке вилучення є безоплатним, тобто майно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості під час вилучення. 
		Крадіжка майна вважається закінченим злочином з моменту, коли винна особа повністю реалізувала умисел щодо викрадення чужого майна, яке передбачає такий перехід майна до винного, який надає йому навіть початкову реальну можливість розпорядитися ним на  власний розсуд. 
		При цьому докладне визначення цього моменту в кожному конкретному випадку залежить від характеру майна, навколишньої обстановки вчинення крадіжки. Змістом поняття «викрадення» охоплюється послідовна реалізація умислу, спрямованого на протиправне заволодіння чужим майном і наступне його вилучення. Майно  вважається вилученим, коли воно вибуло з фактичного володіння власника (уповноваженої особи) внаслідок протиправних дій винуватої особи. 
		З моменту протиправного вилучення чужого майна, майнові фонди власника зменшуються на суму його вартості і, відповідно, протиправно збільшуються майновий фонд винної особи (особи, в інтересах якої вона діє за відповідним внутрішнім спонуканням). 
		Об`єктивні ознаки вчиненого кримінального правопорушення віддзеркалюють собою внутрішню його сторону, відображують ознаки суб`єктивної сторони (вини, мотиву і цілі), перебувають із ними у співвідношенні зовнішньої форми і внутрішнього змісту, що обумовлює їх бінарний взаємозв`язок.
		Отже, виявлене зовні збільшення майнових фондів особи внаслідок здійснення нею цілеспрямованих на вилучення чужого майна дій свідчить, в контексті приписів ст.  185  КК, про наявність у особи відповідних корисливих мети і мотиву, прагнення, спонукання особи до незаконного збільшення майнових фондів за рахунок вчинення протиправних дій (викрадення чужого майна).
		За усталеною судовою практикою застосування положень ст. 94 КПК, доказування суб`єктивної сторони кримінального правопорушення досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких ознак суб`єктивної сторони злочину, як прямий умисел та визначені в законі мотив та мета. 
		Ознаки суб`єктивної сторони вчинених кримінальних правопорушень та особливості психічного ставлення винного до вчиненого діяння і його наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК. Такий правозастосовний підхід відповідає вимогам закону про кримінальну відповідальність і кримінального процесуального закону під час здійснення правозастосовної діяльності за висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, відображеними у постанові від 28 вересня 2020 року (справа № 640/18653/17, провадження № 51-543кмо20) і в цьому провадженні судами попередніх інстанцій він дотриманий.
		Саме із такого обґрунтовано виходили суди попередніх інстанцій. Враховуючи відображені у вироку докази та встановлені судами обставини, безпідставними є доводи сторони захисту про відсутність у засудженого прямого умислу на викрадення чужого майна та корисливих мотиву та мети, а відтак і складу інкримінованого кримінального правопорушення в діях ОСОБА_7 , який віддав підлеглим працівникам розпорядження про зрізання дерев на чужій території, усвідомлював, що такі йому не належать, знаходяться на території, що перебуває в приватній власності, наказав вилучити території ТзОВ СУПП «Полінет» зрізану деревину, добровільно видану ним в подальшому на території ТзОВ «Фабрика дверей «Гранд».
		Отже, суд дійшов обґрунтованого висновку, що показання обвинуваченого про відсутність у нього прямого умислу на заволодіння чужим майном та корисливого мотиву спростовуються його фактичними діями.
		Місцевий суд також небезпідставно зазначив, що за обставин, на які посилався обвинувачений, він мав діяти відповідно до п. 8 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затверджених постановою КМУ  від 01 серпня 2006 року № 1045, проте таких дій ним вчинено не було. 
		Враховуючи приписи статей 22, 26 КПК у колегії суддів відсутні будь-які підстави сприймати як обґрунтовані твердження сторони захисту про те, що посилання суду на  норми, які визначають правомірну поведінку в обставинах, на існуванні яких наполягала сторона захисту під час відстоювання власної версії подій, є перекладанням на неї тягаря доказування невинуватості.
		Апеляційний суд небезпідставно звернув увагу на те, що віддаючи розпорядження про зрізання дерев на чужій території, ОСОБА_7 усвідомлював, що такі йому не належать і знаходяться у власності ТзОВ СУПП «Полінет», що факт їх переміщення на територію очолюваного ним ТзОВ «Гравіс» свідчить про фактичне вилучення майна у законного власника і реальну можливість ОСОБА_7 розпоряджатися чи користуватись таким і наміру, за встановлених обставин, у подальшому використати у своїх корисливих цілях. Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими і правильними.
		Колегія суддів відхиляє доводи захисника про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам сторони захисту про недопустимість доказів внаслідок відсутності постанов про призначення групи прокурорів, отже відсутності в останніх повноважень вчиняти слідчі та процесуальні дії, з огляду на таке. 
		Апеляційний суд надав належну оцінку аналогічним доводам. Так, цей суд зазначив, що  у матеріалах справи наявні постанови від 13 лютого 2020 року, 02 квітня 2020 року, 03 серпня 2020 року та 18 серпня 2021 року, відповідно до яких заступник керівника органу прокуратури призначав групи прокурорів, відомості про що відображено у  повному витягу з ЄРДР у цьому кримінальному провадженні. Оскільки під час досудового розслідування сторона захисту не ставила під сумнів повноваження прокурорів, постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні надано безпосередньо у судовому засіданні.
		Як убачається із матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування та відкриття матеріалів у порядку, визначеному ст. 290 КПК, сторона захисту не заявляла про відсутність постанов про призначення групи прокурорів та не ставила під сумнів повноваження прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, не подавала жодних заяв, зауважень та клопотань про повноваження прокурорів у кримінальному провадженні. 
		Таке питання було порушено під час судового розгляду після залучення до справи нових захисників та надання їм доступу до матеріалів досудового розслідування.
		Сторона захисту заявила клопотання про визнання доказів недопустимими, де  зазначила, зокрема, про те, що згідно наданих для ознайомлення стороні захисту в порядку ст. 290 КПК матеріалів кримінального провадження, відсутня постанова про призначення прокурора. У зв`язку із цим прокурор надав суду постанови про призначення групи прокурорів, які були долучені до матеріалів кримінального провадження та досліджені і перевірені судом у встановленому законом порядку. 
		Відповідно до правового висновку у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963 кмо20), постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які  здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані  прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Отже, надання прокурором під час судового розгляду постанови про визначення групи прокурорів, для підтвердження їх повноважень на досудовому розслідуванні, не є тим порушенням вимог КПК, яке має наслідком визнання доказів недопустимими, що узгоджується із раніше висловленими правовими позиціями Верховного Суду (постанови від 27 січня 2022 року в справі № 307/547/21 (провадження № 51-3709км21), від 11 березня 2024  року в справі № 459/3664/18 (провадження № 51-5762км23).
		Щодо оцінки припущень сторони захисту про фальсифікацію постанов про призначення прокурорів, колегія суддів зазначає, що чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК, що має застосовуватися для розгляду і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать, як не належать суди і до кола повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв про вчинення адміністративних чи дисциплінарних порушень, вчинених працівниками поліції. 
		Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їх повноважень КПК.
		У цьому кримінальному провадженні відсутні відомості про те, що сторона захисту зверталася із заявами про вчинення кримінального правопорушення у зв`язку з  відсутністю у прокурорів повноважень на момент вчинення тих чи інших слідчих та процесуальних дій, у порядку, передбаченому ст. 214 КПК, чи із заявами такого змісту в порядку дисціплінарного чи адміністративного провадження. Обґрунтованих підстав для таких звернень у матеріалах кримінального провадження немає.
		Разом із тим, в касаційній скарзі не міститься обґрунтованого спростування висновків апеляційного суду про допустимість відповідних доказів, наданих стороною обвинувачення та досліджених під час судового розгляду, про відсутність підстав до застосування правових наслідків, передбачених ст. 290 КПК, оскільки в ході розгляду справи у  змагальній процедурі всі докази були відкриті стороні захисту.
		Суд звертає увагу, що під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування стороною захисту не було висловлено жодних зауважень з приводу відсутності таких постанов в матеріалах кримінального провадження, при цьому, сторона захисту не зазначила, які саме матеріали відкриті стороною обвинувачення. Разом із тим, відповідно до ч. 9 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів. Цей факт повинен бути письмово підтверджений самим учасником кримінального провадження, якому надано доступ. Негативним наслідком невиконання такого обов`язку для сторони кримінального провадження є відсутність обґрунтованих підстав стверджувати на етапі судового розгляду про те, що певні матеріали не були відкриті в порядку ст. 290 КПК і що стороні не було надано доступу до матеріалів у передбаченому законом порядку.
		Щодо доводів про те, що ТзОВ СУПП «Полінет» не набуло статусу потерпілої особи та безпідставно користувалося правами потерпілого 
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
		Згідно з ч. 2 цієї статті права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 07 лютого 2020 року ОСОБА_11 подав начальникові Червоноградського ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_29 заяву про вчинення кримінального правопорушення, а саме викрадення з  приватної території ТзОВ СУПП «Полінет» дерев (т. 2, а.с. 113). 
		12 лютого 2020 року керівник ТзОВ СУПП «Полінет» ОСОБА_11 звернувся до  вказаного вище адресата із листом, де йдеться про те, що з метою розгляду заяви ТзОВ СУПП «Полінет» від 07 лютого 2020 року про зрізання і викрадення дерев Товариство  направляє відповідні документи, які просить долучити до зазначеної заяви (т. 2, а.с. 114). 
		Отже, в цьому провадженні ТзОВ СУПП «Полінет» набуло статусу потерпілого відповідно до приписів ч. 2 ст. 55 КПК.
		Посилання захисника на те, що згідно з відомостями з витягу з ЄРДР кримінальне провадження було зареєстровано за матеріалами правоохоронних органів, колегія суддів не приймає до уваги як необґрунтоване, адже внесення відомостей до ЄРДР не за заявою потерпілого не виключає набуття відповідного статусу у кримінальному провадженні за приписами КПК. 
		Щодо доводів про те, що в цивільному позові відсутні докази наявності матеріальної шкоди у юридичної особи, що суди не керувалися положеннями ст. 129 КПК та не вирішували цивільного позову, що резолютивна частина вироку таких відомостей не містить
		Твердження захисника про те, що суди не вирішували цивільного позову є безпідставними та спростовуються змістом оскаржених судових рішень.
		Так, місцевий суд, вирішуючи питання цивільного позову, зазначив, що з огляду на те, що висновки експерта від 16 липня 2020 року № 16/653 та від 20 травня 2020 року № 16/450 визнано недостовірними, то і підстав для покладення їх в основу визначення вартості за цивільним позовом немає. 
		Разом із тим, за висновком експерта від 20 липня 2022 року № СЕ-19/114-22/11115-ТВ встановлено, що станом на 04 лютого 2020 року ринкова вартість дров`яної деревини непромислового використання 1 групи твердолистяних порід об`ємом 1,26 м. куб. та хмизу м`яколистих порід об`ємом 0,57 м. куб. становить 1776,38 грн, відтак саме такий розмір матеріального збитку підлягає відшкодуванню.
		У резолютивній частині вироку суд зазначив про стягнення з ОСОБА_7 на користь ТзОВ СУПП «Полінет» 1776,38 грн матеріальної шкоди. 
		Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та залишив вирок без змін.
		Оцінюючи правильність вирішення судом цивільного позову ТзОВ СУПП «Полінет» до   ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення в розмірі 1776, 38 грн, апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку про те, що визначення суми стягнення на підставі висновку експерта від 20 липня 2022  року № СЕ-19/114- 22/11115-ТВ, є законним і належним чином обґрунтованим, що аргументи місцевого суду, його мотиви і висновки є правильними.
		Підстав до спростування висновків судів попередніх інстанцій за доводами касаційної скарги колегія суддів не має.
		Щодо доводів про недотримання апеляційним судом вимог статей 23, 94 КПК у  їх  взаємозв`язку із ч. 3 ст. 404 цього Кодексу
		Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		За позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 квітня 2023 року (справа №  537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), в основі апеляційного перегляду судового рішення лежить перевірка його обґрунтованості й законності, задля чого апеляційний суд наділений відповідними процесуальними можливостями, ключовою із яких є перевірка повноти і правильності встановлення судом першої інстанції обставин кримінального провадження за результатами дослідження та оцінки доказів. 
		Проте лише в тій ситуації, коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи в апеляційній скарзі сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження виглядають обґрунтованими та потребують перевірки, він таку перевірку здійснює шляхом повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК. Під час апеляційного перегляду у суду не виникає обов`язку досліджувати докази з дотриманням засади безпосередності, якщо він не тлумачить докази, досліджені в суді першої інстанції, по-іншому. Розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. 
		У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які  містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Водночас якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з  дотриманням засади безпосередності, а апеляційний суд погодився з ними, останній не  має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в  суді першої інстанції. 
		В апеляційній скарзі захисник заявив клопотання про дослідження доказів. У судовому засіданні 07 серпня 2023 року апеляційний суд розглянув вказане клопотання, заслухавши думку учасників судового провадження, та відмовив у його задоволенні за  відсутності належних підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що доводи захисника про необхідність повторного дослідження ряду доказів та журналу виїзного судового засідання є безпідставними, оскільки вони повно та без порушень досліджені судом першої інстанції, їм дана належна правова оцінка. 
		Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду, а розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилось у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження, про що суд апеляційної інстанції і зазначив. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів у цьому провадженні свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність обґрунтованих підстав щодо необхідності таких дій, з чого вбачається, що відповідні доводи захисника про недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 3 ст. 404 КПК не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
		На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції зміст апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в контексті приписів ст. 404 КПК не давали суду апеляційної інстанції обґрунтованих підстав для повторного дослідження обставин кримінального провадження. Як убачається з оскарженого судового рішення, апеляційний суд за наслідками судового розгляду погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, а тому підстав для безпосереднього дослідження доказів у нього не було. 
		Щодо доводів про те, що місцевий суд, досліджуючи дані про особу засудженого, не дослідив його майнового стану та фінансових можливостей, що впливає на встановлення мети вчинення інкримінованих йому діянь
		Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до  ст. 12 КК є тяжким злочином, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який в судовому засіданні вину не визнав, не розкаявся, є особою середнього віку, має постійне місце праці, одружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, дані досудової доповіді. Зважаючи на дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до  кримінальної відповідальності, суд дійшов висновку про можливість виправлення його без реального відбування покарання із звільненням на підставі ст. 75 КК від  відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
		Апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, та погодився з рішенням про застосування ст. 75 КК.
		Судами попередніх інстанцій дотримано загальні засади призначення покарання. Суди, звільняючи засудженого від відбування покарання з випробуванням, діяли в межах дискреційних повноважень. Доводів, які би ставили під сумнів законність їх рішень, умотивованість висновків з питань перевірки правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.
		В аспекті дотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції належним чином перевірив під час апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги, вмотивовано погодився з рішенням місцевого суду.Ухвала апеляційного суду є  належно умотивованою й обґрунтованою, у ній наведено переконливі мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час постановлення рішення.Недотримання ним приписів статей 370, 419 КПК колегія суддів не вбачає.
		Доводи про те, що відображений у вироку висновок, за якими засуджений вчинив таємне викрадення чужого майна оціночним розміром трохи більше 1700 грн є  принизливим, колегія суддів сприймає через призму поняття кримінальної відповідальності, якою є негативна оцінка у вироку з боку Держави як вчиненого правопорушення, так і особи, яка його вчинила. Особа, піддана такому осуду, в контексті приписів статей 50, 65 КК зобов`язана його перетерпіти в межах реалізації кримінальних процесуальних відносин, під час відбування покарання чи покладених відповідно до  ст.  76 КК обмежень. 
		Враховуючи викладене вище, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин справи виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, що були предметом судового розгляду, крім того, що вказане вище кримінальне правопорушення було вчинено ОСОБА_7 і він є винуватим у його вчиненні.
		Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування судових рішень, постановлених щодо засудженого ОСОБА_7 , за змістом оскаржених судових рішень та доводів касаційної скарги захисника колегією суддів не встановлено.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 15 травня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_1            ОСОБА_2                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...