Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/8310/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.06.2024.
Дата набрання законної сили: 03.06.2024
Номер судового провадження: 51-2853ск24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022230000000398

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 червня 2024 року
		м. Київ
		Справа № 522/8310/23
		Провадження № 51-2853 ск 24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року щодо 
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2024 року  ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 15 років, з конфіскацію всього майна, яке є її особистою власністю.
		Початок строку відбування покарання  ОСОБА_5 вирішено рахувати з дня її фактичного затримання. 
		Строк додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарський функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування, вирішено рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.04.2023, залишено без зміни до затримання обвинуваченої та приведення вироку до виконання. Вирішено питання щодо речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватою та засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
		24.02.2022 військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин указаної території.
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01 червня 2022 року № 105) «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 01.06.2022» Милівська сільська територіальна громада Бериславського району (до складу якої входить с. Дудчани) включена до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 01.06.2022.
		Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом, ОСОБА_5 , являючись громадянкою України, фактично проживаючи на території с. Дудчани, Бериславського району Херсонської області, будучи достеменно проінформованою та розуміючи факт захоплення с. Дудчани та Херсонської області збройними силами РФ; усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною; будучи обізнаною про те, що Херсонська область е невід`ємною складовою частиною України, порядок утворення органів виконавчої влади регулюється виключно Конституцією України та законами України; перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше початку травня 2022, реалізуючи прямий умисел, прийняла пропозицію представників окупаційної влади країни-агресора та добровільно зайняла посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області, а саме посаду так званого « Главы Дудчанского сельского совета Военно-гражданской администрации Бериславского административного района Херсонской области » АДРЕСА_1 .
		Кримінальне провадження розглянуто в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia).
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченої  ОСОБА_5 задоволено частково. 
		Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2024 року, яким    ОСОБА_5 засуджено за ч. 5 ст. 111-1 КК України, змінено в частині призначення покарання й призначено   ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування, строком на 13 років з конфіскацію всього майна, яке є її особистою власністю. В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, його явну несправедливість через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині призначеного покарання та призначити    ОСОБА_5 покарання за ч. 5 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування, строком на 10 років без конфіскації майна.
		На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суди, призначаючи    ОСОБА_5 покарання, не в повній мірі врахували ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, обставини його вчинення, спричинені наслідки, дані про її особу, а також те, що вона раніше не судима, вважається багатодітною матір`ю, має на утриманні двох малолітніх дітей і одну неповнолітню дитину. Стверджує, що суди не мотивували свого рішення стосовно мотивів призначення максимального строку як основного, так і додаткового покарання. Захисник вважає, що апеляційний суд, хоч і знизив основне покарання до 8 років позбавлення волі, але таке покарання також є несправедливим і незаконним. 
		На думку захисника, вказані обставини є достатніми підставами для зміни судових рішень в частині призначеного      ОСОБА_5 покарання.
		Мотиви суду
		Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вбачає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
		Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
		Висновки суду щодо доведеності винуватості      ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка її діяння за ч. 5 ст. 111-1 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються. 
		Стосовно доводів захисника щодо суворості покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
		Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. 
		Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання. 
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
		При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
		Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи    ОСОБА_5  покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,яке відноситься до тяжких, ступінь його суспільної небезпеки, обставини вчинення та спричинені наслідки, дані про особу винної.
		Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання, судом визнано вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану.
		Не погодившись з вироком суду першої інстанції в частині призначеного покарання, захисник оскаржив його в апеляційному порядку.
		Як убачається з копії ухвали апеляційного суду, оскаржуючи вирок суду першої інстанції, захисник ставив питання про зміну вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та просив призначити обвинуваченій ОСОБА_5 покарання у виді 5 років позбавлення волі, посилаючись на те, що суд не обґрунтував мотивів призначення найсуворішого покарання, передбаченого санкцією відповідної частини статті кримінального закону, за якою суд визнав обвинувачену   ОСОБА_5  винуватою.
		При цьому апеляційний суд прийшов до висновку, що місцевий суд не мотивував свого рішення стосовно мотивів призначення максимального строку як основного, так і додаткового покарань, передбачених санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК України, тому таке рішення місцевого суду не відповідає вимогам процесуального закону.
		Також апеляційний суд вказав, що, враховуючи дані про особу обвинуваченої ОСОБА_5 , яка раніше не судима, вважається багатодітною матір`ю, має на утриманні двох малолітніх дітей 2013, 2014 років народження та неповнолітню дитину 2009 року народження, призначення покарання в максимальних межах є занадто суворим.
		Одеський апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , яка за змістом і доводами в частині призначеного покарання здебільшого є аналогічною доводам касаційної скарги захисника, частково погодився з доводами апеляційної скарги захисника та ухвалоювід 30 квітня 2024 року змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_5 за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування, строком на 13 років з конфіскацію всього майна, яке є її особистою власністю.
		Апеляційний суд вмотивовано спростував доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинуваченій ОСОБА_5 необхідно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі, тобто в мінімальних межах санкції статті ч. 5 ст. 111-1 КК України, зазначивши, що з урахуванням тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких; беручи до уваги відсутність обставин, які пом`якшують покарання та наявність обставини, яка його обтяжує; з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини вчинення злочину, а саме те, що обвинувачена, діючи з прямим умислом, будучи громадянкою України, вчинила кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України; враховуючи рівень суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченою діяння, призначення останній покарання в мінімальних межах санкції ч. 5 ст. 111-1 КК України з огляду на вимоги статей 50, 65 КК України не узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, не відповідає основній його меті та не є достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею інших злочинів.
		Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши та надавши оцінку указаним обставинам, зробив обґрунтований висновок про неможливість призначення ОСОБА_5 покарання в мінімальних межах санкції за ч. 5 ст. 111-1 КК України. 
		Підстав для пом`якшення покарання, а також підстав вважати призначене                ОСОБА_5 покарання явно несправедливим внаслідок суворості, не вбачається. 
		Переконливих доводів, які б свідчили про наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень з указаних вище мотивів, у касаційній скарзі захисника не наведено. 
		Враховуючи викладене, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
		Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
		постановив:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 24 січня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року.
		Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді: 
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...