Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/2810/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 04.06.2024. Зареєстровано: 05.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2024.
Дата набрання законної сили: 05.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		04 червня 2024 р. Справа № 120/2810/24
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		05.03.2024 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
		Позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду рапортів позивача про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю.
		Позивач зазначає, що 04.07.2023 подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його зі з служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір`ю. До рапорту було додано низку документів, зокрема висновок лікарсько-консультативної комісії. Крім того, 06.07.2023 позивач повторно подав рапорт безпосередньо до командування військової частини НОМЕР_1 . Водночас, не отримавши жодної відповіді щодо наслідків розгляду своїх рапортів, позивач почав звертатися до відповідача з заявами про надання інформації щодо розгляду рапортів. Разом з тим станом на дату звернення до суду жодної відповіді щодо розгляду його рапорту позивачу не надходило.
		Ухвалою суду від 11.03.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		21.05.2024 поштою до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_1 позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.
		Відповідач зазначає, що рапорт позивача від 06.07.2023 в діловодстві військової частини не зареєстрований, а тому відповідач ставить під сумнів подання такого рапорту. Крім того, в поданому рапорті відсутня дата його написання. Що стосується рапорту від 04.07.2023, то військовослужбовець відповідно до статі 14 Закону України "Про Статус внутрішньої служби Збройних Сил України" зі службових та особистих питань повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити  до наступного прямого начальника.
		Відповідач стверджує, що ОСОБА_1 у своєму рапорті від 06.07.2023 не зазначив районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця, а також його думка щодо бажання проходити у військовому резерві ЗСУ за відповідною військово-обліковою спеціальністю.
		Також відповідач заперечує щодо наявності підстав для звільнення позивача з урахуванням наданого ним висновку лікарсько-консультативної комісії № 118/3 від 30.06.2023, оскільки такий висновок, на думку відповідача, не відповідає жодній формі висновку ЛКК та не може підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, а лише є підставою для організації надання соціальної послуги з догляду вдома особам похилого віку. 
		Водночас відповідач вважає, що підтвердженням факту необхідності здійснення постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю є медичний висновок медико-соціальної експертної комісії.
		28.05.2024 поштою до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує доводи та аргументи відповідача, наведені у відзиві, та наголошує на тому, що він двічі, а саме 04.07.2023 та 06.07.2023 подав до командування військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю постійного догляду за своєю хворою матір`ю, додавши до рапорту всі необхідні підтверджуючі документи. Такі рапорти були отримані, однак не розглянуті відповідачем у визначеному законодавстом порядку, що свідчить про неправомірну бездіяльність суб`єкта владних повноважень. При цьому позивач зауважує, що військовою частиною НОМЕР_1 до сьогодні не вирішено питання про задоволення або про відмову у задоволенні його рапортів про звільнення з військової служби, та відповідного рішення за результатами розгляду рапортів не прийнято.
		Крім того, у відповіді на відзив позивач також посилається на пропущення відповідачем строку для подання відзиву та вважає, що з цих підстав відзив підлягає залишенню без розгляду.
		В цьому контексті суд враховує, що за приписами ч. 5 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи  отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
		Ухвалою суду від 11.03.2024 відповідачу було встановлено 15-денний строк з дня вручення (отримання) ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.
		Як видно з матеріалів справи, електронну копію ухвали від 11.03.2024 доставлено відповідачу до його електронного кабінету 11.03.2024 о 15:00 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.
		Разом з тим, у зв`язку з дією воєнного стану та можливою участю військової частини у захисті територіальної цілісності країни, паперову копію ухвали від 11.03.2024 відповідачу також надіслано засобами поштового зв`язку.
		Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600264469756, яке повернулося на адресу суду 13.05.2024, копію ухвали суду від 11.03.2024 вручено військовій частині НОМЕР_1  09.05.2024.
		Отож, враховуючи дату надходження відзиву на адресу суду поштовими засобами зв`язку (21.05.2024), встановлений судом строк для подання відзиву відповідачем не пропущений.
		Водночас суд бере до уваги доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, про те, що вся поштова кореспонденція спрямовується на адресу пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , але її особовий склад перебуває на східних рубежах оборони держави, внаслідок чого доставка кореспонденції потребує значного часу.
		Таким чином, з огляду на викладене та з метою забезпечення процесуальних прав сторін, а також для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи під час ухвалення рішення по суті, суд доходить висновку про необхідність прийняття до розгляду відзиву на позовну заяву.
		Відповідно, приймається до розгляду також відповідь на відзив, подана позивачем.
		Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
		Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації та на час виникнення спірних правовідносин проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
		04.07.2023 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.
		До рапорту позивач додав низку підтверджуючих документів, а саме: нотаріальну засвідчену копію свідоцтва про народження, нотаріальну засвідчену копію паспорта ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , нотаріальну засвідчену копію медичного висновку лікарсько-консультативної комісії КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Іллінецької міської ради № 118/3 від 30.06.2023, нотаріальну засвідчену копію акту обстеження про факт проживання від 30.06.2023.
		Крім того, 06.07.2023 позивач звернувся до командира зенітного ракетного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. До рапорту позивач додав низку підтверджуючих документів.
		Не отримавши відповіді щодо наслідків розгляду своїх рапортів, позивач 09.08.2023 та 23.02.2024 звернувся до відповідача з запитами, в яких просив надати інформацію про результати розгляду рапортів.
		Водночас, як зазначає позивач, станом на дату звернення до суду жодної відповіді щодо розгляду рапортів від 04.07.2023 та 06.07.2023 до нього не надходило.
		Таким чином, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді його рапортів та неприйнятті жодного рішення за результатами їх розгляду, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
		Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).
		Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
		Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі  Закон № 389-VIII).
		Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 389-VIII воєнний стан  це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
		Водночас Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі  Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
		Частиною першою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.
		Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України  у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства  у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
		Разом з тим підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у період воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)  необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.
		Тобто для звільнення військовослужбовця з військової служби обов`язковою умовою є підтвердження факту необхідності постійного догляду, зокрема, за хворою матір`ю, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду.
		Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з відповідними рапортами задля звільнення його з військової служби, до яких серед іншого додав копію медичного висновку лікарсько-консультативної комісії КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Іллінецької міської ради № 118/3 від 30.06.2023, в якій вказано про те, що ОСОБА_3 має діагноз тривожний маячний розгляд та потребує простійного стороннього догляду.
		Разом з тим відповідач вказані рапорти у передбаченому законодавством порядку не розглянув, узв`язку з чим між сторонами виник спір.
		Оціннючи доводи відповідача про те, що рапорт позивача від 06.07.2023 в діловодстві військової частини не зареєстрований та у ньому відсутня дата його написання, а тому не можливо стверджувати, що ОСОБА_1 взагалі подавав вказаний рапорт, то суд зазначає таке.
		Згідно з п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
		Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік
		Отже, військовослужбовці військових частин подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення безпосередньо до свого прямого командира, який розглядає рапорт та потім передає на виконання вищому керівництву.
		Судом встановлено, що рапорт ОСОБА_1 , поданий командиру зенітного ракетного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , містить особистий підпис позивача та дату його підписання  06.07.2023. 
		Крім того, вказаний рапорт підписаний командиром зенітного ракетного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 та командиром 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 .
		Відтак позивач виконав свій обов`язок щодо подання рапорту безпосередньо до свого прямого командира, який був зобов`язаний після його розгляду передати на виконання вищому керівництву. 
		Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача щодо неподання рапорту від 06.07.2023 є безпідставними, що, у свою чергу, свідчать про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду цього рапорту.
		Суд погоджується з твердження відповідача, що у своєму рапорті від 06.07.2023 позивач не зазначив районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця, а також його думка щодо бажання проходити у військовому резерві ЗСУ за відповідною військово-обліковою спеціальністю.
		Однак суд зауважує, що у рапорті від 04.07.2023 вказана інформація позивачем була зазначена.
		Крім того, з доданих до позову документів слідує, що рапорт від 04.07.2023 позивач направив на адресу військової частини НОМЕР_1 цінним листом із описом його вкладення і такий лист був отриманий відповідачем 07.07.2023.
		Суд зазначає, що Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року № 124 затверджена Інструкція з діловодства у Збройних Силах України, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у військових частинах (установах) Збройних Сил України, штабах угруповань військ, (далі військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням.
		У кожній військовій частині (установі) організовується загальне (несекретне) діловодство (далі діловодство), ведення якого покладається на службу діловодства, а там, де вона за штатом не передбачається, на особу (групу осіб), відповідальну за ведення діловодства, яка призначається наказом командира (керівника) військової частини (установи). У разі призначення декількох відповідальних осіб серед них визначається старший та розподіляються обов`язки (пункт 1.1 Інструкції).
		Служба діловодства відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює реєстрацію та веде облік документів, машинних носіїв інформації, печаток та штампів (пункт 1.12.2 Інструкції).
		Усі документи, що надходять до військової частини (установи), приймаються в уповноваженому органі у сфері діловодства військової частини (установи) (пункт 3.7.1 Інструкції).
		Факт і дата надходження документа до відповідального підрозділу військової частини (установи) обов`язково фіксується (пункт 3.7.5 Інструкції).
		Згідно з пункту 3.8.1 Інструкції документи, адресовані командирам (керівникам) військових частин (установ), а також такі, в яких не зазначено конкретної посадової особи або підрозділу військової частини (установи) як адресата, підлягають попередньому розгляду в службах діловодства військової частини (установи).
		Відповідно до розділу 3.9 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України "Реєстрація документів", реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
		Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
		Отже, наведені вище положення передбачають право військовослужбовця на подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби. При цьому відповідальні особи з ведення діловодства військової частини повинні прийняти рапорти та зареєструвати їх у журналі вхідної кореспонденції.
		Обов`язок щодо реєстрації рапортів та подання його до розгляду (виконання) лежить на службі діловодства військової частини або там, де вона за штатом не передбачається, на особу (групу осіб), відповідальну за ведення діловодства.
		До того ж, у будь-якому випадку, командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов`язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому суд не ставить під сумнів право командира діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу.
		Відтак доводи відповідача про те, що рапорти ОСОБА_1 від 04.07.2024 та 06.07.2024 не містять відміток про реєстрацію в діловодстві військової частини, а тому є такими, що були подані з грубим порушенням вимог законодавства, суд визнає безпідставними, оскільки обов`язок з їх реєстрації покладений на саму військову частину.
		Натомість у матеріалах справи відсутні документи щодо розгляду рапортів позивача про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що свідчить про протиправність бездіяльності відповідача.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача розглянути рапорти та прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, то суд враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі  Положення № 1153/2008 в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
		За нормами пункту 2 Положення № 1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі  військова служба) в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
		- підстави звільнення з військової служби;
		- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
		- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
		При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
		Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі  Інструкція № 170 в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
		Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
		Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
		Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
		За змістом пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
		Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		З системного аналізу наведених правових норм висновується, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
		Разом з тим під час розгляду справи судом встановлено, що рапорти позивача від 04.07.2023 та від 06.07.2023 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовою частиною НОМЕР_1 розглянуті не були, оскільки ані наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, ані обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту відповідачем прийнято не було, що, у свою чергу, вказує на протиправну бездіяльності суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
		Жодних доказів на спростування вищезазначеного матеріали справи не містять.
		При цьому суд акцентує увагу на тому, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапортів позивача належить до виключної компетенції відповідача.
		Згідно з Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
		За приписами статті 245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
		Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
		Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
		Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
		Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
		Отже, зважаючи на викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби є передчасним та виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору.
		Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		В силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, визнавши протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду рапортів позивача від 04.07.2023 та від 06.07.2023 про його звільнення з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами (у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір`ю) та зобов`язавши відповідача розглянути такі рапорти з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
		Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапортів ОСОБА_1 від 04.07.2023 та від 06.07.2023 про його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейним обставинами (у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір`ю).
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи розглянути рапорти ОСОБА_1 від 04.07.2023 та від 06.07.2023 про його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейним обставинами (у зв`язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір`ю).
		В решті позовних вимог відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
		Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Інформація про учасників справи:
		1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
		2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
		Повне рішення суду складено 04.06.2024.
		 
		Суддя Сало Павло Ігорович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...