Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/6066/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 04.06.2024. Зареєстровано: 05.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2024.
Дата набрання законної сили: 25.06.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
		E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24.05.2024м. ДніпроСправа № 904/6066/23за позовом позивача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (код ЄДРПОУ: 32430342; вулиця Автопаркова, будинок 7, місто Дніпро, Дніпропетровська область, 49000)
		позивача-2: Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" (код ЄДРПОУ: 33223835; проспект Дмитра Яворницького, будинок 81, квартира 3, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000)
		до відповідача-1: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вулиця Велика Дмитрівка, 15-А, будова 1, місто Москва, Російська Федерація, 125993)
		відповідача-2:  ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )
		відповідача-3:  ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 )
		про відшкодування шкоди в сумі 19539722,00 доларів США, що еквівалентно 704333421,00грн, відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 47 775 537 доларів США, що еквівалентно 1 814 629 557,00грн та стягнення збитків у розмірі 200 000,00грн 
		Суддя Євстигнеєва Н.М.
		Секретар судового засідання Янкіна Г.Д.
		Представники:
		Від позивача-1: Янчук А.В., адвокат, ордер серії АІ №1492271 від 10.11.2023
		Від позивача-2: Янчук А.В., адвокат, ордер серії АІ №1492283 від 10.11.2023 
		Від відповідача-1: не з`явився 
		Від відповідача-2: не з`явився 
		Від відповідача-3: не з`явився 
		С У Т Ь С П О Р У:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" та Приватне акціонерне товариство "Південрибхолод" звернулися до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 29 лютого 2024 року (а.с.151-159 том 3; а.с.1-28 том 5), просять:
		- стягнути з держави Російська Федерація на користь позивачів солідарно в рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти у розмірі 19 539 722,00 доларів США, гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату підписання позову становить 704 133 421,00 грн;
		- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивачів солідарно в рахунок відшкодування збитків грошові кошти у розмірі 200 000,00грн;
		- стягнути з держави Російська Федерація на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" в рахунок відшкодування збитків у формі упущеної вигоди грошові кошти у розмірі 13065071 дол. США, гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки становить 496 242 753грн.
		- стягнути з держави Російська Федерація на користь Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" в рахунок відшкодування збитків у формі упущеної вигоди грошові кошти у розмірі 34 710 466 дол. США, гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки становить 1 318 386 804грн.
		Позивачі звільнені від сплати судового збору в частині вимог, що стосуються відповідача-1 на підставі п.22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
		Судові витрати, які за попереднім (орієнтовним) розрахунком складаються з витрат зі сплати судового збору в сумі 6000,00 грн, позивачі просять покласти на відповідачів-2,3.
		В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" є власником нежитлової будівлі - складу ген. вантажів літ. М, загальною площею  10 804,0кв.м., а Приватне акціонерне товариство "Південрибхолод" є власником будівлі холодильника літ. "Ч-Ч1" загальною площею 11006,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . У 2011-2013 роках нерухоме майно використовувалось позивачами у веденні господарської діяльності, в т.ч. надання послуг зберігання у холодильному складі, надання холодильних камер в оренду, надання в оренду приміщень у вантажному складі, надання в оренду офісних приміщень у вантажному складі, виконання вантажних та розвантажувальних робіт тощо, яка приносила прибуток, що підтверджується фінансовими звітами за 2011-2013 роки позивача-1 та балансами та звітами про фінансові результати за 2011-2013 роки позивача-2.
		У зв`язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією, з 20 лютого 2014 року, Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, належне позивачам на праві власності нерухоме майно втрачено. Вибуття (перебування майна у власності Республіки Крим) належного позивачам на праві власності майна порушує відповідне право власності позивачів, які, у зв`язку із цим, набувають право на відшкодування заподіяної їм шкоди. Фактична втрата позивачами нерухомого майна унеможливило реалізацію господарської діяльності позивачів на основі цього майна, а отже є порушенням прав позивачів на здійснення підприємницької та господарської діяльності.
		За таких обставин, позивачі вважають, що мають право на відшкодування збитків, завданих фактичною втратою нерухомого майна, від Відповідача-1, а саме, вартості фактично втраченого нерухомого майна та доходів від його експлуатації, які б вони могли одержати за умови відсутності окупації території АРК Відповідачем-1 та зумовленої цим фактичної експропріації нерухомого майна (упущеної вигоди).
		Вимоги позивача-1 та позивача-2 до відповідача-2 та відповідача-3 мотивовані тим, що ОСОБА_1 , як директор ТОВ "Укррибсервіс" та ОСОБА_2 , як генеральний директор Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" не забезпечили звернення з позовом до суду до відповідача-1 про відшкодування шкоди, завданої окупацією АРК, чим порушили пункт 4.9. Статуту позивача-1 та підпункти 11,15 пункту 11.3. Статуту позивача-2. Спільна протиправна бездіяльність відповідачів 2,3 спричинила позивачам шкоду у формі втрачених прав вимоги на суму 760492736,60грн, що підлягає відшкодуванню.
		Відповідач-2, ОСОБА_1 та відповідач-3, ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не надали.
		Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 справу №904/6066/23 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
		Ухвалою суду від 16.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12.03.2024. 
		29 лютого 2024 року від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до господарського суду надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі за наявними матеріалами. Відповідачі зазначають, що відсутні підстави для задоволення вимог позивачів про стягнення з них збитків, так як введення тимчасової окупації АРК сталося не з їх вини.
		Ухвалою суду від 12.03.2024 продовжено строк підготовчого провадження по справі №904/6066/23 на тридцять днів, до 15 квітня 2024 року включно; прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" про зміну предмета позову, яка надійшла до суду 29.02.2024 (вх. №10206/24); прийнято до розгляду заяву Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" про зміну предмета позову, яка надійшла до суду 29.02.2024 (вх. №10203/24); відкладено підготовче засідання у справі на 08.04.2024.
		Ухвалою суду від 08.04.2024 закрито підготовче провадження у справі №904/6066/23, призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 08.05.2024.
		У судовому засіданні 08.05.2024 оголошено перерву до 24.05.2024.
		Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
		Представник позивачів у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов.
		Щодо повідомлення відповідача-1 суд зазначає таке.
		Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
		Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992.
		Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
		Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. 
		Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 останній раз строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14.05.2024 строком на 90 діб, тобто до 12.08.2024.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
		Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
		Разом з тим, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
		Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
		З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.
		Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива.
		Водночас, навіть незважаючи на введення воєнного стану в Україні, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
		Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін як один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
		Разом з цим, до позовної заяви додано документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів.
		Так, Позивачами направлено копію позовної заяви разом із додатками Відповідачу-1, що підтверджується митними поштовими деклараціями форми CN 23 EMS від 15.11.2023 (а.с.66-72 том 3) та фіскальними чеками від 15.11.2023 (а.с.73-75 том 3), на адресу:
		Посольства Російської Федерації у Сполучених Штатах Америки (міжнародне поштове відправлення EA011027874UA, отримано 04.12.2023), 
		Посольства Російської Федерації у Канаді (міжнародне поштове відправлення EA011027888UA),
		Посольства Російської Федерації у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії (міжнародне поштове відправлення EA011027914UA, отримано 30.11.2023),
		Посольства Російської Федерації у Франції (міжнародне поштове відправлення EA011027931UA, отримане 24.11.2023),
		Посольства Російської Федерації в Італійській Республіці (міжнародне поштове відправлення EA011027928UA),
		Посольства Російської Федерації в Німеччині (міжнародне поштове відправлення EA011027891UA),
		Посольства Російської Федерації у Польщі (міжнародне поштове відправлення EA011027905UA).
		У якості доказів направлення позовної заяви з додатками надані роздруківки електронних листів представника позивачів Янчука А.В. з доданими до них сканованими копіями позовної заяви з додатками на: офіційні адреси електронної пошти вказаних вище закордонних дипломатичних установ Російської Федерації (rusembusa@mid.ru, info@rusembassy.ca, secretariat@rusemb.org.uk, ambrusfrance@mid.ru, berlin@mid.ru, ambruitalia@mid.ru, rusembpol@mid.ru), офіційну адресу електронної пошти постійного представництва Російської Федерації при ООН (mission@russiaun.ru); офіційні та інші відомі адреси електронної пошти Генеральної прокуратури Російської Федерації (Iegalprotection@genproc.gov.ru; transgprf@genproc.gov.ru; international@genproc.gov.ru). 
		До матеріалів справи долучені докази направлення Відповідачу-1 копій заяв позивачів-1,2 про зміну предмета позову від 26.02.2024 і доданих до неї документів, а саме, копії митних поштових декларацій форми CN 23 EMS від 26.02.2024 до міжнародних поштових відправлень з такими номерами:
		EA011039957UA та EA011040014UA на адресу Посольства Російської Федерації у Чеській Республіці;
		EA011039988UA та EA011040045UA на адресу Посольства Російської Федерації у Сполучених Штатах Америки, 
		EA011039965UA та EA011040031UA на адресу Посольства Російської Федерації у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, 
		EA011039974UA та EA011040028UA на адресу Посольства Російської Федерації у Франції, а також фіскальні чеки до вказаних міжнародних поштових відправлень.
		Копії заяв позивачів про зміну предмета позову від 26.02.2024 і доданих до неї документів отримані: 
		08.03.2024 - EA011039957UA та EA011040014UA Посольством Російської Федерації у Чеській Республіці;
		08.03.2024 - EA011039988UA та EA011040045UA Посольством Російської Федерації у Сполучених Штатах Америки, 
		07.03.2024 - EA011039965UA та EA011040031UA Посольством Російської Федерації у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, 
		06.03.2024 - EA011039974UA та EA011040028UA Посольством Російської Федерації у Франції.
		У зв`язку з викладеними вище обставинами, суд не мав можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, тому повідомлення відповідача-1 у справі про розгляд справи та дати судових засідань відбувалось шляхом розміщення оголошень на сайті Судової влади України (а.с. 116 том 3, а.с.116, 155 том 6).
		Ухвалами суду від 16.01.2024, від 12.03.2024, від 08.04.2024, від 08.05.2024 Господарським судом Дніпропетровської області зобов`язано позивачів направити (протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали) нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної Ухвали суду на поштову адресу та адресу електронної пошти закордонної дипломатичної установи Російської Федерації за вибором позивачів, та надати суду докази надсилання; запропоновано позивачам направити сканкопію Ухвали (з перекладом на російську мову) на офіційні електронні адреси Генеральної прокуратури Російської Федерації (businesspravo@genproc.gov.ru; epp@genproc.gov.ru), та надати суду докази надсилання.
		Позивачами направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2024, від 12.03.2024, від 08.04.2024, від 08.05.2024 на: 
		1) поштову адресу (2650 Wisconsin Ave NW, Washington, DC 20007, USA) та адресу електронної пошти (rusembusa@mid.ru) Посольства Російської Федерації в Сполучених Штатах Америки (митна декларація ЕА 011 017 642 UA від 24.01.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 24.01.2024 ( а.с.120 том 3); митна декларація ЕА 011 039 912 UA від 26.03.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767048 від 26.03.2024 (а.с.82 на звороті том 6); митна декларація ЕА 011 039 427 UA від 23.04.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 23.04.2024 (а.с.125 том 6); митна декларація ЕА 011 038 126 UA від 13.05.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 13.05.2024 (а.с.3 том 8);
		2) поштову адресу (6/7 Kensington Palace Gardens, London, W8 4QP) та адресу електронної пошти (secretariat@rusemb.org.uk) Посольства Російської Федерації в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії (митна декларація ЕА011017700UA від 24.01.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767048 від 24.01.2024 (а.с.121 том 3); митна декларація ЕА 011 039 930 UA від 26.03.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767048 від 26.03.2024 (а.с.83 на звороті том 6); митна декларація ЕА 011 039 413 UA від 23.04.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 23.04.2024 (а.с.117 том 6); митна декларація ЕА 011 038 130 UA від 13.05.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 13.05.2024 (а.с.4 том 8);
		3) поштову адресу (40-50 Boulevard Lannes, Paris, 75116, France) та адресу електронної пошти (ambrusfrance@mid.ru) Посольства Російської Федерації у Франції (митна декларація ЕА 011 017695 UA від 24.01.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 24.01.2024, а.с.120 на звороті том 3); митна декларація ЕА 011 039 501 UA від 26.03.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767048 від 26.03.2024 (а.с.82 том 6); митна декларація ЕА 011 039 435 UA від 23.04.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 23.04.2024 (а.с.129 том 6); митна декларація ЕА 011 038 109 UA від 13.05.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 13.05.2024 (а.с.5 том 8);
		4) поштову адресу (Ukrajinskych hrdinu 6, 160 00 Praha, Czech Republic) та адресу електронної пошти (embruscz@mid.ru) Посольства Російської Федерації в Чеській Республіці (митна декларація ЕА 011 017 713 UA від 24.01.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767048 від 24.01.2024 (а.с.121 на звороті том 3); митна декларація ЕА 011 039 926 UA від 26.03.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767048 від 26.03.2024 (а.с.83 том 6); митна декларація ЕА 011 039 400 UA від 23.04.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 23.04.2024 (а.с.131 том 6); митна декларація ЕА 011 038 112 UA від 13.05.2024; фіскальний чек ФН ПРРО 4000767049 від 13.05.2024 (а.с.6 том 8);
		5) адреси електронної пошти (businesspravo@genproc.gov.ru; epp@genproc.gov.ru) Генеральної прокуратури Російської Федерації (а.с.122-124 том 3; а.с.84-88, 126, 128,130,132,133 том 6; а.с.3,4,5,6,7 том 8); 
		6) інші відомі адреси електронної пошти (Iegalprotection@genproc.gov.ru; transgprf@genproc.gov.ru; international@genproc.gov.ru) Генеральної прокуратури Російської Федерації (а.с.122-124 том 3; а.с.84-88, 126, 128, 130, 132,133 том 6; а.с.3,4,5,6,7 том 8).
		Згідно інформації з офіційного сайту Укрпошти за посиланням https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html ухвали господарського суду від 16.01.2024, від 12.03.2024, від 08.04.2024, від 08.05.2024 отримані закордонними дипломатичними установами Російської Федерації на їх поштові адреси, а саме:
		Посольством Російської Федерації в Сполучених Штатах Америки - 08.02.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA 011 017 642 UA від 24.01.2024, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду про відкриття провадження від 16.01.2024 (а.с.166 том 6); 06.04.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA 011 039 912 UA від 26.03.2024, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду від 12.03.2024 (а.с.176 том 6);
		Посольством Російської Федерації в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії  07.02.2024 отримано міжнародне поштове відправлення ЕА 011 017 700 UA від 24.01.2024, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду про відкриття провадження від 16.01.2024 (а.с.164 том 6); 09.04.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA 011 039 930 UA від 26.03.2024, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду від 12.03.2024 (а.с.178 том 6); 03.05.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA 011 039 413 UA, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду від 08.04.2024 (а.с.177 том 6); 22.05.2024 отримано міжнародне поштове відправлення ЕА 011 038 130UA від 13.05.2024, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду від 08.05.2024;
		Посольством Російської Федерації у Франції  07.02.2024 отримано міжнародне поштове відправлення ЕА011017695UA від 24.01.2024, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду про відкриття провадження від 16.01.2024 (а.с.165 том 6); 05.04.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA 011 039 501 UA від 26.03.2024, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду від 12.03.2024 (а.с.175 том 6);
		Посольством Російської Федерації в Чеській Республіці - 01.02.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA 011 017 713 UA, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду про відкриття провадження від 16.01.2024 (а.с.163 том 6); 05.04.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA 011 039 926 UA, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду від 12.03.2024 (а.с.177 том 6); 03.05.2024 отримано міжнародне поштове відправлення EA011039400UA, яким направлено нотаріально засвідчений переклад на російську мову ухвали Суду у Справі від 08.04.2024 (а.с.179 том 6).
		10 травня 2024 року до господарського суду надійшов лист Міністерства закордонних справ України № 72/36-636-61283 від 06.05.2024 з копіями матеріалів судового провадження, що були направлені російською стороною на адресу посольства РФ у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, які після їх розкриття були перенаправлені на адресу Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії (а.с.1-69 том 7).
		13 травня 2024 року та 31 травня 2024 року до господарського суду надійшли листи Міністерства закордонних справ України № 72/36-636-61880 від 07.05.2024, № 72/36-636-71536 від 27.05.2024 з копіями матеріалів судового провадження, що були направлені на адресу посольства РФ у Чеській Республіці, які після їх розкриття були перенаправлені російською стороною на адресу Посольства України у Чеській Республіці (а.с.70-211 том 7).
		Враховуючи викладене суд вважає, що вичерпав всі можливі засоби повідомлення відповідача -1 у справі, тому вважає, що він був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, подання заяви про зміну предмета позову, відкладення розгляду справи згідно ухвал суду та розгляд справи.
		Таким чином, господарський суд, не зважаючи на всі обставини, вжив максимально можливих заходів, задля дотримання вимог щодо повідомлення відповідача про розгляд справи і не обмежувався при цьому тільки формальним посиланням у своїх рішеннях на можливість сторін ознайомитися з інформації про розгляд справи на сайті судової влади України.
		Відповідач-1 у встановлений судом строк відзиву із викладенням власної правової позиції до суду не надав.
		Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Враховуючи вищевказане, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
		Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про день час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від відповідачів 2,3 повернулося поштове відправлення з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", отже згідно положень Господарського процесуального кодексу України відповідачі вважаються повідомленими належним чином. 
		У судовому засіданні 24.05.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивачів, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
		 В С Т А Н О В И В: 05.06.2003 проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (позивач-1), про що в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис №12241200000001623 02.09.2004, вид економічної діяльності: 52.10 Складське господарство (основний), 10.12 Виробництво м`яса свійської птиці, 10.13 Виробництво м`ясних продуктів, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 54-57 том 3).
		Загальними зборами учасників товариства, протокол №10 від 01.04.2009, затверджено Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (у новій редакції) (а.с. 27-35 том 3).
		Товариство створено з метою насичення ринку товарами та послугами та одержання на підставі цього прибутку (п. 2.1 Статуту).
		Відповідно до наказу №04 від 01 серпня 2012 року "Про призначення", на підставі рішення загальних зборів ТОВ "Укррибсервіс" про призначення ОСОБА_1 директором Товариства (протокол №11 від 31.07.2012) з 01 серпня 2012 року ОСОБА_1 приступила до виконання обов`язків директора (а.с. 21 том 3).
		Рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (протокол №13 від 31.07.2023) звільнено з посади директора товариства ОСОБА_1 за її власною заявою 31 липня 2023 року (останній робочий день) (а.с. 22-23 том 3).
		Отже, з 01.08.2012 по 31.07.2023 ОСОБА_1 обіймала посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс".
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" є власником нежитлової будівлі - складу ген. вантажів літ. М, загальною площею  10 804,0кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується:
		договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 10.12.2004, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спарк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс", посвідченим приватним нотаріусом Керченського міського нотаріального округу Петуховою В.А. та зареєстрованим в реєстрі за №5487 (а.с. 32-33 том 1);
		витягом з Державного реєстру правочинів №453651 від 10.12.2004, виданим приватним нотаріусом Петуховою В.А. (а.с. 34-35 том 1);
		витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №5800047 від 11.12.2004, виданим Керченським орендним підприємством бюро технічної інвентаризації (а.с. 36 том 1);
		інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.10.2023 (а.с. 37-39 том 1).
		25.10.2004 проведено державну реєстрацію Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод", про що в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис №11411020000000075, вид економічної діяльності: 52.10 Складське господарство (основний), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 58-61 том 3).
		Рішенням одноосібного акціонера товариства, затверджено Статут Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" (у новій редакції) (а.с. 36-52 том 3).
		Метою діяльності товариства є отримання прибутку шляхом здійснення комерційної, виробничої, фінансової та інших видів господарської діяльності для задоволення суспільних потреб у продукції, товарах, послугах (п. 2.1 Статуту).
		Відповідно до наказу №7-К від 25 квітня 2011 року "Про вступ на посаду", на підставі рішення чергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "Південрибхолод" №10 від 25.04.2011, ОСОБА_2 , вступив на посаду генерального директора ПАТ "Південрибхолод", з 28.04.2011, з окладом згідно штатного розкладу (а.с. 24 том 3).
		Рішенням єдиного акціонера №1/2020 Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" від 16.10.2020 вирішено з 02 листопада 2020 року (останній робочий день) припинити повноваження генерального директора ПАТ "Південрибхолод" Геращенко Олександра Борисовича та позбавити його повноважень представника товариства (а.с. 25-26 том 3)
		Отже, з 28.04.2011 по 02.11.2020 ОСОБА_2 обіймав посаду генерального директора Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод".
		Приватне акціонерне товариство "Південрибхолод" є власником будівлі холодильника літ. "Ч-Ч1" загальною площею 11006,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується:
		Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно Серії САА №801220 від 24.12.2004, виданим виконавчим комітетом Керченської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Керченської міської ради №1001 від 10.12.2004 (а.с. 40-41 том 1);
		витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6014995 від 24.12.2004, виданим Керченським орендним підприємством бюро технічної інвентаризації (а.с. 42 том 1).
		Згідно Звіту про оцінку ринкової вартості об`єктів нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" та Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" та висновку, що базується на підходах та методології, описаних у Звіті, станом на 08 січня 2014 року, справедлива вартість об`єкта оцінки, комплексу будівель, що належать ПАТ "Південрибхолод" та ТОВ "Укррибсервіс", розташованого за адресою: м. Керч, вул. Свердлова, 49, станом на 08 січня 2014 року, складає: 156 181 000 гривень або 19 539 722 доларів США або 14 331 614 євро (а.с. 43-144 том 1, а.с. 1-103 том 2).
		Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" долучено до матеріалів справи Звіт про оцінку збитків №1-20-11/23УВ (складений 22.02.2024 ТОВ "БІ ВІ АР", а.с. 1- 236 том 4). Об`єкт оцінки: упущена вигода  неотриманий дохід, на який Товариство з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (код за ЄДРПОУ 32430342) мало право розрахувати від провадження господарської діяльності з використанням нежитлової будівлі складу генеральних вантажів літ. М, площею 10 804 кв.м., розташованої за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Керч, вулиця свердлова, буд. 49, протягом періоду: з 01.03.2015 по 31.12.2023, за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації, а саме, тимчасової окупації Автономної Республіки Крим. 
		Згідно висновку станом на 31.12.2023 ринкова вартість об`єкта оцінки склала (з округленням, без ПДВ): 13 065 071 доларів США, що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 496 242 753 грн.
		Приватним акціонерним товариством "Південрибхолод" долучено до матеріалів справи Звіт про оцінку збитків №2-20-11/23УВ (складений 22.02.2024 ТОВ "БІ ВІ АР", а.с. 29-218 том 5, а.с. 1-59 том 6). Об`єкт оцінки: упущена вигода  неотриманий дохід, на який Приватне акціонерне товариство "Південрибхолод" (код за ЄДРПОУ 33223835) мало право розраховувати від провадження господарської діяльності з використанням будівлі холодильника літ. "Ч-Ч1", загальною площею 11006,7 кв.м., розташованої за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Керч, вулиця свердлова, буд. 49, протягом періоду: з 01.03.2015 по 31.12.2023, за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації, а саме, тимчасової окупації Автономної Республіки Крим. 
		Згідно висновку станом на 31.12.2023 ринкова вартість об`єкта оцінки склала (з округленням, без ПДВ): 34 710 466 доларів США, що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 1 318 386 804 грн.
		Звіти про оцінку збитків №1-20-11/23УВ від 22.02.2024 та №2-20-11/23УВ від 22.02.2024, складені ТОВ "БІ ВІ АР"; оцінювачі: Нерсесян Д.Г., Романченко О.О., які діяли у складі суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "БІ ВІ АР", яке має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 133/2023 від 14.03.2023, виданий Фондом державного майна України (а.с.232-235 том 4).
		ОСОБА_3 має відповідну кваліфікацію на проведення оцінки нерухомого майна, машин та обладнання, нематеріальних активів, згідно з міжнародними стандартами оцінки, чинний статус World Recognized Valuer (WRV), сертифікат визнання Всесвітньою Асоціацією оціночних організацій (WAVO-WRV) № WRV-PUAVS/2025-03/52 від 31.10.2020.
		ОСОБА_4 має необхідну національну кваліфікацію на проведення оцінки цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об`єкти інтелектуальної власності, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача ЦМК №340 від 17.03.2007.
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
		15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі  Закон № 1207-VІІ).
		Згідно ч.2 ст. 1 Закону України № 1207-VІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.
		З 15 березня 2014 року повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим достроково припинені Постановою Верховної Ради України "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим" від 15.03.2014.
		20 березня 2014 року прийнято Закон РФ "Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів  Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя", згідно частини 1 статті 1 якого Республіка Крим приймається в РФ.
		Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України № 1207-VІІ, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
		Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану (частина 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
		11 квітня 2014 року Державна Рада Республіки Крим, будучи незаконним органом у розумінні частини 2 статті 9 Закону України № 1207-VІІ, прийняла Конституцію Республіки Крим, яка є недійсним актом у розумінні частини 3 статті 9 Закону України № 1207-VІІ, згідно частини 1 статті 55 якої, Республіка Крим є рівноправним суб`єктом РФ. Відповідно до частини 1 статті 69 цього документа, Державна Рада Республіки Крим - Парламент Республіки Крим є постійно діючим вищим і єдиним законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим.
		Таким чином, Республіка Крим та всі де-факто існуючі в ній адміністративні органи перебувають під контролем Відповідача-1. Щодо дати виникнення такого контролю, то, на переконання Відповідача-1, він виник з 18.03.2014, а на переконання Європейського суду з прав людини, - з 27.02.2014.
		Пунктом 1 Постанови Державної Ради Республіки Крим від 30 квітня 2014 року №2085-6/14 "Про питання управління власністю Республіки Крим" (далі  Постанова № 2085-6/14), встановлено, що на період інтеграції Республіки Крим до складу Російської Федерації та до розмежування власності між Російською Федерацією, Республікою Крим та муніципальною власністю, але не пізніше 1 січня 2015 року, все державне майно (держави Україна) та безгосподарне майно, яке перебуває та території Республіки Крим, обліковується як власність Республіки Крим (а.с. 136, 137 том 2).
		Постановою Державної Ради Республіки Крим від 27 лютого 2015 року №496-1/15 "Про внесення змін до Постанови Державної Ради Республіки Крим від 30.04.2014 №2085-6/14 "Про питання управління власністю Республіки Крим" Додаток до постанови № 2085-6/14, який містив перелік об`єктів, які є власністю Республіки Крим, доповнено пунктами 231 та 232 наступного змісту:
		"231. Будівля холодильник літ. "Ч-Ч-1", розташована за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49.
		232. Нежитлова будівля  склад ген. вантажів літ. "М", розташована за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49." (а.с. 138, 139 том 2).
		Зазначені нежитлові будівлі, до включення їх до Переліку об`єктів, які є власністю Республіки Крим, належали на праві власності позивачам.
		Таким чином, 27 лютого 2015 року Державна Рада Республіки Крим, діючи як вищий законодавчий орган влади в Республіці Крим як суб`єкта у складі РФ, прийняла рішення про визнання права власності цього суб`єкта у складі РФ на належне позивачам нерухоме майно, внаслідок чого позивачі були безоплатно примусово позбавлені прав власності на нерухоме майно в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК.
		В подальшому, Державний комітет з державної реєстрації та кадастру Республіки Крим видав:
		свідоцтво про державну реєстрацію від 06.08.2015 за Республікою Крим, нежитлової будівлі  складу, загальною площею 10804,00кв.м., розташованої за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49, кадастровий (або умовний) номер:90:19:010109:1289 (а.с. 140  142 том 2);
		свідоцтво про державну реєстрацію від 01.09.2015 за Республікою Крим, нежитлової будівлі, загальною площею 10213,90кв.м., поверх: 1, 2, 3, 4, 5, розташованої за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49, прим. 1, кадастровий (або умовний) номер:90:19:010109:1646 (а.с. 143-156 том 2).
		Надалі, Радою міністрів Республіки Крим надано згоду на передачу нерухомого майна в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Чорноморська рибодобувна компанія", яка не є юридичною особою за законодавством України, а також підтверджено перебування майна у власності Республіки Крим та належність цього майна на правах господарського відання за Державним унітарним підприємством Республіки Крим "Науково-виробниче підприємство "Кримриба", яке не є юридичною особою за законодавством України, що підтверджується розпорядженням Ради міністрів Республіки Крим від 09.08.2016 №906-р "Про внесення змін до розпорядження Ради міністрів Республіки Крим від 28 червня 2016 року № 671-р" (а.с. 157-158 том 2).
		В розумінні частин 2 та 3 статті 9 Закону України № 1207-VІІ, цей акт є недійсним.
		З 18.04.2022 нерухоме майно за законодавством відповідача-1 передано в оперативне управління Державної автономної установи "Розпорядча дирекція майна Республіки Крим", яка є юридичною особою, зареєстрованою в Російській Федерації, що підтверджується Звітами про історію володіння об`єктами нерухомості з кадастровими номерами 90:19:010109:1289 та 90:19:010109:1646 на основі даних з Єдиного державного реєстру нерухомості Російської Федерації (а.с. 159-164 том 2).
		При цьому, оскільки Холодильний Склад та Вантажний Склад є єдиним комплексом і самодостатнім бізнесом (сторінка 79 Звіту про оцінку), то розпорядження підконтрольними Відповідачу-1 утвореннями одним з них є одночасно розпорядженням іншим з них.
		За таких обставин, Відповідач-1 через підконтрольні йому адміністративні утворення на окупованій ним території АРК визнав права власності на нерухоме майно за такими утвореннями, а також розпоряджався ним всупереч волі Позивачів та без виплат будь-яких компенсацій, що свідчить про безоплатне примусове позбавлення Позивачів прав власності на нерухоме майно в межах де-факто діючого юридичного режиму за місцезнаходженням такого майна у Республіці Крим.
		Про автентичність вказаних вище текстів Розпорядження № 906-р, Постанови №2085-6/14 та Постанови від 27 лютого 2015 року №496-1/15 свідчить таке:
		- текст Розпорядження № 906-р отриманий з веб-сайту так званого "Уряду Республіки Крим" за адресою в мережі інтернет rk.gov.ru;
		- тексти Постанови № 2085-6/14 та Постанови від 27 лютого 2015 року №496-1/15 отримані з веб-сайту Державної Ради Республіки Крим за адресою в мережі інтернет сгіmea.gov.ru.
		При цьому, реєстратором доменного імені "gov.ru" є служба спеціального зв`язку і інформації федеральної служби охорони Російської Федерації, що встановлено, в тому числі, у вигляді текстів вказаних документів на вказаних веб-сайтах у мережі Інтернет у звіті Дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес", складеного за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту відповідних веб-сторінок у мережі Інтернет № 249/2023-ЗВ від 25.10.2023 (а.с.165-194 том 2).
		Компетентність Дочірнього підприємства "Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет" Консорціуму "Український центр підтримки номерів і адрес" у видачі звітів за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацію про їх встановлення онлайн  сервісу "WEB-FIX", відповідно до договору про акредитацію від 08.05.2019, підтверджено Свідоцтвом про акредитацію від 04.01.2022 (а.с.195 том 2).
		Починаючи з 27 лютого 2014 року Відповідач-1 здійснює ефективний контроль над територією АРК.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справи Європейську Конвенцію з прав людини (далі-Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
		У пункті 335 Рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Україна проти Росії (стосовно Криму)" від 16 грудня 2020 року (заяви № 20958/14 та 38334/18) встановлено, що РФ здійснює ефективний контроль над територією Криму з 27 лютого 2014 року. Згідно пунктів 286, 306 цього рішення, уряд Російської Федерації стверджує, що Російська Федерація здійснює юрисдикцію над Кримом з 18.03.2014 і з цієї дати урядові установи в Криму стали російськими установами.
		Таким чином, Відповідач-1 здійснював ефективний контроль над територією АРК станом на дату прийняття Постанови №496-1/15 від 27.02.2015 (про Експропріацію), з чим погоджується сам Відповідач-1.
		Концепція ефективного контролю у практиці застосування Конвенції означає, що держава, яка здійснює ефективний контроль над територією, зобов`язана на такій території захищати права і свободи, визначені Конвенцією. Зазначений обов`язок держави виникає саме з факту контролю над територією, незалежно від того, чи здійснюється він безпосередньо - через збройні сили держави, або через підлеглі (subordinate) місцеві адміністрації, а також, незалежно від того, чи здійснюється він над власною (національною) територією, чи територією за межею власної території, і зрештою, незалежно від того, чи здійснюється такий контроль правомірно чи неправомірно як наслідок військової кампанії.
		У вказаному значенні концепція ефективного контролю була застосована у низці рішень ЄСПЛ, в тому числі: пункт 52 Рішення у справі "Луізіду проти Туреччини" (заява №5318/89); пункт 76 Рішення у справі "Кіпр проти Туреччини" (заява №25781/94); пункт 70 Рішення у справі "Банковіч та інші проти Бельгії та інших" (заява № 52207/99); пункти 314-316 Рішення у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" (заява № 48787/99).
		У пункті 138 Рішення ЄСПЛ у справі "Ал-Скейні та інші проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ встановив, що зобов`язання з дотримання Конвенції, зумовлені ефективним контролем над чужою територією, у держави-окупанта діють незалежно від дій та рішень місцевої адміністрації на окупований території: "Ще одним винятком з принципу, згідно з яким юрисдикція держави за статтею 1 обмежується її власною територією, є ситуація, коли внаслідок законних чи незаконних військових дій Договірна держава здійснює ефективний контроль над певною територією поза межами своєї території. ... У разі, якщо факт такого панування над територією встановлено, тоді немає необхідності визначати, чи здійснює ця Договірна держава суцільний контроль за політикою та заходами підпорядкованої місцевої адміністрації. Той факт, що місцева адміністрація продовжує існувати завдяки військовій та іншій підтримці з боку Договірної держави, покладає на цю Договірну державу відповідальність за політику і заходи адміністрації... "
		З огляду на викладене вище, станом на дату прийняття Постанови № 496-1/15 "Про внесення змін до Постанови Державної Ради Республіки Крим від 30.04.2014 №2085-6/14 "Про питання управління власністю Республіки Крим" Додаток до постанови № 2085-6/14, який містив перелік об`єктів, які є власністю Республіки Крим, саме Відповідач-1 був зобов`язаний забезпечити дотримання прав власності Позивачів на Нерухоме Майно на тимчасово окупованій ним території АРК, однак, протиправно не забезпечив дотримання таких прав в порушення своїх зобов`язань як держави-окупанта в рамках ефективного контролю над територією АРК.
		Щодо порушення Відповідачем-1 прав позивачів за законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України (далі - ЦК України), особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
		Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно листа Верховного Суду України від 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ":
		правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.);
		правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання;
		правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).
		Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 320 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦК України, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", за підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
		Проте, включення Відповідачем-1 згідно Постанови від 27 лютого 2015 року №496-1/15 до переліку об`єктів, які є власністю Республіки Крим, майна, що належить позивачам (Будівля холодильник літ. "Ч-Ч-1", розташована за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49 та нежитлова будівля  склад ген. вантажів літ. "М", розташована за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49), свідчить про: 
		невизнання прав власності Позивачів на Нерухоме Майно зі сторони Відповідача-1; повну втрату Позивачами контролю над Нерухомим Майном; встановлення Відповідачем-1 контролю над Нерухомим Майном через Республіку Крим як суб`єкта у складі РФ та адміністративні органи у складі такого суб`єкта; створення майнових прав на Нерухоме Майно у межах юридичного режиму, який де-факто діє та забезпечується примусом в Республіці Крим; наявність фактів користування та розпорядження Нерухомим Майном Відповідачем-1 через Республіку Крим та адміністративні органи у складі такого суб`єкта;неможливість забезпечення прав Позивачів на Нерухоме Майно примусом державних органів України на території АРК;неможливість здійснення прав Позивачів як власників Нерухомого Майна в межах юридичного режиму, який де-факто діє та забезпечується примусом в Республіці Крим.
		З огляду на викладене, Позивачі:
		не панують над нерухомим майном не утримують його, не використовують чи експлуатують його, не отримують від нього корисні властивості (доходи), не здійснюють з ним господарську діяльність і так само не можуть здійснювати вказані правомочності користування та володіння цим майном всупереч власній волі та з вини Відаповідача-1;
		позбавлені можливості вільно, на власний розсуд розпорядитись Нерухомим Майном, в тому числі, продати його за справедливу ринкову ціну чи передати таке майно кредиторам в рахунок виконання зобов`язань, адже окупація АРК Відповідачем-1 фактично знецінила Нерухоме Майно і до нього не мають інтересу будь-які треті особи через неможливість використання Нерухомого Майна у законному цивільному обороті, зокрема, через діючі санкції та загрози їх застосування у разі роботи з таким майном на території окупованої АРК, а також через неможливість звернення стягнення на нього;
		повністю позбавлені можливості користування та розпорядження Нерухомим Майном на практиці. 
		Таким чином, позаяк нормами законодавства України передбачено право власності Позивачів на Нерухоме Майно, на практиці його неможливо здійснити.
		Метою набуття, здійснення, зміни та припинення суб`єктивного цивільного права власності завжди є задоволення певного індивідуального інтересу учасника цивільних відносин. Саме у зв`язку з цим інтерес визначений як окремий об`єкт захисту поряд із цивільним правом у статтях 15, 16 ЦК України.
		Натомість, як свідчить викладене вище, жоден інтерес Позивачів як господарських товариств стосовно Нерухомого Майна, насамперед, інтерес в отриманні прибутку від ведення господарської діяльності на базі Нерухомого Майна, не може бути задоволений шляхом здійснення, зміни чи припинення права власності на Нерухоме Майно. Неможливість досягнення будь-якої розумної мети розпорядження об`єктом власності знецінює правомочність розпорядження у власника.
		Відтак, внаслідок вказаних вище протиправних дій Відповідача-1, право власності на Нерухоме Майно втратило всі корисні властивості засобу для задоволення зазначених інтересів Позивачів.
		З огляду на те, що Позивачі за законодавством України лишаються власниками Нерухомого Майна, Відповідач-1 протиправно обмежив здійснення прав власності на Нерухоме Майно до тієї міри, що робить таке обмеження тотожним позбавленню права власності на Нерухоме Майно, що є порушенням Відповідачем-1 прав Позивачів, передбачених ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 1 ст. 321 ЦК України, а також ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції.
		Фактичне позбавлення позивачів, належного їм нерухомого майна Відповідачем-1 за Конвенцією.
		Конвенція та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до ст. 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
		Статтею 1 Додаткового протоколу до Конвенції Позивачі наділені правом мирного володіння Нерухомим Майном. Там же закріплено, що Позивачі не можуть бути позбавлені свого Нерухомого Майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до пункту 77 перекладу Посібника за статтею 1 Протоколу №. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. "Захист власності", підготовленого Директоратом юрисконсультів ЄСПЛ, перше видання - 2019 (далі - Посібник за ст. 1, а.с.1-6 том 3), якщо права заявника були скасовані в силу закону, Суд буде розглядати скарги заявника відповідно до другого правила, а саме позбавлення власності. 
		Відповідно до пункту 78 Посібника за ст. 1, у справі "Тhе Ноlу Мопаsteries V. Gгеесе" (§§ 60-61, 61) Суд постановив, що наслідком законоположення, яке автоматично надає державі право використання і володіння зазначеним майном, є передача державі усієї повноти права власності на таку землю і складає позбавлення "майна".
		Проте, за Законом України від 15.04.2014 № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
		Відтак, за Законом України від 15.04.2014 № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", всі рішення незаконних органів Республіки Крим є недійсними, в тому числі, про позбавлення Позивачів прав власності на Нерухоме Майно. 
		Відповідно, за законодавством України згадана Постанова від 27 лютого 2015 року про включення до переліку майна, що належить АРК, нерухомого майна позивачів, не може вважатись рішенням компетентного органу про позбавлення Позивачів зазначених прав.
		Однак, відповідно до пункту 79 Посібника за ст. 1, позбавлення "майна" може виникнути також у ситуаціях, коли не було офіційного рішення, яке скасовує права особи, але вплив набору різних заходів, які застосовували державні органи влади, на "майно" заявника є настільки значним, що робить їх подібними до експропріації.
		У пункті 28 Рішення у справі "Schembri and Оthers v. Malta" від 10.11.2009 (заява № 42583/06) ЄСПЛ констатував, що стаття 1 першого Протоколу до Конвенції складається з трьох окремих правил: 
		"перше правило, викладене в першому реченні першого пункту, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;
		друге правило, що міститься в другому реченні першого пункту, охоплює позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; 
		третє правило, викладене в другому пункті, визнає, що Договірні держави мають право, серед іншого, контролювати використання майна відповідно до загальних інтересів".
		Згідно пункту 29 зазначеного Рішення ЄСПЛ у справі "Schembri and Оthers v. Malta", для того, щоб визначити, чи мало місце позбавлення власності у значенні другого правила, суд не повинен обмежуватися вивченням того, чи мало місце позбавлення власності або формальна експропріація, він повинен зазирнути за видимість і дослідити реалії ситуації, на яку скаржиться заявник. Оскільки Конвенція покликана гарантувати права, які є "практичними та ефективними", необхідно з`ясувати, чи становила ця ситуація фактичну експропріацію (таку ж позицію висловлено і в низці інших рішень ЄСПЛ, зокрема, у рішенні у справі "Depalle v.France" від 29.03.2010 (заява №34044/02), п. 78, а також у рішенні у справі "Sporrong and Lonnrоth v. Sweden" від 23.09.1982 (заяви №№7151/75; 7152/75), п. 63). Вилучення майна в рамках цього другого правила може бути виправданим, тільки якщо буде доведено, що воно, серед іншого, відповідає "суспільним інтересам" і "відповідає умовам, передбаченим законом".
		У пункті 30 зазначеного Рішення ЄСПЛ у справі "Schembri and Оthers v. Malta" ЄСПЛ дійшов висновку, що хоча передача власності ще не набула чинності і заявник все ще залишався власником майна, мало місце позбавлення майна у значенні першого пункту статті 1 Протоколу, оскільки на практиці заявник не міг би користуватися, продавати або розвивати свою власність.
		Вилучення Нерухомого Майна у Позивачів стало наслідком незаконної окупації території АРК Відповідачем-1, а отже також є незаконним. Позивачі на практиці не можуть користуватись, продавати, або розвивати бізнес на базі Нерухомого Майна, а отже коментоване рішення ЄСПЛ свідчить про те, що стосовно Нерухомого Майна відбулась фактична експропріація у розумінні Конвенції. Позивачі, на теперішній час не можуть користуватись, продавати, або розвивати бізнес на базі нерухомого майна, а отже, з урахуванням наведеного вище, відбуласьфактична експропріація у розумінні Конвенції.
		У пункті 63 Рішення у справі "Sporrong and Lonnroth v. Sweden" від 23.09.1982 (заяви №№ 7151/75; 7152/75) ЄСПЛ дійшов висновку, що через застосовані обмеження право власності заявників стало нестабільним, втратило частину свого змісту, можливість розпоряджатись майном зменшилась, проте наслідки відповідних заходів не є такими, щоб їх можна було прирівняти до позбавлення власності, отже, саме право власності не зникло, оскільки заявники могли продовжувати користуватися своїм майном, хоч продати його і стало важчим. У цьому висновку ЄСПЛ також врахував пояснення уряду Швеції про те, що відбулись десятки продажів аналогічно обтяжених об`єктів.
		Підхід ЄСПЛ до фактичної експропріації у вказаному рішенні у справі "Sporrong and Lonnroth v. Sweden" свідчить про те, що фактична експропріація стосовно Нерухомого Майна відбулась, адже Позивачі не можуть ним користуватись, Відповідач-1 не визнає їх право власності, а відтак, це майно неможливо продати в межах де-факто діючого юридичного режиму у Республіці Крим як суб`єкті у складі Російської Федерації.
		У справі "Рараmісhаlороulоs V. Greece" військово-морські сили заволоділи земельною ділянкою заявників, створили там військово-морську базу та готель для військовослужбовців і заявники згодом не могли мати доступу до їх власності, хоча будь - якого офіційного рішення про експропріацію прийнято не було.
		У пункті 45 Рішення у справі "Рараmісhаlороulоs V. Greece" від 24.06.1993 (заява № 14556/89) ЄСПЛ встановив, що втрата будь-якої можливості розпоряджатися земельною ділянкою, про яку йдеться, у поєднанні з невдачею спроб виправити оскаржувану ситуацію, спричинила досить серйозні наслідки для заявників, які зазнали де-факто експропріації у спосіб, несумісний з їхнім правом на мирне володіння своїм майном. Зрештою, у наступному пункті цього рішення ЄСПЛ визнав порушення прав заявника за статтею 1 першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном).
		У п.43 зазначеного рішення ЄСПЛ визнав, що заявники не могли ані користуватися своїм майном, ані продати, заповісти, закласти чи подарувати його, виходячи з фактичної, а не юридичної неможливості вчинення таких дій, адже заявники формально лишались власниками майна.
		У даній справі, формально Позивачі за законодавством України уповноважені розпорядитись Нерухомим Майном, в дійсності це неможливо.
		Отже, наведені позиції ЄСПЛ у рішенні "Рараmісhаlороulоs V. Greece" свідчать про те, що Нерухоме Майно було фактично експропрійоване у розумінні Конвенції. 
		У пункті 53 Рішення у справі "Vasilescu v. Romania" від 22.05.1998 (заява №53/1997/837/1043), ЄСПЛ повторив вказані вище висновки з рішення у справі "Рараmісhаlороulоs V. Greece" про те, що втрата всієї можливості розпоряджатися майном дозволяє вважати, що заявниця стала жертвою фактичної конфіскації, та визнав порушення прав заявника за статтею 1 першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном). 
		Варто зазначити, що у коментованому рішенні (пункт 51) ЄСПЛ прямо зазначає, що практична перешкода може складати порушення Конвенції так само як і правова перешкода.
		Оскільки Постанова № 496-1/15 від 27.02.2015 за законодавством України є юридично нікчемною, реальні наслідки цього документа створюють практичну перешкоду здійснення прав власності позивачів на нерухоме майно, тобто втрату всієї можливості розпорядження майном.
		З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що Нерухоме Майно у розумінні Конвенції є фактично експропрійованим, оскільки володіння, користування та розпорядження Нерухомим Майном для Позивачів є неможливим на практиці вже понад 9 років, незважаючи на те, що за законодавством України Позивачі формально є власниками такого майна.
		З огляду на те, що фактична неможливість розпорядження майном за Конвенцією прирівнюється до позбавлення власності (де-факто експропріації), то у такому випадку майно слід вважати втраченим так само, як у разі припинення прав власності на майно, чи його знищення. Нерухоме майно слід вважати втраченим Позивачами в результаті порушення Відповідачем-1 їх прав власності на таке майно, передбачених ч.1 ст. 12, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 1 ст. 321 ЦК України, а також ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції.
		Щодо способу захисту порушених прав позивачів.
		Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Даною нормою передбачено право власника на відшкодування завданої йому шкоди, незалежно від змісту порушення, тобто, в тому числі і у випадку унеможливлення здійснення прав власності, що є тотожними позбавленню таких прав, а не лише у разі знищення чи пошкодження речі. 
		Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		З огляду на викладене вище, внаслідок порушення Відповідачем-1 прав Позивачів, передбачених ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 1 ст. 321 ЦК України, а також ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, Позивачі на підставі ст. 15,16, 22, 386, 1192 ЦК України мають право на відшкодування завданої такими порушеннями майнової шкоди, а саме реальної вартості фактично втраченого Нерухомого Майна.
		Як зазначено Верховним Судом у Постанові від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19: "Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
		Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства".
		Так, у пункті 67 Рішення у справі "Rotaru v. Romania" від 04.05.2000 (заява № 28341/95) ЄСПЛ наголосив на тому, що стаття 13 гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод у будь-якій формі, в якій вони можуть бути закріплені в національному правопорядку.
		Слід також відзначити, що 03.05.1989 Європейська комісія з прав людини під час розгляду питання щодо прийнятності заяви (Pinе Valley Developments Ltd. And Others against Ireland, № 12742/87) дійшла до висновку, що ефективний засіб правового захисту повинен бути здатним безпосередньо забезпечити виправлення оскаржуваної ситуації.
		Отже, оскільки за законодавством України Позивачі формально є власниками Нерухомого Майна, застосування будь-яких речово-правових способів захисту їх права власності вочевидь не буде ефективним, тобто, не відповідатиме положенням статті 13 Конвенції, практиці ЄСПЛ та вищенаведеній позиції Верховного Суду.
		Відтак, відшкодування збитків, за викладених вище обставин, є єдиним способом захисту прав Позивачів, що відповідає змісту порушеного права (фактична неможливість розпорядження майном) та характеру правопорушення (фактичне позбавлення майна), і який дозволить отримати відповідне відшкодування в умовах неможливості поновлення порушених прав у поточних геополітичних та історичних обставинах окупації АРК Відповідачем-1, на які Позивачі не можуть
		жодним чином вплинути.
		Відшкодування упущеної вигоди як спосіб захисту порушених прав Позивачів за законодавством України.
		Відповідно до ст.ст. 16, 22, 1192 ЦК України відшкодування збитків є способом відшкодування майнової шкоди. 
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, до складу збитків входять доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Відповідно до п. 1 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 (далі - Порядок визначення шкоди), цей Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
		Відповідно до п. 2 Порядку визначення шкоди, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за напрямом економічних втрат підприємств, у тому числі господарських товариств, що включає, серед іншого, упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
		Відповідно до п. 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії РФ, які є додатком до зазначеного порядку (далі - Засади оцінки збитків), збитки - це в тому числі розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії РФ (упущена вигода). 
		Таким чином, внаслідок порушення Відповідачем-1 прав Позивачів, передбачених ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 1 ст. 321 ЦК України, а також ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції стосовно Нерухомого Майна, Позивачі на підставі ст. 15, 16, 22, ЦК України, п. 2 Порядку визначення шкоди, п. 2 Засад оцінки збитків мають право на відшкодування завданої такими порушеннями упущеної вигоди, а саме доходів від експлуатації Нерухомого Майна, які б вони могли одержати за умови відсутності окупації території АРК Відповідачем-1 та зумовленої цим фактичної експропріації Нерухомого Майна.
		Відшкодування Позивачам усіх завданих збитків як захід відповідальності Відповідача-1 за міжнародно-протиправні діяння.
		Генеральною асамблеєю ООН в Резолюції 56/83 від 12.12.2001 були прийняті до відома "Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння" (далі - Статті про відповідальність), які згідно пунктів 19, 26, 35, 51, 71, 127 доповіді Генерального Секретаря Генеральної Асамблеї ООН "Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння. Збірник рішень міжнародних судів, трибуналів та інших органів" від 30.04.2013 є такими, що містять або відображають звичаєве міжнародне право (а.с.7-20 том 3). 
		Україна є членом ООН. Відповідно до ч. 1 статті 9 Статуту ООН, Генеральна Асамблея складається з усіх членів ООН. Резолюції Генеральної Асамблеї є офіційним актом, який виражає спільну позицію держав - членів ООН, тобто, і України в тому числі. Відтак, резолюції Генеральної асамблеї ООН мають юридичну силу для України і можуть бути застосовані як джерела права при вирішенні цього спору як акти, згоду на які надано Україною як членом ООН (а.с.7-20 том 3). Вказана доповідь Генерального Секретаря Генасамблеї ООН складена на виконання резолюції Генасамблеї ООН, а отже може бути використана як джерело права при вирішенні спору за цим позовом.
		Відповідно до частини 1 статті 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
		Таким чином, схвалені Генеральною асамблеєю ООН Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння є джерелом права у відносинах відшкодування шкоди, завданої Позивачам фактичною втратою Нерухомого Майна з вини Відповідача-1.
		Відповідно до статті 1 Статей про відповідальність, кожне міжнародно-протиправне діяння держави тягне за собою міжнародну відповідальність цієї держави.
		Відповідно до статті 3 Статей про відповідальність, кваліфікація діяння держави як міжнародно-протиправного регулюється міжнародним правом. На таку кваліфікацію не впливає кваліфікація цього діяння як законного за міжнародним правом.
		Окупація АРК Відповідачем-1 визнана протиправною на міжнародному рівні, в тому числі, виходячи з положень резолюцій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Стан справ у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)" А/RES/73/263 (2018), А/ RES/74/168 (2019), А/ RES/75/192 (2020), згідно яких, Генасамблея ООН підтверджує, що силове захоплення Криму є незаконним і являє собою порушення міжнародного права.
		Цими ж резолюціями Генасамблеї ООН підтверджено порушення Відповідачем-1 зобов`язань з дотримання прав власності українських фізичних та юридичних осіб на окупованій території АРК, а саме, Генасамблея ООН:
		рішуче засуджує триваюче повне нехтування РФ її зобов`язань за Статутом Організації Об`єднаних Націй і міжнародним правом щодо її юридичної відповідальності за окуповану територію, включно з обов`язком поважати українське законодавство і права всіх громадянських осіб;
		наполегливо закликає РФ поважати закони, що діють в Україні, скасувати закони, запроваджені РФ в Криму, які дають змогу здійснювати примусове виселення та конфіскацію приватної власності в Криму всупереч чинним нормам міжнародного права, і поважати майнові права всіх попередніх власників, майно яких раніше зазнало конфіскації.
		Відповідно до статті 31 Статей про відповідальність, відповідальна держава зобов`язана надати повне відшкодування шкоди, заподіяної міжнародно - протиправним діянням. Шкода включає будь-яку шкоду, матеріальну або моральну, завдану міжнародно-протиправним діянням держави.
		Відповідно до статті 34 Статей про відповідальність, повне відшкодування шкоди, заподіяної міжнародно-протиправним діянням, здійснюється у формі реституції, компенсації та сатисфакції, чи то окремо, чи то в їх поєднанні, відповідно до положень цієї глави.
		Відповідно до статті 35 Статей про відповідальність, держава, відповідальна за міжнародно-протиправне діяння, зобов`язана здійснити реституцію, тобто відновити становище, що існувало до вчинення протиправного діяння, якщо і тією мірою, якою реституція: а) не є матеріально неможливою; b) не спричиняє тягаря, що є цілком непропорційним до вигоди від одержання реституції замість компенсації.
		Відповідно до статті 36 Статей про відповідальність, держава, відповідальна за міжнародно-протиправне діяння, зобов`язана компенсувати шкоду, заподіяну таким діянням, наскільки така шкода не відшкодовується реституцією. Компенсація охоплює будь-яку обчислювану у фінансовому вираженні шкоду, включаючи упущену вигоду, наскільки вона встановлена.
		3 огляду на обставини фактичного позбавлення Позивачів прав власності на Нерухоме Майно протягом більш як 9ти років, реституція у розумінні Статей про відповідальність неможлива, адже передбачатиме деокупацію Відповідачем-1 території АРК, з чим він не згоден, що загальновідомо та не потребує доказування.
		Отже, виходячи з положень статей 1, 3, 31, 34-36 Статей про відповідальність, які підлягають застосуванню до вирішення цього спору як звичай в порядку статті 7 ЦК України, Відповідач-1 зобов`язаний відшкодувати Позивачам будь-яку обчислювану у фінансовому вираженні шкоду, включаючи упущену вигоду, від фактичної втрати Позивачами Нерухомого Майна.
		Позивачі просять стягнути з відповідача-1 шкоду в сумі 19539722,00 доларів США, що еквівалентно 704333421,00грн, відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 47 775 537 доларів США, що еквівалентно 1 814 629 557,00грн та з відповідачів-2,3 - збитки у розмірі 200 000,00грн.
		При цьому, Позивачі посилаються на те, що з 27.02.2015 (з цієї дати постановою Державної ради Республіки Крим від 27.02.2015 № 496-1/15 "Про внесення змін до постанови Державної Ради Республіки Крим від 30.04.2014 № 2085-6/14 №2085-6/14 "Про питання управління власністю Республіки Крим" Додаток до постанови № 2085-6/14, який містив перелік об`єктів, які є власністю Республіки Крим, будівля холодильник літ Ч-Ч-1 та нежитлова будівля  склад ген. Вантажів літ М віднесені до власності окупованої Республіки Крим) примусово позбавлені права власності на належне їм нерухоме майно (будівля холодильник літ Ч-Ч-1 та нежитлова будівля  склад ген. Вантажів літ М) без виплати будь-яких компенсацій.
		Отже, предметом позову є відшкодування шкоди у зв`язку з фактичною втратою нерухомого майна позивачами внаслідок незаконної окупації Відповідачем-1 території АРК та невиконання ним міжнародних зобов`язань із забезпечення прав власності позивачів на нерухоме майно, внаслідок чого нерухоме майно є фактично експроприйованим Республікою Крим та, відповідно, втраченим Позивачами; місце завдання шкоди є територія суверенної держави Україна.
		Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
		Згідно зі ст. 1 Протоколу №1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		За змістом ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
		Згідно з ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати або продати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
		За змістом ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.
		Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Таким чином, позивачі створені та здійснюють свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснюють підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів. За таких умов, знищення/відібрання майна, що належить позивачам, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивачів на основі такого майна, а отже, є порушенням прав позивачів на здійснення підприємницької та господарської діяльності.
		З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння шкоди Товариствам внаслідок втрати майна є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності позивачів, а отже, на них поширюється предметна юрисдикція господарських судів.
		Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, права і обов`язки сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
		Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
		Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
		Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
		Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
		Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
		З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
		Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
		Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: - наявність реальних збитків; - вина заподіювача збитків; - причинний зв`язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
		Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
		Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
		При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/ 6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16.
		Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.
		Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.
		Також пред`явлення вимоги про стягнення збитків покладає обов`язок саме на позивача довести, що вони не є абстрактними, а дійсно є реальними у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання. При визначенні розміру збитків мають враховуватись заходи, вжиті самим позивачем для їх недопущення.
		Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч.1 ст.614 ЦК зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. 
		Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини.
		З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
		З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
		Згідно з заявою Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
		Як вбачається з матеріалів справи, станом на 20.02.2014 у позивачів у власності перебувало нерухоме майно: Будівля холодильник літ. "Ч-Ч-1", розташована за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49 та Нежитлова будівля  склад ген. вантажів літ. "М", розташована за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49." 
		27 лютого 2015 року Державна Рада Республіки Крим, діючи як вищий законодавчий орган влади в Республіці Крим як суб`єкта у складі РФ, прийняла рішення про визнання права власності цього суб`єкта у складі РФ на належне позивачам нерухоме майно, внаслідок чого позивачі були безоплатно примусово позбавлені прав власності на нерухоме майно в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК.
		В подальшому, Державний комітет з державної реєстрації та кадастру Республіки Крим видав:
		свідоцтво про державну реєстрацію від 06.08.2015 за Республікою Крим, нежитлової будівлі  складу, загальною площею 10804,00кв.м., розташованої за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49, кадастровий (або умовний) номер:90:19:010109:1289 (а.с. 140  142 том 2);
		свідоцтво про державну реєстрацію від 01.09.2015 за Республікою Крим, нежитлової будівлі, загальною площею 10213,90кв.м., поверх: 1, 2, 3, 4, 5, розташованої за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49, прим. 1, кадастровий (або умовний) номер:90:19:010109:1646 (а.с. 143-156 том 2).
		Наведене позбавило позивачів права користування, володіння та розпорядження належним їм нерухомим майном.
		У цій справі протиправність дій відповідача-1 підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
		Відповідно до п.п. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за напрямом економічних втрат підприємств, у тому числі господарських товариств, що включає, серед іншого, вартість втраченого майна підприємств недержавної форми власності та їх упущену вигоду.
		Відповідно до п. 5 Засад оцінки збитків, незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків передбаченими пунктом 5 Порядку. Водночас, відповідно до п. 2 Засад оцінки збитків, Міжнародні стандарти оцінки - Міжнародні стандарти оцінки (International Valuation Standards), розроблені та прийняті Радою з Міжнародних стандартів оцінки (The International Valuation Standards Council), якими визначені загальні засади оціночної діяльності та методичні засади оцінки окремих видів майна.
		На підтвердження факту заподіяння збитків внаслідок неправомірних дій відповідача-1 позивачами долучено до матеріалів справи Звіт про оцінку ринкової вартості об`єктів нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" та Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" станом на 08 січня 2014 року, який складено Товариством з обмеженою відповідальністю "БДО Валюейшн" (а.с. 43-144 том 1, а.с. 1-103 том 2).
		Згідно висновку, що базується на підходах та методології, описаних у Звіті, справедлива вартість об`єкта оцінки, комплексу будівель, що належать ПАТ "Південрибхолод" та ТОВ "Укррибсервіс", розташованого за адресою: м. Керч, вул. Свердлова, 49, станом на 08 січня 2014 року, складає: 156 181 000 гривень або 19 539 722 доларів США або 14 331 614 євро (а.с. 4 том 2).
		В Звіті також зазначено, що:
		забудова навколишньої території будівлі холодильника літ. "Ч-Ч1" та будівлі сховища генвантажів літ. "М", розташованих у місті Керч, представлена об`єктами промислового призначення: це об`єкти будівлі та споруди "Керченського морського рибного порту", "ТЕС  Термінал", "Ювас-Газсервіс", зерновий термінал "АБС", "Укррибсервіс" та інші. Земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, що оцінюються, літ. "Ч-Ч1" та літ. "М", передані Керченською міською радою підприємству "Південрибхолод" та "Укррибсервіс" у довгострокову оренду на 5 років (а.с. 27-28 том 2);
		об`єкт оцінки представляє собою багатоповерхові будівлі холодильника та сухих складів, які спроектовані та побудовані в рамках інфраструктури морського порту та мають певне цільове призначення, і які фізично, економічно та географічно обтяжені у своєму використанні; вартість об`єкта оцінки (майнових інтересів щодо об`єкта оцінки) залежить від прибутку, що він приносить своєму власнику; перепрофілювання об`єкта оцінки неможливе, а спроби реалізації такого завдання з урахуванням певного цільового призначення призведе до втрати експлуатаційної гнучкості та зниження його вартості (а.с. 79 том 1);
		об`єкт оцінки є готовим до експлуатації єдиним комплексом, сама нерухомість є самодостатнім бізнесом, згідно з міжнародними стандартами оцінки, такий об`єкт необхідно оцінювати як нерухомість, призначену для конкретного використання, тобто, нерухомість з комерційним потенціалом (а.с. 79 том 2);
		відповідно до фінансової та бухгалтерської звітності, наданої власником об`єкта оцінки (ПАТ "Південрибхолод") та його афілійованими партнерами, які використовують цей об`єкт у своїх виробничих потребах (ТОВ "Укррибсервіс" та Металс Інвест Інк.), об`єкт оцінки мав такі показники доходів (у ретроспективі): ПАТ "Південрибхолод": 2013 рік  4380,49 тис.грн. без ПДВ; 2012 рік  4869,44 тис.грн. без ПДВ; 2011 рік  6535,16 тис.грн. без ПДВ; ТОВ "Укррибсервіс": 2013 рік  2801,53 тис.грн. без ПДВ; 2012 рік  5255,36 тис.грн. без ПДВ; 2011 рік  6105,62 тис.грн. без ПДВ; Металс Інвест Інк.: 2013 рік  26769,17 тис.грн. без ПДВ; 2012 рік  15513,96 тис.грн. без ПДВ; 2011 рік  14492,51 тис.грн. без ПДВ. Зазначені вище доходи за трьома підприємствами повністю генерує об`єкт оцінки (а.с. 83-84 том 2).
		У 2011-2013 роках вищезазначене нерухоме майно використовувалось позивачами у веденні господарської діяльності, в т.ч. надання послуг зберігання у холодильному складі, надання холодильних камер в оренду, надання в оренду приміщень у вантажному складі, надання в оренду офісних приміщень у вантажному складі, виконання вантажних та розвантажувальних робіт тощо, яка приносила прибуток, що підтверджується фінансовими звітами за 2011-2013 роки позивача-1 та балансами та звітами про фінансові результати за 2011-2013 роки позивача-2 (а.с. 118-135 том 2).
		Згідно викладеного на сторінці 3 та у додатках Звіту про оцінку, останній складений суб`єктами оціночної діяльності із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна IVSC та Професійних стандартів оцінки RICS, а отже, з урахуванням наведених положень Порядку визначення шкоди та Засад оцінки збитків, Звіт про оцінку може застосовуватись як належний засіб доказування розміру шкоди, завданої Позивачам внаслідок фактичної втрати Нерухомого Майна.
		Як свідчить Звіт про оцінку, його складено ТОВ "БДО Валюейшн" та підписано В. Афанасьєвим (директором ТОВ "БДО Валюейшн" та оцінювачами  В. Мінченко та Є. Канівцем (аркуші 3, 4, 102 Звіту про оцінку та аркуші 3, 4, 102 перекладу Звіту про оцінку).
		Повноваження ТОВ "БДО Валюейшн", як суб`єкта оціночної діяльності, підтверджуються Сертифікатом № 14172/13 від 25.01.2013, виданий Фондом державного майна України (а.с.9 том 8). Також в матеріалах справи наявні: копія свідоцтва Фонду державного майна України про реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів від 23.03.2011 № 8662, виданого ОСОБА_5 ; копія свідоцтва Фонду державного майна України про реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів від 22.06.2012 № 9342, виданого ОСОБА_6 ; копія свідоцтва Фонду державного майна України про реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів від 12.08.2010 № 8387, виданого ОСОБА_7 (а.с.10-12 том 8).
		За таких обставин та з огляду на зміну офіційного курсу гривні до долару США станом на 01.11.2023, референтним розміром завданих прямих збитків у формі вартості фактично втраченого Нерухомого Майна є його вартість вказана в Звіті про оцінку у доларах США, а саме 19 539 722,00 дол. США, що становить 704 133 421,00 грн. за офіційним курсом гривні до долара США станом на 10.11.2023 (36,0360 грн. за 1 долар США).
		Щодо вимоги позивачів про стягнення з відповідача-1 упущеної вигоди.
		Відповідно до частини першої статті 142 ГК України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
		Згідно з частиною другою цієї статті ГК України склад валового доходу та валових витрат суб`єктів господарювання визначається законодавством.
		Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
		Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.
		Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
		Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
		При цьому неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
		Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивачів обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання і тільки неправомірні дії відповідача-1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
		Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
		Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
		У цих висновках Суд звертається до сталої правової позиції в питанні критеріїв та підстав для стягнення упущеної вигоди, що неодноразово та послідовно викладалась, зокрема Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, а також Верховним Судом, зокрема в постановах: від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 11.11.2019 у справі № 904/7601/17, від 12.11.2019 у справі № 910/9278/18, від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.
		У зв`язку із викладеним для правильного вирішення спору, пов`язаного з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
		За загальним правилом судового процесу, закріпленим в статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Отже, на позивачів покладений обов`язок доведення факту спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна у розмірі, заявленому позивачем.
		А тому позивачам слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
		Товариством з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" долучено до матеріалів справи Звіт про оцінку збитків №1-20-11/23УВ (складений 22.02.2024 ТОВ "БІ ВІ АР", а.с. 1- 236 том 4). Об`єкт оцінки: упущена вигода  неотриманий дохід, на який Товариством з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (код за ЄДРПОУ 32430342) мало право розрахувати від провадження господарської діяльності з використанням нежитлової будівлі складу генеральних вантажів літ. М, площею 10 804 кв.м., розташованої за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Керч, вулиця Свердлова, буд. 49, протягом періоду: з 01.03.2015 по 31.12.2023, за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації, а саме, тимчасової окупації Автономної Республіки Крим. 
		Згідно висновку станом на 31.12.2023 ринкова вартість об`єкта оцінки склала (з округленням, без ПДВ): 13 065 071 доларів США, що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 496 242 753 грн.
		В Звіті зазначено, що:
		багатоповерхова будівля генеральних вантажів спроектована та побудована в рамках інфраструктури морського порту та має певне цільове призначення та фізично, економічно та географічно обтяжена у своєму використанні. Перепрофілювання цього об`єкту неможливе, а спроби реалізації такого завдання з урахуванням певного цільового призначення призведе до втрати експлуатаційної гнучкості та зниження його вартості. Об`єкт нерухомого майна літ. М, можна класифікувати як об`єкт, призначений для ведення певної комерційної діяльності, і відповідно до міжнародних стандартів оцінки відноситься до нерухомого майна, призначеного для конкретного використання;
		при розрахунку упущеної вигоди від використання будівлі складу генеральних вантажів протягом періоду 01.03.2015 - 31.12.2023 не передбачається зміни цільового призначення цього об`єкта нерухомості та видів діяльності ТОВ "Укррибсервіс";
		у 2014 році між ТОВ "Укррибсервіс" та Металс Инвест Інк був укладений договір комісії №28-01/14ХС від 28.01.2014. Відповідно до цього договору комісіонер Металс Инвест Інк зобов`язувався від свого імені та за дорученням і за рахунок комітента ТОВ "Укррибсервіс" за плату вчиняти оплатну передачу в оренду третім особам приміщень будь-якої площі у вантажному складі з метою зберігання в них вантажів третіх осіб шляхом укладення з ними договорів оренди. Комісіонер був зобов`язаний виплачувати комітенту ТОВ "Укррибсервіс" комісійний дохід від надання в оренду складу генеральних вантажів літ. М;
		у зв`язку з фактичною експропріацією з боку Російської Федерації нежитлової будівлі складу генеральних вантажів літ. М, розташованої за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Керч, вулиця Свердлова, буд. 49 та втратою клієнтом контролю над цим об`єктом нерухомості, подальша його експлуатація ані ТОВ "Укррибсервіс" ані Металс Инвест Інк ані третіми особами з дозволу ТОВ "Укррибсервіс" стала неможлива;
		06.03.2015 Металс Инвест Інк проінформувало про розірвання договору комісії №28-01/14ХС від 28.01.2014 у зв`язку із настанням обставин, що унеможливлюють виконання нею договору, за які компанія не відповідає;
		за відсутності збройної агресії Російської Федерації на території АР Крим протягом періоду 01.03.2015  31.12.2023, об`єкт нерухомого майна літ. М мав використовуватись у двох підприємств: ТОВ "Укррибсервіс" (власник об`єкта нерухомості літ. "М"); Металс Інвест Інк (юридична особа, що діє за договором комісії) (а.с. 15-16 том );
		збитки ТОВ "Укррибсервіс" у вигляді упущеної вигоди за період з 01.03.2015 по 31.12.2023 склали (з округленням без ПДВ) 13065071 доларів США, що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 496242753 гривень (а.с. 60 том 4).
		Приватним акціонерним товариством "Південрибхолод" долучено до матеріалів справи Звіт про оцінку збитків №2-20-11/23УВ (складений 22.02.2024 ТОВ "БІ ВІ АР", а.с. 29-218 том 5, а.с. 1-59 том 6). Об`єкт оцінки: упущена вигода  неотриманий дохід, на який Приватне акціонерне товариство "Південрибхолод" (код за ЄДРПОУ 33223835) мало право розраховувати від провадження господарської діяльності з використанням будівлі холоильника літ. "Ч-Ч1", загальною площею 11006,7 кв.м., розташованої за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Керч, вулиця Свердлова, буд. 49, протягом періоду: з 01.03.2015 по 31.12.2023, за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації, а саме, тимчасової окупації Автономної Республіки Крим. 
		Згідно висновку станом на 31.12.2023 ринкова вартість об`єкта оцінки склала (з округленням, без ПДВ): 34 710 466 доларів США, що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 1 318 386 804 грн.
		В Звіті зазначено, що:
		багатоповерхова будівля холодильника спроектована та побудована в рамках інфраструктури морського порту та має певне цільове призначення та фізично, економічно та географічно обтяжена у своєму використанні. Перепрофілювання цього об`єкту неможливе, а спроби реалізації такого завдання з урахуванням певного цільового призначення призведе до втрати експлуатаційної гнучкості та зниження його вартості. Об`єкт нерухомого майна літ. Ч-Ч1, можна класифікувати як об`єкт, призначений для ведення певної комерційної діяльності, і відповідно до міжнародних стандартів оцінки відноситься до нерухомого майна, призначеного для конкретного використання;
		при розрахунку упущеної вигоди від використання будівлі холодильнику протягом періоду 01.03.2015 - 31.12.2023 не передбачається зміни цільового призначення цього об`єкта нерухомості та видів діяльності ПАТ "Південрибхолод";
		у 2014 році між ПАТ "Південрибхолод" та Металс Инвест Інк був укладений договір комісії №28-01/14ХС від 28.01.2014. Відповідно до цього договору комісіонер Металс Инвест Інк зобов`язувався від свого імені та за дорученням і за рахунок комітента ПАТ "Південрибхолод" за плату вчиняти оплатну передачу в оренду третім особам приміщень будь-якої площі у будівлі холодильнику з метою зберігання в них вантажів третіх осіб шляхом укладення з ними договорів оренди. Комісіонер був зобов`язаний виплачувати комітенту ПАТ "Південрибхолод" комісійний дохід від надання в оренду будівлі холодильнику літ. Ч-Ч1;
		у зв`язку фактичною експропріацією з боку Російської Федерації нежитлової будівлі холодильника літ. Ч-Ч1, розташованої за адресою: Україна, Автономна Республіка Крим, м. Керч, вулиця Свердлова, буд. 49 та втратою клієнтом контролю над цим об`єктом нерухомості, подальша його експлуатація ані ПАТ "Південрибхолод", ані Металс Инвест Інк ані третіми особами з дозволу ПАТ "Південрибхолод" стала неможлива;
		06.03.2015 Металс Инвест Інк проінформувало про розірвання договору комісії №28-01/14ХС від 28.01.2014 у зв`язку із настанням обставин, що унеможливлюють виконання нею договору, за які компанія не відповідає;
		за відсутності збройної агресії Російської Федерації на території АР Крим протягом періоду 01.03.2015  31.12.2023, об`єкт нерухомого майна літ. Ч-Ч1 мав використовуватись у двох підприємств: ПАТ "Південрибхолод" (власник об`єкта нерухомості літ "Ч-Ч1"); Металс Інвест Інк (юридична особа, що діє за договором комісії) (а.с. 47-48 том 5);
		збитки ПАТ "Південрибхолод" у вигляді упущеної вигоди за період з 01.03.2015 по 31.12.2023 склали (з округленням без ПДВ) 34710466 доларів США, що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 1 318 386 804 гривень (а.с. 92 том 5).
		Звіт про оцінку збитків №1-20-11/23УВ від 22.02.2024 та Звіт про оцінку збитків №2-20-11/23УВ від 22.02.2024, складені ТОВ "БІ ВІ АР"; оцінювачі: Нерсесян Д.Г., Романченко О.О., які діяли у складі суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "БІ ВІ АР", яке має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 133/2023 від 14.03.2023, виданий Фондом державного майна України (а.с.232-235 том 4).
		ОСОБА_3 має відповідну кваліфікацію на проведення оцінки нерухомого майна, машин та обладнання, нематеріальних активів, згідно з міжнародними стандартами оцінки, чинний статус World Recognized Valuer (WRV), сертифікат визнання Всесвітньою Асоціацією оціночних організацій (WAVO-WRV) № WRV-PUAVS/2025-03/52 від 31.10.2020.
		ОСОБА_4 має необхідну національну кваліфікацію на проведення оцінки цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активі, у тому числі прав на об`єкти інтелектуальної власності, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача ЦМК №340 від 17.03.2007.
		Так, внаслідок зазначеної вище незаконної фактичної експропріації Відповідачем-1 Вантажного Складу Позивачу-1 було завдано збитків у формі упущеної вигоди, а саме, неотриманого доходу, на який Позивач-1 мав право розраховувати від провадження господарської діяльності з використанням Вантажного Складу, за умови відсутності такої експропріації (далі -Упущена вигода), що підтверджується обставинами:
		1) отримання Позивачем-1 прибутків від ведення господарської діяльності щодо комерційної експлуатації потужностей Вантажного Складу у 2012-2014 роках та
		2) неотримання Позивачем-1 жодних доходів від експлуатації потужностей Вантажного Складу у 2015-2023 роках, тобто, після його фактичної експропріації Відповідачем-1, що підтверджується:
		- річною фінансовою звітністю Позивача-1 за 2011-2013, а також за 2016-2023 роки;
		- довідками про доходи та витрати, пов`язані з експлуатацією Вантажного Складу Позивачем-1 та третьою особою - комісіонером;
		- договором комісії № 28-01/14ВС від 28.01.2014 та повідомленням комісіонера щодо відмови від договору комісії № 28-01/14ВС від 28.01.2014;
		- оборотно-сальдовими відомостями Позивача-1 по рахункам 10, 11, 12, 20, 22 станом на 31.12.2013 та станом на 31.12.2014, копії яких містяться у звіті про оцінку збитків №1-20-11/23УВ від 21.02.2024 (далі - Звіт про оцінку), який додається (Додаток-1), див. аркуші 10, 61 Звіту про оцінку;
		- висновками суб`єкта оціночної діяльності у Звіті про оцінку (зокрема, аркуш 5; таблиця 5.5. на аркуші 18; аркуш 21; абз. 4 на аркуші 50; аркуші 54-56).
		Викладені вище обставини, що підтверджують факт завдання Позивачу-1 шкоди у вигляді Упущеної вигоди та надані Позивачем-1 докази на підтвердження таких обставин, беззаперечно свідчать про те, що:
		Упущена вигода є не абстрактною, а могла бути реально отримана за звичайних обставин (має реальний, передбачуваний та очікуваний характер);
		Позивач-1, як власними силами, так і силами комісіонера в інтересах Позивача-1, вживав конкретні заходи, спрямовані на отримання Упущеної вигоди, а саме, здійснював прибуткову господарську діяльність з Вантажним Складом до його фактичної експропріації Відповідачем-1.
		Причинний зв`язок між порушеннями Відповідачем-1 прав Позивача-1 та завданими Позивачу-1 збитками у формі Упущеної вигоди.
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
		Упущена вигода виступає об`єктивним наслідком вчиненої Відповідачем-1 експропріації Вантажного Складу, оскільки саме така експропріація призвела до остаточної втрати фактичного та юридичного контролю Позивача-1 над Вантажним Складом в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК.
		Так, з дати фактичної експропріації (27.02.2015) в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК: 1) Позивач-1 не має жодних прав щодо Вантажного Складу, а отже і не має правової підстави для отримання доходів від експлуатації такого об`єкту, оскільки їх власником є Республіка Крим як суб`єкт у складі РФ;
		2) Позивач-1 був позбавлений можливості отримання доходів від комерційного використання Вантажного Складу, оскільки його комерційне використання, зокрема, управління ним, всупереч волі Позивача-1 та на виконання волі Відповідача-1 здійснювали утворення, які не є юридичними особами, створеними за законодавством України (так звані "державне унітарне підприємство Республіки Крим "Науково-виробниче підприємство "Кримриба" та "розпорядча дирекція майна Республіки Крим".
		Згідно приписів ст. 614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно, відсутність вини Відповідача-1 у завданні збитків Позивачу-1 внаслідок фактичної експропріації Вантажного Складу належить до обов`язку доказування Відповідача-1.
		Розмір Упущеної вигоди та дотримання критеріїв її розрахунку.
		Розмір вказаної Упущеної вигоди, а саме, неотриманого доходу, на який Позивач-1 мав право розраховувати від провадження господарської діяльності з використанням Вантажного Складу протягом періоду: з 01.03.2015 по 31.12.2023, за умови відсутності збройної агресії Відповідача-1, а саме, тимчасової окупації АРК, станом на 31.12.2023 становить: 13 065 071 долар США (тринадцять мільйонів шістдесят п`ять тисяч сімдесят один долар США), що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 496 242 753 гривні (чотириста дев`яносто шість мільйонів двісті сорок дві тисячі сімсот п`ятдесят три гривні), що підтверджується Звітом про оцінку (зокрема, аркуш 5).
		Варто зазначити, що розмір Упущеної вигоди у Звіті про оцінку встановлено як розмір вказаного у ньому неотриманого доходу Позивача-1 за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації, а саме, тимчасової окупації АРК, виходячи з визначення упущеної вигоди у Постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 326 "Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації" (далі - Постанова № 326) як розміру доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації.
		При цьому, позаяк Позивачу-1 було завдано збитків у формі упущеної вигоди внаслідок зазначеної вище незаконної фактичної експропріації Відповідачем-1 Вантажного Складу, така експропріація, в свою чергу, була б неможлива без збройної агресії Російської Федерації в Україні та тимчасової окупації АРК, оскільки саме ці обставини дозволили Відповідачу-1 встановити ефективний контроль над територією АРК за місцезнаходженням Вантажного Складу (в т.ч. де-факто поширити на неї дію своєї юрисдикції), фізично та юридично позбавити Позивача-1 доступу до Вантажного Складу та контролю над ним, та, зрештою, позбавити Позивача-1 права власності на Вантажний Склад в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК, без виплат будь-яких компенсацій та визнати таке право за Республікою Крим як суб`єктом у складі РФ, а також розпоряджатись Вантажним Складом всупереч волі Позивачів.
		За такого, визначення Упущеної вигоди у Звіті про оцінку як неотриманого доходу Позивача-1 за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації відповідає як нормативному регулюванню визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, так і фактичним обставинам цієї справи.
		Зміст порушень Відповідачем-1 прав Позивача-2, якими останньому завдано збитків у формі упущеної вигоди, полягає в порушенні прав власності Позивача-2 стосовно нерухомого майна, а саме, Холодильного Складу, передбачених ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 320, ч. 1 ст. 21 ЦК України, а також ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, та полягають у протиправній фактичній експропріації Відповідачем-1 Холодильного Складу.
		Докази зазначених вище порушень Відповідачем-1 прав власності Позивача-2 на Холодильний Склад наявні в матеріалах справи.
		Внаслідок зазначеної вище незаконної фактичної експропріації Відповідачем-1 Холодильного Складу Позивачу-2 було завдано збитків у формі упущеної вигоди, а саме, неотриманого доходу, на який Позивач-2 мав право розраховувати від провадження господарської діяльності з використанням Холодильного Складу, за умови відсутності такої експропріації (далі - Упущена вигода), що підтверджується обставинами:
		- отримання Позивачем-2 прибутків від ведення господарської діяльності щодо комерційної експлуатації потужностей Холодильного Складу у 2012-2014 роках та
		- неотримання Позивачем-2 жодних доходів від експлуатації потужностей Холодильного Складу у 2015-2023 роках, тобто, після його фактичної експропріації Відповідачем-1, що підтверджується:
		річною фінансовою звітністю Позивача-2 за 2011-2013, а також за 2016-2023 роки;
		довідками про доходи та витрати, пов`язані з експлуатацією Холодильного Складу Позивачем-2 та третьою особою - комісіонером;
		договором комісії № 28-01/14ХС від 28.01.2014 та повідомленням комісіонера щодо відмови від договору комісії № 28-01/14ХС від 28.01.2014;
		оборотно-сальдовими відомостями Позивача-2 по рахункам 10, 11, 12, 14 станом на 31.12.2013 та станом на 31.12.2014, копії яких містяться у звіті про оцінку збитків №2-20-11/23УВ від 21.02.2024 (далі - Звіт про оцінку, аркуші 10, 11, 65 Звіту про оцінку);
		висновками суб`єкта оціночної діяльності у Звіті про оцінку (аркуш 5; таблиця 5.8. на аркуші 22; аркуші 23-25; абз. 4 на аркуші 54; аркуші 58-60).
		Викладені вище обставини, що підтверджують факт завдання Позивачу-2 Упущеної вигоди та надані Позивачем-2 докази на підтвердження таких обставин, беззаперечно свідчать про те, що:
		Упущена вигода є не абстрактною, а могла бути реально отримана за звичайних обставин (має реальний, передбачуваний та очікуваний характер), а також про те, що
		Позивач-2, як власними силами, так і силами комісіонера в інтересах Позивача-2, вживав конкретні заходи, спрямовані на отримання Упущеної вигоди, а саме, здійснював прибуткову господарську діяльність з Холодильним Складом до його фактичної експропріації Відповідачем-1.
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача-1 та збитками виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
		Упущена вигода виступає об`єктивним наслідком вчиненої Відповідачем-1 експропріації Холодильного Складу, оскільки саме така експропріація призвела до остаточної втрати фактичного та юридичного контролю Позивача-2 над Холодильним Складом в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК.
		Так, з дати фактичної експропріації (27.02.2015) в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК:
		Позивач-2 не має жодних прав щодо Холодильного Складу, а отже і не має правової підстави для отримання доходів від експлуатації такого об`єкту, оскільки їх власником є Республіка Крим як суб`єкт у складі РФ;
		Позивач-2 був позбавлений можливості отримання доходів від комерційного використання Холодильного Складу, оскільки його комерційне використання, зокрема, управління ним, всупереч волі Позивача-2 та на виконання волі Відповідача-1 здійснювали утворення, які не є юридичними особами, створеними за законодавством України (так звані "державне унітарне підприємство Республіки Крим "Науково-виробниче підприємство "Кримриба" та "розпорядча дирекція майна Республіки Крим".
		Розмір вказаної Упущеної вигоди, а саме, неотриманого доходу, на який Позивач-2 мав право розраховувати від провадження господарської діяльності з використанням Холодильного Складу протягом періоду: з 01.03.2015 по 31.12.2023, за умови відсутності збройної агресії Відповідача-1, а саме, тимчасової окупації АРК, станом на 31.12.2023 становить: 34 710 466 доларів США (тридцять чотири мільйони сімсот десять тисяч чотириста шістдесят шість доларів США), що станом на дату оцінки за курсом НБУ склало 1318 386 804 гривні (один мільярд триста вісімнадцять мільйонів триста вісімдесят шість тисяч вісімсот чотири гривні), що підтверджується Звітом про оцінку (зокрема, див. аркуш 5).
		Варто зазначити, що розмір Упущеної вигоди у Звіті про оцінку встановлено як розмір вказаного у ньому неотриманого доходу Позивача-2 за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації, а саме, тимчасової окупації АРК, виходячи з визначення упущеної вигоди у Постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» (далі - Постанова № 326) як розміру доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації.
		При цьому, оскільки Позивачу-2 було завдано збитків у формі упущеної вигоди внаслідок зазначеної вище незаконної фактичної експропріації Відповідачем-1 Холодильного Складу, така експропріація, в свою чергу, була б неможлива без збройної агресії Російської Федерації в Україні та тимчасової окупації АРК, оскільки саме ці обставини дозволили Відповідачу-1 встановити ефективний контроль над територією АРК за місцезнаходженням Холодильного Складу (в т.ч. де-факто поширити на неї дію своєї юрисдикції), фізично та юридично позбавити Позивача-2 доступу до Холодильного Складу та контролю над ним, та, зрештою, позбавити Позивача-2 права власності на Холодильний Склад в межах правового режиму, який де-факто діє на окупованій території АРК, без виплат будь-яких компенсацій та визнати таке право за Республікою Крим як суб`єктом у складі РФ, а також розпоряджатись Холодильним Складом всупереч волі Позивача-2.
		За такого, визначення Упущеної вигоди у Звіті про оцінку як неотриманого доходу Позивача-2 за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації відповідає як нормативному регулюванню визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації, так і фактичним обставинам цієї справи.
		Згідно пункту 29 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який є додатком до порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженому Постановою № 326, під час розроблення методик оцінки шкоди та збитків, передбачених пунктом 5 зазначеного порядку, в оціночних процедурах враховуються такі загальні методичні настанови: процедури оцінки реальних збитків, упущеної вигоди і потреб у відновленні пошкодженого та (або) знищеного майна здійснюється в умовних одиницях (функціональна валюта) - доларах США. Отриманий результат оцінки підлягає конвертації в національну валюту за поточним курсом Національного банку на дату оцінки.
		За такого, у Звіті про оцінку розмір вказаної Упущеної вигоди визначено у доларах США, а його еквівалент у гривні визначено за поточним курсом Національного банку на дату оцінки у Звіті про оцінку.
		Дотримання у Звітах про оцінку критерію "Звичайних обставин".
		Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту (п.77 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20).
		Звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків (п.80 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20).
		Розрахунок Упущеної вигоди виконано, виходячи з можливості її отримання у звичайних / типових / нормальних обставинах / умовах цивільного/господарського обороту, що підтверджується викладеним у Розділі 9 (аркуші 49-52) та пунктах 10.1.-10.4. Розділу 10 Звіту про оцінку.
		Дотримання у Звітах про оцінку критерію "Розумних витрат".
		Розмір упущеної вигоди кредитора має визначатися виходячи з розміру доходу, який він міг одержати, за виключенням його витрат на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права (п.93 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20).
		Розрахунок Упущеної вигоди виконано за виключенням розумних витрат, в тому числі, собівартості проданих послуг, адміністративних та інших витрат, що підтверджується викладеним у пункті 10.2. Розділу 10 Звіту про оцінку.
		Дотримання у Звітах про оцінку критерію "Компенсаційності відшкодування".
		Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків (п.100 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20).
		Розрахунок Упущеної вигоди позивача-1 виконано з дотриманням зазначеного критерію компенсаційності відшкодування, що підтверджується викладеним у пунктах 10.1.-10.4. Розділу 10 Звіту про оцінку.
		Розрахунок Упущеної вигоди позивача-2 виконано, виходячи з можливості її отримання у звичайних / типових / нормальних обставинах / умовах цивільного/господарського обороту, що підтверджується викладеним у Розділі 9 (аркуші 53-56) та пунктах 10.1.-10.4. Розділу 10 Звіту про оцінку. Розрахунок Упущеної вигоди виконано за виключенням розумних витрат, в тому числі, собівартості проданих послуг, адміністративних та інших витрат, що підтверджується викладеним у пункті 10.2. Розділу 10 Звіту про оцінку. Розрахунок Упущеної вигоди виконано з дотриманням зазначеного критерію компенсаційності відшкодування, що підтверджується викладеним у пунктах 10.1.-10.4. Розділу 10 Звіту про оцінку.
		Стандарт доказування стосовно вимоги про відшкодування Упущеної вигоди.
		Згідно з пунктом 138 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
		Оскільки, як зазначалося вище упущена вигода є категорією визначення та розрахунок якої потребує урахування, зокрема, звичайних умов обороту, справедливості, розумності, компенсаційності відшкодування, які є оціночними поняттями, очевидно, що доведення таких обставин передбачає існування ряду міркувань (умовиводів), ймовірностей, а отже має здійснюватися із застосуванням стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п.143 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20).
		Таким стандартом є стандарт вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дозволяє стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся (мав місце), аніж не був. Зокрема, з розумною впевненістю стверджувати доведеність позивачем наявності заподіяних йому збитків, правильність розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди, розміру упущеної вигоди, яка підлягає стягненню з боржника на користь кредитора тощо (п.144 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20).
		Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню у разі: 1) коли заявлений кредитором не отриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань; 2) втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником); 3) дохід не є абстрактним і може бути доведеним із розумним рівнем впевненості (п.145 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 № 922/3928/20).
		Враховуючи вищевикладене, позивачем-1 та позивачем -2 належним чином виконано свій обов`язок доказування заявленої вимоги про відшкодування упущеної вимоги за стандартом доказування, що застосовується для її доказування.
		Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.
		Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звіту про оцінку майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
		Звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб`єктами оціночної діяльності є суб`єкти господарювання зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону, а згідно ч. 1 ст. 6 вказаного Закону, оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
		Оцінивши вказаний Звіт про оцінку, складений ТОВ "БДО Валюейшн" та підписаний В.Афанасьєвим (директором ТОВ "БДО Валюейшн" та оцінювачами  В. Мінченко та Є. Канівцем), Звіти про оцінку збитків №1-20-11/23УВ від 22.02.2024 та №2-20-11/23УВ від 22.02.2024, складені ТОВ "БІ ВІ АР"; оцінювачі: Нерсесян Д.Г., ОСОБА_4 , які діяли у складі суб`єкта оціночної діяльності ТОВ "БІ ВІ АР", суд вважає їх належними та достовірними доказами на підтвердження дійсного розміру збитків на загальну суму 19539722,00 доларів США, що еквівалентно 704333421,00грн, відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 47 775 537 доларів США, що еквівалентно 1814629667,00грн, завданих позивачам внаслідок протиправних дій відповідача-1.
		Отже, вимоги позивачів до відповідача-1 є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи.
		Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитків у розмірі 200 000,00грн.
		В обгрунтування зазначених вимог позивачі зазначають, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , обіймаючи посаду директора та генерального директора, з дати окупації АРК Відповідачем-1 і до дати звільнення Відповідача-2 із займаної посади (31.07.2023, тобто більш як протягом 9 років), та відповідача-3 (листопад 2020 року, більш як п`ять років), не організували та не забезпечили подачу позову про відшкодування Позивачам шкоди, завданої окупацією АРК Відповідачем-1, що є порушенням обов`язків Відповідача-2, визначених п. 4.9. Статуту Позивача-1 та порушенням обов`язків Відповідача-3, визначених підпунктами 11,15 пункту 11.3. Статуту, частини 3 статті 92 ЦК України, не відповідає принципу дбайливого ставлення, що передбачені Принципами корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, не є розумним та добросовісним та не відповідає довірчому характеру відносин між Відповідачами-2,3 та Позивачами.
		Вимога про стягнення збитків з відповідачів-2,3 задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		Так, ч. 1, 3, 4 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
		Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. 
		Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
		Згідно з ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. 
		Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.
		За змістом частин 2, 3 ст. 65 Господарського кодексу України, власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
		Частиною 5 ст. 65 Господарського кодексу України визначено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
		Згідно з ч. ч. 1 - 4 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
		Положеннями п. 4.9. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" та п. 11.1. Статуту Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавчий орган Товариства складається з однієї особи  директора, гендиректора.
		Відповідно до п. 4.9. Статуту ТОВ "Укррибсервіс" та ПАТ "Південрибхолод" , директор (гендиректор) вирішує усі питання діяльності Товариства, крім тих, які віднесено до компетенції Загальних зборів учасників. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 89 Господарського кодексу України, посадові особи несуть цивільно-правову, адміністративну, фінансову та кримінальну відповідальність за шкоду та збитки, завдані ними господарському товариству, у порядку та у випадках, передбачених законом.
		Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.
		З матеріалів справи вбачається, що з 01.08.2012 по 31.07.2023 ОСОБА_1 обіймала посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс", а ОСОБА_2 обіймав посаду генерального директора Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" з 28.04.2011 по 02.11.2020.
		Вирішуючи питання притягнення відповідачів-2,3 до відповідальності, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 904/3852/18, згідно з якими для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
		Протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїми посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень.
		Відповідно до пункту 4.9. Статуту ТОВ "Укррибсервіс" директор, зокрема розпоряджається майном та коштами Товариства, представляє товариство у відносинах з будь-якими юридичними та фізичними особами, укладає в Україні та за її межами угоди, договори, та інші справи від імені Товариства.
		Відповідно до підпункту 11,15 пункту 11.3. Статуту ПАТ "Південрибхолод" генеральний директор серед іншого має повноваження на забезпечення ефективності господарської діяльності товариства та забезпечення обліку, раціонального використання і збереження майна Товариства.
		Як встановлено судом, нерухоме майно втрачено позивачами внаслідок тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (ч.2 ст. 1 Закону України № 1207-VІІ), а також прийняття Постанови від 27 лютого 2015 року №496-1/15, якою до переліку об`єктів, які є власністю Республіки Крим, включено майно, що належить позивачам (Будівля холодильник літ. "Ч-Ч-1", розташована за адресою: м. Керч, вул. Свердлова,49 та нежитлова будівля  склад ген. вантажів літ. "М", розташована за адресою: АДРЕСА_3 ), тобто майно вибуло з власності позивачів з незалежних від посадових осіб підстав, тому в діях директора ОСОБА_1 та генерального директора Геращенко О.Б. відсутня вина.
		Отже, матеріалами справи не підтверджується наявність в діях відповідачів-2,3 елементів складу цивільного правопорушення, зокрема вини, що виключає притягнення до цивільної відповідальності у вигляді відшкодування збитків у заявленій позивачами сумі та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині. 
		Щодо відсутності підстав для застосування суверенного судового імунітету Відповідача-1 у цьому спорі.
		Статтею 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Водночас, підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить Позивачів ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Положення цієї статті грунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (ст.55 Конституції України).
		У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ "у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження" (Sabeh EI Leil v. France, (заява №34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia, (заява №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59.
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v. the United Kingdom (заява № 8225/78), рішення від 28.05.1985, § 57; Oleynikov v. Russia, (заява №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom, (заява №37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania, (заява № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
		ЄСПЛ неодноразово визнавав, що "надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Wallishauser v. Austria, (заява № 156/04), рішення від 17.07.2012, § 60; Oleynikov v. Russia, (заява №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania, (заява № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52).
		Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права.
		Разом з тим, збройна агресія проти України, окупація її території здійснена РФ в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, повністю нівелюють, з ініціативи РФ, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
		Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивачів на справедливий суд, законної мети.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, "обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо ...не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується". Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, "необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]" Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
		При цьому, не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
		Таким чином, звернення Позивачів до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.
		Судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004).
		Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. 
		Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 02.12.2004. 
		Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету ("явно виражена відмова від імунітету" на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або "відмова від імунітету, яка передбачається", коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
		Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
		Відповідно до загальноприйнятої та усталеної практики міжнародних судових органів, держава може бути пов`язана положеннями міжнародного договору, навіть якщо вона не ратифікувала такий договір, якщо положення такого договору відображають звичаєве міжнародне право (Рішення Міжнародного Суду ООН у справі North Sea Continental Shelf (ФРН проти Нідерландів) від 20.02.1969, § 71; рішення ЄСПЛ у справі Cudak v. Lithuania (заява № 15869/02), рішення від 23.03.2010, § 66).
		Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Oleynikov v. Russia, якщо національні суди підтримують юрисдикційний імунітет держави без будь-якого аналізу застосовних принципів звичаєвого міжнародного права, такі суди порушують право заявника на доступ до суду навіть у тих випадках, коли юрисдикційний імунітет підлягає застосуванню (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, §§ 71-73).
		Таким чином, суд аналізує питання про застосування юрисдикційного імунітету в даній справі з огляду на положення звичаєвого міжнародного права.
		Як зазначив ЄСПЛ у справах Cudak v. Lithuania та Oleynikov v. Russia: "застосування абсолютного державного імунітету явно розмивалося протягом багатьох років, зокрема, у зв`язку із прийняттям Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй Конвенції про юрисдикційні імунітети держав та їх власності у 2004 році" (Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/0256), рішення від 23 березня 2010 року, § 64; Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 53; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 61). 
		Таким чином, концепція судового імунітету держави зазнала обмежень з огляду на динамічний розвиток звичаєвого міжнародного права.
		Більше того, у рішенні ЄСПЛ у справі v Russia, ЄСПЛ підтвердив вищевказану позицію. ЄСПЛ встановив, що Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року. З огляду на вказане, вирішуючи питання порушення права заявника на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року, ЄСПЛ застосував положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) на основі звичаєвого міжнародного права (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 68).
		Вказану правову позицію підтвердив Верховний Суд у пункті 75 постанови від 25 січня 2019 року у справі № 796/165/18 (провадження № 61-44159ав18) про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення про стягнення сум компенсації з Російської Федерації.
		Відповідно до статті 12 "Шкода особі та шкода власності" Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
		Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд доходить висновку, що стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права. 
		Стаття 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004) відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exception").
		Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
		Отже, суд вважає, що у питанні застосування імунітету держави від юрисдикції відповідні норми не можна тлумачити абстрактно або у відриві від встановлених фактичних обставин справи. Необхідно повністю враховувати особливості та обставини кожної справи, а також фактори, що лежать в її основі. 
		У цьому випадку йдеться про вимоги щодо відшкодування збитків за неправомірні дії, допущені Російською Федерацією при відсутності альтернативних засобів відшкодування збитків.
		Враховуючи вищенаведені обставини, а також факт відсутності інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, суд виснує, що судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на завдання збройними силами Російської Федерації шкоди майну позивача, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права.
		Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
		Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції".
		Подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21).
		Таким чином, концепція судового імунітету держави базується на міжнародно-правовому принципі суверенної рівності держав.
		Водночас слід зважати, що починаючи з 2014 року РФ чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини території України.
		В преамбулі Закону України № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Закон № 1207-VІІ) зазначено, що:
		- збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України,
		- Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України,
		- дії Російської Федерації на території України грубо порушують принципи та норми міжнародного права.
		При цьому військова агресія та окупація РФ територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права.
		Зокрема, у пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй. 
		Суд керується тим, що дії РФ вийшли за межі її суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права здійснювати збройну агресію проти іншої країни, окуповувати її територію тощо. Вчинення актів збройної агресії, окупації іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
		У постанові від 14 квітня 2022 року у наведеній вище справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН".
		Суд констатував, що починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації України запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федераццією.
		У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 49) підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
		Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі №635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що РФ як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України № 1207-VІІ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
		Суд, визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у даній справі, врахував таке:
		предметом позову до Відповідача-1 є відшкодування шкоди у зв`язку з фактичною втратою Нерухомого Майна Позивачами внаслідок незаконної окупації Відповідачем-1 території АРК та невиконання ним міжнародних зобов`язань із забезпечення прав власності Позивачів на Нерухоме Майно, внаслідок чого Нерухоме Майно є фактично експропрійованим Республікою Крим та, відповідно, втраченим Позивачами;
		місце завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
		вчинення актів збройної агресії РФ не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН;
		національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
		Суд також зважає на те, що вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, тим самим Російська Федерація заперечує суверенітет України, а тому й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.
		Отже, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, Російська Федерація не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
		Таким чином, звертаючись із позовом до РФ для правильного вирішення спору Позивачі не потребують згоди компетентних органів держави РФ на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та РФ з цього питання.
		Щодо визначення суми відшкодування в доларах США.
		Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
		Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
		ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Наведені правові висновки Верховного Суду становлять усталену судову практику та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23); у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.
		Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18.
		Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 у справі № 1-12/2003, за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулося та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Відповідно до положень ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Згідно із ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України "Про валюту і валютні операції" цей закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частини 2 ст. 3 Закону "Про валюту і валютні операції" питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом.
		Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України "Про валюту і валютні операції" гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою ціє статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
		Таким чином, Закон України "Про валюту і валютні операції", як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно- правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.
		Згідно із п. 1 ст. 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
		Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі рішення суду, що набуло законної сили, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. "ґ" п. 8 ст. 1 Закону України "Про валюту і валютні операції" іноземні держави (у тому числі і Відповідач-1) підпадають під ознаки нерезидента.
		Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про валюту і валютні операції" у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
		Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про валюту і валютні операції", валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту. 
		Відповідно до п. 109 Розділу X Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджене постановою НБУ № 5 від 02.01.2019) за поточними рахунками в іноземній валюті суб`єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України.
		Таким чином, вимога Позивачів про стягнення шкоди у іноземній валюті (дол. США) відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності Позивачів, а обраний ним спосіб судового захисту у вигляді відшкодування шкоди у іноземній валюті (дол. США) відповідає законодавству та є ефективним.
		Щодо предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів.
		Згідно із ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
		Згідно із ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
		Позивачі створені та здійснюють свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю та приватного акціонерного товариства, є підприємницькими товариствами та здійснювали підприємницьку діяльність.
		При цьому, втрачене Нерухоме Майно Позивачів за своїм цільовим призначенням являє собою багато функціональний виробничо-складський комплекс, який використовувався за цільовим призначенням у сфері господарської діяльності і був майновою базою для здійснення господарської діяльності Позивачів, що підтверджується Звітом про оцінку (сторінки 83-94).
		Фактична втрата Позивачами Нерухомого Майна унеможливило реалізацію господарської діяльності Позивачів на основі такого майна, а отже є порушенням прав Позивачів на здійснення підприємницької та господарської діяльності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.
		3 огляду на викладене, спір з приводу заподіяння шкоди майну Позивачів є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності Позивачів, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.
		Щодо територіальної юрисдикції (підсудності).
		Відповідно до ч. 3 ст.30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
		Відповідно ч. 7 ст. 30 ГПК України спори між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
		Установлено, що позов одночасно містить вимоги до Відповідача-1 про відшкодування шкоди, завданої порушенням права власності на нерухоме майно внаслідок тимчасової окупації території АР Крим, а також до Відповідача-2 та Відповідача-3 (як до колишніх директорів Позивачів) про відшкодування збитків, завданих Позивачам бездіяльністю колишніх директорів.
		Тобто, позов містить вимоги, які належать до випадків виключної підсудності за ст. 30 ГПК України, а саме:
		- вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої порушенням права власності на Нерухоме Майно - "спори, що виникають з приводу нерухомого майна" - ч. 3 ст. 30 ГПК України;
		- вимоги до колишніх директорів Позивачів про відшкодування збитків, завданих Позивачам (юридичним особам) - "Спори між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи" - ч. 7 ст. 30 ГПК України.
		У пунктах 7.43., 7.44. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 зроблено такий висновок: "Правила виключної підсудності справ у спорах, що виникають з корпоративних відносин, передбачають розгляд спорів між позивачем - учасником (засновником) юридичної особи та юридичною особою господарським судом за місцезнаходженням такої юридичної особи як відповідача.
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що в цьому випадку, коли територіальна підсудність спору може визначатися як за частиною третьою, так і за частиною шостою статті 30 ГПК України, то звернення позивача до Господарського суду міста Києва як належного суду за правилами частини шостої статті 30 ГПК України не є порушенням правил виключної підсудності".
		Відповідно до п. 24 Постанови Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 904/8723/21, у разі конкуренції процесуальних норм про виключну підсудність за правилами частини третьої або частини шостої статті 30 ГПК України, позивач може самостійно обирати суд, до якого звертатися з позовом.
		Слід відзначити, що Позивачі (як юридичні особи) зареєстровані у Дніпропетровській області, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.54-61 том 3), тому звернення позивачів до Господарського суду Дніпропетровської області є правомірним.
		Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
		Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
		Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 2684,00грн.
		Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
		- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (939 400,00грн);
		- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом (ч. 7 ст. 6 Закону України "Про судовий збір").
		Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно (п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір").
		Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
		Відтак, беручи до уваги висновок суду про задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача-1 до Державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 939 400,00грн.
		При зверненні до господарського суду позивачем-1 сплачено судовий збір у розмірі 3000,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №43039103 від 13.11.2023 (а.с. 97 том 3), позивачем-2 сплачено судовий збір у розмірі 3000,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №43039220 від 13.11.2023 (а.с. 98 том 3). Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.
		Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд вимоги про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитків покладається на позивачів.
		Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позовні вимоги позивача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс", позивача-2: Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод", до відповідача-1: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, відповідача-2: ОСОБА_1 , відповідача-3: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в сумі 19539722,00 доларів США, що еквівалентно 704333421,00грн, відшкодування збитків у формі упущеної вигоди у розмірі 47 775 537 доларів США, що еквівалентно 1 814 629 557,00грн та стягнення збитків у розмірі 200 000,00грн  задовольнити частково.
		Стягнути з держави Російська Федерація (за стандартом ІSО 3166: повна назва: thе Russian Federation; Аlpha-3 код: RUS; числовий код:643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, 15а, м. Москва, Російська Федерація, 125993) солідарно на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (ідентифікаційний код 32430342, вул. Автопаркова, буд. 7, м. Дніпро, 49000) та Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" (ідентифікаційний код 33223835, просп. Дмитра Яворницького, буд. 81, кв. 3, м. Дніпро, 49000) в рахунок відшкодування майнової шкоди грошові кошти у розмірі 19 539 722,00 доларів США, гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату підписання позову становить 704 133 421,00 грн, видати наказ.
		 
		Стягнути з держави Російська Федерація (за стандартом ІSО 3166: повна назва: thе Russian Federation; Аlpha-3 код: RUS; числовий код:643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, 15а, м. Москва, Російська Федерація, 125993) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укррибсервіс" (ідентифікаційний код 32430342, вул. Автопаркова, буд. 7, м. Дніпро, 49000) в рахунок відшкодування збитків у формі упущеної вигоди грошові кошти у розмірі 13065071 доларів США, гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки становить 496 242 753грн, видати наказ.
		 
		Стягнути з держави Російська Федерація (за стандартом ІSО 3166: повна назва: thе Russian Federation; Аlpha-3 код: RUS; числовий код:643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, 15а, м. Москва, Російська Федерація, 125993) на користь Приватного акціонерного товариства "Південрибхолод" (ідентифікаційний код 33223835, просп. Дмитра Яворницького, буд. 81, кв. 3, м. Дніпро, 49000) в рахунок відшкодування збитків у формі упущеної вигоди грошові кошти у розмірі 34 710 466 дол. США, гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки становить 1 318 386 804грн, видати наказ.
		Стягнути з держави Російська Федерація (за стандартом ІSО 3166: повна назва: thе Russian Federation; Аlpha-3 код: RUS; числовий код:643) в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівка, 15а, м. Москва, Російська Федерація, 125993) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 939400,00грн, видати наказ.
		В задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитків у розмірі 200 000,00грн  відмовити.
		Витрати по сплаті судового збору за розгляд вимоги про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитків покласти на позивачів.
		 
		Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне рішення складено 04.06.2024
		 
		 
		Суддя Н.М. Євстигнеєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...