Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/3590/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 07.06.2024.
Дата набрання законної сили: 03.06.2024
Номер судового провадження: 61-14297ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		03 червня 2024 року  
		м. Київ
		 
		справа № 712/3590/22
		провадження № 61-14297сво23
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		за позовом про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час шлюбу:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		за зустрічним позовом про розірвання шлюбу, зміну прізвища дитини, визначення місця проживання дитини та поділ спільного майна подружжя:
		позивач - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Черкаської міської ради, 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року у складі судді Троян Т. Є., та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовів
		 
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності на майно, набуте за час шлюбу.
		 
		Первісний позов мотивований тим, що 27 березня 2019 року між сторонами зареєстрований шлюб. У сторін є неповнолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Спільне життя з відповідачкою не склалося через те, що у сторін виявились різні погляди на життя, а також на вирішення питань, що постають у їхньому сімейному житті. Шлюбні відносини між сторонами припинені та спільне господарство не ведеться. Шлюб існує тільки формально. Примирення між позивачем і відповідачем неможливе. Подальше їхнє спільне життя як подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача та моральним устоям суспільства. Тому просив розірвати шлюб.
		 
		ОСОБА_1 також вказав, що за час перебування в шлюбі було придбано наступне нерухоме майно:
		трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, покупцем є ОСОБА_1 ;
		однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, покупцем є ОСОБА_2 .
		 
		Позивач зазначив, що сам по собі факт придбання вказаного вище майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, придбані у шлюбі квартири набуті у власність позивачем в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної йому нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому позивач є її єдиним власником.
		 
		Так, 25 серпня 2019 року між позивачем ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 укладено договір виключного права продажу (далі - Договір), згідно якого ОСОБА_1 , іменований як «Замовник» мав намір продати свою особисту 4-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_5 , іменована як «Виконавець» мала допомогти з продажем вказаної вище квартири та згідно п. 1.4. Договору зобов`язувалась за кошти, отримані від продажу квартири зазначеної в п. 1.1. Договору - здійснити підбір та купівлю двох окремих квартир, що сумарно відповідатимуть сумі, зазначеній в пункті 1.2. Договору, а саме ціна продажу нерухомості від 900 000 грн до 1 200 000 грн «Виконавець» зобов`язувався у строк до 28 грудня 2019 року підібрати для покупця нерухомість.
		 
		09 вересня 2019 року укладено договір купівлі-продажу відповідно до умов якого ОСОБА_1 (продавець) продав квартиру АДРЕСА_4 , а покупець ОСОБА_6 купила та прийняла вказану квартиру у власність. Відповідно до умов договору купівлі-продажу, продаж здійснено за 931 650 грн.
		 
		З коштів, отриманих від продажу позивачем придбано вищевказані спірні квартири, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року придбано за 508 480 грн. Однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року придбано за 227 100 грн.
		 
		Вказані квартири придбані за особисті кошти позивача, а відповідачка у вказаний період шлюбу не мала фінансової можливості здійснювати такі правочини.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		розірвати шлюб;
		визнати вказані квартири особистою власністю ОСОБА_1 .
		 
		У вересні 2022 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Черкаської міської ради, про розірвання шлюбу, зміну прізвища дитини, визначення місця проживання дитини та поділ спільного майна подружжя.
		 
		Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 не визнає первісний позов. Задоволенню підлягає лише вимога ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
		 
		У зв`язку із військовими діями ОСОБА_2 з двома дітьми тимчасово перебуває в Австрії, а відповідач проживає в м. Черкаси. Скориставшись тимчасовою відсутністю останньої відповідач за зустрічним позовом звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу та визнання права особистої приватної власності на майно набуте за час шлюбу. До виїзду в Австрію позивачка за зустрічним позовом проживала з дітьми в квартирі АДРЕСА_5 по місцю реєстрації.
		 
		27 березня 2019 року між подружжям дійсно був укладений шлюб. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . У позивачки за зустрічним позовом є ще одна дитина - син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з ОСОБА_2 та повністю перебувають на її утриманні.
		 
		ОСОБА_2 просила суд постановити рішення про розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя з відповідачем, як подружжя є не можливим, відновити їй дошлюбне прізвище " ОСОБА_8 ", змінити прізвище ОСОБА_4 , з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_8 ».
		 
		З урахуванням віку дитини, її потреб, інтересів та усталеного способу життя який склався на момент вирішення справи, позивач за зустрічним позовом просить визначити місце проживання спільної з відповідачем малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з нею, оскільки саме таке рішення відповідатиме в першу чергу інтересам самої дитини.
		 
		Також зазначила, що під час перебування у шлюбі сторонами набуто трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 12 жовтня 2019 року квартиру придбано за 508 480 грн. Право власності зареєстровано за ОСОБА_1 ОСОБА_2 надала нотаріальну згоду на придбання вказаної квартири.
		 
		Меблі та побутова техніка у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 : кутовий диван на кухню, стіл, стільці вартістю - 5 000 грн; кухня кутова вартістю - 16 000 грн; холодильник вартістю - 14 000 грн; світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; електродуховка вартістю - 8 000 грн; газововарочна панель вартістю - 6 500 грн; передпокій вартістю - 5 400 грн; світлодіодні світильники для стелі 3 шт. вартістю - 1 200грн; диван кутовий вартістю - 14 000 грн; кондиціонер вартістю - 8 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 500 грн; килим - 1 200 грн; стіл письмовий вартістю - 3 000 грн; стіл комп`ютерний - 4 500 грн; два дитячих ліжка вартістю - 6 000 грн; два дитячих матраци вартістю - 5 000 грн; дитячий килим вартістю - 3 270 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; ліжко двоспальне вартістю - 9 000 грн; шафа-купе вартістю - 7 000 грн; дві тумбочки вартістю - 2 000 грн; телевізор плазмовий вартістю - 13 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн. 
		 
		Крім того набуто однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 05 листопада 2019 року квартиру придбано за 227 100 грн. Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 ОСОБА_1 надав нотаріальну згоду на придбання вказаної квартири.
		 
		Меблі та побутова техніка у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 : передпокій вартістю - 5 400 грн;  пральна машина вартістю - 6 500 грн;   унітаз вартістю - 2 200 грн;   ванна вартістю - 4 000 грн;   умивальник вартістю - 2 000 грн;    бойлер вартістю - 4 700 грн;   дзеркало з підвісною полкою вартістю - 1 000 грн;   плита газова з духовкою вартістю - 4 500 грн;   холодильник вартістю - 1 200 грн;    стіл вартістю - 3 500 грн;   кухонні меблі вартістю - 4 000 грн;   люстра вартістю - 1 300 грн;   диван кутовий вартістю - 7 000 грн;   комод вартістю - 1 200 грн;   тумбочка вартістю - 1 400 грн;   шафа вартістю - 3 800 грн.
		 
		Крім того, відповідач ОСОБА_1 має кошти на рахунках в AT КБ «Приватбанк». Проте дані щодо сум грошових коштів, номерів рахунків, дати укладення та строку дії позивачці не відомі.
		 
		Стосовно поділу спільно набутого майна сторони не можуть дійти згоди, у зв`язку із чим позивачка за зустрічним позовом змушена звернутись до суду із відповідним позовом.
		 
		ОСОБА_2 просила:
		визнати право спільної сумісної власності на зазначені дві квартири, меблі та побутову техніку, кошти на рахунках в AT КБ «Приватбанк», заробітну плату відповідача, що отримана за кордоном в іноземній валюті та орендну плату за однокімнатну квартиру;
		з урахуванням інтересів позивача ОСОБА_2 та дітей, беручи до уваги вище зазначені обставини, при вирішенні спору про поділ майна, також просила суд відступити від засади рівності часток подружжя та в порядку поділу майна виділити позивачу ОСОБА_2 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 разом з меблями і побутовою технікою, що знаходились у ній.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		 
		Прізвище ОСОБА_2 змінено на дошлюбне - ОСОБА_8 .
		 
		Визначено місце проживання дитини: ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 . 
		 
		Позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 у частині зміни прізвища малолітнього ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Визнано об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 
		 
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
		 
		Визнано об`єктом спільною сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
		 
		Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :
		 
		Меблі та побутову техніку, яка станом на момент припинення шлюбних відносин знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 : кутовий диван на кухню, стіл, стільці вартістю - 5 000 грн; кухня кутова вартістю - 16 000 грн; світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; електродуховка вартістю - 8 000 грн; газововарочна панель вартістю - 6 500 грн; передпокій вартістю - 5 400 грн; світлодіодні світильники для стелі 3 шт. вартістю - 1 200грн; диван кутовий вартістю - 14 000 грн; кондиціонер вартістю - 8 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 500 грн; килим - 1 200 грн; стіл письмовий вартістю - 3 000 грн; стіл комп`ютерний - 4 500 грн; два дитячих ліжка вартістю - 6 000 грн; два дитячих матраци вартістю - 5 000 грн; дитячий килим вартістю - 3 270 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; шафа-купе вартістю - 7 000 грн; дві тумбочки вартістю - 2 000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн.; всього на суму 100 570 грн.
		 
		Меблі та побутова техніка яка станом на момент припинення шлюбних відносин знаходилася за адресою: АДРЕСА_2 : передпокій вартістю - 5 400 грн; пральна машина вартістю - 6 500 грн; унітаз вартістю - 2 200 грн; ванна вартістю - 4 000 грн; умивальник вартістю - 2 000 грн; бойлер вартістю - 4700 грн; дзеркало з підвісною полкою вартістю - 1 000 грн; плита газова з духовкою вартістю - 4 500 грн; холодильник вартістю - 1 200 грн; кухонні меблі вартістю - 4 000 грн; люстра вартістю - 1 300 грн; диван кутовий вартістю - 7 000 грн; комод вартістю - 1 200 грн; тумбочка вартістю - 1 400 грн; шафа вартістю - 3 800 грн; всього на суму 50 200 грн.
		 
		Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_2 наступне рухоме майно (за адресою АДРЕСА_1 ): кутовий диван на кухню, стіл, стільці вартістю - 5 000 грн; кухня кутова вартістю - 16 000 грн; світлодіодні світильники для стелі 3шт. вартістю - 1200грн; світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; електродуховка вартістю - 8 000 грн; газововарочна панель вартістю - 6 500 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 500 грн; килим - 1 200 грн; стіл письмовий вартістю - 3 000 грн; стіл комп`ютерний - 4 500 грн; два дитячих ліжка вартістю - 6 000 грн; два дитячих матраци вартістю - 5 000 грн; дитячий килим вартістю - 3 270 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; шафа-купе вартістю - 7 000 грн; дві тумбочки вартістю - 2000 грн; кругла світлодіодна люстра вартістю - 1 000 грн; всього на суму 73 170 грн.
		 
		Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_1 наступне рухоме майно за адресою АДРЕСА_2 : передпокій вартістю - 5 400 грн; пральна машина вартістю - 6 500 грн; унітаз вартістю - 2 200 грн; ванна вартістю - 4 000 грн; умивальник вартістю - 2 000 грн; бойлер вартістю - 4 700 грн; дзеркало з підвісною полкою вартістю - 1 000 грн; плита газова з духовкою вартістю - 4 500 грн; холодильник вартістю - 1 200 грн; кухонні меблі вартістю - 4 000 грн; люстра вартістю - 1 300 грн; диван кутовий вартістю - 7 000 грн; комод вартістю - 1 200 грн; тумбочка вартістю - 1 400 грн; шафа вартістю - 3 800 грн.
		 
		Виділено в особисту приватну власність ОСОБА_1 наступне рухоме майно (за адресою АДРЕСА_1 ): передпокій вартістю - 5 400 грн; диван кутовий вартістю - 14 000 грн; кондиціонер вартістю - 8000 грн; всього на суму 77 600 грн.
		 
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 354,30 грн та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 16 000 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали два об`єкти нерухомого майна, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, покупцем є ОСОБА_1 ; однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, покупцем є ОСОБА_2 . Судом було встановлено та підтверджено сторонами в судовому засіданні, що спільне господарство вони не ведуть, разом не проживають з березня 2022 року. Отже, вказані дві квартири придбані в період шлюбу;
		укладаючи вказані правочини хоча і за кошти, як вказує ОСОБА_1 , які є його особистими та отримані від продажу особистого майна (квартири), проте сторони обопільно скерували намір при придбанні даних квартир діяти в інтересах сім`ї та надали згоду одне одному на придбання нерухомості саме у спільну власність. Це підтверджено наданими сторонами нотаріальними згодами при придбанні однокімнатної квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та наданою ОСОБА_2 згодою на придбання у спільну сумісну власність трьохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
		за вказаних обставин, суд робить висновок, що однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 та трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу, при цьому частки кожного із подружжя є рівними.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року залишено без змін.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати на правову допомогу в сумі 5 000 грн.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: 
		під час укладення договорів купівлі-продажу квартир, обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна - спірних квартир. Волевиявлення як ОСОБА_1 та і ОСОБА_2 щодо правового режиму квартир було посвідчено приватним нотаріусом у їх заявах про надання згоди на придбання вказаних квартир, а також засвідчення того, що вони будуть спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купуються у шлюбі за спільні кошти;
		укладаючи договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_6 , ОСОБА_1 усвідомлював наслідки вчинення даного правочину, який міг виникнути в майбутньому, проте, своєю заявою-згодою засвідчив походження коштів на придбання квартири АДРЕСА_7 , та визнання її спільним майном подружжя, як і усвідомлював наслідки при оформленні договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 відповідачкою (позивачкою за зустрічним позовом) ОСОБА_2 .
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, в якій просив:
		скасувати оскаржені рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року у частині визнання квартир за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнання права власності по 1/2 за кожним, а також скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року;
		ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 у частині визнання права особистої приватної власності за ОСОБА_1 на квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		09 вересня 2019 року ОСОБА_1 здійснив продаж квартири, що знаходилась за адресою АДРЕСА_3 , яка була його особистою приватного власністю, яку ОСОБА_1 купив 25 грудня 2015 року (згідно договору купівлі-продажу квартири від 25 грудня 2015 року за реєстровим № 8424) та за отримані кошти придбав дві окремі квартири. Судами встановлено, що ОСОБА_1 за свої особисті кошти в період шлюбу з ОСОБА_2 було придбано два об`єкти нерухомого майна, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (договір купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року), однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (договір купівлі-продажу від 05 листопада 2019 року), однак суди залишили ці факти поза увагою та не надали належної оцінки цим обставинам. Здійснення продажу та купівлю двох квартир було зафіксовано в Договорі про виключне право продажу між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 від 25 серпня 2019 року. На кожну виконану дію між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 було складено акт прийому-передачі виконаних робіт відповідно до договору про виключне право продажу від 25 серпня 2019 року. Таким чином, умови Договору виключного права продажу від 25 серпня 2019 року укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 були виконані в повному обсязі, а саме було здійснено продаж особистої квартири ОСОБА_1 за 931 650 грн і за отримані кошти від продажу даної нерухомості було придбано дві окремі квартири, одна з яких придбана за 508 480 грн ( АДРЕСА_1 ), а інша придбана за 227 100 грн ( АДРЕСА_2 );
		у рішенні суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 підтвердив відповідними документами, які містяться в матеріалах даної справи, той факт, що придбання спірних квартир відбулося за його особисті кошти. Після встановлення цієї обставини суд мав би застосувати статтю 57 СК України, яка встановлює загальні принципи особистої приватної власності дружини, чоловіка. Натомість суди помилково поклали в основу оскаржуваних рішень формальні обставини надання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нотаріальних згод на придбання двох квартир, не врахувавши, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Матеріали справи не містять будь-яких доказів участі ОСОБА_2 у придбанні спірного нерухомого майна, зокрема зняття готівкових коштів з банківського рахунку, укладення договору позики, наявність у подружжя спільних заощаджень, достатніх для придбання спільного нерухомого майна та інші докази. Таким чином, судами не було враховано відсутність доказів, які б достовірно свідчили про придбання спірного нерухомого майна за рахунок спільних коштів подружжя. Натомість ОСОБА_1 було повністю підтверджено походження коштів, за які було придбано нерухоме майно;
		апеляційний суд критично оцінив твердження про те, що заяви сторін про надання згоди нотаріусу на придбання нерухомого майна мають лише формальний характер і жодним чином не спростовують той факт, що квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги постанови Верховного Суду, на які посилався представник ОСОБА_1 та надав їх окремим клопотанням про долучення документів до матеріалів справи;
		згідно практики Верховного Суду при посвідченні правочинів нотаріусом не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна. Саме по собі надання згоди на придбання спірних квартир не має правового значення, оскільки письмова згода на укладення одним із подружжя договорів на відчуження нерухомого майна, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання (постанова Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17). Відповідно висновку Верховного Суду у справі № 523/8319/14-ц від 22 травня 2019 року висновки апеляційного суду про те, що надання ОСОБА1 нотаріально посвідченої згоди на витрачання ОСОБА2 спільних коштів для придбання квартири АДРЕСА_1, беззаперечно підтверджує факт придбання зазначеної квартири за рахунок спільних коштів подружжя, є помилковим. Таким чином, Верховним Судом приділяється більше уваги на походження грошових коштів за які придбано нерухоме майно, а нотаріальні заяви про надання згоди на придбання нерухомого майна є неспроможними. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, а тому судами першої та другої інстанції не було достатньо звернуто увагу на факт придбання спірних квартир за особисті кошти ОСОБА_1 ;
		нотаріальна згода чоловіка чи дружини на покупку квартири - це заява, в якій один з подружжя недвозначно висловлює свою згоду на операцію купівлі/продажу, здійснювану другим з подружжя. Тобто, це не угода укладена між подружжям, яка може визначати джерело походження коштів за які купується нерухоме майно, а це лише процедура без якої нотаріуси не вчиняють нотаріальних дій пов`язаних з купівлею майна. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. У заявах-згодах від 20 жовтня 2019 року та від 05 листопада 2019 року вказано, що придбання нерухомості здійснюється у спільну власність. Однак, наявність однієї лише заяви про згоду подружжя на придбання двох квартир не дає підстави вважати, що витрачені кошти були спільною сумісною власністю;
		Верховний Суд у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц зазначив, що режим спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане. У справі № 711/2302/18 особа довела факт придбання спірного майна за особисті кошти, хоча воно й було придбане за час шлюбу. Під час судового розгляду справи було встановлено, що спірна нерухомість була придбана шляхом здійснення різних правочинів з майном, що належало особисто одному з подружжя. За кошти, виручені від реалізації цього майна, було придбане спірне, яке визнане особистою приватною власністю. Сам по собі факт придбання вказаного вище майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, придбані у шлюбі квартири набуті у власність ОСОБА_1 в результаті відповідних правочинів купівлі-продажу належної йому нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому ОСОБА_1 є її єдиним власником;
		джерело набуття грошових коштів для придбання у період шлюбу сторін - ОСОБА_1 доведено повністю. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки у матеріалах даної справи відсутні докази, які б свідчили про наявність у подружжя спільних грошових заощаджень у розмірі достатньому для придбання спірного нерухомого майна чи участі ОСОБА_2 особистими коштами у його придбанні, свідчить про необґрунтованість висновків суду першої та апеляційної інстанції про те, що дане майно є спільною сумісною власністю подружжя;
		відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. ОСОБА_1 було повністю спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині визнання квартир за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, визнання права власності по 1/2 за кожним з подружжя та відмови у визнанні права особистої приватної власності за ОСОБА_1 на квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_10 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 27 березня 2019 року по 30 серпня 2023 року проживало в зареєстрованому шлюбі. Всі юридично встановлені факти, зокрема укладання договорів купівлі - продажу квартир, а також посвідчення своїм підписом інших нотаріальних заяв та згод кожен з подружжя здійснював в інтересах сім`ї;
		згідно з пунктом 8 договору купівлі-продажу квартири № 8813 від 09 вересня 2019 року (продавець ОСОБА_1 ) сторони підтверджують факт повного розрахунку за цим договором, фінансових або інших претензій з приводу проведеного розрахунку жодна із сторін не має. Тотожні положення містяться й в договорах купівлі продажу квартир: № 10040 від 12 жовтня 2019 року (покупець ОСОБА_1 ) та № 10470 від 05 листопада 2019 року (покупець ОСОБА_2 ). Проте факти розрахунків, що зазначені в п. 8 вищевказаних договорів купівлі-продажу квартир нічим не підтверджуються, окрім підписів сторін. Тобто не надано доказів, якщо такі існують (наприклад розписки), про передачу коштів за купівлю-продаж кожного об`єкту нерухомості в готівковій формі або перерахування коштів на рахунки продавців (наприклад будь-який розрахунковий документ: квитанція, чек, виписка або роздруківка з банку тощо). Отже, не встановлено реального існування наявності в готівковій або безготівковій формі грошових коштів за купівлі-продаж зазначених квартир. А також не встановлено причино-наслідковий зв`язок між походження (отриманням або появою) не існуючих коштів та їхніми витраченням (на що вони були потрачені). Тобто, здійснивши продаж своєї нерухомості, перебуваючи у шлюбі, ОСОБА_1 не довів де-факто наявності в дійсності отриманих де-юре коштів, і як наслідок придбання спірних квартир за свої особисті кошти. Адже дані правочини були вчинені не в один день, право власності зареєстровані на обох з подружжя, а не на юридичного власника коштів, так як фактичний їх власник не підтверджений, що могло б слугувати підставою причино-наслідкового зв`язку між походження та витратою коштів. Отже, існує тривалий проміжок часу між продажем свого особистого майна ОСОБА_1 та придбанням двох спірних квартир подружжям у спільну приватну власність, що не може слугувати підтвердженням його позовних вимог;
		ОСОБА_1 укладаючи договір виключного права продажу від 25 серпня 2019 року перебував в зареєстрованому шлюбі і діяв в інтересах сім`ї;
		відповідно до нотаріальних заяв-згод на придбання спірних квартир у спільну сумісну власність подружжя, при укладенні вказаних правочинів кожен з подружжя надав згоду на придбання вказаних квартир у спільну власність подружжя та за спільні кошти подружжя, тобто вказаними заявами сторони погодили та встановили юридичні факти набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, визначивши режим грошових спільних коштів як таких, що використані в інтересах сім`ї. Отже сторони правочинів при їх укладенні, як встановлення юридичних фактів, що ніким не оспорювались, встановили правовий режим джерела набуття спірного майна подружжя, якими є спільні кошти та спільна праця подружжя (сторін по справі). Тому суди зробили правильний висновок про належність спірного майна подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на праві спільної сумісної власності.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року відмовлено.
		 
		01 грудня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:  суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17; від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц; від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц; від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц; від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року передано справу № 183/8338/21 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року мотивована тим, що:
		у справі, що переглядається, предметом спору є два об`єкти нерухомого майна, придбані у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: (1) трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , покупцем якої відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, є ОСОБА_1 ; (2) однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , покупцем якої відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, є ОСОБА_2 ;
		позивач за первісним позовом ОСОБА_1 стверджує, що спірні квартири прибрано за його особисті кошти, отримані від продажу його квартири, набутої до шлюбу. При цьому, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), ОСОБА_1 наголошує, що заяви сторін про надання згоди нотаріусу на придбання нерухомого майна мають лише формальний характер, не спростовують той факт, що квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_1 , оскільки при посвідченні правочинів нотаріусом не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна;
		позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 стверджує, що відповідно до нотаріальних заяв-згод на придбання спірних квартир у спільну сумісну власність подружжя, при укладенні вказаних правочинів кожен з подружжя надав згоду на придбання вказаних квартир у спільну власність подружжя та за спільні кошти подружжя, тобто вказаними заявами сторони погодили та встановили юридичні факти набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, визначивши режим грошових спільних коштів як таких, що використані в інтересах сім`ї. Отже, сторони правочинів при їх укладенні, як встановлення юридичних фактів, що ніким не оспорювались, встановили правовий режим джерела набуття спірного майна подружжя, якими є спільні кошти та спільна праця подружжя;
		питання, яке належить вирішити у цій справі, полягає в тому чи свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі?
		аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування статті 65 СК України: (а) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядженні таким майном, а не на його придбання; (б) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
		касаційний суд акцентує, що вказані приклади судової практики Касаційного цивільного суду підтверджують наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування статті 65 СК України. Навряд чи таке застосування статті 65 СК Українидозволяє зробити вирішення справи прогнозованим;
		тлумачення статті 64 СК України дозволяє стверджувати, що: по-перше, договори між подружжям є родовим поняттям і охоплює собою як пойменовані (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, шлюбний договір тощо), так і не пойменовані договори; по-друге, договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна; по-третє, допускається укладення договору поміж подружжям про відчуження «частки в спільній сумісній власності», в якому відбудеться визначення частки і її відчуження на користь іншого із подружжя. У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.  Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї;
		правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на: суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21));
		обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
		договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна;
		за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його подружжя може регулювати, зокрема, набуття майна в особисту власність чи спільну сумісну власність;
		згода дружини, чоловіка на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;
		у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності;
		не виключається можливість усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;
		наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
		у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність;
		з урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо статті 65 СК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання», та зробити висновок про те, що: «згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності; у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності; наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2024 року прийнято та призначено до розгляду справу № 712/3590/22.
		 
		Фактичні обставини 
		 
		Суди встановили, що 27 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений шлюб, який був зареєстрований Черкаським МВ ДРАЦС ГТУЮ у Черкаській області, актовий запис № 347.
		 
		Шлюбні відносини між сторонами припинені внаслідок різних поглядів на життя, спільне господарство не ведуть, сторони обопільно підтвердили, що разом не проживають з березня 2022 року, збереження сім`ї вважають неможливим.
		 
		У період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали два об`єкти нерухомого майна, а саме:
		трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, покупцем є ОСОБА_1 ;
		однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, покупцем є ОСОБА_2 .
		 
		Спільне господарство сторони не ведуть, разом не проживають з березня 2022 року.
		 
		Суди встановили, що 25 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір виключного права продажу, згідно якого ОСОБА_1 , іменований як «Замовник» мав намір продати свою особисту 4-х кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_5 , іменована як «Виконавець» мала допомогти з продажем вказаної квартири та згідно з п. 1.4. Договору зобов`язувалась за кошти, отримані від продажу квартири зазначеної в п.1.1. Договору - здійснити підбір та купівлю двох окремих квартир, що сумарно відповідатимуть сумі, зазначеній в п. 1.2. Договору, а саме ціна продажу нерухомості від 900 000 грн до 1 200 000 грн «Виконавець» зобов`язувався у строк до 28 грудня 2019 року підібрати для покупця нерухомість
		 
		09 вересня 2019 року був укладений договір купівлі-продажу відповідно до умов якого, ОСОБА_1 (продавець) продав квартиру АДРЕСА_4 , а покупець ОСОБА_6 купила та прийняла вказану квартиру у власність. Відповідно до умов договору купівлі-продажу (п. 7 договору), продаж здійснено за 931 650 грн.
		 
		Як зазначає ОСОБА_1 , з коштів, отриманих від продажу, ним придбано вказані спірні квартири, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року придбано за 508 480 грн. Однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року придбано за 227 100 грн.
		 
		Після придбання вказаних об`єктів нерухомості між позивачем та ФОП  ОСОБА_5 складено Акт прийому-передачі виконаних робіт, згідно яких ФОП ОСОБА_5 здійснила підбір та купівлю зазначених квартир.
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., позивач ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до пункту 7 продаж квартири здійснено за 508 480 грн, які продавець отримав від покупця до моменту підписання цього Договору.
		 
		12 жовтня 2019 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухомість.
		 
		Згідно пункту 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири, дружина покупця надала свою згоду на набуття ним вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 12 жовтня 2019 року за реєстровим № 10039.
		 
		За змістом наведеної заяви ОСОБА_2 відповідно до статті 369 ЦК України надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на купівлю за ціну та на умовах на його власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Згідно з пунктом 7 продаж квартири здійснено за 227 100 грн, які представник продавця отримав від покупця до моменту підписання цього Договору.
		 
		05 листопада 2019 року за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухомість.
		 
		Відповідно до пункту 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири, чоловік покупця надав свою згоду на набуття нею вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 05 листопада 2019 року за реєстровим № 10469.
		 
		За змістом наведеної заяви ОСОБА_1 відповідно до статті 369 ЦК України надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю за ціну та на умовах на її власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується моєю дружиною під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо відступу
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
		 
		Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
		 
		Питання, яке належить вирішити у цій справі, полягає в тому чи свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі?
		 
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
		 
		Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).
		 
		Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
		суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
		такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).
		 
		Згода - одностороннє волевиявлення суб`єкта права. Вчинення згоди - односторонній правочин, оскільки особа тим самим реалізує своє право та робить це можливим для інших осіб здійснити своє право. Згода може бути: (а) передумовою для встановлення правовідносин між особою, яка надала цю згоду, та адресатом згоди або між останнім та іншими особами; (б) юридичним фактом у вже існуючих правовідносинах, що дозволяє або обумовлює ті чи інші етапи їх існування; (в) дією, спрямованою на припинення правовідносин.
		 
		Згода іншого з подружжя має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору. Відсутність згоди іншого з подружжя може мати наслідком, зокрема, визнання договору недійсним у разі недобросовісності контрагента іншого з подружжя. Суб`єкт, який надає згоду на укладення договору іншим з подружжя, не стає стороною договору. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з третьою особою права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
		 
		Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20)).
		 
		У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.  Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		 
		Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
		 
		Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
		 
		Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).
		 
		По своїй суті згода одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном є одностороннім правочином. При вчиненні такого правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Законодавець не передбачив вимог щодо моменту вчинення такого правочину (до чи після розпорядження). Звісно, логічним є те, що, зазвичай, вчинення такого правочину передує розпорядженню спільним сумісним майном. Проте приватне законодавство не містить заборони на вчинення згоди одного з співвласників щодо розпорядження спільним сумісним майном і після розпорядження спільним сумісним майном.
		 
		Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що по своїй сутності згода є одностороннім правочином (див., наприклад, постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).
		 
		Обміркувавши викладене та підстави передання справи на розгляд Об`єднаної палати з урахуванням принципу розумності, касаційний суд зауважує, що:
		вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором;
		згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з  своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду;
		сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном;
		згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору;
		згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядженнямайном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;
		надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності;
		не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;
		наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
		у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
		 
		При передачі справи на розгляд Об`єднаної палати колегія суддів вважала необхідним відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), щодо застосування статті 65 СК України.
		 
		У вказаних постановах суд касаційної інстанції зазначив, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».
		 
		З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».
		 
		Щодо суті касаційної скарги
		 
		У справі, що переглядається:
		предметом спору є два об`єкти нерухомого майна, придбані у період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: (1) трьохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , покупцем якої відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, є ОСОБА_1 ; (2) однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , покупцем якої відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, є ОСОБА_2 ;
		позивач за первісним позовом ОСОБА_1 стверджує, що спірні квартири прибрано за його особисті кошти, отримані від продажу його квартири, набутої до шлюбу. При цьому, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), ОСОБА_1 наголошує, що заяви сторін про надання згоди нотаріусу на придбання нерухомого майна мають лише формальний характер, не спростовують той факт, що квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_1 , оскільки при посвідченні правочинів нотаріусом не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна;
		позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 стверджує, що відповідно до нотаріальних заяв-згод на придбання спірних квартир у спільну сумісну власність подружжя, при укладенні вказаних правочинів кожен з подружжя надав згоду на придбання вказаних квартир у спільну власність подружжя та за спільні кошти подружжя, тобто вказаними заявами сторони погодили та встановили юридичні факти набуття нерухомого майна у спільну сумісну власність подружжя, визначивши режим грошових спільних коштів як таких, що використані в інтересах сім`ї. Отже, сторони правочинів при їх укладенні, як встановлення юридичних фактів, що ніким не оспорювались, встановили правовий режим джерела набуття спірного майна подружжя, якими є спільні кошти та спільна праця подружжя;
		суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 12 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., позивач за первісним позовом ОСОБА_1 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 7 продаж квартири здійснено за 508 480 грн, які продавець отримав від покупця до моменту підписання цього договору. Відповідно до пункту 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири дружина покупця надала свою згоду на набуття ним вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 12 жовтня 2019 року за реєстровим № 10039. За змістом наведеної заяви ОСОБА_2 відповідно до статті 369 ЦК України надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на купівлю за ціну та на умовах на його власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується моїм чоловіком під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя;
		суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., відповідачка за первісним позовом ОСОБА_2 набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до пункту 7 продаж квартири здійснено за 227 100 грн, які представник продавця отримав від покупця до моменту підписання цього Договору. Відповідно до пункту 14 договору купівлі-продажу зазначеної квартири чоловік покупця надав свою згоду на набуття нею вказаної квартири, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом ЧМНО Левицькою Е. А. 05 листопада 2019 року за реєстровим № 10469. За змістом наведеної заяви ОСОБА_1 відповідно до статі 369 ЦК України надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на купівлю за ціну та на умовах на її власний розсуд вказаної квартири. Вказана квартира буде спільною сумісною власністю подружжя, оскільки купується моєю дружиною під час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя;
		з урахуванням висновків Об`єднаної палати, зроблених у цій справі, наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
		суди врахували, що під час укладення договорів купівлі-продажу квартир, обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна - спірних квартир. За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про те, що спірні квартири є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнали право у розмірі 1/2 на ці квартири за кожним з подружжя та відмовили у визнанні права особистої приватної власності за ОСОБА_1 на спірні квартири. Тому судові рішення в оскарженій частині належить залишити без змін.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення в оскаржених частинах ухвалені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, судові рішення в оскаржених частинах - залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, як її подала.
		 
		Висновки про правильне застосування норм права
		 
		У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України). На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
		 
		Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.
		 
		Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з  своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.
		 
		Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.
		 
		Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.
		 
		Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядженнямайном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.
		 
		Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.
		 
		Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.
		 
		Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.
		 
		У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		 
		Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 травня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у частині задоволених позовних вимог про визнання квартир за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, визнання права власності по 1/2 за кожним з подружжя та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірних квартир особистою приватною власністю залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                              В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              А. І. Грушицький 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		Д. Д. Луспеник
		 
		Є. В. Синельников
		 
		І. М. Фаловська
		 
		                                               М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...