Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 400/3421/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; прийняття громадян на публічну службу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 06.06.2024. Зареєстровано: 07.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2024.
Дата набрання законної сили: 07.07.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		06 червня 2024 р. № 400/3421/24 м. Миколаїв
		Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу 
		 
		за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , 
		до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , 
		провизнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		12 квітня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі  позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі  відповідач) про:
		визнання протиправною відмову відповідача від 28.03.2024 № 2261 у наданні позивачу відстрочки від призову за мобілізацією на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
		зобов`язання відповідача надати позивачу відстрочку від призову за мобілізацією на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Позовні вимоги позивач аргументував тим, що він доглядає за особою з інвалідністю ІІ групи. Тому відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він має право на відстрочку від призову за мобілізацією, яка надається територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Однак, всупереч вказаному за результатами розгляду відповідної заяви позивача відповідач протиправно прийняв рішення про відмову в наданні йому такої відстрочки.
		У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти позову і просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить жодних посилань на те, що рішення про надання відстрочки приймається територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не наділенні повноваженнями щодо прийняття рішень про надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, а лише здійснює її оформлення. Відповідач стверджує, що повноваженнями щодо надання відстрочок наділені відповідно до Інструкції з підготовки та проведення мобілізаційного розгортання Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 15.12.2017 № 19ДСК.
		Позивач правом на надання відповіді на відзив не скористався.
		17.04.2024 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
		Позивач є рідним братом ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями про їх батьків, які зазначені у свідоцтві про народження ОСОБА_1 від 25.11.1966 серія НОМЕР_1 і у свідоцтві про народження ОСОБА_2 від 24.02.1970 серія НОМЕР_2 .
		Згідно з даними про місце проживання, які вказані у паспортах громадянина України, позивач і ОСОБА_2 з 20.07.2007 проживають за одною адресою.
		Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 21.09.2023 серія 12 НОМЕР_3 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства.
		У Довідці Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради від 16.05.2023 № 324 та Висновку лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу від 29.03.2024 № 272 вказано, що вона потребує сторонньої допомоги.
		Протоколом засідання опікунської ради при виконавчому комітеті Миколаївської міської ради від 08.06.2023 № 5 встановлено, що ОСОБА_2 не одружена, дітей не має.
		У березні 20234 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову як особі, яка доглядає за особою з інвалідністю ІІ групи.
		Листом від 28.03.2024 № 2261 відповідач проінформував позивача про відмову в задоволенні його заяви, зазначивши, що він не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, а лише здійснює їх оформлення.
		Вважаючи таку відмову у надані йому відстрочки протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
		Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі  Закон № 2232-ХІІ) військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
		Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону № 2232-ХІІ).
		Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України  у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
		Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).
		Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі  Закон № 3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація  комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту  на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
		Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації (частини п`ята і шоста статті 4 Закону № 3543-ХІІ).
		Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ (далі  Указ № 65/2022, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
		Статтею 3 Указу № 65/2022 встановлено, що мобілізація проводиться протягом 90 днів із дня набрання чинності цим Указом. Строк проведення загальної мобілізації продовжено згідно з Указом Президента України від 17.05.2022 № 342/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 № 2501-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 № 2739-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 № 59/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2916-ІХ, Указом Президента України від 01.05.2023 № 255/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3058-ІХ, Указом Президента України від 26.07.2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3276-ІХ, Указом Президента України від 06.11.2023 № 735/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3430-ІХ, Указом Президента України від 05.02.2024 № 50/2023, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3565-ІХ та Указом Президента України від 06.05.2024 № 272/2024, затвердженим Законом України від 08.05.2024 № 3685-ІХ відповідно з 25.05.2022 на 90 діб, з 23.08.2022 на діб, з 21.11.2022 на 90 діб, з 19.02.2023 на 90 діб, з 20.05.2023 на 90 діб, з 18.08.2023 на 90 діб, з 16.11.2023 на 90 діб, з 14.02.2024 на 90 діб та з 14.05.2024 на 90 діб.
		Згідно зі статтею 4 Указу № 65/2022 постановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
		Відповідно до абзацу другого частини першої статті 22 Закону № 3543-ХІІ громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України  за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України  за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
		Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України  Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України  відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту,  відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
		Абзацом дванадцятим частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024) встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, а саме: опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
		Відповідно до пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи.
		Таким чином, у період проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до і після 18.05.2024 військовозобов`язані, які зайняті постійним доглядом, зокрема, за членами сім`ї другого ступеня споріднення, які є особами з інвалідністю ІІ групи.
		Відповідно до статті 1262 Цивільного кодексу України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
		Згідно з абзацом першого частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Статтею 262 Сімейного кодексу України встановлено, що сестра, брат, мачуха, вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки.
		Сестра, брат, мачуха, вітчим мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.
		Відповідно до частини другої статті 267 Сімейного кодексу України повнолітні брати і сестри зобов`язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу.
		Отже, повнолітній брат зобов`язаний утримувати повнолітню непрацездатну сестру, яка не має чоловіка, батьків або повнолітніх дочки, сина. А у разі їх спільного проживання вони є членами однієї сім`ї.
		Як наслідок, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації брат, повнолітня сестра якого має другу групу інвалідності, яка потребує постійного догляду, і яка спільно з ним проживає та пов`язана спільним побутом. 
		Суд встановив, що позивач спільно проживає з 20.07.2007 зі своєю повнолітньою сестрою, яка має другу групу інвалідності з дитинства, потребує постійного догляду, пов`язана з ним спільним побутом і спільно проживає, і яка не одружена і не має дітей.
		Вищевказане підтверджується свідоцтвами про народження від 25.11.1966 серія НОМЕР_1 , від 24.02.1970 серія НОМЕР_2 , паспортами громадянина України позивача і його сестри, Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 21.09.2023 серія 12 ААГ № 510150, Довідкою Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради від 16.05.2023 № 324, Висновком лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу від 29.03.2024 № 272, а також Протоколом засідання опікунської ради при виконавчому комітеті Миколаївської міської ради від 08.06.2023 № 5.
		Відтак позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абзацу дванадцятого частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024) та пункту 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024).
		Однак зі змісту листа відповідача від 28.03.2024 № 2261 слідує, що він не розглядав відповідне звернення позивача по суті, а відмовив йому у надані відстрочки на тій підставі, що їх надання не відноситься до його повноважень.
		З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Норми статті 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакціях, чинних як до, так і після 17.05.2024) мали імперативний характер і не передбачають, що право на відстрочку повинно підтверджуватись рішенням будь-якого органу владу.
		Тобто військовозобов`язані, які мають правовий статус осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягали призову на військову службу під час мобілізації (мали відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) на підставі Закону України, а тому підтвердження такого їх статусу не потребує прийняття додаткового рішення органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.
		Такий статус військовослужбовця підлягає лише відповідному оформленню.
		Тому твердження позивача і відповідача про те, що повноваженнями щодо надання відстрочки наділені, відповідно, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки і місцеві органи виконавчої влади, є необґрунтованими і суперечать Закону № 3543-ХІІ.
		Водночас суд врахував, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню пункт 4.19 Інструкція № 19, яким передбачено повноваження на надання відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією місцевих органів виконавчої влади, оскільки:
		такі повноваження місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних (військових) адміністрацій та органів місцевого самоврядування) не передбачені Конституцією України та Законами України;
		відповідні положення Інструкції № 19 мають нормативно-правовий характер, однак Генеральний штаб Збройних Сил України, який прийняв Інструкцію № 19, не наділений повноваженнями на прийняття нормативно-правових актів;
		цим пунктом визначені права і обов`язки громадян, проте наказ, яким затверджено Інструкцію № 19, не пройшов процедуру державної реєстрації та не доведений до відома населення у порядку, встановленому законом, а отже відповідно до частини другої статті 57 Конституції України у відповідних частинах є нечинним.
		Крім цього, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 45 у зв`язку з тим, що предметом її регулювання є бронювання військовозобов`язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями, тобто надання відстрочок виключно на підставі абзацу другого статті 23 Закону № 3543-ХІІ.
		Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідач не наділений повноваженнями на надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
		Однак, відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
		Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
		При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
		Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
		Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. 
		Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
		Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Відповідно до другого речення частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
		Вказане підтверджується роз`ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення». Відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
		Як вже суд встановив вище, у березні 20234 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову як особі, яка доглядає за особою з інвалідністю ІІ групи.
		Листом від 28.03.2024 № 2261 відповідач проінформував позивача про відмову в задоволенні його заяви, зазначивши, що він не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, а лише здійснює їх оформлення.
		З наведеного слідує, що відповідач не здійснив перевірку наявності (відсутності) підстави для оформлення відстрочки позивачу від призову на військову службу під час мобілізації.
		Відповідно до частини восьмої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Абзацом третім пункту 3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.0.2022 № 154 (далі  Положення № 154), районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
		Згідно з абзацом дев`ятим пункту 11 Положення № 154 (у редакції, чинній до 17.05.2024) районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
		Отже, до 17.05.2024 до повноважень відповідача належить оформлення відстрочок від призову під час мобілізації для військовозобов`язаних, які проживають на території відповідного району.
		Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
		Згідно з пунктом 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі  Порядок № 560), який набрав чинності з 18.05.2024, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Абзацами один-три пункту 57 Порядку № 560 встановлено, що для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
		голова комісії  керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
		члени комісії  представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
		Отже, з 18.05.2024 повноваження щодо надання відстрочок військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-ХІІ, належать комісіям при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах), які очолюють відповідні керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
		З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача передати звернення позивача про надання йому відстрочки від мобілізації, про відмову в задоволенні якого його повідомлено листом відповідача від 28.03.2024 № 2261, за належністю для розгляду по суті до відповідної комісії, утвореної при ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
		Квитанцією від 04.04.2024 підтверджується понесення позивачем судових витрат у розмірі 1211,20 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову. У зв`язку з тим, що позов задоволено частково, на користь позивача підлягає стягненню з відповідачів половина судового збору, сплаченого ним за подання цього позову, а саме: 605,60 грн (?1211,20 : 2 = ?605,60).
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) задовольнити частково.
		2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) передати звернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) про надання йому відстрочки від мобілізації, про відмову в задоволенні якого його повідомлено листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.03.2024 № 2261, за належністю для розгляду по суті до відповідної комісії, утвореної при ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 605 (Шістсот п`ять) гривень 60 копійок.
		5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
		 
		 
		Суддя В.Г.Ярощук 
		 
		Рішення складено в повному обсязі 06 червня 2024 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...