Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 181/449/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2024.
Дата набрання законної сили: 22.05.2024
Номер судового провадження: 61-12436ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 травня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 181/449/22
		провадження № 61-12436св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючої - Фаловської І. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач  - ОСОБА_2 ,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кремінської міської ради Луганської області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , подану адвокатом Головченком Артемом Олександровичем, на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2023 року у складі судді Літвінової Л. Ф. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю.,Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кремінської міської ради Луганської області, про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини.
		Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. За час перебування у фактичних шлюбних відносинах у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		З огляду на постійне фізичне та психологічне насилля з боку ОСОБА_2 вона змушена була припинити вказані відносини. 
		Після припинення фактичних шлюбних відносин з відповідачем син проживав разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 та перебував на її утриманні. 
		ОСОБА_2 мав можливість постійно спілкуватися з сином, однак 28 березня 2021 року він самовільно без її згоди забрав восьмимісячного ОСОБА_4 та змінив його місце проживання, перевізши у м. Кремінну Луганської області. 
		Вона разом з батьками їздила до м. Кремінну мирно врегулювати спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини. Проте ОСОБА_2 перешкоджав навіть у побаченні з дитиною, чинив протиправні дії, проявляв агресію, внаслідок чого вона змушена була залишити м. Кремінну. 
		Неправомірні дії відповідача сприяли її зверненню до правоохоронних органів (28 березня, 14 квітня, 28 травня, 01 червня, 23 червня 2021 року), служби у справах дітей Кремінської ради через Луганську обласну прокуратуру (07 червня 2021 року), де їй роз`яснено, що цей спір є цивільно-правовим та підлягає вирішенню в судовому порядку.
		У серпні 2021 року звернулась до Кремінського районного суду Луганської області з позовами про визначення місця проживання дитини з матір`ю та про відібрання дитини (справи № 182/3658/21, № 182/3652/21). Підготовчі засідання у цих справах проведені 18 січня 2022 року, розгляд справ по суті призначено на 04 березня 2022 року.
		Внаслідок збройної агресії російської федерації м. Кремінна Луганської області перебуває в тимчасовій окупації, а листом Державної судової адміністрації України їй роз`яснено неможливість вивезення справ із Кремінського районного суду Луганської області. Повідомлено, що відновлення втраченого провадження чи повторне звернення з позовом здійснюється відповідно до процесуального закону. 
		Вона неодноразово пропонувала ОСОБА_2 перевезти дитину до м. Нікополя Дніпропетровської області, проте він залишив у себе малолітнього ОСОБА_4 , чим наражає його на небезпеку та позбавляє материнського піклування. Такі дії відповідача вчиняються не в інтересах дитини та загрожують її життю та безпеці.
		Перебування малолітнього сина ОСОБА_4 разом з матір`ю буде відповідати інтересам дитини, для якого створено всі належні умови для розвитку. 
		Згідно з рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 10 лютого 2022 року № 81 затверджено висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю - ОСОБА_1 .
		Просила визначити місце проживання малолітньої дитини разом з нею за фактичним місцем її проживання, а також негайно відібрати дитину у відповідача.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2023 року, що залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, позов задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за її фактичним місцем проживання.
		Відібрано малолітнього ОСОБА_3 від батька дитини ОСОБА_2 без позбавлення його батьківських прав та повернено малолітню дитину матері ОСОБА_1 .
		Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, врахував обставини справи та відносини, які існують між сторонами, взяв до уваги висновок органу опіки та піклування Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та Кремінської міської військової адміністрації, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, установив відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У серпні 2023 року ОСОБА_2 через адвоката Головченка А. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, просив їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18, провадження № 61-1612св19, у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17. 
		Суди безпідставно не прийняли та не дослідили доказів, які відповідач подав разом із відзивом.
		Суди порушили порядок виклику відповідача до суду шляхом розміщення оголошення про виклик, оскільки у відповідача є зареєстрована адреса, яку позивачка повідомила суду.
		ОСОБА_2 отримав копію позовної заяви з додатками через портал Дія лише 28 жовтня 2022 року, тому подав відзив з додатками вчасно - протягом 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
		Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування у податкового органу інформації щодо офіційного працевлаштування позивачки та довідки про її доходи.
		Суд першої інстанції не доручив Виконавчому комітету Кремінської міської ради як органу опіки і піклування надати висновок про доцільність проживання дитини з батьком або матір`ю. Суд не залучив у передбачений процесуальним законом спосіб орган опіки та піклування Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кремінської міської ради Луганської області, а лише зазначення їх у позовній заяві не вказує про їхній вступ у справу як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив  ОСОБА_1 мотивований тим, що відповідач без погодження матері забрав восьмимісячного сина, перешкоджав їй брати участь у вихованні дитини, вона як матір вчиняла всі дії для усунення перешкод у спілкуванні та участі у вихованні, особливо враховуючи важливість формування у немовляти бачення матері, якого їх син був позбавлених з самого дитинства у зв`язку з діями ОСОБА_2 .
		Посилання заявника на існуючі заборгованості позивачки не мають значення для вирішення цієї справи. Водночас рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року у справі № 182/3770/23 визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 1240004, вчинений 26 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є. М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», заборгованості. 
		За змістом касаційної скарги у ній не викладено мотивів незгоди з оскаржуваними рішеннями в частині відібрання дитини та повернення її матері.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 
		У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;  якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до копії свідоцтва про народження від 07 серпня 2020 року, серія НОМЕР_1 , у сторін, які перебували між собою у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився малолітній син ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 10).
		Згідно з довідкою квартального комітету м. Нікополя від 20 травня 2021 року № 21 ОСОБА_1 зареєстрована разом з сином ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.7).
		Відповідно до акта оцінки потреб сім`ї/особи підтверджується, що батько силою відібрав малолітнього ОСОБА_4 у матері, дитина не отримує зв`язку з матір`ю. ОСОБА_1 веде здоровий спосіб життя, матеріально забезпечена, стурбована життям дитини, їй рекомендовано звернутись до суду (т. 1, а. с. 14-16).
		Письмовими повідомленнями Нікопольського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області від 31 березня 2021 року № 46/6626 та від 29 квітня 2021 року № 46/9074, Нікопольської окружної прокуратури від 22 квітня 2021 року № 46/8439, талонами-повідомленнями єдиного обліку № № 2530, 2533, відповіддю Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області на скаргу, Головного управління національної поліції в Луганській області управління превентивної діяльності та служби у справах дітей Кремінської міської ради Луганської області підтверджується звернення ОСОБА_1 щодо чинення ОСОБА_2 перешкод у побаченні та спілкуванні з дитиною. Відповіді містять рекомендацію про звернення до суду для визначення місця проживання малолітньої дитини (т. 1, а. с. 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24).
		Згідно з висновком Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, який затверджений рішенням від 10 лютого 2022 року, № 81 орган опіки та піклування Нікопольської міської ради вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_1 за фактичним місцем проживання (т. 1, а. с. 12-13).
		Суд першої інстанції встановив, що сторони у зв`язку зі збройною агресією російської федерації на території України перебувають у статусі біженців за кордоном - мати у ФРН, батько у Королівстві Бельгія, точне місце знаходження дитини невідоме, зі слів представника відповідача - адвоката Головченка А. О. дитина перебуває з батьком, але документального підтвердження не має.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Справа стосується визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, яку батько без згоди матері у вісім місяців забрав від неї і вивіз в інше місто для проживання з ним.
		Касаційна скарга не містить доводів щодо  незаконності судових рішень в частині відібрання дитини відповідно до статті 162 СК України, проте відповідач просить скасувати рішення повністю.
		Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, першочерговонадає оцінку доводам щодо порушення судом норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. 
		Згідно з пунктом 1 частини другої  статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що належний перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на «усне слухання». При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (Trudov v. Russia, № 43330/09, § 24, 27, рішення від 13 грудня 2011 року).
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
		Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Згідно з частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
		Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частини третя - шоста, восьма статті 128 ЦПК України).
		Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи суд здійснює відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.
		Згідно з частиною другою статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
		Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).
		Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області про відкриття провадження у справі від 11 липня 2022 року відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов та надання доказів в обґрунтування заперечень, якщо такі докази не надані позивачем.
		У позовній заяві вказано адресу відповідача: АДРЕСА_2 , яку надалі відповідач підтвердив як адресу його реєстрації.
		Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 викликався до суду першої інстанції через оголошення на офіційному сайті Межівського районного суду Дніпропетровської області 11 липня 2022 року, 02 вересня 2022 року, 26 вересня 2022 року та 19 жовтня 2022 року, що підтверджується оголошеннями, долученими до матеріалів справи (т. 1, а. с. 43, 70, 85, 90). 
		Оскільки станом на 26 вересня 2022 року відповідач відзив до суду не подав, із заявами та клопотаннями до суду не звертався, врахувавши клопотання позивачки про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті від 26 вересня 2022 року, суд першої інстанції, виконавши дії, передбачені частиною другою статті 197 ЦПК України, ухвалою від 26 вересня 2022 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.
		Згідно з матеріалами справи 28 жовтня 2022 року відповідач через його представника отримав копію позовної заяви з додатками (т. 1, а. с. 117), клопотання про продовження строку на подання відзиву подавав 07 листопада 2022 року (т. 1, а. с. 117-119), відзив - 12 листопада 2022 року (т. 1, а. с. 194).
		Клопотання про продовження строку на подання відзиву мотивоване тим, що відповідач не був неналежним чином повідомлений про засідання суду у цій справі, про справу дізнався 27 жовтня 2022 року із застосунку Дія.
		Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2023 року, яка змінена постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в частині правового обґрунтування, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання про продовження строку на подання відзиву та залишено відзив з додатками без розгляду.
		Суди керувалися тим, що відповідач належним чином повідомлявся про засідання у справі, призначені на 11 липня 2022 року, 02 вересня 2022 року, 26 вересня 2022 року та 19 жовтня 2022 року, водночас доводи відповідача щодо обставин пропуску не є поважними.
		Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача та безпідставного залишення відзиву без розгляду необґрунтованими з огляду на таке.
		Згідно з Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25 квітня 2022 року № 75 (чинний до 27 грудня 2022 року), з 25 квітня 2022 року місто Кремінна є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
		Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року № 309 (чинний з 27 грудня 2022 року), з 18 квітня 2022 року місто Кремінна є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
		Згідно з частиною першою статті 12-1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції на час розгляду справи в суді першої інстанції), якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
		З огляду на вказане суд першої інстанції належно повідомив відповідача про засідання 11 липня 2022 року, 02 вересня 2022 року, 26 вересня 2022 року та 19 жовтня 2022 року, остання відома адреса місця проживання (перебування) якого знаходиться на тимчасово окупованій території.
		Відповідач не надав доказів, що до 27 жовтня 2022 року не був обізнаний про справу та судове засідання, тому висновки судів у частині залишення без розгляду відзиву ОСОБА_2 з додатками є обґрунтованими.
		Отже, доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи не підтвердилися.
		Щодо доводів касаційної скарги по суті спору, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від  20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини на держави-учасниці покладається обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, з огляду на об`єктивні обставини спору, а тільки потім права батьків.
		Суди насамперед мають керуватися інтересами дитини та враховувати вік, стать дитини, захист і безпеку дитини, сімейне оточення, стосунки і контакти з сім`єю, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан, потребу в сфері охорони здоров`я, ризики, з якими дитина стикається і можливості захисту, будь-які інші потреби дитини, а також встановити справедливий баланс між інтересами дитини та інтересами батьків.
		Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. 
		Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		Відповідно до абзацу другого частини першої статті 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки щодо дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18, провадження № 61-23366св19).
		Згідно з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
		Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		Верховний Суд зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).
		Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		У рішенні від 19 вересня 2019 року у справі «Andersena v. Latvia», заява № 79441/17, Європейський суд з прав людини відзначив, що «найкращі інтереси дитини» не можуть розумітися однаково, незалежно від того, чи розглядає суд запит про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції або постанову про опіку або батьківських правах. Національні суди, відхиляючи певну інформацію і докази, що стосуються конкретного розгляду, не можуть вважатися такими, що проігнорували найкращі інтереси дитини.
		У справі, що переглядається, суди врахували інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, обставини справи та відносини, що склались між сторонами, звернення позивачки до правоохоронних органів (28 березня, 14 квітня, 28 травня, 01 червня, 23 червня 2021 року), служби у справах дітей Кремінської ради через Луганську обласну прокуратуру (07 червня 2021 року), суду (серпень 2021 року) (т. 1, а. с. 17-29), взяли до уваги висновок органу опіки та піклування та Кремінської міської військової адміністрації, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, та установивши відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю, дійшли висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у цій справі визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідатиме її найкращим інтересам з огляду на таке. 
		У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самовільна зміна її місця проживання чи викрадення. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров`я, у позові повинно бути відмовлено (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 493/1516/20-ц, провадження № 61-15393св21).
		Згідно з матеріалами справи дитина з народження до досягнення восьми місяців проживала з матір`ю, після чого відповідач без погодження з позивачкою 28 березня 2021 року забрав її, незважаючи на те, що дитина перебувала на грудному вигодовуванні, перешкоджав матері в доступі до неї та її участі у вихованні сина. Водночас відповідач уклав без погодження з матір`ю договір з  ОСОБА_7 про здійснення догляду за дитиною до трьох років (т. 1, а. с. 35, 36), що відповідач не спростував.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Порядку відшкодування вартості послуги з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року № 68 «Деякі питання надання послуги з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня» послуга з догляду за дитиною до трьох років «муніципальна няня» (далі - послуга «муніципальна няня») - послуга, що надається для підтримки батьків, опікунів дитини для забезпечення догляду, зокрема за дитиною до трьох років, яка потребує додаткового догляду.
		Дитина, яка потребує додаткового догляду, - дитина з інвалідністю до трьох років, дитина до трьох років, хвора на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитина до трьох років, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність (підпункт 3 пункту 2 вказаного Порядку).
		Враховуючи, що будь-яких доказів наявності у дитини вказаних ознак щодо її здоров`я у матеріалах справи немає, Верховний Суд зауважує, що відповідач фактично самовільно замінив дитині материнську опіку (враховуючи ізоляцію дитини від матері) на опіку «муніципальної няні» за відсутності такої потреби.
		Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що не заперечував відповідач, що до конфлікту між батьками дитина постійно проживала з матір`ю -позивачкою.
		На час розгляду справи в суді першої інстанції дитині виповнилося два роки, на час ухвалення постанови суду апеляційної інстанції - три роки, що дозволило судам без проведення опитування дитини такого віку та зрілості керуватися лише інтересами малолітньої дитини з урахуванням конкретних обставин цієї справи, оскільки СК України визначає не ті умови, за яких думка повинна бути врахована, а ті, за яких згода дитини не вимагається: відповідний вік, стан розвитку та здоров'я.
		Отже, рішення з цього питання залежить від конкретних обставин у справі з урахуванням віку і рівня розвитку дитини, що відповідає Керівним принципам Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, пункт 108.
		Верховний Суд усвідомлює, що як зазначив ЄСПЛ у справі «А. В. ПРОТИ СЛОВЕНІЇ» ((Заява № 878/13), рішення від 09 квітня 2019 року) рішення суду, які стосуються дітей, повинні бути належним чином обґрунтовані.
		У цій справі суд першої інстанції встановив, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації на території України сторони у статусі біженців перебувають за кордоном - мати у ФРН, батько у Королівстві Бельгія, точне місце знаходження дитини невідоме, зі слів представника відповідача - адвоката Головченка А. О. дитина перебуває з батьком, але документального підтвердження відповідач не надав. Водночас сторони надали документи, які характеризують сторони за місцем проживання, їхнє матеріальне становище, наявність житла. Суд першої інстанції вказав, що ці документи на сьогодні оцінити неможливо через збройну агресію російської федерації. 
		Верховний Суд, оцінюючи доводи касаційної скарги, зауважує, що бере до уваги доводи і заперечення сторін та докази у справі, проте вирішальне значення має, чи ухвалені у справі рішення відображають найкращі інтереси дитини.
		За змістом статей 7, 9, 10 Конвенції про права дитини дитина має право на піклування від обох своїх батьків, право підтримувати особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. 
		Водночас у справі, що переглядається, батько не сприяє, а перешкоджає у спілкуванні матері з дитиною, що впливає на право дитини безпосередньо отримувати піклування від обох батьків.
		Крім того, навіть у касаційній скарзі батько не зазначив, де саме він перебуває з дитиною, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надав доказів, чи втратила емоційний зв`язок дитина з матір`ю та інші обставини, які надають можливість суду оцінити ретельно найкращі інтереси дитини, тобто не довів, що проживання дитини з матір`ю буде мати для неї негативні наслідки і не буде відповідати її найкращим інтересам. Отже, відповідач не сприяв ретельному встановленню обставин справи, таким чином забезпечуючи судам з`ясуванню  питання найкращих інтересів дитини. Водночас скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд з огляду на таку поведінку батька не забезпечить досягнення завдання цивільного судочинства.
		Гарантії статті 8 Конвенції щодо права на повагу до сімейного життя передбачають, що втручання державних органів може мати місце у випадках, коли воно здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету. 
		Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. справа «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), Reports of Judgments and Decisions, рішення від 7 серпня 1996 року).
		Та обставина, що батько забрав від матері восьмимісячну дитину, яка перебувала на грудному вигодовуванні, яке є головною умовою, що визначає здоров`я дитини, не дає підстав стверджувати, що така поведінка батька свідчила про любов і турботу про дитину і відповідала найкращим інтересам дитини на час її фактичного відібрання від матері. 
		«При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним (див. справу «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, пункт 76).
		Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).
		Усі обставини у цій справі окремо і в сукупності, зокрема, що батько чинить перешкоди матері у спілкуванні з дитиною, дають підстави дійти висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю та її відібрання від батька відповідає найкращим її інтересам, оскільки у неї буде можливість спілкуватися з обома батьками, і обидва батьки зможуть брати участь у її вихованні дитини і піклуванні.
		Вирішення спору про визначення місця проживання дитини з матір`ю  забезпечить недопущення розлучення дитини з обома батьками, крім того, суди не встановили, що дитина буде проживати у небезпечному, ненадійному і нестабільному середовищі та в середовищі, яке є для неї дисфункціональним.
		Водночас припинення контакту матері і дитини становить втручання в її права.
		Верховний Суд зазначає, щооскаржувані рішення спрямовані на захист інтересів дитини, що є законною метою у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції, за вказаних обставин у цій справі визначення місця проживання з матір`ю відповідає якнайкращим інтересам дитини, оскільки забезпечує дотримання її прав на особисте та пряме спілкування і піклування обох батьків, що впливає, зокрема на всебічний і нормальний розвиток дитини та формування її родинних і міжособистісних стосунків у подальшому, тобто відповідає легітимній меті.
		Незважаючи на те, що суди попередніх інстанції не виклали мотивів, чи є в обставинах цієї справи втручання у права батька, оскільки рішенням суду від нього відібрано дитину та визначено місце проживання з матір`ю, тобто, чи  є це «необхідним у демократичному суспільстві», Верховний Суд зазначає, що оскаржуваними судовими рішеннями встановлено справедливий баланс між правом батька на повагу до його сімейного життя, з одного боку, і легітимною метою - найкращі інтереси дитини з огляду і на те, що оскаржувані рішення не накладають на батька обмеження у можливостях здійснення своїх батьківських прав щодо сина. Водночас визначення проживання дитини з позивачкою враховує баланс інтересів сторін і не може розцінюватися як розлучення дитини з батьком, який має однакові з матір`ю права, тому відповідач може займатися вихованням та розвитком дитини нарівні з позивачкою.
		У разі виникнення нових обставин чи зміни обставин справи, зокрема у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносинах між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у судовому порядку місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
		Аналогічні висновки викладено у постановіВерховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, провадження № 61-18612св19.
		Щодо посилань касаційної скарги про те, що дитина тривалий час проживає з відповідачем, то Верховний Суд зазначає, що батько не надав доказів, що дитина втратила емоційно-психологічний зв`язок з матір`ю чи неможливо такий зв`язок поновити з огляду на вік дитини.
		Крім того, факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).
		Щодо доводів касаційної скарги, що суд першої інстанції не залучив у передбачений процесуальним законом спосіб третіх осіб та не доручив Виконавчому комітету Кремінської міської ради як органу опіки і піклування надати висновок про доцільність проживання дитини з батьком або матір`ю, Верховний Суд зазначає таке.
		Указом Президента України від 31 березня 2022 року «Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Луганській області» утворено Кремінську міську військову адміністрацію Сєвєродонецького району Луганської області.
		Особливої процедури залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо  предмета спору ЦПК України не передбачає. Крім того, згідно з матеріалами справи і орган опіки та піклування Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, а також орган опіки та піклування Виконавчого комітету Кремінської міської ради Луганської області в особі Кремінської міської військової адміністрації та її служба у справах дітей були залучені до участі у справі та брали участь у справі.
		У матеріалах справи є листи Кремінської міської військової адміністрації на адресу суду першої інстанції, у яких вона, зокрема, виконуючи функції Виконавчого комітету Кремінської міської ради Луганської області як органу опіки і піклування, підтримала позов (т. 1, а. с. 53, 61, 88; т. 2, а. с. 10.), листи органу опіки та піклування Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 69, 86), у яких підтримано позов.
		Доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції не доручив Виконавчому комітету Кремінської міської ради як органу опіки і піклування надати висновок про доцільність проживання дитини з батьком або матір`ю зводяться до власного тлумачення норм процесуального закону.
		Верховний Суд зазначає, що суди у справі дослідили та оцінили висновок Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, що затверджений рішенням від 10 лютого 2022 року № 81, який вирішував питання про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю або батьком та дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю за її фактичним місцем проживання.
		Для вирішення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду (абзаци перший, четвертий пункту 72  Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини»).
		За змістом вказаної норми висновок подає орган опіки і піклування за місцем проживання (перебування) дитини, водночас оцінку умов проживання батьків і складення відповідних актів здійснює орган за місцем проживання кожного з батьків, якщо вони проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, за їхнім зверненням. 
		З огляду на викладене у суду першої інстанції не було обов`язку доручати Виконавчому комітету Кремінської міської ради як органу опіки і піклування (на час розгляду справи - Кремінська міська військова адміністрація та її служба у справах дітей) надати висновок про проживання дитини з одним із батьків.
		Крім того, у матеріалах справи є листи Кремінської міської військової адміністрації та її служби у справах дітей, які погоджуються із задоволенням позову. Водночас, з огляду на статус міста Кремінної (за місцем реєстрації відповідача) як тимчасово окупованого, Кремінська міська військова адміністрація на час розгляду справи не може здійснити оцінку матеріально-побутових батька за адресою:  АДРЕСА_2 , що не є перешкодою для вирішення цього спору.
		Посилання заявника на безпідставну відмову у задоволенні клопотань про витребування доказів є необґрунтованими з огляду на таке.
		Ухвалами Межівського районного суду Дніпропетровської областівід 05 травня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотань представника відповідача про витребування доказів (т. 2, а. с. 53-62). 
		Відмовивши у витребуванні доказів, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що з огляду на введення воєнного стану в Україні немає підстав для витребування доказів щодо перетину позивачкою кордону України за період з 24 лютого 2022 року до 27 жовтня 2022 року, оскільки такі докази не стосуються предмета доказування у справі, а у позивачки є визначене Конституцією України право на першочергове збереження її життя та здоров`я в умовах воєнного стану, у зв`язку з веденням воєнних дій на території України.
		Суд також дійшов висновку про відсутність підстав для витребування у Головного управління ДПС у м. Києві відомостей про прийняття на роботу ОСОБА_1 , довідки про її доходи, оскільки ця інформація не стосується предмета спору.
		Верховний Суд також погоджується з доводами суду першої інстанції щодо обґрунтування відмови у витребуванні доказів про прийняття на роботу та довідки про доходи за період з 05 серпня 2021 року до 28 жовтня 2022 року, оскільки рівень доходу кожного з батьків не є основним аргументом при визначенні місця проживання дитини, а орган опіки і піклування у висновку від 10 лютого 2022 року встановив, що позивачка має достатній рівень заробітку (т. 1, а. с. 12 зворот).
		У касаційній скарзі заявник зазначив що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, провадження № 14-244цс18, відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 235/139/16-ц, провадження № 6-15цс17, на яку посилається заявник.
		У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 608/190/18, провадження № 61-1612св19, суди керувалися тим, що позивачка не надала будь-яких доказів того, що подружжя проживає окремо, та є підстави для стягнення аліментів і встановлення місця проживання дитини з матір`ю. Крім того, Верховний Суд вказав, що у справі не надано висновку органу опіки і піклування, що є обов`язковим при визначення місця проживання неповнолітніх дітей з одним із батьків.
		У справі, що переглядається, до суду надано висновок органу опіки і піклування щодо питання визначення місця проживання малолітньої дитини, який суди врахували при ухвалення оскаржуваних рішень. Тому висновки Верховного Суду у справі № 608/190/18 сформульовано за інших фактичних обставин справи та не є застосовними.
		Висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, узгоджуються з висновками судів у справі, що переглядається, оскільки суди при ухваленні оскаржуваних рішень, врахувавши висновок органу опіки і піклування, керувались іншими обставинами, а саме, що відповідач не забезпечує найкращих інтересів дитини з огляду на вчинення перешкод матері в участі у її житті, яка внаслідок цього позбавлена належної опіки і виховання з боку матері, та порушив право малолітнього сина на прямі контакти з матір`ю.
		Верховний Суд зауважує, що як суд касаційної інстанції, він не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку. 
		З урахуванням підстав позову, встановлених обставин у цій справі, меж касаційного розгляду, немає підстав для скасування судових рішень у справі. 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін в оскаржуваній частині, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Головченком Артемом Олександровичем, залишити без задоволення.
		Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 05 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 липня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуюча                                                                                                 І. М. Фаловська
		Судді:                                                                                                           В. М. Ігнатенко
		                                                                                                                      С. О. Карпенко
		                                                                                                                      А. С. Олійник
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...