Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/8822/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2024.
Дата набрання законної сили: 03.06.2024
Номер судового провадження: 61-7223ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Окрема думка
		судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		Крата В. І., 
		 
		03 червня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/8822/19
		провадження № 61-7223сво22
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Брайт-К» залишив без задоволення, а постанову Волинського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишивбез змін.
		 
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вказала, зокрема, що:
		«у випадку наявності солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен із них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не заснованими на особистих відносинах одного із них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним із відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства».
		 
		Не можу погодитися із цією постановою Об`єднаної палати та висновками з таких мотивів.
		 
		«…Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись...» (Ява VI «Герасим і Роман», Карпенко-Карий І. К . Сто тисяч).[1]
		 
		1. У справі, що переглядалася: 
		кредитором пред`явлено позов про солідарне стягнення з позичальниці (боржниці) і поручителя заборгованості за кредитним договором; 
		рішенням суду першої інстанції позов кредитора задоволено та стягнуто солідарно борг з позичальниці (боржниці) і поручителя;
		апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подала лише позичальниця, яка просила скасувати оскаржене рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову до поручителя, а в частині позовних вимог щодо неї ? відмовити частково за спливом позовної давності;
		поручитель апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції не подавав, до апеляційної скарги позичальника не приєднувався;
		постановою апеляційного суду апеляційну скаргу позичальниці задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, позов задоволено частково. По суті в частині вимог до поручителя, який не подавав апеляційну скаргу, відмовлено внаслідок часткового припинення поруки.
		касаційну скаргу подав кредитор, який просив постанову апеляційного суду скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Об`єднана палата, залишивши без змін постанову апеляційного суду, по суті зробила висновок, що позичальник (боржник) за кредитним договором може заперечувати проти солідарної вимоги кредитора з підстав припинення поруки, не зважаючи на те, що це особисте заперечення поручителя, яке випливає саме з його відносин з кредитором. Хоча Об`єднана палата й прямо про такий висновок не зазначила.
		 
		2. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		2.1. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		 
		2.2. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі (частина третя статті 543 ЦК України).
		 
		2.3. Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання (частина друга та третя статті 548 ЦК України).
		 
		2.4. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
		 
		2.5. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг (частина друга статті 555 ЦК України).
		 
		2.6. Функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального. Не виключається, що в кодексі приватного права (зокрема, ЦК України чи СК України) міститимуться норми процесуального права, проте це зумовлено відповідними приватно-правовими наслідками (наприклад, стаття 660 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року в справі № 619/1908/23 (провадження № 61-8428св23)).
		 
		3. Наприклад, у статті III.-4:112 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що солідарний боржник може використати проти кредитора будь-які заперечення, які може висунути інший солідарний боржник, крім заперечень, що є особистими для іншого боржника. Використання заперечень не має наслідків для інших солідарних боржник Тобто визнається традиційне розмежування між захистом, притаманним самому боргу, і захистом, особистим для кожного з боржників. Тільки заперечення першого типу можуть бути можуть бути заявлені всіма боржниками. Особисті заперечення стосуються лише відповідних боржників. Заперечення, притаманні боргу, - це такі, як незаконність або невідповідність формальним вимогам, що випливають із самого договору. Особисті заперечення - це такі, як відсутність вільної згоди або недієздатність, які стосуються лише особистої позиції одного з боржників.[2]
		 
		3.1. При солідарній множинності на стороні боржника (стаття 543 ЦК) кредитор має право вимагати виконання обов`язку в частині або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Надання кредиторові у такому випадку права вимагати виконання обов`язку у повному обсязі від будь-якого з боржників полегшує можливість отримання належного виконання, адже солідарні боржники залишаються зобов`язаними до того моменту, доки їх обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. При зверненні кредитора до одного з солідарних боржників, але не отриманні від нього виконання в повному обсязі, він має право вимагати решту від інших солідарних боржників. Як і в будь-якому зобов`язанні, боржник має право висунути заперечення проти вимоги кредитора. Втім вони мають бути або загальними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відносинах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов`язанням). Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах інших солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі (частина третя статті 543 ЦК). У разі виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняється обов`язок інших солідарних боржників перед кредитором[3].
		 
		4. Обміркувавши викладене, слід зауважити, що:
		в приватному праві при пасивній солідарності (солідарній множинності на стороні боржника) виокремлюються «загальні заперечення співборжників» та «особисті заперечення співборжника»;
		загальні заперечення співборжників, тобто ті про які може заявляти будь-який із солідарних боржників. До них, зокрема, відносяться ті, що стосуються: а) загальної підстави виникнення солідарного зобов`язання (зокрема, про нікчемність договору, що породив обов`язки всіх співборжників, нікчемності договору, що породжує обов`язок певного конкретного боржника, тощо); б) змісту солідарного зобов`язання (наприклад, про виконання зобов`язання одним із співборжників, про невиконання або неналежне виконання свого зустрічного зобов`язання кредитором тощо). 
		особисті заперечення боржника, тобто ті про які може заявляти певний боржник, оскільки вони засновані на відносинах кредитора саме з цим боржником. До них, зокрема, відносяться ті, що стосуються: заяви про зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов`язанням; припинення обов`язку цього боржника; вказівки на надане саме цьому боржнику відстрочення тощо;
		            позичальник (боржник) за кредитним договором може заперечувати проти солідарної вимоги кредитора посилаючись на, зокрема, те, що: кредитний договір чи договір поруки нікчемний, оскільки на нікчемність правочину може посилатися будь-хто; кредитний договір вже був визнаний недійсним на підставі рішення суду; позичальник (боржник) вже виконав забезпечене зобов`язання або іншим чином припинив забезпечене зобов`язання; борг був частково сплачений; відбулося відступлення права вимоги; сплинула позовна давність за позовною вимогою про стягнення боргу. Позичальник (боржник) за кредитним договором не є учасником правовідносин поруки, а тому він не може висувати проти солідарної вимоги кредитора заперечення щодо припинення поруки. Тому в разі, якщо в апеляційній скарзі, позичальник (боржник) за кредитним договором, вказує такий аргумент як припинення поруки, який є особистим запереченням поручителя, і поручитель таке рішення суду не оскаржує, то це є підставою для залишення рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя без змін. Це пов`язано з тим, що функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального, і процесуальне право не має містити механізму, який би дозволяв «обійти» правила матеріального закону щодо недопустимості позичальника (боржника) за кредитним договором, що не є учасником правовідносин поруки, заперечувати проти вимог кредитора висловленням аргументу, який є особистим запереченням поручителя;
		            поручитель може протиставити вимозі кредитора заперечення, які не вичерпуються тільки запереченнями позичальника (боржника), за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою позичальника (боржника). При цьому, законодавець надає можливість поручителю висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. Очевидно, що поручитель має право висувати проти вимоги кредитора особисті заперечення, які випливають саме з його відносин з кредитором. До особистих заперечень поручителя, зокрема, відноситься: припинення поруки як з підстав, визначених у статті 559 ЦК України, так і з інших підстав (глава 50 ЦК України); можливість здійснення зарахування. Тому в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції поручитель може висувати як заперечення позичальника (боржника), так і його особисті заперечення, які випливають саме з відносин поручителя з кредитором (зокрема, щодо припинення поруки як з підстав, визначених у статті 559 ЦК України, так і з інших підстав (глава 50 ЦК України).
		 
		5. В цій справі Об`єднаній палаті потрібно було:
		            відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року у справі №465/3458/15-ц (провадження №61-19582св20);
		вказати, що позичальник (боржник) за кредитним договором не є учасником правовідносин поруки, а тому він не може висувати проти солідарної вимоги кредитора заперечення щодо припинення поруки. Тому в разі, якщо в апеляційній скарзі, позичальник (боржник) за кредитним договором, вказує такий аргумент як припинення поруки, який є особистим запереченням поручителя, і поручитель таке рішення суду не оскаржує, то це є підставою для залишення рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя без змін. Це пов`язано з тим, що функціональним призначенням права процесуального є «обслуговування» права матеріального, і процесуальне право не має містити механізму, який би дозволяв «обійти» правила матеріального закону щодо недопустимості позичальника (боржника) за кредитним договором, що не є учасником правовідносин поруки, заперечувати проти вимог кредитора висловленням аргументу, який є особистим запереченням поручителя. Натомість у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції поручитель може висувати як заперечення позичальника (боржника), так і його особисті заперечення, які випливають саме з відносин поручителя з кредитором (зокрема, щодо припинення поруки як з підстав, визначених у статті 559 ЦК України, так і з інших підстав (глава 50 ЦК України);
		касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		 
		 
		Суддя                                                                                              В. І. Крат
		 
		 
		 
		[1] Див.: Карпенко-Карий І.К . П`єси. - К.: Держлітвидав УРСР, 1965. - 354 с.
		 
		[2] Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law. Draft Common Frame of reference (DCFR). Prepared by the Study Group on a European Civil Code and the Research Group on EC Private Law (Acquis Group) / Ed. by Christian von Bar, Eric Clive, Hans Schulte-Nolk, European Law Publishers, Munich, 2009. - р. 1011.
		 
		[3] Крат В. І. Лекція 2 Виконання зобов`язання // Цивільне право (частина особлива). Курс лекцій : навч. посіб. / за ред. І. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ЕКУС, 2022. - С. 30 - 31.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...