Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 456/624/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2024.
Дата набрання законної сили: 06.06.2024
Номер судового провадження: 51-7563км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016140130002648

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 червня 2024 року
		м. Київ
		справа № 456/624/17
		провадження № 51-7563 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                           ОСОБА_1 ,
		суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора                               ОСОБА_5 , 
		в режимі відеоконференції
		захисника                               ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016140130002648, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. В. Стинава Стрийського району Львівської області та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України та на підставі ч. 1 ст. 373, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
		Крім того, ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2022 року постановлено викладені в ній обставини довести до відома керівників Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області, Стрийської окружної прокуратури, ГУ НП у Львівській області, Львівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора для вжиття заходів реагування щодо недопущення порушення вимог кримінального процесуального законодавства, усунення подібних порушень в майбутньому, а також притягнення винних осіб до відповідальності.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 та окрему ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2022 року залишено без змін.
		Органом досудового розслідуванняОСОБА_7 обвинувачувалась в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, за таких обставин.  
		Так, ОСОБА_7 , 20 грудня 2016 року приблизно о 20 год, перебуваючи у приміщенні коридору житлового будинку АДРЕСА_1 , під час словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_8 , який перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння в цей час зайшов до вказаного будинку, тримаючи в одній руці дерев`яну палицю, а в іншій - кухонний ніж, вдарив ОСОБА_7 палицею по спині, а остання, захищаючись від його активного нападу, сприймаючи реально від ОСОБА_8 загрозу для свого здоров`я та своїх малолітніх дітей, які в цей час перебували в будинку, діючи умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, перевищуючи межі необхідної оборони, взяла в руки дерев`яну швабру та почала завдати нею ударів потерпілому в області рук та тулуба, намагаючись прогнати з будинку. В подальшому, ОСОБА_7 кинула швабру та взяла в руки дерев`яне поліно, яким продовжила завдавати ударів ОСОБА_8 по руках, спині і голові. 
		Внаслідок вказаних дій, ОСОБА_7 спричинила ОСОБА_8 численних тілесних ушкоджень, які відповідно до висновку експерта відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки в момент заподіяння, та від яких останній 26 грудня 2016 року помер в реанімаційному відділені Стрийської ЦРЛ.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо  ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про залишення без зміни рішення місцевого суду щодо недоведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 ККУкраїни.Крім того, зазначає про істотні порушення кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, а саме статей 412, 419 КПК України, оскільки ним не надано належних та обґрунтованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора. Також, на думку прокурора, висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Крім того, вважає прокурор, в даному кримінальному провадженні надано перевагу одним доказам та відхилено інші. Стверджує, що суд апеляційної інстанції без перевірки обставин доказами, визнав факт незаконного впливу ОСОБА_9 на ОСОБА_7 та безпосередніх свідків у кримінальному провадженні, що є суперечливим. Вважає, що судом першої інстанції не всі докази були досліджені, а апеляційним суд це порушення не перевірено належним чином.  Крім того, стверджує, що постановлена в даному кримінальному провадженні судом першої інстанції окрема ухвала, яка звертає увагу державних органів на встановлені по справі порушення закону,  взагалі не передбачена чинним КПК України.
		Прокурор під час касаційного розгляду підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
		 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 , вважав за необхідне касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також встановлення достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
		Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
		Згідно з практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
		За правилами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні саме цього злочину. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК України.
		Мотивуючи свою скаргу, прокурор оспорює безпосередність та правильність оцінки доказів.
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, запропоновані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку. Свій висновок щодо відсутності належних доказів, які би вказували на винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, суд зробив на підставі показань самої обвинуваченої, свідків та аналізу доказів сторони обвинувачення.
		При цьому суд указав, що докази, надані стороною обвинувачення та досліджені судом на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ст. 124 КК України, у своїй сукупності не доводять того, що остання своїми діями, які їй інкримінувались органом досудового розслідування заподіяла тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , вчинених при перевищенні меж необхідної оборони.
		Оцінюючи надані йому докази, суд першої інстанції зазначив, що стороною обвинувачення не наведено беззаперечних доказів для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України. Зокрема, місцевий суд зазначив, що надані докази та пояснення свідків у судовому засіданні спростовують не тільки умисел останньої на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони, а й взагалі подію злочину. 
		Також касаційний суд наголошує на тому, що під час судового розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції виявилось неможливим, на підставі наданих доказів, встановити ані конкретні обставини та спосіб заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, ані механізм і послідовність їх утворення. Крім того, зі змісту судово-медичної експертизи вбачається, що не визначено механізм утворення кожного з виявлених у потерпілого ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
		Крім того, судом першої інстанції була постановлена окрема ухвала, яка не вирішує справу по суті, однак звертає увагу уповноважених органів на встановленні факти численних порушень закону, допущенні органом досудового розслідування та прокуратурою, які були встановлені під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .
		Не погодившись із вироком та окремою ухвалою місцевого суду, представник публічного обвинувачення оскаржив його в апеляційному порядку.
		Апеляційний суд, переглядаючи вирок та окрему ухвалу місцевого суду за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої, обґрунтовано дійшов висновку, що викладені в скарзі доводи про безпідставне виправдання ОСОБА_7 за ст. 124 КК України є необґрунтованими, а виправдувальний вирок у цій частині - законним та мотивованим.  При цьому зазначив, що, виправдуючи ОСОБА_7 , місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення.
		Отже, за наведених вище обставин слушними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що стороною обвинувачення не доведено факту заподіяння ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень , вчинених при перевищенні меж необхідної оборони.
		Апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК України, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої на вирок та окрему ухвалу місцевого суду, належним чином перевірив викладені у скаргах доводи і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
		Також, під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України, оскільки повторне дослідження вже встановлених обставин не потребувалося, а суд апеляційної інстанції виходив із фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, яким надав правильну юридичну оцінку.
		Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України. 
		Колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в ухвалі апеляційного суду. 
		Доводи касаційної скарги прокурора про порушення принципу змагальності та неповноти дослідження доказів, які стосувались відмови у повторному дослідженні доказів є безпідставними.
		Переконливих доводів на спростування висновків судів про наявність підстав для виправдання ОСОБА_7 представником публічного обвинувачення у касаційній скарзі не наведено.
		Що стосується доводів касаційної скарги прокурора щодо залишення апеляційним судом без змін окремої ухвали місцевого суду, як таку, що постановлена поза межами КПК України,  то вони спростовуються правозастосовчою практикою суду касаційної інстанції, відповідно до якої, за наявності відповідних підстав суд має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування.
		Касаційний суд наголошує, що ухвалення рішень, які не пов`язані із суттю кримінального провадження або з його забезпеченням, проте, постановлення таких ухвал має зумовлюватися позитивним впливом на ефективність здійснення правосуддя у конкретному кримінальному провадженні та забезпеченням конституційного права на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України. Тобто, суд першої інстанції мав процесуальні повноваження для постановлення оскаржуваної ухвали та відповідне рішення місцевого суду достатньо вмотивоване й ґрунтується на даних, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
		За таких обставин, враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судового рішення, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року щодо виправданої ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...