Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 672/915/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2024.
Дата набрання законної сили: 06.06.2024
Номер судового провадження: 61-3583ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		                                                                                                                                                                
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		06 червня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 672/915/23
		провадження № 61-3583св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , 
		третя особа- ОСОБА_4 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , на заочне рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 28 вересня                        2023 року в складі суді ОСОБА_5 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року в складі колегії суддів:                    Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про встановлення факту батьківства,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , третя особа -    ОСОБА_4 , про встановлення факту батьківства.
		 
		В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 2014 року вона проживала разом із ОСОБА_6 як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_8 . Державна реєстрація народження дітей була проведена відповідно до частин першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України). За час спільного проживання позивач та ОСОБА_6 мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, вели спільне господарство та виховували разом дітей.                       ОСОБА_6 визнавав своє батьківство щодо дітей і виконував свої батьківські обов`язки. 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 загинув під час захисту України від російської агресії. Відсутність відомостей про ОСОБА_6 як батька малолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8 позбавляє дітей права на спадщину. 
		 
		Іншими спадкоємцями ОСОБА_6 за законом є його неповнолітня дочка ОСОБА_2 і рідний брат ОСОБА_4 . Водночас неповнолітня                           ОСОБА_2 через свого законного представника ОСОБА_3 заперечує факт батьківства ОСОБА_6 щодо дітей позивача.
		 
		За таких обставин ОСОБА_1 просила суд встановити факт батьківства                  ОСОБА_6 відносно малолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Заочним рішенням від 28 вересня 2023 року Городоцький районний суд Хмельницької області, з урахуванням ухвали про виправлення описки                                      від 15 листопада 2023 року, позов задовольнив.
		 
		Встановив факт батьківства ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця смт. Сатанів, Хмельницької області, українця, громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що померлий ОСОБА_6 визнавав ОСОБА_7 своєю рідною дочкою, а ОСОБА_8 своїм рідним сином, піклувався про них як батько, матеріально утримував, всебічно сприяв їх фізичному та моральному розвитку, належно приділяв увагу вихованню дітей. Факт батьківства ОСОБА_6 відносно малолітніх                          ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підтверджується зібраними доказами та показаннями свідків, а його встановлення необхідне для оформлення спадщини, в іншому порядку встановити цей факт неможливо.
		 
		Ухвалою від 13 листопада 2023 року Городоцький районний суд Хмельницької області заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.
		 
		Постановою від 06 лютого 2024 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а заочне рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 28 вересня                                 2023 року - без змін.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та встановлення факту батьківства, оскільки такі вимоги підтвердженні належними та допустимими доказами і не спростовані відповідачем.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		11 березня 2024 року ОСОБА_2 , законним представником якої є                         ОСОБА_3 , через свого представника - адвоката Гаджука В. О., засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 28 вересня 2023 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 лютого 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду                               від 14 червня 2023 року в справі № 125/1216/20.
		Також посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення без належного повідомлення неповнолітньої ОСОБА_2 та її законного представника про дату, час та місце розгляду справи. Зазначає, що відповідач з 28 червня 2023 року перебуває за межами території України, про що свідчить її паспорт, у зв`язку з чим вона не могла отримувати судові повістки. Суд апеляційної інстанції на вказані доводи відповідача не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про отримання неповнолітньою ОСОБА_2 та її законним представником рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення 18 вересня 2023 року.
		 
		Також заявник не погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог, вважає такі висновки зроблені без встановлення всіх фактичних обставин та факт батьківства ОСОБА_6 відносно малолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не підтверджується належними та допустимими доказами.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Городоцького районного суду Хмельницької області.
		 
		Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2024 року.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами 
		 
		З 2014 року ОСОБА_6 і ОСОБА_1 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, але не перебували у шлюбі між собою.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила дочку ОСОБА_7 , а 27 березня                                2021 року - сина ОСОБА_8 . Запис про батька дітей у Книзі реєстрації народжень проведено в порядку, передбаченому статтею 135 СК України, тобто за прізвищем та за вказівкою матері (а. с. 8, 9).
		 
		ОСОБА_6 визнавав своє батьківство щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , утримував їх, приділяв увагу дітям і приймав участь у їх вихованні.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 загинув під час проходження військової служби та здійснення захисту України від російської агресії (а. с. 17-23).
		Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 06 липня                 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку окремого провадження, заінтересовані особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , про встановлення факту батьківства ОСОБА_6 відносно малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено без розгляду (а. с. 13).
		 
		Згідно з виписками АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку ОСОБА_1 встановлено надходження переказів від відправника ОСОБА_6 .
		 
		У суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що знав ОСОБА_6 з дитинства дитиною. Протягом життя підтримували добрі відносини. Так як свідок торгує на ринку, неодноразово зустрічав ОСОБА_10 з дітьми, особливо з донькою ОСОБА_11 . За його враженням ОСОБА_10 був дуже турботливим та люблячим батьком.
		 
		Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що проживає в смт ОСОБА_13 і знала ОСОБА_6 та його батьків. ОСОБА_10 часто приїздив в смт ОСОБА_13 з дітьми і вона була свідком їх спілкування як тата та дітей.
		 
		Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що навчався разом з ОСОБА_6 , знаходився з ним в добрих відносинах, бував у нього вдома  і бачив, що ОСОБА_15 разом з ОСОБА_16 та дітьми ОСОБА_11 і ОСОБА_17 проживають як сім`я, діти відносяться до нього як до батька.
		 
		Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що її чоловік знаходився у дружніх відносинах з ОСОБА_10 та є хрещеним батьком першої дитини ОСОБА_19 . Після розлучення з першою жінкою ОСОБА_10 почав жити разом з ОСОБА_16 і в них народилося двоє діток ОСОБА_11 та ОСОБА_17 . ОСОБА_10 дуже пишався своїми дітьми, вихвалявся, що в нього народився син, казав, що це спадкоємець.
		 
		Свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що вона є сусідкою батьків ОСОБА_1 . Бачила, що ОСОБА_21 часто приїжджає разом з ОСОБА_10 та дітьми до своїх батьків, спостерігала за їх взаємовідносинами і впевнена, що ОСОБА_10 ставився до ОСОБА_11 та ОСОБА_22 як до своїх дітей.
		 
		Свідок ОСОБА_23 суду пояснила, що є сусідкою батьків ОСОБА_1 . Їй відомо, що ОСОБА_21 проживала разом з ОСОБА_15 і в них народилося двоє дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_17 . Незадовго до загибелі ОСОБА_10 приїжджав з фронту у відпустку і вона бачила їх разом з дітьми у батьків ОСОБА_21 .
		 
		Свідок ОСОБА_24 суду пояснив, що він знає і ОСОБА_1 і                      ОСОБА_6 У ОСОБА_21 та ОСОБА_10 народилося двоє діток і він впевнений, що це діти Любомира, так як неодноразово чув як вони один до одного звертаються.
		 
		Свідок ОСОБА_25 суду пояснив, що ОСОБА_1 є його племінницею, а ОСОБА_6 він знав як колегу по роботі. Він був свідком як вони почали зустрічатися та жити разом. Зі слів ОСОБА_10 знає, що той хотів записати дітей на своє прізвище, але не встиг.
		 
		Усі свідки також звертали увагу на сильну прив`язаність ОСОБА_6 до доньки Ангеліни та їх схожість.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                  2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржувані судові рішення відповідає вказаним вимогам закону.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
		 
		Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України). Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю сторін. Одним із способів захисту сімейних прав є встановлення правовідношення (частина друга статті 18 СК України).
		 
		Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
		 
		Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
		 
		Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
		 
		Згідно з частини першої, другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
		 
		Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу, зокрема матір`ю дитини.
		 
		Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до частини першої статті 130 СК України є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері та смерть того, батьківство кого встановлюється, або оголошення його померлим.
		 
		Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України.
		 
		Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 лютого                 2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), від 15 квітня 2021 року в справі № 361/2653/15 (провадження № 61-2239св21).
		 
		Предметом доказування у справах про визнання батьківства або про встановлення факту батьківства є встановлення походження дитини від певної особи.
		 
		Аналіз норми статті 130 СК України свідчить, що законом не встановлено переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог                  ЦПК України (стаття 128 СК України).
		 
		Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року в справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено, що: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:                                      1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це».
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
		 
		Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
		 
		Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. 
		 
		Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
		 
		У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 760/3977/15 (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.
		 
		Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання особою батьківства. 
		 
		Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
		 
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого                      2021 року в справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20).
		 
		Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
		 
		Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
		 
		Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15 (провадження № 61-26210св18),                                  від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц (провадження                                      № 61-30047св18), від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19).
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належної оцінки сукупності зібраних у справі доказів, зокрема, показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,                письмових доказів, свідоцтв та актових записів про народження ОСОБА_7 і        ОСОБА_8 ; копій фотознімків, виписки з банківського рахунку позивача, на який ОСОБА_6 переказувалися кошти на утримання дітей; скриншотами переписки ОСОБА_6 із дітьми, установив, що позивачем надано достатню кількість доказів, які свідчать про визнання ОСОБА_6 , який помер                     ІНФОРМАЦІЯ_3 , за життя батьківства щодо доньки ОСОБА_7 і  сина                              ОСОБА_8 .
		 
		Отже, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій, за встановлених обставин, щодо доведеності позовної вимоги про встановлення факту батьківства ОСОБА_6 щодо доньки ОСОБА_7 та сина ОСОБА_8 , оскільки за життя він визнавав дітей своїми сином і дочкою та спільно проживав з ними однією сім`єю з дня їх народження до дня своєї смерті.
		 
		Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування таких висновків.
		 
		Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосував наведені вище норми матеріального права, дав належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про достатність поданих нею доказів та доведеність факту батьківства ОСОБА_6 щодо доньки ОСОБА_7 та сина ОСОБА_8 , та з цих підстав правильно задовольнив позов.   
		 
		Доводи касаційної скарги відповідача вказаних висновків не спростовують та обмежуються посиланням на те, що позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог, а оскаржувані судові рішення ґрунтується на недопустимих доказах.
		 
		Проте ці аргументи були перевірені апеляційним судом і з урахуванням установлених обставин спростовані під час розгляду справи з посиланням на оцінку сукупності зібраних у справі доказів, в тому числі оцінки їх предмет належності і допустимості.
		 
		Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, касаційний суд відхиляє, оскільки встановлені у справах, на які посилається заявник, судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є відмінними від справи, що переглядається. У кожній із зазначених заявником справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності, зокрема щодо доказів, наданих на підтвердження факту батьківства.
		 
		Посилання заявника на обов`язкове проведення судової молекулярно-генетичної експертизи є необґрунтованими, оскільки на підтвердження заявлених у цій справі позовних вимог позивач надала достатньо доказів, оцінка яких у сукупності дала судам першої та апеляційної інстанцій підстави для висновку про визнання ОСОБА_6 за життя свого батьківства щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та встановлення відповідного факту батьківства. Проте, заперечуючи факт батьківства ОСОБА_6 , на виконання засад диспозитивності цивільного процесу, відповідач не спростувала подані позивачем докази і встановлені на їх підставі обставини, правом на заявлення суду про призначення відповідної експертизи, з метою спростування доводів позивача про факт батьківства, не скористалась.
		 
		Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме ухвалення рішення без належного повідомлення неповнолітньої ОСОБА_2 та її законного представника про дату, час та місце розгляду справи, було предметом дослідження та перевірки судом апеляційної інстанції, який належним чином їх спростував з посиланням на матеріали справи (а. с. 82, 83), в яких містяться докази про отримання неповнолітньою ОСОБА_2 та її законним представником рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення 18 вересня 2023 року про  розгляду справи у суді першої інстанції та повідомлення про призначене судове засідання на 28 вересня 2023 року. 
		 
		Посилання відповідача на те, що неповнолітня ОСОБА_2 з 28 червня                    2023 року перебуває за межами території України, про що свідчить копія її паспорта, у зв`язку з чим вона не могла отримувати судові повістки, не може бути взято колегією суддів до уваги, оскільки не спростовує факту отримання судових повісток її законним представником ОСОБА_3 , що відповідно до норм частини першої статті 60 та частини п`ятою статті 130 ЦПК України вважається врученням повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
		 
		За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, а також дослідження нових доказів, зокрема у тому контексті, який, за аргументами відповідача свідчить про недоведеність юридичного факту, про встановлення якого заявлено позивачем у поданому позові.
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дав оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , законним представником якої є ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
		Заочне рішення Городоцького районного суду Хмельницької області                                         від 28 вересня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду                           від 06 лютого 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                     Є. В. Петров
		 
		А. І. Грушицький
		 
		І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...