Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/1143/24-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.06.2024. Зареєстровано: 13.06.2024. Забезпечено надання загального доступу: 17.06.2024.

Номер судового провадження: 2-107/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/1143/24-ц 
		пр. 2-107/24
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва в складі: 
		головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
		при секретарі Ємець Д.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання права та припинення дії, яка порушує право, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		08.01.2024 до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання права та припинення дії, яка порушує право.
		Ухвалою судді від 15.01.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.
		До суду надійшло клопотання позивача з позовною заявою , з якого вбачається, що виявлені судом недоліки усунуто.
		Так, згідно вимог позивач просить суд: 
		- визнати, що неперерахуванням на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва" отриманих від мене по квитанціях за квітень, травень, червень, серпень і листопад 2018 року коштів у сумі 1248,21 грн. за надані цим підприємством послуги з утримання будинків та прибудинкових територій Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" порушило мої права та свої обов`язки;
		- зобов`язати Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" зарахувати неперераховані ним на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва" кошти у сумі 1248.21         грн. на мій картковий рахунок НОМЕР_2, який відкрито у Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України";
		- зобов`язати Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" здійснити зазначене у п.2 зарахування коштів у сумі 1248, 21 грн. протягом тижня після набрання рішенням суду законної сили.
		Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що він є споживачем фінансових послуг АТ «Державний ощадний банк України». Користуючись послугою з оплати житлово-комунальних послуг, позивач перераховує КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва" кошти, які Банк потім перераховує постачальникам послуг. Оплату житлово-комунальних послуг позивач здійснює щомісячно та у повному обсязі, що відображено у квитанціях відповідача, підтверджених його печаткою. Листом від 06.11.2020 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» повідомило позивача про заборгованість за комунальні послуги у сумі 1 248,21 грн. Оскільки прямих фінансових стосунків з постачальниками житлово-комунальних послуг позивач немає, бо всі платежі здійснюються через відповідача, 01.11.2021, 02.11.2021, 02.12.2021 позивач звернувся до відповідача із запитом про причини виникнення зазначеної заборгованості. Проте відповідач у відповіді від 20.11.2021 запитаних пояснень не надав, що і послугувало підставою для звернення до суду.
		Ухвалою судді від 24.01.2024 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
		16.04.2024 до суду надійшов відзив Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.
		15.04.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив в якому просив відмовити у задоволенні позовних.
		18.04.2024 позивач направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
		05.06.2024 представник відповідача подав до суду заяву про проведення розгляду справи без фіксації технічними засобами.
		Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. 
		Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та враховуючи доводи відповідача, які викладені письмово у відзиві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення у відсутність нез`явившихся осіб на підставі наявних у матеріалах справи доказах.
		За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
		Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Судовим розглядом встановлено, що між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України»та  ОСОБА_1 укладено Договір від 14.05.2015 №2317448 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки.
		На виконання вказаного Договору позивачу був відкритий рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України, який змінено на рахунок № НОМЕР_3 в зв`язку з переходом банківської системи України на новий формат рахунків IBAN, на виконання вимог Постанови Правління НБУ від 28.12.2018 N?162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні.
		Відповідно до статті 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
		У частині 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно із статтями 525, 526, 629 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
		В силу статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		Статтею 1074 ЦК України встановлено заборону обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.
		Відповідно до п. 1.2 Договору, Банк зобов`язується приймати і зараховувати на Рахунок грошові кошти, які надходять Клієнту, та забезпечує проведення розрахунків за операціями, вт. ч. здійсненими з використанням Платіжної картки, в межах Витратного ліміту.
		Згідно п. 3.1 Договору, Клієнт має право в період дії Договору підключитися та користуватися дистанційними каналами обслуговування, що пропонуються Банком - системи WEB-банкнг «Ощад 24/7» та/або Mobile-банкінг «Ощад 24/7».
		Під час дослідження матеріалів справи судом встановлено, що позивачем до позовної заяви було додано копії наступних квитанцій від:
		- 16.05.2018 на загальну суму 28,80 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 9,69 грн.;
		- 19.06.2018 на загальну суму 487,03 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 435,54 грн.;
		- 17.07.2018 на загальну суму 471,54 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 435,54 грн.;
		- 17.09.2018 на загальну суму 494,45 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 396,27 грн.;
		- 17.12.2018 на загальну суму 1 502,99 грн., в тому числі КП ГІОЦ (утримання будинків та прибуд. території) в сумі 396,27 грн.
		Водночас, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач вказує про неотримання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» здійснені ним через інтернет-сервіс «Ощад 24/7» оплати за послугу утримання будинків, споруд та прибудинкової території у квітні, травні, червні, серпні, листопаді 2018 року. Питання отримання коштів іншими надавачами комунальних послуг, оплата послуг яких здійснювалась на підставі зазначених квитанцій позивачем не ставиться.
		Проте, до позовної заяви позивачем додано копії квитанцій за травень, червень, липень, вересень та грудень 2018 про сплату за утримання будинків та прибудинкової території на реквізити КП ГІОЦ, сума яких, крім того, не відповідає заявленій позивачем.
		Згідно даних програмного забезпечення АТ «Ощадбанк» - журналу операцій: операції від 19.06.2018 на загальну суму 487,03 грн., 17.07.2018 на загальну суму 471,54 грн., 17.09.2018 на загальну суму 494,45 грн., 17.12.2018 на загальну суму 1 502,99 грн. в процесінговій системі Банку - успішні (Додаток 3), операції підтверджувались одноразовими СМС-паролями, які надсилались на фінансовий номер Клієнта. 
		Крім того, як слідує із листа №11/5-17/27/1 від 11.01.2022, що долучений позивачем до позовної заяви, КП «ГІОЦ» станом на 2018 рік знаходилось у договірних відносинах з ТОВ «ФК «ГЕРЦ», який здійснював переказ коштів сплачених платниками - споживачами послуг на рахунок КП «ГІОЦ» для подальшого розподілу останнім на рахунки підприємств, що надають житлово-комунальні послуги. 
		Вказані обставини свідчать, що зобов`язання за договором про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки виконані Банком в повному обсязі, в тому числі щодо обслуговування дистанційними каналами системи WEB-банкінг «Ощад 24/7» та/або Mobile-банкінг «Ощад 24/7». 
		Окрім цього, судовим розглядом встановлено, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (Комунальне підприємство) є окремим суб`єктом господарської діяльності, що надає мешканцям Голосіївського району м. Києва послуги з утримання житлових будинків та прибудинкових територій. Комунальне підприємство забезпечує безпечну експлуатацію житлового та нежитлового фонду, здійснює обслуговування будинкових інженерних мереж, виконує комплекс послуг із забезпечення функціонування житлового та нежитлового нерухомого майна (поточне обслуговування та ремонт, контроль систем опалення, холодного та гарячого водопостачання, прибирання та загальний догляд за приміщеннями тощо).
		АТ «Ощадбанк» не являється стороною договірних відносин між позивачем та Комунальним підприємством, інформація про перелік послуг, що надаються Комунальним підприємством позивачу, їх вартість, порядок нарахування та сплати у розпорядженні АТ «Ощадбанк» не перебуває, внаслідок чого Банк не володіє інформацією про причини виникнення заборгованості ОСОБА_1 перед вказаним Комунальним підприємством та не міг надати таку інформацію у відповіді на звернення позивача.
		Наряду з вказаним, суд приймає до уваги, що вказаний факт встановлений рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29.09.2023, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27.03.2024 у справі №752/9240/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про захист прав споживачів.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
		Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Стосовно поняття «охоронюваний законом інтерес» в тому ж Рішенні Конституційного Суду України вказано, що воно означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. 
		Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Гарантоване статтею 55 Конституції Україний конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
		Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19.
		Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуюються позовні вимоги.
		У відповідності до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
		Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Отже, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності, так як позивачем не доведено факту порушення відповідачем його прав
		Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
		Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.77-81, 141, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Відмовити у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання права та припинення дії, яка порушує право.
		 
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повний текст судового рішення складено та підписано 05.06.2024 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                Тетяна ІЛЬЄВА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...