Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/728/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.06.2024. Оприлюднено: 17.06.2024.
Дата набрання законної сили: 11.06.2024
Номер судового провадження: 61-4685ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 червня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 750/728/21
		провадження № 61-4685св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Черніговавід 12 січня 2023 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 березня 
		2024 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на майно.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , з якою він з 23 травня 1981 року до 15 грудня 1992 року перебував у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу у них народилися діти - відповідачі у справі. Зазначав, що після розірвання шлюбу він та
		ОСОБА_4 продовжували проживати однією сім`єю до дня смерті останньої та у цей період за спільні кошти ними було набуто у спільну сумісну власність: квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок на 
		АДРЕСА_2 ; приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_4» на АДРЕСА_3 , 
		а також автомобіль ВАЗ-2108.
		Посилаючись на викладене, позивач просив встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 після 15 грудня 1992 року і до її смерті 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати право власності на частку вказаного майна, а за кожним із відповідачів на частку цього майна. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Черніговавід 12 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження факту його спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 , їхнього спільного побуту, існування взаємних прав та обов`язків у період з 1992 року до 2019 року. З огляду на зазначене, відсутні підстави для визнання за позивачем право власності на 
		частку спірного майна, яке набуто після розірвання укладеного 
		з ОСОБА_4 шлюбу. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 січня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовна вимога ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 не є належним способом захисту прав подружжя у спорі між позивачем та спадкоємцями померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо визнання права власності за позивачем на частину майна, оскільки  не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише є підставою для вирішення такої справи. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на частку спірного майна, оскільки він не довів, що на момент набуття цього майна у власність ОСОБА_4 , він з останньою проживав однією сім`єю як чоловік та жінка. 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження проживання його та ОСОБА_4 однією сім`єю на момент набуття спірного майна у власність, а тому суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.Вважає, що суди необґрунтовано відхилили його клопотання про допит свідків.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Відзиви на касаційну скаргу
		 
		У травні 2024 року від відповідачів надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких вони посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначають, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про проживання позивача та їх матері однією сім`єю після розірвання шлюбу. 
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , з якою позивач з 23 травня 
		1981 року до 15 грудня 1992 року перебував у зареєстрованому шлюбі.
		 
		Відповідачі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дітьми позивача та ОСОБА_4 .
		 
		З 26 серпня 2003 року ОСОБА_4 була зареєстрована, як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець.
		 
		Відповідно до довідки ОЖБК від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . На день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною адресою був зареєстрований її колишній чоловік - позивач у справі ОСОБА_1 . 
		 
		За життя ОСОБА_4 належало таке майно: 
		-        квартира АДРЕСА_1 , набута на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 17 липня 
		2006 року; 
		-        земельна ділянка, площею 0,1740 га,яка була придбана на підставі договору купівлі-продажу 27 грудня 2011 року, та розташований на ній житловий будинок на АДРЕСА_2 , який належав їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20 березня 2013 року; 
		-        частина нежитлової будівлі на АДРЕСА_3 , яка належала їй на підставі договору купівлі-продажу від 26 липня 2007 року; 
		-        автомобіль ВАЗ-2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , який зареєстрований з 08 вересня 2004 року на її ім`я.
		 
		Як слідує із матеріалів спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини після її смерті звернувся син ОСОБА_3 . Дочка померлої ОСОБА_4 - ОСОБА_2 звернулася із заявою про те, що на спадщину після смерті матері вона не претендує, та не заперечує проти видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_3 .
		 
		Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що доказами його проживання із ОСОБА_4 після формального розірвання ними шлюбу є реєстрація постійного проживання за адресою місця проживання його дружини, фотографії сумісного відпочинку, відсутність в паспортах записів про розірвання шлюбу, показання свідків.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.
		 
		Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		 
		Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.
		 
		Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачем заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.
		 
		Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.
		 
		Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі 
		№ 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення 
		глави 8 цього Кодексу.
		 
		З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).
		 
		При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.
		 
		Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі 
		№ 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України 
		від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавством не передбачено вичерпного переліку членів сім`ї та визначено критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі 
		№ 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) погодилася з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.
		 
		У зазначеній постанова Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).
		 
		Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам,дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факт проживання його та ОСОБА_4 однією сім`єю, спільний побут і взаємні права й обов`язки в період, упродовж якого було придбане спірне майно. 
		 
		Суди надали належну оцінку показанням допитаних в судовому засіданні суду першої інстанції свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , щодо гарних відносин між позивачем та ОСОБА_4 та їх часте перебування разом та правильно виходили із того, що жоден свідок не зміг підтвердити факту спільного проживання позивача із ОСОБА_4 саме як чоловіка та дружини, ведення ними спільного господарства та наявності спільного бюджету, а також за яких саме обставин та за які саме грошові кошти було придбано спірне майно.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що у 1992 році позивач та ОСОБА_4 формально розірвали шлюб не зайшли свого підтвердження. 
		 
		Суди правильно вважали, що реєстрація місця проживання позивача та ОСОБА_4 за однією адресою, за відсутності інших доказів у їх сукупності про їх спільний побут, не може бути доказом факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказані позивачем обставини на обґрунтування позовних вимог, а саме спільний відпочинок, спільні світлини зі свят та відпочинку, самі по собі, без доведення належними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між позивачем та його колишньою дружиною 
		ОСОБА_4 склались та мали місце протягом вказаного хронологічного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.
		 
		Верховний Суд також враховує зміст договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 грудня 2011 року, право власності на частини якої просив позивач, відповідно до якого ОСОБА_3 , діючи від імені покійної матері 
		ОСОБА_4 як покупця, підтвердив, що покупець на момент укладення цього договору в зареєстрованому шлюбі не перебуває і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на земельну ділянку, у тому числі відповідно до статей 60, 65, 74, 97 СК України, немає (а. с. 157, 158, т. 1). Вказані обставини також спростовують доводи позивача про проживання 
		з ОСОБА_4 у спірний період однією сім`єю як чоловіка та дружини.
		 
		Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про допит свідків, оскільки суд першої інстанції частково задовольнив таке клопотання та допитав у якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . При цьому показання свідків є одним із доказів, які суд оцінює у сукупності з іншими доказам. Самі по собі показання свідків, без надання інших доказів про проживання позивача з ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не можуть бути єдиним доказом для задоволення позовних вимог. 
		 
		Отже, не підтвердились підстави для скасування судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, що стало підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Деснянського районного суду м. Черніговавід 12 січня 2023 року у незміненій судом апеляційної інстанції частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 березня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		Н. Ю. Сакара
		Є. В. Синельников

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...